ВТОРИННА НОМІНАЦІЯ В СИСТЕМІ УКРАЇНСЬКОЇ МЕДИЧНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ



Название:
ВТОРИННА НОМІНАЦІЯ В СИСТЕМІ УКРАЇНСЬКОЇ МЕДИЧНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ
Альтернативное Название: ВТОРИЧНАЯ НОМИНАЦИЯ В СИСТЕМЕ УКРАИНСКОЙ МЕДИЦИНСКОЙ терминологии
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У Вступі обґрунтовано вибір теми дисертації та її актуальність, вказано на зв’язок дослідження з науковою проблематикою кафедри української мови, сформульовано мету й основні завдання роботи, окреслено об’єкт і предмет дослідження, охарактеризовано джерела фактичного матеріалу та методи їхнього опрацювання, визначено наукову новизну одержаних результатів, їхнє теоретичне і практичне значення, форми апробації результатів дослідження.


 Перший розділ «Вторинна номінація в термінології» складається з чотирьох підрозділів.


Підрозділ 1.1. «Способи розбудови термінології». Тут з’ясовано місце вторинної номінації серед інших шляхів поповнення термінної лексики, виділено основні відмінності вторинного називання та первинної номінації.


У підрозділі 1.2. «Особливості вторинної номінації в термінології» теоретично обґрунтовано перехід від структурно-семасіологічного принципу осмислення мовної системи до ономасіологічного в аспекті зіставлення словотвору та номінації. Поняття номінації значно ширше, ніж поняття словотвору, оскільки, по-перше, результат словотворення завжди виконує номінативну функцію, а номінація не завжди здійснюється словотворчими засобами; по-друге, номінація охоплює і запозичення, і номінування спеціальних понять за допомогою складних синтаксичних конструкцій: предикативних та непредикативних; по-третє, усі засоби, прийоми та моделі словотвору виникають та існують для номінації, тому словотвір – це лише сфера особливих одиниць номінації – похідних (якщо слово є непохідним, його виникнення ми не можемо трактувати як наслідок словотвору, таким чином, словотвір входить у поняття номінації лише як її складник). На цьому ґрунтується ономасіологічний підхід, основною метою якого є пошук мовного позначення для точного та чіткого відображення нової реалії дійсності вербальними засобами.


В основу дослідження покладено теорію номінації, яку розробили чеські мовознавці М. Докуліл та Й. Кухарж. Автори ономасіологічної теорії виділяють головне поняття номінації – ономасіологічну категорію, що охоплює ономасіологічну базу та ономасіологічну ознаку. У процесі вторинної номінації ономасіологічною базою виступає окрема мовна форма, яка слугує позначенням для нового поняття, а ономасіологічною ознакою – показники, що мотивують вибір саме тієї, відомої вже у мові, форми для номінації нового поняття. Ономасіологічна база та ономасіологічна ознака повинні перебувати в тісному взаємозв’язку, адже важливо не тільки за допомогою якого мовного позначення номінуємо нове поняття, але й те, яку з ознак обираємо за основу називання. Звичайно, існують загальні мовні закони номінування, але в кожній мові вони виражені по-різному. Наприклад, метафора за подібністю форми (форма чаші) та функції (бути вмістищем) реалізується в медичній термінології української, латинської та англійської мов по-різному: cupula (лат.), cup (англ.), чаша (укр.). Те саме медичне явище «вмістище подібної до чаші форми» в латинській мові асоціювалось із бочкою, в англійській – із горнятком, а в українській – із чашею.


Термінологічна номінація має особливості, які зумовлені тим, що термін та слово за своєю природою – різні мовні знаки, незважаючи на значну кількість спільних рис. Загалом природа терміна визначена переліком властивостей, які він повинен мати, і найважливішими з яких вважаємо номінативність, дефінітивність та наявність чіткої вмотивованості.


Відтак виділено ономасіологічну базу вторинної номінації в медичній терміносистемі: 1) загальновживані слова; 2) терміни медичної субтерміно­системи; 3) терміни інших терміносистем. Виявлено, що результатом вторинної номінації в медичній терміносистемі є: 1) полісемія на загальномовному рівні, що виявляється в наявності різних значень слова: загальновживаного та спеціального (труба – інтегральні семи «форма каналу» та «функція перенесення або сполучення» є показником взаємодії загальновживаного слова та медичного терміна); 2) багатозначність на рівні однієї терміносистеми – існування власне медичного значення та значення медичної субтерміносистеми (ампула – взаємодію анатомічної та медичної терміносистем засвідчує інтегральна сема «форма»); 3) полісемія на рівні двох та більше терміносис- тем – існування у слові медичного значення та значення іншої терміносистеми, суміжної або віддаленої (атака – інтегральною семою виступає сема «функція раптового нападу»). Активізуються загальні та специфічні закони мови: на загальномовному рівні – це формування багатозначності слова, на термінологічному – це виникнення кількох термінологічних значень, на субтермінологічному рівні – це поява кількох значень у межах однієї терміносистеми.


У деяких словниках результати вторинної номінації позначено як омоніми, проте часто виокремлення деяких омонімних медичних термінів (ячмінь, ящур) є результатом не омонімії, а полісемії, оскільки значення слова пов’язані між собою метонімними або метафоричними зв’язками, що засвідчують спільні семи зовнішньої подібності.


Взаємодія термінологій наукових галузей може відбуватись на концеп­туальному рівні, тобто загальне уявлення про систему наукового поняття переноситься на уявлення про поняття іншої наукової галузі. У результаті метафори утворюються асоціативні поля: наприклад, асоціативне поле, пов’язане із географічним поняттям «земна куля»: екватор, меридіан, орбіта, полюс; та медичним поняттям «око – орган зору»: екватор кришталика, екватор ока, меридіани ока, орбіта, полюс передній очного яблука. Обидва поняття належать до різних наукових галузей і характеризуються зовнішньою схожістю за асоціацією «кулястість», тому Земля має відповідник земна куля, а головна частина органа зору – очне яблуко (яблуко за асоціацією «кулястість»).


Підрозділ 1.3. «Мовна та художня метафора і метонімія» присвячений виділенню критеріїв розмежування мовних та літературних метафори й метонімії, відмінності між якими зумовлені особливостями мовної системи та специфікою літератури як виду мистецтва.


У підрозділі 1.4. «Принципи унормування вторинних медичних наймену­вань» запропоновано виробити концепцію мовного планування щодо формування терміносистем та розроблено принципи відбору відомої в мові назви для позначення нової реалії в межах норм терміносистеми, а також принципи відбору нормативного терміна із варіантної пари.


Другий розділ «Метафора в українській медичній терміносистемі» присвячений з’ясуванню мовного статусу автосемантичних та синсемантичних медичних термінів, що виникли внаслідок дії метафоричних механізмів.


У підрозділі 2.1. «З історії розвитку поняття термін-метафора» розглянуто й проаналізовано різні погляди на метафору, що мали великий вплив і на розвиток поняття терміна-метафори.


Підрозділ 2.2. «Метафора в медичній терміносистемі» складається із шести параграфів. У першому параграфі «Основа виникнення метафори в медичній терміносистемі» проаналізовано медичні терміни, утворені внаслідок метафори, у контексті ономасіологічного підходу. Загальною ономасіологічною ознакою для виникнення мовної метафори є подібність об’єктів, які порівнюються. Вибір ономасіологічної ознаки залежить від кожного окремого випадку номінації. Фактичний матеріал медичної термінології дає можливість вважати, що базовою ономасіологічною ознакою для називання нового медичного поняття, найчастіше стає: 1) подібність зовнішнього вигляду (вінець, голка, келих, сумка, чашка); 2) спільна функція (бар’єр, ворота, зв’язка, міст, покрівля, пояс,); 3) зовнішня і функційна схожість одночасно (вуздечка, калитка, канал, комірка, корінь, мішок).


Найчастіше ономасіологічною ознакою для номінації в медичній термінології стає подібність зовнішнього вигляду об’єкта номінації (подібність форми чи ознаки зовнішнього вияву). Значно рідше – подібність функцій, а також, зовнішня та функційна подібність одночасно. У відсотках вони становлять відношення 65% : 18% : 17%.


У другому параграфі «Взаємозв’язок загальновживаного слова та медичного терміна в актах вторинної номінації» з’ясовано природу взаємодії загальновживаного слова та медичного терміна на рівні мовних знаків, а також характер полісемії як наслідок цієї взаємодії.


Використання загальновживаного слова в номінації медичних понять може мотивувати виникнення одного, двох або й трьох медичних значень. Загальновживане слово лійка спричинило появу одного медичного значення «лійкоподібне продовження трубчастого органа»; загальновживане слово склепіння зумовило двозначеннєву структуру терміна склепіння 1) «дугоподібна структура, подібна до склепіння» та 2) «пучки нервових волокон у півкулях головного мозку, які з’єднують нюхові центри». Значення загальновживаного слова інколи може бути базою створення трьох значень медичного терміна, які виникають на основі метафори за подібністю, наприклад, ворота 1) «місце входу нервових волокон»; 2) «місце проникнення інфекції»; 3) «місце входу органа». У переході слова в розряд терміна відбувається не лише денотативна зміна, а й сигніфікативна.


Багатозначність терміна однієї терміносистеми є небажаним явищем, оскільки вона може призводити до непорозумінь у текстах певної тематики, адже науковий стиль вимагає точності вираження думки. Виникнення багатозначності медичного терміна зумовлене багатогалузевою структурою терміносистеми. Власне медичне чи галузеве медичне значення терміна можуть займати різні позиції і реалізуватись у різних кількісних пропорціях. Багатозначність слова, яке має і загальновживане значення, і термінологічне, не є перешкодою для точного і правильного вираження думки, оскільки воно, як правило, вживається в одному із значень у текстах відповідної тематики.


Третій параграф «Перехід термінів різних фахових систем у медичну галузь» демонструє, що в актах вторинного називання взаємодія термінологій різних наукових галузей із медичною виявляється в тому, що слово може набувати, крім спеціального, ще й медичне значення. Виникнення медичних терміноодиниць мотивують терміни різних терміносистем: мистецької: пластика; філософської: толерантність; друкарської: сигнатура; хімічної: еліксир; геологічної: каверна; географічної: друза, орбіта, екватор, меридіани; фізичної: аберація; технічної: шунт; військової: атака; історичної: стигми; економічної: компенсація; математичної: хорда; біологічної: поліпи.


Взаємодія терміносистем в актах вторинної номінації не є однобічною, оскільки медичні терміни можуть бути джерелом для виникнення термінів інших терміносистем, наприклад шприц (вживається і в медичній, і в технічній термінологіях), зонд (функціонує і в медичній, і в географічній сферах), ін’єкція (є медичним терміном та геологічним одночасно), орган (має і медичне, і суспільно-політичне значення), ремісія (виявляємо і в медицині, і в економічній діяльності, і в юридичній сфері), рецидив (функціонує в медичній та юридичній термінологіях), реципієнт (має медичне, хімічне та лінгвістичне значення) та інші.


У четвертому параграфі «Умотивованість вторинних медичних найменувань» з’ясовано, що вмотивованість вторинних термінологічних найменувань відбиває формально-семантичну залежність одного слова (терміна) від іншого (загальновживаного або спеціального). На рівні мотивації здійснюється асоціативний зв’язок між семантичними елементами номінативної одиниці й відповідним лексичним значенням. Мотивація полягає в тому, що встановлюються асоціації (за подібністю або суміжністю) на рівні сем. Проте не завжди асоціативність мисленнєвих процесів при термінологічній номінації знаходить відображення у семній структурі значення терміна, що зумовлює нечіткість у визначенні його вмотивованості.


У системі медичної термінології функціонують терміни із завуальованою (воротар, ковадло) та незавуальованою (крило, камера) вмотивованістю. Мотивувальна ознака може: 1) бути стрижневим компонентом значення слова (китички – інтегральна сема «жмуток» є центральною в обох значеннях слова: загальновживаному та медичному); 2) перебувати на периферії значення слова (купол – спільна сема «опуклість, кулястість» є периферійним компонентом у семній структурі значень); 3) взагалі не відображатись у семній структурі значення і загальновживаного слова, і терміна (лопатка – «форма лопатки» не відображена на семному рівні, але викликає асоціації зовнішньої подібності плечової кістки та знаряддя праці).


За ступенем відображення мотивувальної ознаки в семній структурі значення терміни – вторинні назви розмежовуємо на: 1) терміни абсолютно вмотивовані (якщо мотивувальна ознака є стрижневим компонентом семної структури значення терміна); 2) терміни частково вмотивовані (якщо мотивувальна ознака перебуває на периферії семної структури значення терміна); 3) терміни асоціативно вмотивовані (коли мотивувальна ознака не відображена у значенні терміна на семному рівні, а лише на рівні асоціацій).


П’ятий параграф «Ускладнена метафора» засвідчує, що ономасіологічною базою можуть бути не тільки слова, що за своєю структурою є простими, а й досить часто у структурі новоутворених в результаті метафори термінів містяться суфікси, що в загальновживаній лексиці мають емоційно-оцінне забарвлення. Але оскільки процеси метафоризації відбуваються в науковій мові (маємо на увазі фахову мову медицини), то суфікси втрачають конотативне забарвлення. У термінів зникає конотація ще й тому, що вона є відображенням уявлень суб’єкта творення, а під час вторинної номінації більшої ваги набувають об’єктивні чинники – зв’язки між реаліями, які вже потім відображаються у свідомості термінолога.


Базою для створення суфіксальних термінів-метафор найчастіше стають терміни споріднених терміносистем. Таке явище засвідчує можливість існування внутрішньомедичної термінологічної номінації: шия (анатом.) – шийка (шийка зуба, шийка нижньої щелепи і т.д.); шлунок – шлуночок (шлуночок мозку, шлуночок серця та ін.); мозок – мозочок.


У шостому параграфі «Лексико-семантичні групи загальновживаних слів, що є базою для називання медичних понять» розглянуто систему лексем слів, що стали основою метафоричних зміщень значень. На рівні семантики організація лексики будь-якої мови дає можливість простежити її динаміку. В актах вторинної номінації найчастіше відбувається зміна семантичної структури загальновживаних слів, які набувають термінних ознак та значно звужують свої синтагматичні властивості, тобто зменшується їхня здатність сполучуватися з багатьма компонентами мови. Терміни, які переходять з однієї терміносистеми в іншу, зазнають аналогічних змін. Причинами таких процесів у мові є: зміна поняттєвого наповнення; зміна сфери вживання; зміна семантичної структури слова, денотативного і сигніфікативного значення.


Загальновживане слово серп входить у семантичний ряд «знаряддя праці» і на рівні синтагматики утворює словосполучення: серп сільськогосподарський, серп металевий та ін. Медичний термін серп набуває інших синтагматичних уточнень: серп мозковий, серп пахвинний та ін.


Взаємопереходи на рівні семантики відбуваються й між різними терміносистемами. Наприклад, математичний термін трикутник входить у семантичний ряд «геометрична фігура» і може поєднуватись із атрибутивними компонентами: трикутник рівносторонній, трикутник прямокутний та ін. Медичний термін має інші синтагматичні зв’язки: трикутник ключично-грудний, трикутник трахейний, трикутник мостомозочковий, трикутник сонний та ін.


Центральною базою для метафоричних зміщень у медичній терміносистемі стало 11 лексико-семантичних груп слів: назви предметів побуту (годинник, келих, миска, подушка), назви знарядь праці та їх частин або елементів (веретено, гачок, голка, ковадло), назви будівель, приміщень, споруд та їх елементів (лабіринт, міст, намет, піраміда), назви вмістищ (калитка, коробка, мішок, сумка), назви форм рельєфу (горб, западина, озеро), назви рослин, плодів та їх частин (гілка, зеренце, листок, стебельце), назви тварин та частин тваринних організмів (крило, миша, хвіст), назви осіб за професією або діяльністю (водій, воротар. носій), назви одягу, взуття та їх елементів, назви прикрас та їх елементів (манжетка, намисто, підошва, пояс), назви природних явищ (буря, вихор, місячок). Найчастіше загальновживані слова переходять у термінні семантичні ряди: орган або частина органа, структура органа, хвороба.


У підрозділі 2.3. «Синсемантичні медичні терміни» охарактеризовано неоднослівні медичні терміни, що виникли внаслідок вторинної номінації, розглянуто внутрішню синтагматику термінів-словосполучень із метафоричним значенням, виокремлено найпродуктивніші моделі медичних метафоризованих термінів-словосполучень, а також виявлено їхні парадигматичні відношення.


Ономасіологічною базою для виникнення метафоризованих термінів-словосполучень, як і однослівних, може бути загальновживане слово, термін медичної субтерміносистеми чи термін іншої терміносистеми: замок кістковий, миска ниркова. Найчастіше медичні найменування мають до семи конкретизаторів. Деякі медичні терміни характеризуються високим рівнем номінативної продуктивності – мотивують виникнення понад двадцять видових терміноодиниць, напр. борозна: Адамса, барабанна, вінцева та ін.


Термін-словосполучення, що має метафоричне навантаження, виступає як одна номінативна одиниця, яка при розпаді втрачає не тільки семантичну єдність компонентів, але й метафоричне забарвлення. На початкових етапах виникнення такої складеної номінації конотативне навантаження можуть мати як опорний компонент, так і конкретизатор, проте із активним входженням у певну терміносистему зникає емоційно-експресивне забарвлення й словосполу­чення набирає ознак нейтральності.


Двокомпонентні терміни-словосполучення представлені в медичній термінології двома різновидами: 1) субстантивно-субстантивні (ніжка мозку, хмаринка рогівки); 2) субстантивно-ад’єктивні (грудна протока, кров’яне депо). У такого типу термінів-словосполучень метафоризатором усієї сполуки виступає опорний компонент, проте можлива також метафоризація обох компонентів, наприклад: вузлики співаків.


Якщо в субстантивно-ад’єктивних словосполученнях конкретизатором виступає відносний прикметник, то метафоричне навантаження відображає опорний компонент (жовчні нориці, кров’яне депо), якщо ж конкретизатор виражений якісним прикметником, то він і є метафоризатором (гострий живіт, вузький таз).


Найвищий ступінь нерозкладності в медичній термінології мають субстантивно-ад’єктивні словосполучення, обидва компоненти яких мають метафоричне значення: дамські шпильки, ведмежа лапа, леопардова шкіра, муркотіння котяче, мовленнєвий салат та ін. Переходячи в наукову мову, такі терміни втрачають конотативне забарвлення і зв’язок із вихідними словами.


Трикомпонентні аналітичні терміни є комбінацією домінантного найменування із двокомпонентними сполуками (гребінь шийки ребра) або домінантної конструкції із іменником чи прикметником в атрибутивній функції (венозна пазуха склери). Метафоризатором у таких термінах-словосполученнях виступає опорне найменування, хоча інколи метафоричне навантаження можуть мати всі компоненти словосполучення (велика гусяча лапка). Чотирикомпонентні медичні терміни-словосполучення є комбінацією різноманітних компонентів, зберігаючи при цьому семантичну цілісність (вуздечка верхнього мозкового паруса). Кількісно п’ятикомпонентні терміносполучення становлять межу аналітичних термінів. У сфері номінації наукових понять медичної терміносистеми їх можна розглядати як спорадичне явище (верхня цибулина внутрішньої яремної вени). Прийменникові терміносполучення для медичної термінології не характерні, вони функціонують у просторі терміносистеми тільки як поодинокі випадки: бурчання у кишках, маска для наркозу.


Відношення гіперо-гіпонімії в медичній терміносистемі також зумовлені кількісним та якісним розвитком цієї термінології. Виявом цього може бути вживання опорного компонента (опорної назви) із означенням, яке вводить у семантичне поле терміна додаткові семи із сигніфікативним значенням: лабіринт завитковий, лабіринт кістковий, лабіринт перетинчастий, лабіринт присінків, лабіринт решітчастий.


Термін може мати один або кілька конкретизаторів, які творять систему із відношенням синонімії та антонімії (протиставлення) між ними. Причиною існування антонімічних пар термінів-словосполучень у мові медицини є протилежні значення конкретизаторів (канатик задній-передній). Явище синонімії конкретизаторів досить поширене в медичній термінології. Термін може мати один або кілька таких варіантів (коло артеріальне великого мозку / коло Віллізія / многокутник артеріальний). Наявність варіантів у мові медиків свідчить про незавершеність формування системи та становлення медичної термінології на сучасному етапі. Синонімні ряди медичних терміносполучень або двохелементні, або трьохелементні і часто базуються на зміні конкретизаторів опорного найменування.


У третьому розділі «Метонімія в українській медичній терміносистемі» виділено основні напрями метонімних транспозицій у системі медичної термінології, з’ясовано ономасіологічну ознаку та основні зміни значеннєвих категорій у межах метонімізації. Він складається із двох підрозділів.


Підрозділ 3.1. «Метонімні транспозиції в українській медичній терміносистемі».


Відбір ономасіологічного базису та ономасіологічної ознаки при метонімії залежить не стільки від досвіду, скільки від фокусу уваги суб’єкта номінації. Метонімне зіставлення предметів відбувається за ознакою суміжності, тобто належності їх до одного кола явищ, пов’язаних часовими, просторовими, причинно-наслідковими й іншими відношеннями.


Метонімія відображає постійні контакти між об’єктами й типізується, створюючи семантичні моделі багатозначних слів. Ономасіологічною ознакою при метонімних транспозиціях у медичній термінології може бути: 1) суміж­ність (має найчастотніший вияв і характерна практично для всіх напрямів метонімії) (процес – результат процесу: відмороження може позначати дію та ушкоджену частину тіла); 2) партитивність (орган – частина органа: крижі позначає нижню частину спини і трикутну кістку); 3) приналежність, характерна для складених термінів, що у структурі містять конкретизатор із позначенням особи, причетної до опису чи дослідження поняття (окуляри Бартельса ).


Основою метонімії можуть слугувати відношення між однорідними та неоднорідними категоріями. Назви дій можуть отримувати 1) предметне значення (процес – результат процесу), 2) атрибутивне значення (процес – властивість). Назви предметних сутностей можуть набувати: 1) кванти­тативного значення (предмет – кількісний показник); 2) процесуального значення (предмет – процес), 3) атрибутивного значення (стан – ознака хвороби). Атрибутивні назви змінюють своє значення на 1) квантитативне (властивість – кількісний показник), 2) процесуальне (властивість – процес); 3) предметне (властивість – предмет). Квантитативні назви трансформують своє значення у 1) предметне (кількісний показник – хвороба); 2) атрибутивне (кількісний показник – властивість). Асоціації об’єктів за суміжністю, а також понять за їх логічною близькістю перетворюється на тісний зв’язок різних категорій значення. Такого типу метонімія слугує номінації нових понять і сприяє розвитку лексичних засобів не тільки терміносистеми, а й мови загалом.


У медичній термінології метонімія часто виникає на основі синтаксичних контактів і є результатом стиснення тексту (операція Брікера). Явище конденсації структури словосполучення терміна-епоніма досить поширене в медичній термінології. У власних назвах увіковічнюються автори нових методів проведення операцій, винахідники ліків, відкривачі нових хвороб, експериментатори.


Підрозділ 3.2. «Напрями метонімних транспозицій в українській медичній термінології».


Вивчення напрямів метонімних транспозицій у будь-якій термінології дає можливість не лише структурувати терміни, що виникли внаслідок метонімії, та виокремити моделі метонімної номінації, а й з’ясувати внутрішньо­термінологічну специфіку номінації нових понять певної наукової галузі. Фактичний матеріал медичної термінології демонструє метонімні транспо­зиції, характерні не тільки для системи мови загалом та для терміносистеми певної мови (процес – предмет, процес – кількісний показник, властивість – предмет і т. д.), а й особливості медичної термінології. Власне медичні метонімні транспозиції ілюструють зміщення в напрямі: процес – хвороба (застуда, охолодження); процес – операція (вправлення, пересадження); орган – частина органа (борода, мозок великий); орган – деформація органа (вухо Вільдермута, ніс сідлоподібний); орган – хвороба (живіт гострий, лікоть тенісний); стан – хвороба (безсоння); хвороба – наслідок хвороби (ковтун, наріст).


Найбільша кількість медичних термінів номінована на основі перенесення процес – предмет (викривлення, забій, прорив). Основою номінації можуть бути й інші типи транспозицій: процес – результат процесу: відмороження, загострення; процес – хворобливий стан: завантаженість, отруєння; процес – хвороба: гальмування, охолодження; процес – операція: пересадження, розтин, скостеніння; процес – кількісний показник: вдих, ковток; процес – метод: витягнення, натяг, обливання; процес – властивість: вакуолізація, засвоєння; предмет – кількісний показник: ложка, поріг; предмет – метод: ванна, маска; властивість – кількісний показник: засвоюваність; властивість – кількісний показник: токсичність, хворобливість; орган – деформація органа: ніс сідлоподібний; орган – хвороба: голова квадратна, живіт гострий; метод – засіб: косметика, полоскання.


Метонімні транспозиції, коли транспонованим виступає загальновживане слово, характеризуються певними закономірностями. Метонімні зміщення характерні для таких іменників: 1) віддієслівних безсуфіксальних іменників: вдих, забій, згин, прорив, укус, шов; 2) віддієслівних іменників з суфіксом –енн’ та –анн’: викривлення, загострення, знеболювання, отруєння; 3) віддієслівних іменників з суфіксом -к: вирізка, вставка, перетяжка, присипка; 4) від­прикметникових іменників з суфіксом –іст’: завантаженість, засвоюва­ність, яскравість. Щодо віддієслівних термінів на –к (а), то їх варто уникати чи замінити термінами на –ння, –ття або безсуфіксальними віддієслівними іменниками (вирізка – виріз, витяжка – витягнення, вставка – вставлення, перетяжка – перетяг, присипка – присип та ін.).


 


ВИСНОВКИ


1. Вторинна номінація в терміносистемі – це універсальний динамічний процес творення нових термінів, що відображає особливості наукової концептуалізації, яка ґрунтується на загальних та специфічних властивостях терміна. Вона реалізується в медичній терміносистемі у двох основних видах: метафорі й метонімії, відповідно до типу асоціацій, що лежать в її основі (за подібністю або суміжністю).


2. Явище вторинної номінації в медичній терміносистемі характеризується системністю: з одного боку, результатом вторинної номінації є термін, який входить у систему термінів певної наукової мови та в систему мови взагалі; з іншого боку, будь-яке групування, класифікація термінів, що з’явилися внаслідок дії вторинного називання, свідчать про закономірність вияву цього явища.


3. Результатом вторинної номінації в медичній терміносистемі є поява: 1) полісемії на загальномовному рівні (взаємодія загальновживаного значення та медичного); 2) полісемії на рівні однієї терміносистеми (зв’язок значень термінів різних галузей медицини); 3) полісемії на рівні двох чи більше терміносистем (існування медичного значення та значення терміна іншої терміносистеми).


4. Ономасіологічною ознакою в домінуванні механізмів метафори в медичній терміносистемі може бути: 1) зовнішня схожість, 2) спільна функція, 3) зовнішня та функційна подібність.


5. Ономасіологічною ознакою метонімії може бути: 1) суміжність, 2) партитивність; 3) приналежність. У результаті метонімних транспозицій у слові виникають нові категорії значень, при цьому в семантиці слова можуть поєднуватися принципово різні види значення: 1) атрибутивні, 2) процесуальні, 3) предметні (абстрактні й конкретні), 4) квантитативні. Асоціації об’єктів за суміжністю, а також асоціації понять за їхньою логічною близькістю перетво­рюються на тісний зв’язок різних категорій значення. У медичній термінології метонімія часто виникає на основі синтаксичних контактів і є результатом конденсації тексту.


6. Поряд із загальномовними та загальнотермінологічними моделями метонімних транспозицій у медичній терміносистемі витворилися специфічні моделі, виокремлення та опис яких має важливе значення для систематизації, стандартизації та уніфікації термінної лексики української мови.


7. Властива термінам як номінативним одиницям внутрішня форма має мотивований зв’язок зі словом, на якому базується творення термінів. Умотивованість медичних термінів є незавуальованою та завуальованою. При цьому мотивувальна ознака може 1) бути стрижневим компонентом значення слова; 2) перебувати на периферії значення слова; 3) взагалі не бути відобра­женою у семній структурі значення слова. За ступенем відображення мотиву­вальної ознаки на семному рівні одиниці медичної терміносистеми є 1) абсо­лютно вмотивованими, 2) частково вмотивованими, 3) асоціативно вмотивова­ними.


8. Центральною базою для метафоричних зміщень у семантиці стало 11 лексико-семантичних груп слів: назви предметів побуту; назви знарядь праці та їхніх частин або елементів; назви будівель, приміщень, споруд та їхніх елементів; назви вмістищ; назви форм рельєфу; назви рослин, плодів та їхніх частин; назви тварин та частин тваринних організмів; назви осіб за професією або діяльністю; назви одягу, взуття та їхніх елементів; назви прикрас та їхніх елементів; назви природних явищ. Найчастіше слова переходять у термінні семантичні поля: орган або частина органа; структура органа; хвороба.


9. Терміни-словосполучення як результат опосередкованої вторинної номінації активно входять у медичну терміносистему і становлять значну частину її словника. Вони складаються з опорного найменування (головного компонента) та конкретизатора в атрибутивній функції (залежного компонен­та). Метафоризатором в одиницях такого структурного типу найчастіше стає опорне найменування, значно рідше – конкретизатор, на відміну від метоні­мних термінів – словосполучень, де метонімізатором виступає конкретизатор.


10. Комбінації словоформ в аналітичних термінологічних конструкціях мають сталу структуру, що дає змогу виділити структурні моделі медичних термінів-словосполучень. Найбільша частота вживання характерна для двокомпонентних субстантивно-ад’єктивних та субстантивно-субстантивних термінів-словосполучень, найнижчий рівень функціонування у чотири- та п’ятикомпонентних термінах-словосполученнях, а також у прийменникових конструкціях, що пояснюємо їх немобільністю та значним інформативним навантаженням.


 


11. Медичні терміни, що виникли внаслідок вторинної номінації, становлять особливу частину лексики медичної термінології й засвідчують тісний зв’язок мови та мислення в актах воринного називання. 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины