ЛИРИЧЕСКИЙ МИР КАК ТЕОРЕТИКО-ЛИТЕРАТУРНАЯ КАТЕГОРИЯ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються об’єкт, предмет, мета і завдання дослідження, розглядаються його методи. Також розкривається наукова новизна результатів роботи, їх практичне значення.

Перший розділ дисертації – «Художній світ: історія становлення поняття та основні напрями вивчення» - складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Художній світ як об’єкт наукового пізнання» наводиться історичний огляд естетичних концепцій, пов’язаних з проблематикою художнього світу, розкривається логіка еволюції цих концепцій у зв’язку з широким світоглядним контекстом епохи.

            Науковий інтерес до художньої дійсності виникає під час переходу до т. зв. індивідуально-авторської епохи, коли формується нове бачення природи мистецтва,

що виходить із самостійної значущості художнього образу та якісної своєрідності чуттєвого пізнання.

Становлення поняття художній світ у дисертації розкривається через аналіз естетичних теорій кінця XVIII – першої половини XIX ст. Розглядаються концепція гетерокосмосу  О.-Г. Баумґартена, теоретичне осмислення природи поетичної реальності у західноєвропейських романтиків, а також естетичні концепції Ф.В.Шеллінґа та Ґ.В.Ф. Гегеля, в яких ідеї попередників отримують завершене філософське обґрунтування. Особлива увага приділяється аналізові концепції художнього організму, що розроблена Шеллінгом, а також гегелівському обґрунтуванню системності художньої дійсності.

У підрозділі 1.2. «Основні характеристики художнього світу як теоретико-літературної категорії» проводиться порівняльний аналіз найбільш авторитетних сучасних концепцій художнього світу. В процесі узагальнення теоретичних поглядів різних наукових шкіл виявляються ті аспекти проблематики, котрі ще не отримали системного розгляду, а також пропонується  нове бачення деяких  визначальних особливостей художнього світу як літературознавчої категорії.

У пункті 1.2.1. «Онтологічний статус художнього світу» розглядається проблема якісної своєрідності художньої реальності  як естетичного буття. В цьому зв’язку розглядаються концепції об’єктивованого духу Н.Ґартмана та інтерсуб’єктивної ідеологічної реальності В.І.Тюпи.

У реферованому дослідженні розробляється дворівнева концепція художнього світу. Перший (предметний) рівень відповідає художній формі в тому розумінні, яке пропонує М.М.Бахтін. Але, оскільки в художній реальності виражене поєднується з явленим, у ній  присутній також і рівень змісту. Як вияв ціннісного ставлення до дійсності художній світ є естетичною формою. Але як дійсність він є художній зміст (у категоріях М.М.Бахтіна) або «задній план» (за термінологією Н.Ґартмана).

У пункті 1.2.2. «Художній світ та позахудожня дійсність» розглядається проблема співвідношення в художньому світі відображення дійсності з її концептуальною переробкою, що в структурно-семіотичних дослідженнях осмислюється як процес художнього моделювання.

Співіснування  в художньому світі якостей повідомлення  та коду (Ю.М.Лотман) здійснюється саме у мистецтві завдяки творчому відтворенню дійсності, що виключає як однобічне віддзеркалення, зліпок реальності, так і однобічне перетворення художнього світу на мову.

Об’єктом художнього моделювання, згідно з теорією художньої цілісності, є повнота буття, котра в художньому світі реалізується у формі конкретно-історичного та індивідуально-особистого життя. Втілення повноти буття стає можливим як цілісність, що відтворюється в спільному здійсненні багатьох різноликих і самостійних цілих.

У пункті 1.2.3. «Текст – світ – естетичний об’єкт» здійснюється спроба розв’язати питання про локалізацію художнього світу. Текст, який є семіотичною структурою, переходить у світ, що здійснюється як естетична подія. Різноякісність тексту і світу в сучасному літературознавстві інтерпретується як протистояння двох об’єктів дослідження: матеріального та духовно-творчого. Але художній світ не тотожний жодному з членів цієї опозиції.

Світ та текст зустрічаються та взаємно перетворюються у творі, якщо його розуміти як двоєдиний процес перетворення зображуваної дійсності в художній текст та тексту у форму існування художнього світу. Світ, текст і твір постають у співіснуванні та постійному взаємоперетворенні.

У пункті 1.2.4. «Значущі компоненти художнього світу» здійснюються пошуки підґрунтя для системного розгляду цих компонентів. По-перше, значущі характеристики художнього світу вочевидь різноякісні, і через це виникає ситуація взаємонакладання компонентів, які важко коректно розділити. По-друге, неможливо скласти узагальнений перелік компонентів художньої дійсності, бо їх кількість та системні функції обумовлені внутрішніми закономірностями того чи іншого художнього світу. Переважну реалізацію в художньому світі отримують ті елементи, в яких найбільше  виявлено знаково-символічні функції, що реалізуються через зі-протиставлення певних диференційних ознак. Ці елементи вступають у відносини, створюючи своєрідні словесно-семантичні комплекси, у яких різноякісні компоненти художнього світу об’єднані під знаком спільного для них символічного значення.

У пункті 1.2.5. «Хронотопічність як властивість художнього світу» хронотопічність (поняття, введене до наукового апарату М.М.Бахтіним) розглядається як базова властивість художньої реальності. Це системна єдність усіх елементів художнього світу, основою якої є об’єднання просторових та часових характеристик. Об’єднуючись, різні параметри художньої дійсності стають еквівалентними в знаково-символічному плані і можуть заміщати один одного, сигналізувати про загальне значення усього словесно-семантичного комплексу, з’являючись у тексті.

            У другому розділі дисертації «Основні риси своєрідності ліричного світу як родового різновиду художнього світу» досліджується родова специфіка художнього світу ліричних творів.

            У підрозділі 2.1. «Родова диференціація художнього світу» обґрунтовується необхідність звертання до родової природи твору у процесі аналізу художнього світу.

Сучасне теоретичне осмислення категорії поетичного роду дозволяє трактувати його як архітектонічну форму (С.Н.Бройтман), що обумовлює характер завершення літературного твору як естетичного об’єкта і є одним з головних чинників своєрідності художнього світу. Погляд на художній світ ліричного твору зсередини його родової визначеності дає можливість довести, що в ліриці створюється повноцінний своєрідний художній світ, і ступінь специфічності цього світу такий, що вимагає для його коректного найменування окремого поняття ліричний світ. 

Підрозділ 2.2. «Ліричний суб’єкт як світоутворювальний чинник» присвячений аналізу ролі ліричного суб’єкта в породженні художньої дійсності твору. Особливий статус ліричного суб’єкта розглядається в реферованій роботі як головний чинник своєрідності ліричного світу на тлі художнього світу епосу та драми.

Ліричний світ постає перш за все як ціннісне середовище, що виникає в процесі розгортання позиції ліричного суб’єкта. Це стає можливим до (а в ряді випадків і без) пластичного оформлення художнього світу, тому предметний рівень художньої дійсності для лірики є факультативним. Світ, що утворюється лірикою, існує як образ переживання (термін В.Д.Сквозникова), і навіть за відсутності пластичної визначеності він реалізується не як логіко-понятійна концепція, а саме як художня дійсність. Для доказу цих тверджень у роботі здійснюється аналіз твору «чистої лірики» – вірша О.С.Пушкіна „Дар напрасный, дар случайный…».

У підрозділі 2.3. «Подія в ліричному світі» розглядаються своєрідні особливості ліричної події. Художня подія в ліричному світі визначається нами як подія становлення свідомості ліричного суб’єкта. Фабульна ж подія є «подією другого ступеня», єдиною адекватною формою події свідомості. З точки зору співвідношення подій «першого» та «другого ступеня» в роботі аналізується вірш Б.Л.Пастернака «Потели стекла двери на балкон…» з циклу «Осень».

            У підрозділі 2.4. «Автор та герой у ліричному світі» досліджується проблема співвідношення авторської та геройної позицій в ліриці. Визначальним внеском у розв’язання проблеми розмежування інтенцій героя та автора-творця в ліриці є концепція «внутрішнього позазнаходження», запропонована М.М.Бахтіним. Ця концепція виходить із наявності ціннісної межі, що розділяє позиції автора та героя.

            Співвідношення авторської та геройної інтенцій не є константною величиною, тому що  в ліриці можливі різноманітні форми репрезентації суб’єкта. В дисертації розглянуто варіанти типології цих форм, що запропоновано Б.О.Корманом та С.Н.Бройтманом. Підхід Бройтмана до аналізу суб’єктної структури лірики здається нам більш ґрунтовним, оскільки він виходить з типологічних властивостей лірики як такої і дозволяє розглядати ліричних автора і героя не за аналогією з епічними, а в їхній родовій своєрідності.

Враховуючи складне співвідношення авторської та геройної інтенцій в ліриці, можна констатувати, що подія становлення свідомості відбувається одночасно в двох ціннісних контекстах: ліричного суб’єкта та автора-творця. Світоутворювальна діяльність автора та героя в ліриці маніфестує складне співвідношення їх інтенцій. Ліричний суб’єкт творить світ як випромінення своєї ціннісної активності, в цьому сенсі він – носій «реалістичної реакції». Автор-творець, носій «формальної реакції», творить ліричний світ як естетичну дійсність, завершуючи ліричного суб’єкта і його активність з позиції позазнаходження.

У підрозділі 2.5. «Предметність у ліричному світі» розглядаються основні аспекти своєрідності художнього предмета в ліричному світі.

У пункті 2.5.1. «Проблема конкретності-умовності предмета в ліричному світі» об’єктом аналізу стає співвідношення прямих та інакомовних моментів семантики предмета в ліриці. Ступінь конкретності предмета в ліричному творі – це історично мінлива величина, крім того, пов’язана з вимогами жанру, індивідуально-авторської ліричної системи та національної поетичної традиції. В реферованій роботі розглядається еволюція цього аспекту ліричного предмета в російській поезії.

Але попри всі історичні трансформації ліричної предметності певні її типологічні риси залишаються незмінними. Однією з визначальних особливостей предмета в ліриці є така: конкретне предметне значення образу завжди передбачає наявність умовно-символічного компонента. Для доказу цього припущення в дисертації здійснюється аналіз вірша Й.Бродського «Я родился и вырос в балтийских болотах, подле…». В ході аналізу виявляється, що інтерпретація підкреслено предметних, пластичних образів вірша обов’язково вимагає звертання до метафоричного та символічного плану семантики.

У пункті 2.5.2. «Трансформація традиційної семантики образів в індивідуально-авторській ліричній системі» розглядаються закономірності процесу взаємодії оригінальної авторської образної системи з усталеною семантикою поетичних образів.

Одним із чинників семантичної багатошаровості ліричних образів є взаємодія трьох змістових пластів, що в них реалізується. Це, по-перше, усталена символічна семантика образу, яка є характерною для певного культурного ареалу та зародилась ще в епоху міфологічної свідомості. По-друге, це увесь комплекс значень, котрий формується в поетичній традиції. І, по-третє, авторська система символічних значень.

Процес взаємодії цих семантичних пластів у дисертації досліджується на прикладі образів лебедя в оді Горація і у віршах Ф.І.Тютчева «Лебедь» та М.О.Заболоцького «Лебедь в зоопарке». Проведений аналіз дозволяє побачити, як міфологічна символіка образу стає основою для традиційного поетичного його трактування, а індивідуально-авторська лірична система засвоює традиційні значення, актуалізуючи ті їх компоненти, котрі відповідають логіці цієї системи, і водночас збагачуючи традиційну семантику.

Пункт 2.5.3. «Словесна та предметна зображальність у ліриці» присвячено проблемі  співвідношення плану світу з планом тексту в ліричних творах.

Значущість словесного плану в ліриці надзвичайно висока, що в принципі не дає можливості якось відокремити словесну зображальність у ліричному творі від предметної. Зважаючи на особливу «концентрованість»  ліричної образності, семантика кожного слова стає точкою перетину різноманітних впливів. Смисл слова в ліричному творі завжди більший за його номінативність, що стає можливим навіть без підключення механізму метафори. Разом з поетичною багатозначністю слова зростає і багатозначність предмета, названого словом. Отже, семантика предметності в ліричному світі принципово множинна, крізь контури ліричного предмета просвічують численні можливості його локалізації та уявлення.

У пункті 2.5.4. «Опредмечування» абстрактних понять у ліриці» розглядається специфічне для лірики явище наділення непредметних реалій предметними характеристиками. Існує цілий спектр засобів такого «опредмечування», але найпоширенішим є метафора. Квазіпредметність, що створюється метафорою, не переводить поняття у статус художнього предмета як такого, але його речова оформленість стає одним з параметрів художньої дійсності. Предметна ознака у складі метафори взаємодіє з реаліями ліричного світу, відіграючи в створенні художнього змісту не менш важливу роль, ніж переносне метафоричне значення.

Поєднання предметного і метафоричного значень в одному образі розглядається в процесі аналізу вірша О.Е.Мандельштама «Умывался ночью на дворе…».

            Підрозділ 2.6. «Принцип вибірковості та концептуальність у ліричному світі» містить теоретичне обґрунтування таких визначальних рис ліричного світу, як стислість, ціннісна насиченість та принципова багатозначність образів.

Вибірковість відтвореної реальності по відношенню до емпіричної дійсності є загальною властивістю художнього світу, але в світі лірики вибірковість суттєво відрізняється від епічної. Лірика дає не панорамне, а гранично «концентроване», сфокусоване бачення, при цьому створюючи ємний, ціннісно наповнений образ світу. Малий об’єм ліричного твору вимагає жорсткого відбору параметрів та деталей дійсності, що стають елементами ліричного світу. У зв’язку з цим  предметний план ліричного світу організований дискретно, для нього характерна власна, не життєподібна логіка поєднання елементів дійсності, і, нарешті, в ньому різко зростає  питома вага деталі, яка може ставати своєрідним фокусом ліричного настрою.

            Образ світу, що творить ліричний твір, є підвищено концептуальним, ціннісно насиченим. Напруженість ціннісного відношення до реальності,  енергія інтерпретуючої активності, найвищий ступінь «олюдненості» дійсності, притаманні ліриці, зближують ліричне бачення світу з міфопоетичним. Крім того, спільним для міфу та лірики є безумовний характер оцінки реальності, авторитарність моделі світу, що пропонується.

            Витоки близькості ліричного сприйняття дійсності до міфопоетичного слід шукати в законах організації змістовностей людської свідомості, до яких близькі як міф, так і лірика. Щоб довести це, в підрозділі аналізується концепція «багатошарового твору» Р.Інґардена і обґрунтовується висновок про те, що в ліричному творі «зображений світ» (предметна дійсність) та його «вид» (явлення цього світу в читацькій рецепції, обумовлене точкою зору автора) цілком неподільні. Лірика, яка є найменш опосередкованим  по відношенню до життя свідомості літературним родом, безпосередньо співвідноситься із зоною «первинних символів» і «первинних мифів», за термінологією М.К.Мамардашвілі та О.М.П’ятигорського, тобто із законами організації змісту свідомості, які віддзеркалені в базових міфах. У цьому сенсі ліричний світ за самою своєю суттю є символічним.

Визнання символічної природи ліричного світу дозволяє пояснити такі його визначальні властивості, як  стислість, ціннісна насиченість та потенційна невичерпність значень, оскільки всі ці якості притаманні символу як типу образу. Ці висновки перевіряються в процесі аналізу вірша І.О.Буніна «Редеет ночь… Туманов пелена…», зокрема особливостей організації художнього простору.  

Підрозділ 2.7. «Масштаб ліричного світу і явище художньої циклізації» присвячений проблемі співвіднесення поняття ліричний світ з контекстами, що перебільшують розмірність окремого твору. Такими контекстами, перш за все, можуть виступати  ліричний цикл, авторська творчість та жанр.

            Цілісність ліричного твору суттєво відрізняється від цілісності твору епічного більшою «розімкнутістю» в поетичний контекст. Але єдність контексту далеко не завжди можна автоматично ототожнювати з цілісністю світу.

            У пункті 2.7.1. «Світ поета» як проблема» ставиться питання про доцільність вживання поняття ліричний світ, коли йдеться про системну єдність авторської творчості.      

У новітній ліриці контекст авторської творчості виходить на перший план, формуючи ціле нового рівня, яке Б.О.Корман охарактеризував за допомогою терміна система лірики. Ця нова єдність організує сприйняття окремого твору, уточнюючи та збагачуючи семантику образів за рахунок перекликання між віршами. Вирішальну роль у створенні системи лірики відіграють «ключові слова», носії індивідуально-авторських постійних системоутворювальних значень. Аналіз поетичних творів у контексті авторської системи лірики переконує, що «ключове слово» виступає як центральний компонент словесно-семантичного комплексу, що поєднує різноякісні елементи поетичного цілого, співвіднесені із загальним символічним значенням. Цих висновків дозволив дійти здійснений у роботі аналіз вірша А.О.Тарковського «Плыл вниз от Юрьевца по Волге звон пасхальный…», у ході якого ключові слова-образи й утворені навколо них словесно-семантичні комплекси інтерпретувались в їх співвіднесеності з системою лірики Тарковського як образною єдністю.

Однак образна єдність авторської творчості не тотожна цілісності ліричного світу, оскільки єдність світу вимагає не тільки ідейно-емоційної спільності окремих творів, а й їхньої внутрішньої зв’язності, яка забезпечувала б можливість події відтворення художньої дійсності.

У пункті 2.7.2. «Художній світ ліричної циклічної форми» проблема масштабу ліричного світу розглядається у зв’язку з феноменом художньої циклізації.

            Циклічні форми в ліриці характеризуються певними якостями, котрі дозволяють говорити про єдність художнього світу циклу зі збереженням цілісності окремого твору. Рівність художнього світу вірша самому собі весь час зберігається і водночас постійно залишається проблематичною, оскільки художній зміст окремого вірша циклу твориться на межах його перетину з іншими віршами та з урахуванням його співвідношення зі смисловим цілим циклу, що поступово виникає. Художній світ циклічної форми  в дисертації аналізується на матеріалі циклу М.О.Заболоцького «Городские столбцы». Розгляд цього циклу дозволяє з’ясувати світоутворювальні функції його композиції, переконує, що цикл створює художній світ у тому значенні, яке прийняте в реферованій роботі. Цей світ є не лише семантичною структурою, а естетичною подією, і композиційна логіка циклу постає як  логіка розгортання (а ще точніше – відтворення) живого художнього смислу.

Єдність авторського контексту теж може наближатись до цілісності художнього світу за умови, якщо вона має органічну композиційну структуру.

ВИСНОВКИ

1.     Художній світ, що розглядається як естетичне буття, має принципово двошарову природу: він співвідноситься як з художньою формою, так і зі змістом естетичного об’єкта.

2.     У відношенні до позахудожньої дійсності художній світ поєднує відображальну діяльність з інтерпретуючою, що здійснюється у мистецтві завдяки творчому відтворенню дійсності. Основним об’єктом відтворення виступає цілісність світу і людини, яка постає у формі конкретно-історичного та індивідуального буття.

3.     Текст, який є матеріальною структурною формою твору, та  множинний художній світ, що здійснюється як естетична подія, зустрічаються та взаємно перетворюються в художньому творі. Твір постає як процес постійного відтворення художнього світу з тексту та перетворення тексту на форму закріплення, фіксації художнього світу.

4.     Кількість та відносна структурна значущість параметрів художнього світу визначаються завданнями реалізації художнього змісту. Як елементи коду, реалії художньої дійсності зі-протиставляються, висуваючи на перший план певні диференційні ознаки. Установлення знаково-символічної еквівалентності характеристик художнього світу дозволяє їм в процесі розгортання тексту заміняти одна одну, «сигналізуючи» про значення спільного для них словесно-семантичного комплексу.

5.     Родова природа твору суттєво обумовлює архітектоніку його естетичного завершення і є одним з головних чинників своєрідності художнього світу. Системне вивчення художнього світу вимагає дослідження його родових різновидів в аспекті їх внутрішньої специфіки.

6.     Однією з типологічних рис лірики є особливий статус ліричного суб’єкта. Його ціннісна активність конституює ліричний світ, що твориться як особливе ціннісне середовище. З точки зору породження ліричного світу, предметний його рівень є факультативним.

7.     Джерелом динаміки ліричного світу є подія. Вона постає перш за все як подія становлення ліричної свідомості, а фабульна подія стає «подією другого ступеня», формою події свідомості.

8.     Подія становлення свідомості в ліричному світі відбувається у двох ціннісних контекстах: ліричного суб’єкта і автора-творця. Автор у ліриці зберігає позицію внутрішнього, ціннісного позазнаходження,  здійснюючи можливість завершального погляду на подію. Ліричний суб’єкт творить світ як випромінювання своєї ціннісної активності, автор-творець – як художню форму, естетично завершуючи ліричного суб’єкта та його активність.

9.     У ліричному світі буквальне предметне значення образу ускладнюється умовно-символічним компонентом, котрий формується на базі взаємодії декількох семантичних пластів: усталеної символічної семантики, що зародилась в епоху міфологічної свідомості, традиційних поетичних значень образів та індивідуально-авторської образної системи. Неподільність предметної та словесної зображувальності в ліричному світі та семантична ускладненість ліричного слова обумовлюють принципову багатозначність предмета в художньому світі лірики.

10.            Для ліричного світу характерне явище «опредмечування» абстрактних понять, коли вони наділяються властивостями об’єктів і явищ предметної дійсності. При цьому поняття не отримують статусу художніх предметів як таких, але їх «речова» оформленість стає одним із параметрів художньої дійсності.

11.      В ліричному світі втілюються принципи організації змістів свідомості, його виражальні функції превалюють над зображальними. В цьому сенсі ліричний світ за своєю сутністю символічний, що пояснює такі визначальні його властивості, як стислість, ціннісна насиченість та потенційна невичерпність значень.

12.  Характер цілісності ліричного світу відрізняється більшим ступенем «розімкнутості», ніж світ епосу чи драми. В індивідуально-авторську епоху провідним системним контекстом стає єдність авторської творчості. Але ця єдність не тотожна цілісності ліричного світу, оскільки не забезпечує естетичної події відтворення художньої дійсності. Таке відтворення в масштабі, що перевищує розмірність окремого вірша, досягається в ліричній циклічній формі.