КОРЕЛЯЦІЯ ВЕРБАЛЬНИХ І НЕВЕРБАЛЬНИХ СКЛАДНИКІВ У ТРАДИЦІЙНИХ НАРОДНИХ ІГРАХ (НА МАТЕРІАЛІ УКРАЇНСЬКИХ СХІДНОСЛОБОЖАНСЬКИХ ГОВІРОК)

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, завдання, методи, об’єкт та предмет дослідження, наукову новизну, теоретичне й практичне значення дисертації, подано відомості про апробацію результатів вивчення традиційних народних ігор.

У першому розділі „Традиційні народні ігри як об’єкт дослідження” розглянуто питання про феномен гри, її трактування у філософських, психологічних та культурологічних теоріях.

Доведено, що гра є однією з універсальних категорій людської діяльності. На ранніх етапах розвитку суспільства, як і в дитинстві, гра сприяє колективізації спільноти й має тренувальний характер.

Гру нерідко розглядають у зв’язку з культурою народу. Уперше питання про співвідношення гри й мистецтва порушене І. Кантом. Ф. Шиллер подав філософсько-антропологічне обґрунтування цього зв’язку, наголошуючи, що людина грає тільки тоді, коли вона в повному значенні слова людина. Характеризуючи гру, учений виділяє основні її риси: 1) вільний і „незацікавлений” характер; 2) комунікативну спрямованість; 3) естетичний потенціал.

У психології гру розглядають як вид діяльності в умовних ситуаціях. Особливостями гри з цього погляду є те, що вона відтворює ті чи інші сфери діяльності; є важливим чинником пізнання навколишнього світу; сприяє освоєнню рольових функцій, психічному розвитку особистості, її соціалізації й підготовці до майбутнього.

У підрозділі „Описи традиційних народних ігор Слобожанщини в етнографічних та фольклорних працях” наголошено, що неоціненне значення для сучасних дослідників традиційних народних ігор мають описи дитячих забав та ігор для дорослих, здійснені етнографами середини й кінця ХІХ та ХХ ст. Ці вчені не лише зафіксували поширені в той час народні ігри, а й здійснили перші спроби їх класифікації залежно від часу проведення гри, складу учасників, місця й значення для виховання дітей, реалемного чи акціонального планів тощо.

Найбільш повні записи ігор, поширених на Слобожанщині, сягають кінця ХІХ ст. Зокрема, опис українських народних ігор Слобожанщини подано в праці П.В. Іванова „Игры крестьянскихъ дhтей въ Купянскомъ уhздh” (1889). Учений зібрав і зафіксував 95 ігор з 26 населених пунктів. Він зазначає, що до збірника ввійшли ігри, у яких збережено та дотримано певних умов і правил; ігри, що поєднують різні сторони сімейного та суспільного побуту селян.

Багатий матеріал (47 ігор з 10 населених пунктів) уміщено в збірнику за редакцією В.В. Іванова „Жизнь и творчество крестьян Харьковской губернии. Очерки по этнографии края” (1898). Певних класифікаційних засад (поділу на групи, порівняльного опису) в огляді народних ігор не простежено, їх подано в описі того чи іншого населеного пункту під загальною назвою „Игры” (інколи „Игры, танцы и музыка. Дhтскія игры”).

Отже, в етнографічному збірнику за редакцією В.В. Іванова зафіксовано 47 народних ігор, у П.В. Іванова – 95. Назви ігор збігаються у 22 випадках; описано однакові умови проведення до 28 ігор; перебіг подій у грі збігається у 20 випадках; учасники – у 19; атрибути – у 13; примовки – у 8; пісні – у 2; лічилки – в 1; без назви (подано лише умови у В.В. Іванова) – 1; без умови гри (подано лише назву у В.В. Іванова) – 13; різновиди ігор (у В.В. Іванова – окрема гра, у П.В. Іванова – різновид однієї гри) – 2; 2 гри зафіксував тільки В.В. Іванов (у П.В. Іванова не засвідчено).

Описи традиційних народних ігор засвідчено й поза межами Слобожанщини. Значний матеріал, який дозволяє здійснити зіставне вивчення традиційних ігор різних регіонів, міститься в записах народних забав Лесі Українки, здійснених на Волині; у матеріалах журналу „Киевская старина” – із с. Маяки на Херсонщині; на Чигиринщині (нині − Черкаська обл.). П. Понятенко записав 16 ігор. У статті „Селянські діти” М. Дерлиця фіксує низку ігор, записаних у Тернопільській області. І.А. Панькевич у статті „Великодні ігри й пісні Закарпаття” описав веснянки, найбільш відомі на Закарпатті. Стаття „Сільські забави в Чернігівщині” фіксує дитячі, парубоцькі та спільні ігри, які зібрав Ф. Коломийченко в селі Прохорах у 1913 р. У статті „Малорусскія народныя игры окрестностей Переяслава” С.Н. Ісаєвич описав низку дитячих і дорослих ігор. В.О. Шухевичем засвідчені ігри при покійниках на Гуцульщині. Такі забави цінні для етнографів та лінгвістів, адже вони пов’язані з поховальним обрядом. На сторінках „Записок наукового товариства імені Шевченка” (1914) З.Ф. Кузеля в статті „Посижінє і забави при мерци в українськім похороннім обряді” в другому розділі „Забави й ігри при мерци” стверджував, що подекуди такі збори нагадували більше весілля, ніж похорон. В.Т. Скуратівський присвятив іграм окремий розділ у своїй збірці „Покуть” (К., 1992).

У другому розділі − „Вербальна репрезентація кореляції мовних і немовних елементів у структурі ігор” − звернуто увагу на те, що ТГЛ на позначення ігор, атрибутів гри та їх учасників має складну структурну організацію. Центр її становлять назви ігор, на периферії знаходяться назви дій, виконуваних гравцями під час гри, назви учасників та атрибутів гри.

Умовно  ТГЛ  ігор поділяємо на дві лексико-семантичні групи (ЛСГ): 1) ігри, не пов’язані з календарними святами; 2) ігри, пов’язані з календарними святами. Диференційні ознаки виділення цих груп пов’язані з позамовною реальністю, тобто враховано зв’язок / відсутність зв’язку з календарними святами.

ЛСГ назв ігор, які не пов’язані з календарними святами, об’єднує кілька лексико-семантичних підгруп (ЛСП): ЛСП назв ігор з використанням окремих реалій; ЛСП назв ігор, що пов’язані з ловлею, доганянням; ЛСП назв ігор з елементами вистави. В основі цього поділу лежать такі ознаки: 1) використання окремих атрибутів у грі чи їх відсутність; 2) перебіг гри; 3) наявність / відсутність дійових осіб, діалогу між гравцями.

У ЛСП назв ігор з використанням окремих реалій виділяємо: а) назви ігор з використанням палиці (палички), дощечки („Свинка”, „Цурка”, „Плаз” тощо); б) назви ігор з м’ячем („М’яч простий”, „Дучковий”, „Земляний”, „Високий дуб”, „Тройник” та ін.); в) назви ігор з використанням ножика („Рай з пеклом”, „Жабка”, „Киця”, „Місяць”); г) назви ігор з використанням камінців і кісточок („Рай”, „Пиж”, „Сорока”, „Козачки”, „Слишки”, „Креймашки”, „Ладишки” („Лодижки”, „Бабки”, Сашки”);

ґ) назви ігор з використанням джута („Жгут”, „Швай”, „Диркач”).

ЛСП назв ігор, пов’язаних з ловлею й доганянням, охоплює такі найменування: „Латки”, „Панас,” „Заєць” („Сіра кішка”), „Бик”, „Квач”, „Стовп” („Бджола”), „Варена ріпка” („Ріпка”, „Колесо”), „Кузьмерки – жмурки”, „Заплеухи”, „Жмурки”, „Горілки” („Хрещик”), „Хлібчик”, „Роби” („Круглий хрещик”, „Медовий хрещик”, „Гроби”), „Татарин”, „Ложечки” („Ополоничок”), „Горобчик”, „Утиця”, „Просо”, „Довга лоза”, „Кішка і мишка”, „Колокольчик”, „Таран”, „Блоха”.

ЛСП назв ігор з елементами вистави (імітація рухів і поведінки тварин) репрезентує найменування таких забав: „Ворон”, „Гуси”, „Вівці”, „Заєць”, „Глечики”. Окремо розглядаємо назви ігор у крадіжку („Крам”, „Городок”, „Кавуни”, „Орішки” („Вовк”), „Вор” („Злодій”); назви ігор у купівлю-продаж („Продажне дитя”, „Масличко”, „Кут”, „Дуб”); назви ігор в ад і рай („Краски”, „Божок”, „Сміх”, „Рожа”).

У ЛСГ назв ігор, пов’язаних з календарними святами, виділяємо: ЛСП назв драматичних ігор („Редька”, „Хрін”, „Сваха”, „Подушечка”, „Перепелушка”, „Дудар”, „Зайчик”, „Корольок”, „Левко”, „Мак”, „Дрібушечки”, „Просо сіяти”, „Водить козла”); ЛСП назв розважальних ігор („Крашенки”).

В аналізованому розділі описано ЛСП назв ігор, при проведенні яких використовуються окремі реалії. Аналіз виділених найменувань включає фіксацію назв окремого денотата чи десигната з усіма його звуковими, наголосовими та словотвірними варіантами, указівку на частоту вживання й територіальне поширення назви, з’ясування семантики й мотивів номінацій та відомості про міждіалектні паралелі до назв, зафіксованих у східнослобожанських говірках, при потребі − етимологію найменувань, а також виявлення зв’язку вербального матеріалу з невербальними складниками тексту гри. Подаємо зразок такого аналізу.

Реалемний план гри „Креймашки” передбачає підготовку учасниками п’яти круглих камінчиків або шматочків від розбитого глиняного посуду. Грають зазвичай дівчата. Кількість учасників необмежена. Сідають у коло. Гра складається з п’яти або десяти етапів, кожен з яких має свою назву. Первинчики. Дівчина, яка починає, бере в праву руку всі п’ять крем’яшків і розкидає так, щоб кожен лежав окремо (якщо ні, то хід переходить до іншого учасника). Один з крем’яшків підкидається, правою рукою треба схопити той, що на землі, і вловити той, що в повітрі. Один відкладається в бік, а інший, хапач, знову підкидається й піднімається із землі ще один крем’ях. Таким чином підбираються всі розкидані на землі камінці. Цей етап гри називається одинці. Далі йдуть двої, коли підкидається хапач і підбирається по два камінчики. Далі – трої (підбирають по три одночасно). Той, що залишається, називається жабкою. Насамкінець підкидають хапач і підбирають усі чотири крем’яшки.

Другий етап гри названо німий, тому що гравці поводять себе так само, як і в першій частині гри, тільки мовчки, при цьому спостерігачі намагаються відволікти увагу тих, хто грає. У кінці цього етапу підкидаються два крем’яшки, а підбирати треба три, при цьому руки закладаються за спину. Третій етап гри має назву густий міст, коли крем’яхи розташовують близько один від одного. Камінчики треба підібрати в тому порядку, що й на першому етапі, не зачепивши зайвого. Четвертий етап – рідкий міст. Камінчики розташовані далі один від одного, а умови такі, як і на третьому етапі гри. Останній етап називається пшоно. Коли підкидають хапач, то треба схопити один камінчик, який на землі, та вкинути його собі в рота, при цьому встигнути взяти хапач.

Семема ‘гра в крем’яхи’ в українських східнослобожанських говірках репрезентована такими лексемами: к^|реĭмашки (н. пп. 4٭, 5, 9, 10, 15, 17, 19 – 21, 25, 40, 46, 48, 50, 53, 58, 61, 63, 64, 72, 76, 89; у н. пп. 11, 75 − к^|реĭмушки; у н. п. 38 − к^|ремйашки; у н. пп. 14, 42 − к^|реĭмйашки); к^|реĭмахи (н. пп. 8, 9, 11, 16 – 18, 31, 32, 39 – 41, 43; у н. пп. 15, 50, 61 − к^|реĭмухи, у н. п. 44 − к^|реĭмах); у к^|ремйахи (н. пп. 33, 78; у н. пп.17, 26 − у к^|рем˙ахи); у к^|ремйач’ка (н. п. 14); к^|ремухи (н. п. 36); у к^|ремушки (н. пп. 27, 50, 71, 72, 77, 80, 83); кам˙ін^|ц’і (н. п. 16); з кам˙ін^|ц’ами (н. п. 24); ^|камушки (н. п. 79); к^|рамушки (н. п. 52); с^|лишки (н. п. 37); к^|воч’ка (н. пп. 47, 49); ў ^|матки (н. п. 33).

Найбільше функціональне навантаження мають назви з коренем креĭм (див. к. № 1 − 2), що може мати різне фонетичне оформлення. Варіанти к^|ремйахи, к^|реĭмахи засвідчують метатезу приголосних, а к^|реĭмахи, к^|реĭмухи, к^|ремушки – зміну [а] на [у], імовірно, за аналогією до суфікса         -ушк-, уживаного в південноросійських говірках (наприклад, солдатушки, голубушки, кремушки). Виникнення фонетичних варіантів похідних від крем- пов’язане з гетерогенним характером досліджуваних говірок та міжмовним українсько-російським контактуванням. Номінація гри в крем’яхи реалізована внаслідок метонімічного перенесення найменування основного атрибута забави на назву всієї гри.

Гра в крем’яхи багата символікою. Розташування учасників гри не випадкове. Коло (стсл. коло „колесо, круг” ... псл. kolo „колесо, коло, круг”) – символ сонця, неба, символ повернення від множинності до одиничності, символ нескінченності, вічності, довершеності, досконалості, внутрішньої єдності. Оточені колом предмети символізують захист від небезпеки, яка існує в навколишньому світі.

Креймашки беруться в праву руку, а „праве − ліве” – це одна із символічних просторових опозицій, як „верх − низ”, „схід − захід”. Велике символічне значення має кількість камінців, оскільки людське тіло має чотири кінцівки й голову, рука людини має п’ять пальців. Крім того, число „5” означає любов, здоров’я, гуманність. Саме тому кількість етапів у грі дорівнює 5 (інколи 10). Назви вправ кожного етапу числівникові.

Після того, як зібрано три камінчики, на землі залишається один, який має назву жабка (стсл. æàãà , псл. žaba< *gēba; свн. quappe „пуголовок”).

Імовірно, що останній камінчик називають жабкою через те, що підібрати його, маючи в руці вже три камінці, нелегко. Він, напевно, при ударі руки об землю може підстрибувати, як жабка.

٭Цифрами позначено номери населених пунктів на карті та в списку обстежених говірок.

„Головним” атрибутом у грі є хапач. Це слово утворене від дієслова хапати (стсл. õaï\øòå, болг. хапна, хапвам „кусаю”, чеш. chapati „хватать”, слвц. chapat’ „понимать”, польск. chapać „хватать).

Третій та четвертий етапи мають назви густий та рідкий (залежно від розташування креймашків) мости. Ці номени теж набувають символічного значення: міст – символ зв’язку між двома світами; символ шляху із старого життя в нове; з одного світу в інший; єднання, дружби; одруження; зради.

Останній етап називається пшоно, імовірно, за подібністю, оскільки крем’яхи розсипають довільно. Визбирати їх, як і пшоно, стає важче.

У „Словарі української мови” за редакцією Б.Д. Грінченка зафіксовано низку найменувань, пов’язаних із грою в крем’яхи: креймах ‘крем’ях’, крем’ях, бабка ‘гральний камінець при грі в бабки, теж саме, що й креймах’, пшоно ‘назва одного із гравців у крем’яхи’. У тлумаченні останнього слова Б.Д. Грінченко покликається на дослідження П.В. Іванова. На жаль, ми таких свідчень у записах названого автора не знаходимо, що вказує, можливо, на неточність пояснення значення слова.

У Словнику українських східнослобожанських говірок зафіксовано назви ігор креймашки, камінці, камушки. Словник української мови фіксує лексему ‘креймах’. Ф. Коломийченко записав гру „Кремяхи” на Чернігівщині. Г.В. Довженок подає детальний опис гри „Креймашки”. Большой толковый словарь донского казачества фіксує кілька варіантів аналізованої гри: кремушки, игра в камешки ... и кремешки, в россыпь играть, играть в камешки, п’ятки.

Є.А. Покровський у збірці „Дhтскія игры. Премущественно русскія” (М., 1895) у розділі „Игры съ камешками” подає детальний опис забави з камінцями. Ця гра має назву „Пятки”, „Щелки”, „Просфоры”, „Чуръ-коны”. Він указує на популярність та поширеність гри на території Росії. Цей факт тільки підтверджує думку, що чимало ігор, подібних до українських, наявні й серед інших народів.

Семема ‘камінці (камінець), що використовують в грі крем’яхи’ реалізована номенами: к^|реĭмахи (у н. пп. 9, 15 – 17, 31, 32, 39, 41, 43; у н. п. 33 − к^|ремйах); к^|реĭмашки (н. пп. 17, 21, 25, 49, 53, 63, 64; у н. пп. 14, 72, 80, 83 − к^|ремушки; у н. пп. 14, 33 − к^|ремйашки; у н. п. 33 − к^|рем˙ішки; у н. п. 33 − к^|рем˙ашки); ка^|м˙інч’и^еки (н. пп. 11, 14, 25, 27, 38, 46, 48, 50, 71, 72, 75); кам˙ін’^|ц’і (н. пп. 16, 52, 58, 77, 89); ^|камушки (н. п. 15). У н. пп. 14 – 17, 25, 33, 72 наявні синонімічні назви (к^|ремушки, к^|ремйашки, к^|ремйах, к^|реĭмашки, к^|рем˙ашки, к^|реĭмахи, ка^|м˙інч’и^еки, кам˙ін’^|ц’і, ^|камушки).

Значні мовні лакуни в українських східнослобожанських говірках, пов’язані з архаїзацією гри, можна спостерігати, зіставивши вербальний компонент гри в крем’яхи з його наповненням в інших говірках, що стало основою для відтворення етапів гри на загальноукраїнському ґрунті в книзі „Дзиґа” (Х., 1999).

Отже, гра в крем’яхи належить до давніх дитячих забав, про що свідчить і розгалужена система найменувань етапів гри, і наявність відповідників в інших мовах та говірках. Проте в українських східнослобожанських говірках зберігаються тільки найбільш уживані номени на позначення загальної назви гри та її атрибутів. Численні найменування етапів гри вже не використовуються. У сучасній мовній практиці (як у літературній мові, так і в діалектах) лексема крем’ях нерідко вживається як вторинний номен, зокрема в складі фразеологічних одиниць.

Найчастіше найменування аналізованих ігор з використанням окремих реалій здійснене за денотатом, який використовують у грі (с^|винка ‘назва атрибута’ − с^|винка −‘назва гри’, ^|цурка ‘назва атрибута’ − ^|цурка ‘назва гри’ та ін.). При цьому лексеми, уживані з обома значеннями, знаходяться у відношеннях мотивованості: назва денотата, використовувана в грі, мотивує найменування самої забави. Значення лексем можна розрізнити лише в контексті. Отже, розгляд народної гри та її опису як культурного тексту засвідчує, що реалемний план гри тісно пов’язаний з назвою самої забави. Так, з 525 назв ігор, при проведенні яких використовують окремі реалії, виявлено 149 найменувань за назвами атрибутів гри, що складає 28,3% усіх зафіксованих назв ігор.

Назва дії, яку виконують учасники гри, також стає основою для утворення найменування гри: солодити свинку ‘бити кийком’ − с^|винка-соло^у|д’уч’ка, заганяти свинку − с^|винка-заго^у|н’уч’ка; викидати плаз − ви^еки^е|далки, кружити плаз − кру^|ж·ілка; шкопиртати ‘колесоподібно кинути палицю’ −  шко^|пирт’; стояти − стойа^|нок, сто^|йанка, с^|тоǐн’а та ін. У такому разі назвою гри стають раритетні слова: за^|гони, ^|бекало, шу^|калки, с^|лишки та ін.

Ці назви (вони складають 20,1% аналізованих найменувань − 106 лексем) аналізованої ЛСП назв ігор з використанням окремих реалій можуть утворюватися від загальновживаних слів різними способами: суфіксальним (^|р’езки, шу^|калки), субстантивацією (би^етко^|виǐ, жгуто^|виǐ) та ін.

Унаслідок метафоричного перенесення найменувань утворилось 108 номенів, що складає 20,5% усіх виявлених назв забав, проаналізованих у другому розділі роботи. У цьому разі використано образно-символічне значення назв тварин (в∙іл, ко^|рова − у грі „Віл”), птахів (^|ворон, ^|коршун − у грі „Ворон”), окремих предметів (з^|нам∙а); персоніфікованих істот (блуд) тощо.

Нерідко назву учасника гри перенесено на найменування забави: пас^|тух, пасту^|хи, кр’і^|пак, же^иб^|рак, шу^|гаǐ. Таких назв виявлено 43, що складає 8,1% усіх найменувань.

У цілому взаємозв’язок акціонального, реалемного, агентивного та вербального складників тексту гри пояснюється давністю народних ігор та їхнім символічним характером.

У третьому розділі „Міфологічно зумовлена символіка вербальних і невербальних складників тексту гри” розглянуто вплив акціональних складників тексту гри на найменування забав та схарактеризовано особливості виникнення назв ігор з елементами вистави.

Описи ігор, пов’язаних з ловлею й доганянням, та ігор з елементами вистави демонструють велике значення для перебігу гри акціонального плану. Учасники гри беруть участь у певних діях, вони жмуряться, доганяють один одного, перетягують канат тощо. Чимало таких ігор є дуже давні за походженням й пов’язані з традиційними ритуалами, обрядами. Проте обрядовість цих ігор давно втрачено, а тому акціональний план гри не завжди стає основою для її найменування. Навпаки, символіка акціональних складових тексту гри вступає в синонімічні відношення із символікою реалій, використаних у грі, назвами учасників гри або її атрибутів. Тому визначальна роль у найменуванні цих ігор належить лексемам, символічне значення яких актуалізовано завдяки символіці денотатів та дій, які виконують учасники гри. Такими є назви хрещик, у хрещика (у грі розташування й рухи учасників нагадують хрест); просо, пшениця, жито (символи плодючості, готовність до шлюбу, видання заміж); стовп − як елемент архаїчної космології (символізує Дерево життя).

Назви ігор зазвичай мають ту саму символіку, що й у фольклорі (піснях, прислів’ях, загадках). Зокрема образ дуба персоніфікує міцного, дужого, красивого парубка-козака. У грі він згорає від кохання до милої. Тому гра має назви го^|р’елки, го^|р’ілки, го^у|р’у ^|дуба, гари^е|пен’і та ін. Хліб має обрядове значення під час сватання, заручин, батьківського благословіння на шлюб. Таку саму символіку мають дії, виконувані в грі „Хлібчик” (хлопець доганяє дівчину, тобто сватається до неї). Отже, не випадково учасника гри називають хлібчиком, це найменування перенесено на гру.

Окремі ігри відтворюють історичне минуле, їхні назви актуалізують найменування учасників військових дій: козаки-розбійники, у козаків-розбійників; татарин.

Ігри в купівлю-продаж нерідко відтворюють реальні події, які можливі в житті. У таких забавах поєднано традиційну символіку предметів, їхніх найменувань з відносно новою символікою (гра „Кут”, „Стовпчики”).

В іграх в ад і рай поєднано елементи язичницької та християнської культур. Зокрема, у грі „Рожа” одна з головних учасниць гри Рожа − це міфологічна істота, пов’язана з Рожаницями − давньоукраїнськими першобогинями родючості, які, згідно з уявленнями, опікують народження всього живого. Рожа символізує зцілення, красу, вроду. З прийняттям християнства в іграх стали протиставляти рай і пекло, які символізують добро й зло, світло й тьму.

У драматичних іграх нерідко помітний зв’язок міфологічно зумовленої символіки гри з українською народною звичаєвістю. Зокрема, гра „Подушечка” відтворює один з етапів сімейної обрядовості − дівич-вечір, який улаштовували перед весіллям; у веснянці „Перепілочка” також простежуємо шлюбні мотиви.

У цілому з 506 виявлених найменувань ЛСП назв ігор, пов’язаних з ловлею та доганянням, ігор з елементами вистави, драматичних та розважальних ігор, − 45,7% (231 лексема) складають такі, що виникли внаслідок метафоричного перенесення назви, 3,1% (16 лексем) утворено від найменувань атрибутів, 15,8% (80 лексем) − від назв учасників гри, 15,2% (77 лексем) − раритетні утворення, твірними основами яких є загальновживані слова, 23% (117 найменувань) назв репрезентовано словосполученнями.

ВИСНОВКИ

1. У трактуваннях гри як універсальної категорії людської діяльності, усталених у філософії, психології, культурології та інших науках антропоцентричного напрямку, підкреслюється її творчий характер, спрямований на відтворення й відображення дійсності, що тісно пов’язана з культурою народу. Головними ознаками гри є умовність, емоційність, розважальна, навчальна й соціологізуюча спрямованість, визначеність простору й часу, вироблення окремих правил.

2. Традиційна народна гра в українських східнослобожанських говірках та її опис − це культурний текст, у якому вербальні, реалемні, акціональні, агентивні, темпоральні та інші складники перебувають у відношеннях кореляції, під якою розуміємо співвідносність, відповідність, взаємозв’язок цих елементів. Вербальний план народної гри доповнюють складники, пов’язані з діями учасників гри, денотатами, які використовують у грі, назвами учасників. Нерідко в основі номінації назв ігор лежать фольклорні, звичаєві та обрядові традиції символізації й міфологізації окремих лексем.

3. Залежність вербальних складників від невербальних виявлено в описі способів номінації забав. Усі зафіксовані в українських східнослобожанських говірках назви ігор поділяємо на такі групи:

− найменування, мотивовані назвами атрибутів ігор: с^|винка, ^|кул’ка, йа^|рошка тощо (165 одиниць − 16%);

− номени, що виникли за назвами учасників гри: сви^е|нар, пасту^|шок, ^|пекар’ та ін. (123 одиниці − 11,9%);

− лексеми, які розширили своє значення внаслідок метафоричного перенесення одних найменувань на інші: ба^|ранчи^ек, корж, во^|ли тощо (339 одиниць − 32,9%);

− назви ігор, мотивовані просторовими особливостями проведення гри: горо^|док, квад^|рати, ^|коло тощо (30 одиниць − 2,9%).

У досліджуваних говірках відомі факти, коли різні ігри мають спільну назву: ко^|мар → па^|нас, горо^|док → лап^|та, с^|лишки → с^|винка та ін. (56 одиниць − 5,4%).

Крім того, назви ігор могли утворюватися у зв’язку з виникненням раритетних назв з ускладненою опосередкованою семантикою від загальновживаних чи звуконаслідуваних слів різними способами словотворення: пога^|н’ало, жгуто^|виǐ, жу/жу тощо (183 одиниці − 17,7%).

Номінація ігор нерідко реалізована також за допомогою словосполучення (наприклад, воўк та ^|зайец’, ^|латка по дош^|ч’еч’кам, па^|нас у ^|син’іх шта^|нах тощо): 215 одиниць − 20,9%. У цих назвах також відображено невербальні складники: тоді першим компонентом словосполучення є назва самої дії ‘грати’, другим − стрижневий (маркований) іменник, він номінує характер цієї дії й формально виражений прийменниково-іменниковою сполукою; але в мовленні перший компонент може бути пропущено − у кл’о^|ка, ў мйач’, у п·ідки^ед^|ного, ў ко^|н’а, ў коз^|ла, ў ^|ножи^еч’ка, у к^|ремйахи.

Дискурсивний спосіб номінації використано зрідка (наприклад, па^|нас/і^|ди до нас, шел ко^|рол’ по ^|л’есу, а ми п^|росо ^|с’ійали): три одиниці − 0,3%.

4. Найбільшу групу назв ігор складають найменування, що виникли внаслідок метафоричного перенесення одних назв на інші. Визначальна роль у номінації цих ігор належить:

− лексемам, символічне значення яких актуалізовано завдяки символіці дій, що їх виконують учасники гри (руч’е^и|йок, з’^|м˙іǐка, ^|доўга ло^|за);

− словам, що мають традиційну символіку в народних піснях, прислів’ях, приказках (го^|р’ілки, пал’а^|нич’ка, пе^ире^ипе^и|лич’ка); у побуті (н’іж, кри^е|ниц’і, ^|ложе^ич’ки);

− назвам, у яких міфологічно зумовлена символіка доповнює невербальні складники гри (ад і раǐ, ^|рожа, з ^|райу ў ^|пекло, кра^|шанка).

5. При описі ігор з імітацією рухів тварин і птахів традиційну символіку назв тварин нерідко поєднано з магічними рухами учасників гри, незвичайними якостями, яких набувають числа 1, 2, 3, 4, магічними діями, у яких виявлено виваженість і розсудливість людини, прагненням ужити всіх заходів, щоб захистити себе (наприклад, поклонитися на всі чотири сторони). Нерідко етапи гри символізують стадії людського життя. Так, у грі „Ворон” дівка спочатку красна, потім − моторна, далі − горбата, а на останок − „бий дівку навздогін”.

6. Друге місце за кількістю найменувань посідають назви ігор, утворені від загальновживаних слів української мови, переважна більшість яких позначає дії, виконувані гравцями. Найпоширенішими є такі способи словотворення:

− суфіксальний − зага^|н’алка, зага^|н’алоч’ка, ко^у|т’уч’ка, соло^у|д’уч’ка, к∙ід^|ки; жму^|рок; пе^ире^иб∙і^|гаǐло;

− безсуфіксний − плаз, шко^|пирт’, блуд;

− складання основ із суфіксацією чи нульовою суфіксацією: мухо^|лоўка; сви^ено^|пас;

− шляхом субстантивації − наби^еў^|ниǐ, би^етко^|виǐ, пи^елко^|виǐ, ги^елко^|ве, поши^е|ваǐ.

7. Третє місце за кількістю одиниць складають назви, утворені від найменувань атрибутів (к^|реǐмахи, с^|винка, ^|кул’ка, йа^|рошка та ін.). Це нерідко раритетні назви, серед яких велику групу складають похідні від загальновживаних слів: ^|бита, ^|гила, ^|жожка, ^|цурки; переосмислені загальновживані слова: ч^.иж, кул’, ч’оп та ін.

8. Вербальні й невербальні складники тексту гри можуть перебувати у відношеннях мотивованості (назва дії, яку виконують учасники гри, мотивує назву гри − зага^|н’ати с^|винку → заго^у|н’уч’ка; назва денотата, використаного в грі, мотивує найменування гри − с^|винка ‘атрибут гри’ → с^|винка ‘назва гри’; усі назви пов’язані − бити ‘назва дії’ → ^|битка ‘назва атрибута гри’ → ^|битка, у ^|битки ‘назва гри’). Отже, акціональний план культурного тексту наповнює його новими свідченнями, і вони стають основою для найменування гри.

9. Символіка акціональних складників тексту гри вступає в синонімічні відношення із символікою денотативного плану гри − агентивного, темпорального, просторового. Тому визначальна роль у найменуванні цих ігор належить лексемам, символічне значення яких актуалізовано завдяки символіці дій, які виконують учасники гри, символіці денотатів: наприклад, мак ‘назва гри’: у грі учасники сіють мак, у середині кола стоїть дівчина − ^|мак˙іўка. Отже, актуалізовано такі значення: мак − символ безмежності зоряного світу (тому хоровод належить до веснянок); мак − символ красивої дівчини, плодючості, заспокоєння, швидкоплинного життя; коло (дівчата стають у коло) − символ гармонії світобудови; весна (гра належить до веснянок) − символ радості, здійснення бажань.

10. Вербальні та невербальні складники нерідко вступають в антонімічні відношення, наприклад, у грі „Краски” протиставлено учасників гри − ангел : чорт; у грі „Божок” − бог : чорт; у грі „Сміх” − рай : пекло, захід : схід, небо: хлівець; у грі „Рожа” − рожина дочка : хрома, рожа : хрома, рай : пекло.

11. Ареальна репрезентація матеріалу, виявленого на двох хронологічних зрізах (у кінці XIX ст. та на початку XXI ст.), дає можливість установити, що всі назви ігор, які функціонували наприкінці XIX ст., засвідчено в типових говірках Східної Слобожанщини й на початку XXI ст. Більша вербальна та функціональна розмаїтість найменувань, зафіксованих у XIX ст., характерна для західного й центрального ареалу східнослобожанських говірок, що обіймає населені пункти, розташовані в басейні річок Жеребець, Красна, Борова та Айдар. Менше вербальне наповнення в кінці XIX ст. характерне для говірок, розміщених у басейнах рік Деркул і Комишна. Із 38 ігор, назви яких закартографовано, сім засвідчено лише в одному н. п., одну − у двох. У зв’язку з архаїзацією багатьох найменувань просторова поведінка картографованих явищ розмита, ареально не виразна, що унеможливлює виділення мікроареалів.

Назви народних ігор належать до архаїчного шару лексики. Тому частину найменувань сучасні носії говірки втратили, наприклад, крам, к^|рамар (зафіксовано в 6 н. пп. з 92 обстежених); ^|рожа, п·і^|вон’ійа (у 5 н. пп.); ду^|дар, танц’у^|рист, ду^|дари^ек (у 12 н. пп.); ^|леўка, ле^иў^|ко (у 5 н. пп.). Серед проаналізованих 95 ігор не збереглося жодної, яка була б зафіксована в усіх 92 обстежених н. пп., 41% ігор засвідчено у 26 − 93% обстежених н. пп., що зумовило представлення цього лексичного матеріалу на картах атласу.

12. Багатогранність феномену гри полягає в тому, що витоки її дуже давні, у деяких випадках сягають доісторичних часів. Зв’язок традиційних народних ігор з низкою духовних уявлень, народних звичаїв, обрядів незаперечний, він виявлений передусім у спільності символіки предметів, явищ, найменувань тощо.