Економічна сутність реструктуризації промисловості регіону

Краткое содержание

Будь-яка економічна система, як відомо, прагне до самоорганізації. Самоорганізація підприємницьких структур є, по суті, своєрідною формою організаційної єдності промисловості регіону. Вона може розглядатися як процес і як явище. У першому випадку самоорганізація полягає у формуванні, підтримці або ліквідації сукупності дій, що приводять до створення стійких виробничих відносин на основі вільного вибору прийнятих правил і процедур. Як явище самоорганізація економічних систем є набором елементів, що забезпечують реалізацію програми або цілі.

Необхідність самоорганізації промисловості регіону в сучасних умовах інноваційного розвитку економіки зумовлена відсутністю попиту на внутрішньому й зовнішньому ринку на значну частину вироблюваної товарної маси, що не відповідає вимогам споживачів і не є конкурентоспроможною; сировинною орієнтацією експорту виробничого сектору української економіки; відсутністю працездатної в умовах ринку системи організації та управління виробничою, торговою і збутовою діяльністю; гострою конкуренцією на світових ринках, що ускладнює проникнення на них вітчизняних товаровиробників; низькими споживчими якостями значної частини вироблених товарів, складністю їх імпортозаміщення, необхідністю проведення протекціоністської політики, захисту українських товаровиробників; фізичним і моральним старінням засобів виробництва, активів промислових підприємств, що зумовлюють високу потребу у вкладеннях капіталу в економіку та виробництво; високим рівнем ресурсоємності сфери виробництва й обігу.

Реструктуризація передбачає активну участь держави в її здійсненні. При цьому структурна політика держави повинна відповідати об’єктивним закономірностям інноваційного розвитку економіки, яку правильно зрозуміють незалежно від національних, ідеологічних та інших впливів. Методологічно можливим видається виділення різних рівнів, у рамках яких визначаються власні цілі. Вони знаходяться в руслі двох основних підходів: цільова підтримка промислових виробництв, які конкурентоспроможні на світовому ринку, та досягнення структурних пропорцій у промисловості.

Порівнюючи ці підходи, зазначимо, що перший орієнтований переважно на результат, але не враховує всіх аспектів впливу на економіку. Другий є більш всеосяжним, хоча цілі, поставлені в рамках цього підходу, не завжди адекватні реальним потребам. На наш погляд, ці підходи об’єктивно доповнюють один одного й застосовуються залежно від етапу структурної політики та рівня управління. Вони розкривають економічну суть реструктуризації промисловості регіону в її комплексному, системному баченні.