Ковальова Я.О. Організаційно-правові основи відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, характеризується ступінь її наукової розробки та зв’язок з науковими програмами, визначаються мета, основні завдання, об’єкт, предмет і джерела дослідження, його методологічні засади, розкривається наукова новизна і практичне значення отриманих результатів, наводяться відомості про апробацію основних результатів дослідження.

Розділ перший «Теоретичний аналіз функції підтримання державного обвинувачення в суді» складається з двох підрозділів і присвячений історичному розвитку, теоретичному обґрунтуванню концептуальних засад функції підтримання державного обвинувачення.

У підрозділі 1.1. "Сутність та значення державного обвинувачення в суді" досліджено становлення й розвиток інституту підтримання прокурором державного обвинувачення в суді.

Держава, закріпивши на конституційному рівні за прокурором функцію державного обвинувачення, визначила його важливу роль у захисті прав і свобод людини і громадянина. Сукупність дій прокурора з відстоювання перед судом висновку про винність підсудного, відповідно до статей 232, 264 КПК України, прийнято називати підтриманням державного обвинувачення.

Проаналізувавши сутністні ознаки стадій кримінального процесу, автор стверджує, що прокурор, затвердивши обвинувальний висновок, здійснив самостійне провадження по справі, характерне для окремої стадії процесу, і означає початок стадії порушення державного обвинувачення, що треба закріпити у відповідних законодавчих актах.

Пропонується таке визначення сутності конституційної функції прокуратури щодо підтримання державного обвинувачення в суді: підтримання державного обвинувачення в суді – це діяльність прокурора в процесі розгляду судом кримінальної справи, спрямована на викриття винності підсудного в інкримінованому йому на підставі матеріалів досудового й судового слідства злочину, обґрунтування його кваліфікації, міри покарання, а також сприяння суду в забезпеченні законності в судовому процесі та постановленню судових рішень, що ґрунтуються на законі.

У Кримінально-процесуальному кодексі України слід передбачити більш докладне регламентування обов’язку прокурора, який бере участь у судовому розгляді і підтримує обвинувачення, зокрема реагувати на допущені в ході розгляду кримінальної справи порушення закону суб’єктами процесу, а також на вироки, ухвали та постанови суддів, якщо вони не відповідають вимогам закону, тобто визначити конкретні повноваження державного обвинувача.

У підрозділі 1.2. «Процесуальний статус державного обвинувача» висвітлено правову природу та характерні ознаки процесуального статусу державного обвинувача.

Зважаючи на те, що обвинувачення в суді від імені держави здійснює прокурор, необхідно називати його державним обвинувачем. У нормах КПК України слід розмежувати поняття «обвинувачення» і «державне обвинувачення».

Стверджується, що процесуальний статус державного обвинувача є таким, що зобов’язує його, суворо дотримуючись норм законодавства, підтримувати обвинувачення стосовно осіб, які звинувачуються у вчиненні злочину, і відмовлятися від обвинувачення щодо тих підсудних, у винності яких у прокурора немає переконання, виконуючи при цьому правозахисну функцію.

Розділ другий «Організаційно – правові особливості формування позиції прокурора у разі відмови від підтримання державного обвинувачення в суді» складається із двох підрозділів і присвячений аналізу видів та підстав відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення, а також факторів, що формують позицію державного обвинувача.

У підрозділі 2.1. «Сутність та види відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді» досліджено види відмов та обґрунтовано визначення поняття «відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення».

Зазначається, що норми КПК України детально не регламентують всієї процедури відмови прокурора від державного обвинувачення, а також не вказують на процесуальні наслідки відмови від обвинувачення для потерпілого, підсудного і прокурора. За своїм змістом діяльність державного обвинувача, який відмовився від обвинувачення, носить кримінально-процесуальний характер і складається з процесуальних дій, що визначають структуру прокурорської діяльності в суді.

Аргументовано поділ відмови від підтримання державного обвинувачення на повну та часткову, а також проаналізовано відмінності часткової відмови від змінення обвинувачення.

У нормах КПК України доцільно передбачити таке визначення: відмова прокурора від державного обвинувачення – це постанова державного обвинувача, звернена до суду, в якій він повністю або частково заперечує обґрунтованість обвинувачення, мотивуючи неможливість його підтримання щодо підсудного, і фактично припиняє, в цілому чи в якійсь частині, провадження обвинувальної діяльності, а при певних умовах проголошує виправдувальну промову.

У підрозділі 2.2. «Підстави формування позиції прокурора у разі відмови від підтримання державного обвинувачення в суді» проведено аналіз і класифікацію підстав та факторів, що впливають на позицію державного обвинувача.

Пропонується передбачити в КПК України норму, яка б закріпила положення про те, що у разі непідтвердження в суді вини підсудного у вчиненні злочину згідно з пунктами 1,2 ч.1 ст. 6, ч. 2 ст. 213 КПК (реабілітуючі підстави) прокурор після закінчення судового слідства повинен викласти свою позицію в дебатах і попросити суд виправдати підсудного, а суд повинен не закривати провадження у кримінальній справі, а винести виправдувальний вирок.

Висловлено думку, що закриття справи на підставі п. 8 ст. 6 КПК не відповідає принципам презумпції невинуватості, оскільки ця норма КПК України суперечить Конституції України, тому є потреба в законодавчому порядку привести її у відповідність до вимог Конституції України.

Пропонується у ст. 282 КПК України передбачити закриття кримінальної справи за наявності спеціальних підстав, якщо прокурор відмовляється підтримувати державне обвинувачення.

Аналіз практичної діяльності державних обвинувачів, а також матеріалів дослідження дозволило визначити фактори, які впливають на формування переконання державного обвинувача при підтриманні державного обвинувачення, в тому числі і у разі відмови від обвинувачення.

Розділ третій «Правові наслідки у разі відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді для суб’єктів кримінального судочинства» складається із чотирьох підрозділів та присвячений дослідженню природи та видів наслідків, що наступають для учасників кримінального судочинства у разі відмови державного обвинувача від обвинувачення.

У підрозділі 3.1. «Природа та види правових наслідків відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді» аналізуються наслідки обґрунтованої та необґрунтованої відмов від підтримання державного обвинувачення.

Пропонується в нормах КПК України передбачити обов’язок прокурора, який затвердив обвинувальний висновок, перевіряти в судовому процесі законність відмови прокурора – державного обвинувача від державного обвинувачення, а також право вищестоящого прокурора і прокурора, який затвердив обвинувальний висновок, відміняти незаконну постанову про відмову від державного обвинувачення і призначати іншого державного обвинувача. При цьому в КПК України слід передбачити обов’язок суду робити перерву в судовому засіданні для вирішення цих питань прокурором, який направив справу до суду.

У підрозділі 3.2. «Правові наслідки відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді для суду та прокурора» досліджуються питання зміни статусу державного обвинувача у разі його відмови від підтримання державного обвинувачення, а також дій суду в разі відмови державного обвинувача від підтримання державного обвинувачення.

Стверджується, що прокурор, який відмовився від державного обвинувачення в судовому засіданні, позбавляється всяких процесуальних прав та обов’язків і йому доцільно залишити судове засідання, оскільки він, відповідно до норм чинного Кримінально-процесуального кодексу України, не має процесуальних прав реагувати на порушення закону при прийнятті судом відповідних рішень: вироків, ухвал чи постанов.

Вносяться пропозиції щодо змін до КПК України, які більш детально регламентували б дії суду у разі відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення в різних обставинах. Зокрема, ч. 3 ст. 264 КПК України слід доповнити наступним положенням: «Обов’язок прокурора оголошувати постанову про відмову від обвинувачення і вручати її копії потерпілому і його представнику, підсудному та його захиснику, як передбачено ч. 3 ст. 277 КПК України, а в разі їх відсутності надати право прокурору проголошувати виправдувальну промову, а суду виносити виправдувальний вирок».

У підрозділі 3.3. «Правові наслідки відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді для потерпілого» проаналізовано проблеми наслідків відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді для потерпілого, які для цього суб’єкта кримінального процесу майже завжди є негативними, бо ускладнюють його захист.

Обґрунтовується, що головним завданням кримінально-процесуального законодавства стосовно потерпілого є визначення його ролі як повноправного учасника кримінального судочинства, позицію якого необхідно враховувати в процесуальному розвитку справи. Розширення процесуальних прав потерпілого у частині підтримки обвинувачення спрямовано насамперед на максимальний захист його майнових і немайнових інтересів, що зазнали шкоди внаслідок злочину. При цьому відшкодування шкоди, завданої потерпілому, має гарантувати держава за рахунок спеціально створеного фонду, що необхідно закріпити в окремій нормі КПК України.

Для визначення обвинувачення, яке підтримує потерпілий, в разі незгоди з відмовою державного обвинувача від підтримання державного обвинувачення використовувати термін «субсидіарне обвинувачення».

У підрозділі 3.4. «Правові наслідки відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді для підсудного» розглянуто правові наслідки відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді для підсудного, які для цього суб’єкта кримінального судочинства майже завжди є позитивними.

Пропонується передбачити в КПК України норму, яка б визначала, що після закінчення судового слідства, якщо не підтверджено вину підсудного у вчиненні злочину згідно з пунктами 1,2 ч.1 ст. 6, ч. 2 ст. 213 КПК (реабілітуючі підстави), прокурор повинен викладати свою позицію в дебатах і попросити суд виправдати підсудного, а суд повинен не закривати провадження у кримінальній справі, а винести виправдувальний вирок. У такому разі розгляд справи досягає результату, який цілком відповідає ст. 6 Європейської конвенції, а сам підсудний внаслідок повної реабілітації одержує право на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями правоохоронців, відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокурором і судом».