Стадії розвитку особистості за психосоціальною концепцією Е. Еріксона

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
Стадії розвитку особистості за психосоціальною концепцією Е. Еріксона
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

 

 

 Материалы предоставлены интернет  проектом www.mydisser.com®

Авторское выполнение научных работ любой сложности – грамотно и в срок


Стадії розвитку особистості за психосоціальною концепцією Е. Еріксона

 

 

Психосоціальна концепція розвитку особистості, розроблена відомим психологом Е. Еріксоном, показує тісний зв'язок психіки людини і характеру суспільства, в якому вона живе. Еріксон увів поняття «групова ідентичність», яка формується з перших днів життя; дитина орієнтована на включення у певну соціальну групу, починає розуміти світ, як ця група. Але поступово в дитини формується «егоідентичність», почуття сталості та безперервності свого «Я», незважаючи на те, що відбувається багато змін. Формування егоідентичності – тривалий процес; він містить ряд стадій розвитку особистості [23, 489].

Кожна стадія характеризується завданнями цього віку, а завдання висуваються суспільством. Але вирішення завдань визначається вже досягнутим рівнем психомоторного розвитку людини і духовної атмосфери суспільства, в якому людина живе.

На стадії дитинства (1-ша стадія) головну роль у житті дитини відіграє мати, вона годує, доглядає, дає ласку, турботу, у результаті чого в дитини формується базова довіра до світу. Базова довіра виявляється в легкості годування, гарному сні дитини, нормальній роботі кишечника, умінні дитини спокійно чекати матір (не кричить, не кличе, дитина упевнена, що мати прийде і зробить те, що потрібно). Динаміка розвитку довіри залежить від матері. Тут важлива не кількість їжі, а якість догляду за дитиною, важлива впевненість матері у своїх діях. Якщо мати тривожна, невротична, якщо обстановка в сім'ї напружена, якщо дитині приділяють мало уваги (наприклад, дитина в будинку сиріт), то формується базова недовіра до світу, стійкий песимізм. Сильно виражений дефіцит емоційного спілкування з немовлям призводить до різкого уповільнення психічного розвитку дитини.

2-га стадія раннього дитинства пов'язана з формуванням автономії і незалежності, дитина починає ходити, вчиться контролювати себе при виконанні актів дефекації; суспільство і батьки привчають дитину до акуратності, охайності, починають соромити за «мокрі штанці». Соціальне несхвалення відкриває очі дитини «всередину», вона відчуває можливість покарання, в неї формується почуття сорому. Наприкінці стадії повинна бути рівновага «автономії» і «сорому». Це співвідношення буде позитивно сприятливим для розвитку дитини, якщо батьки не будуть пригнічувати бажання дитини, не будуть бити за провинності.

У віці 3-5 років, на третій стадії, дитина вже переконана, що вона особистість, тому що вона бігає, вміє говорити, розширює сферу оволодіння світом, у дитини формується почуття підприємливості, ініціативи, що закладається в грі. Гра дуже важлива для розвитку, тобто формує ініціативу, творчість, дитина освоює відносини між людьми за допомогою гри, розвиває свої психічні можливості: волю, пам'ять, мислення тощо. Але якщо батьки сильно пригнічують дитину, не приділяють уваги її іграм, то це негативно впливає на її розвиток, сприяє закріпленню пасивності, непевності, почуття провини [7; 8].

У молодшому шкільному віці (4-та стадія) дитина вичерпує можливості розвитку в рамках сім'ї, і тепер школа залучає її до знань про майбутнє життя і діяльність, якщо дитина успішно опановує знання, нові навички, вона вірить у свої сили, спокійна, проте невдачі в школі призводять до появи, а іноді до закріплення, почуття неповноцінності, невіри у свої сили, розпачу, втрати інтересу до навчання. При відчутті неповноцінності дитина наче знову повертається в сім'ю, вона для нього – захист, якщо батьки намагаються допомогти дитині перебороти труднощі в навчанні. Якщо батьки лише лають і карають за погані оцінки, почуття неповноцінності в дитини закріплюється іноді на все життя.

У підлітковому віці (5-та стадія) формується центральна форма егоідентичності. Бурхливе фізіологічне зростання, статеве дозрівання, занепокоєність тим, як він виглядає перед іншими, необхідність знайти фахове покликання, здібності, уміння – ось питання, що постають перед підлітком, і це вже – вимоги суспільства до підлітка щодо самовизначення. На цій стадії наново постають всі критичні питання минулого. Якщо на ранніх стадіях у дитини сформувалися автономія, ініціатива, довіра до світу, впевненість у своїй повноцінності, значущості, то підліток успішно створює цілісну форму егоідентичності, знаходить своє «Я», визнання себе з боку оточуючих. У протилежному випадку відбувається дифузія ідентичності, підліток не може знайти своє «Я», не усвідомлює своїх цілей і бажань, відбувається повернення, регресія до інфантильних, дитячих, утриманських реакцій, з'являється неясне, але стійке відчуття тривоги, самітності, спустошеності, виникає постійне чекання чогось такого, що може змінити життя, але сама людина активно нічого не робить, з'являється страх перед особистим спілкуванням і нездатність емоційно впливати на осіб протилежної статі, ворожість, презирство до оточуючих, почуття «невизнання себе» з боку інших людей. Якщо людина знайшла себе, то ідентифікація полегшується [7; 8].

На 6-й стадії (молодість) для людини актуальними стають пошук супутника життя, тісне співробітництво з людьми, зміцнення зв'язків із своєю соціальною групою, людина не боїться знеособлювання, вона змішує свою ідентичність з іншими людьми, з'являється почуття близькості, єдності, співробітництва, інтимності з певними людьми. Проте, якщо дифузія ідентичності переходить і на цей вік, людина замикається, закріплюється ізоляція, самітність, 7-ма (центральна) стадія – дорослий етап розвитку особистості. Розвиток ідентичності йде все життя, справляється вплив з боку інших людей, особливо дітей, вони підтверджують, що ти їм потрібний. Позитивні симптоми цієї стадії: особистість вкладає себе в улюблену працю і турботу про дітей, задоволена собою і життям. Якщо немає об'єктів любові (немає улюбленої роботи, сім'ї, дітей), то людина спустошується, виникає застій, відсталість, психологічний і фізіологічний регрес. Як правило, такі негативні симптоми сильно виражені, якщо особистість була підготовлена до цього всім перебігом свого розвитку, якщо завжди були негативні вибори на етапах розвитку [8; 15].

Після 50 років (8-ма стадія) відбувається утворення завершеної форми егоідентичності на основі всього шляху розвитку особистості. Людина переосмислює усе життя, усвідомлює своє «Я» у духовних роздумах про прожиті роки. Людина повинна зрозуміти, що її життя – це неповторна доля, яку не треба переробляти, людина «приймає» себе і своє життя, усвідомлює необхідність у логічному завершенні життя, проявляється мудрість, відсторонений інтерес до життя перед обличчям смерті. Якщо «прийняття себе і життя» не відбулося, то людина відчуває розчарування, втрачає смак до життя, виникає думка, що життя пройшло неправильно, марно. Стадії та позитивно-негативні виходи з кожної стадії подано у таблиці 2.1:

Таблиця 2.1

Психосоціальна концепція розвитку особистості Е. Еріксона

 

Позитивні та негативні особливості розвитку особистості на кожній стадії

Стадії розвитку особистості

+ остаточна форма егоідентичності «прийняття себе, життя», мудрість

Стадія 8 – старість (після 50 років)

- розчарування в житті

+ творчість, улюблена робота, виховання дітей, турбота про дітей, задоволеність життям

Стадія 7 – зрілість (до 50 років)

- спустошеність, застій, регресія

+ почуття близькості, інтимності, єдності з людьми, любов

Стадія 6 – молодість (від 20 до 25 років)

- ізоляція, самітність

+ цільна форма егоідентичності, знаходить своє «Я», вірність собі, визнання особистості людьми

Стадія 5 – юнацький вік (від 11 до 20 років)

- дифузія ідентичності, тривога, самітність, інфантилізм, не знайшов своє «Я», невизнання людьми, «плутанина ролей», ворожість

+ впевненість у собі, компетентність

Стадія 4 – шкільний вік (від 6 до 11 років)

- неповноцінність, невіра у свої сили

+ ініціативність, цілеспрямованість, активність, підприємливість, самостійність

Стадія 3 – дошкільний вік, ігри (від 3 до 6 років)

- пасивність, наслідування зразків, провина

+ автономія, самостійність, охайність, воля

Стадія 2 – ранній вік (від 1 до 3 років)

- сумнів, сором, залежність від інших

+ базальна довіра до світу, оптимізм, прагнення до життя

Стадія 1 – дитинство

- базальна недовіра до світу, песимізм, прагнення до смерті

 

Перехід від однієї стадії до іншої – це зміна свідомості і ставлення людини до оточуючої дійсності та провідної діяльності, це критичні, перехідні віки, коли відбувається ломка старих соціальних взаємовідносин особистості і оточуючих.

За твердженням Е. Еріксона, протягом життя людина переживає вісім психосоціальних криз, які є специфічними для кожного вікового періоду, а їх сприятливий або несприятливий перебіг зумовлює розвиток особистості в соціумі (нормальну чи аномальну лінію):

криза довіри – недовіри (перший рік життя);

автономія – сором та сумніви (два – три роки);

ініціативність – почуття провини (три – шість років);

працьовитість, старанність – комплекс неповноцінності (сім – дванадцять років);

особистісне самовизначення, ідентифікація – індивідуальна сірість, конформізм (дванадцять – вісімнадцять років);

інтимність, комунікабельність – ізольованість, замкненість на собі (близько двадцяти років);

турбота про виховання нового покоління – «занурення в себе» (тридцять – шістдесят років);

задоволення від прожитого життя – відчай (за шістдесят) [15; 21].

У контексті цієї концепції становлення особистості є зміною етапів, на кожному з яких відбувається якісне перетворення внутрішнього світу індивіда, змінюються його стосунки з навколишнім середовищем, а криза вікового розвитку – деяким узгодженням індивідуальних, біологічних чинників із соціальними.

Таким чином, можна узагальнити, що розвиток особистості відбувається протягом всього життя, але основні новоутворення з’являються у дитячому віці, де і закладаються основи самосвідомості, адекватності самооцінки та світогляду.

 

 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины