РОСІЙСЬКОМОВНА ПРОЗА Є.П. ГРЕБІНКИ В КОНТЕКСТІ РОСІЙСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1830–1840-Х РОКІВ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність і наукову новизну, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет дослідження, окреслено його теоретико-методологічні засади, розкрито практичне значення.

У першому розділі дисертації «Основні етапи вивчення творчості Є.П. Гребінки та проблема контекстуального дослідження літератури» проаналізовано праці, присвячені творчості Гребінки, а також визначено основні тенденції, проблеми дослідження його російськомовної прози.

Перший підрозділ «Російськомовна проза Є.П. Гребінки: історіографія питання» присвячено огляду особливостей рецепції художньої прози Гребінки.

У цій частині роботи виокремлено три основні етапи у сприйнятті російськомовної прози Гребінки в критиці та літературознавстві: перший етап – прижиттєва критика та дореволюційні праці про Гребінку (ХІХ століття); другий етап – літературознавство радянського періоду (ХХ століття); третій етап – дослідження кінця ХХ – початку ХХІ століття.

У дореволюційний період дослідження літературної постаті Гребінки в основному були представлені у вигляді біографічних нотаток, автори яких іноді давали оцінку і творам письменника. При цьому чимало з них (М. Михайлов, М.В. Гербель, Г. Коваленко, В.В. Лесевич) висловлювали думки про наслідувальний характер прози митця, про другорядність його місця в літературному процесі. Ці праці закріплювали стереотипне уявлення про характер творчості Гребінки. Їх автори лише констатували вплив на письменника таких літераторів, як Ф.В. Булгарін, М.В. Гоголь, М.М. Загоскін, О.О. Марлінський, О.І. Сенковський, однак не підтверджували свої міркування конкретними доказами.

У дослідженнях прози Гребінки радянської доби на перший план висувається соціологічний аспект. В оцінці творчого доробку митця радянські літературознавці (Б.А. Деркач, С.Д. Зубков, Н.Є. Крутікова, Л.В. Селіванова та ін.) відштовхувались від протиставлення романтизму і реалізму, традиційно розглядали Гребінку як другорядного письменника, що не зміг досягти «вершин гоголівського реалізму». Деякі науковці цього періоду намагаються розкрити своєрідність прози митця. Наприклад, Є.П. Кирилюк, який одним із перших спробував проаналізувати російськомовні твори Гребінки в контексті російської літератури, розглядав подібності у творах Гоголя і Гребінки не тільки як результат впливу одного автора на іншого, а як типологічні аналогії.

Наприкінці ХХ – початку ХХІ століття змінюються підходи дослідників до аналізу прози Гребінки. Сучасні літературознавці (Т.І. Агаєва, О.В. Брайко, Л.М. Задорожна, В.І. Мацапура, Є.К. Нахлік) вказують на самобутній характер російськомовних творів письменника, акцентують увагу на оригінальності Гребінки у висвітленні традиційних тем, розглядають його російськомовну прозу як віддзеркалення певного етапу розвитку літератури, підкреслюють роль генетичних зв’язків та типологічних збігів у його творчості.

Утім, російськомовна проза письменника до цього часу залишається недостатньо дослідженою як з точки зору її поетикальних особливостей, так і в контекстуальному аспекті, який є досить актуальним сьогодні і дозволяє по-новому осмислити різні грані творчості митця.

У другому підрозділі значну увагу приділено проблемі контекстуального вивчення художньої літератури.

Вивчаючи смисли художнього тексту, дослідник має враховувати те оточення, той контекст, котрий супроводжує конкретний твір чи всю творчість письменника. Адже аналіз контексту дозволяє глибше й повніше зрозуміти окремий твір.

У вітчизняному літературознавстві проблема «контексту» починає активно розроблятися з 1970-х років. Про це свідчить, зокрема, поява збірників, у назві яких фігурує термін «контекст» («Контекст – 72» та інші). Автори, що друкувалися в цих збірниках, широко використовували термін «контекст», розробляли такі поняття як «традиція», «вплив», «запозичення», «наслідування» тощо. За радянських часів методика контекстуального аналізу в основному полягала у виявленні джерел впливів та запозичень.

Починаючи з 1990-х років, вивчення контекстуальних зв’язків розвивається в іншому руслі. Зокрема, постає питання про співвідношення понять «контекст» та «інтертекст». Науковці все більше уваги приділяють практиці інтертекстуального аналізу, який передбачає виявлення алюзійного та ремінісцентного матеріалу тощо. Поняття «інтертекстуальний аналіз» є значно вужчим, ніж поняття «контекстуальний аналіз». На відміну від інтертексту контекст дозволяє встановити не тільки генетичні, а й типологічні зв’язки. Проте методика контекстуального аналізу літератури є недостатньо розробленою, так само, як і терміносистема, пов’язана з поняттям «контекст». Термін «контекст» широко використовується в літературознавчих дослідженнях і здається звичним, але незважаючи на це, не існує єдиного загальноприйнятого визначення цього терміну.

Будь-який контекст – величина непостійна. Творчість письменника може розглядатися в контексті літературної школи, течії, напряму, в контексті національної чи світової літератури. Кожний художній твір передбачає свій набір контекстів. Твір можна вивчати в історичному, фольклорному, філософському, міфологічному, соціологічному, культурологічному, біографічному, літературному контексті. У даному дисертаційному дослідженні основна увага зосереджена на вивченні прози Гребінки в її зв’язках з літературним контекстом.

Поняття «літературний контекст» вживається в дисертації в широкому значенні. Воно включає не лише твори інших письменників, зв’язок із якими підкреслюється автором (наприклад, у назвах, підзаголовках, епіграфах, цитатах, алюзіях, ремінісценціях), але й такі, які можуть сприйматися як продуктивні паралелі для аналізу прози Гребінки. Отже, поняття «літературний контекст» художнього твору включає систему типологічних та інтертекстуальних зв’язків з творами інших авторів.

У другому розділі – «Особливості поетики російськомовних творів Є.П. Гребінки, присвячених українській темі» – досліджуються твори письменника, в яких велику роль відіграє українська тема. Звернення Гребінки до української теми було зумовлене його бажанням популяризувати українську культуру в російськомовному середовищі. У його творах Україна – це не просто фон, на якому розгортаються зображувані події. Митець детально змальовує особливості українського побуту, українських звичаїв та обрядів.

У першому підрозділі простежуються мотиви, сюжети, образи в ранній прозі Гребінки. У збірці його російськомовних оповідань «Рассказы пирятинца» та в деяких наступних творах він звертається до обробки українських фольклорних переказів. Як і народні казки, ці твори сповнені елементів фантастики, мають стрімкий перебіг подій, багату символіку й у фіналі завершуються перемогою добра. Письменник звертається до глибоких філософських проблем, які значною мірою вплинули на поетику його творів. Ідейною домінантою змісту романтичних оповідань Гребінки є проблеми особистості, що має таємницю у своєму внутрішньому «я», а також проблеми взаємин людини і світу, боротьби добра і зла. В оповіданнях автора, які мають фольклорне походження, знайшли втілення деякі архетипні мотиви та образи, зокрема, образи лісу, відьми, сироти, дороги, братовбивства, мачухи, смерті. У творах Гребінки про Україну спостерігається поєднання християнського та язичницького світогляду. Поряд із мотивами сповіді, молитви, покаяння з’являються міфологічні образи нечистої сили, Долі, сплячої красуні, Місяця-юнака тощо.

У цих оповіданнях помітний вплив Гоголя на ранню творчість письменника. Як і в збірці Гоголя «Вечера на хуторе близ Диканьки», у творах Гребінки велику роль відіграють переплетення фантастики з побутовими картинами життя, романтичні пейзажі, синтез християнських та язичницьких мотивів. Окремі ранні оповідання та повісті Гребінки мають типологічні та інтертекстуальні зв’язки з творами й інших російських літераторів – О.О. Бестужева («Страшное гадание»), В.Т. Нарєжного («Два Ивана, или Страсть к тяжбам»), А. Погорєльського («Двойник, или Мои вечера в Малороссии»), М.О. Полєвого («Блаженство безумия»). Пафосно-романтична експресія, поетизація фольклорних образів, звернення до тем двійництва, розбійництва, нещасливого кохання – все це підкреслює яскраво виражений романтичний характер ранніх творів Гребінки.

У другому підрозділі аналізуються твори письменника, присвячені темі провінції, яка була одним із найпоширеніших топосів у російській літературі ХІХ століття. Контекстуальний підхід до аналізу творчості митця дозволив розкрити низку типологічних аналогій у зображенні провінції в прозі Гребінки та інших авторів. Зокрема, в його творах знайшли втілення мотиви пліток, чаювання, галломанії, протиставлення провінції та столиці, які є традиційними для творів Ф.В. Булгаріна, М.В. Гоголя, В.І. Даля, М.М. Загоскіна, Г.Ф. Квітки-Основ’яненка, І.І. Панаєва, А. Погорєльського та інших літераторів. Проте змалювання провінції в російськомовній прозі Гребінки має свої характерні особливості. Автор зосереджує увагу не на окремих явищах провінційного побуту (наприклад, дворянського), а змальовує звичаї різних прошарків провінційного суспільства. При цьому персонажі його творів часто протиставляються один одному, у характерах героїв акцентуються позитивні та негативні риси. Письменник зображує поміщиків та високопоставлених чиновників скупими, марнославними, егоїстичними, а бідних героїв, навпаки, щирими, співчутливими, наділяє їх глибоким духовним світом.

Особливістю провінційного дискурсу в прозових творах Гребінки є те, що для оповідача провінція не є чужим, маргінальним простором. Оповідач говорить про неї з гумором та з любов’ю. Такий погляд «зсередини» дозволяє письменникові змалювати провінцію як природний простір. Традиційна для російськомовної прози доби романтизму опозиція «провінція – Петербург» допомагає Гребінці репрезентувати також інший погляд на периферію як слабку копію столиці. Герої, зображені митцем, здаються наївними та смішними у своєму прагненні наслідувати деякі петербурзькі звичаї.

В окремих творах про провінцію автор намагається розкрити світ душевних переживань героїв та знайти ключ до їх розуміння. Так, в оповіданні «Чужая голова – темный лес» та в повісті «Сила Кондратьев» письменник розкриває теми прощення, каяття, шляху людини до Бога. Митець намагається знайти пояснення поведінки героїв у глибинах християнської віри. У багатьох своїх творах він торкається важливої філософської проблеми пошуків сенсу буття.

У третьому підрозділі досліджуються поетикальні особливості історичних творів письменника, простежується їх зв’язок з історичним, фольклорним та літературним контекстом.

В історичній повісті «Нежинский полковник Золотаренко» та романі «Чайковский», зображуючи часи козаччини, Гребінка звертався до історичних джерел, зокрема, до «Історії Русів» псевдо-Кониського, «Истории Малой России» Д.М. Бантиша-Каменського, «Записок» столітнього козака Микити Коржа. Використання історичних реалій надає творам письменника історичної достовірності, допомагає передати особливості козацьких звичаїв, а також правдиво змалювати боротьбу українців із татарами та поляками. Автор змальовує запорожців мужніми захисниками своєї батьківщини. Утім, митець не ідеалізує їхні образи. У деяких сценах, як і Гоголь, він підкреслює їхню жорстокість, що була обумовлена характером історичної доби. Водночас мотиви характерництва, богатирства, пророцтва, морської бурі, сповіді надають образам козаків міфопоетичного характеру.

Історичні твори Гребінки тісно пов’язані з фольклорними джерелами, зокрема, з народно-пісенною творчістю. Автор широко використовує у своїх творах народні пісні, українські приказки та прислів’я, які органічно вплітаються в художню тканину і є необхідними компонентами повісті «Нежинский полковник Золотаренко» та роману «Чайковский».

Змальовуючи характери, у цих творах автор тяжіє до мелодраматизму та романтичних ефектів, у деяких епізодах звертається до стилю «несамовитого» романтизму, використовує романтичні мотиви спокуси, помсти, нещасливого кохання. Особливістю обох творів письменника є ліричні відступи, в яких оповідач порівнює сучасний йому стан суспільства зі звичаями давньої України. Подібні роздуми підкреслюють романтичну антитезу буденного сучасного й героїчного минулого. Поетикальні особливості історичної повісті та роману митця свідчать про їх яскраво виражений романтичний характер.

Окремі епізоди в історичних творах Гребінки перегукуються зі схожими сценами у творах інших російських літераторів. Наприклад, образ степу, зображення Запорозької Січі, карнавальні мотиви, окремі деталі козацьких звичаїв перегукуються зі схожими мотивами та образами в історичних творах Ф.В. Булгаріна, М.В. Гоголя, М.М. Загоскіна, Г.Ф. Квітки, В.Т. Нарєжного, О.М. Сомова. Подібні типологічні сходження пояснюються спільністю проблематики, а також спільністю історичних джерел, до яких зверталися письменники. Проте, незважаючи на таку близькість, Гребінка був досить оригінальним у висвітленні відомих сюжетних схем та мотивів.

Третій розділ дисертації – «Петербурзький текст» Є.П. Гребінки в контексті російської літератури 1830–1840-х років» – присвячено аналізу творів, у яких важливе місце посідає петербурзька тематика.

У першому підрозділі розглядаються особливості міфологізації петербурзької дійсності у прозі письменника.

Міфологізація образу Петербурга була досить популярним явищем у російській літературі ХІХ століття, про що свідчить творчість М.В. Гоголя, М.Ю. Лермонтова, В.Ф. Одоєвського, О.С. Пушкіна та інших письменників. Проте Гребінка створив власний міф про Петербург, як велике місто «масок», якому не можна довіряти. У цьому місті постійно відбувається «маскарад», а більшість його учасників задоволена «масками»-ролями, які вони обрали. У творах Гребінки це ролі «шукача місця», «чиновника», «далекого родича», «пліткаря», «неприємної людини», «хвалька» тощо.

Письменник міфологізує світське суспільство Петербурга, демонструючи його театральність (мотив маскараду), але його більше цікавить життя найбідніших верств столиці. Автор створює міф про Василівський острів («Перстень») та Петербурзьку сторону («Петербургская сторона»). Він змальовує їх як окремий світ зі своїми правилами та законами. Цей світ відрізняється від інших частин столиці. Водночас митець розвінчує міф про «блискучий», райський Петербург, який існував в уяві провінціалів та був закріплений в літературних творах. На думку автора, Північна Пальміра – це трагічне місто, позбавлене романтичного ідеалу.

У роботі представлено порівняльний аналіз особливостей нарису Гребінки «Петербургская сторона» і нарису В.І. Даля «Петербургский дворник». Обидва твори розглядаються як яскравий приклад жанру фізіологічного нарису. Але, якщо в центрі уваги В.І. Даля – професійна біографія персонажа, побут петербурзького двірника, то Гребінку цікавлять не просто окремі типи. Він описує побут жителів Петербурзької сторони в цілому, не зупиняючись на конкретному соціальному прошарку. Автор характеризує персонажів не за професійними ознаками. Він зосереджує увагу на життєвих умовах, у яких живуть мешканці цього району столиці, акцентуючи увагу на їх бідності.

Створюючи образ Петербурга, Гребінка звертався до петербурзького фольклору та літературних міфів про столицю. У його творах відчувається вплив гоголівського міфу про Петербург. Демонологічність, оманливість, похмурість образу столиці, створеного Гребінкою, нагадує про особливості міфологізації петербурзької дійсності в «петербурзьких повістях» Гоголя. Слідом за Гоголем письменник міфологізує особистість «маленької людини». У його оповіданнях та повістях знайшли продовження гоголівські міфи про дрібного чиновника-переписувача («Записки студента»), самозванця («Сеня»), столичного мрійника («Записки студента», «Доктор», «Первый концерт Рубини»). Проте у прозі Гребінки вказані образи мають свою специфіку. Якщо для Акакія Акакійовича в повісті Гоголя «Шинель» переписування є способом вияву особистості, то герой повісті Гребінки «Записки студента» Яків Петрович, навпаки, відчуває, що переписування перетворює його на автоматичний механізм. Автор розглядає самозванство як явище, що породжується самим петербурзьким суспільством. У гонитві за примарними благами герої-самозванці деградують як особистості, забувають про справжній сенс життя.

Мотив повені, а також мотив божевілля героя в оповіданні Гребінки «Перстень» свідчить про те, що письменник орієнтувався також на пушкінський міф про Північну Пальміру. Зокрема, твір Гребінки має тісні зв’язки з поемою О.С. Пушкіна «Медный всадник». Письменник свідомо орієнтувався на пушкінський твір, він використовував натяки на пушкінський текст, щоб розширити семантику свого твору.

Інфернальний характер створеного письменником образу Петербурга нагадує про твори інших російських літераторів. Так, демонологізація Невського проспекту («Верное лекарство»), містичне звучання мотиву повені («Перстень»), демонологічні мотиви у змалюванні світського балу («Газетное объявление») в оповіданнях Гребінки перегукуються з відповідними місцями у таких творах В.Ф. Одоєвського, як «Сказка о том, как опасно девушкам ходить толпою по Невскому проспекту», «Насмешка мертвеца», «Бал». Мотив лотерейного білету з числом антихриста 666 (оповідання «Лука Прохорович») знайшов утілення в оповіданні Я.П. Буткова «Сто рублей». Особливості інтерпретації Гребінкою мотиву маскараду в оповіданнях «Маскарадный случай», «Газетное объявление» типологічно близькі до висвітлення цього мотиву в драмі М.Ю. Лермонтова «Маскарад», та в повістях «Большой свет» В.А. Соллогуба, «Маскарад» М.Ф. Павлова, «Испытание» О.О. Марлінського. Твори письменника мають також інтертекстуальні зв’язки з драмою М.Ю. Лермонтова «Маскарад» (ремінісцентний мотив загубленого браслету на маскараді в оповіданні «Газетное объявление»). Мотив таємничого персня пов’язує оповідання Гребінки «Перстень» з однойменною повістю Є.А. Баратинського.

У другому підрозділі досліджуються особливості втілення теми «маленької людини» в «петербурзькому тексті» Гребінки.

Звертаючись до теми «маленької людини», письменник зображує Північну Пальміру як місце фізичної загибелі («Записки студента», «Доктор»), божевілля («Перстень»), моральної деградації «маленької людини» («Иван Иванович», «Дальний родственник», «Сеня») або втрати нею свого таланту («Игрок», «Первый концерт Рубини»). Трагічний фінал, що чекає на багатьох «маленьких людей» у творах Гребінки, зближує його твори з «петербурзькими повістями» Гоголя.

У російськомовній прозі Гребінки образ «маленької людини» змальований всебічно. З одного боку, письменник зобразив недалекого та егоїстичного дрібного чиновника, в якого відсутнє почуття власної гідності і який мріє будь-що досягти кар’єрного росту та багатства в суспільстві («Иван Иванович», «Игрок», «Дальний родственник», «Лука Прохорович», «Сеня»). Подібних героїв автор наділяє такими негативними рисами, як брехливість, жадібність, грубість, заздрість. Вони успішно процвітають у Петербурзі, але деградують як особистості. Письменник зображує їх не тільки як породження суспільства, але і як його жертв.

У 1840-і роки в прозі Гребінки з’являється ще один тип «маленької людини» – людини високих прагнень та поривань, яка має багатий внутрішній світ («Записки студента», «Доктор»). Потрапивши до столиці, демократичний герой Гребінки страждає від власної довірливості. Він сприймає події, що відбуваються в його житті, як неминучу долю, і, не бажаючи боротися з нею, гине. Стикаючись з обманом та приниженням, він поступово усвідомлює, що ідеал столичного міста, створений його уявою, далеко не відповідає дійсності. У творах письменника постать довірливого, чесного і скромного героя, зображена на тлі жорстокого й прагматичного Петербурга, сприймається як маргінальна.

Тема «маленької людини» представлена в прозі Гребінки не лише образом дрібного чиновника. В оповіданні «Первый концерт Рубини» письменник звернувся також до образу живописця. У дисертації вказане оповідання аналізується вперше, воно раніше не було об’єктом наукового дослідження. У роботі проводяться інтертекстуальні паралелі між твором Гребінки та повістями Гоголя «Невский проспект», «Портрет». Подібно до Гоголя Гребінка показав згубний вплив петербурзького оточення на долю художника. За допомогою образу художника, який у гонитві за славою марнує свій талант, митець намагається знайти відповіді на філософські питання сенсу життя, сенсу творчості.