ОСОБЕННОСТИ ПСИХИЧЕСКИХ СОСТОЯНИЙ ЛИЦ С ВЫРАЖЕННЫМ ТИПОМ ФУНКЦИОНАЛЬНОЙ АСИММЕТРИИ МОЗГА

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, виділено об'єкт, предмет і мету дослідження, сформульовано гіпотезу, завдання, розкрито методологічні і теоретичні основи, методи дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичну і практичну значимість роботи, форми її апробації і наведено відомості про структуру дисертації.

У першому розділі – «Концептуальні основи дослідження психічних станів в особливих умовах праці» – розглянуто стан досліджуваної проблеми, проаналізовано основні підходи і поняття, пов'язані з аналізом психічних станів залежно від типу функціональної асиметрії мозку в особливих умовах праці.

Теоретичний аналіз літературних джерел показав, що на сьогоднішній день немає загальноприйнятої думки щодо визначення, структури і функцій, механізмів і детермінант, класифікації і методів дослідження психічних станів, про що свідчать дослідження (П.К. Анохіна, Л.Г. Дикої, Є.П. Ільїна, Н.Д. Левітова, А.Б. Леонової, В.І. Медвєдєва, А.О. Прохорова тощо).

Прийнято вважати, що причина недостатнього наукового пізнання психічних станів людини закладена в їхній складній природі. Так, наявні в літературі визначення психічного стану прямо або побічно підкреслюють складність, багатокомпонентність, багаторівневість станів людини як психічного явища. Саме ці особливості психічних станів, що цілком захоплюють людину на якийсь відрізок часу, роблять їх важкодоступним об'єктом наукового вивчення.

За Н.Д. Левітовим, психічний стан займає за своїми процесуальними параметрами проміжне місце між психічними процесами і властивостями особистості. Підкреслюється, що психічні процеси немовби породжують динамічні властивості психічного в людині, а властивості особистості, навпаки, - стабільні (стійкі) психічні утворення.

Спираючись на дане визначення, Н.Д. Левітов здійснив спробу класифікації психічних станів, зазначивши, що ця класифікація багато в чому умовна. На його думку, основними класами станів є наступні:

1.                  Стани особистісні і ситуативні.

2.                  Стани більш глибокі і більш поверхові, залежно від сили їхнього впливу на переживання і поведінку людини

3.                  Стани, що діють на людину позитивно або негативно.

4.                  Стани тривалі і короткочасні. Так, настрої можуть мати різну тривалість: від декількох хвилин до доби і кількох днів.

Інакше підходить до розгляду проблеми станів Є.П. Ільїн. Він розглядає стани, які розвиваються у людини в процесі ії суспільно значимої діяльності і зачіпають як психологічні, так і фізіологічні структури людини. Такі стани він називає психофізіологічними, щоб відокремити їх від елементарних станів порушення і гальмування, що розвиваються на певних рівнях регуляції. За визначенням Є.П. Ільїна, психофізіологічний стан - це цілісна реакція особистості на зовнішні і внутрішні стимули, спрямована на досягнення корисного результату

Відмітною рисою даної позиції є і те, що якщо Н.Д.Левітов говорив про неприпустимість зведення станів до переживань, то Є.П. Ільїн вважає, що виключати переживання з характеристики станів теж не можна. Переживання, на його думку, займають провідне місце в діагностиці стану. Саме переживання чогось дозволяє вірогідно судити про виниклий у людини психофізіологічний стан. Отже, психологічні особливості особистості відіграють провідну роль в утворенні психофізіологічних станів. Якщо це так, то механізми регуляції психічних станів треба шукати усередині самої особистості.

Таким чином, психічна сторона станів знаходить вираз у переживаннях і почуттях, а фізіологічна - у зміні ряду функцій, в першу чергу вегетативних і рухових. Переживання і фізіологічні зміни невіддільні одне від одного, тобто завжди супроводжують одне одне.

У нашому дослідженні під психічними станами розуміється відображення особистістю ситуації у вигляді стійкого цілісного комплексу в динаміці психічної діяльності, що виражається в єдності поведінки і переживання в деякому континуумі часу.

Більшість дослідників психології праці (В.В. Антипов, Г.Т. Береговий, Дж. Грінберг, А.І. Єремєєва, Є.І. Киршбаум, Л.А. Китаєв-Смик, Є.А. Клімов, Б.Ф. Ломов, О.П. Макарович) відзначають, що сучасний рівень складності та інтенсивності професійної діяльності почав досягати граничних можливостей нервової системи людини, і перед вченими постали нові проблеми - погодити можливості людини і середовища, людини і машини в конкретному середовищі. В екстремальних умовах діяльності ця проблема стає особливо актуальною.

Під особливими умовами праці ми розуміємо такі умови професійної діяльності, які характеризуються недостатнім рівнем відповідності біологічним можливостям людини і високим ступенем впливу на них, пов'язані з ризиком для психічного і фізичного життя працівника та потребують підвищеної активації психічних процесів.

В різних підходах до вивчення особливих умов праці (К.М.Гуревич, О.А. Конопкін, Ю. Куль, Р.Лазарус, О.М. Леонтьєв, В.Л. Марищук, В.І Моросанов, М. Роговин, Ю.С. Савенко, Г.Сельє, В.Н. Степанський) відзначається, що професійна діяльність у складних умовах характеризується певним комплексом психічних станів стосовно емоцій, волі і мислення.

Таким чином, специфіка роботи в особливих умовах праці не може не накладати свого відбитку на психічний стан особистості.

Багато авторів вказують на те, що специфіка психічних станів осіб, що працюють в особливих умовах праці, зумовлена як соціальними (склад робочої групи, соціально-психологічні характеристики робочої групи, соціальна значимість роботи що виконується працівниками, тощо), так і біологічними (гормональними, фізіологічними, особливостями функціонування півкуль головного мозку) факторами.

Завдяки численним дослідженням особливостей міжпівкульної взаємодії (Б.Г. Ананьєв, В.В. Аршавський, В.В. Клименко, М.С. Ковязіна, В.Ф. Коновалов, Е.А. Костандов, О.Р. Лурія, В.Н. Соболєв, С.І. Соболєва) було зроблено висновок, що якісна своєрідність психіки і поведінки людини, характер її соціальних контактів, схильність до тієї або іншої форми виробничої і творчої діяльності багато в чому зумовлені наявністю двох принципово різних типів сприйняття і переробки інформації, пов'язаних з виниклою в антропогенезі асиметрією півкуль головного мозку.

Аналіз проведених досліджень показує, що існує низка протиріч у поглядах на проблему мозкової організації психічних процесів у ситуаціях емоційної напруги. На наш погляд, необхідне більш детальне вивчення зазначеної вище проблематики, у тому числі в руслі тих професій, які висувають підвищені вимоги до психічних станів людини.

У другому розділі – «Програма і методи емпіричного дослідження» – визначено загальну стратегію й описано основні методичні прийоми експериментального дослідження.

Дослідження проводилося протягом двох років - з 2003 по 2005р.

Формування вибірки здійснювалося на підставі таких критеріїв: 1) змістового критерію (добір груп визначався предметом і гіпотезою дослідження); 2) критерію еквівалентності досліджуваних; 3) критерію репрезентативності.

Вибірку склали особи, що працюють в особливих умовах праці, які характеризуються високою нервово-емоційною напругою, зумовленою роботою у вибухонебезпечній атмосфері, а за ступенем важкості і напруженості відносяться до найбільш складної, шостої категорії. Усього до експериментальної групи увійшло 92 особи - з них 78 гірничорятувальників та 14 пожежників. Контрольну групу склала 81 особа, умови праці яких не характеризуються високою нервово-емоційною напругою – з них 15 лікарів-терапевтів; 14 методистів міських і районних відділів освіти; 52 продавці промислових товарів.

Умовно наше дослідження можна розділити на 3 етапи.

На першому етапі ми з'ясовували тип функціональної асиметрії мозку у досліджуваних (вивчався за допомогою приладу «Активаціометр» АЦ-6, розроблений Ю.А. Цагареллі). За допомогою приладу вивчалися також процеси саморегуляції на когнітивному та емоційному рівнях і особливості психоемоційних станів.

На другому етапі у відповідності з критеріями, виокремленими в теоретичній частині дослідження, ми вивчали особливості психічних станів в особливих умовах праці залежно від типу функціональної асиметрії мозку.

Виходячи з теоретичного аналізу літературних джерел, можна говорити про те, що для осіб, які працюють в особливих умовах праці, найбільш важливим є такий показник вольових проявів особистості, як особливості саморегуляції.

Для вивчення специфіки саморегуляції ми використано методику «Стильова саморегуляція» В.М. Моросанова і Є.М. Коноза.

При вивченні комплексу вольових станів було використали також методику «Шкала контролю за дією» (НАКЕМР-90) Ю. Куля. Вибір даної методики пояснюється тим, що, на наш погляд, найбільш послідовно сучасний етап досліджень з психології волі представлений у роботах Ю.Куля, що характеризує проблему волі як проблему контролю за дією. Ю.Куль орієнтується на уявлення про системну будову психіки людини і намагається досліджувати вольову сферу особистості як систему, що складається з кількох автономних субсистем.

Ю.Куль говорить про, як мінімум, два типи вольової регуляції. Перший тип, що лежить в основі традиційного розуміння волі і який був названий «Самоконтролем», феноменологічно проявляється в довільній увазі, спрямованій на цільовий об'єкт, і в зусиллях суб'єкта підвищити рівень власної активності. Другий тип вольової регуляції був названий Ю.Кулем «Саморегуляцією». Феноменологічно це проявляється насамперед у мимовільній увазі до цільового об'єкта і у відсутності зусиль суб'єкта, спрямованих на енергетизацію своєї поведінки.

На підставі теоретичного аналізу ми, крім того, можемо стверджувати, що для осіб, які працюють в особливих умовах праці, важливим є і такий показник вольових складових особистості, як стресостійкість. Рівень стресостійкості визначався нами за допомогою методики визначення стресостійкості і соціальної адаптації Холмса і Раге. Ще одним полюсом, що дозволяє висвітлити стресостійкість, виступає емоційне вигоряння - як вироблений особистістю механізм психологічного захисту у формі повного або часткового виключення емоцій у відповідь на певні психотравмуючі впливи. Для вивчення ступеня емоційного вигоряння було використано методику діагностики рівня емоційного вигоряння В.В. Бойка. Методика дає докладну картину синдрому «емоційного вигоряння», дозволяє побачити його провідні симптоми. Важливо встановити, до якої фази формування стресу відносяться домінуючі симптоми.

На думку багатьох авторів, стан стресу і емоційного вигоряння тісно пов'язаний із ситуацією невизначеності, зумовленою специфікою праці. На думку Б.Ф. Ломова, прогнозування ходу подій і регулювання на цій основі діяльності є однією з основних функцій психіки. Широко розповсюдженим методом вивчення імовірнісного прогнозування в експерименті є так звана «Гра в угадування», суть якої полягає в тому, що досліджуваний повинен сигналізувати експериментаторові про передбачення однієї з можливих подій. Часто, при створенні експериментальних моделей імовірнісних середовищ з метою створення «природної» випадкової послідовності використовують різного роду автомати, рулетки та ін. Нами за основу був узятий експеримент, розроблений А.Ю. Акоповим і його співробітниками для вивчення прогнозуючої діяльності різних груп досліджуваних. Щоправда, зміст і процедура нашого експерименту певною мірою відрізнялася від розробленого А.Ю. Акоповим внаслідок технічних обмежень та інших цілей і завдань дослідження.

У третьому розділі – «Результати дослідження психічних станів в осіб з різним типом функціональної асиметрії мозку в особливих умовах праці» – розкрито основні результати експериментального дослідження.

На першому етапі ми з'ясували тип домінуючої півкулі досліджуваних. Ми одержали такі результати: працівників з переваженням лівої півкулі - 53,3%; працівників з переваженням правої півкулі - 31,5%; працівників з відсутністю домінуючої півкулі, рівнопівкульних - 15,2%.

Таким чином, можна говорити, що більша частина нашої групи відноситься до логіко-вербального типу, а це значить, що для перероблення інформації вони так організовують будь-який використовуваний матеріал (неважливо, вербальний чи невербальний), що створюється однозначний, без інших тлумачень, контекст, необхідний для соціального спілкування.

Приблизно третину вибірки складають представники правопівкульного типу. Особливості правопівкульного типу перероблення інформації полягають в одномоментному охопленні всіх інформаційних зв'язків. Завдяки цьому реальність сприймається такою, якою вона доступна індивідові. Відбиття на образному рівні забезпечує сприйняття світу у всій його цілісності, різноманітності і суперечливості, що є необхідним для найбільш повного почуттєвого контакту з реальністю, для емоційної стабілізації. У той же час образне осягнення світу лише до певних меж може бути використане в процесі соціальної взаємодії і саме по собі не забезпечує аналізу причиново-наслідкових зв'язків і однозначного розуміння відносин між людьми.

Щодо самої нечисленної групи фахівців - «рівнопівкульної», можна говорити про те, що при вирішенні будь-яких завдань ця група використовує «комплексний підхід». Інакше кажучи, такі люди однаково добре володіють як логіко-вербальним типом мислення, так і просторово-образним, або інтуїтивним типом.

Крім того, за допомогою активаціометру нами було вивчено особливості когнітивної та емоційної саморегуляції у досліджуваних. У цілому, із завданнями логічного змісту скоріше впоралася лівопівкульна група досліджуваних, а з вирішенням завдань образного типу - група правопівкульних працівників. Однак слід зазначити, що в групі лівопівкульних показники активаціометру змінились в бажаному напрямку в 38,8% випадках, у 42,9% ці зміни були слабопомітними, і в 18,4% випадках взагалі не змінились. У групі правопівкульних з поставленим завданням легко впоралися тільки 10,3% рятувальників, 31% правопівкульних домоглися слабопомітних коливань показника, а більша частина, 58,6% взагалі не змогли змінити показання стрілки на дисплеї. Досить легко впоралася з поставленим завданням група рівнопівкульних досліджуваних, 50% осіб із цієї групи легко і помітно змінювали показники приладу, 21,4% упоралися із цим завданням, але показники змінювалися не так помітно, і 28,6% не змогли змінити показників. Слід зауважити, що в рівнопівкульній групі виконати завдання вдалося тільки після певного тренування. Таким чином, ми можемо стверджувати, що найбільш здатні до когнітивної саморегуляції амбідекстри і лівопівкульні працівники, однак навіть вони потребують певного досвіду і тренування.

Саморегуляція на емоційному рівні пов'язана з довільними змінами показників психоемоційного стану. У групі правопівкульних досліджувані дійсно справлялися з поставленим завданням: 55,2% легко і вільно змінювали свій емоційний стан, на їхніх обличчях легко читалася зміна емоцій, від посмішки до похмурого і злого виразу обличчя. Ще для 34,5% це завдання виявилося набагато складнішим, вони довго «настроювалися», і зміни показників активаціометру були не настільки помітними, 10,3% взагалі не впоралися з поставленим завданням. Однак і в групі левопівкульних для 40,8% досліджуваних змінити свідомо свій емоційний стан і відрегулювати його було досить легко, а ще 32,7% так само впоралися із зазначеним завданням, хоча і набагато гірше, тому зміни показників активаціометра були менш помітні. Проте, слід зазначити, що 26,5% «логіків» взагалі не впоралися із цим завданням. Що стосується групи амбідекстрів, то в цьому експерименті результати не змінилися: як і в попередньому, 50% легко впоралися з поставленим завданням, для 21,4% було дещо складно переключатися на негативні емоції (за їх власними коментарями), і 28,6% не впоралися із завданням.