ПОРІВНЯЛЬНО-ІСТОРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ МІСЬКОГО ПРАВА В УКРАЇНІ




  • скачать файл:
Название:
ПОРІВНЯЛЬНО-ІСТОРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ МІСЬКОГО ПРАВА В УКРАЇНІ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ


 


У Вступі  обґрунтовано актуальність теми роботи; визначено об’єкт, предмет, мету і завдання дослідження; схарактеризовано методи роботи; розкрито наукову новизну та практичне значення основних положень; подано відомості про їхню апробацію і впровадження.


Розділ 1. «Теоретичні та методологічні засади порівняльно-історичного дослідження міського права в Україні» складається з трьох підрозділів, у яких висвітлено сучасний стан порівняльної історії міського права в Україні, її історіографію, джерельну базу та методологію.


У підрозділі 1.1. “Історіографія проблеми” здійснено історіографічний огляд та історіографічний аналіз наукових праць, присвячених порівняльній історії міського права в Україні. Констатовано, що українська історіографія  міського права має поважні традиції, серед яких традиція порівняльних досліджень, яка поширювалася у конкретні історичні епохи і служила дороговказом для історіографів – від фундаторів української історико-правової науки до представників окремого дослідницького напряму сучасної української історії держави та права – історії місцевого самоврядування та самоврядного права. Визначальними критеріями для віднесення наукових знань до історіографії міського права є міське право як об’єкт чи предмет історико-правових досліджень і порівняльний концептуальний підхід чи метод порівняльного правознавства як її методологічна основа.


Поширення та застосування порівняльного підходу, а, особливо, його результативність значним чином обумовлюють періодизацію української історіографії міського права. Наукове осмислення проблематики міського права, методології його порівняльних досліджень розпочалося у ХІХ столітті. Цей етап доречно назвати етапом становлення української історіографії історії міського права. Його хронологічні межі не співпадають з хронологічними межами відомих історико-правових процесів, наприклад, історіографії державності України, оскільки відомі дослідники продовжували свою діяльність в установах Української академії наук весь довоєнний період (1918-1941 рр.). Важливо, що на цьому етапі порівняльні дослідження історії міського права мали організаційну основу. І якщо у ХІХ столітті вони в основному здійснювалися університетськими професорами (Львівського та Київського університетів), то з 1918 р. організаційними осередками таких досліджень  стали чотири академічні кафедри: кафедра порівняльної історії права; кафедра західно-руського та українського права; кафедра слов’янського законодавства; кафедра українського звичаєвого права. Трагічний фінал першого етапу розвитку юридичної науки в системі АН УРСР по суті призупинив порівняльні дослідження міського права в Україні, перемістивши їх осередки до української діаспори. Вчені української еміграції зберегли тяглість цих досліджень. Однак більшість із них не вийшли на рівень історико-правових узагальнень. Причина такого парадоксу полягає, напевне, в тому, що більшість науковців діаспори перебували під впливом наукових ідей М. Грушевського про негативний вплив магдебурзького права на розвиток українських міст. Найбільш значні наукові праці, присвячені міському праву будувалися на антитезі, на заперечення ідеї М. Грушевського, тому не виходили за рамки Середньовіччя. Вихід за ці рамки здійснили українські вчені у 60-80-х роках ХХ ст. Зокрема, один із фундаторів сучасної Львівської наукової школи істориків права професор В. Кульчицький досліджував місцеве самоврядування в Галичині та модерне міське право Львова, сформоване після надання місту статуту 1870 р. Своїми ідеями та знаннями В. Кульчицький спонукав до вивчення історії міського права низку вчених, праці яких започаткували сучасний етап порівняльних досліджень міського права.


Для сучасного етапу характерним є організаційно неоформлене, але фактичне існування наукової школи порівняльної історії міського права в Україні. У підрозділі здійснено історіографічний аналіз праць провідних представників цієї школи з Києва, Харкова, Одеси, Львова, Чернівців, а саме: О. Головка, П. Гураля, В. Кіселичника, М. Кобилецького, М. Никифорака, П. Музиченка, Н. Толкачової, І. Усенка, Є. Харитонова, О. Харитонової, О. Ярмиша. Автор підкреслює, що елементи порівняльної історії міського права характерні також для робіт І. Бойка, М. Демкової, Ю. Дмитришина, О. Козубської-Андрусів, В. Семківа, С. Стременовського та інших


У підрозділі проведено історіографічний огляд праць зарубіжних істориків права та українських істориків, спеціальним предметом дослідження яких було міське право. Серед зарубіжних дослідників історії міського права в Україні автор виділила представників німецької, польської, російської та білоруської історіографії. Порівняльне дослідження міського права проведи німецькі вчені Р. Ебель, Р. Лібервірт, Г. Люк. Серед польських дослідників історії міського права особливий інтерес викликали праці А. Фенчака, В. Ярмоліка, Р. Щигеля, К. Камінської. Російська та білоруська історіографія порівняльної історії міського права в українських містах представлена І. Білоконським, О. Васильчиковим, О. Градовським, Б. Веселовським, М. Іорданським, О. Келлер.


Порівняльний аналіз міського права став невід’ємною складовою синтетичних праць сучасних українських істориків, зокрема Н. Білоус, Т. Гошко, М. Капраля, Т. Плаксій, Д. Чорного.


Проведений історіографічний огляд наукової літератури свідчить, що порівняльний аналіз в історії міського права не був самостійним напрямком ні історико-правових, ні історичних досліджень. Однак саме порівняльний концептуальний підхід дозволяє виявити загальне та особливе у розвитку міського права в Україні, пов’язати в єдине ціле історико-правові процеси в українських містах протягом тривалого історичного часу.


У підрозділі 1.2. “Джерельна база дослідження” зазначається, що мета дисертаційного дослідження, його основний концептуальний підхід, розуміння міського права обумовили авторський підхід до формування джерельної бази. Систематизація джерел дослідження вимагала встановлення чітко окреслених меж джерельної бази, оскільки весь комплекс джерел, які стосуються правової реальності чи правового життя українських міст є величезним.


На думку автора, емпіричний матеріал дослідження так чи інакше можна узагальнити у поняттях «норми міського права», «інститут міського права та «джерела міського права». І саме поняття  «джерело міського права» покладено в основу  формування джерельної бази дослідження. Його зручність полягає у використанні більшістю вчених джерела права в матеріальному розумінні та джерела права у формальному розумінні. За таких умов результативним для нашого дослідження стало використання термінів «джерело міського права» (наприклад, звичаєве право) та «джерело норм міського права» (наприклад, формалізоване рішення органу місцевого самоврядування). Відтак джерельну базу порівняльного дослідження міського права складають джерела міського права у матеріальному та формальному (формально-юридичному) сенсі.


У підрозділі обгрунтовано подібність та відмінність джерел міського права Середньовіччя та Нового часу. Подібність джерел середньовічного міського права та міського права Нового часу стосується, насамперед, таких ознак як єдині межі юрисдикції (вони поширюються на жителів міст) та нормативність. Відмінності пов’язані з обов’язковістю (більшість джерел середньовічного міського права приймаються з дозволу (привілей) держави, тоді як більшість джерел міського права Нового часу приймаються від імені держави, та юридичною силою джерел (міське право Середньовіччя не сформувало стійкої та чіткої ієрархії джерел за юридичною силою, тоді як міське право Нового часу ієрархічне). До того ж джерела середньовічного міського права – це джерела приватного права, тоді як міське право Нового часу – публічне.


Центральне місце серед джерел середньовічного міського права в українських містах займають привілеї. У підрозділі визначено зміст та форму привілеїв та певним чином їх класифіковано. Зазначено, що серед привілеїв українських міст левову частку займають привілеї, які підтверджують попередні привілеї. Характерними прикладами таких привілеїв є королівські привілеї часів Польського королівства, Речі Посполитої та універсали українських гетьманів. Загалом привілеї у різних формах складають великий масив джерел середньовічного міського права в українських містах. З огляду на це джерелознавцями та дослідниками історії міського права в Україні робилися більш чи менш успішні спроби класифікувати ці привілеї. Як правило, в основі успішних класифікацій покладено два критерії: а) міські відносини, які регулювались привілеями; б) суб’єкти, які надавали привілеї. У залежності від історико-правового періоду привілеї надавали та підтверджували монархи Польського королівства та Речі Посполитої (королі), монархи Литовсько-Руської держави (князі та гетьмани), польські, литовські та руські феодали, козацькі гетьмани та старшина, російські царі та австрійські цісарі. Дискусійним в українській історико-правовій науці залишається питання про надання привілеїв володарями Княжої доби, зокрема князями та королями Галицько-Волинської держави. Більшість істориків права обгрунтовують думку, що такі привілеї надавалися, проте документи про це не збереглися.


Як джерело міського права у  підрозділі аналізуються найбільш досліджені та систематизовані привілеї – королівські привілеї та універсали – привілеї козацьких гетьманів. У результаті автор доводить, що привілеї є традиційним джерелом середньовічного міського права, характерним тільки для цього етапу історії міського права в Україні.


На відміну від привілеїв, ухвали (рішення) міських органів самоврядування посідають чільне місце серед джерел міського права  впродовж усієї своєї історії. Для порівняльного дослідження міського права вони незамінні і цікаві тим, що містять суттєві відмінності у змісті та формі. Ці відмінності обумовлені принципом магдебурзького права, яке  встановлює право органів міського самоврядування на правотворчість, але не визначає форми чи юридичної сили результатів такої правотворчості. Відтак ухвали (рішення) органів самоврядування набувають різних форм і враховують систему та специфіку органів самоврядування окремих українських міст. Для їх порівняння автор вдалася до методу типологізації, тобто відібрала найбільш типові, що містять порівняльні норми міського права. Застосування такого методу стало можливим завдяки опублікованим та неопублікованим міським книгам, в яких зібрані рішення органів міського самоврядування.


У підрозділі підкреслено, що особливе значення для середньовічного міського права в Україні, яке загалом відносять до сім’ї магдебурзького права, мали такі джерела права як судові рішення. Показано схему поширення цих рішень, їх систематизацію у судових книгах та роль у розвитку міського права.


Автор стверджує, що вагому роль у становленні середньовічного міського права відіграла правова доктрина. У підрозділі висвітлено зв’язок між правовими збірниками (працями юристів) та судовою практикою (рішеннями міських судів), який  унаочнює  загалом зв’язки  між джерелами середньовічного міського права. У Середньовіччі міське право стає системою з характерними джерелами, специфічні особливості яких дають змогу судити про природу і характер самого міського права.


Джерела міського права та їх особливості з поміж іншого відрізняють середньовічне міське право від міського права Нового часу. Нормативну форму міському праву Нового часу надає держава. Відтак основним джерелом міського права стає нормативно-правовий акт, прийнятий чи затверджений органами держави. У підрозділі описані та класифіковані нормативно-правові акти як джерела міського права на українських землях Австрійської (згодом Австро-Угорської) та Російської імперій.


Більшість законів, які є джерелами міського права в Австрійській та Австро-Угорській імперіях є опублікованими, а частина найважливіших із них перекладені українською мовою та систематизовані з метою наукових досліджень. Серед неопублікованих джерел найбільшу частку складають ті, де суб’єктами нормотворчості є територіальні громади та їх органи самоврядування. Це рішення міських рад, їх виконавчих органів (магістратів), крайових самоврядних та державних органів тощо. Як архівні матеріали вони зосереджені в ЦДІА України у м. Львові, державних архівах Львівської (ДАЛО), Чернівецької (ДАЧО),  Івано-Франківської (ДАІВО), Тернопільської (ДАТО) та Закарпатської областей (ДАЗО), відділі рукописів Львівської національної бібліотеки імені Василя Стефаника НАН України. У дисертаційному дослідженні описано окремі фонди, які систематизують названі джерела дослідження.


Законодавчі та інші нормативно-правові акти Російської імперії, які регулювали відносини в українських містах найповніше представлені в опублікованому «Полном собрании законов Российской империи». Крім  опублікованих предметом дослідження стали неопубліковані документи міських дум та управ, зосереджені в ЦДІА України у м. Києві, державних архівах Харківської (ДАХО), Чернігівської (ДАЧО), Миколаївської (ДАМО) та інших областей. Загалом автором опрацьовано 12 фондів названих у підрозділі архівів.


В цілому джерельна база дисертаційного дослідження є достовірною і достатньою для репрезентативного порівняльного дослідження. Встановлені історико-правові факти є емпіричною основою порівняльної історії міського права в Україні.


 


У підрозділі 1.3. “Методологія порівняльно-історичного дослідження міського права в Україні” досліджується становлення порівняльної історії міського права в Україні та запропоновано авторську методологію порівняльно-історичного дослідження міського права в українських містах. Акцент зроблено на розвитку основних засад порівняльної історії міського права, на становленні порівняльного аналізу як одного з основних концептуальних підходів української історико-правової науки, перетворенні порівняльного методу у традиційний метод наукового пошуку українських істориків права.

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины


ПОСЛЕДНИЕ СТАТЬИ И АВТОРЕФЕРАТЫ

ГБУР ЛЮСЯ ВОЛОДИМИРІВНА АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРІ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНИ ВОДНИХ РЕСУРСІВ УКРАЇНИ
МИШУНЕНКОВА ОЛЬГА ВЛАДИМИРОВНА Взаимосвязь теоретической и практической подготовки бакалавров по направлению «Туризм и рекреация» в Республике Польша»
Ржевский Валентин Сергеевич Комплексное применение низкочастотного переменного электростатического поля и широкополосной электромагнитной терапии в реабилитации больных с гнойно-воспалительными заболеваниями челюстно-лицевой области
Орехов Генрих Васильевич НАУЧНОЕ ОБОСНОВАНИЕ И ТЕХНИЧЕСКОЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ЭФФЕКТА ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ КОАКСИАЛЬНЫХ ЦИРКУЛЯЦИОННЫХ ТЕЧЕНИЙ
СОЛЯНИК Анатолий Иванович МЕТОДОЛОГИЯ И ПРИНЦИПЫ УПРАВЛЕНИЯ ПРОЦЕССАМИ САНАТОРНО-КУРОРТНОЙ РЕАБИЛИТАЦИИ НА ОСНОВЕ СИСТЕМЫ МЕНЕДЖМЕНТА КАЧЕСТВА