КОРЕКЦІЯ ТРИВОЖНИХ СТАНІВ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ЗАСОБАМИ КАТАТИМНО-ІМАГІНАТИВНОЇ ПСИХОТЕРАПІЇ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено його об’єкт та предмет, сформульовано гіпотезу, мету та завдання, вказано теоретико-методологічні засади, висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення дослідження. Наведено відомості про особистий внесок автора, апробацію і впровадження результатів дослідження та структуру дисертації.

У першому розділі – “Теоретичний аналіз проблеми тривожних станів та їх корекції” – подано результати теоретичного аналізу проблеми дослідження: визначено основні поняття, що пов’язані з тривожними переживаннями, описано особливості прояву тривожності, розглянуто та систематизовано погляди різних авторів щодо причин схильності до дезададаптивної форми тривожності у дітей та особливості її психокорекції.

Аналіз літератури, яка присвячена проблемі тривожності, показав, що не існує чіткої узгодженості у визначенні понять, які стосуються явищ тривожного ряду. Встановлено, що ці поняття розрізняються за такими основними характеристиками: “безпредметність-предметність” (О.І. Захаров, Б.Д. Карвасарський, З. Фройд, та ін.), “інстинктивність -соціальність”(О.І. Захаров, Ю.Л. Ханін та ін.), “наявність-відсутність когнітивного компоненту” (Дж. Аверілл, В.М. Астапов, Ч.Д.Спілбергер та ін.), “особливість ситуації та взаємодія особистості з нею”
(В.І. Гарбузов, Н.В. Восторокнутов, М.Д. Лєвітов та ін.), “тимчасовість-стійкість” (Р.Кеттелл, М.Д. Лєвітов, О.М. Прихожан, Ю.Л. Ханін та ін.). На основі характеристики “тимчасовість-стійкість”, як правило, розрізняють поняття особистісна тривожність та тривожні стани (ТС), оскільки при особистісній тривожності тривожні переживання є актуалізованими постійно, займають провідне місце у функціонуванні психіки і є стійким особистісним утворенням;
у випадку ж тривожних станів тривожні переживання не закріплені стабільно у структурі особистості і проявляються епізодично в умовах очікування неприємних чи приємних несподіванок. Хоча поняття ситуативна тривожність є синонімічним до поняття тривожні стани за критерієм тимчасовості, все ж існують суттєві відмінності між ними. Перша відмінність полягає у тому, що ситуативна тривожність окреслює лише локалізовані прояви тривожних переживань у певних соціальних ситуаціях (шкільна тривожність, екзаменаційна тривожність), тривожні стани не закріплені жорстко за конкретною соціальною ситуацією і можуть проявлятися у різні моменти діяльності індивіда. Друга відмінність пов’язана з тим, що коли вживають поняття ситуативна тривожність, говорять перш за все про негативні наслідки тривожних переживань щодо того виду діяльності, у якій вони проявляються. На противагу цьому поняття тривожні стани враховує і позитивні наслідки тривоги – виникнення оптимального рівня занепокоєння та хвилювання.

Існують різні за інтенсивністю та за значенням у психічній організації індивіда рівні страху, тривоги, тривожних станів, тривожності (Ф.Б. Березін,
К. Ізард, М.Д. Лєвітов, Г. Сельє, Ч.Д. Спілбергер, З. Фройд та ін.). Для означення різних форм тривожних станів вживаються поняття адаптивні тривожні стани, які виявляються у підсиленні тривожних переживань відповідно до пред’явленого стимула у адекватній ситуації та дезадаптивні тривожні стани, які виявляються у різкому зниженні або підвищенні інтенсивності тривожного переживання, що не відповідає пред’явленому стимулу та особливостям соціальної ситуації.

Аналіз досліджень, в яких вивчались прояви тривожних станів, показує,
що останні можуть проявлятися на фізіологічному та психологічному рівнях
(В.М. Астапов, Ф.Є. Василюк, О.І. Захаров, Б.І. Додонов, Н.Д. Левітов та ін.). Зазначається, що психологічний рівень має емоційний, поведінковий та когнітивний компоненти. Емоційний компонент представлений індивідуальною комбінацією різноманітних тривожних переживань, інтенсивність яких залежить від процесів збудження і гальмування у корі головного мозку у відповідь на подразник та від рівня сформованої тривожності. Поведінковий компонент охоплює два типи реакцій – пригнічення та збудження. Ці типи реакцій визначають конкретні форми поведінки людини. Когнітивний компонент окреслює мотиваційну й комунікативну сфери, стосується самооцінки та самоусвідомлення особистості. На думку ряду авторів, емоційний, поведінковий та когнітивний компоненти тривожних станів можуть мати своє відображення у образі (М. Грегг, Х. Льойнер, З. Фройд, К. Ґ. Юнґ, Т.С. Яценко та інші), який репрезентує не тільки усвідомлені прояви психічного, а й неусвідомлені процеси, що можуть впливати на формування симптоматичного комплексу. Різні аспекти психічної діяльності людини можуть проявлятися у “прямій” формі (за умови збігу психологічного змісту та його зовнішньої репрезентації) і символічній формі (за умови непрямої, опосередкованої репрезентації конфліктного психологічного змісту). Встановлено, що опосередковане представлення неусвідомленого змісту симптоматичного комплексу відбувається у символах завдяки унікальній, притаманній лише людині символічній функції її психічної діяльності. Символ репрезентує як явні, так і приховані процеси, з якими у нього є якісь загальні ознаки і з якими його об’єднують асоціативні зв’язки. Він виконує також компромісну та компенсаторну функцію стосовно свідомого, а спеціально організована робота з ним у психотерапевтичному просторі може сприяти подоланню симптоматичного комплексу (Дж. Б’юдженталь, Х.Закс, Х. Льойнер, Ж. П’яже, О. Ранк,  З. Фройд, К.Ґ. Юнґ та інші).

Погляди на причини виникнення схильності до тривожності у дітей уточнювались вітчизняними психологами протягом тривалого часу. Чимало вчених схиляється до думки, що основні фактори, які впливають на невротизацію дітей – це генетичні передумови, соціальне оточення, стиль сімейного виховання (О.І. Захаров, Б.Д. Карвасарський, М.С. Неймарк, О.М. Прихожан, А.С. Співаковська та ін.). Нині деякі дослідники звертаються до вивчення глибинної природи різноманітних симптоматичних комплексів, базуючись на концептуальних положеннях психодинамічної парадигми (Л.О. Гребінь, З.Г. Кісарчук, Я.Л. Обухов, Т.П. Юрченко, Т.С. Яценко та ін.). Згідно з цими положеннями, схильність до тривожності виникає на ранніх етапах розвитку дитини, і її домінуючі відтінки у дорослому віці залежать від специфіки проходження дитиною цих етапів
(М. Балінт, Д.В. Віннікотт, Ф. Дольто, О. Кернберг, Х. Льойнер, О. Ранк, Ф. Ріман, А. Фройд, З. Фройд, Г. Хорн та ін.). Травматичні переживання ранніх етапів розвитку дитини можуть закріплюватися у сфері несвідомого і активізуватися протягом усього її життя. На основі цих тверджень у дослідженні розроблено поняття глибинний зміст тривожних переживань, яке характеризує зв'язок тривожних переживань у певних соціальних ситуаціях з актуальними чи більш ранніми прагненнями дитини стосовно партнерів у взаємодії. Актуальні прагнення дитини виникають на тлі вікових завдань її розвитку, більш ранні – внаслідок їх незадовільного вирішення на попередніх етапах розвитку дитини.

Поняття психологічна корекція та психотерапія деякі автори розрізняють за рядом ознак: освіта спеціаліста, який надає допомогу (медична чи психологічна), тип клієнта, якому вона надається, характер його запиту, спрямованість психокорекції на окремі ненормативні вікові показники, наявність спеціальних методів у психотерапії тощо (Є.Г. Ейдеміллер, Б.Д. Карвасарський, В. Юстицкіс та ін.). Інші автори вважають, що поняття психокорекція поширене лише у вітчизняному психологічному просторі і, в цілому, за своїм змістом, за процедурами, основними методами та кінцевою метою є синонімічним до поняття психотерапія (О.О. Бодальов, Ю.Є. Альошина, З.Г. Кісарчук, В.Ю. Меновщиков, В.В. Столін та ін.). У даному дослідженні врахована точка зору цих авторів, традиції вітчизняної психології та тенденції у розвитку поглядів світової наукової спільноти, тому поняття психологічна корекція та психотерапія в ньому нами вживаються синонімічно. При цьому мається на увазі, що корекційні впливи зорієнтовані не лише на окремі ненормативні вікові показники дітей, а й на всю особистість в цілому.

Викладені вище погляди представників психодинамічної парадигми у психології на етіологію схильності до дезадаптивної форми тривожних станів свідчать про доцільність психологічної корекції, яка б враховувала їх внутрішню складову. Така можливість відкривається через застосування у роботі з дітьми глибинно зорієнтованої кататимно-імагінативної психотерапії (символдрами), розробленої Х. Льойнером. Вибір саме цього методу обґрунтовано наступними положеннями: організовані й відповідним чином спрямовані уявні образи торкаються сфери несвідомого, а, отже, стосуються внутрішньої складової тривожних станів; конкретні мотиви (сюжетні образи) відповідають певній проблематиці і певним стадіям дитячого розвитку, що значно спрощує можливість спрямовування психотерапевтичного впливу на відповідну “проблемну” зону; символдрама достатньо враховує особливості дітей молодшого шкільного віку, які схильні до фантазування і, за рахунок цього, природньо сприймають психокорекційний процес.

У другому розділі – “Характерні особливості виникнення та прояву тривожних станів у молодших школярів”– наводяться результати дослідження особливостей тривожних станів дітей в умовах навчання та позашкільної діяльності, основні характеристики та властивості тривожних станів, аналізуються причини виникнення схильності дітей до дезадаптивної форми тривожних станів, характер глибинного змісту тривожних переживань та його вплив на їх зовнішні прояви.

Дослідження перерахованих особливостей тривожних станів здійснювалось за допомогою таких методик: “Тест шкільної тривожності Філліпса”, “Тест тривожності” (Р.Теммпл, В.Амен, М.Доркі), “Тест самоставлення” (Л.П. Пономаренко), “Методика діагностики батьківського ставлення А.Я. Варги, В.В. Століна”, діагностичне інтерв’ю, розроблене московським психолого-медико-соціальним центром “Юго-запад”.

У дослідженні брало участь 115 дітей 8-10-ти років та 72 їхніх батьків. На основі кількісного та якісного аналізу констатувального дослідження встановлено такі основні зовнішні характеристики тривожних станів молодших школярів: тривожні стани проявляються лише час від часу і не є постійними; тривожні стани можуть мати різну інтенсивність тривожних переживань; інтенсивність тривожних станів є неоднорідною у одних і тих самих дітей за різних соціальних умов та комбінується у довільному порядку (рис. 1). В цілому у досліджуваній групі виокремились такі підгрупи з різною варіативністю комбінування інтенсивності тривожних станів: А+А – адекватний рівень інтенсивності ТС в умовах навчальної діяльності та адекватний рівень у ситуаціях, які виникають поза школою; А+С –адекватний рівень ТС у школі та середній – поза школою; А+В – адекватний рівень ТС у школі та високий – поза школою; П+С – підвищений рівень ТС у школі та середній – поза школою; П+В – підвищений рівень ТС у школі та високий – поза школою; В+С – високий рівень ТС у школі та середній – поза школою; З+А – знижений рівень ТС у школі та адекватний – поза школою; З+С – знижений рівень ТС у школі та середній – поза школою; З+В – знижений рівень ТС у школі та високий – поза школою.