НАРОДНА ПРОЗА КУП’ЯНЩИНИ У ЗАПИСАХ ПЕТРА ІВАНОВА: СЮЖЕТ, МОТИВ, ОБРАЗ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
НАРОДНА ПРОЗА КУП’ЯНЩИНИ У ЗАПИСАХ ПЕТРА ІВАНОВА: СЮЖЕТ, МОТИВ, ОБРАЗ
Альтернативное Название: НАРОДНАЯ ПРОЗА Купянщины В ЗАПИСЯХ ПЕТРА ИВАНОВА: СЮЖЕТ, МОТИВ, ОБРАЗ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА


Звернення до творчої спадщини особистостей, які брали участь у формуванні та розвитку української фольклористики кінця ХІХ – початку ХХ століття, дотепер є актуальним і важливим. Науковий доробок багатьох фольклористів ще залишається поза увагою науковців. До таких досі непоцінованих постатей належить фольклорист, етнограф, краєзнавець, дослідник побуту та духовної культури Східного регіону України Петро Васильович Іванов, великий внесок якого в українську фольклористику, як засвідчують архіви та публікації про нього, досі залишається не вивченим. Ще за життя П.Іванова його збірники були предметом пильної уваги М.Сумцова. За радянського часу ім’я дослідника замовчувалося до 70-х років і лише 1971 року з’являється у довідковій праці І.Айзенштока. Декілька статей про фольклористичну діяльність П.Іванова наприкінці ХХ ст. опублікував харківський дослідник М.Красиков. До цього періоду жодна з робіт П.Іванова не була видана. Тільки на початку 90-х років ХХ століття почали з’являтися друком певні праці фольклориста, зокрема, у збірнику “Українці: народні вірування, повір’я, демонологія” (1991), перевидано його роботи “Народні оповіді про Долю”, “Народні оповіді про відьом та упирів”, “Дещо про вовкулак та з приводу них”. М.Красиков опублікував листи фольклориста до М.Янчука та декілька казок.


Таке вперте замовчування імені було зумовлене кількома факторами:
1) радянська фольклористика розглядала лише соціально-ідеологічний напрямок фольклору, а польові записи П.Іванова включали багатий прозовий і поетичний матеріали різнобічного плану; 2) наукові статті дослідника стосувалися майже табуйованої теми – світогляду народу (“Народні уявлення і вірування про навколишній світ”, 1888, “Народні оповіді про Долю”, 1892, “Кому і у яких випадках народ молиться (Нотатка з Куп’янська, Харківської губернії)”, 1898,“Життя і повір’я селян Куп’янського повіту, Харківської губернії”, 1907 та інші); 3) майже усі зафіксовані матеріали перебували у важкодоступних фондах рукописів м.Москви, куди українські учені мало навідувалися, а російських ця постать мало цікавила.


Опубліковані досьогодні довідкові матеріали та статті дають підстави оцінювати наукову діяльність Петра Іванова як записування різножанрових фольклорних творів Куп’янського повіту Харківської губернії, які через певні історичні обставини як ХІХ ст., так і ХХ ст. залишалися поза увагою дослідників та видавців. Унікальність цих матеріалів зумовлена тим, що Куп’янщина – це українсько-російське пограниччя, тобто колишні землі гетьмана Мазепи, які після його поразки були густо заселені росіянами. Саме через те, вочевидь, у народній прозі контамінувалися сюжети, образи різних етносів, різних соціальних груп, різного історичного періоду.


Віднайдені автором дисертації рукописні матеріали засвідчують, що П.Іванов був одним з тих, хто закладав підвалини вивчення і дослідження українського фольклору у Слобідській Україні.


Автор дисертації ознайомилась з архівними записами, здійснила декілька експедицій у регіон, де працював дослідник, і дійшла висновку, що домінантними творами, які входили у коло зацікавленості П.Іванова, є казки, легенди, оповідання, трохи менше – повір’я. Саме тому у дисертації найбільше акцентується на цих жанрах, особливе місце займає збірник казок, записаних у Куп’янському та Старобільському повітах Харківщини, який понад сто років зберігався в архіві Інституту антропології та етнографії Російської Академії Наук.


Актуальність теми дослідження обумовлена поверненням культурної спадщини знівельованих у ХХ ст. визначних культурних і наукових діячів минулого, які свого часу зробили вагомий внесок в історію української народознавчої науки. Подвижництво збирання казок, легенд, повір’їв, які збагачують наші знання про народну творчість, розуміння їх значення для творчої еволюції етносу, сьогодні вимагає правдивої і принципової оцінки, аналізу якості тих невтомних праць, результати яких дають змогу живити різні форми мистецтва слова. Поповнення фондів фольклору, записами, віднайденими у різних регіонах України, науковий аналіз їх є важливим фактором для подальшого розвитку української науки та культури.


Як засвідчують архівні документи, П.Іванов вважав фольклор одним із найважливіших компонентів формування національної свідомості народу, пов’язував його з історичним та культурним розвитком нації. Актуальними залишаються його міркування про те, що твори народної прози – це невичерпні джерела до пізнання характеру етносу, його історії, філософії, культурного розвитку.


Прозові матеріали – казки, легенди, оповіді тощо, записані П.Івановим, позначені певними специфічними особливостями у системі сюжетів, мотивів, образів, тому вони потребують уваги фольклористів для формування цілісного уявлення про історію збирання та поетику українського міфологічного епосу.


Мета і завдання дослідження. На основі ґрунтовного вивчення фольклористичного доробку, архівних матеріалів, робіт сучасників П.Іванова здійснюється спроба всебічно оцінити художню структуру народної прози, записану дослідником, у контексті сучасних теоретичних здобутків фольклористики.


Мета зумовлює вирішення таких завдань:


осмислити наукову вартість фольклорної прози, зафіксованої П.Івановим;


проаналізувати сюжетну структуру прози куп'янських записів П.Іванова, у контексті видань кінця ХІХ – початку ХХ ст.;


виявити специфіку персонажної системи народної казки, легенди, записаної на Куп'янщині наприкінці ХІХ – початку ХХ ст.;


розкрити своєрідність мотивів прикмет, виявлених у фольклористичній спадщині П.Іванова;


проаналізувати традиційність та імпровізацію у мотивах міфологічної прози у контексті поетики окремих жанрів;


визначити внесок П.Іванова у розвиток фольклористики.


Об’єктом досліження є казки, легенди, прикмети, як різновид малої фольклорної прози Куп’янщини, у записах П.Іванова; архівні матеріали з фондів Інституту етнографії та антропології РАН, Інституту рукописів Національної бібліотеки імені В.І.Вернадського.


Теоретико-методологічною базою є наукові здобутки вітчизняних і зарубіжних учених-фольклористів, етнографів про фольклористичний процес в Україні, зокрема, М.Максимовича, П.Куліша, М.Костомарова, О.Потебні, М.Сумцова, М.Драгоманова, І.Франка, В.Гнатюка, М.Грушевського, С.Савченка, Р.Волкова, О.Дея, І.Березовського, В.Бойка, М.Пазяка, Р.Кирчіва, В.Качкана, С.Мишанича, О.Таланчук, Л.Дунаєвської, В.Давидюка, В.Сокола, Я.Гарасима, О.Бріциної та ін.


У процесі дослідження автор спиралася на досягнення зарубіжної науки – праці К.Мюллера, М.Мюллера, О.Афанасьєва, О.Веселовського, О.Пипіна, В.Проппа, О.Конта, Х.Любека, Ф.Кройцера, В.Шварца, Ф.Лібрехта, Е.Тейлора, Я.Грімма, Л.Леві-Строса, Р.Барта, та ін.


Для вирішення поставлених завдань дисертант керувалася різними методами дослідження: історико-генетичним, порівняльним, структурно-типологічним.


Наукова новизна полягає в осмисленні та аналізі фольклористичного доробку П.Іванова, розкритті художньої своєрідності народної прози Слобожанщини у його записах. Уперше в науковий обіг вводяться фольклорні фонди рукописів дослідника, які впродовж тривалого часу перебували поза межами України; розглядається структура сюжетів, мотивів, образів; визначається місце наукового доробку фольклориста для української науки.


Теоретичне значення роботи полягає у збагаченні аспектів вивчення теорії та історіографії фольклору, зокрема, творчої спадщини досі мало відомої постаті в українській науці – П.Іванова як збирача, дослідника, видавця і популяризатора народної прози та народних вірувань, пов’язаних з українською хатою, опису родильної обрядовості дитячого фольклору, уявлень про душу як філософську та поетичну субстанцію людини. У дисертації здійснений ретельний аналіз збірки народних казок, досі не відомої широкому загалу. Теоретичні результати дослідження можуть бути використані спеціалістами різних галузей гуманітарних знань (фольклористами, етнографами, культурологами, лінгвістами) для дослідження духовного життя українців.


Практичне значення дисертації полягає у тому, що її результати можуть бути використані філологами, істориками та культурологами як матеріал при написанні досліджень у відповідних галузях, у вузівських курсах народнопоетичної творчості, історії української фольклористики, теорії фольклору, історії української літератури, спецкурсів, спецсемінарів, при написанні курсових та дипломних робіт. Дисертаційне дослідження розраховане і на наукові запити викладачів середніх навчальних закладів, студентів, літераторів, митців.


Джерельна база дослідження. Основні положення та висновки роботи базуються на аналізі пожиттєвих опублікованих фольклорних записів Петра Іванова, рукописних матеріалів наукового архіву Інституту етнографії та антропології РАН, Інституту рукописів Національної бібліотеки України
ім. В.І.Вернадського, матеріалах Національної парламентської бібліотеки України, бібліотеки Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна, Російської державної бібліотеки; на теоретичних роботах українських і зарубіжних фольклористів. До опрацювання залучено газетні та журнальні матеріали кінця ХІХ – початку ХХ ст., власні сучасні записи народної прози на Харківщині, які допоможуть висвітлити порушену проблематику.


Зв’язок роботи з науковими програмами, темами. Дослідження виконувалося у рамках комплексної наукової теми кафедри фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Література і фольклор як наукова та освітня проблеми” та програми Центру українознавства науково-дослідної частини Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Дослідження проблем українознавства в системі сучасних загальносвітових тенденцій розвитку націотворчих концепцій”.


Апробація результатів дослідження. Результати дослідження озвучені автором на наукових конференціях: “Іван Франко: письменник, дослідник літератури, культури” (К., 2001), “Владимир Иванович Даль и современные филологические исследования” (Міжнародна конференція. К., 2002), на наукових семінарах кафедри фольклористики.


Публікації. Результати дослідження відображені у вісьми публікаціях
(з них дві вступні статті до упорядкованих збірників).


Структура дисертації зумовлена метою, завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Одержані результати викладено на 172 сторінках, з них 150 сторінок основного тексту. Список використаної літератури налічує 221 позицію і поданий на
20 сторінках.


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ


У “Вступі” обґрунтовується вибір теми, її актуальність та наукова новизна; характеризується стан вивчення обраної проблеми; визначається мета, завдання та методи дослідження, його об’єкт; окреслюється зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; розкривається сфера теоретичного і практичного використання роботи; подається інформація про апробацію та публікації результатів дослідження.


У першому розділі – “Народна проза у теоретичному осмисленні ХІХ ст. та наукова діяльність П.Іванова” – дисертант аналізує головні теоретичні положення вчених ХІХ ст. у вивченні народної прози та визначає внесок Петра Іванова у цей процес.


Початок наукового осмислення художньої специфіки народної казки, легенди, оповідання, повір’я як фольклорних жанрів належить фольклористам-теоретикам ХІХ ст., зокрема, М.Костомарову, О.Потебні, І.Рудченку, М.Сумцову, М.Драгоманову, І.Франку, В.Гнатюку, М.Павлику, А.Кримському, С.Савченку та ін.


1.1.Формування наукових поглядів П.Іванова


Відомо, що теоретична фольклористика ХІХ ст. пройшла декілька фаз становлення та розвитку: 1) відтворення фольклорної поетики у творах письменників через художню версію традиційних сюжетів, мотивів, образів;
2) збирання та публікація легенд, казок, переказів, пісенної поезії письменниками та етнографами; 3) дослідження жанрів; 4) осмислення окремих проблем народної культури.


Як засвідчують наукові висновки учених, у першій половині ХІХ ст. роль Слобожанщини в історії української фольклористики, української культури загалом була дуже вагомою. Відомо, що такі постаті, як Г.Квітка-Основ’яненко, І.Срезневський, А.Метлинський, М.Костомаров, пізніше О.Потебня, М.Сумцов, І.Манжура пов’язані з Харківським університетом (були його викладачами або студентами). Вони серед перших так чи інакше зверталися до творів народної творчості.


У контексті наукових засад європейської фольклористики цього часу українські учені продемонстрували високий рівень наукових пошуків, що привернуло увагу “початківців”-збирачів і дослідників. Праці М.Драгоманова “Слов’янські варіанти одної євангельської легенди”, “Турецькі анекдоти в українській народній словесності”, М.Сумцова “Тур в народній словесності”, “Казки і легенди про Марка-багатого”, “До історії про вправного стрілка”, "Байка про вужа" та інші безперечно вплинули на творчу свідомість П.Іванова як одного з представників творчої еліти Слобожанщини. Він надавав великого значення українським звичаям, обрядам, повір’ям, прикметам, прислів’ям, легендам, переказам, казкам, бо вважав, що саме в них “джерело вірувань і філософії народу, зберігається запас знань і мудрості його і корениться основа національної його самобутності”.


П.Іванов частково інтуїтивно, частково під впливом певної “моди” у науці ХІХ ст. звертає увагу і на космогонічну проблематику фольклору, зокрема, акцентує на народних уявленнях про макрокосмос. Ретельно аналізуючи зафіксовані метеорологічні повір’я, прикмети Куп’янщини, дослідник виявляє у них “відголоски класичної старовини", греко-римської культури.


У ракурсі дослідження другої половини ХІХ ст. П.Іванов, ретельно аналізуючи фольклорні сюжети, доходить висновків, що у багатьох творах українські фольклорні сюжети Куп’янщини генетично відображають тематику апокрифічної літератури, буддиських сказань, іранських дуалістичних уявлень тощо. П.Іванов вказує на історичні, релігійні, культурні зв’язки давньої Русі зі східною Європою: Візантією, Сербією, Болгарією, Македонією, зокрема, дослідник апелює до відомого сказання священика Болгарського Ієремії, яке внесено до старовинного індексу "відречених" книг. Ця оповідь співзвучна із зафіксованою на Куп’янщині легендою про те, як Христос з ап.Петром поле орали та сюжетом легенди з піснями-“посипальницями”, які виконують на Новий рік.


Народна проза у записах П.Іванова демонструє “повнокровне” побутування відомих сюжетів українського та східнослов’янського фольклору та, водночас, певну видозміну їх, переформатування мотивів, образів під впливом нових історичних реалій.


1.2. Наукові акценти фольклорних інтересів П.Іванова


Аналіз фольклорного матеріалу та фольклористичного доробку П.Іванова засвідчив, що він відкрив Куп’янщину, як специфічну територію співіснування різних етносів і домінування у ній традицій української культури. Досліджуючи відносно невеликий регіон, збирач зафіксував значну кількість фольклорних матеріалів, подав чітку картину побуту і духовного життя місцевого населення.


Беручи до уваги теоретичні напрацювання відомих на той час дослідників, фольклорист робив спроби систематизації та класифікації зібраного матеріалу, згрупував та опублікував понад два десятки фольклористичних праць, хоч деякі й до сьогодні залишаються архівними раритетами.


Збірники П.Іванова вирізняються своєрідним “авторським” підходом: поряд із “польовими” записами він подає наукові коментарі, власні роздуми.


Дослідник пропонував застосовувати методику природничих наук: подавати усі наявні тексти, а не суб’єктивно відібрані, довершені з редакторського погляду. Пізніше це стало науковими засадами збирання різножанрових творів усної народної творчості ХХ ст. і сучасної.


Науковий доробок Петра Іванова представлений різножанровими збірниками. Фольклорист зробив певний внесок у процес дослідження народної магії (“Знахарство, нашіптування та замовляння у Старобільському та Куп’янському повітах”, 1885, “Опахування села під час епідемій”, 1897, “Кілька замовлянь зі Старобільського повіту”, 1913).


Особливе значення мають спостереження П.Іванова над явищами народної метереології (“Народні уявлення і вірування, щодо зовнішнього світу”, 1888, “Дещо з народних прикмет, щодо погоди і врожаю”, 1897).


Фольклорист один із перших у народознавчій науці досліджує народні уявлення про руйнівну силу батьківського прокляття (“Сила батьківського прокляття в народних оповідання Куп’янського повіту, Харківської губернії”, 1889).


Значне місце у фольклористичній спадщині П.Іванова посідає “народна демонологія”, представлена цілим рядом збірників (“Дещо про вовкулаків та з приводу них”, 1886, “Народні оповідання про відьом та упирів”, 1891, “Народні оповідання про домовиків, лісовиків, водяників та русалок”, 1893, “Вовкулаки”, 1900 тощо).


Привертає увагу його доробок у вивченні обрядовості. Упорядковуючи зібрані матеріали, звичаї, обряди П.Іванов подавав їх у календарній послідовності (“Життя і повір’я селян Куп’янського повіту, Харківської губернії”, 1907), або як супровід ритуалів (“Етнографічні матеріали, зібрані в Куп’янському повіті Харківської губернії: І.Прикмети і повір’я щодо вагітності і народження дітей. ІІ.Колискові. ІІІ.Дитячі пісні і примовки. IV.Прикладки до імен, дражнилки і прізвиська”, 1897).


Менше у науковому доробку фольклориста представлена пісенна поезія (“Пісні жартівливі, танцювальні та п’яницькі”), яка до сьогодні зберігається в архівах за межами України.


Серед фольклорних записів П.Іванова найбільшу цінність, на думку дисертанта, має збірка казок.


Увесь матеріал, зафіксований фольклористом на Куп’янщині, дає яскраве уявлення про творчий потенціал не лише окремого куточка України, а й усього народу, про велике значення фольклору у культурі нації, про те, що наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. ця культура ще не піддалася значним руйнуванням через суспільні катаклізми ХХ ст.


У другому розділі дисертаційної роботи – “Поетична своєрідність народної прози у записах Петра Іванова” – розглядається художня структура казок, легенд, прикмет Куп’янщини кінця ХІХ – початку ХХ ст.


2.1.Сюжетна структура казок, записаних на Куп’янщині


Уперше збірник казок, зібраний П.Івановим, був опублікований у повному обсязі автором дисертації. Досліджувані тексти казок, які досі залишались невідомими широкому загалу дослідників, мають характерні для загальноукраїнського прозового епосу риси й водночас відзначаються регіональними особливостями, які залежать від багатьох факторів: рівня популярності певних сюжетів, що зумовлює їх поширення; відтворення у збирацькому полі казкарів-носіїв генетичної пам’яті етносу, оповідальних традицій, котрі часто “диктують моду” на побутування того чи іншого жанру; умов використання прозового твору для запитів аудиторії.


Як свідчать матеріали записів, до куп’янського збірника увійшли 246 казок та 157 варіантів до них, за визначенням укладача (загальна кількість становить 403 казки). Цей матеріал переважає деякі опубліковані збірники ХІХ ст. (зокрема, збірник І.Манжури нараховує 202 казкові одиниці, І.Рудченка – 137 казкових текстів, П.Чубинського – 292 казки тощо). Серед казок у куп’янських записах домінують чарівні (43%) та побутові (37%) казки (казки про тварин становлять 20%).


У підтекстових примітках П.Іванов подав посилання на подібні казкові сюжети у збірниках О.Афанасьєва, О.Ерленвейна, Д.Садовникова, Є.Романова, І.Манжури, П.Куліша та П.Чубинського. Аналіз зібрання казок Куп’янщини демонструє наявність серед них оригінальних, автентичних текстів, які не мають аналогів в опублікованих казкових збірниках ХІХ ст. та відсутність сюжетів у “Порівняльному покажчику сюжетів”, зокрема, “Ведмідь і Миша-кума”, “Заєць-робітник”, “Баба-Яга”, “Єлена Прекрасна і Козеня”, “Галагаша”, “Іван-царевич і Дід”, “Казка про Царя і про Царівну-Щуку-Зозулю”, “П’ять загадок”, “Як Москалі Хохлів учили”, “Гомула”, “Солдат і Бабуся”, “Обманив” та інші. Такі казкові сюжети побутують лише у не багатьох регіонах (наприклад, зіставлення записів П.Іванова та записів П.Мартиновича свідчать, що в опублікованих збірниках другої половини ХІХ – початку ХХ ст. мотив казки “Коржик” поза Слобожанщиною не зустрічається).


Записи П.Іванова свідчать, що наприкінці ХІХ ст. сюжетна множина казок у Слобідській Україні є не меншою, а, можливо, більшою, ніж в інших регіонах. Це підтверджують і матеріали П.Мартиновича, І.Дмитровича, І.Манжури тощо. Певні сюжети контамінувалися з російськими (“Тирла”, “Галагаша”, “Шапка-невидимка, черевички-ходачки і кий-самобий”), хоч залишаються в активі українського фольклору.


Поставивши за мету виявити найбільшу кількість сюжетів, притаманних казковому епосу Куп’янщини, фольклорист у передмові до неопублікованого збірника казок зазначає, що: 1) у фольклористиці ХІХ ст. не вироблена чітка наукова класифікація казкового матеріалу; 2) цей жанр мало потрапляє у коло зацікавлення дослідників; 3) на кінець ХІХ ст. виникла нагальна потреба упорядкувати покажчики-довідники казкових сюжетів.


П.Іванов висловлює стурбованість, що українські учені – як фольклористи, так і мовознавці – не звертають належної уваги на активне побутування цього жанру у загальній системі українського фольклору, бо й досі казка не класифікована науковими покажчиками. Як відомо, перші спроби упорядкування покажчиків належать М.Макарову та І.Сахарову. У другій половині ХІХ ст. Л.Колмачевський та П.Володимиров здійснюють спробу класифікації вищого рівня, ніж їх попередники, проте вона все ж не задовільняла вимоги фольклористів. Перший спеціальний казковий каталог-покажчик з’являється аж на початку ХХ ст. (“Покажчик казкових типів Антті Аматуса Аарне”, 1910), проте він “відобразив як сильні, так і слабкі сторони фінської школи у цьому процесі”. Лише у другій половині ХХ ст. українськими, російськими і білоруськими ученими було укладено більш-менш повний довідник казкових, легендних та анекдотичних сюжетів, опублікованих XVІІІ – ХХ ст.


Не маючи авторитетних наукових орієнтирів, П.Іванов керуючись власною інтуїцією, зібрані тексти розподілив на три групи: казки про тварин, міфологічні та побутові, до яких увійшли анекдотичні розповіді (за визначенням фольклориста – “побрехеньки”). На його думку, “деякі з казок не підпорядковувалися жодному з трьох взятих розділів, або, точніше сказати, могли бути віднесені до кожного з них”. Уперше на Слобожанщині П.Іванов фіксує дані про оповідача казкових сюжетів, що є дуже важливим фактом для розуміння оповідальної специфіки фольклорних творів.


Стихійно-інтуїтивний підхід ентузіаста-учителя у процесі активного записування переріс у кваліфіковану наукову подвижницьку працю, підняв його до рівня учених-народознавців.


2.1.1. Нові мотиви та образи у казках, записаних П.Івановим. Загалом казковий матеріал Слобожанщини відображає повну систему української сюжетики, персонажного складу і традиційних мотивів. Водночас П.Івановим виявлено чимало казкових творів, які демонструють залишки давніх вірувань у казковому епосі та певні еволюційні процеси художньої традиційної системи жанру. До таких явищ належить, наприклад, казкова оповідь “Ведмідь і Миша-кума”, у якій відображено протистояння регіональних тотемів за локус.


Ведмідь, як засвідчують фольклорні записи ХІХ – ХХ ст., є наскрізним образом усієї східнослов’янської казки як жанру. Відомо, що у російській міфології Ведмідь є духом-охоронцем, деміургом. За палеоазійським міфом, всесвіт створено Ведмедем і Вороном. В українській казці Миша поступово намагається оволодіти майном і територією Ведмедя. Такий оригінальний мотив символічно відображає оборону свого локусу через боротьбу двох тотемів, один з яких регресує, а другий стверджується, у процесі свідомісної і художньої еволюції народного світосприйняття. Сюжет цієї казки не притаманний жодному опублікованому збірнику казок кінця ХІХ – початку ХХ ст.


Цікавою з погляду сюжетної своєрідності є казка “День, Ніч і Смерть”, яка відображає генетичний зв’язок із древнім міфом. У казці домінує новий мотив жіночої ініціації. Окремо описуються ворота, як кордон між “своїм” і “чужим” світом, на яких висить чоловіча рука. Семантика мотиву інформативно-символічна: приналежність двору чоловікові. Головний персонаж Сестричка-свиничка виконує функцію жерця і належить родині чоловіка, який у тексті прямо не фігурує. Фінал казки (“Гам! Та й съела”) є підтвердженням ініціаціального акту, залучення нареченої до роду чоловіка, через ініціацію у формі ковтання, притаманній міфології різних народів, яка в українських казках зустручається дуже рідко.


У казці “Сестра – наречена свого брата” зафіксований давній мотив інцесту. Б.Путілов у праці “Історичне коріння і генезис слов’янських балад про інцест” відзначає, що на противагу архаїчним міфам, казкам і творам героїчного епосу про брата і сестру як “перших людей”, які вступили у шлюб і дали початок людському роду, числені казки, балади і твори інших жанрів демонструють інцест, який є результатом нещасливого збігу обставин або умисного порушення сімейно-моральних норм.


Як показують матеріали експедицій автора дисертації, і сьогодні на Харківщині функціонують сюжети, зафіксовані П.Івановим, але саме ті, які нетипові для усього українського епосу, втрачені. Сьогодні казкові сюжети асимілювали чималу кількість демонологічних образів, популярними стали перекази, оповідання про сни, анекдоти.


2.2.Особливості сюжетики легенди Куп’янщини


На думку П.Іванова, внаслідок художньої еволюції та історичних обставин – міжетнічних контактів, військових, торгівельних, культурних взаємин – куп’янські легенди до кінця ХІХ ст. збагатилися новими мотивами та образами, хоч і зберегли сліди дохристиянських часів. Адже духовна і матеріальна культури регіону були підвладні найрізноманітнішим проявам різних культурно-національних періодів. Як писав Д.Багалей давнє сусідство території південного сходу України, зокрема Слобожанщини, з Росією, Річчю Посполитою та Кримським ханством зробили цей регіон зоною взаємовпливу різних цивілізацій та культур, хоч, на його думку, з XVII ст. основними для культури цього регіону стала українська народна традиція. Фольклорні записи П.Іванова та його наукові студії є підтвердженням таких висновків (“Сила батьківського прокляття”, 1889, “Дещо з малоросійських легенд”, 1890–1892 тощо). Аналізуючи легенду про вигнання Люцифера за відмову поклонитися першій людині, дослідник вказує на подібний сюжет у “Аль-Коран Магомедов” (1792) у перекладі О.Колмакова та у “Літописі іже во святих отця нашого Димітрія, митрополита Ростовського” (1784).


Зафіксовані П.Івановим на Куп’янщині легенди з його науковими коментарями вміщено у чотирьох випусках “Этнографического обозрения”. Ці легенди можна класифікувати: а) за тематикою: легенди про створення світу, створення перших людей та їх гріхопадіння, мандрівки Христа та апостола Петра по землі; про рівність перед Богом людей різних віросповідань та різних національностей; про походження нігтів і кадика у чоловіка; легенди, які пояснюють відмінності у зовнішності різних етносів; етимологію жіночих прізвиськ – “собачий недогризок” або “чортів хвіст”; появу цапа; чому люди відхаркують мокротиння; домінуючу роль чоловіка в українській родині; етимологію рослин тощо; б) за внутрішньожанровими різновидами: легенди-казки, легенди-притчі, легенди-анекдоти, про що збирач говорить у другій та четвертій частинах роботи “Дещо з малоросійських легенд” (1890, 1892).


Якщо припустити, що збирачем зафіксовано максимальну кількість сюжетів цього жанру, то зібраний матеріал дає підстави стверджувати, що він значним чином пов’язаний із християнською апокрифічною легендою у різних жанрових модифікаціях. Підтвердженням цього є той факт, що 54% текстів легенд, зафіксованих П.Івановим, присвячений земним мандрам Христа та апостола Петра, лише 46% з них становлять легенди старозаповітні.


У примітках П.Іванов для порівняння подає посилання на записи подібних легенд у збірниках М.Драгоманова “Малоросійські легенди та оповіді”, Д.Садовникова “Казки і легенди Самарського краю”, О.Афанасьєва “Народні російські легенди” та апелює до фольклористичних робіт у цій галузі, зокрема, І.Порфирьєва “Апокрифічні сказання про старозаповітні особи та події”, О.Веселовського “Слов’янські сказання про Соломона і Кітовраса” та “Російсько-візантійські уривки”, І.Галятовського “Месія Правдивий”, М.Сумцова “Нарис історії південноруських апокрифічних сказань і пісень”, М.Соколова “Матеріали і нотатки з давньої літератури” тощо.


Зафіксовані П.Івановим на Куп’янщині апокрифічні легенди відображають художню специфіку української народної оповідальної традиції.


2.3.Основні мотиви народних прикмет


Як свідчить матеріал творчої спадщини П.Іванова, народні прикмети були одним з основних його зацікавлень. Саме вони за життя фольклориста складають основу опублікованих матеріалів. Тексти прикмет подано у збірниках “Народні повір’я, прикмети, прислів’я і загадки про малоросійську хату” (1889), “Народні оповідання про Долю” (1892), “Народні оповідання про домовиків, лісовиків, водяників і русалок” (1893), “Дещо з народних прикмет про погоду і врожайність” (1897), окремий розділ “Прикмети і повір’я про вагітність і народження дітей” у роботі “Етнографічні матеріали, зібрані в Куп’янському повіті Харківської губернії” (1897), “Життя і повір’я селян Куп’янського повіту” (1907) і демонструють погляди українців на життя. Увесь цей матеріал відображає господарчу діяльність людини, її приватне життя.


Схиляючись до класифікації О.Афанасьєва (“Поетичні погляди слов’ян на природу”, 1865-1869) та підтвердження її правомірності сучасною дослідницею І.Пасічнюк, дисертант класифікує зафіксовані куп’янські прикмети за принципом функціональної мети: І. Прогнозовані явища, важливі для господарчої діяльності людини: а) метеорологічні; б) прогнози на рослинну врожайність; в) прогнози на тваринницьке господарство та бджільництво. ІІ. Передбачення приватного життя людини: а) народження; б) весілля та подружнє життя; в) смерть, посмертне перебування (рай, пекло); г) зовнішність людини; r) здоров’я людини; д) характер людини; е) матеріальний стан; з) трудова діяльність людини, захоплення; ж) негаразди у приватному та суспільному житті людини.


За зображуваними об’єктами матеріали П.Іванова складають:
1. Метеорологічні явища (вітер, дощ). 2. Солярні та астральні прояви. 3.Поведінка представників фауни (птахи, тварини, комахи, плазуни). 2. Стан “представників” флори. 5. Предмети матеріального побуту куп’янця (сіль, хліб тощо).
6. “Поведінка” міфологічних істот (Доля, домовик). 6. Фізіологічні прояви (душа-двійник).


Цей матеріал, який переважає за якістю й обсягом багато інших зібрань другої половини ХІХ – початку ХХ ст., зокрема, видання О.Шишацького-Ілліча, М.Маркевича, Д.Булгаковського, В.Ястребова, В.Милорадовича, А.Онищука, і відображає панівний на той час дуалістичний світогляд селянства, засвідчує особливості української психології у ставленні до оточення, долі, природи, міфологічного світогляду як мікрокосму етносу.


Третій розділ дисертації – “Персонажі народної прози Куп’янщини. Синтез казки і міфа” – розглядається специфіка персонажів народної прози у записах П.Іванова.


3.1.Персонажна система казок Куп’янщини


Серед типових для персонажної системи українських казок своєрідними є образи Баби-Яги, Вужа-перевертня, зафіксовані П.Івановим на Куп’янщині.


Відомо, що образ Баби-Яги надзвичайно поширений у слов’янському фольклорі. Слід відзначити популярність цього образу на Куп’янщині. В.Пропп відзначив неоднозначність образу Баби-Яги і характеризує три його типи: Яга-дарувальниця, Яга-викрадачка і Яга-воїн. Пізніше, І.Давидов у праці “Баня у Баби Яги: (Нотатки про деякі елементи поведінки казкового героя у гостях у Баби Яги)” з Яги-дарувальниці виокремив декілька підвидів: Ягу-порадницю, Ягу-володарку, Ягу-заступницю і Ягу-праматір.


У записах П.Іванова Баба-Яга переважно виконує функції дарувальниці: за виконану роботу винагороджує дівчину (“Дідова донька і бабина донька на заробітках”) та функції Яги-праматері (“Дід-старець і Вітер”).


У ХХ ст. від В.Короловича на Закарпатті І.Чендей зафіксував казку “Про Залізноносу бабу”. У цьому тексті образ Баби-Яги переакцентовується у демонологічний образ відьми.


У кінці ХІХ ст. П.Іванов записує казку “Три Сестри-сироти”, у якій казкові риси образу Баби-Яги трансформовані у демонологічні. Отже, переакцентування образу Баби-Яги у відьму притаманне як західноукраїнській, так і східноукраїнській казковій традиції.


В українській уснопоетичній творчості – поезії та прозі – популярні образи птахів, один з яких – образ птаха-перевертня, зустрічається в окремих казках Куп’янщини (“Про зозулю, солов’я і жабу”, “Вуж”, “Васильки і кропива”). Міфологічним стрижнем сюжетів цих оповідей є ідея єдності “верху і низу” космогонічної моделі світу, світоглядне поєднання птаха і змія, що зазвичай уособлюють “верх” і “низ” прадерева життя, взаємозв’язки “цього” і “того” світів.


Головний персонаж казки “Про зозулю, солов’я і жабу” Кукун – повітряно-водяна (хтонічна) істота, представник потойбіччя і водночас чоловік-красень. Казка, зафіксована на Куп’янщині, демонструє перетворення водяного солов’я на солов’я-співака. Відомо, що у слов’янській міфології річка є водяним кордоном, який відділяє “цей” світ від “того”, тому не дивно, що Кукун мешкає на дні ріки у кришталевому палаці, володіє усім, що є у воді і на воді, а риби – його слуги. Він одружується із земною дівчиною і щасливо живе з нею, доки не розкривається таємниця його імені.


На думку дисертанта, ця казка є уламком етіологічного міфу, має певні ознаки останнього, що підтверджується мотивами походження солов’я, зозулі і жаби. Казка “Вуж” має аналогічний сюжет в українських легендах, зокрема, у записах П.Іванова (“Васильки і кропива”).


Отже, персонажна система казок Куп’янщини демонструє традиційні для українського казкового епосу риси, хоч має певні етнорегіональні особливості.


3.2. Апостол Петро як популярний образ апокрифів Куп’янщини


У записах П.Іванова переважають христологічні легенди, образи та сюжети яких найповніше відображають традиції української оповідальної культури, української ментальності. Це Ісус Христос, апостоли Петро й Павло, св.П’ятниця, св.Середа, св.Неділя тощо, які функціонують і в обрядовій поезії, казках Куп’янщини. Дисертант погоджується з твердженням О.Зайченко, що образ “нечистої сили” в апокрифічній легенді – Сатана (синонімічний ряд – Сатанеїл, Лукавий, Данил-умнил, чорт, диявол) не набув сили казкового злотворця, переважно виступає як “шкідник”.


На думку дисертанта, у легендах, зафіксованих на Куп’янщині, образ ап.Петра є домінуючим. Він неоднозначний, "різноплановий", виконує різні функції: 1) супроводжує Христа у його земних мандрах; 2) охороняє ворота до раю; 3) суворий учитель правди; 4) захисник слабких, борець за правду і справедливість; 5) покровитель хлібних полів, має риси дохристиянського божества полів, покровителя жнив; 6) прямо або опосередковано впливає на долю людини.


У легендах (“Бог, св.Петро і жінка”, “Про бідного і багатого”, “Господь, св.Петро і Янгол” та ін.) відсутній опис зовнішності Христа та ап.Петра. Проте збирач відзначає їх асиміляцію під впливом місцевих традицій. Зокрема, дослідник вказує на риси характеру ап.Петра, які є притаманними для українця. Зокрема, дослідник відзначає такі: розвинуте почуття особистості; протест проти фаталізму; прагнення до загальної справедливості; адекватне сприйняття недоліків інших людей; моральність; непоступливість у суперечках (через що ап.Петра у замовляннях називають “суперечником”), обстоювання власної думки.


Народна оповідальна культура певним чином наділила власними стереотипами христологічний образ ап.Петра. Він не просто антропоморфізований, а глибоко “націоналізований”, що пояснює його популярність в українському етнічному середовищі, на Куп’янщині зокрема.


3.3.Образи народних прикмет


П.Іванов, дослідивши народні оповіді про Долю, домовика і душу, дійшов висновків про певну тотожність цих понять. Певні його припущення співпадають з висновками М.Костомарова, О.Потебні, О.Веселовського, М.Сумцова.


Основу уявлень про домовика П.Іванов пов’язує із анімістичними уявленнями, згідно з якими домовик – душа предка, який бере участь у справах своїх нащадків, опікується їхніми справами.


Узагальнивши матеріали прикмет про Долю, домовика, душу, зафіксовані П.Івановим на Куп’янщині (“Народні повір’я, прикмети, прислів’я і загадки про малоросійську хату”, “Народні оповіді про Долю”, “Народні оповіді про домовиків, лісовиків, водяників і русалок”, “Прикмети і повір’я про вагітність і народження дітей”, “Життя і повір’я селян Куп’янського повіту”), дисертант пропонує класифікувати дії міфологічних образів за функціями для прогнозування: а) прибуткової чи неприбуткової справи; б) вдалого чи невдалого періоду життя; в) попередження про смерть близьких або, навіть, і самого індивіду.


Матеріали про Долю, зафіксовані П.Івановим наприкінці ХІХ ст. на Куп'янщині, практично до кінця ХХ ст. не мали аналогів у жодному з опублікованих в Україні фольклорних творів.


Справедливою є думка М.Сумцова, що, на відміну від російського дослідника О.Веселовського, який залучив усеслов'янський матеріал про Долю, П.Іванов зосередив увагу на куп'янській прозі, яка виявилася дуже багатою. Його збірники, у яких зафіксовано прогностичні прикмети, пов'язані з образом Долі, до кінця ХІХ ст. були єдиними у своєму роді. Лише П.Івановим зафіксована прикмета, про Душу-Долю, яка кличе людину туди, де має статися лихо.


 








Иванов П. Народные представления и верования, относящиеся к внешнему миру // ХСб. – 1888. – Вып. 2. – С. 83.




Иванов П.В.Кое-что из народных примет, касающихся погоды и урожая (Материалы для характеристики мировоззрения и быта крестьянского населения Купянского уезда)// ЭО. – 1897. – Кн.ХХХІІІ. – № 2. – С. 17.




Сравнительный указатель сюжетов. Восточнославянская сказка / АН СССР. Институт этнографии им. Н.Н.Миклухо-Маклая; Сост. Л. Л.Г.Бараг, И.П.Березовский и др.; Отв. ред. К.В.Чистов. – Л.: Наука, 1979. – С. 3.




Народні казки, зібрані П.Івановим / Упоряд., підготовка текстів, вступ. стаття, приміт. та словник І.Неїло. – К., 2003. – С. 13.



 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины