ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИННОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ: ДОСВІД КРАЇН ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначаються мета й завдання, об’єкт і предмет дослідження, характеризуються використані методи, теоретична основа, наукова новизна і практичне значення одержаних результатів, формулюються основні положення, що виносяться на захист і становлять наукову новизну, наводяться відомості про апробацію результатів роботи й публікацію здобутих наукових результатів.

Розділ 1 «Кримінологічна характеристика злочинності неповнолітніх в окремих країнах ЄС» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Загальні положення дослідження злочинності неповнолітніх у країнах ЄС» розглянуто основні підходи, які стосуються збору й узагальнення кримінологічно значущої інформації стосовно суб’єкта злочину. Зроблено висновок, що кримінальне законодавство європейських держав закріплює різний вік кримінальної відповідальності (від 7 років мінімального віку кримінальної відповідальності – у Швейцарії до 18 років максимального віку кримінальної відповідальності підлітків – в Іспанії) і законодавство держав ЄС нерідко характеризується наявністю так званого додаткового кримінального законодавства, що закріплює підстави, форми та умови застосування покарання саме до дітей, які є в конфлікті із законом.

Аналіз порогу віку кримінальної відповідальності та особливостей правосуддя у справах неповнолітніх дає можливість стверджувати про необхідність подальшого кримінологічного дослідження проблем запобігання злочинності неповнолітніх у цих державах з урахуванням вікової амплітуди настання кримінальної відповідальності (від 12 до 18 років).

У підрозділі 1.2. «Кількісно-якісні показники злочинності неповнолітніх в окремих державах ЄС» з метою оцінки ефективності європейської моделі запобігання злочинності неповнолітніх та її проявів на сучасному етапі розвитку суспільства проведено аналіз й узагальнення кількісно-якісних показників, передусім у таких країнах, як  ФРН, Велика Британія, Франція та Італія, оскільки сумарний показник загального рівня злочинності в них майже дорівнює половині всієї злочинності 27 країн-членів ЄС. До того ж, ці країни мають найбільший рівень саме злочинності неповнолітніх.

Акцентується увага на тому, що на тлі незначного зменшення загального рівня злочинності в ЄС відбувається зростання кримінальної активності підлітків віком 14–17 років, а в структурі сучасної європейської злочинності неповнолітніх переважають такі злочини, як крадіжки, насильницькі злочини проти особи, злочини у сфері незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин. Дисертанткою зазначено, що збільшення частки неповнолітніх злочинців-іноземців, особливо у Франції та Італії, можна пояснити прорахунками міграційної, соціальної політики та недостатнім первинним запобіганням злочинності (кримінологічною профілактикою.

Особливістю тенденцій злочинності в зазначеній царині є збільшення питомої ваги злочинів та правопорушень, які скоюють дівчата, що можна пояснити загальноєвропейською тенденцією, пов’язаною з процесами акселерації та «мускулінізації» дівчат. Звернено увагу на підвищення кількості підлітків, особливо в Англії та Уельсі, ФРН, які вживають алкоголь та наркотики. Ще одним фактором є відмінність у географії підліткової злочинності як на загальноєвропейському, так і регіональному рівнях, що залежить від щільності населення, його ментальності та культурних особливостей (навіть у межах однієї країни, наприклад Італії), рівня урбанізації, якості роботи поліції тощо. Як наслідок, на думку дисертантки, всі ці фонові явища європейського простору суттєво впливають на зміну структури цього виду злочинності, що тяжіє до збільшення насильницьких її проявів, у тому числі з використанням холодної та вогнепальної зброї.

Підрозділ 1.3. «Латентність злочинності неповнолітніх у країнах ЄС» присвячено розгляду загальних підходів до поняття прихованої частини злочинності в країнах-членах ЄС. Дисертантка дійшла висновку, що в цілому вони схожі з підходами вітчизняних учених. Серед різновидів латентної злочинності виокремлюють: а) природну латентність; б) штучну латентність; в) суміжну латентність; г) випадки, пов’язані зі свідомою нереєстрацією злочину, про який стало відомо уповноваженим на це органам та посадовим особам, що ведуть боротьбу зі злочинністю.

На основі опрацьованої літератури зроблено висновок, що на кількість зареєстрованих поліцією злочинів (злочинні діяння неповнолітніх не є винятком), а також на результати віктимологічних опитувань впливають такі чинники, як ступінь урбанізації регіону; різна чисельність поліцейських сил та засобів; різниця у структурі злочинності; інші локальні та регіональні особливості, що стосуються, наприклад, поведінкових установок громадян, які там мешкають, їх менталітету. Зі збільшенням урбанізації регіону змінюється структура злочинності. При цьому переважають такі види злочинів, як крадіжки з крамниць, наркоторгівля й пов’язана з нею злочинність та інші злочини, що, як правило, враховуються поліцейською кримінально-правовою статистикою, але не беруться до уваги під час проведення віктимологічних досліджень.

У роботі наголошується на тому, що систематичні огляди віктимізації населення європейських країн свідчать про досить високий рівень латентності злочинності неповнолітніх.

Розділ 2 «Детермінація злочинності неповнолітніх у країнах ЄС» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Основні теорії походження злочинності неповнолітніх у зарубіжній кримінології» розкривається питання щодо основних підходів, які існують у науці та поширені зараз у європейській кримінології, зокрема щодо видів детермінант злочинності, їх характеру, взаємозв’язку й особливостей, а також базових теорій причин злочинності, у тому числі й неповнолітніх, на підставі яких виокремлено фундаментальну ідею, на якій у цілому базується сучасна європейська стратегія запобігання злочинності неповнолітніх.

Дисертантка дійшла висновку, що пояснення злочинності неповнолітніх у європейських країнах найчастіше будується на багатофакторному підході, який ґрунтується на поєднанні різних за своїм характером та спрямованістю чинників – генетичних, біопсихологічних та соціальних. Зокрема, для країн півдня Європи (Італія, Франція) є більш характерним пояснення причин підліткової злочинності переважно біопсихологічними теоріями, а для решти – соціологічними. Деякі держави-члени ЄС також мають особливості у формуванні власних концепцій детермінації злочинності неповнолітніх: Велика Британія перебуває під впливом соціологічних теорій американських учених, ФРН загалом самостійно розробляє нові та вдосконалює наявні європейські доктрини.