Одінцова Правове регулювання лобізму в сучасній Україні (загальнотеоретичне дослідження)

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мету і завдання дослідження, охарактеризовано методологію роботи, її наукову новизну, теоретичне й практичне значення одержаних результатів, надано відомості про апробацію й публікацію основних положень дослідження.

Перший розділ „Теоретико-правові основи лобізму” присвячений дослідженню лобізму з точки зору його становлення як самостійного   політико-правового явища. Виявляються історичні передумови й форми існування лобізму, на основі чого визначаються його сутнісні риси, функції, методи, форми, суб’єкти, об’єкти й види.

У підрозділі 1.1. „Поняття та сутність лобізму” досліджуються джерела зародження й розвитку терміна „лобізм”, а також самого явища, що дозволяє глибше розпізнати внутрішню природу цього феномена.

Теоретичне осмислення теми лобіювання сьогодні ускладнено через слабку розробленість категоріального апарата. В Радянському Союзі за офіційною ідеологією можливість подібного явища виключалася, оскільки вважалося, що пряма демократія радянського типу ефективно виражає інтереси всього народу, й існування додаткових механізмів представництва інтересів, як і їхнє дослідження, було неможливим.

Зазначається, що діючою силою лобізму є інтерес суб’єктів лобізму.          У випадку, якщо у певної групи людей інтереси збігаються, з’являється груповий інтерес. Групова природа інтересу – це сутнісна ознака лобізму. Коли інтереси різних груп приходять у протиріччя, з’являється лобізм, тобто лобізм виникає тоді, коли з’являється необхідність кореляції групових інтересів.

При дослідженні різних інтерпретацій цього явища робиться  висновок, що лобізм – об’єктивне явище, неминуча приналежність суспільства. У тій чи іншій формі лобізм існував завжди чи, принаймні, з тих пір, як з’явилися організоване суспільство, політика і держава. Однак як самостійне суспільно-політичне і політико-правове явище він формується тільки у ході радикальних трансформацій сучасних суспільств, в умовах становлення економічного і політичного ринків.

Лобізм, незважаючи на свою близькість до політичних процесів, у першу чергу, має правову основу. Лобізм – правове явище, яке торкається і правової політики, і правового життя будь-якої демократичної держави. Правове життя суспільства – це сукупність усіх форм буття, а отже, воно містить у собі лобізм як єдине ціле.

Пропонується визначення поняття „лобізм” крізь призму  права: 1) лобізм – сукупність норм, що регулюють процес впливу суб’єктів лобістських правовідносин на органи державної влади з метою задоволення своїх інтересів; 2) лобізм – невід’ємний інститут сучасного правового життя держави, що припускає активну діяльність учасників правовідносин щодо відстоювання своїх інтересів на різних рівнях влади з використанням не заборонених законом форм і методів.

У підрозділі 1.2. „Цілі, функції, методи лобістської діяльності крізь призму теорії держави і права” з’ясовуються місце та роль лобізму                                                                                       в системі взаємодії груп інтересів і держави; досліджуються основні функції, цілі, форми й методи як складові системи цієї взаємодії, що дозволяє з’ясувати суттєві характеристики, позитивні й негативні риси лобістської діяльності. Розглянуто основні функції лобізму: інформаційна, посередницька між громадянами і державою, організації плюралізму суспільних інтересів; самоорганізації громадського суспільства; впливу на прийняття чи відхилення рішень, законів та інших нормативних актів,  досягнення компромісів тощо.

Показано, що завдяки своєї сполучній ролі, лобізм допомагає політичній комунікації суспільних груп та власних структур, пом’якшенню політичних конфліктів. Виконуючи певну роль, лобізм припускає залучення  спільноти до політико-правового життя держави, сприяє соціалізації особистості, усуненню її політичного відчуження.

Лобізм наділений, в цілому, демократичним потенціалом. Навіть за певної суперечливості сукупного впливу на парламент чи уряд лобісти вносять позитивний вклад у демократичність обговорення і прийняття рішень, відображаючи різноманіття соціальних і політичних інтересів. Постійне коригування діяльності органів влади відповідно до динаміки змін інтересів громадського суспільства забезпечує взаємопристосування і взаємодію влади й суспільства, що є основним завданням лобізму.

Здійснений аналіз функцій дозволяє помітити, що лобізм як комплексний інститут юридичної дійсності істотно відрізняється від інших явищ. Очевидними стають відмінності лобістської діяльності від ряду негативних явищ (кримінальних методів впливу), таких як: корупція, хабарництво, шантаж, протекціонізм тощо.  Оскільки найчастіше лобізм ототожнюють з корупцією, в роботі здійснюється розмежування цих понять.

Лобізм в Україні протягом декількох років переживає пік криміналізації, тобто за лобізмом практично скрізь стоять гроші, питання власності, економічні й соціальні права. Незважаючи на те, що незаконний фінансовий вплив у процесі лобіювання в окремих випадках має місце, ставити знак рівності між корупцією і лобізмом не можна.

Лобізм – явище багатопланове, як і всі явища людського життя, а лобістська діяльність є не більш ганебною, ніж інші види суспільної діяльності. Більшість дослідників сходяться на думці, що лобізм – невід’ємне і повноправне явище демократичної політичної системи, неминуча приналежність суспільства, що допускає економічний і політичний плюралізм як норму своєї життєдіяльності. Одне з головних достоїнств лобізму полягає у створенні легітимних можливостей для участі у виробленні й прийнятті рішень як найбільш зацікавлених суспільних груп, так і висококомпетентних  фахівців.

Зворотнім боком лобізму, у свою чергу, є корупція. Першопричину виникнення й зростання корупції необхідно шукати в глибинній егоїстичній мотивації поведінки частини чиновників, а також у тих умовах, що породжують у них прагнення до наживи шляхом використання владних повноважень і службового становища.

Таким чином, щоб відвертий і всезростаючий підкуп лобістами посадових осіб остаточно не знищив авторитет влади, необхідно поставити лобізм під контроль суспільних і державних інститутів, тобто необхідно прийняти закон про лобізм, який відносився б до антикорупційного законодавства.

Розглядаються питання про цілі, які переслідує лобістська діяльність. Від вибору цілей залежатиме виконання тих чи інших функцій. У кожному конкретному випадку переслідуються різні цілі. Це залежить і від сфери громадського життя, де відбувається лобістська діяльність, і від якісного рівня державних структур, від якісного складу самих „груп тиску” та ін. При всьому різноманітті існуючих цілей можна виокремити ряд загальних цілей, переслідуваних лобістами.

Переважно переслідуються соціально-економічні цілі, що пов’язані з: вирішенням питань власності і прав розпорядження нею; наданням прав на ведення конкретної діяльності; державним замовленням; квотами, ліцензіями; тарифами на енергоресурси; економічними і податковими пільгами; фінансуванням соціальних програм.

У ході лобіювання зацікавлені структури використовують різні методи й форми. У залежності від того, які методи більшою мірою використовуються в лобістській діяльності, можна мати уяву про те, наскільки вона відповідає цивілізованим нормам. В основному, спектр застосовуваних методів залежить від об’єкта впливу, однак більшість методів є універсальними.

Лобіювання буває прямим і непрямим (опосередкованим). Пряме лобіювання своїм змістом має методи безпосереднього впливу на осіб, які приймають рішення, що здійснюється через представників організованих інтересів.

Непряме лобіювання полягає в опосередкованому впливові на осіб, які приймають рішення (організація різних кампаній з метою формування певної суспільної думки; фінансування виборчих кампаній кандидатів, що виступають з позицій, близьких відповідній зацікавленій групі; розсилання інформаційних й аналітичних матеріалів, серед яких є й матеріали, що належать до конкретного рішення; виступ у засобах масової інформації; підтримка організацій, що вже лобіюють відповідне рішення та ін.).

Найчастіше використовуються прямі методи лобіювання, оскільки в сучасних умовах застосування опосередкованих методів ускладнено з причини недостатнього розвитку інститутів громадського суспільства та високого ступеня автономності представників виконавчої та законодавчої гілок влади стосовно суспільства.

У підрозділі 1.3. ”Суб’єкти та об’єкти лобістської діяльності” характеризуються суб’єкти лобістської діяльності, об’єкти їх впливу й надається класифікація лобістських структур.

Суб’єкти лобістської діяльності – це носії групових інтересів. Для позначення сил, що стоять за лобістськими організаціями, традиційно використовувалися поняття „зацікавлена група”, „група інтересів”, „група тиску”, що, незважаючи на спроби різних дослідників їх ідентифікувати, мають різний функціональний зміст.

З огляду на характер дослідження, в роботі визначається не тільки загальне, але й особливе у кожному терміні, і встановлюється співвідношення між ними. Відмітний відтінок у змісті термінів має значення для розуміння механізму лобізму.

Терміни „зацікавлена група”, „група інтересів” у дійсності не мають значенневої різниці. У вітчизняній літературі плутанина у вживанні цих термінів виникає внаслідок неадекватного перекладу з англійської мови терміна interest group. Цей термін можна було б перекласти як „групи – носії інтересів”, чи „групи, що мають інтереси”, чи „зацікавлені групи”. Останній переклад вважається  найбільш вдалим, оскільки він зберігає двозначність терміна й у той же час передає основний зміст. 

Зацікавлена група – це організоване об’єднання індивідуумів, які поєднані певними цілями та які намагаються вплинути на державну політику. Теоретично така група готова натиснути на уряд. Група тиску у цьому випадку – фактично та ж зацікавлена група, але вже яка приступила до активних політичних дій. У цьому контексті має сенс припустити, що в аспекті функціональної дії зацікавлена група не є групою тиску, але потенційно має можливість стати такою, і в разі потреби почати які-небудь активні дії щодо відстоювання своїх інтересів. Докладно розглядається одна з існуючих концепцій трансформації групи інтересів у групу тиску (зацікавлена група – група тиску – лобістська організація).

Отже, групи інтересів – це, сукупність об’єднаних єдиними (загальними) інтересами людей і структур, а група тиску – це група, в діяльності якої переважає лобізм.

Суб’єктом лобістської діяльності, що фіксує свою увагу на конкретних діях, є або індивідуальний лобіст (як, наприклад „лобіст-консультант” у Канаді), або „група тиску”, тобто корпоративні лобісти. Кількісний та якісний склад цих груп є украй різноманітним. Існування безлічі різноманітних суб’єктів лобізму викликає необхідність їхньої класифікації, створення  типології. Окремі фахівці здійснюють класифікацію за ступенем організованості груп. Однак до України таку класифікацію важко застосовувати, оскільки в дійсності рівень організованості групи часто не є показником її вагомості, реальної ролі в суспільному й політичному житті.

Другий підхід до класифікації, це класифікація за типом інтересу. Такий підхід дозволяє виявити стійкі групи й об’єднання, склад та характер яких дають можливість встановити сутність системних зв’язків, які складаються у них з державними органами. Відповідно до цього підходу виокремлюють чотири основні групи лобістів: політизовані, соціальні, економічні, регіональні. В українських умовах найбільш прийнятною уявляється класифікація за типом інтересу. Класифікувати лобізм можна й за інших підстав: залежно від часу дії – на постійний і тимчасовий; за рівнем відносин до виду влади – на державний, регіональний і місцевий; за об’єктом, на який здійснюється вплив – на законодавче, виконавче й ін.

Деякі автори виділяють і судове лобіювання. Зазначається, що, враховуючи специфіку їхньої діяльності та актів, що ними приймаються, лобіювання не повинне поширюватися на судові органи. Визнати існування судового лобізму означало б остаточно розвіяти міф про незалежність судової системи. Таким чином, легалізація лобістської діяльності у судових органах влади є неприпустимою, оскільки представництво інтересів тут здійснюється особами із чітко окресленими процесуальними правами й обов’язками.

Множинність організацій та груп тиску, різнонаправленість їх інтересів та суперництва – обов’язкові умови нормального, цивілізованого лобізму.     

Подібний баланс дозволяє державі враховувати більш широкий спектр суспільних інтересів.

Другий розділ „Зарубіжний досвід правового регулювання лобістської діяльності” присвячується аналізу теоретичних аспектів вже існуючих правових підстав лобістської діяльності у світовій практиці та виявленню прийнятних варіантів правового регулювання вітчизняного лобізму за допомогою законодавчих процедур.

У підрозділі 2.1. „Англосаксонська модель правового регулювання лобістської діяльності (на прикладі США, Канади)” розкриваються особливості правового регулювання лобізму у США, Канаді. Зазначається, що лобістська діяльність може знаходитися як у полі правового, так і не правового регулювання. Світова практика законодавчого регулювання лобізму, незважаючи на його значне поширення, є дуже обмеженою й  неоднозначною. Деякі західні держави прямо забороняють лобістську діяльність. Так, в Індії лобістська діяльність прирівняна до однієї з форм корупції. В інших державах, наприклад в Італії, не визнається її  наявність або вважається недоцільним приймати із цього приводу спеціальні закони. Закони про лобізм існують лише в США, Канаді, Бразилії, Австралії, Литві.

Детальніше аналізується практика законодавчого регулювання лобізму в США, де ще у 1946 р. був прийнятий перший у світі закон про лобістську діяльність. Новий закон 1995 р. змінив визначення лобізму, а також сферу лобістської діяльності за допомогою детальних формулювань, значною мірою виключаючи спірне  тлумачення, що дозволило більш чітко відстежити методи фальсифікації в лобіюванні. На відміну від попереднього, новий закон включає до сфери свого регулювання також лобізм у виконавчих органах влади, менш за все піддаючись контролю. Основною формою правового регулювання, як правило, залишається реєстрація.

У підрозділі 2.2. „Континентальна модель правового регулювання лобістської діяльності (на прикладі ФРН, Франції )” розглядаються особливості правового регулювання лобіювання діяльності на прикладі ФРН та Франції.

У Західній Європі найбільш повно лобізм регулюється у нормах права Федеративної Республіки Німеччина, тому у дослідженні відведено місце в системі законодавчого регулювання лобістської діяльності у ФРН.

Незважаючи на відсутність єдиного закону про лобізм, прийняті положення “Про реєстрацію союзів та їхніх представників при Бундестазі”, відомчі норми, що регламентують відносини органів законодавчої та виконавчої влади з лобі-агентами, „Кодекс поведінки члена Бундестагу”, “Єдине положення про федеральні міністерства” й інші правові акти дозволяють скласти загальну картину правового регулювання лобізму в країні. В цілому, континентальна модель припускає, що зацікавлені організації можуть впливати на законодавчій орган, офіційно брати участь у роботі спеціально створених у власних структурах узгоджувальних рад, комітетів, комісій.

Порівняльний аналіз показав достоїнства та недоліки закордонного регулювання лобістської діяльності. В цілому, в зарубіжних країнах лобізм є більш-менш однотипним, механізми забезпечення прийняття рішень є відомими й простими, тому що відпрацьовувалися століттями. Розбіжність полягає головним чином у тому, наскільки гласно здійснюється лобіювання, наскільки підконтрольним є воно закону й демократичним інститутам, наскільки різноманітними є суб’єкти й канали тиску і впливу. Як свідчить світовий досвід, знайти всеосяжне та справедливе вирішення питання про те, як контролювати лобістську діяльність, не накладаючи у той же час зайвих обмежень на громадське суспільство, не  просто.

З огляду на всі перераховані фактори, можна стверджувати, що жоден з існуючих у світі досвідів регулювання лобізму для України в чистому вигляді не є прийнятним. Найбільш близькими для неї є ситуація і досвід США, тому що за існуючих нині особливостей української політичної системи та слабко розвиненого громадського суспільства Україні, безумовно, потрібен закон прямої дії.

У третьому розділі „Формування правових засад регулювання лобістської діяльності в Україні ” аналізуються засоби здійснення лобістської діяльності вітчизняними групами тиску на різних рівнях влади, а також досліджуються реалії правового поля лобізму та можливості оптимізації цього інституту в Україні.

      У підрозділі 3.1. „Передумови розвитку лобізму в Україні та його місце в законотворчому процесі” відстежується хронологія виявлення та розвитку цього феномена у політико-правовому житті України, показано специфічні риси вітчизняного лобізму та його місце у законотворчому процесі.

Довгий час проблема лобізму для вітчизняної юриспруденції й політичної науки залишалася другорядною. Це зовсім не означає, що лобізм – це явище тільки пострадянської епохи. Однак у Радянському Союзі вчені більшою мірою  займалися дослідженням зарубіжного лобізму.

Тим часом  історія вітчизняного лобізму починається саме в радянський період. Відомий канадський політолог Г. Скіллінг ще в 70-і роки минулого століття у своїй праці “Групи інтересів у радянській політиці” розкрив і описав практику лобізму в Радянському Союзі.

Лобізм за радянських часів існував, але в дуже специфічних формах. Специфіка радянського лобізму обумовлена, насамперед, ідеологізацією суспільства, своєрідністю соціальної структури, способів і каналів артикуляції групових і корпоративних інтересів різних соціальних об’єктів.

Структура груп інтересів в Україні в цілому повторює загальносоюзну.      В Україні найбільший вплив мають два основних типи груп інтересів: галузеві та регіональні. Успішно лобіюють свої інтереси паливно-енергетичний, військово-промисловий комплекси, аграрії. У міру свого формування           фінансово-промислові групи також становляться одним із головних суб’єктів лобізму. Однак для багатьох організованих інтересів лобізм є фактично єдиною можливістю доступу до прийняття політико-управлінських рішень. 

Але перешкодою для зайняття дрібних та малозначущих груп лобістською діяльністю є, насамперед, складність законодавчого процесу.

Розглянуто декілька варіантів просування законопроектів через ті чи інші органи влади (через парламент, Секретаріат Президента, Кабінет Міністрів).

Зазначається, що найважливішою рисою вітчизняного лобізму є його відверта політизація. До причин руху підприємців у парламент належать: високі податки, непередбачуваність і примхливість кадрових переміщень у вищих колах влади, корумпованість, економічні та політичні переслідування підприємницьких структур.

Варто виділити й інші особливості вітчизняного лобізму: відсутність єдиної стратегії і строго регламентованої й скоординованої тактики політичної діяльності підприємницьких структур, непрофесіоналізм, перевага нецивілізованих форм, брутальність прийомів лобістської діяльності, концентрація його зусиль на органах виконавчої влади регіонального рівня, практично повна політична й соціальна безвідповідальність та ін.

Таким чином, відсутність закону про лобістську діяльність у сучасних умовах знижує можливість суспільства контролювати лобізм, усувати його негативні сторони.

У підрозділі 3.2. „Створення механізму правового регулювання лобізму в сучасній Україні” визначено основні варіанти оптимізації здійснення правової політики у сфері лобізму, визначено цілі та засоби правового регулювання лобізму в Україні та здійснено аналіз проекту Закону України „Про лобіювання в Україні”.

Громадське суспільство повинно навчитися грамотно використовувати позитивні риси лобізму та мінімізувати вплив  на суспільний розвиток його негативних характеристик. Для цього необхідно поставити лобізм у рамки закону. 

Національне визначення щодо законодавчих основ лобіювання має коротку історію. У 1992 р. групою законодавців на чолі із В. Суміним почалася розробка законопроекта щодо лобізму, яка не отримала свого логічного завершення.  У 1999 р. було розроблено два законопроекти: „Про лобіювання в Україні” та „Про правовий статус груп, об’єднаних спільними інтересами (лобістських груп) у Верховній Раді України”.

13 травня 1999 р. у Верховній Раді України було зареєстровано проект Закону України „Про лобіювання в Україні” (№ 3188). Законопроект було запропоновано народним депутатом І. Шаровим.

Запропонований законопроект був сприйнятий неоднозначно й діапазон оцінок був дуже широкий: від однозначної підтримки самої ідеї законодавчого оформлення лобістської діяльності до категоричної відмови визнати таку діяльність соціально необхідною і неминучою. Відтоді робота над цим законопроектом не просунулася, і прийняття закону відкладене на невизначений час.    

При аналізі законопроекту виявлено ряд недоліків: законопроект не має зв’язку з іншими законами, наприклад, із Законом про боротьбу з корупцією;  є відсутнім чіткий регламент взаємодії лобістів з об’єктами лобіювання; у законопроекті не сказано нічого щодо того, хто буде контролювати діяльність лобі; законопроект містить морально і законодавчо неприпустиму норму,  яка надає право депутатам усіх рівнів, посадовим особам органів державної влади,  Секретаріату Президента укладати контракти з лобістами, згідно з якими виконується робота за додаткову винагороду.

Законопроект вимагає істотної доробки або існує потреба у висуванні альтернативного проекту.

Закон про регулювання лобістської діяльності повинен  вводитися тільки після ретельного пророблення всіх основних механізмів, а також у комплексі із введенням у дію суміжних законів і підзаконних актів, які побічно контролюють цю сферу.

Про лобізм варто говорити тільки як про складовий елемент правової дійсності України. Право не є єдиним соціальним регулятором у суспільстві, але є найбільш дієвим серед інших регуляторів. Система правового регулювання має специфічні структури й процесуальні властивості. Вона спрямована на регулювання всього соціального поля без виокремлення будь-яких групових пріоритетів. Етична максима права – рівність усіх: і груп, і громадян перед законом.

Таким чином, правовому регулюванню принципово протипоказана будь-яка тіньова форма упорядкування процесу державної влади.

При здійсненні правового регулювання лобізму держава повинна переслідувати такі основні цілі: закріпити цивілізовані рамки, шляхи, методи і способи взаємодії зацікавлених груп і різних суб’єктів правовідносин з органами державної влади всіх рівнів; створити рівні умови різним зацікавленим групам при відстоюванні інтересів і сприяти наданню можливостей усе більш широкому колу громадян України впливати на владу; створити ефективні і ретельно продумані стимули, які стали би вигідними для самих груп тиску підпорядковуватися вимогам цивілізованих взаємин; організувати облік і системну, аналітичну обробку інформації, що базувалася б на аналізі звертань громадян, опитувань суспільної думки тощо; привести у відповідність до нового механізму регулювання лобістської діяльності всю нормативно-правову базу, яка торкалася б найбільш актуальних питань, інститутів, категорій, що стосуються усіх форм взаємодії з владою зацікавлених осіб, і органів державної влади.

В цілому метою правового регулювання є не обмеження масштабів лобіювання, а поліпшення його якості.

Четвертий розділ „Пропозиції щодо правового регулювання лобістської діяльності в Україні” включає пропозиції щодо вдосконалення окремих положень стосовно правового регулювання лобістської діяльності в Україні.

У підрозділі  4.1. “Проект професійного (етичного) кодексу лобіста в Україні” надається проект професійного кодексу лобіста, що визначає основні напрямки поведінки особи, яка виконує свої професійні обов’язки, пов’язані із здійсненням лобістської діяльності.

Доводиться, що закон не зможе вирішити всіх проблем, пов’язаних з лобізмом, і насамперед таких, як регулювання взаємин між лобістами й посадовими особами, від яких залежать певні рішення і дії, а також проблем „проштовхування” рішень, оплати виконавцям їхніх послуг і багато чого іншого. Тому, доречно вести мову не тільки про закон, але й про правила, стандарти, етичні й правові норми лобістської діяльності, що повинні бути націлені на визначення однакових вимог до порядку здійснення лобістської діяльності, відомчої реєстрації, одержання зведень та їхнього оформлення, порядок підготовки лобістів, оцінки їхньої кваліфікації й інші вимоги.

Правила поведінки, етичні кодекси визначають тип людських взаємин і можуть стати оптимальним варіантом при виконанні професійних обов’язків будь-якими особами (держслужбовцем, лобістом, чиновником). Етичний кодекс поведінки лобіста – документ, що встановлює характер внутрішнього регламенту та має систему добровільного самообмеження учасників лобістської діяльності на користь суспільства.

Таким чином, прийняття етичного кодексу має створити умови для зміцнення ділової репутації, підвищення ефективності діяльності лобістських структур.

Підрозділ 4.2. “Теоретичні засади правового регулювання лобістської діяльності  в Україні” включає розробку основних положень щодо правового регулювання лобістської діяльності, а саме: уточнення правового тезаурусу у сфері лобізму; формування принципово важливих для лобізму положень, що повинні міститися  як у законі про лобістську діяльність, так і в суміжних нормативно-правових актах і мати на меті усунення правових колізій у комплексі законодавчих актів щодо регулювання лобістської діяльності.

Зазначається, що законодавство про лобізм повинно врахувати значні концептуальні механізми регулювання лобістської діяльності, зокрема, порядок реєстрації та акредитування, визначення обмежень на зайняття лобістською діяльністю,  порядок звітності та відповідальності лобістів тощо. Ці положення є основою закону. Для забезпечення порядку діяльності лобістів та можливості контролю за спрямуванням грошових засобів особливу увагу також слід приділити проробці комплексу питань у сфері оподаткування, оскільки легітимність лобістської діяльності у більшості визначається тим, наскільки законними та легальними є джерела її фінансування. Необхідно законодавчо визначити правове становище лобістів (фізичних та юридичних осіб) як платників податків, об’єкти оподаткування лобізму, види податків і зборів, а також порядок здійснення податкового контролю та встановлення відповідальності за порушення податкового законодавства тощо. При цьому принципи оподаткування лобізму повинні відповідати загальним принципам оподаткування економічного простору України (обов’язковість оплати податків та зборів, розмірність податкових виплат фінансовим можливостям  платників податків і зборів та ін.) Розробка відповідних механізмів у сфері правового регулювання лобістської діяльності потребує певного часу та залучення кваліфікованих економістів, фінансистів та спеціалістів у галузі оподаткування і права.