| Краткое содержание: | У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, його актуальність, наукову новизну, визначено мету і завдання, теоретичну і практичну значущість роботи, окреслено матеріал дослідження та методологічні підходи.
У першому розділі “До проблеми формування “кримського циклу” І.О. Буніна” подано огляд критичних та літературознавчих праць, присвячених творчості І.О. Буніна.
У підрозділі 1.1 “Вивчення творчості І.О. Буніна в критиці та літературознавстві” висвітлено основні етапи, здобутки та перспективи бунінознавства. Хоча особистість та спадщина І.О. Буніна завжди привертали увагу дослідників, системне вивчення його творчості розпочалося лише з середини XX століття. У цей час з’являються роботи В. Афанасьєва, Т. Бонамі, О. Волкова, О. Михайлова, Р. Співак, які заклали наукові засади бунінознавства. У 1960-і роки особливий інтерес у дослідників викликали твори митця, написані до еміграції. У наступні десятиліття (до середини 1980-х років) бунінознавство розвивалося у двох напрямках: літературно-біографічному, спрямованому на вивчення життя й творчості письменника (О. Бабореко, І. Вольнов, В. Лавров), та лінгво-стильовому, зорієнтованому на аналіз мови та стилю І.О. Буніна, специфічних прийомів його письма (Т. Марченко, Ф. Пшенна, Р. Співак).
Починаючи з середини 1980-х років, коли літературознавство звільнялося від ідеологічних заборон, увага дослідників переміщується на творчість митця періоду еміграції (В. Лавров, Е. Лявданський). Спадщина І.О. Буніна у повному обсязі повертається на батьківщину й починається новий етап бунінознавства. Змінюються оцінки й підходи до творів І.О. Буніна, як і до всієї літератури російської еміграції. Творчість митця оцінюється тепер неупереджено, передусім з об’єктивних, наукових позицій. Дослідники вводять твори письменника до контексту історичних, культурних, релігійних та філософських пошуків доби, глибоко досліджують контакти письменника з його попередниками та сучасниками. Найбільший інтерес у науковців викликала проблема творчого методу І.О. Буніна.
Якщо у дослідженнях 1960-1970-х років (В. Афанасьєв, Т. Бонамі, О. Михайлов, Р. Співак) І.О. Бунін постає передусім як письменник-реаліст, котрий розробляв традиції російської класики та свідомо протиставив себе художникам-символістам, то у працях наступних років утверджується новий, багатоаспектний підхід до творчості письменника, враховується складність його художнього методу, в якому взаємодіяли різні елементи (Т. Васильчикова, Л. Генералюк, Ю. Мальцев).
Сучасні дослідники нерідко порівнюють художні пошуки І.О. Буніна з тенденціями розвитку європейської літератури XX століття. Так, Ю. Мальцев розглядає елементи модернізму в творах І.О. Буніна й відзначає їх спорідненість із досягненнями європейської прози. Т. Васильчикова, Л. Генералюк, Н. Яблоновська виявили у творчості І.О. Буніна імпресіоністичні тенденції.
Важливою для розвитку сучасного бунінознавства є концепція В. Силантьєвої, котра довела, що на межі XIX–XX століть у російському мистецтві простежуються характерні риси особливого типу реалізму – реалізму Срібного століття, який є “синтезом нового зі старим”. Цю думку підтримала й В. Захарова, яка вважає, що “необхідно виявити новаторську сутність російської літератури, народженої на новому етапі естетико-філософського осягнення життя”. Останнім часом щодо творчого методу І.О. Буніна дослідники дедалі більше використовують термін “неореалізм” (Г. Климова, Н. Яблоновська та ін.), хоча значення цього поняття розуміють по-різному.
На межі XX–XXI століть особлива увага літературознавців зосереджена на естетико-філософських аспектах світосприйняття І.О. Буніна. Так, у монографії О. Сливицької художній світ письменника досліджується як складна цілість, в основі якої – “відчуття піднесеного життя”. Це відчуття, на думку дослідниці, становить домінантну основу творчості митця, визначає його художні пошуки. На переконання О. Сливицької, світ І.О. Буніна варто розглядати лише в синтезі його суперечностей, оскільки “оксюморонність” – послідовний і панівний структурний принцип бунінської концепції буття.
На підставі огляду праць бунінознавців у першому розділі дисертації зроблено висновок про те, що й досі не вщухають дискусії щодо проблем світосприйняття та художнього методу митця. У зв’язку з цим є нагальна потреба переоцінки багатьох сторінок життя й творчості письменника, звернення до джерел та чинників естетичних шукань І.О. Буніна. “Кримська складова” творчості художника повинна нарешті посісти належне місце в бунінознавстві, адже Крим не лише збагачував життєвий досвід І.О. Буніна, але й розширював обрії художнього бачення митця, живив творчий діалог письменника з класичною літературою (від О. Пушкіна до Л. Толстого і А. Чехова), а також сприяв розвитку його філософсько-естетичної концепції та пошуку нових стильових рішень.
Інтерес до “кримського” періоду життя І.О. Буніна з’явився в 1960-ті роки (П. Дегтярьов, Р. Вуль). У наступні десятиліття окремі “кримські сторінки” письменника знайшли відображення у кримській пресі з нагоди ювілейних дат І.О. Буніна (В. Гарагуля, Т. Барська, Н. Гурьянова, Н. Бербер). У 1990-ті роки дослідники відзначають важливість “кримського” періоду в становленні художнього методу митця (Н. Яблоновська, Є. Нечепорук, І. Жемчужний, О. Владимиров). Перша спроба окреслення “кримських мотивів” у творчості І.О. Буніна належить Н. Яблоновській. Проте, визнаючи плідність цієї спроби, “кримська” приналежність багатьох творів викликає сумніви й потребує доказів, знання точних біографічних фактів перебування І.О. Буніна в Криму. Крім того, розв’язання цієї проблеми неможливе без врахування культурно-історичної ситуації, що склалася в Криму на межі XIX–XX століть, а також без врахування природних особливостей та духовних настроїв у Криму того часу. Реконструкції цих обставин запропоновані в наступних розділах дисертації.
У підрозділі 1.2 “Критерії відбору “кримських” творів І.О. Буніна” запропоновано методику формування не зібраного автором “кримського циклу”. Процес формування “регіональних” літературних циклів ускладнюється деякими причинами, за яких важко встановити приналежність того чи іншого твору до певного жанрового утворення, а саме: відсутність дати чи “адреси” конкретного тексту, що допомагають визначити місце і час написання; відсутність топонімів, характерних для регіону; врешті-решт, відсутність вичерпних критеріїв виокремлення творів “регіонального комплексу”.
На підставі аналізу творчої спадщини І.О. Буніна запропоновано критерії відбору творів до “регіонального циклу”, а також класифікація бунінських творів, що мають “кримську” складову: 1) твори, дія яких відбувається на півострові; 2) твори, дія яких відбувається не в Криму, але в них наявні образи, мотиви, символи тощо, навіяні Кримом. Перша група “кримських” творів І.О. Буніна містить дві підгрупи: оригінальні твори й переклади. До першої підгрупи, в свою чергу, належать: а) твори, які мають кримські топоніми в назві, в тексті, в післятекстових примітках, у редакціях твору тощо («В крымских горах», «На юге», «Багряная печальная луна…»); б) твори, в яких відсутні кримські топоніми, але в описах відтворені кримські пейзажі, особливості ландшафту Криму («К прибрежью моря длинная аллея…», «С высоты», «Маленький роман»); в) твори, в яких автор звертається до зображення кримських етносів, життя народів Криму, переважно кримських татар («Жена Азиса», «Штиль», «Темир-Аксак-Хан», «Ущелье»); г) твори, де у поетичному просторі домінує образ моря (переважно вірші).
До перекладних творів І.О. Буніна, пов’язаних із Кримом, можна віднести переклади трьох віршів із «Кримських сонетів» А. Міцкевича. Тематика і настрій сонетів виявилися близькими світовідчуттю російського письменника, тому задля їх перекладу він вивчав польську мову. Разом з тим, перекладаючи твори А. Міцкевича, митець вносив свої корективи до образу Криму, спираючись на власний досвід.
Група творів І.О. Буніна, які ми можемо лише умовно віднести до “кримського циклу”, поділяється на три підгрупи: а) твори, в яких згадуються Крим, кримські зустрічі митця, неповторна кримська атмосфера («Митина любовь», «Новый год» та ін.); б) твори, в яких знайшли відбиток кримські враження митця («Заря всю ночь», «Преображение» та ін.); в) твори, написані в Криму, але не про Крим, хоча образ Криму незримо постає тут як контрастний щодо художнього простору («Сосны» та ін.).
У своїй сукупності “кримські” твори І.О. Буніна можна розглядати як не зібраний автором регіональний цикл. За своєю сутністю він є макроциклом, оскільки складається з окремих груп творів (мікроциклів), об’єднаних між собою внутрішніми зв’язками: жанрово-видовими, проблемно-змістовними, поетикальними.
Другий розділ дисертації “Філософське та естетичне осмислення світу в “кримському циклі” І.О. Буніна” присвячено аналізу концепції буття, що знайшла відображення у “кримських” творах письменника. Зміст концепції визначається поєднанням та протиставленням антиномій, з яких складається бунінський образ Криму.
У підрозділі 2.1 “Я – світ: космічне світовідчуття” на матеріалі “кримських” творів письменника досліджено провідну опозицію бунінської творчості – “людина і Всесвіт”. У творах “кримського циклу” І.О. Буніна домінують пейзажні замальовки. Дослідники Ю. Мальцев, О. Михайлов, Мен-Сю-юнь, Ф. Степун у різні роки відзначали, що вже в ранній ліриці природа у митця “огорнена смутком та мудрістю”. І це не випадково, адже І.О. Бунін – художник “розірваної епохи”, чий талант формувався на зламі часів та культур. Потреба у філософському осмисленні світу виявилася вже в ранній творчості митця й у подальшому зумовила особливий – синтетичний – тип оповіді, що виявляється й у “кримських” творах І.О. Буніна.
У дисертації доведено, що Крим, про який завдяки розповідям батька у І.О. Буніна “з дитинства склалося поетичне уявлення”, значно вплинув на світовідчуття письменника. У перших “кримських” віршах автор молитовно захоплюється красою кримської природи – величчю Кримських гір та Чорного моря, водночас він гостро переживає почуття тривоги, беззахисності й самотності, що виникають під впливом побаченого. Мотив загубленості людини в світі виявляється у вірші «Отчего ты печально, вечернее небо?..», в оповіданні «С высоты» та ін. Разом з тим автор переймається ідеєю злиття з природою, він прагне розчинитися в довколишньому світі, здобути єдність із ним.
Таке сприйняття І.О. Буніним природи близьке до релігійно-філософських концепцій Сходу (зокрема буддизму). Споглядальність у сприйнятті природи виявляється вже під час перших відвідин письменником Криму. Залишаючись європейцем, І.О. Бунін по-східному потрактовує світ. Ось чому космос у творах “кримського циклу” є онтологічно первинним щодо людини. А людина постає малою, їй протиставлена безмежність і величезність Всесвіту. Разом з тим людина, згідно з концепцією І.О. Буніна, здатна внутрішньо вмістити цю грандіозність буття, духовно осягнути її. Філософія природи, представлена у творах “кримського циклу” І.О. Буніна, має схожість із “естетичними концепціями китайської та корейської поезії”. Як і східні поети, І.О. Бунін, спостерігаючи за явищами природи, пізнає та відтворює “синхронність” буттєвого та психологічного, шукає в явищах природи розгадку смислу людського життя.
І.О. Бунін у творах “кримського циклу” значно виходить за межі мезокосму. Автор відтворює у художньому слові одвічну вертикаль: “від потаємних глибин до потаємних вершин”. В основу образу “потаємних глибин” покладено ідею загальної душі, генетичної (спадкової) пам’яті, а в основу “потаємних вершин” – давню ідею богонатхненності митця, думку про те, що художник є провідником енергії прекрасного (вірш «В горах»).
У підрозділі 2.2 “Від потаємних глибин до потаємних висот” розглянуто одну з провідних тем бунінської творчості – тему пам’яті, вкорінену в підсвідомості. На переконання письменника, кожна людина несе в собі “невичерпні” запаси емоційної пам’яті пращурів. А художники мають загострене відчуття пам’яті, вони переповнені особливим відчуттям загального буття, сприйнятого крізь досвід поколінь. Розглядаючи “прапам’ять” як “духовний інстинкт”, І.О. Бунін стверджував, що саме з глибини віків походять мистецтво й великі пророцтва.
Навесні 1889 року в Криму І.О. Бунін, за його словами, зустрівся з минулим, з “батьківською молодістю”. Батько письменника багато розповідав синові про Кримську війну, про легендарний кримський край. Емоційно переживши спогади батька про воєнні дії, поранення, смерть дядька та інші події, І.О. Бунін закарбовує їх у своїх творах (вірш «Что в том, что где-то на далеком…», роман «Жизнь Арсеньева» та ін.). Потрясіння від зустрічі з морем пов’язане не лише з відкриттям нового, але й з пізнаванням того, про що вже чув, що колись знав по пам’яті.
Тема пам’яті, що вперше прозвучала в “кримських” віршах І.О. Буніна, набуває концептуального значення у творах пізнього періоду (оповідання «В ночном море»).
У підрозділі 2.3 “Час – вічність” досліджено таку антиномію бунінського світобачення, як співвідношення тлінного (минулого, теперішнього й майбутнього) та вічного, незмінного.
Відомо, що протягом усього життя І.О. Бунін здійснював паломництва до тих земель, де народжувалося життя людства, до витоків цивілізації. Крим також став для нього святою землею, що зберігає сліди давнини. Історія Криму та кримських народів, стародавні гробниці, кургани, печерні міста полонили І.О. Буніна, дали поштовх для роботи його уяви й спонукали до осмислення проблеми “час – вічність”. Письменник усвідомив себе частинкою минулого, поклик якого відчував у Чуфут-Кале, Воронцовському палаці, Бахчисараї, скіфських поселеннях.
Водночас із відчуттям причетності до світу вічних цінностей І.О. Бунін гостро переживав відірваність від реальності. Минуле поставало перед ним більш живим, аніж теперішнє (революція, громадянська війна, духовний занепад суспільства), яке викликало у митця відразу. Ось чому спогади, перебування у минулому визначають структуру багатьох бунінських творів. Митець віддає перевагу вічному над тлінним (вірш «Надпись на чаше»).
Як показало дослідження, І.О. Бунін уникав сучасності, не бачив перспективи майбутнього, жив у постійній боротьбі з часом, що знайшло відбиток у його творах. У “кримському циклі” виникає нова хронологічна одиниця – мить, що триває вічно. На думку письменника, саме мить як втілення нетлінного повинна бути увічнена мистецтвом. Спинити мить, відчути його неповторність і наповненість – цей мотив єднає чимало творів “кримського циклу” (вірші «На поднебесном утесе, где бури…», «Пока я шел, я был так мал!..», оповідання «С высоты», «Маленький роман», «Перевал»).
У підрозділі 2.4 “Ерос і трагізм” розглянуто тему кохання на матеріалі “кримських” творів І.О. Буніна.
Відвідини І.О. Буніним Криму пов’язані з радісними й трагічними моментами його життя. Сюди письменник приїздить у 1896 році після важкої розлуки з Варварою Пащенко, а восени 1898 року привозить одразу після вінчання молоду дружину Анну Цакні. Рік по тому він приїде на півострів один, переживаючи складні душевні колізії. Особистий досвід, життєві враження знайшли відображення у “кримських” творах митця (вірш «К прибрежью моря длинная аллея…», оповідання «В ночном море», «Маленький роман», «С высоты», «Митина любовь», «Три рубля», «Три просьбы»).
У творчості І.О. Буніна втілено оригінальну концепцію кохання. Письменник вважав кохання найзахоплюючим почуттям у житті людини, вмістилищем світобудови. Але в межах тлінного, хоча й прекрасного, світу кохання приречене на трагізм. Ось чому в творах письменника тема кохання пов’язана з темою смерті, загибелі, нерідко раптової. О. Сливицька назвала цю сюжетну колізію “ударом збоку”, стверджуючи, що в такий спосіб виявилася ще одна східна культурна тенденція в спадщині І.О. Буніна, згідно з якою все суще – і доля людини, і будь-яка подія в її житті – лише яскравий спалах. Герої І.О. Буніна постійно відчувають на собі цей “удар збоку”. Вдається до самогубства герой оповідання «Митина любовь». Помирає героїня оповідання «Маленький роман». Смертельна хвороба руйнує щастя персонажів «Три рубля». Смерть забирає життя героїні оповідання «В ночном море». Отже, кохання і смерть, на думку І.О. Буніна, – невід’ємні складові світового буття.
Як засвідчує аналіз творів митця, кохання у художньому світі І.О. Буніна ніколи не переходить у фазу спокійного і сталого почуття, тому щасливе кохання, що триває роками, І.О. Бунін свідомо обходить увагою. Якщо людина лишається жити після “удару збоку”, її існування втрачає смисл. А час – таємничий і жахливий феномен – вбиває, на думку митця, головне: біль, хвилювання, страждання і блаженство. Тривале кохання не викликало художнього інтересу в письменника. Лише у трьох творах І.О. Бунін здійснив спробу показати, як “спливає” почуття, що перетворило пристрасних коханців на байдуже подружжя («Алупка», «Когда я впервые», «Крем Леодор»). В оповіданні «Алупка» навіть прекрасна природа Криму змінюється, а чарівне містечко, що в 1900 році надихнуло автора на вірш «К прибрежью моря длинная аллея…», постає задушливим і брудним.
Трагізм кохання, в розумінні письменника, породжений тією нездоланною прірвою, що віддаляє світ чоловіка від світу жінки – непередбачуваної та загадкової істоти (оповідання «Три просьбы», вірш «Жена Азиса»). Майже в кожному “кримському” оповіданні про кохання І.О. Бунін поетизує таємничу красу жіночого тіла, втім, не розділяє тілесне й духовне. У його сприйнятті кохання – єдність чуттєвого й душевного, земної насолоди й прагнення піднесеного. У зв’язку з цим герої письменника, переживаючи різні життєві колізії, не вважають кохання гріховним, адже воно для них – висока мить просвітлення душі.
У “кримських” творах І.О. Буніна трагізм кохання нерідко виявляється через зіткнення людини з жорстокою дійсністю, а також через боротьбу божественного й диявольського в людині. Ці конфлікти особливо увиразнюються на фоні райської природи Криму.
У підрозділі 2.5 “Смерть – безсмертя” досліджено одну з центральних тем “кримського циклу” І.О. Буніна – тему смерті.
Художня свідомість І.О. Буніна має чимало спільного із китайською філософією природи, згідно з якою смерть “я” тілесного означає лише перехід до “я” духовного. Узагальнивши погляди на смерть, притаманні конфуціанству, даосизму та буддизму, письменник виробив власну концепцію смерті та безсмертя. Митець відчував силу й невідворотність смерті й разом з тим усвідомлював її грізну принаду (оповідання «Сосны», «Преображение»). Живучи “під знаком смерті”, він вірив у невмирущість свідомості, духовного “я”.
Уперше тема смерті прозвучала в “кримському” оповіданні І.О. Буніна «Сосны». У подальших творах вона набуде складного філософського забарвлення у творах «Темир-Аксак-Хан», «Преображение», «В ночном море».
Письменник вірив, що мистецтво здатне перемогти фізичну смерть і забуття, тому, на його переконання, художник є “заклинателем смерті”, виразником життєтворчості.
У підрозділі 2.6 “Крим – втрачений рай” досліджено ще одну антиномію в творчості І.О. Буніна: Крим – райська обитель, але людина знаходиться за її межами й приречена на нице існування в неблагодатному світі.
Крим у творах “кримського циклу” змальований як “сторона райська, чарівна, казкова”, куди авторові завжди хотілося повертатися. У художній свідомості митця Крим асоціюється з ім’ям О.С. Пушкіна, присутність якого відчувалася скрізь.
В еміграції сонячний півострів постає у спогадах митця як “втрачений рай”. Такою він вбачав і колишню, “пушкінську”, Росію (оповідання «Пингвины», «Крым»). У «кримських» творах періоду еміграції втілено суперечливі почуття: радість від спогадів про Крим і туга через неможливість повернення до нього.
У третьому розділі “Поетика кримського пейзажу в творах І.О. Буніна” висвітлено художні принципи І.О. Буніна, що знайшли яскраве втілення у змалюванні картин кримської природи.
У підрозділі 3.1 “Особливості пейзажного живопису в “кримському циклі” І.О. Буніна” розкрито домінуючу роль пейзажу в творах “кримського циклу” (переважна більшість віршів “кримського циклу” являють собою пейзажні замальовки, крім того, пейзаж посідає чільне місце й у прозі митця).
Стиль І.О. Буніна формувався під впливом художніх традицій Золотого віку та новацій, породжених Срібним віком літератури. Хоча письменник заперечував всілякі новомодні віяння в мистецтві, проте він потрапив у полон “свіжих” прийомів та форм художнього самовираження. Краса кримської природи спонукала митця шукати адекватні засоби для відтворення рідкісних колористичних, звукових, світлових ефектів. Кримські пейзажі письменника, на відміну від пейзажів центральної частини Росії, насичені світлом і повітрям, вони напрочуд рухливі, виграють незвичайними фарбами й відтінками.
На творчий метод І.О. Буніна значний вплив справив імпресіонізм. Імпресіоністичні елементи виявилися у показі станів природи в різні моменти часу, підкресленні ролі освітлення (світло – один із головних “героїв” у бунінських пейзажах, що неначе оживлює їх, робить рухливими), емоційному забарвленні картин, закоханості в природу. У підрозділі акцентовано значення поетичної мови І.О. Буніна, зокрема авторських неологізмів зі значенням відтінків кольорів та відчуттів.
У бунінських творах “кримського циклу” знайшли відображення пейзажі лише південного та південно-західного Криму, на відміну від пейзажів М. Волошина – співця південно-східної частини Криму.
Кримський пейзаж під пером І.О. Буніна отримує вертикальну спрямованість і тяжіє від таємничих глибин моря до незвіданих висот – неба й небесних світил. Нерідко ці біополярні сфери об’єднуються горами. Море, гори, небо, світила – не лише предметні знаки Криму, але й символи, що у філософській концепції І.О. Буніна набувають особливого змісту. Здобуття гармонії із довколишнім світом митець вбачає в подоланні природних і душевних перевалів, у піднесенні до зірок, які символізують вічне духовне начало.
Підрозділ 3.2 “Образні складові кримського пейзажу” присвячено детальному аналізу ключових образів, що формують пейзаж у “кримських” творах І.О. Буніна: море, гори, небо, зірки, сонце.
Зображення моря посідає центральне місце у кримських пейзажах письменника і відіграє особливу роль у філософсько-естетичній концепції письменника. У більшості “кримських” віршів І.О. Буніна образ моря заполоняє поетичний простір, що дозволяє говорити про І.О. Буніна як про письменника-марініста. Чорне море в художній свідомості І.О. Буніна асоціюється із минулим його роду, пов’язаним із історією Росії. Крім того, море для письменника – колиска цивілізації й культури, символ вічності (вірші «Ночь», «Надпись на чаше», «Уныние и сумрачность зимы»). Водночас море у кримських пейзажах розглянуто як “вертикальний низ”. У творах “кримського циклу” воно змальоване як нещадна стихія, яка тягне людину до “прадавнього Хаосу”. Це зумовило різкі дисонанси в колористичній палітрі художника при змалюванні моря. Слід відзначити не лише протиставлення кольорів та відтінків, але й поєднання їх, що може набувати символічного значення.
У зображенні водної стихії виявляється майстерність І.Буніна-колориста. Для відтворення мінливості й різних станів моря він використовує імпресіоністичні принципи письма. Відзначено розширення семантики та функцій епітетів, метафор, порівнянь та інших тропів, що допомагають передавати не лише візуальний образ моря, але і його “голос”, “запах”, “настрій”. Синтаксична побудова бунінської фрази, де збільшується кількість повторів, однорідних членів, з’єднувальних часток, а також звукових суголось (асонанси, алітерації), сприяє відображенню “живих” картин природи.
Образи гір та перевалів виникають у творчості митця після його першої поїздки до Криму й з того часу назавжди входять у його художню систему. У творах “кримського циклу” зустрічаються переважно описи безіменних вершин, скель, проте інколи автор змальовує і конкретні гори Криму: Чатирдаг, Ай-Петрі, Аю-Даг. Гори в кримських пейзажах І.О. Буніна постають своєрідною вертикаллю, що з’єднує море, “черево природи”, з небом, обителью Бога. В описах гір письменник використовує різноманітні художні засоби, серед яких велике навантаження припадає на порівняння, метафори, уособлення, епітети. Слід відзначити розмаїття колористичного спектру, що застосовує митець для зображення гір. Змінюючи палітру фарб та відтінків, автор вдається до відтворення змін емоційного настрою, плину думок і вражень, які виникають у процесі споглядання гірських пейзажів.
Небо як вершина художньої вертикалі І.О. Буніна, “таємнича висота”, у свідомості митця асоціюється із вічністю та святістю. Образ неба представлений “двома контрастними полюсами”: вночі та вдень. В залежності від того, який момент для зображення обирає письменник, змінюється освітлення та настрій картини. Улюблений час у І.О. Буніна – полудень як втілення краси й повноти буття. Ніч – найпотаємніша частина доби, коли розкриваються не видимі раніше, не осягнуті розумом зоряні світи. Ніч, на відміну від дня, не відзначена розмаїттям барв, проте і для її опису І.О. Бунін знаходить напрочуд поетичні засоби (порівняння, уособлення, метафори тощо). Постійними супутниками ночі є зірки, які посідають важливе місце в образній системі письменника. І.О. Бунін сприймав зоряне небо як невід’ємний елемент кримського нічного пейзажу і водночас як знак вічності, невідкритої таємниці.
Денні пейзажі “кримського циклу” просякнуті сонцем, оскільки Крим у художній свідомості письменника асоціюється передусім із сонцем і теплом. На Байдарському перевалі письменник побачив грандіозну картину сходу сонця, що надзвичайно вразила його. З того часу сонце буде сталим образом у його творах. Воно виконує не лише предметно-номінативну функцію, але й роль символу. Сонце у багатьох творах І.О. Буніна постає як знак вищої сутності, присутності Бога.
У розділі розкрито еволюцію художніх образів у “кримському циклі” І.О. Буніна, відзначено їх семантику, функції та значення для втілення авторського задуму.
Дисертація завершується висновками, в яких узагальнено результати дослідження.
1. “Кримська” творчість І.О. Буніна охоплює значний обсяг творів, різних за жанрово-родовою приналежністю та стильовими особливостями. У “кримський цикл” увійшли 24 оповідання, 71 вірш, 3 нариси, книга спогадів, роман, 3 переклади, автобіографічні нотатки, щоденники. Запропоновані в дисертації критерії відбору текстів дозволили визначити межі “кримського циклу” І.О. Буніна, який формувався протягом шістдесяти років і засвідчує еволюцію філософсько-естетичної концепції і творчого методу митця.
2. “Кримський цикл” І.О. Буніна виглядає як “філософськи з’єднана поетична книга”, в якій знайшли втілення основні теми бунінської творчості: пам’ять, вічність, природа, кохання, смерть.
3. Природа, історія і культура Криму вплинули на світовідчуття І.О. Буніна, розширили обрії його художнього бачення. Письменник прагнув осмислити існування особистості в контексті макрокосму, вічності. У “кримських” текстах митця космос онтологічно первинний щодо людини, беззахисної перед Всесвітом, але людина, згідно з концепцією художника, здатна вмістити в собі Всесвіт і це зумовлює її духовну стійкість та міць.
4. У структурі художнього світу “кримських” творів письменника домінує вертикаль: від “таємничих глибин” (в основу яких покладено ідею загальної душі, спадкової пам’яті) до “таємничих висот” (основою яких є ідея богонатхненності митця). Тема генетичної пам’яті, що виявилася вже в перших “кримських” творах художника, стане концептуальною й провідною для всієї творчості І.О. Буніна.
5. Важливе місце у світосприйнятті І.О. Буніна посідає категорія історичної пам’яті. Минуле Криму давало поштовх поетичному натхненню письменника, спонукало до історичних розвідок, художнього осмислення історії. Скіфські кургани, прадавні гробниці, які художник побачив у Криму, є символом зв’язку часів у його творах.
6. Недовіра письменника до теперішнього та майбутнього, прагнення звільнитися від пут часу призвели до того, що саме в “кримській” творчості І.О. Бунін вперше вводить нову хронологічну одиницю – мить, що триває вічність. Миттєвості щастя письменник пригадує (відчуває), підіймаючись на вершини кримських гір чи перевалів. У зв’язку з цим образ висоти (вершини) стає одним із найулюбленіших у письменника.
7. Провідні теми бунінської творчості – кохання та смерті – знаходять у “кримському циклі” своєрідне вирішення. Трагізм кохання та смерті розкритий митцем на фоні прекрасної кримської природи. У своїх “кримських” творах І.О. Бунін втілює думку про драматизм людського життя й необхідність повернення до краси й гармонії, про що нагадує чарівна кримська природа.
8. Образ Криму в “кримських” творах І.О. Буніна тісно пов’язаний із мотивами казковості, святості, присутності О. С. Пушкіна та “втраченого раю”. У період еміграції в зображенні Криму посилюються трагічні мотиви – ностальгія за прекрасним краєм, туга від неможливості повернення до минулого, невідворотність важких втрат.
9. І.О. Бунін – письменник перехідної епохи. У його спадщині, в тому числі й у “кримському циклі”, відчутні потужні традиції російської класичної літератури й разом з тим схильність до пошуків нових засобів письма, зокрема до імпресіонізму. Імпресіонізм у спадщині письменника виявився не лише у виборі об’єктів художнього зображення (переважно пейзажів), але й у композиції, в образній системі, мотивній організації творів, колористичній палітрі, авторській позиції тощо. Імпресіоністичні елементи в творчості І.О. Буніна взаємодіють із елементами реалізму, натуралізму, неокласицизму.
10. Кримський пейзаж у творах І.О. Буніна завжди символічний. Чорне море, гори, перевали, небо, зорі, сонце є не лише предметними образами, а ще й знаками непізнаної вічності, присутності Бога.
У додатках до дисертаційної роботи запропоновано: 1) перелік “кримських” текстів митця, визначених згідно з критеріями відбору та доказами “кримської” приналежності кожного з них; 2) кримські маршрути І.О. Буніна з уточненням хронології, місць та мети перебування письменника в Криму; 3) кримські топоніми у творах І.О. Буніна (населені пункти, гори, перевали тощо, які зображено в художніх текстах митця).
Реферована робота заповнює певні лакуни в бунінознавстві й відкриває перспективи спеціального дослідження інших періодів у житті й творчості І.О. Буніна, зокрема “одеського”, “полтавського”, “київського”.
|
