ЛИТЕРАТУРНОЕ ТВОРЧЕСТВО Э.И. ГУБЕРА

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, розкрито наукову новизну, окреслено методологічну основу, практичне й теоретичне значення дисертації, подано інформацію про апробацію, структуру роботи, публікації.

Перший розділ дисертації “Е.І. Губер у критиці й літературознавстві” містить аналітичний огляд літературно-критичних та літературознавчих робіт, присвячених творчості Е.І. Губера.

Сучасникам Е.І. Губера належить небагато літературно-критичних розвідок про його творчість. Окремі твори митця аналізувалися в статтях О.І. Сенковського, О.С. Студитського, В.Г. Бєлінського, Ф.В. Булгаріна. Пізніше увагу його життю й поетичній діяльності приділили М.М. Лонгінов, О.В. Дружинін та ін. У цілому ж, аналізуючи цей період дослідження творчості Е.І. Губера, слід констатувати, що сучасникам не вдалося адекватно поцінувати спадщину митця, незважаючи на його безсумнівний внесок у розвиток тем, мотивів тогочасної російської поезії та особливе значення як першого перекладача “повного” “Фауста” Й. Гете.

Інтерес до творчості Е.І. Губера відновився лише в 60-ті роки ХХ століття. У цей час з’явилися лаконічні характеристики його літературного спадку в бібліографічному покажчику К. Муратової (“История русской литературы XIX века”), в статтях І. Андроннікова (“Автор остается неизвестным”), Р. Ієзуїтової (“Пушкин и эволюция романтической лирики в конце 20-х и в 30-е годы XIX века”), в примітках М. Смирнова-Сокольського (“Моя библиотека”), Л. Черейського (“Пушкин и его окружение”), у вступній статті Б. Бухштаба (“Поэты 1840-1850-х годов”).

Пізніший період вивчення творчої спадщини Е.І. Губера позначений появою робіт Ю. Левіна, В. Жирмунського, В. Котіна. Вони присвячені в основному дослідженню особливостей перекладу “Фауста” Й. Гете, здійсненого Е.І. Губером. Водночас саме в цих працях акцентується необхідність більш ґрунтовного вивчення літературної діяльності письменника.

Здійснений огляд засвідчує досить несталий і спорадичний інтерес до літературного доробку Е.І. Губера з боку критики й літературознавства. Попри це, необхідно визнати, що в згаданих роботах його творчість аналізується з більшим або меншим урахуванням усіх сторін його літературної особистості, тобто як поета, як перекладача і як критика.

Відгуки про першу збірку “Стихотворения Эдуарда Губера” (1845) не були однозначними. З одного боку, рецензенти хвалили поета за добрий стиль, з іншого – засуджували його за похмуру тональність поезій. Натомість В.Г. Бєлінський оцінював поетичну творчість митця украй негативно та суворо. Критик знайшов в поезії автора добре відпрацьований вірш, але мало поетичного таланту. На підставі аналізу цих критичних заміток та з урахуванням подальшої творчої долі митця цілком закономірно постає висновок: саме під впливом авторитету В.Г. Бєлінського в тогочасної читацької аудиторії сформувалася думка про Е.І. Губера як поета, чия творчість “не збігалася з духом часу”. Це засвідчила й тогочасна цензура, яка заборонила друкувати деякі з творів митця. Усі зазначені чинники врешті спричинили до того, що творчість поета була позбавлена уваги критиків і читачів.

Лише пізніше, через десять років після смерті поета, М.М. Лонгінов і О.В. Дружинін досить точно змогли визначити характер поетичної творчості Е.І. Губера як такої, що не була своєчасною. А біограф поета О.Г. Тихменьов узагалі не погодився з присудом В.Г. Бєлінського, аргументуючи свою позицію тим, що критик не був обізнаний із творчим доробком останніх років життя Е.І. Губера.

Вивчення літературознавчих праць ХХ століття приводить до висновку, що найбільш поширеним поглядом на поезію Е.І. Губера стала характеристика, подана Б.Я. Бухштабом у вступній статті до збірки “Поэты 1840-1850-х годов” (1972), де той зазначає: поетична творчість митця не мала суттєвого впливу на характер поезії досліджуваного періоду. Та поряд із цим особливої уваги заслуговує дослідження Ю.Д. Левіна, в якому науковець акцентує увагу на тому факті, що російська мова не була для поета рідною. Відтак літературознавець аналізує твори Е.І. Губера в аспекті їх граматичної та лексичної своєрідності, завдяки чому приходить до висновку про необхідність більш високого поцінування спадщини митця.

Що стосується перекладацької діяльності Е.І. Губера, то вже перші публікації його уривків із “Фауста” Й. Гете привернули увагу публіки. Коли ж переклад був надрукований повністю, щодо нього почали висловлюватися різні, часто протилежні судження. Так, наприклад, Ф.В. Булгарін, В.Г. Бєлінський дали перекладу негативну характеристику. Усупереч їм відгуки О.І. Сеньковського, І.К. Гебгардта, Я.К. Грота були цілком позитивні. Узагалі ж слід зазначити, що навіть найсуворіший ”вирок”, зроблений В.Г.Бєлінським, не зміг знизити читацького інтересу до перекладу. Тобто в цілому оцінка сучасників була позитивною, а сам переклад викликав жваве обговорення, що підтверджує, наприклад, лист О.В. Кольцова й примітка в щоденнику Т.Г. Шевченка. Е.І. Губера хвалили за спробу зробити всесвітньо відоме творіння Й. Гете доступним широкому загалу читачів, за звучний та мелодійний вірш. А суперечки найбільше точилися щодо методу перекладу та відповідності трактування перекладачем ідеї трагедії.

Новий період в історії вивчення цього перекладу розпочався в другій половині XX століття. Досить ґрунтовним дослідженням, присвяченим перекладу Е.І. Губера, є розділ Ю.Д. Левіна “Э.И. Губер – переводчик “Фауста” Гете” в монографії “Русские переводчики XIX века и развитие русского перевода” (1985). Не обійшов увагою працю Е.І. Губера й В.М. Жирмунський у монографії “Гете в русской литературе” (1981). У цих роботах зберігається та сама тенденція в оцінці перекладу, що була характерна для сучасників Е.І. Губера, зокрема тих, які підкреслювали його заслугу як першого перекладача “Фауста” Й. Гете.

Діяльність Е.І. Губера як критика практично не вивчається ані в літературознавстві досліджуваного періоду, ані в сучасному. Не приділяється увага аналізу й визначенню жанрів його критичних статей та критеріїв його оцінки літературних творів. Е.І. Губера-критика поціновують в основному його сучасники (О. Дружинін, О. Тихменьов, В. Бєлінський та ін.), серед яких відгуки В.Г. Бєлінського (як позитивні, так і негативні) посідають провідне місце. Загалом, цей вид літературної діяльності Е.І. Губера згадується лише в нарисах про біографію поета.

Отже, творчість Е.І. Губера – частина історико-літературного процесу 1830-1840 років. Проте вона не привертала до себе достатньо уваги. В наявних дослідженнях поезії XIX століття, де згадується поетична творчість Е.І. Губера, практично не ставиться питання про проблематику і поетику його лірики, ідейно-художню своєрідність його поем, не визначається характер його естетичних і суспільно-поетичних поглядів. Роботи, спеціально присвячені творчості Е.І. Губера, в сучасному літературознавстві обмежуються статтями про його переклад “Фауста” Й. Гете. Разом із тим, на тлі освоєння сучасними дослідниками, перекладу Е.І. Губера звертає на себе увагу той факт, що його місце в російській фаустиніані чітко не сформульовано. Відсутні роботи, присвячені діяльності Е.І. Губера як критика, аналізу і визначенню жанрів його критичних статей, становленню його критеріїв оцінки літературних творів. У сучасному літературознавстві цей вид діяльності письменника розглядається лише в контексті його біографії. Усе це переконливо доводить, що творчість Е.І. Губера як частина літературного процесу першої половини XIX століття заслуговує системно-цілісного вивчення, адже вона створює додаткове уявлення про історико-літературний процес досліджуваного періоду.

У другому розділі дисертації “Життєвий і творчий шлях Е.І. Губера” викладено достовірний погляд на життя і творчість митця. Методологічною засадою при цьому слугувало те, що дослідження життєвого шляху сприятиме розумінню особливостей світогляду, а також своєрідності творчості Е.І. Губера, яка значною мірою має автобіографічний характер. З цією метою в роботі зібрано й проаналізовано матеріали з різних джерел. Основним із-поміж них став біографічний нарис О. Тихменьова – сучасника митця, у якому біограф подає чимало інформації. Водночас у своїй праці біограф не дає чіткого уявлення про творчу еволюцію поета, не акцентує увагу на його суспільно-політичній позиції. Тому ці відомості були доповнені матеріалами з інших джерел (спогадів І. Панаєва, приміток М. Лонгінова, О. Дружиніна, П. Вісковатова та ін.). У такий спосіб було здійснено спробу максимального опису життєвого та творчого шляху митця.

Особливу увагу в дослідженні приділено питанню про ступінь впливу на Е.І. Губера німецького вченого-філософа І.А. Фесслера, який поєднав у своєму світогляді містичні й атеїстичні тенденції. Спостереження засвідчує, що силою власної особистості й індивідуальності філософ значною мірою впливав на світосприйняття Е.І. Губера. Та разом із тим непохитні філософські переконання, які відстоював І.А. Фесслер, не мали нічого спільного з тонкою душевною організацією поета. Це створювало протиріччя у світогляді Е.І. Губера й мало безпосередній вияв у його творчості, просякнутій мотивами містичності, мороку.

Не останню роль у становленні Е.І. Губера як художника слова відіграв О.С. Пушкін, позитивний вплив якого досить виразно позначився на поетичній манері митця, зокрема на характері її ритмомелодики. Про це говорить, наприклад, О. Сеньковський в рецензії на поетичну збірку Е.І. Губера. Цю схожість підтверджує і В.Г. Бєлінський, хоча й відносить її до недоліків поетики митця. Свідченням непересічного впливу О.С. Пушкіна став і той факт, що Е.І. Губер, який займав нейтральну літературно-суспільну позицію щодо будь-яких літературних течій чи напрямків, з часу знайомства з великим поетом чітко висловив своє бажання приєднатися саме до “партії” великого поета. Крім того, саме за порадою О.С. Пушкіна Е.І. Губер взявся за повторний переклад “Фауста” Й. Гете. Загалом дослідження досить недовготривалих взаємин великого російського поета й поета-початківця засвідчує, що геній О.С. Пушкіна наснажив молодого митця, надав йому сили, енергії й упевненості в собі. Талант Е.І. Губера за цей час помітно виріс і зміцнів.

Свого часу Е.І.  Губер був також знайомий із М. Полєвим, М. Кукольником, охоче відвідував “четверги Греча”. Особливе враження на поета справила зустріч із В. Жуковським, під впливом елегій якого з-під пера Е.І. Губера з’явилося декілька віршів на тему кладовища. Та передусім поет захоплювався В. Жуковським як перекладачем творів Ф. Шиллера, що певною мірою спонукало й самого Е.І. Грубера до здійснення перекладу низки віршів класика німецької літератури.

Віддаючи багато часу поетичній творчості, Е.І. Губер разом із тим активно займався самовдосконаленням: він вивчав німецьких філософів, займався перекладами, вчитувався у твори Й. Гете. Цілеспрямована робота дала свої результати: 1840 року він брав участь у роботі відділу критики й рецензій в “Библиотеке для чтения”, а наприкінці 1846 року очолив цей відділ. Усебічна обізнаність, світлий розум і простота Е.І. Губера в спілкуванні сприяли тому, що він став авторитетом для молоді вищого столичного суспільства. Серед неї були граф М. Апраксін, князь Д. Салтиков, граф О. Уваров, М. Лонгінов та ін.

Визначаючи періоди творчої еволюції Е.І. Губера, слід відзначити, що перший період припадає на 1828-1839 роки. Вірші поета цього періоду, зібранні в окремий зошит, є першими спробами творчості російською мовою – нерідною для поета. Більш зрілою в цьому плані стала поетична збірка 1835 року, в якій окреслилося коло тем, що були продовжені поетом у наступній збірці. Е.І. Губер, як і його одноліток М.Ю. Лермонтов, став на літературну ниву в той час, коли в російському суспільстві панували песимізм і розчарування, які стали наслідком після грудневої миколаївської реакції. От чому більшість поетів цього періоду певною мірою ріднить почуття безвиході, печаль, розчарування. Переломним у творчості поета був кінець 1839-го року, коли пішов з життя його наставник І.А. Фесслер. Цей сумний факт мав цілком позитивний наслідок: поет звільнився від впливу старшого товариша. Відтак, 1840 рік можна вважати початком нового етапу, що характеризувався прагненням поета зблизити свою творчість з дійсністю. У цей період він створює свої найкращі твори (“У люльки”, “Поэт”, “Награда поэта”, “Прометей” та ін.), частина з яких, на жаль, не була опублікована через цензурні заборони.

Предметом дослідження у третьому розділі “Поезія Е.І. Губера: поетика і проблематика” став поетичний доробок Е.І. Губера, у якому провідна роль належить ліриці. У масиві його віршів виділено тематичні групи і простежено еволюцію поетичної думки поета в кожній з них. Зрозуміло, що тематичний розподіл віршів досить умовний, тому що в його ліриці переплетені різні мотиви. Однак запропонований підхід дає чітке уявлення про багатогранність лірики поета.

Як уже було зазначено, у творчості Е.І. Губера виразно простежуються два періоди: ранній (1828-1839 рр.) і зрілий (1840-1847 рр.). Перший період характеризує збірка 1835 року, яка не була опублікована. Ненависть до розпусти, до розпусних жінок, утіха в дружбі – це ті теми, що розкриває Е.І. Губер. У деяких віршах проявляється пристрасна натура поета, що виражається в освідченнях жінкам, до яких він відчуває благоговіння. Проте в більшості творів поет застерігає людину від падіння, у віршах він ніби питає людину: з чим піде на небо її безсмертний дух? Та разом із тим визнає своє безсилля та боїться власного падіння. Всі муки та недуги своєї душі поет хоче оспівувати у віршах, але така поезія, на його думку, не для юрби, вона не зможе викликати в неї співчуття. Окреслені теми можна вважати постійними й наскрізними в його творчості.

У поетичній збірці другого періоду творчості, яка з’явилася 1845-го року, на перше місце поетом ставиться тема сім’ї і знаходить подальший розвиток тема потягу до істини, якою б гіркою ця істина не була. Але тут дають про себе знати й інші мотиви, оскільки соціально-політична позиція Е.І. Губера на цей час змінилася. Від примирення з дійсністю він переходить до її критики, надає віршам соціальної гостроти. Це стосується передусім віршів останніх років життя митця, які не увійшли до збірки, а також поеми “Прометей”, що через заборону цензури не була надрукована.

Провідне місце в ліриці поета займають філософські теми: життя і смерті, добра й зла, тотальної сили долі над людиною та можливості вільного людського вибору, віри та ін. Наприклад, розмірковуючи про життя, повне страждань і мук, ліричний герой Е.І. Губера приходить до сумних висновків про його оманливість і мінливість, при цьому в смерті він бачить ангела-визволителя. Інша тема – тема людської долі, талану тісно переплетена з рефлексією митцем власної долі. У віршах звучить мотив покірності їй. В інтерпретації Е.І. Губера вона незмінно виступає негативною силою по відношенню до людини. Прагнення глибокого пізнання життя, проникнення в його сутність вилилося в творчості поета в осмислення антиномії добра і зла, намагання з’ясувати, чи здатна людина зробити правильний вибір і стати на шлях, що веде до пізнання істини. Урешті поет знаходить одну з найважливіших відповідей на все різноманіття складних філософських питань. Ця відповідь, на думку поета, криється у вірі. Мотив віри став одним із найорганічніших елементів поезії Е.І. Губера, оскільки був підкріплений власною щирою вірою митця.

Незадоволений дійсністю, поет засуджує людські пороки і звинувачує суспільство в тому, що воно стало причиною двоєдушності й лицемірства людей, змушених виживати там, де панує неправда, наклеп і заздрість. Теми самітності, відчуженості у світі, де немає місця щирим почуттям, також становлять провідні мотиви поезії Е.Губера.

Тема любові й дружби в ліриці Е.І. Губера позначена трагізмом, спричиненим невідповідністю бажаного й реального. Поет, аналізуючи почуття любові, змушений його розвінчувати, оскільки досить часто воно пов’язане з неправдою, удаванням, обманом, жіночим марнославством. Не знайшовши правди в коханні, він шукає її в дружбі. Але й тут йому не вдається знайти рідну душу. Розуміння нещирості людських взаємин, обману, зради, зла вели його до розчарування і в ній.

У віршах, написаних у 1840-х роках, з’явилися мотиви, що свідчать про зближення поета з натуральною школою. Його поезія наповнюється громадянською скорботою, співчуттям до знедолених і ненавистю до можновладців. Приреченість душі на покірність, страждання поступаються прагненням до свободи й готовності до боротьби.

Крім невеликих ліричних творів, Е.І. Губер також створив чотири поеми, дві з яких залишилися незакінченими. Першою спробою Е.І. Губера створити великий віршований твір стала поема “Братоубийца”, у якій він торкається теми материнства. Наскрізним у творі є мотив осуду безпутної поведінки жінки, що нездатна бути гарною матір’ю. Характерною рисою поеми стало те, що в ній образ матері позбавлено ідеалістичного ореолу як утілення абсолютного добра, символу захисту, самопожертви, чим були позначені деякі ліричні твори та поема “Антоній”, у яких поет висловлював свій погляд на материнство як на найважливіше призначення жінки у світі.

Незакінчена автобіографічна поема “Антоній”, яку Е.І. Губер почав писати 1839 року (перехідному в творчості митця), стала спробою проаналізувати ним складні стосунки з І.А.Фесслером – своїм наставником. У поемі виразно проступає мотив розчарування дійсністю, притаманний усій творчості поета, якому протиставляється мотив віри як єдиного шляху до духовного вдосконалення людини.

Незадовго до смерті поет почав писати поему “Вічний жид”, засновану на легенді про мандрівного жида на ім’я Агасфер. На жаль, був написаний тільки пролог до цієї поеми, який не позбавлений рис, характерних для творчості поета в цілому, а саме мотивів самотності, бажання знайти в житті спокій.

Особливого значення для розуміння спадщини поета має поема “Прометей”. Вона цікава тим, що є одним із прикладів інтерпретації античних мотивів поетом-романтиком. В основі поеми лежить типовий для романтиків конфлікт ідеалу й дійсності. Але якщо, наприклад, в поемі М. Щербини неспроможність досягнення ідеалу робить його Прометея пасивним і призводить до загибелі, то в Е.І. Губера робиться наголос на силі духу творчої особистості. На жаль, за життя поета поема не була надрукована через цензурну заборону. Вона побачила світ лише у 80-ті роки і несподівано (адже вона виражала ідеали 1840-х років) набула популярності. Пояснення чому слід шукати в тому, що вона стала співзвучною настроям епохи 1880-х років, коли в російській літературі знову посилилися романтичні настрої, пов’язані із занепадом сподівань народників на селянську соціалістичну революцію. Романтичні ідеї й образи в 1880-ті роки, як і в 1840-ві, служили вираженню визвольних ідей. Поема Е.І. Губера “Прометей” з яскравою героїкою подвигу була близькою “духу часу” 1880-х років, передовій демократичній літературі й улилася в потік прогресивного мистецтва, утверджуючи ідеали подвижницької боротьби за свободу.

У четвертому розділі “Е.І. Губер – перекладач “Фауста” Й. Гете” аналізується діяльність Е.І. Губера як перекладача.

Публікація повного російського варіанту “Фауста” Й. Гете в перекладі Е.І. Губера в першій половині XIX століття, у час, коли були відомі лише кілька російськомовних уривків цього величного твору німецької літератури, стала помітним явищем. Цим перекладом Е.І. Губер активізував процес створення нових перекладів видатного твору німецького митця. Не один раз прізвища М.П. Вронченка, О.М. Струговщикова, М. Грекова, І.С. Тургенєва, М.П. Огарьова та ін. з’являлися під уривками й повними перекладами, але саме праця Е.І. Губера залишається однією з кращих, що засвідчує зокрема і її сучасне перевидання.

Порівняно з повними перекладами “Фауста” середини XIX століття (М.П. Вронченка, О.М. Струговщикова, М. Грекова) переклад Е.І. Губера виграє своєю поетичністю, прагненням запобігти буквалізму й відтворити оригінальний розмір твору. Поет обмежився перекладом першої частини трагедії, тому що другу вважав позбавленою живого драматичного руху, і в цьому проявилася його недооцінка геніального творіння Й. Гете. Друга частина трагедії була представлена Е.І. Губером у формі прозового переказу з віршованим перекладом окремих строф. У вступі до перекладу цієї частини трагедії він акцентує увагу на необхідності простежити взаємозв’язок твору із життям його автора. У зв’язку з цим він проводить паралель між Й. Гете і Фаустом.

До художньо найкращих місць у перекладі можна віднести ліричні фрагменти трагедії, а також більшість монологів Фауста, відтворюючи які Е.І. Губер використовував свій поетичний досвід. У них чітко простежуються особливості перекладацької манери митця, що виявлялися в ампліфікації та широкому використанні штампів романтичної лексики й фразеології. Менш вдалими є фрагменти, у яких необхідно було передати особливості мовлення Мефістофеля й Гретхен. Причиною цього стало те, що для передачі мовлення зазначених персонажів потребувалося досконале знання лексико-стилістичних особливостей російської мови, якими Е.І. Губер, на жаль, володів недостатньо. Саме це й стало серйозною перешкодою на шляху створення виразних характерів та образів трагедії.

Окрім історичної та художньої цінності, переклад Е.І. Губера мав і практичне значення: методи, застосовані митцем в роботі над “Фаустом”, стали практичним втілення принципів, сформульованих теоретиками перекладу того часу. Так, В.Г. Бєлінський висував вимогу щодо відтворення в перекладі віршової форми оригіналу. Керуючись цим принципом, Е.І. Губер, як він сам писав у передмові до видання “Фауста”, намагався за можливістю зберегти всі розміри оригіналу, зокрема й неправильний розмір німецьких народних пісень XVI століття – knittelverse. На переконання перекладача, віршова форма тісно пов’язана з ідеєю трагедії та співвідноситься з почуттями та станом дійових осіб. Отже, позиція Е.І. Губера щодо методу перекладу відповідала його меті: зберегти всю глибину оригіналу і сутність високих образів, створених Й. Гете, не відступаючи при цьому від метрики оригіналу. Очевидно, що такий підхід цілком можливий і вартий поцінування.

Однак у той період в оцінці праці Е.І. Губера, наприклад, В.Г.Бєлінським, визначальну роль відіграли не формальні здобутки перекладача, а ступінь узгодження його перекладу з “духом твору”. І саме у цьому, тобто в тлумаченні “духу”, ідеї трагедії погляди перекладача та критика суттєво розходилися. Так, Е.І. Губер в образі Фауста вбачав відображення духовного прагнення людини, яка порвала з богослов’ям та схоластикою для самостійних наукових пошуків та чуттєвої насолоди життям. Її призначення – пройти крізь темряву земних протиріч і сумнівів. Основна ідея “Фауста”, як вона була відображена Е.І. Губером, полягає в тому, що людина в прагненні до пізнання духовного світу, дійшовши до межі людських можливостей, замість покірливості й розуміння власної немочі перед Богом стає до безглуздої боротьби з ним і гине. Фауст – це боєць у боротьбі віри й пізнання. Єдиний шлях до спасіння – це віра. Отже, у перекладі відбилося релігійне світосприйняття Е.І. Губера. Натомість для В.Г. Бєлінського-гегельянця образ Фауста – це втілення ідеї про прихід людини до цілком закономірного й необхідного етапу в розвитку людського духу, що знаменує епоху розпаду, дисгармонії, рефлексії, яка йде за “дитинством духу” та “природною свідомістю” і повинна завершитися новою гармонією, примиренням на більш високому рівні.

П’ятий розділ дисертації “Е.І. Губер – літературний критик” містить характеристику й аналіз діяльності Е.І. Губера на ниві літературної критики.

Передусім варто зазначити, що робота в галузі критики не була основною для Е.І. Губера. Вона стала лише своєрідною спробою вираження митцем своєї власної літературно-суспільної позиції.

Поштовхом до розгортання критичної думки поета стало все глибше осмислення ним навколишньої дійсності та намагання з’ясувати місце й роль мистецтва слова в подоланні протиріч, якими була наповнена ця дійсність. Роздуми над цими питаннями привели Е.І. Губера до переконання про необхідність зближення літератури з дійсністю. Таку позицію він намагався реалізувати у власній художній творчості, свідченням чого, як було показано вище, став його поетичний доробок “зрілого” періоду. Та поряд із цим митець не міг знехтувати й засобами критики для репрезентації власних поглядів на літературу та висловлення своєї літературно-суспільної позиції. 

У цьому розумінні особливе значення належить праці “Русская литература в 1846 году”, у якій Е.І. Губер на підставі аналізу поглядів слов’янофілів і представників “натуральної школи” констатує, що не схильний віддавати перевагу ані тим, ані іншим, таким чином конституюючи власну нейтральну позицію. Разом із тим він схвально оцінює здобутки “натуральної школи”, хоча і засуджує її недоліки. Щоправда, рецензія на книгу М.В. Гоголя “Выбраные места из переписки с друзьями” свідчить про те, що йому досить близькі принципи “натуральної школи”. Навзагал, слід сказати, що критична думка митця не досягла глибини теоретичних узагальнень щодо літератури та її ролі в суспільстві, сформульованих В.Г. Бєлінським, і на заваді цьому стала саме “нейтральність” соціально-політичної, а відтак, і літературно-суспільної позиції Е.І. Губера.

Свій погляд на принципи критичного аналізу літературного твору Е.І. Губер виклав у статті про Ф. Шиллера, де він умовно розподіляє критику на “класичну” та “романтичну”. Сутність “класичної”, на думку критика, полягає у зіставленні певного твору з догматизмом умовних зразків, а “романтичної” – у з’ясуванні ступеня відповідності твору сучасній йому дійсності. Зрозуміло, що Е.І. Губер віддає перевагу “романтичному” способу прочитання твору. Ґрунтуючись на таких позиціях, він вважав, що кожний автор має право відображати дійсність згідно з власним сприйняттям, а завдання критики в такому разі полягає в тому, щоб визначити, чи зміг автор повноцінно зобразити цю дійсність, чи відповідає твір дійсності. Не важко помітити, що такий погляд цілком відповідає реалістичному принципу В.Г. Бєлінського. Та, на відміну від знаного критика, Е.І. Губер не формулює чітко того, що саме він розуміє під поняттям “відповідність твору дійсності”, тобто чи автор твору має миритися зі станом речей у дійсності, а чи заперечувати його в своїх творах.

Визнаючи право кожного автора на власний погляд на дійсність і вважаючи, що роль критика полягає лише у визначенні ступеня відповідності авторської позиції стану речей у дійсності, Губер-критик був глибоко переконаний, що справжній критик має з’ясувати ступінь цієї відповідності лише з урахуванням світосприйняття автора. Звідси схильність Е.І. Губера до поглибленого вивчення біографії досліджуваних ним митців. Саме в такий спосіб він визначив для себе шлях вивчення творчості Ф. Шиллера. Цими ж принципами він керувався, оцінюючи поезію пушкінської епохи, спадщину М. Ломоносова та ін.

До кола зацікавлень Е.І. Губера-критика ввійшли найрізноманітніші твори й персоналії. Однією з найцікавіших є розвідка про літературну та наукову діяльність М.В. Ломоносова, у якій критик віддає належне заслузі великого вченого як реформатора російської мови. Особливою теплотою пронизані статті про життєвий і творчий шлях Ф. Шиллера. У статті, присвяченій пам’яті М. Язикова, подається оцінка епохи О.С. Пушкіна з акцентом на визначній ролі представників цього часу в становленні російської літературної мови та розвитку віршування.

Незважаючи на невелику кількість опублікованих статей Е.І. Губера, їх жанрова специфіка приємно вражає: це й літературний нарис (“Русская литература в 1846 году”), і портрет письменника (статті про Ф. Шиллера), й критичний огляд (“Литература Германии”). Високого поцінування варта й стилістика, притаманна його критиці, характерною ознакою якої є особлива поетична манера оповіді, пересипана ліричними та філософськими відступами. Наявність потужного ліричного струменя зумовлена тим, що критик намагався проникнути у “внутрішній світ” тих, про кого він писав, відкрити їх душевні переживання й протиріччя (показовими в цьому розумінні є статті про М. Ломоносова та Ф. Шиллера). У свою чергу філософські відступи сприяли більш повному розкриттю критиком своєї центральної думки про твори чи творчість певного митця. У них Е.І. Губер розмірковував про печальну долю генія, не владного над долею, про примарність слави, про муки душі митця, його самотність, про нужду, вічну супутницю генія, про поета і юрбу.