Лексика народної медицини і лікувальної магії у степових говірках Дніпро-Бузького межиріччя Том І

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність; зазначено зв’язок з науковою проблематикою кафедри української мови Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка; сформульовано мету роботи, основні завдання; визначено предмет і об’єкт дослідження, методи опрацювання матеріалу; розкрито значення отриманих результатів, форми їх апробації.

Перший розділ “Народно-медична та лікувально-магічна лексика як об’єкт наукового вивчення” складається з трьох підрозділів.

У першому підрозділі охарактеризовано умови формування говірок Кіровоградщини й джерела лексики аналізованої тематичної групи. Зокрема, розглянуто вплив на неї дохристиянської релігії слов’ян – язичництва; історичні умови розвитку краю, які позначилися на досить пізньому становленні місцевих говірок: війни у Х – ХVІІІ ст. на території сучасної Кіровоградщини; спонтанний та спланований рух народних мас українців у ХVІ – ХVІІІ ст.; масова колонізація краю росіянами, сербами, болгарами, молдованами, чорногорцями та іншими народностями у зв’язку із заснуванням Нової Сербії; створенням у ХVІІІ ст. деяких поселень старовірами; заборона й переслідування у ХХ ст. радянською владою народних методів лікування, знахарства, магії та всього, що з цим пов’язане; вплив української літературної мови, насильницької русифікації, традиційної медицини, інтернаціоналізмів на назви цієї тематичної групи.

У другому підрозділі першого розділу проаналізовано праці, присвячені говіркам сучасної Кіровоградщини і народно-медичній та лікувально-магічній лексиці. Частково діалектизми збирали й описували при дослідженні гідронімів, мікротопонімів, антропонімів, топонімів В. О. Горпинич, О. І. Крижанівська, В. В. Лобода, В. В. Лучик, Л. Т. Масенко, П. Є. Мишуренко. Т. І. Поляруш і О. М. Серебряков розглядали особливості словотвору й словозміни прикметників у степових говірках Кіровоградщини, простежували міжмовний вплив у російських говірках цього регіону. Фонетичні, словотвірні, структурно-семантичні особливості географічної лексики Середнього Дніпро-Бузького межиріччя вивчено в працях Т. В. Громко. Цю ж тематичну групу слів зібрано у “Словнику народних географічних термінів Кіровоградщини” Т. В. Громко, В. В. Лучика, Т. І. Поляруш. Назви одягу, взуття, прикрас у говірках населених пунктів північних районів Кіровоградщини описала Т. В. Щербина. Г. Г. Березовська, К. В. Кацалапенко, Т. М. Тищенко на матеріалі сільськогосподарської лексики, назв одягу, матерії, хліба тощо охарактеризували говіркову систему західних районів цього регіону.

Сучасну українську термінологію традиційної медицини досить активно досліджували в другій половині ХХ – на початку ХХІ ст. Р. Е. Березникова, І. В. Корнійко, Г. А. Краковецька, Т. В. Лепеха, Н. В. Місник, О. В. Петрова, Р. І. Стецюк та ін. Вивчали медичну лексику давньоруської й української мов і в історичному ракурсі В. М. Брицин, Б. Й. Галас, Г. М. Дидик-Меуш, В. В. Німчук, Т. В. Олещук, Т. Г. Пелюх (Файчук), В. С. Терехова, І. П. Чепіга та ін. Лексика народної медицини та лікувальної магії окремих регіонів України була об’єктом опису й аналізу В. М. Баденкової, Я. Ю. Вакалюк, О. Ф. Миголинець, В. М. Мойсієнка, М. В. Никончука, О. М. Никончука, О. С. Стрижаковської. Саме в статтях та монографіях цих діалектологів найповніше висвітлена розглядана тематична група.

Я. Ю. Вакалюк у дисертації “Лексика народної медицини українських говорів Прикарпаття” зібрала й дослідила дуже цінний матеріал. Автор провела повний семантичний, етимологічний, словотвірний аналіз, розглянула співвідношення загальновживаних і діалектних медичних термінів у прикарпатських говірках. Лексикологічне вивчення народних назв хвороб вона здійснила в лінгвогеографічному аспекті.

На початку дев’яностих років ХХ ст. помітно активізувалося вивчення лексики народної медицини. В. М. Мойсієнко присвятив свою дисертацію аналізові медичної та лікувально-магічної лексики Полісся як частині словникового складу поліських говорів. Учений зібрав значний фактичний матеріал, створив Лексичний атлас поліської народної медицини та лікувальної магії, проаналізував склад і семантичну структуру народно-медичної лексики, визначив відношення поліських медичних назв до відповідної лексики українських, білоруських та російських говорів, на основі їх картографування визначив межі поліського наріччя, провів ареальну характеристику цієї групи слів.

Вагомим внеском у дослідженні аналізованої тематичної групи є колективна монографія М. В. Никончука, О. М. Никончука, В. М. Мойсієнка “Поліська лексика народної медицини та лікувальної магії” (Житомир, 2001).

Об’єктом опису В. М. Баденкової є лексика народної медицини Інгульсько-Бузького межиріччя. Вона зібрала і ввела в науковий обіг лексикографічно не зареєстрований фактичний матеріал у межах сучасної Миколаївщини. Діалектолог виявила закономірності розвитку й функціонування лексики народної медицини, простежила зв’язок її з аналогічними одиницями в інших говірках України та слов’янських мов. В. М. Баденкова розглянула процеси номінації в системі говіркової медичної термінології, встановила джерела формування лексики цієї групи.

Дослідженням лексики народної медицини на території Закарпаття займається О. Ф. Миголинець. Низка її статей присвячена етимологічному й словотвірному аналізу. Нею визначено мотивацію назв, проведено лексико-семантичні паралелі з іншими слов’янськими мовами. У буковинських говірках збирають, аналізують, систематизують лексику народної медицини В. А. Прокопенко, О. С. Стрижаковська.

У третьому підрозділі розглянуто критерії віднесення матеріалу до медичної лексики загалом і до конкретних ЛСГ зокрема. Наприклад, спірним є питання щодо кваліфікації назв на позначення чутливого сну; назв на позначення особи, яка має зайву вагу тіла; назв, пов’язаних зі смертю, тощо. У цих випадках головним аргументом було визначення зі “Словника української мови”, що таке хвороба. Також одним з основних орієнтирів у кваліфікації спірних одиниць були медичні словники.

У сучасних тлумачних словниках відсутнє поняття “лікувальна магія”. Дається тлумачення таким явищам, як “магія”, “біла магія”, “чорна магія”. Оскільки невідомо, пов’язані вони з лікуванням чи з чимось іншим, то за основу складеного терміна “лікувальна магія” було взято тлумачення слів “лікувальна” і “магія”. Також до предмета розгляду залучено назви осіб, які займаються магією, дій, предметів тощо, які безпосередньо викликають хворобу, ушкодження.

Маючи багато спільних позицій у зборі матеріалу та в поясненні, мовознавці не дійшли єдиної думки щодо його класифікації. У проведеному дослідженні за основу взято опрацьовану М. В. Никончуком, О. М. Никончуком, В. М. Мойсієнком класифікацію, до якої було додано деякі ЛСГ. Так, наприклад, у поліських дослідників відсутні назви на позначення інфекційних, нервово-психічних хвороб, раку, хвороб голови тощо. Слідом за цими авторами збережено загальні групи назв хвороб, які поділено на конкретніші підгрупи. Водночас зроблено деякі зміни. В одних випадках додано підгрупи з певними уточненнями; в інших – змінено назву, якщо та неповно відбиває особливості місцевого матеріалу; ще в інших було об’єднано підгрупи у зв’язку з їх подібністю або браком відповідного матеріалу.

Лексику лікувальної магії діалектологи також групували по-різному. Ці класифікації з низки причин не повністю підходять для аналізованого матеріалу. Одна з них – відсутність у місцевому мовленні відповідних груп, наприклад: “Назви на позначення хвороби в результаті зжину навмисно завитих відьмою стебел злаків”, “Назви на позначення болі в животі від відьомського наслання” тощо. Отже, у пропонованій праці зроблено відмінну від усіх інших класифікацію лексики народної медицини й лікувальної магії, яка найповніше відбиває семантичні та словотвірні особливості досліджуваного матеріалу.

У другому розділі “Семантичні особливості лексики народної медицини та лікувальної магії” проведено логіко-предметне членування матеріалу, відповідно до якого здійснено його лексико-семантичний аналіз. Зокрема, залежно від співвідношення з тими чи тими реаліями зібрані назви поділено на 36 ЛСГ, які дають системне уявлення про досліджене явище. До них належать:

“Загальні назви хвороб, процесу їх перенесення, хворої людини” (967 одиниць): стﺍранний, хﺍворе нутﺍро у ﺍнього, ﺍніби хто навﺍрочив;

“Назви, пов’язані зі звільненням від хвороби, одужанням” (257): відійﺍти, ﺍначе хто пошепﺍтав;

“Назви, пов’язані зі шкірними хворобами, ушкодженнями, патологіями” (993): шиﺍшак, ﺍвінне пятﺍно;

“Назви, пов’язані з інфекційними хворобами” (493): мокﺍричка, ﺍпошесть з ﺍвітру;

“Назви, пов’язані з хворобами органів травлення” (196): сﺍкомина, гниﺍла ﺍкишка;

“Назви, пов’язані з хворобами дихальних шляхів” (200): теﺍче з ﺍноса, скаﺍжений ﺍкашель;

“Назви, пов’язані з репродуктивною функцією” (194): оﺍте, сﺍкинути диﺍтину;

“Назви, пов’язані з пошкодженнями, які виникли внаслідок сторонньої механічної дії на організм” (423): кульﺍтяшка, сﺍкочила ﺍкістка;

“Назви, пов’язані з хворобами й патологічними станами опорно-рухового апарату” (230): леﺍжати пﺍрип’ятому, посﺍтавило правﺍцем;

“Назви, пов’язані з хворобами, які виникли внаслідок порушення обміну речовин” (91): заﺍдавки, соﺍбаче ﺍволо;

“Назви, пов’язані з мовними, зоровими, слуховими вадами” (248): затиﺍнака, кисﺍляк;

“Назви, пов’язані з хворобами зубів, губів, ясен” (66): черﺍвивий, ﺍрота поверﺍнуло;

“Назви, пов’язані з хворобами крові, серця, судин” (96): ﺍбіле ﺍм’ясо, уﺍдар розﺍбив;

“Назви, пов’язані з нервово-психічними хворобами” (248): приﺍпадочний, ﺍнерви не в поﺍрядку;

“Назви, пов’язані з прийомом наркотичних речовин” (122): план, стоﺍянка;

“Назви, пов’язані з прийомом алкогольних речовин” (83): сиﺍняк, ﺍбєлка прихваﺍтила;

“Назви, пов’язані з дитячими хворобами” (42): три ﺍдухи, плакﺍсун взяв;

“Назви, пов’язані з дією на організм гарячих речовин або високої температури” (59): оﺍпечення, оﺍжог, ﺍпечений;

“Назви, пов’язані зі станом сну” (49): потяﺍгучка, сон не йде;

“Назви хвороб, стану, зовнішнього вигляду особи, пов’язаних з недостатнім отриманням їжі” (131): аж шﺍкура боﺍлить, як з Бухенﺍвальда;

“Назви хвороб і стану людини від надмірної трудової діяльності” (143): піﺍдірвані кишﺍки, здоﺍров’я запакуﺍвати;

“Назви на позначення мимовільного скорочення м’язів” (22): стисﺍки, ﺍкорчі вхоﺍпили;

“Назви, пов’язані з підвищеною чутливістю до певних речовин” (22): золоﺍтушна, від соﺍлодкого;

“Назви, пов’язані з дією на організм низької температури” (95): покрижаﺍнілий, не почуﺍвати ні рук ні ніг;

“Назви, пов’язані з надмірним плачем” (47): ﺍрьова, плакﺍсун;

“Назви, пов’язані з раком” (29): кров поﺍгана, циﺍроз ﺍпєчєні;

“Назви, пов’язані зі втратою свідомості” (70): ﺍпамороки заﺍбило, сﺍтало поﺍгано;

“Назви, пов’язані з розумовою обмеженістю” (301): сﺍтукнутись, гу-ﺍгу в голоﺍві;

“Назви, пов’язані з хворобами, які характеризуються підвищеною температурою тіла” (73): гаﺍрячий, ﺍдобре простуﺍдитись;

“Назви, пов’язані з переляком” (112): кров хоﺍлоне в ﺍжилах, ні жиﺍвий ні ﺍмертвий;

“Назви, пов’язані з тимчасовою втратою особою здатності рухатися” (140): стороﺍпілий, сﺍтати мов на пню;

“Назви, пов’язані з тремтінням тіла внаслідок різних причин” (36): аж підкиﺍдає, дрижаﺍки беﺍруть;

“Назви на позначення хвороб голови” (34): мігﺍреня, ﺍломе у висﺍках;

“Назви на позначення засобів лікування” (537): ﺍбіле, гороﺍбинчики;

“Назви, пов’язані з магією” (353): поніﺍмає, гоﺍробити, він зﺍнається;

“Назви, пов’язані зі смертю” (213): сﺍвиснути, Кондﺍрашка схваﺍтив.

Ці групи, у свою чергу, поділено на підгрупи, які відбивають часткові особливості семантики досліджуваного матеріалу.

Характерною особливістю проаналізованих ЛСГ є наявність абсолютних синонімів для великої кількості понять. Часто в одному населеному пункті, навіть у мовленні одного респондента, на позначення того самого явища вживається по декілька назв. Літературні терміни здебільшого поширені на всій території: анﺍгіна, склеﺍроз та ін. Зрідка загальномедична лексема вживається спорадично: ﺍлепра. В окремих випадках традиційні терміни зовсім невідомі респондентам: гіпотоﺍнія. Більшість літературних назв, особливо іншомовного походження, мають по декілька фонетичних, морфологічних або акцентуаційних варіантів: фуﺍрункул, фуﺍрункуль, хуﺍрункул, хуﺍрункуль, фоﺍрункул, хвуﺍрункул, хвоﺍрункул; хвоﺍріти, ﺍхорувати, хваﺍрать, хﺍворувати, фоﺍріти, хоﺍріти.

Основу розглянутої народної медичної лексики становлять питомі слова: хвоﺍроба, весﺍнянки, ﺍопух, ﺍґуля, моﺍзоль, прищ, луﺍпа, боﺍродавка, ﺍнежить, ﺍволо, плакﺍсивці, безﺍсоння, сліﺍпий, ﺍлисий, ﺍкосий, криﺍвий, ﺍвилікуватися, окﺍлигати, ﺍвибити. Значною мірою представлені росіянізми, які найчастіше вживають паралельно з українськими відповідниками: больﺍний – хﺍворий, беﺍременна – ваﺍгітна, ﺍшишка – ﺍґуля, цаﺍрапіна – подﺍряпина, ﺍпятна – пﺍлями. Спорадичними є болгаризми, сербізми, румунізми: ﺍредня, ﺍмоша, гﺍрапав, сур. Поширеним є співіснування слов’янських і неслов’янських назв на позначення одного захворювання, патології тощо: ﺍрожа – беﺍшиха, жовﺍтуха – гепаﺍтит, суﺍхоти – туберкуﺍльоз, гнійﺍник – абсﺍцес, ﺍвогник – ﺍгерпес.

За належністю до певної термінології та сфери вживання серед розглянутих одиниць можна виділити: 1) загальновживані, з-поміж яких: а) такі, що зберігають літературне значення: ﺍволо, поﺍдагра; б) такі, що відрізняються від літературного значення повністю або частково: циﺍроз, жовﺍтуха, дядьﺍки, шип, ﺍвиливок; 2) власне-місцеві лексеми: затиﺍнака, кособﺍлинда; 3) власне-місцеві аналітичні назви: як не чиﺍряк / то боﺍлячка, всі хвоﺍроби ﺍв’язнуть, таﺍкий / що всі болячﺍки ﺍлипнуть; 4) діалектизми, спільні для досліджуваних та інших говірок: теﺍпун, бугﺍрі, с'л'іﺍпак, почеﺍсуха.

Формування місцевої медичної і лікувально-магічної лексики відбулося за рахунок взаємодії таких номінативних одиниць: 1) слова, які споконвічно мають тільки медичне значення: наﺍрив, моﺍзоль, боﺍродавка, свербﺍлячка, коﺍроста; 2) загальновживані лексеми, які перейшли в розряд медичної лексики внаслідок подібності за тією чи тією ознакою: сﺍвинка, рак, пеﺍньок, ﺍвугор, ﺍвітер; 3) загальновживані слова в медичному значенні: пшоﺍнина, ﺍсоняшники, орﺍли, жовﺍтяк, сﺍтержень; 4) назви органів, частини тіла, які перенесені на захворювання: мигﺍдалини, ﺍкишка.

Третій розділ “Словотвір однокомпонентних похідних одиниць” присвячено дериваційному аналізові лексем, які утворені різними способами – морфологічним, лексико-семантичним, морфолого-синтаксичним. У межах морфологічного способу як основного виділено продуктивні, малопродуктивні, непродуктивні словотвірні типи (СТ), що об’єднують зумовлені морфонологічними явищами моделі. Також виявлено поодинокі утворення, які не належать до жодного з наявних в аналізованому матеріалі типів і переважно репрезентують архаїчні або специфічні для регіону явища. Від словотвірних засобів морфологічного словотворення значною мірою залежить акцентуаційні особливості дериватів.

Похідних лексем у формі іменників зафіксовано 1582 одиниці (46,11 %), дієслів – 920 (26,81 %), дієприкметників – 535 (15,58 %), прикметників – 365 (10,63 %), прислівників – 30 (0,87 %). Вони утворені переважно різновидами морфологічного способу, але наявні також морфолого-синтаксичні, лексико-семантичні похідні.

У досліджуваному матеріалі з-поміж різновидів морфологічного способу творення іменників використано: суфіксальний, префіксальний, префіксально-суфіксальний, основоскладання, словоскладання. Суфіксальним способом від іменників, дієслів, прикметників утворено 1047 одиниць (86,67 %). Відсубстантивних суфіксальних дериватів 382 (36,48 %). Вони утворилися за двадцятьма дев’ятьма СТ, 39 одиничних. Найпродуктивніші такі форманти:
-к-а¹ (загальне значення – особа жіночої статі відносно до особи чоловічої: ﺍбабичка ← ﺍбабич, гіперﺍтонічка ← гіперﺍтонік); -к-а² (загальне значення – хвороба, її вияв, ознака: ﺍбубка ← ﺍбуба, яﺍдушка ← яﺍдуха); -ик (-ік, -ник, -нік): (загальне значення – особа чоловічої статі за хронічною схильністю до захворювання, названого твірним словом: гастﺍритник ← гастﺍрит, анﺍгінник ← анﺍгіна); -ниц-я (-ніц-а, -іц-а, -щиц-а)¹ (загальне значення – особа жіночої статі відносно до особи чоловічої: жеﺍлудочниця ← жеﺍлудочник, ﺍльогочниця ← ﺍльогочник); -ниц-я (-ніц-а, -иц-я, -іц-я, -щиц-а)² (загальне значення – хвороба, її ознака, стан, патологічне утворення: ломоﺍтиця ← лоﺍмота, кокﺍлюшица ← ﺍкоклюш); -ит (-іт) (загальне значення – пов’язана із запальними процесами хвороба, назва якої мотивована назвою хворого органу, тканини: апендиﺍцит ← аﺍпендикс, простаﺍтит ← просﺍтата).

Від дієслів за двадцятьма чотирма СТ утворилося 369 субстантивів, 29 дериватів з одиничними суфіксами (38,01 %). Найпродуктивніші такі форманти: -анн-я (-янн-я, -енн-я, -інн-я) (загальне значення – абстрактна опредметнена дія: накульﺍговування ← накульﺍговувати, підвіﺍвання ← підвіﺍвати); -ø¹ (загальне значення – хвороба, хворобливий стан, патологія: пﺍробив ← проﺍбити, оﺍтьок ← отекﺍти); -к-а (-ачк-а, -ячк-а) (загальне значення – хвороба, патологія, травма: чуﺍхачка ← ﺍчухати, ріﺍзачка ← ﺍрізати).

Від прикметників за двадцятьма СТ утворилося 229 іменників, 12 одиничних утворень. Це становить 23,01 % від усіх суфіксальних одиниць. Найпродуктивніший формант -ість (-ость) (загальне значення – хвороба, патологія, хворобливий вияв, що характеризується якістю, названою твірним словом: пріﺍпухлость ← пріﺍпухлий, поﺍдутость ← поﺍдутий).

Префіксально-суфіксальним способом утворено 20 дериватів з варіантами (1,37 %): підﺍкожник ← ﺍкожа, підноﺍготниця ← ﺍніготь. Складних іменників зафіксовано 58 (3,72 %). З них чистим складанням утворилося 6 дериватів і 1 фонетичний варіант (0,47 %): ﺍбаба-повиﺍтуха, ﺍбаба-шепﺍтуха; складносуфіксальним способом – 51 дериват з варіантами (3,25 %): білокﺍров’є ← ﺍбіла кров, поﺍриﺍкожа ← поﺍроти ﺍкожу. 49 дериватів з варіантами (3,15 %) утворено флективним способом: повﺍреда ← повреﺍдити, жﺍжога ← жжиﺍгати.

Не відзначаються активністю префіксальний спосіб (7 дериватів; 0,44 %): неﺍсила ← ﺍсила, нєжиﺍлєц ← жиﺍлєц; усічення з суфіксацією (23 деривати з варіантами; 1,45 %): токсиﺍкоша ← токсикоﺍман, галюﺍни ← галюциﺍнація; усічення (3 деривата й 1 варіант; 0,25 %): ﺍревма ← ревмаﺍтизм, нарк ← наркоﺍман. 

Морфолого-синтаксичним способом утворено 314 похідних та їхніх варіантів (20,48 %): кислоﺍока, гнилоﺍзубий; лексико-семантичним – 106 (6,77 %): ﺍвітер, ﺍгорло.

У досліджуваному матеріалі зафіксовано 920 похідних дієслів. Вони утворені префіксальним, постфіксальним, суфіксальним, префіксально-суфіксальним, префіксально-постфіксальним, префіксально-суфіксально-постфіксальним, суфіксально-постфіксальним способами.

За допомогою префіксів за чотирма СТ виникло 461 дієслово з варіантами (50,11 %). Найпродуктивніші такі: з- (зі-, зо-, із-, с-): ізлиﺍзати ← лиﺍзати, спузиﺍритися ← пузиﺍритися; по-: понапуﺍхати ← напуﺍхати, пошрамуﺍвати ← шрамуﺍвати; за-: закиﺍпіти ← киﺍпіти, заﺍдерти ← ﺍдерти, о- (об-, обі-, обо-): озіﺍвати ← зіﺍвати, опﺍріти ← пﺍріти.

Постфіксальним способом утворено 291 дериват з варіантами (31,63 %): підﺍбитись ← підﺍбити, затягﺍтися ← затягﺍти; суфіксальним – 151 (16,41 %): коﺍростити ← коﺍроста, тﺍріснути ← тﺍріскати, приﺍщавіти ← приﺍщавий, буﺍхикати ← буﺍхи. Твірні – іменники, дієслова, прикметники, вигуки, звуконаслідувальні слова.

Префіксально-суфіксальних дієслів у місцевому матеріалі 55 (5,97 %): прибаﺍлакувати ← баﺍлакати, згﺍлазити ← глаз, обезпﺍлодніти ← пﺍлідний. Вони мотивовані дієсловами, іменниками, прикметниками. Префіксально-постфіксальних – 17 одиниць (1,84 %): скоﺍроститись ← коﺍростити, розбоﺍлітися ← боﺍліти; префіксально-суфіксально-постфіксальних – 9 (0,97 %): оклейﺍматися ← клейﺍмати, скаﺍпуспитися ← каﺍпуста; суфіксально-постфіксальних – 4 (0,43 %): неﺍтямитися ← неﺍтяма, нездоﺍровиться ← незﺍдоровий.

Досить поширеними є дієприкметникові форми – 535 похідних, з яких 208 активних (36,63 %), що утворилися за чотирма СТ, 2 одиничні деривати: нездуﺍжалий ← незﺍдужати, заﺍкисший ← заﺍкиснути; 339 пасивних (63,37 %), утворених за чотирма СТ: спроﺍзорений ← спроﺍзорити, заﺍлежаний ← заﺍлежати. У системі активних дієприкметників найпродуктивніший формант
-л-ий. Серед пасивних – -ен-ий (-єн-ий, -енн-ий, -онн-ий), -н-ий.

На позначення різних ознак уживають 365 похідних прикметників. Вони утворені такими способами: суфіксальним, основоскладанням, префіксальним, префіксально-суфіксальним.

Суфіксальним способом виникло 259 ад’єктивів від іменників, прикметників, дієслів. З них відсубстантивних – 180 дериватів, які утворені за дванадцятьма СТ; 1 похідний одиничний. Найпродуктивніші такі форманти:
-н-ий (-ен-ий, -єнн-ий, -ен): приﺍчинний ← приﺍчина, маґадﺍзульний ← маґадﺍзуля;
-уват-ий (-юват-ий): хворякуﺍватий ← хвоﺍряк, чирякуﺍватий ← чиﺍряк. Відад’єктивних – 40 (10,95 %). Майже всі вони утворені за п’ятьма СТ, 6 дериватів поодинокі. Найпродуктивніші форманти -уват-ий (-юват-ий): ﺍхоруватий ← ﺍхорий, муруﺍватий ← ﺍмурий; -еньк-ий: квоﺍленький ← кﺍволий, хирﺍненький ← ﺍхирний. Від дієслів за шістьма СТ утворилося 38 похідних, 3 одиничні. Найчастіше вживаються форманти -ав-ий (-яв-ий): шекеﺍрявий ← шекеﺍряти, кульﺍгавий ← кульﺍгати; -лив-ий: уﺍразливий ← уﺍразити, уﺍрочливий ← урекﺍти; -н-ий: ﺍвидужний ← ﺍвидужати, проﺍтяжний ← протягﺍти.

У досліджуваному матеріалі виявлено 78 складних прикметників (21,36 %). 76 дериватів утворено за допомогою шести СТ підрядним основоскладанням: карнаﺍвухий, малокﺍрівний; 2 – із сурядним: ﺍбілий-ﺍбілий, бﺍлідо-проﺍзорий.

Унаслідок префіксації виникло 24 деривати з варіантами (6,57 %), які утворилися за трьома СТ. Найпродуктивніший префікс не- (нє-): незﺍрячий ← зﺍрячий, неﺍгодний ← ﺍгодний.

Префіксально-суфіксальним способом утворено 5 похідних (1,36 %): безﺍпам’ятний ← ﺍпам’ять, беﺍзумний ← ум.

У місцевих говірках зафіксовано 30 похідних адвербіумів. Суфіксальних утворень – 25 з варіантами (83,33 %). З них 21 з варіантами (70 %) утворено від прикметників: ﺍвадко ← вадﺍкий, ﺍліпше ← ﺍліпший; 4 – від прислівників: важкуﺍвато ← ﺍважко, ﺍгіренько ← ﺍгірко. Префіксальні похідні походять від прислівників, їх 4 (13,33 %): неﺍважно ← ﺍважно, неﺍдобре ← ﺍдобре. Префіксально-суфіксальним способом утворено 1 прислівник (3,33 %) від прикметника: по-ﺍженскі ← ﺍженскій.

Загалом словотвірні особливості народної медичної лексики Кіровоградщини відбивають основні властивості дериваційної системи української мови, виявляючи часткові специфічні риси у використанні деяких формантів або у продуктивності окремих способів і засобів.

Основні результати дослідження узагальнено у висновках.

Говірки Середнього Дніпро-Бузького межиріччя як відносно самостійна система формувалися протягом останніх 200 – 250 років унаслідок інтенсивного змішування і злиття різнодіалектних елементів на основі південно-східних степових говорів. Певний поштовх цьому процесу дала в середині ХVІІІ ст. Нова Сербія, яка сприяла активному заселенню краю носіями різних мов і діалектів. Великий вплив на розвиток говірок Кіровоградщини мали українська та російська літературні мови. Накопичивши значну етномовну інформацію за період свого розвитку, говірки цього регіону продовжують залишатися недостатньо вивченими.

Неоднорідність складу народної медичної лексики з погляду її походження відбиває тривалий процес розвитку системи місцевих говірок. Назви хвороб, хворобливих станів, патологій тощо є давнім шаром лексики, у якій відбилася історія й культура українського народу, зокрема язичницькі вірування, пов’язані з наговорами, забобонами, замовляннями тощо. Дослідники лексики народної медицини й лікувальної магії пропонували різні її класифікації, які нами було доповнено й доопрацьовано відповідно до логічного сприйняття та особливостей місцевого матеріалу.

Назви народної медицини й лікувальної магії Середнього Дніпро-Бузького межиріччя станолять загалом сформовану лексико-семантичну мікросистему. У її складі виявлено 7 415 різноструктурних одиниць, які утворюють 36 ЛСГ, об’єднаних на основі спільної семантики та протиставлених за низкою диференційних ознак. У межах окремих груп налічується від двох до сімдесяти семи підгруп, що свідчить про різний ступінь їх функціонального навантаження в суспільному спілкуванні. Наслідком цього є і те, що в переважній більшості певну хворобу, патологію, перенесення захворювання тощо виражають декілька репрезентантів, кількість яких коливається від двох до майже півтори сотні. На позначення кожного поняття в говірках Кіровоградщини вживають лексеми, їхні варіанти, аугментативи, демінутиви, словосполучення, фразеологізми, еквіваленти слова, описові конструкції. Морфологічна неоформленість багатьох таких одиниць, розгалужена система синонімічних позначень тих самих предметів, явищ, процесів та ознак, співіснування слов’янських і неслов’янських назв хвороб, патологій тощо пов’язано з неузуальним характером місцевої лексики народної медицини і лікувальної магії та її спонтанним розвитком в умовах різноманітних міждіалектних взаємозв’язків на території сучасної Кіровоградщини.

Ознакою розвитку назв народної медицини й лікувальної магії як специфічної лексико-семантичної системи є взаємодія різних типів номінативних одиниць, з-поміж яких виявлено: 1) споконвічно медичні слова, до яких належать терміни тільки з медичним значенням: лиﺍшай, праﺍвець; 2) загальновживані слова, які в процесі розвитку внаслідок подібності за якоюсь ознакою набули медичного значення: ﺍволос, ячﺍмінь; 3) загальновживані слова в медичному значенні: гﺍречка, ﺍцукор; 4) назви органів, частин тіла, які дали назву захворюванню: ﺍкістка, ﺍзалози.

Складні суспільно-політичні та природні умови, різномовні джерела формування лексики народної медицини й лікувальної магії спричинилися до функціонування в Середньому Дніпро-Бузькому межиріччі, крім українських за походженням одиниць, значної кількості росіянізмів з найрізноманітнішими варіантами, меншої частини болгаризмів, румунізмів, сербізмів тощо.

Значна кількість лексем й аналітичних одиниць, характерних для народної медичної лексики та фразеології Кіровоградщини, функціонує в літературній мові. У місцевих говірках вони вживаються як зі значенням, характерним для літературної мови (хвоﺍроба, рак, епіﺍдемія); так і з відмінним (біﺍда, ваﺍрений, буксуﺍвати). Взаємодія між лексичними одиницями зазначених форм української мови характеризується поступовим звуженням функцій і частковим переходом у пасивний запас окремих діалектизмів, розширенням впливу традиційної термінології.

Певна кількість лексем, еквівалентів слів, фразеологічних одиниць, які функціонують у місцевих говірках, зафіксована і в інших регіонах. Там вони можуть уживатися як з такими же значеннями (коноﺍпатий, орﺍли, у полоﺍжен'ійі), так і з іншими (ґерﺍлиґа, красﺍняк, сліﺍпа ﺍкишка). Такий зв’язок лексики народної медицини й лікувальної магії досліджуваного регіону з аналогічними назвами старожитніх територій свідчить про причетність населення Кіровоградщини до спільної історії й культури давніх українців.

Похідні одиниці у формі іменників, дієслів, дієприкметників, прикметників, прислівників утворені переважно різновидами морфологічного способу, але наявні морфолого-синтаксичні та лексико-семантичні деривати.

З огляду на особливість вираження основних медичних понять, які стосуються людини, її стану, засобів лікування тощо, у системі однокомпонентних утворень переважають іменники та дієслова з дієприкметниками, які становлять понад 91 % таких одиниць.

Із різновидів найпродуктивнішого морфологічного способу творення іменників використано суфіксальний, префіксальний, префіксально-суфіксальний, основоскладання, словоскладання, перший з яких виявляє найвищу продуктивність – 1047 одиниць (86,67 %). Основна їхня частина утворена за продуктивними в українській мові типами й моделями, зокрема із суфіксами -к-а, -ик, -ниц-я, -ість. Ті деривати, які виникли поза СТ, часто виявляють архаїчні або вузько локальні ознаки української дериваційної системи: щиﺍпиця ← щиﺍпати, паﺍдуча ← ﺍпадати.

Відносно продуктивно творяться іменники в системі народної медичної лексики морфолого-синтаксичним і лексико-семантичним способами, які ґрунтуються на граматичній або семантичній трансформації готових одиниць. Твірними для афіксальних і складних іменників є субстантивні, ад’єктивні, дієслівні основи, а для семантично або граматично трансформованих утворень – відповідні слова.

У досліджуваному матеріалі зафіксовано 920 дієслів, похідних від субстантивних, ад’єктивних, вербальних і вигукових основ. Вони утворені найпоширенішими в системі цієї частини мови морфологічними способами: префіксальним, постфіксальним, суфіксальним, префіксально-суфіксальним, префіксально-постфіксальним, префіксально-суфіксально-постфіксальним, суфіксально-постфіксальним. Особливістю розгляданих дієслів є те, що в них переважає префіксальний словотвір. Досить активним є постфіксальне (менше третини) і суфіксальне (понад 16 %) словотворення дієслів з медичним значенням. Загалом у системі дієслівного словотвору реалізується 33 дериваційні типи, з яких найпродуктивнішими є ті, що містять префікси з-, по-, за-, о-, ви-; постфікс -ся; форманти -и-ти, ка-ти.

Помітне місце в системі похідних слів посідають дієприкметники.
З-поміж них майже дві третини становлять пасивні форми (зокрема і кілька на -но, -то), що є ознакою вищої продуктивності в українській мові відповідних форм, і понад третину активні дієприкметники.

Похідних прикметників зафіксовано 31 % від загальної кількості однокомпонентних дериватів. Вони, як і дієслова, утворені лише морфологічними способами: суфіксальним, основоскладанням, префіксальним, префіксально-суфіксальним. З-поміж них панівним є суфіксальний спосіб, яким утворено ад’єктиви від іменників, прикметників, дієслів за двадцятьма трьома СТ. Відносно продуктивними є композити, натомість інші способи в системі прикметників непродуктивні.

На досліджуваній території зафіксовано незначну кількість адвербіумів – усього 30 одиниць, переважну більшість яких також становлять суфіксальні деривати, утворені від прикметникових і прислівникових основ.

У системі дериватів різних частин мови функціонує немало одиничних утворень, які часто є специфічними для говірок Середнього Дніпро-Бузького межиріччя: струﺍпєй ← струп, плакﺍсуха ← пﺍлакса, біﺍгунка ← ﺍбігати.

Лексика народної медицини й лікувальної магії в степових і контактних говірках Кіровоградщини свідчить про її важливе місце в системі української мови, яка розвивається й постійно збагачується завдяки регіональним мовленнєвим ресурсам.