Денисов С. Ф. Злочинність кримінально активної частини молоді та її запобігання в Україні

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження; визначено зв’язок роботи з науковими програмами, темами, планами, його мету, завдання, об’єкт і предмет, методи, наукову новизну, практичне значення одержаних результатів; подано дані про їх апробацію.

Перший розділ “Методологічні та теоретичні проблеми кримінологічного дослідження злочинності кримінально активної частини молоді” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Основні методологічні підходи та загальнотеоретичні концепції щодо проблем молодіжної злочинності” висвітлено соціальну сутність та еволюцію молодіжної злочинності. З метою всебічного вивчення проблем злочинної поведінки молоді, більш чіткого визначення сутності, межі, ґенези досліджуваного явища проведено аналіз наявних теоретичних підходів у цій сфері, багато з яких залишається актуальними стосовно сучасної практики.

Вивчення світових історичних пам’яток, а також законодавства та звичаєвого права, яке діяло на території України, дає підстави стверджувати, що в усі часи існували суттєві особливості молоді як найактивнішої категорії населення країни. Це найбільш динамічна, адаптована частина суспільства, яка швидко та гостро реагує на зміни політичної й соціально-економічної ситуації, активно включається в діяльність держави.

Спираючись на семантичну концепцію злочинності, констатовано, що під молодіжною злочинністю треба розуміти властивість молоді відтворювати злочини в кореляційній взаємозалежності з причинами їх девіантної поведінки. Молодіжна злочинність – сукупність злочинів, вчинених за певний проміжок часу на певній території особами у віці 14–35 років, і сукупність учасників цих злочинів у тому самому віці.

Молодіжна злочинність має специфічні особливості та являє собою самостійний об’єкт кримінологічного дослідження. Вона є основою для відтворення загальної злочинності; характеризується динамічністю, найбільш тісно корелює зі станом соціального контролю й більш чутливо реагує на зміни в соціальному середовищі. В умовах змін у суспільстві, соціальних, економічних, політичних перетворень злочинність серед молоді зазнала негативних якісних та кількісних змін, що актуалізують проблеми комплексного дослідження процесів, які відбуваються в молодіжному середовищі, у суспільстві, та їх впливу на стан злочинності серед молоді.

У підрозділі 1.2. “Обґрунтування поняття злочинності кримінально активної частини молоді” визначено та розглянуто найбільш суттєві наукові терміни для визначення поняття кримінально активної частини молоді, зокрема: “активність”, “асоціальна поведінка”, “соціальне відхилення”, “кримінальна активність”, “особа злочинця”. Також розглянуто особистісні та індивідуальні характеристики, які утворюють складну ієрархічну систему особи молодого злочинця.

З позиції вивчення генезису соціальних відхилень методологічно важливим є розмежування соціальних відхилень у суспільстві як об’єктивного суспільного явища, що виступає у вигляді системи антицінностей, способів девіантної поведінки, з одного боку, і соціально значущих якостей індивіда як суб’єктивного відображення існуючих соціальних норм, цінностей, вимог, устремлінь, способів мотивацій, особистісної інтерпретації, переломлення суспільних естетичних ідеалів через особистісні психологічні й моральні тощо – з іншого. Виходячи із сутнісних характеристик цього явища, виділено два аспекти вивчення соціальних відхилень: 1) соціальний, чи соціально-психологічний, аналіз як соціального явища, що виражається у відносно масових і стійких формах людської діяльності; 2) психолого-педагогічний, психологічний і психіатричний, медичний аналіз вчинків і дій конкретного індивіда.

Визначено, що злочинна активність молоді не тільки порушує позитивні соціокультурні складові суспільства, а й руйнує закладену правомірну поведінку суб’єкта.

Встановлено, що кримінально активна частина молоді – це соціодемографічна підгрупа молоді, яка характеризується такими ознаками: досягненням віку повноліття; наявністю певного рівня освіти; наявністю дієздатності, що зумовлює часткову або повну незалежність свідомості та поведінки молодої людини від інших суб’єктів соціалізації, навчання, виховання тощо; підвищеним рівнем активності, що виявляється в ігноруванні морально-правових цінностей; антисоціальною спрямованістю; зростанням ризику виявлення криміногенної девіалізованості, девіантофільності, делінквентних та кримінально караних діянь. Звідси випливає авторське розуміння злочинності кримінально активної частини молоді як поняття, що слугує для позначення якісно-кількісної специфіки злочинів, вчинених на території різних держав (міждержавних утворень та спільнот або ж територіальних складових держави: регіонів, областей, районів тощо) представниками певної підгрупи молоді – вікового контингенту 18–29 років.

Підрозділ 1.3. “Місце молодіжної злочинності у структурі загальної злочинності” присвячено аналізу місця молодіжної злочинності, яка належить до найбільш масштабних і небезпечних кримінальних феноменів. Вказано, що вона займає значну частину обсягу злочинності в цілому, відрізняється в більшості випадків найвищою інтенсивністю зростання, негативними структурними змінами. У країнах ЄС, Росії, США актуалізується вивчення підходів до аналізу досвіду запобігання молодіжній злочинності, насамперед, враховуючи той факт, що злочинність, у тому числі молодіжна, є єдиним світовим феноменом. Висвітлено проблеми боротьби з молодіжною злочинністю та її невід’ємною складовою – злочинністю кримінально активної частини молоді.

Проблема дослідження молодіжної злочинності в структурі загальної злочинності актуалізується у двох вимірах: а) теоретико-кримінологічному, де постає питання про зміну ціннісних і нормативно-регулятивних засад кримінально-правової доктрини (кримінально-правової та кримінально-виконавчої політики) і чинного законодавства в сегменті, пов’язаному зі злочинністю кримінально активної частини молоді; б) практико-кримінологічному (спеціально-кримінологічного та індивідуального запобігання), де постає питання про зміну й удосконалення технологій боротьби з молодіжною злочинністю в напрямі розширення блоку засобів і методів юридично-соціально-педагогічної превенції, а також профілактики й ресоціалізації молодих злочинців після відбуття ними кримінального покарання в установах виконання покарань.

Другий розділ “Кримінологічна характеристика злочинності кримінально активної частини молоді” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Кількісно-якісні показники та загальна характеристика злочинності кримінально активної частини молоді” підкреслено, що злочинність унаслідок генетичного зв’язку із соціальними процесами, які відбуваються в суспільстві, впливає на всі сфери функціонування держави, оскільки кримінальна статистика, навіть при всій її відносній достовірності, дає змогу зробити однозначний висновок про тісну кореляцію між станом злочинності і станом суспільних процесів.

Аналіз стану злочинності кримінально активної частини молоді, оцінювання її рівня, динаміки, структури здійснено на основі статистичних даних про виявлені та зареєстровані в органах внутрішніх справ злочини. Щодо якісних характеристик досліджуваної злочинності визначено, що щорічно частка тяжких і особливо тяжких злочинів залишається досить високою, незважаючи на її незначний спад (на 1,7%) з 2009 р. Разом з тим, насильницька злочинність продовжує залишатися найбільш небезпечною, до того ж серед молоді зростає її зухвалий характер, жорстокість, агресивність. Кількість тяжких і особливо тяжких злочинів у 2010 р. порівняно з попереднім роком збільшилася на 18%, їхня питома вага щороку зростає. Разом з тим корислива злочинність у 2010 р. порівняно з 2005 р. збільшилася на 27,7%. Занепокоєність викликають негативні тенденції в структурі злочинності кримінально активної частини молоді, характерними ознаками яких є збільшення групової та організованої злочинності, наявність озброєності. Привертають увагу також два моменти. По-перше, зростання насильницьких злочинів, у тому числі проти життя й здоров’я, при явному ослабленні боротьби з хуліганством. По-друге, поширення крадіжок, питома вага яких зросла з 60,6 до 64,1%. Вік більшості злочинців коливається в межах від 20 до 35 років, причому пік припадає на 29 років, що ще раз підтверджує висновок про підвищену суспільну небезпеку злочинності кримінально активної частини молоді.

Встановлено та узагальнено особливості злочинності кримінально активної частини молоді. До якісних (структурних) характеристик злочинності молоді можна віднести такі: частка неповнолітніх у загальній злочинності є відносно невеликою
(8–13%); одночасно частка злочинів, вчинених кримінально активною частиною молоді (від 18 до 29 років), є найвищою; злочинність кримінально активної частини молоді, порівняно зі злочинністю зрілою, характеризується тим, що кожен п’ятий вчинений злочин належить до категорії тяжких; структура досліджуваної злочинності молоді за видами злочинів мало чим відрізняється від структури всієї злочинності (крадіжки, грабежі, розбої, незаконні заволодіння транспортними засобами, хуліганства, тілесні ушкодження, зґвалтування тощо); інтенсивність молодіжної злочинності в містах значно вища, ніж у сільській місцевості; така група молоді, як неповнолітні, вчиняє злочини в основному за місцем проживання, навчання або роботи, більше ніж 50% з них – після 20 години до 01 години ночі; чим молодь старша за віком, тим більш віддалене вчинення злочинів від місця проживання, навчання або роботи, а час вчинення злочинів зміщується до нічного та ранкового; злочини осіб молодого віку мають здебільшого груповий характер, а в злочинах юнацької молоді переважає імпульсивна та ситуативна детермінованість; рецидив у злочинності неповнолітніх становить близько 12–15%, а в осіб від 18 до 29 років – 18–29%; останнім часом (починаючи з 1993 р.) відбуваються зміни в мотивації злочинної поведінки молоді, що виражаються в домінуванні корисливої мотивації. Усе частіше при цьому застосовується вогнепальна та холодна зброя, снодійні речовини; для насильницької молодіжної злочинності, особливо підліткової та юнацької віком від 16 до 23 років, є характерними жорстокість, знущання над жертвою, прояви цинізму, імпульсивність дій.

У підрозділі 2.2. “Характеристика корисливої злочинності кримінально активної частини молоді” подано аналіз даних кримінально-правової статистики корисливих злочинів, що вчинені досліджуваною категорією осіб, її кількісно-якісні показники. Відзначено, що корисливі злочини найбільш поширені серед кримінально активної частини молоді, особливо крадіжки, оскільки в сучасних кризових умовах соціально-економічні проблеми перед молоддю постають досить гостро. Причому вони стосуються не тільки бідних, а й заможних людей. Неможливість забезпечення елементарних потреб здебільшого впливає на малозабезпечені прошарки, оскільки рівень життя заможного населення недосяжний для більшості. Водночас суспільний еталон, підтримуваний засобами масової інформації, спонукає окремих громадян до задоволення потреби, наприклад, у розкішному житті тощо. Відповідно до експертних оцінок, від 21 до 48% корисливих злочинів (у середньому близько третини) вчиняється через нестатки.

Констатовано, що найвищий рівень кількості вчинених злочинів у загальній злочинності як за радянських часів, так і сьогодні – це злочини проти власності, а неповнолітні та молодь – це найбільш активні вікові групи, які вчинюють крадіжки й грабежі. До найбільш поширених злочинів, що вчинені кримінально активною частиною молоді, належить крадіжка. Так, таємне викрадення чужого майна (ч. 1 ст. 185 КК) вчинили більше ніж 8,5 тис. осіб (віком від 18 до 25 років – 5151 особа; віком від 25 до 30 років – 3396 осіб). Найбільше вчинено злочинів, пов’язаних з такою кваліфікуючою ознакою, як проникнення в житло, інше приміщення чи сховище або завдання значної шкоди потерпілому: 12 374 злочини вчинені особами віком від 18 до 30 років (віком від 18 до 25 років – 7779 осіб; віком від 25 до 30 років – 4595 осіб). Друге місце серед злочинів проти власності посідають грабежі, вчинені особами віком від 18 до 30 років, особливо грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинений повторно, або за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 186 КК). Особами молодого віку від 18 до 30 років вчинено 4968 злочинів.

Загальну кримінологічну характеристику стану корисливої злочинності кримінально активної частини молоді подано в тексті роботи.

У підрозділі 2.3. “Характеристика насильницької злочинності кримінально активної частини молоді” зазначено, що за поширеністю ці види злочинів посідають друге місце. Їх розвиток відбувається не лише в напрямі кількісного зростання, а й зростання їх тяжкості, застосування більш кваліфікованих способів вчинення.

Аналіз структури злочинності кримінально активної частини молоді показує, що питома вага насильницьких злочинів – близько 10%, проте вони становлять велику суспільну небезпеку; 86% убивств і 90% випадків хуліганства вчинені особами в нетверезому (алкогольному чи наркотичному) стані. Серед молодих злочинців цієї групи 93% становлять чоловіки і 7% – жінки; 55% – особи без постійного джерела доходу; 71% не мають навіть неповної середньої освіти. Змінилися якісні характеристики насильницьких злочинів кримінально активної частини молоді. Частішими стали групові бійки й хуліганські прояви, навмисні групові вбивства та зґвалтування. У ряді випадків вони відрізняються зухвалістю й цинізмом, тому що підлітки та більш доросла молодь не мають усталених поглядів на життя і прагнуть до наслідування сильних і авторитетних членів злочинної групи. Більш розгорнуту кримінологічну характеристику стану насильницької злочинності кримінально активної частини молоді подано в тексті роботи.

Насильницьку злочинність кримінально активної частини молоді відзначають такі негативні тенденції, як: поширення умисних злочинів (особливо умисних тяжких і середньої тяжкості тілесних ушкоджень та вбивств), широке використання вогнепальної зброї, частішання випадків незаконного позбавлення волі, торгівлі людьми тощо, нарешті, прояв жорстокості, мучення, катування та агресії як самоцілі. Особливо слід відзначити, що такі злочині дії найчастіше вчинюються особами віком від 18 до 29 років. Для них характерні знущання над особистістю, особлива зухвалість, високий ступінь агресії та жорстокість.

Загальновідомим правилом є доведення в процесі розслідування й розгляду кримінальної справи фактів жорстокості, катувань, мордування, наруги над людьми й інших проявів знущань над потерпілими, проте при вивченні кримінальних справ встановлено, що тільки за десятою частиною ці обставини спеціально оцінювалися в завершальних актах слідчого й суду. Така незавершеність оцінки дій насильницького злочинця в подальшому провокує частину осіб молодіжного віку продовжувати злочинну діяльність.

У підрозділі 2.4. “Кримінологічний аналіз групової та організованої злочинності кримінально активної частини молоді” подано кримінологічну характеристику групової, організованої злочинності кримінально активної частини молоді. Найбільша кількість засуджених за вчинення злочинів у групах – 16 і 17-річні (питома вага дорівнює майже 70% від усіх неповнолітніх), найвищу соціальну небезпеку становлять особи у віці
18–29 років. Кримінально активна молодіжна групова та організована злочинність відрізняються своєю особливою зухвалістю й агресивністю стосовно суспільства і його підвалин. Вона є свого роду викликом суспільству, не здатному задовольнити певні соціальні потреби окремих молодих людей, прагненням створити своє альтернативне суспільство з більш слушними правилами й вимогами. Ця злочинність є наслідком упровадження злочинних або близьких до злочинних навичок і традицій у колі молоді та неповнолітніх.

Зазначено, що особливість молодіжних злочинних угруповань полягає в тому, що їх рушійною силою є формування психологічних особливостей кожної особи в момент її соціалізації. Прагнення бути визнаним, повноцінним членом певної соціальної спільності – це елементи механізму, що лежать в основі формування злочинних угруповань. Однак тільки таким прагненням пояснити появу молодіжних злочинних угруповань не можна, тому що воно властиве будь-якій людині й, по суті, є стимулом соціальної діяльності. Для осіб, які прагнуть стати членами молодіжних злочинних угруповань, характерно те, що вони, як правило, або є ізгоями в суспільстві й тому не можуть нормально пройти процес соціалізації, або мають які-небудь особливості психічного розвитку. Іншою особливістю молодіжних злочинних угруповань є агресивність їх членів. Вона часто буває результатом неадекватного сприйняття навколишньої дійсності. Причин високого рівня агресії в поведінці молодих людей, що входять до складу злочинних угруповань, може бути дві: перша – пов’язана з протестом проти суспільства, яке відхилило молоду особу, а тому є ненависним, ворожим для неї; друга – полягає в тому, що молода особа ще не пройшла процесу соціалізації. Проте не тільки агресивність характеризує молодих людей, об’єднаних у злочинні угруповання. Агресія не має яких-небудь стримувальних механізмів, вона настільки сильна, що ніякі інші психічні механізми не в змозі її приборкати. Не можуть їй протистояти й механізми соціального контролю, такі, наприклад, як відповідальна мораль, суть якої полягає в тому, що будь-який член суспільства обмежує свої природні спонукання в тому випадку, якщо вони завдають шкоди іншим цінностям. У членів злочинних молодіжних угруповань немає компенсаторного механізму, який пристосовує інстинктивну спадщину до вимог культурного життя й утворює з ним функціонально єдину систему.

Через неадекватне сприйняття навколишнього соціального середовища членів молодіжних злочинних угруповань і самих угруповань постійно виникають конфлікти з оточенням. Для групової та організованої злочинності кримінально активної частини молоді конфлікт розглядається як стимулюючий виклик, завдяки якому виходить їхня агресія, що викликає в них позитивні почуття задоволеності. Це спонукає їх до вчинення інших злочинів, зокрема проти моральності, у сфері господарської діяльності, а саме: вандалізму, контрабанди, заняття забороненими видами господарської діяльності, легалізацією (відмиванням) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом.

Третій розділ “Кримінологічна характеристика особи злочинця молодіжного віку” складається з двох підрозділів.

Підрозділ 3.1. “Кримінологічні ознаки та структура особи злочинця молодіжного віку” висвітлює соціально-демографічні, кримінально-правові, морально-психологічні риси й особливості особи молодіжного віку та дає можливість констатувати, що соціально-демографічні ознаки особи злочинця молодіжного віку містять у собі відомості про його стать, вік, рівень освіти, рід занять, стаж роботи, сімейний стан, місце проживання, належність до певної соціальної групи й інші дані про соціальний статус. Наголошено, що хоча поняття злочинності молоді пов’язано з віковими групами, науковці не дійшли одностайного висновку з цього питання. До молоді різні науковці відносять осіб віком від народження до 29 років; від 18 до 25 років; від 16 до 29 років; від 18 до 29 років; від 16 до 35 років; від 14 до 35 років. В офіційній статистиці також немає єдиної градації. На нашу думку, у рамках досліджуваної кримінологічної проблеми доцільно виділити молодь як вікову групу віком 18–29 років. Саме ця група має свої особливості розвитку та соціально-психологічні риси. Ці риси й особливості молодої людини накладають свій відбиток і на характер дії криміногенних чинників. До них (особливостей) необхідно віднести: завершення повної фізіологічної зрілості, формування нервової та серцево-судинної систем. Інтенсивні пошуки свого покликання, розквіт духовних і фізичних сил, перехід від книжкових, романтичних уявлень до усвідомлення реальної дійсності у зв’язку із зіткненням з реальними інститутами суспільства, активне формування психічної, ідейної та громадської зрілості, професійних інтересів, самовизначення і працевлаштування, створення сім’ї – це все пов’язано з гостротою емоційних і психічних переживань, з необхідністю прийняття багатьох рішень. Такі чіткі науково обґрунтовані вікові особливості молоді дають змогу конкретизувати коло об’єктів дослідження, прискорити пізнання механізму антисуспільної поведінки осіб молодого віку і відмежувати їх від характеристик, що властиві неповнолітнім правопорушникам, які мають обмежену відповідальність, а також від дорослих осіб, старших за віком, котрі більш стійкі до різних кри­міногенних впливів.

Результати дослідження, а також офіційна статистика показують, що питома вага осіб віком 18–29 років серед усіх виявлених учасників злочинів становила більш ніж 50% (у 2000 р. – 51%; у 2005 р. – 50,9%; у 2010 р. – 52,7%). Серед осіб, що вчинили крадіжки, пограбування, розбійні напади, вимагання, зґвалтування, злочини, пов’язані з наркотиками, частка традиційно сягає від 70 до 90%.

Підрозділ 3.2. “Типологія деформації особистості злочинців молодіжного віку” присвячено з’ясуванню проблем типології злочинців молодіжного віку. Типологія є методом наукового пізнання, в основі якого лежать розподіл систем суб’єктів і їхнє групування за допомогою узагальненої, ідеалізованої моделі чи типу та який спирається на виявлені подібності й розбіжності досліджуваних об’єктів, прагне відобразити їхню побудову, виявити їхні закономірності. Автор схиляється до визначення типології, наданого К. Юнгом, згідно з яким це критичний інструмент для дослідника, помічник у розумінні широкої розмаїтості індивідів і ключ до фундаментальних розбіжностей у психологічних теоріях, нарешті, важливий засіб для визначення “особистісного рівняння” практичного психолога, щоб уникнути серйозних помилок з пацієнтами.

Вивчення специфічних ознак деформації поведінки молоді, психофізичних даних, взаємодії факторів, що пов’язані із суперечностями в суспільстві, зовнішніми умовами соціального середовища, дає змогу виявити типи антисуспільної орієнтації молодіжної злочинності, основними з яких є корисливий, насильницький та корисливо-насильницький, а саме: 1) корисливий тип характеризується: у сфері моральності – користолюбством, жадібністю, паразитизмом, підлістю; у вольовій сфері – боягузтвом, конформізмом, безхарактерністю, пасивністю, психічними порушеннями; в емоційній сфері – заздрістю, тривожністю, потайливістю, неспокоєм; 2) насильницький тип характеризується: у сфері моральності – жорстокістю, лютістю, грубістю, егоїстичністю, цинічністю; у вольовій сфері – амбіційністю, некритичністю, агресивністю, неадекватністю самооцінки, психічними аномаліями; в емоційній сфері – конфліктністю, відчуженістю, високим рівнем неспокою, бравадою; 3) корисливо-насильницький тип характеризується: у сфері моральності – користолюбством, жадібністю, грубістю, егоїстичністю; у вольовій сфері – амбіційністю, некритичністю, агресивністю, неадекватністю самооцінки, зухвалістю, демонстративністю; в емоційній сфері – конфліктністю, потайливістю, високим рівнем неспокою, заздрістю.

Четвертий розділ “Детермінація злочинності кримінально активної частини молоді” складається з трьох підрозділів.

У підрозділ 4.1. “Проблеми детермінації злочинності кримінально активної частини молоді” розглянуто проблему визначення основних детермінант злочинності кримінально активної частини молоді в сучасному українському суспільстві; подано інтерпретацію результатів емпіричного дослідження у вигляді результатів експертного опитування та метааналізу. Визначено, що детермінація молодіжної злочинності становить ієрархічну систему, в якій на макрорівні знаходяться чинники, пов’язані з інформаційним простором, ідеологією, політикою та економікою; на мезорівні – чинники структурування часу, пов’язані з освітою, працею та дозвіллям, а також вторинними мікрогрупами (трудовими колективами, спортивними секціями, товариствами за інтересами тощо); на мікрорівні – із безпосереднім оточенням особи та профільними (психотипологічними) чинниками.

Детермінанти злочинності кримінально активної частини молоді поділено на факторні, каузальні й фонові (корелятивні). Факторні детермінанти визначають зародження та формування патернів злочинної свідомості й поведінки молоді та молодіжної злочинності як такої. Каузальні детермінанти зумовлюють вчинення молодими людьми окремих видів злочинів. Фонові (корелятивні) детермінанти створюють провокуючі, посилювальні та стимулюючі умови як щодо молодіжної злочинності як такої, так і окремих видів (одиничних чи множинних) злочинів, які вчинюються кримінально активною частиною молоді. Факторні детермінанти утворюють ієрархічну систему, рівні якої є супідрядними за ступенем тотальності впливу та генералізованості.

На основі побудованої факторної моделі детермінації створено засади для формулювання логічної схеми – механізму детермінації молодіжної злочинності в Україні, а саме: негативний вплив на свідомість та поведінку молоді через ЗМІ зразків масової культури, що сприяють виникненню надмірних споживацьких амбіцій, героїзації насильства, утвердженню культу необмеженого самозростання, легкого і бездумного способу життя в девіантно-криміногенних розвагах (гемблінг, проституція, дромоманія, алкоголізація й наркотизація побуту тощо); розхитування через негативний вплив ЗМІ ідеологічних засад суспільної моралі, зниження авторитету нормативно-правової регуляції, морально-правова та криміногенна девіалізація свідомості й поведінки молоді; криміналізація державної влади через поширення корупційних практик і наслідування негативних зразків анормативної поведінки з боку представників політичної еліти певною частиною молоді; знецінення нормативно-регулятивних засад кримінального правопорядку через втрату авторитету кримінального закону через його вибіркове застосовування щодо кола осіб представниками корумпованої політичної еліти та її найближчого оточення – спричинення ланцюгової реакції кримінальних правопорушень з боку молоді; хаотизація і перманентна кризовість в економіці, зумовлені політичною кризовістю і нестабільністю державної влади, що призводить до зниження рівня життя і створення мотивації корисливих та насильницьких злочинів у значної кількості молоді; детермінована ідеологічною та економічною кризою криза системи освіти, що спричиняє недосоціалізованість і дефіцит освітнього капіталу у великих контингентах молодих людей, наслідком чого є зниження рівня правосвідомості і нарощування соціальної дезадаптації, що стає безпосередньою причиною кількісного зростання правопорушень (як адміністративних, так і кримінальних); дефіцит робочих місць і поява значної кількості “зайвих” молодих людей, які, маючи освіту, не можуть знайти місця роботи, яке б відповідало їх фаховій кваліфікації, водночас практична неінтегрованість у сферу праці контингентів молодих людей, які мають середню спеціальну освіту, з економічних причин, пов’язаних зі сферою матеріального виробництва; детермінована дефіцитом часоструктурування з боку навчально-виховних інституцій і сфери праці “часова бездоглядність” малолітніх, неповнолітніх, учнівської та студентської молоді, яка включається в комунікативні кола криміногенного походження і, взаємодіючи з ними, засвоює криміногенні цінності. Заключною ланкою цього механізму акумулювання чинників стає кількісно-якісне зростання злочинності кримінально активної частини молоді та, відповідно, виникнення необхідності запобігання їй.

У підрозділ 4.2. “Макро-, мезо- та мікросередовищні детермінанти злочинності кримінально активної частини молоді” проаналізовано проблеми детермінації злочинності кримінально активної частини молоді в теоріях девіації в кримінології; розглянуто макро-, мезо- та мікросередовищні детермінанти молодіжної злочинності в Україні; охарактеризовано криміногенну ситуацію та її місце в “механізмі” конкретного злочину, вчиненого особою молодого віку. Сукупність показників дає підстави стверджувати про існування в просторі та часі дії кримінального закону, який зумовлює зниження функціональності, втрату авторитету або ж повне функціональне знецінення чинних кримінально-правових норм. Цей процес може бути визначений як кримінальна девіалізація. Кримінальна девіалізація є фоновим супутником процесів зростання злочинності кримінально активної частини молоді. Вона розгортається в просторі дії кримінального закону й має своїм змістовим наповненням формування кримінофільних диспозицій на мікрорівні (рівні особи), що виявляється в латентній готовності до вчинення злочинів. Молоді люди, виявляючи підвищену чутливість до проявів аномії, правового нігілізму, розширення експансії злочинної субкультури, піддаються навіюванню різними моделями свідомості та поведінки, що є кримінофільними й можуть у майбутньому стати передумовою для вчинення тих чи інших злочинів. Наслідком невиконання інституціями мезорівня кримінологічно-превенційної функції стає формування в молодих людей різних патопсихологічних станів, переважно пограничного та психотичного походження, які, набуваючи застійного характеру, призводять до вчинення злочинів і нарощування масштабів стихійної злочинності. Зростає статистика вчинених кримінально активною частиною молоді імпульсивних злочинів, які часто пов’язані із ситуативним (парціальним) типом злочинної активності, що мають своїм об’єктом державну, особисту та громадську власність, а також життя й здоров’я особи. Макрорівневі збої створюють ланцюгову реакцію на рівні мезоінституцій правової соціалізації.

У підрозділі 4.3. “Субкультурні детермінанти злочинності кримінально активної частини молоді” розглянуто систему субкультурних чинників злочинності кримінально активної частини молоді, які пов’язані із цінностями, нормами, установками, спрямованістю способу життя, свідомості та поведінки молодої людини, що за наявності в неї біологічних, психологічних і культурних диспозицій (нахилів, схильностей) стає толерантною до злочинів та злочинного способу життя. В Україні нині наявний ряд субкультур, у яких поширеними є вживання алкоголю та наркотиків, груповий проміскуїтет, дромоманія (відсутність сталого місця проживання), проституція, гемблінг (захоплення азартними іграми), статеві перверсії й насильство. З іншого боку, на фоні знецінення та послаблення офіційної ідеологічної культури (через послабленість або ж навіть відсутність в Україні державної ідеології) посилює свої позиції злочинна субкультура. Остання стає привабливою для молоді у зв’язку з поширюваним вчиненням злочинів та інших правопорушень при збереженні фактичної (відкритої або прихованої) безкарності осіб, які їх вчинюють. Це дає носіям злочинної субкультури змогу поширювати й прищеплювати відповідні цінності, норми та установки серед молоді, практично – криміналізувати її свідомість і поведінку завдяки поширюваній невідповідності між вимогами норм кримінального закону та їх умовним дотриманням.

Кримінальне та кримінально-виконавче законодавство є відносно самостійним запобіжним і виховним чинником. Стимулюючий стиль закону – основна форма його реалізації. Однак його ефективність значною мірою залежить від справедливості та наукової обґрунтованості кримінально-правових санкцій, системи заходів з відбування покарання. На жаль, у КК та КВК України традиційно простежується репресивний ухил, спостерігаються серйозні недоліки при виконанні кримінальних покарань, застосованих до осіб молодіжного віку. Таким чином, з боку держави спостерігається реакція у вигляді розширення й ускладнення репресії, яка, у свою чергу, не сприяє зниженню показників молодіжної злочинності. Натомість, навіть одноразове перебування в місцях позбавлення волі виступає транслятором поширення цінностей злочинної субкультури та створення простору з подвійною системою регулювання кримінальних правовідносин. Молоді люди, маючи можливість отримувати з різних джерел (особистого досвіду, бесід з раніше судимими, трансляцій телебачення, мережі Інтернет тощо) інформацію щодо “злодіїв у законі”, “злочинної” та “тюремної” субкультури, сприймають її позитивно й поширюють на інші категорії, зокрема неповнолітніх. Також розширення кримінальної репресії не забезпечує й не гарантує державі інтегрованого співробітництва з населенням у боротьбі з молодіжною злочинністю.

Обґрунтовано висновок, що, вчинюючи протиправні дії в ранньому підлітковому віці, молоді люди в подальшому, як правило, дуже складно піддаються позитивному впливу. Це дає підстави стверджувати, що зараження субкультурою та подальше її застосування як власної включає в себе такі етапи: а) первинне ознайомлення з досвідом злочинно орієнтованої свідомості та злочинної поведінки; б) первинне наслідування; в) латентна кримінальна девіалізація; г) трансформація ситуативно-злочинної кримінально активної особи в парціальну та тотальну злочинну особу.

П’ятий розділ “Доктринальні та практичні засади запобігання злочинності кримінально активної частини молоді” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 5.1. “Правові засади та організація діяльності суб’єктів запобігання злочинності кримінально активної частини молоді” розглянуто коло суб’єктів запобіжної діяльності, основні нормативно-правові акти, що регулюють таку діяльність; проаналізовано організацію та управління процесом запобігання молодіжній злочинності, а також визначено недоліки функціонування системи запобіжних заходів; акцентовано увагу на ефективності офіційної та неофіційної систем боротьби зі злочинністю.

Поряд з посиленням офіційних заходів протидії злочинності, останнім часом суспільство стало прагнути до заохочувальних, неофіційних заходів контролю. Така діяльність відноситься до загальної категорії запобігання злочинам кримінально активної частини молоді. Таке розуміння можливе у зв’язку з обмеженістю офіційних, переважно силових, методів стримування злочинності.

Діяльність органів внутрішніх справ як основного суб’єкта кримінологічного та індивідуального запобігання злочинам включає в себе розробку й реалізацію загальних напрямів такої діяльності; конкретизацію загальних планів; упровадження їх на рівні колективів підприємств, установ, організацій та на рівні населення; організацію індивідуально-виховної роботи з особами, які поставлені на профілактичний облік в ОВС; розкриття злочинів і розшук злочинців з метою запобігання новим злочинним проявам; профілактично-виховну роботу з раніше засудженими особами з метою запобігання вчиненню ними повторних злочинів. Визначено заходи загальносоціального, кримінологічного та індивідуального запобігання злочинам, що вчинюються кримінально активною молоддю.

Підрозділ 5.2. “Заходи загальносоціального та кримінологічного запобігання злочинності кримінально активної частини молоді” присвячено розгляду тенденцій та результатів аналізу моделей превенції молодіжної злочинності.

Перша тенденція пов’язана з удосконаленням уже існуючих карально-репресивних заходів превенції і, відповідно, вдосконаленням і посиленням кримінальної репресії та превенції. Друга тенденція – з використанням громадських засобів впливу на молодих осіб, які вчинили незначні за ступенем суспільної небезпеки злочини. При цьому йдеться, передусім, про створення координаційних органів, які об’єднують службовців правоохоронних, соціальних, педагогічних та медичних відомств і співпрацюють з громадами на засадах укладання відповідних контрактів щодо боротьби зі злочинністю. Вони покликані усувати соціальні умови, які сприяють вчиненню злочинів молодими людьми, та мобілізовувати місцеві громади на пропаганду законослухняності й здорового способу життя, догляд за підлітками з проблемних сімей, забезпечення спеціального громадського нагляду за кварталами незаможних у місцях значної концентрації молоді, проведення виховної роботи з молодими людьми, які звільнилися з місць позбавлення волі, організацію на основі релігійних та освітніх засад постпенітенціарного супроводу. Ця модель доводить свою більш високу, порівняно з першою, ефективність, оскільки дає змогу економити бюджетні кошти, уникати рецидивів молодіжної злочинності, що найчастіше спостерігаються в періоді постпенітенціарної адаптації, і, в кінцевому підсумку, якнайповніше реалізовувати принцип економії кримінальної репресії з боку держави. Подібна модель діє у Франції, Данії, Німеччині.

Третя тенденція пов’язана із соціально-юридичними засобами відстрочки кримінальної репресії шляхом превентивних заходів соціально-виховного й медико-педагогічного впливу на молодь. Модель превенції подібної спрямованості використовується в Японії, де створюються спеціальні соціально-виховні центри, до функціональної компетенції яких входить проведення роботи з ресоціалізації молодих злочинців, а також робота з підлітками та молоддю з неповних і проблемних сімей. До того ж у кримінально-процесуальному кодексі Японії діють норми, які дозволяють судам та прокурорським органам припиняти кримінальну справу на етапі її порушення, якщо буде встановлено, що застосування покарання щодо молодого злочинця є недоцільним.

Четверта тенденція пов’язана з упровадженням реститутивної превенції, яка розглядається як більш функціональна порівняно з репресивною превенцією. Відповідно до цієї концепції, створеної й практично реалізованої в США, Канаді, Новій Зеландії, Австралії, формальну реакцію правоохоронних органів на злочин не можна переоцінювати, її вплив, навпаки, необхідно обмежити, для того, щоб у соціалізації правопорушника брали участь ті соціальні групи, у яких він існує. Поліція громад являє собою різновид громадської служби, який максимально наближений до населення й легально співпрацює з федеральною поліцією. Цей орган покликаний працювати з проблемними молодими людьми, що проживають у неповних та асоціальних сім’ях, не мають постійного місця роботи або проживання, зловживають алкоголем, наркотиками, гемблінгом, раніше притягалися до кримінальної відповідальності або ж вийшли з місць позбавлення волі. При цьому поліція громад вживає заходів щодо подолання ізоляції й дезадаптації молодих злочинців, сприяє примиренню колишнього злочинця з потерпілим, проводить роботу з декриміналізації сприйняття злочину оточуючими.

Огляд програм кримінологічної превенції молодіжної злочинності на теренах колишньої Російської імперії, Української Радянської Республіки в складі СРСР та незалежної України дає підстави зробити висновок щодо використання правоохоронними органами чотирьох засадничих моделей запобігання злочинам серед молоді: репресивно-превенційної, превенційно-наглядової, соціально-педагогічної та пропагандистсько-ідеологічної. Репресивно-превенційна модель включає в себе вдосконалення чинного кримінального закону в напрямі диференціації та індивідуалізації кримінальної відповідальності молодих людей, що належать до різних вікових підгруп. Цю модель у науковій літературі називають “моделлю наслідків”, оскільки її застосувують уже після вчинення злочину молодою людиною на стадії судового слідства. У ряді випадків, особливо в періоди загострення економічних, соціальних та політичних суперечностей, можна було спостерігати поворот у бік посилення жорсткості кримінально-правових санкцій щодо молодіжної групи. Ця модель характеризує нині рівень відсталості держави, у тому числі в галузі реформ кримінологічних та пенітенціарних інституцій. Превенційно-наглядова модель дає можливість правоохоронним органам здійснювати вторинний адміністративний нагляд і використовувати інструменти кримінально-виконавчого права для запобігання злочинам молодих людей, схильних до рецидивів або ж злочинного способу життя. Ця модель вважається надзвичайно витратною й не гарантує ефективного контролю за потенційними злочинцями. Соціально-педагогічна модель передбачає розширення мережі допоміжних інституцій виховної роботи з молодими людьми, поставленими на облік у правоохоронних органах за вчинення адміністративних правопорушень та злочинів невеликої тяжкості. Вона передбачає морально-психологічну допомогу молодим особам, які мають незначні проблеми з адміністративним та кримінальним законом. Ефективність цієї моделі є значно вищою, ніж перші дві моделі, оскільки вона дає можливість молодій людині виправити власну поведінку в напрямі законослухняності. Пропагандистсько-ідеологічна модель включає програми роботи впливу на свідомість молоді засобами масової інформації. Ця модель передбачає заповнення “часових пустот” молоді різними заходами, що створюють фонові відволікання від кримінальних девіацій, а також дають можливість для розв’язання різних проблем з кримінальним законом шляхом підключення різних громадських організацій (політичних, спортивних, професійних тощо). Це кримінологічна превенція, що здійснюється засобами пропаганди та громадського тиску на молодого злочинця, який, однак, не залишається на самоті зі своїми проблемами, а підлягає соціальному патронажу в первинній мікрогрупі. Для правоохоронних органів держави ця модель забезпечує значне розвантаження, оскільки дає змогу не лише обмежуватись покаранням, а й повертати здорових у соціальному плані представників молоді на законослухняний шлях.

У підрозділі 5.3. “Індивідуальне запобігання злочинності кримінально активної частини молоді” відзначено, що індивідуальне запобігання молодіжній злочинності являє собою діяльність суб’єктів, спрямовану на усунення небезпеки потенційного злочину з боку молодих людей, поведінка та спосіб життя яких містять високу ймовірність вчинення злочину, або ж щодо осіб, які мають криміногенні психофізичні особливості, перебувають у несприятливих умовах соціального середовища та під впливом інших довготривалих обставин, які визначають криміногенну ситуацію та полегшують вчинення злочину. Індивідуальне запобігання злочину включає в себе заходи переконання; заходи соціальної допомоги; заходи примусу. Воно повинно здійснюватися з урахуванням мікросоціальних чинників, до яких можуть бути включені: 1) соціально-майнова поляризованість молодих людей за рівнем матеріальної забезпеченості, соціально-рольовими й статусними параметрами; 2) порушення або ж нефункціональне виконання державою перехідного типу дистрибутивних програм; 3) розбіжності в системах соціалізації і сферах зайнятості окремих молодіжних груп, які визначають розбіжності їхніх сьогоднішніх позицій у житті суспільства; 4) процеси руйнування кластерної сільської сім’ї, що супроводжуються істотними змінами традиційних відносин з виховання молоді; 5) девіації та паталогічні залежності, що мають системне поширення (обтяженість алкоголізмом, нервово-психічними, хронічними захворюваннями окремих груп населення, включаючи осіб молодіжного віку, їх батьків, інших осіб); 6) суперечності між культурними ідеалами та цінностями й наявними засобами, необхідними для їх досягнення, – соціально-аномічний синдром; 7) міжгенераційні соціодемографічні суперечності між потребами підлітків та їхніх батьків і реальними можливостями їх задоволення; 8) низький рівень посттоталітарної правової культури, що зумовлює значні соціопсихічні деформації моральної й правової свідомості окремих груп молоді та агентів соціалізації; 9) недостатнє ресурсне й кадрове оснащення сфери соціальної роботи, психіатрії та пенітенціарної системи, що обслуговує соціальну адаптацію й ресоціалізацію молоді.

При усуненні умов та причин соціально негативної поведінки кримінально активної частини молоді запобіжні заходи включають у себе: проведення групових та індивідуальних профілактичних бесід з різними контингентами молоді в навчально-виховних закладах; рейдову перевірку умов виховання молодих людей, що виховуються в неблагополучних сім’ях; надання консультативної допомоги молодим людям, що перебувають у скрутних умовах; надання соціальної допомоги через відповідні центри тощо.

У сучасних умовах у більшості держав світу в руслі кримінальної політики застосовується модель обмеженої кримінальної превенції молодих людей, які вперше притягаються до кримінальної відповідальності, у рамках існуючої системи ювенальної юстиції щодо осіб молодіжного віку.