Тащенко А.К. Специфіка соціалізації учнівської та студентської молоді за умов перехідного суспільства (на матеріалах Криворізького регіону) : Тащенко А.К. Специфика социализации учащейся и студенческой молодежи в условиях переходного общества (на материалах Криворожского региона)

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

         У вступі викладена загальна характеристика дослідження, обґрунтована актуальність теми, показано ступінь її розробленості, сформульовані об’єкт, предмет, мета й завдання дослідження, визначені методологія, методика та емпірична база дослідження. Викладені основні положення, які розкривають новизну роботи, а також показане її теоретичне й практичне значення, шляхи апробації результатів.

            В першому розділі “Процес соціалізації учнівської та студентської молоді як об’єкт соціологічного розгляду” відбувається методологічне обґрунтування соціалізації як суспільствознавчої категорії, теоретичне осмислення поняття ”соціалізація індивіда” як соціологічної категорії у контексті трансформації суспільних цінностей, пов’язаних із глобалізацією суспільних процесів.

            В умовах становлення й розвитку державності України відбувається руйнація традиційних соціально-регулятивних механізмів, порушення погодженості соціальної взаємодії, що ускладнює проходження соціалізаційних процесів молоді. З метою більш різнобічного вивчення й аналізу проблем соціалізації молоді, що вчиться, в умовах реформування суспільства, в дисертації розглянуті основні підходи до розуміння структури та механізму процесу соціалізації, а також здійснена характеристика його форм.

            В дисертації підкреслено, що соціалізація являє собою сукупність всіх соціальних і психологічних процесів, за допомогою яких індивід засвоює систему знань, норм і цінностей, що дають можливість йому функціонувати як повноправному громадянину суспільства. Вона включає в себе не тільки усвідомлені, контрольовані, цілеспрямовані впливи, але й стихійні, спонтанні процеси, які так чи інакше впливають на формування особистості. Огляд різних точок зору на процес соціалізації дозволяє визначити загальні риси, що свідчать про значний збіг у розумінні сутності та змісту поняття соціалізації у різних авторів. Узагальнюючи визначення поняття ”соціалізація”, їх можна звести, на нашу думку, до таких тез:

            по-перше, поняття ”соціалізація” використовується для позначення суспільних дій, які прямо чи опосередковано впливають на розвиток структури особистості. На цьому рівні воно аналогічне класичному педагогічному поняттю ”виховання”;

            по-друге, для позначення розвитку особистості, оскільки вона визначається факторами оточуючого середовища, й тому на цьому рівні поняття “соціалізація” перетинається з класичним психологічним поняттям ”розвиток”;

            по-третє, для позначення процесу передачі суспільних цінностей, норм та зразків поведінки, завдяки яким соціальна система має змогу відтворювати себе у своїх істотних характеристиках, а індивід перетворюється в потенційно здатний до соціальної дії людський суб’єкт. З цієї точки зору поняття ”соціалізація” знаходить місце в класичній соціологічній концепції усуспільнення людської природи.

Аналіз основних підходів щодо визначення структури соціалізації, свідчить про те, що оскільки процес соціалізації здійснюється в межах певного суспільства та часу, то зміст його стадій, їх значення і питома вага, особливості дії механізмів, вплив тих чи інших соціальних інститутів є історично конкретними і змінюються в залежності від рівня соціально-економічного розвитку суспільства.

            Безпосередньо пов’язані  з ознаками того суспільства, в якому відбувається процес соціалізації також характеристики і форми соціалізаційної діяльності, які залежать від умов, цілей, можливостей, об’єктивних характеристик соціуму і суб’єктів соціалізації й можуть бути різними у своїй історично-визначеній конкретизації. В дисертації здійснюється класифікація форм соціалізації, серед яких найбільш характерними для соціалізаційного  процесу в умовах сучасного українського суспільства є такі форми як: первинна і вторинна, формальна і неформальна, в сфері освіти - навчання, виховання і освіта, спеціалізована і стихійна, індивідуальна й тотальна,  адаптаційна та інноваційна, а також суспільно-адекватна, суспільно-неадекватна і псевдосоціалізація, які виділені на основі співвідношення між інноваційною і традиційною, нормативною та реальною системами цінностей, функціонуючих в суспільстві.

            Специфіка розвитку українського суспільства втілюється у визначенні його як “посткомуністичного суспільства, що трансформується”, тобто знаходиться у перехідному стані, коли не втрачається традиційний механізм регуляції соціальних процесів, проте його функціонування  позбавлене ціннісної визначеності, чітких орієнтирів суспільного й особистісного розвитку. З метою більш різнобічного вивчення й аналізу проблем соціалізації молоді в умовах реформування суспільства, процес соціалізації розглядається в діалектичній єдності з процесами самореалізації, самодіяльності, а на рівні поколінь - з процесом ювентизації, що визначається як процес внесення молоддю змін у суспільні відносини. Оскільки в періоди переходу від одного історичного типу суспільства до іншого розвиваються принципово нові соціальні відношення, які засвоюються молодим поколінням швидше, ніж іншими поколiннями, бо вони не встигають ними оволодiти. Відбувається послаблення механізму соціального контролю за даним процесом, i поступово зростає чисельність опозиційно налаштованої частки населення відносно форм життєдіяльності та соціокультурним цінностям, які склались. Саме в умовах перехідного суспільства набуває актуальності інноваційний підхід до розуміння молоді як реальної соціальної групи, визначальною ознакою якої є власні інтереси і цілі, а методи їх досягнення не завжди співпадають із традиціями існуючого суспільства. Молоді, в силу її менш слабкого зв’язку з соціальним досвідом попередніх поколінь, вдається стати однією з домінуючих інноваційних соціальних сил, які забезпечують процес трансформації соцiєтальних структур суспiльства.

            З набуттям молоддю суб’єктивності в міру самоідентифікації, самоусвідомлення своїх інтересів, зростання її організованості підвищується значимість інтегрованих соціологічних підходів до визначення молоді, які поєднують біологічні, демографічні і соціокультурні характеристики молоді в межах генераційно-культурного й інноваційного підходів з урахуванням реляційної концепції часу.

            Таким чином, аналізуючи процес соціалізації молоді, що вчиться, зроблені такі висновки щодо нього як об’єкту соціологічного розгляду:

            1. Соціалізація як суспільствознавча категорія являє собою процес соціального, духовного, інтелектуального, психологічного розвитку особистості в діалектичному взаємозв’язку із соціумом. Під час соціалізації індивід, взаємодіючи із зовнішніми соціокультурними і матеріальними умовами, виробляє особистісну нормативно-ціннісну систему, яка може реалізовуватися в повсякденному житті повністю, а може змінюватися разом із переходами від однієї життєвої фази людини до іншої. Тому сутність і структура компонентів процесу соціалізації з часом може змінюватися в залежності від психологічної структури особистості, а також стану і проблемності соціального середовища, в якому діє індивід. Особливо це стає помітним у сучасному індустріально розвинутому регіоні з цілком певною промисловою орієнтацією, який спіткала економічна криза. Невипадково постає гостра необхідність всебічного соціологічного дослідження особливостей процесу соціалізації молоді, яка вчиться, в індустріально розвинутих містах.

            2. Сутність соціологічного підходу до розуміння структури та механізму соціалізації визначається:

- по-перше, специфікою взаємозв’язку молоді, як суб’єкта соціальних взаємовідносин, з іншими соціальними групами та спільнотами;

- по-друге, характером впливу як соціокультурного середовища на формування у молоді, яка вчиться, так і нормативно-ціннісної системи, що стає основою особистісної життєвої позиції молодої людини;

- по-третє, ступенем науково-технічного прогресу, який суттєво прискорює процес соціалізації молоді шляхом її залучення до  загально цивілізаційних процесів соціалізації.

3. Молодь як найбільш динамічна соціально-демографічна група, в силу її менш слабкого зв’язку з соцiальним досвiдом попереднiх поколiнь та наявності мобільних, доступних способів і механізмів сприйняття й відтворення, стає однією iз домiнуючих iнновацiйних соцiальних сил, якi забезпечують процес трансформацiї соцiєтальних структур суспiльства, що виводить молодь на новий рівень її інноваційності по відношенню до суспільного розвитку.

            У другому розділі “Механізм соціалізації учнівської та студентської молоді за умов суспільства перехідного типу” розглянуті соціально-економічні умови як провідний чинник соціальної адаптації та інтеріоризації молоді, що навчається, а також особливості впливу агентів соціалізації на процес соціального становлення молоді в за умов трансформації суспільства..

            За часи здійснення реформ молодь завжди переживає відчуження не тільки від держави, але й від усього суспільства в цілому; що стосується такого відчуження молоді в українському суспільстві, то основними його гранями, відзначає дисертант, виступають: в соціально-економічній сфері - істотне поширення хронічного безробіття і соціальної незахищеності; в політичній - прагнення до самореалізації, з одного боку, і нігілізм, відсутність інтересу до суспільно-політичного життя і діяльності, з другого боку,; в духовній - прагнення до самореалізації і одночасно криза свідомості, небажання займатися розвитком свого інтелекту, самовдосконаленням. Практика свідчить, що має місце відрив деякої частини молоді від своїх історичних коренів, а часом і втрата духовних орієнтирів загалом. Оскільки формування світогляду молоді в Україні відбувається у вищезазначених умовах, то зрозуміло, наскільки цей процес є складним, багато в чому суперечливим і таким, що важко прогнозується. В суспільстві перехідного періоду є явища й процеси, що суттєво відрізняються від тих, котрі притаманні стабільним суспільствам. Вони пов’язані як з економічними, політичними, так й соціальними трансформаціями, але всі вони без винятку стосуються проблем життєдіяльності людини, створюють далеко не завжди комфортні умови для молоді щодо проходження соціалізаційного процесу. Розуміння проблем соціалізації молоді, на нашу думку, пов’язано з двома моментами: визначенням тих завдань, які доводиться вирішувати молоді, а також аналізом соціально-економічних змін, на фоні яких відбувається її соціалізація, зокрема, особливостей перехідного періоду. Аналіз впливу соціально-економічних умов як провідного чинника в проходженні соціалізаційних процесів молоді, що вчиться, свідчить про те, що соціально-економічні умови  сучасного українського суспільства значно ускладнюють проходження процесів соціального становлення молоді, що вчиться. Ринкові відносини розширили можливості молодих людей, дали простір широкому спектру ідей і ціннісних орієнтацій, сприяють свободі їх вибору, проте їх реалізація напряму залежить від матеріальних ресурсів. Тому низький рівень матеріальної забезпеченості більшості молодих людей стає для них головною проблемою. 72% молоді, що вчиться, назвали низький матеріальний рівень життя основною перешкодою на шляху реалізації своїх можливостей. У зв’язку з цим 42% опитаної молоді не бачать реальної перспективи для реалізації свого особистого розвитку, що значно підвищує еміграційні настрої серед молодих людей.

            Достатній рівень матеріальної забезпеченості значно розширює можливості молодих людей, позитивно впливає на їх світосприйняття, додає життєвої впевненості.  Проте, наявність майже однакової частки молодих людей (40% та 50%), які не відчувають ритму життя і лише пристосовуються до нього серед молоді як з “відмінною”, так і з ”поганою” самооцінкою матеріального становища, свідчить про те, що економічна криза є важливим чинником, але не єдиною причиною ускладнень, що виникають в процесі соціалізації молоді, що підтверджується і досвідом інших країн. Стан аномії ціннісної системи українського суспільства – це другий важливий фактор, що робить проблемним процес засвоєння соціального досвіду і ускладнює процеси соціального становлення молоді, яка навчається.

            Неможливо розраховувати на успішне проходження соціалізаційних процесів молодого покоління, без певної ідейної єдності в суспільстві. Декілька поколінь утворюють певний соціальний простір, його об’єм, глибину та багатоманітність зв’язків і проявів, збільшують кількість ступенів свободи у використанні соціального досвіду. Розрив між поколіннями позбавляє молодь можливості зв’язку з носіями живого соціального досвіду. Одне покоління задає свою площину, різко скорочуючи соціальні можливості та напрямки їх проявів.

            Соціологічний підхід до вивчення проблеми соціалізації в умовах оновлення соціальних інститутів полягає у з’ясуванні взаємозв’язку соціальних структур і процесу формування у молоді, яка навчається, нормативно-ціннісної системи та особливостей її реалізації у повсякденному житті. Дослідження особливостей впливу агентів соціалізації на процес соціального становлення молоді в умовах трансформації суспільства показав, що серед провідних чинників здобуття знань, що формують уявлення молоді про людину, суспільство і соціальні відносини, найвпливовішими були визнані такі: сім’я (62%), друзі (32%), телебачення (20%),  школа (19%), вулиця (15%),  художня література (11%),  власний досвід (10%).

            Сім’я залишається основним інститутом соціалізації молодого покоління, бо зберігає традиційні основи стійкості і стабільності суспільства та забезпечує усталеність стосунків з навколишнім світом. Сім’я орієнтує молоду людину на засвоєння соціального досвіду через систему цілеспрямованих засобів, сприяє формуванню нормативної системи цінностей, спрямовує її на бачення ринкових перетворень крізь призму цивілізованих відносин, в основі яких лежить особиста відповідальність і компетентність. Разом з тим сім’я і навчальні заклади не сприяють в достатній мірі адаптації молоді до проблем сучасного суспільного життя. Молодь усвідомлює невідповідність між “вивченими” знаннями і цінностями та реальним життям, тому в процесах соціального становлення молоді підвищується роль і значення таких факторів стихійного впливу як однолітки і вулиця, які, з одного боку  призводять до сприйняття ринку як засобу власного збагачення і є підґрунтям девіантної поведінки молоді, але з другого - за допомогою яких молодь намагається конкретно вирішити проблеми свого внутрішньогрупового виживання.

            За умов сучасного українського суспільства потужним засобом соціалізації стають засоби масової інформації, які значно розширюють межі інформаційного простору, властивого попередньому поколінню. Цей простір стає соціалізуючим середовищем. ЗМІ створюють у суспільній свідомості нові взірці діяльності і соціальної взаємодії і на їх основі консолідують певні форми діяльності. Завдяки своїй поширеності і доступності ЗМІ значною мірою впливають на визначення репертуарів життєвих сценаріїв та поведінкових стилів молодих людей.

            Важливим фактором, що забезпечує успішну соціалізацію є формування молодої людини як активного суб’єкта суспільного життя. Дійсне ж засвоєння індивідом соціального досвіду, включає в свою структуру момент активного пристосування до оточуючого світу не тільки в колі сім’ї чи стінах школи, але в першу чергу поза їх межами,  адаптацію як “автоматичне” виховання визначених соціальних навичок у зв’язку з постійним перебуванням індивіду у певному соціальному середовищі зі своїми специфічними цінностями, нормами, взірцями.  Тому кроки соціалізаційної діяльності мають узгоджувати “базисний світ”, набутий завдяки первинній соціалізації, з конструктами оточуючого суспільного світу через соціалізацію вторинну. В умовах же сучасного українського суспільства засвоєння стереотипів поведінки відбувається через інститути соціалізації, які скоріш відокремлені один від одного, ніж навпаки, бо виступають як конкуруючі між собою утворення, і до того ж знаходяться у нерівних умовах для розповсюдження свого впливу. Це заважає молоді зорієнтуватися і визначити своє місце в оточуючому світі, впевнено почуватися в житті.

            Молода людина, здійснюючи організацію своєї діяльності в соціальному просторі і часі, еволюціонує разом із суспільством. Передача в процесі соціалізації суспільного досвіду та знань не тільки уподібнює індивіда групі, що складає інтерес останньої, а й дозволяє йому використовувати цей символічний капітал у власних інтересах. Така подвійність відбиває поєднання конкретних напрямків соціалізації: по-перше, формування індивідуальністю власного зразка, з’ясування своєї ідентичності і, по-друге, самоототожнення з оточенням - іншими людьми, групою, ціннісними моделями.

Доки відбувається історична реконструкція та інтерпретація минулого нашої країни, того реального життєвого соціального досвіду, який може бути оцінений і відтрансльований до молоді, поле історичної самоідентифікації української молоді, на нашу думку, складається з декількох складових. З одного боку це українська народна культура, трансляція якої відбувається завдяки мистецтву. Але марно розповідати про бувальщину, щоб на її основі формувати чи транслювати культуру, оскільки не залишилось реальних носіїв цих відносин, бо вона вже є так би мовити віртуальною соціальною реальністю. По-друге, -- це реальний пострадянський український простір, з конкретними носіями соціальності, досвід яких іноді заперечується, а тому і не працюють традиційні соціалізуючі механізми. По-третє, це “світле європейське майбутнє України”, яскраво змальоване ЗМІ і відтворене життєдіяльністю “нових українців”. Тому, розглядаючи процеси самоідентифікації української молоді, потрібно сказати, що і в суспільній, і в індивідуальній свідомості молодих людей проходять різнопланові процеси.

            Так за умов, коли в суспільстві зводиться нанівець дія “загального ціннісного мінімуму”, коли суспільство не може надати “схвалений перелік” потрібних здібностей та шляхів їх реалізації, які б були запорукою досягнення успіху в житті, визначення власного “Я” через “Інших” втрачає свою якість гаранта успішного проходження соціалізації. Тому крізь руїни попередньої ідеологічної доктрини в українському суспільстві пробивають собі шлях західні концепції соціалізації, які мають своєю світоглядною основою егоцентричну парадигму, яка спрямовує на піднесення індивідуальності особистості в структурі людських цінностей. В даних конкретних соціологічних досліджень простежується тенденція на право ствердження молоддю власної індивідуальності. Але відсутність ідеалу призводить до кризи ідентифікації, бо людина втрачає усвідомлення свого призначення в суспільстві. Такий стан породжує почуття невпевненості і стурбованості, психоматичні синдроми, депресії. Тому відсутність в молодіжній свідомості ідеалу часто замінюються поклонінням кумирам шоу-бізнесу чи спорту, тоді прикладом для наслідування стають цінності успіху, втілені у образі відомої людини.

За  умов суспільства, що трансформується, на думку дисертанта, наслідування відбувається у вигляді таких форм: наслідування-девіація, наслідування-повчання (наставництво), наслідування-опіка, наслідування-“сам на сам”.

За умов життя будь-якого суспільства людина визначає власне ”Я” через суспільну взаємодію, поступово, розширюючи межі свого співвідношення з “Іншими”. Цей процес в соціології подається як послідовна зміна життєвих фаз, кожна з яких має різне значення в процесі соціалізації і розглядається у вигляді двох форм: первинної і вторинної соціалізації.

За умов суспільства, що трансформується, порушується упорядкованість між рівнями ціннісної системи суспільства, втрачається баланс між ціннісними підсистемами суспільства, а все це все вносить специфічні зміни і у характер співвідношення між двома основними формами соціалізації. В цьому випадку первинна та вторинна форми створюють окремі “світи”, між якими існує значна розбіжність і неузгодженість. Тобто, у свідомості молоді породжується дихотомія двох “окремих світів”: “родинного” і “суспільного”, “власного” і “чужого”, “нормативного” і “реального”, що фіксується соціологами на емпіричному рівні.

Співіснування і пристосування цих “світів” ми пропонуємо узагальнити в таких моделях: ”Свій серед своїх, чужий серед чужих”, ”Чужий серед своїх, свій серед чужих”, “Свій серед своїх і свій серед чужих”, “Чужий серед своїх, чужий серед чужих”.

            За цих умов, цілісні особистісні структури комбінуються з набору варіативних моделей діяльності в різних сферах і в процесі ієрархізації пріоритетних напрямків соціалізації.   Існування у двох протилежних світах водночас веде до невизначеності свого дійсного “Я”, тобто до безпринципності, особистісної деградації. Не маючи змоги гармонійно узгодити в собі відокремлені частки ціннісної системи суспільства, індивід, вважаючи себе членом суспільства, разом з тим у визначені “Ми” залишається на рівні групової ідентичності. Як наслідок, замість комфортності як підсумку успішної соціалізації, узгодження із суспільними нормами йде через такі механізми соціалізації як конформізм та соціальна мімікрія, бо вони за цих умов стають ефективними засобами пристосування з метою виживання, самозбереження.

            На основі співвідношення між нормативними (що декларуються) і реальними (повсякденними) ціннісними системами молоді, які сформувалися в сучасних умовах перехідного суспільства, автор виділяє такі три моделі проходження процесу соціалізації молоді, що навчається: суспільно-адекватна, суспільно-девіантна і псевдосоціалізація.  Формування запропонованих моделей соціалізації молоді пов’язується з такими соціальними показниками: рівень матеріальної забезпеченості; відчуття життєвого ритму; наявність модельної нормативно-ціннісної системи; здатність протистояти негативному впливу оточуючого середовища; ступінь задоволення власним соціально-психологічним самопочуттям, за допомогою яких можна з’ясувати, наскільки успішно молодь інтегрується в соціум. Розглянемо на підставі цих показників основні моделі соціалізації

            Наші дослідження показують, що молодих людей, по попереднім результатам соціалізації, можна розподілити на три основні групи:

            1 група - ціннісні раціоналісти, що склали 25% від загальної кількості опитаної молоді. Домінуючу роль в соціалізації цієї групи мають засоби цілеспрямованого впливу і моделі подальшого життя, здебільшого будуються на основі декларованих суспільних цінностей і значною мірою реалізуються в поведінці.

            2 група - ціле-раціоналісти, до яких належать 35% молодих людей, що дотримуються у своїй поведінці групових стандартів, які в більшій чи меншій мірі не узгоджені із суспільними.

            3 групу, найбільшу - 40% молоді, складають ситуативні раціоналісти. Свідомість представників цієї групи являє “ціннісний перелік” всіх ціннісних підсистем, що існують в даному соціумі, але кожний з них використовується “за ситуацією”.

            Таким чином, проаналізувавши емпіричний матеріал, автор дійшов висновку, що майже 2/3 опитаних молодих людей Криворізького регіону відчувають певні труднощі у процесі соціалізації, які, за умов перехідного суспільства, пов’язані з розбалансованістю системи суспільних цінностей. Майже кожна третя молода людина не відчуває ритму життя, а тому лише пристосовується до нього, використовуючи у своїй поведінці подвійну мораль.

Оточуюче життя стрімко змінюється, молодь бачить навкруги себе дуже мало стабільного й тому в неї з’являється релятивізм, орієнтація на ситуацію. Вона намагається вижити в світі, що швидко змінюється, і розвиває здатність пристосовуватись до будь-якої ситуації. Як наслідок формується здібність швидко все переоцінювати, гнучкість, пристосуванство, хитрість. З одного боку, це добре, бо у молоді з’являється щеплення проти ідеологічних обмежень, фанатизму. З іншого - в душі у людини немає порядку. Якщо вона виростає пристосованою до обставин циніком, яка впевнена, що зможе викрутитися із будь-якої  ситуації, то рано чи пізно така людина стає жертвою обставин, тому що не може протиставити їм нічого свого власного.

Звичайно є надія автора, що в якийсь період розвитку людини як особистості, між нарізно існуючими системами цінностей буде досягнута злагода. Але яким буде сплав ціннісної системи особистості, що в загальному виді представить оновлену Україну, буде в значній мірі залежати від того, використання яких цінностей зумовлять соціальні умови буття суспільства.