Безух О.В. Захист від недобросовісної конкуренції у сфері промислової власності

Краткое содержание

1.      ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність теми дисертації, ступінь її наукової розробленості; визначаються головна мета, завдання, об’єкт, предмет дослідження, розкривається наукова новизна одержаних результатів та їх практичне значення.

Розділ 1. Поняття та зміст недобросовісної конкуренції. Включає три підрозділи, де досліджуються вимоги міжнародного законодавства  та розвиток українського законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, визначається поняття недобросовісної конкуренції та загальні принципи для визнання будь-яких дій в конкуренції недобросовісними, проводиться порівняння захисту від недобросовісної конкуренції із захистом інших об’єктів інтелектуальної власності на підставі спеціальних законів.

У першому підрозділі “Об’єктивна необхідність регулювання конкурентних відносин у соціально орієнтованій економіці” проводиться дослідження функцій конкуренції, завдань і обов’язків держави по охороні і зміцненню конкуренції як головного регулюючого інструменту ринкової економіки, взаємозв’язок між забезпеченням чесної і вільної конкуренції та захистом інтересів суспільства і споживача.

Захист конкурентних відносин базується не тільки на необхідності правового закріплення відповідальності окремих суб’єктів господарювання один перед одним і перед державою, але й на відповідальності держави перед суб’єктами господарювання і споживачами.

У другому підрозділі “Поняття недобросовісної конкуренції та форми її здійснення” досліджується матеріально-правовий аспект недобросовісної конкуренції як правового явища, форми недобросовісної конкуренції, розвиток законодавчого і наукового визначення недобросовісної конкуренції. Для цього аналізується зарубіжна практика та підходи зарубіжних і українських законодавців до визначення неправомірних дій в конкуренції як актів недобросовісної конкуренції.

В роботі стверджується, що неможливо об’єднати всі - як існуючі, так і ті, що виникають - акти недобросовісної конкуренції в одне конкретне  поняття, яке, з одного боку, визначало б усі заборонені види конкуренції, з іншого – було б спроможне адаптуватися до нових видів торгової і ділової практики. Головним у визначенні дій суб’єктів господарювання як актів недобросовісної конкуренції є реакція споживача на ці дії.  Розглянуті загальні принципи для визнання будь-яких дій у конкуренції недобросовісними: спроможність  викликати змішування відносно підприємства, продукції або діяльності конкурента; дискредитування конкурента; можливість введення громадськості в оману та міжнародна практика їх застосування.

В результаті аналізу особливостей застосування правових норм щодо визнання неправомірних дій актами недобросовісної конкуренції дане загальне визначення поняття “недобросовісна конкуренція”.

У третьому підрозділі “Співвідношення між законодавством щодо захисту від недобросовісної конкуренції і законодавством, яке регулює використання інших об’єктів інтелектуальної власності” приділено увагу висвітленню умов і відмінностей захисту від недобросовісної конкуренції та захисту інтелектуальних продуктів за допомогою спеціальних законів.

Власник інтелектуальних продуктів може звертатися за захистом прав на цей продукт, використовуючи норми кількох законів, які мають різний характер регулювання та різні підстави для застосування. Охорона об’єктів промислової власності, зареєстрованих відповідно до спеціальних законів, при одночасному застосуванні законодавства про захист від недобросовісної конкуренції має кумулятивний характер, тобто комерційний інтелектуальний продукт охороняється одночасно кількома законами.

У випадку, коли власник інтелектуального продукту не може отримати охорону цього продукту відповідно до спеціальних законів внаслідок їх неохороноздатності, він може отримати захист відповідно до законодавства про захист від недобросовісної конкуренції.

Особлива увага приділена зіткненню права виключного використання об’єктів промислової власності, які охороняються на підставі спеціальних законів, і права переважного використання тих же об’єктів на підставі пріоритету і захисту від недобросовісної конкуренції.

Розділ 2. Недобросовісна конкуренція як господарські правовідносини. Досліджується зміст конкурентних відносин та вплив на них недобросовісної конкуренції, правова природа захисту від недобросовісної конкуренції, місце захисту від недобросовісної конкуренції в системі конкурентних відносин та об’єктів промислової власності, суб’єкти правовідносин по захисту від недобросовісної конкуренції та зміст недобросовісної конкуренції як господарського правопорушення.

У першому підрозділі “Об’єкт правовідносин у сфері захисту від недобросовісної конкуренції” з’ясовується місце захисту від недобросовісної конкуренції в системі конкурентних відносин та його відмінність від антимонопольного регулювання конкуренції.

Не заперечуючи процесуальний характер захисту від недобросовісної конкуренції, робота містить аналіз матеріально-правового змісту захисту від недобросовісної конкуренції, який складає не сама можливість звернення до компетентних органів із заявами про порушення прав і інтересів, а наслідок задоволення вимог і засобів впливу уповноваженої особи.

Пряма участь у відносинах щодо захисту від недобросовісної конкуренції, крім господарюючих суб’єктів, держави і споживачів, які не є особами, що прямо та безпосередньо  беруть участь у конкуренції, ставить питання про наявність інтересів учасників правовідносин та природу їх суб’єктивних прав.

Особливістю суб’єктивного права на захист від недобросовісної конкуренції з боку суб'єктів конкуренції є те, що воно зводиться тільки до права вимоги захисту від неправомірних і недобросовісних дій. Це право вимоги обмежене лише юридичною сферою. Воно є лише необхідним елементом в юридичних механізмах, що забезпечують належне виконання позитивних зобов’язувань, тобто  юридичних обов’язків держави і державних органів, інших уповноважених осіб .

З іншого боку, в Законі України “Про захист від недобросовісної конкуренції” наведено перелік вчинків,  заборонених законом, тобто правових заборон. Для заборон притаманні фіксуюча і закріплююча функція: вони призначені затвердити, підняти до стану недоторканого устрій та суспільні відносини, які існують та домінують в державі.

З регулятивної точки зору заборони є обов’язками пасивного змісту, тобто обов’язками утримуватися від дій певного роду -  порушень правил, торгових та інших чесних звичаїв у підприємницькій діяльності. При цьому таке утримання не має адресного характеру.

У роботі проаналізоване поняття торгових та інших чесних звичаїв, порушення яких створює акт недобросовісної конкуренції. Пряме застосування звичаїв  як джерела права при регулюванні питань недобросовісної конкуренції  суттєво відрізняє законодавство про захист від недобросовісної конкуренції від інших антиконкурентних нормативно-правових актів. Органи влади та управління, а також судові органи при прийнятті рішень зобов’язані застосовувати звичаї, тим самим санкціонуючи їх як джерело права, та надавати компетентні висновки щодо досягнення порушником неправомірних переваг у конкуренції.

Правила професійної етики або звичайна поведінка в комерційній діяльності, торгові звичаї, порушення яких за визначенням компетентних органів є актами недобросовісної конкуренції, повинні встановлюватися органами управління, торгово-промисловою палатою, громадськими організаціями та санкціонуватися  в якості правових норм уповноваженими державними  органами: органами правосуддя, органами управління. З цього приводу слід було б  виключити з частини 1 статті 33 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” останнє речення. 

У зв’язку з тим, що поняття звичаю, яке застосовується в Законі України  “Про захист від недобросовісної конкуренції”, потребує тривалого часу існування правовідносин, постійності їх дотримання, визначеності, що не має сенсу в торговому обороті та відповідно в конкуренції, умови якої постійно змінюються, необхідно ввести до правових актів поняття ділової звички.

Слід було б викласти ст. 1 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” в такій редакції: “Недобросовісною конкуренцією є будь-які дії чи бездіяльність, пов’язані з порушенням чинного законодавства, торгових правил та ділових звичок, прав на інтелектуальні продукти, вимог добропорядності й справедливості шляхом вчинків, здатних викликати змішування відносно підприємства, продукції  або  діяльності конкурента, ввести громадськість в оману, дискредитувати конкурента  та  привести  до  досягнення неправомірних переваг у конкуренції й отримання неправомірного прибутку внаслідок використання чужих інтелектуальних продуктів, нанести збитки або шкоду споживачу та конкурентам.

Ділова звичка – це будь-яка практика або порядок ділових відносин, виконання яких в тих чи інших місцях, професії або сфері діяльності носить настільки постійний характер, що виправдовує очікування їх виконання у зв’язку із здійсненням певної господарської діяльності.”

Особливістю регулювання захисту від недобросовісної конкуренції є те, що захист від недобросовісної конкуренції, крім врегульованої законом діяльності компетентних органів та уповноважених осіб, є об’єктом інтелектуальної власності, зокрема, промислової власності. У роботі дана характеристика захисту від недобросовісної конкуренції як самостійного об’єкта промислової власності.

Захист від недобросовісної конкуренції як об’єкт права промислової власності виникає, по-перше, при наявності конкурентної ситуації, коли інтелектуальні досягнення використовуються для досягнення переваг в конкуренції, по-друге, при наявності відповідного творчого результату, в тому числі такого, що не охороняється іншими законами стосовно інтелектуальної власності, по-третє, при неправомірному використанні чужого досвіду, творчого результату з комерційною метою.

У другому підрозділі “Суб’єкти правовідносин у сфері захисту від недобросовісної конкуренції” визначається коло суб’єктів, які мають повноваження, права та охоронювані законом інтереси стосовно захисту від недобросовісної конкуренції. Встановлено особливу роль споживача. Визначення законодавством України споживача як фізичної особи не відповідає критерію споживання, тому що юридичні особи також придбавають товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. Тому відносно захисту від недобросовісної конкуренції споживання товарів повсякденного попиту правомірною є практика, яка розглядає всіх споживачів, в тому числі суб’єктів господарювання, як споживачів взагалі.

Законом України “Про захист від недобросовісної конкуренції” споживач, з одного боку, практично прирівняний до конкуруючих суб’єктів, з іншого – закон не надає йому процесуальних можливостей для звернення до суду за захистом порушених прав, враховуючи, що вищевказаний закон розповсюджується лише на конкурентні відносини, у яких споживач приймає участь тільки опосередковано. Споживач має лише охоронюваний законом інтерес у припиненні недобросовісної конкуренції, який підлягає захисту.

Відношення споживача до продукції, який надає перевагу продукції певних виробників та встановлює їх місце на ринку,  є мірою оцінки суспільних відносин у конкуренції, що  впливають на положення споживача і конкуруючих осіб.

Досліджено роль третіх осіб, зокрема засновників суб’єктів господарювання, у здійсненні актів недобросовісної конкуренції. Особлива увага приділена ролі судів, яка не обмежується загальною функцією здійснення правосуддя. При провадженні по справах щодо захисту від недобросовісної конкуренції суди зобов’язані встановлювати наявність торгових звичаїв та застосовувати їх в якості правових норм для визначення актів недобросовісної конкуренції. Здійснюючи правозастосувальну практику, вони вносять новий елемент до правового регулювання конкурентних відносин.

У третьому підрозділі “Недобросовісна конкуренція як господарське правопорушення” досліджуються підстави  для виникнення правовідносин, у рамках яких реалізується захист від недобросовісної конкуренції та встановлюється відповідальність за порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції.

Наслідком недобросовісної конкуренції є порушення гарантій держави по захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, суб’єктивних прав суб’єктів господарювання та інтересів споживачів, котрих або вводять  в оману, або позбавляють права вибору товару відповідної якості і вартості, що, з одного боку, впливає на добробут споживачів, а з іншого – на процес конкуренції та підприємницьку діяльність суб’єктів господарювання.

Неузгодженість діяльності підприємців, органів влади і управління з покладеними на них законом юридичними обов’язками стосовно забезпечення добросовісної конкуренції та дотримання звичаїв ділового обороту в господарській діяльності дозволяє визначити  недобросовісну конкуренцію як господарське правопорушення. 

В роботі аналізується співвідношення таких правових категорій, як протиправність і неправомірність дій в конкуренції. Невиконання, неналежне виконання обов’язків або спричинення шкоди в конкуренції є неправомірним, коли відсутня правова норма, яка дозволяє особі діяти подібним чином.

Таке твердження входить у протиріччя з вимогами ст. 3 Закону України “Про підприємництво”, котра визначає, що підприємці  мають  право  без  обмежень  приймати  рішення  і здійснювати  самостійно  будь-яку  діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Але за правовим змістом поняття неправомірності дій в Законі України “Про захист від недобросовісної конкуренції” логічно поєднується з вимогами по дотриманню торгових та інших чесних звичаїв у підприємницькій діяльності, котрі не є нормами права відповідно до чинного законодавства України, але котрі фіксують економічні відносини між суб’єктами господарювання.

В роботі висвітлюється причинний зв‘язок між неправомірними діями й їх негативним результатом та пояснюється, чому недобросовісною конкуренцією вважаються дії, які не тільки завдають шкоди господарюючому суб’єкту, але і можуть завдати такої шкоди.

Важливу роль для притягнення до відповідальності відіграє встановлення вини правопорушника. В законодавстві щодо захисту від недобросовісної конкуренції вказується лише на результат здійснення певних неправомірних дій без факту настання негативних наслідків. Тому можна твердити про ігнорування фактору вини, тобто про дію принципу “спричинення”. Разом з тим в роботі досліджується питання міри відповідальності, тому що міра матеріальної відповідальності – це не тільки правова, але, насамперед, економічна категорія. Застосування штрафів може просто економічно знищити одного з конкурентів, що не  сприятиме розвитку конкурентних відносин. Критеріями  для притягнення правопорушника до матеріальної відповідальності є його вина та рівень отриманих переваг у конкуренції.

Розділ 3. Порядок захисту від недобросовісної конкуренції. Аналізується діяльність Антимонопольного комітету України, інших державних органів по припиненню недобросовісної конкуренції в порядку спеціальної юрисдикції і притягнення правопорушників до відповідальності та арбітражна судова практика стосовно захисту від недобросовісної конкуренції в сфері промислової власності.

Перший підрозділ “Захист від недобросовісної конкуренції в порядку спеціальної юрисдикції” присвячений розгляду комплексу заходів, які здійснюються повноважними органами і посадовими особами, котрі, використовуючи надані їм повноваження, практично забезпечують законність у виконавчо-розпорядчій діяльності по забезпеченню дотримання правил конкуренції.

Процесуальні засади розгляду справ про недобросовісну конкуренцію повинні визначатися тільки законами щодо захисту економічної конкуренції та іншими актами законодавства. Сьогодні ще застосовуються відомчі нормативні акти щодо розгляду питань, пов’язаних з недобросовісною конкуренцією, що може ставити під сумнів легітимність прийнятих рішень. Правовий  зміст дій щодо вилучення Антимонопольним комітетом України товарів з неправомірним використанням позначень та скопійованих виробів іншого господарюючого суб’єкта законом чітко не визначений.

Захист від недобросовісної конкуренції у спеціальному порядку полягає в покладенні на правопорушника господарсько-правової відповідальності як сукупності економічних за змістом і юридичних  за формою методів впливу на економічні інтереси суб’єкта господарювання – правопорушника. Така відповідальність настає внаслідок реакції уповноваженого державою органу управління і не має правовідновлюваного характеру відносно осіб, які беруть участь у конкуренції, або споживачів. Особливістю застосування заходів впливу є виникнення  вертикальних правовідносин між державним органом управління і правопорушником. Рішення компетентного державного органу може бути оскаржене в суді.

Другий підрозділ “Захист від недобросовісної конкуренції в судовому порядку” досліджує право на подання позову щодо захисту від недобросовісної конкуренції, підстави і наслідки його задоволення; проблему запровадження заходів, які надавали б можливість суб’єкту господарювання, власнику інтелектуальних продуктів попередити чи припинити дії щодо порушення його прав та інтересів внаслідок недобросовісної конкуренції.

В суді розглядаються спори між заінтересованими особами та  державними органами у сфері  управлінської діяльності щодо  прийнятих ними актів стосовно захисту від недобросовісної конкуренції. Будь-яка особа, котра вважає, що її права та охоронювані законом інтереси порушені внаслідок здійснення недобросовісної конкуренції суб’єктами господарювання, може безпосередньо звернутися до суду згідно з встановленою процесуальним законодавством підвідомчістю справ.

 Право на подання позову про захист від недобросовісної конкуренції є складним поняттям, оскільки має дві сторони: матеріально-правову і процесуально-правову. Відсутність у особи права на позов у матеріальному розумінні тягне відмову у позові. В той же час відсутність права на  позов у процесуальному розумінні тягне відмову в прийнятті позовної заяви. Аналізуючи норми АПК України, встановлено, що обов’язкове доарбітражне врегулювання  спорів не враховує специфіку захисту від недобросовісної конкуренції, тому автор пропонує  виключити вимогу щодо обов’язкового доарбітражного врегулювання щодо захисту від недобросовісної конкуренції із чинного законодавства. 

АПК України не передбачає застосування звичаїв як джерела права у відносинах між суб’єктами господарювання України, незважаючи на те, що       статтею 1 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції”  передбачено їх застосування для визначення актів недобросовісної конкуренції. У зв’язку з вищенаведеним доцільно змінити ч. 5 ст. 4 АПК України, виклавши її в наступній редакції: “У разі відсутності законодавства, що регулює спірні відносини у підприємницькій діяльності, арбітражний суд застосовує торгові та інші чесні  звичаї і правила ділового обороту у підприємницькій діяльності.” 

Оцінка розміру збитків у справах щодо порушення правил конкуренції може мати варіанти. Комерційна діяльність під чужим ім’ям і порушення товарного знаку можуть розглядатися одночасно і як справи відносно патентів на винаходи і промислові зразки. Не існує єдиного правового погляду на те, яким чином відшкодовувати збитки, що виникають внаслідок порушення прав. Загальноприйнятої процедури або формули для оцінки понесених збитків також не існує. Відомо, що збитки в будь-якій з цих  галузей важко  точно оцінити. Тому запропоноване спеціальне законодавче положення щодо оцінки нанесених збитків внаслідок недобросовісної конкуренції.