Психологічні особливості етнічної ідентичності студентської молоді Східного та Південного регіонів України

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету, гіпотезу, завдання дослідження, його методологічну основу і методи, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення, подаються основні положення, що виносяться на захист, наводяться дані про апробацію результатів, публікації, структуру дисертації.

У першому розділі роботи “Теоретико-методологічні засади вивчення етнічної ідентичності” висвітлюються основні підходи до досліджуваної проблеми в зарубіжній та вітчизняній психології. Розкривається психологічний зміст понять: “етнічна самосвідомість”, “етнічність”, “етнічна ідентифікація”, “етнічна ідентичність”, “етнічні стереотипи”. Визначаються та обстоюються теоретичні засади дослідження етнічної ідентичності як складової частини етнічної самосвідомості особистості, конкретизуються завдання емпіричного дослідження.

Поняття “етнічна ідентичність” широко використовується представниками різних теоретичних напрямів, тому існує досить широкий спектр її визначень. Але, попри всі розбіжності в підходах до вивчення цього феномену, етнічна ідентичність вважається складовою частиною соціальної ідентичності, яка виникає в результаті порівняння свого етносу з іншими. У психології вивчення етноідентичності здійснюється у рамках класичного психоаналізу та неофрейдизму, біхевіоризму, теорії соціальних репрезентацій; символічному інтеракціонізмі, теорії соціальної ідентичності та теорії самокатегоризації, з позицій теорії діяльності. Таке розмаїття ідей та теоретичних підходів у вивченні етнічної ідентичності залишає враження крайньої невизначеності та суперечливості навіть у рамках одного напряму дослідження. Досить проблематичним видається і співвідношення зазначених теоретичних підходів. Це, перш за все, психоаналітична традиція, яка розвивається переважно американською психологією та когнітивно-соцільними підходами, популярними в європейських школах. У перших основна увага приділяється індивідуальним аспектам ідентичності, у других - соціально-психологічним. Така ситуація у вивченні цього складного феномену, звичайно, накладає відбиток на ті теоретичні підходи, гіпотези, цілі та методи, якими послуговуються і вітчизняні дослідники. Намагаючись найбільш адекватно висвітлити проблематику питання, автори пропонують власний понятійний апарат та термінологію.

Узагальнюючи результати системного аналізу етнічної ідентичності на основі розглянутих підходів, можна виокремити наступні незаперечливі положення щодо феноменології цього явища, які й виступають теоретичним підґрунтям емпіричного дослідження:

1. Етнічна ідентичність розглядається як компонент етнічної самосвідомості, яка є специфічною категоріальною, відносно сталою системою усвідомлених знань, уявлень та оцінок реально існуючих етнодиференціюючих та етноінтегруючих компонентів буття етносу.

2. Етнічна ідентичність виступає як структура соціальної ідентичності. Соціальна ж ідентичність поряд з особистісною виступає частиною “Я-концепції”. Множинність належностей до соціальних груп формує ідентифікаційну матрицю особистості. Інформацію в ідентифікаційній матриці розподіляє ідентичність або група ідентичностей, що домінують у певний момент.

3. Система ідентичностей не є простою комбінацією елементів, а виступає взаємопов’язаною багаторівневою динамічною системою. Стабільність окремих ідентичностей та їх системи залежить від об’єкту ідентифікації та соціального контексту.

4. Питання етнічної ідентичності щільно пов’язане з проблемою ідентичності та ідентифікації взагалі. Головний зміст етнічної ідентичності утворюють етнічні стереотипи, а етнічна ідентичність - це результат процесу етнічної ідентифікації, яка розглядається як засвоєння етнічних стереотипів у процесі соціалізації особистості.

5. Іншим аспектом є включення етнічної ідентичності у схему індивідуального розвитку особистості. Формування системи ідентичностей знаходиться у залежності від когнітивного розвитку особистості.

Такий підхід дозволяє зробити деякі узагальнення щодо структури самої етнічної ідентичності та відібрати такі її компоненти та параметри, що не суперечать зазначеним структурам та процесам, до яких вона входить у якості невід’ємного компоненту.

6. По-перше, відокремити об’єктивну етнічну ідентичність від суб’єктивної. Існування в об’єктивній її частині прошарку несвідомих компонентів заперечень не викликає.

7. Не викликає заперечень у дослідників включення до структури етнічної ідентичності когнітивного й афективного блоків. Тобто, при розробці моделі дослідження ці компоненти можуть виступати як системоутворюючі.

8. Питання про параметри етнічної ідентичності у літературі ще не знайшло однозначного трактування. Здається доцільним проаналізувати такі параметри, як актуальність, значущість та валентність, тому що вони найбільш адекватно відповідають цілям нашого дослідження.

9. Радикальні зміни в суспільстві призвели до змін соціальних категорій, які виступають основою процесів ідентифікації та самоідентичності. Тобто зі зміною соціальних категорій відбувається зміна системи ідентичностей, її трансформація.

10. Трансформаційні процеси етнічної ідентичності можуть відбуватися у двох напрямах – гіперболізації або літотизації, що стає можливим завдяки наявності в структурі етнічної ідентичності афективного компоненту. Етнічна ідентичність через це здатна приймати різні форми прояву в залежності від полюса ідентифікації з власним етносом.

У другому розділі “Організація та методичне забезпечення емпіричного дослідження етнічної ідентичності української молоді” представлено загальну стратегію дослідження, обґрунтовується схема емпіричного дослідження, обґрунтовується система методичних прийомів та діагностичних методик, описується процедура дослідження і вибірка.

Розмаїття підходів до вивчення етнічної ідентичності неминуче призводить до неузгодженості в методологічних принципах її дослідження. Відсутність чіткої, несуперечливої методологічної бази спричиняє концептуальну неузгодженість результатів та висновків, що веде до знецінення емпіричних досліджень етнічної ідентичності.

Застосування системного підходу до теоретичного аналізу етнічної ідентичності дозволило знайти емпіричні референти та визначитись із проблемним полем означеного феномену, що дало можливість розробити модель дослідження, позбавлену елементів еклектизму і адекватну поставленій меті та завданням дослідження.

Теоретичний аналіз та загальна методологічна база соціальної психології, що ґрунтується на парадигмі “суспільство” – “група” – “особистість”, дозволили обрати в якості адекватних емпіричних референтів етнічної ідентичності етнічні автостереотипи. Виявлена в ході пілотажного дослідження амбівалентність етнічних стереотипів не могла бути пояснена з позицій жодної сучасної теорії етнічних стереотипів, що дало підставу звернутись до пошуку альтернативних пояснювальних принципів. В якості таких принципів найбільш адекватними були визнані ті, що ґрунтуються на закономірностях функціонування ціннісно-мотиваційної сфери, ефективності джерел знання про себе та взаємозв’язку мови та етнічної ідентичності.

При доборі методик дослідження, перш за все, керувалися концептуальною обумовленістю методу, а також критеріями високої валідності та надійності, яка забезпечувалась підбором методик, спрямованих на одержання якісних та кількісних характеристик етнічної ідентичності, застосуванням декількох методик, спрямованих на дослідження певного параметру етнічної ідентичності (результати зіставлялись). На основі поліваріативності одержаних у такий спосіб емпіричних даних можна найбільш адекватно дослідити особливості прояву трансформацій етнічної ідентичності.

Характеристика вибірки. У дослідженні взяли участь студенти 2–3 курсів Східноукраїнського національного університету ім. В.Даля (м. Луганськ), студенти Євпаторійської та Феодосійської філій цього ж університету (факультети філософський, економічний, транспортний), студенти 3 курсу Одеського промислово-економічного коледжу; студенти 2 курсу Луцького державного технічного університету (факультети економічний та механіко-математичний), Московського державного університету культури (факультет прикладного мистецтва та музейної справи).

Респонденти основної групи – це студенти університетів, розташованих на Півдні та Сході України. Групи порівняння - студенти Західної України та м.Хімки Московської області. Загальна кількість респондентів – 603 особи. Середній вік респондентів 20.8 років (від 19 до 26 років). Національність – українці та росіяни (за самовизначенням). Для обґрунтування системи вибірки була використана формула В.Паніотто. В якості генеральної сукупності етнопсихологічного дослідження виступає студентська молодь Східного (Донецька та Луганська області) та Південного (Одеська, Миколаївська, Херсонська, Запорізька області та АР Крим) регіонів України. Дані регіони обрані через найбільшу представленість у них російського населення (до 58% у Криму), тобто ті, в яких процеси міжетнічної взаємодії відбувалися та відбуваються з найбільшою інтенсивністю. Для порівняння був обраний Західний регіон – на прикладі Волинської області, де мінімальна кількість росіян і відповідно мінімальна російсько – українська міжетнічна взаємодія, та Центральний регіон Росії – м.Хімки Московської області.

Обробка емпіричних даних починалася з одномірного аналізу – підрахунку абсолютних величин, їх процентного розподілу, визначення середнього арифметичного й стандартного відхилення. Статистична значущість відмінностей між групами порівняння розраховувалась за допомогою φ-критерію (кутове перетворення Фішера). Поглиблений аналіз даних проводився за допомогою методів багатомірної статистики: визначення коефіцієнту кореляції Спірмена; кластерний аналіз (методи дальнього і ближнього сусідів іденамічного згущення); факторний аналіз (метод головних компонентів) , який дозволив виявити латентні фактори і розкрити їх внутрішній зміст. Фактори інтерпретувалися за змістом тих ознак (елементів уявлення), які мали по відношенню до конкретного фактора найбільші факторні навантаження (коефіцієнт кореляції між фактором і похідною ознакою). З багатьох мір близькості, які використовуються в задачах кластерного аналізу, нами застосованаа евклідова відстань. Для відтворення структури об’єктів відповідно до визначеної міри близькості ми використали метод послідовного приєднання, тобто побудову ієрархічного дерева. Ієрархічне дерево становить структуру, яка об’єднує елементи уявлень у групи на різному рівні подібності, що дозволяє визначити структуру окремих уявлень і зв’язок між ними.