ЕКСПЛІЦИТНА Й ІМПЛІЦИТНА ЕКОНОМІЯ В СЛОВОТВІРНІЙ НОМІНАЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ : Эксплицитная и имплицитно ЭКОНОМИЯ В словообразовательной НОМИНАЦИИ УКРАИНСКОГО ЯЗЫКА

Краткое содержание

мовців скоротити форму слова і водночас зберегти незайманою його семантику: прима-балерина → прима, автомобіль → авто, баскетбол → баскет, кібернетична машина → кібер; під час появи деяких утинків відбуваються часткові семантичні зрушення: неформальний → неформал, фігуративний → фігуратив. У творенні будь-яких утинків потрібно дотримуватися деяких вимог: 1) нова утнута форма обов’язково повинна натякати на семантику й повну форму мотиватора, відсилати до нього, самого мотиватора треба впізнавати в будь-якій неповноті звукової форми; 2) потрібно мати відчуття крайньої межі формального утинання, вихід за яку унеможливлює прозорість, упізнавання мотиватора й зумовлює появу інших скорочених одиниць, зокрема абревіатур. Ми кваліфікуємо утинання як окремий спосіб словотворення, де переважає формальна економія.

Словотвірну контамінацію визначаємо як спосіб поєднання, сполучення словотворчих засобів унаслідок їх повного чи часткового накладання. На цих засадах виділяємо види словотвірної контамінації: 1) контамінацію (накладання) морфем як морфонологічний засіб: а) повну: Том[ськ + ськ]ий → томський, б) часткову: Донба[с + с]ький → донбаський, коп[а(ти) + а]ч  → копач; 2) контамінацію (накладання) основ: мар[мелад + Мелад]зе → Мармеладзе, [Азі]я + Євр[опа] → Азіопа, [мемуар]и + гумо[реска] → мемуареска; 3) як окрему модель у межах цього виду можна визначити і зразки графічного позначення взаємодії основ: заМОРОЗити, розПЛЮЩити.

За нашими спостереженнями, основною і первісною причиною появи контамінованих одиниць у словотвірній номінації є переважно свідоме намагання мовців зекономити формальні засоби, зберігаючи повний зміст вихідних взаємодійних одиниць. Новоутворена одиниця поєднує в собі структурні компоненти двох твірних і їхню семантику. Але про тотожність не йдеться: новотвір відрізняється від вихідного двослівного словосполучення чи випадкового поєднання двох слів своєю асоціативністю, ідіоматичністю тощо. Словотвірна контамінація має специфіку результатів: друга частина контамінованої одиниці зберігає старі парадигматичні й валентні зв’язки і за потреби подальшого розширення словотвірного ланцюжка потенційно може приєднувати певні словотворчі засоби: Монстр + віртуоз →  монструоз →  монструозний → монструозно.  Утворена контамінована одиниця неодмінно стає початком-вершиною нового словотвірного гнізда. На відміну від інших способів словотвору – суфіксації, префіксації, основоскладання, у яких можна встановити певну формулу об’єднання і на її основі утворювати нові слова, у появі контамінованих одиниць таких формул немає, за винятком субституції. Проте можна зробити обґрунтовані висновки про структуру, зміст і подальші перспективи контамінації у словотворі: 1) під час словотвірної номінації можуть накладатися найрізноманітніші за мовним статусом і виявом частини: кінець першого слова на початок наступного (футуристичні курйози → футурйози); ціле на початок (РЕНОме, АВТОритет), середину (реVOLVOлюція, допОМОже) чи кінець іншого слова (пентагон + гонка → Пентагонка, бюрократ + крадій → бюрокрад); абревіатура на модель іншого (УБОЗ + убозтво →  УБОЗтво, БіБіСі+ совісність →  БіБіСовісність, КОП +  копнути → КОПнути); абревіатура на абревіатуру (КПРС + КГБ → КПГБ); 2) за семантикою контаміновані одиниці належать до двох груп: семантика утворених одиниць обов’язково містить тільки семантику вихідних (1 + 1 = 2); ознаки словотвірного походження таких дериватів швидко стираються, самі ж деривати мають більші можливості щодо входження до загального словника мови (буцигарня, авіоніка, інтернетрі); семантика утворених одиниць обов’язково містить семантику вихідних і додатковий семантичний компонент (1 + 1 = 2 + Х), зв’язок між поєднуваними одиницями не виражений явно, імпліцитний (свинарія, хамократія, КУМська КУМпанія, футболтус, Зюгославія, апофігей, блатмейстер); до таких належать і номени конкретного (разового) призначення-функціонування – прикладні номени, використовувані здебільшого у візуальній рекламі (РЕНОме, СОТовий,) чи в газетно-журнальних текстах (ЄЕС-умно, наЗЮЗЮкавшись, АНТИчний, КАНАЛізація); 3) оскільки сучасному словотворові притаманна дедалі більша керованість процесів, то відступають на задній план чи й зовсім зникають явища мимовільні, непередбачувані тощо.

Небагато вторинних одиниць, що постали згаданими способами словотвірної номінації, відзначається своїм поліфункціональним характером. Такі одиниці в різних словотвірних контекстах можуть мати різний статус. Наприклад, елемент деп- у дериватах депмандат, депоточення виступає абропрефіксом, у дериваті нардеп – асемантичною частиною вільного кореня, у дериваті депи – коренем самостійної лексичної одиниці; елемент -ґейт буває невичленовуваною частиною запозиченого слова (Вотерґейт), суфіксоїдом (Фімаґейт), коренем самостійної лексичної одиниці (ґейти); елемент тех- може вживатися як абропрефікс (техтруднощі) і як асемантична частина кореня (фізтех). Така поліфункціональність зумовлює ще один рівень економії – непотрібність конструювання чи запозичення інших монофункціональних одиниць, які виконували б тільки якусь одну зі згаданих функцій.

У четвертому розділі “Імпліцитна економія в словотвірній номінації” проаналізовано економні явища на рівні словотвірної системи, що служать основою для появи й функціонування інших. Це – парадигматичне вирівнювання у словотвірній номінації, черезкрокове словотворення, словотвірні лакуни, обмежувачі та стримувачі словотвірних процесів тощо.  

У контексті дослідження принципово розмежовуємо аналогійні й парадигматичні словотвірні процеси. Вирівнювання за аналогією в словотворенні – це поява незапрограмованого за наявним у мові зразком, за зразком іншої парадигми. Наприклад, під впливом назв ділянок річки Ворскла Диківське, Маньківське, Лагірне, Стасівське паралельно зі старою назвою ділянки Обріз з’являється Обрізне; у м. Харкові витворився цілий аналогійний номінативно-гніздовий ланцюжок: мікрорайон ім. Жуковського → Жуковського → Жуки, як і П’ятихатки, Петренки. Операції та наслідки вирівнювання за аналогією здебільшого не належать до явищ очікуваних, прогнозованих і спричинені деякими випадковостями, а саме: конкретними  семантичними асоціаціями, звуковою близькістю до слова-зразка, мимовільністю, неусвідомленістю мовотворчих дій чи, навпаки, свідомою мовною грою. Парадигматичне вирівнювання в словотворенні – природне заповнення передбачуваного, запрограмованого системою в межах споріднених лексико-семантичних груп, у межах словотвірного гнізда, що є постійною ознакою словотвірних процесів.

Словотвірній парадигмі притаманні як загальні, так і відмінні ознаки порівняно з іншими парадигмами. Вона має два різновиди: 1) словотвірна парадигма ідеальна, якій властива фіксована кількість елементів, викінченість на синхронному зрізі мови і яка є еталоном для подальших словотвірних процесів; 2) словотвірна парадигма реальна, що об’єднує похідні від конкретного твірного на одному ступені творення і здебільшого не збігається з ідеальною словотвірною парадигмою. Наявність у словотворенні таких парадигм є одним із виявів словотвірної асиметрії, що безвідносна до будь-якого комунікативного акту, є ознакою постійною й утілена в таких словотвірних явищах: 1) невідповідність між парадигмою реальною і парадигмою ідеальною, що безпосередньо відображене в наявності парадигмових і гніздових лакун і 2) асиметрія деривата – невідповідність між змістовою і формальною (морфемною) структурами. Парадигматичне вирівнювання виражене у двох різних явищах: 1) власне зменшення відмінностей між парадигмою ідеальною і реальною і 2) зміна мотивації в парадигмах реальних відповідно до парадигм ідеальних. Парадигматичне вирівнювання – це досягнення симетрії через зменшення відмінностей між парадигмою ідеальною і реальною.

До явищ імпліцитного словотворення належать так звані мовні лакуни. Обстеживши словотвірні гнізда, зіставивши їх із такими ж за вершиною, окреслили два різновиди лакун у словотвірній номінації: 1) лакуни всередині гнізда як наслідок пропуску словотвірного кроку; 2) лакуни в кінці ланцюжка як наслідок незаповнення його кінцевою ланкою. Лакуни першого різновиду спричинені явищем черезкрокового словотворення, яке традиційно позначають терміном “черезступінчатий/черезступеневий словотвір”. Щодо черезкрокового словотворення в лінгвістиці наявні різні думки, аж до його заперечення. Незважаючи на такі міркування, черезкрокове словотворення здебільшого є об’єктивним, реальним. Ця думка утвердилася в контексті проблем оказіональності, потенційності, інноваційності у словотвірній номінації. Явище появи слів, “у творенні яких не бере участі похідне, передбачене системою” (О. Тихонов), тобто в мові немає того звукового комплексу, який повинен би сприяти появі нового деривата.

Помітним чинником у черезкроковому словотворенні є структура  “пропущеного” деривата – проста (однослівна) чи складена (двослівна), що зумовлює відмінності в загальних наслідках. У разі, коли пропущеним є словосполучення, постають абропрефіксальні (літдетектор, політневдаха, спецбарахло) та інтерфіксально-суфіксальні деривати (кнопкодав, п’ятиканальник, сонцегрозовий); коли ж твірною основою є одне слово, утворюються нові суфіксальні (автомобілізований, селянізація) та префіксально-суфіксальні деривати (онімбити, по-хакерськи, співорденець).  Поява суфікса чи конфікса за наявності простої за будовою твірної основи зумовлена саме кількістю пропущених кроків: за умови пропуску одного кроку з’являються нові (вторинні) суфікси, коли ж пропущено два і більше кроків, формуються нові конфікси.

У черезкроковому словотворенні наявний лише формальний пропуск: конкретної форми-структури твірного слова, від якого походить, яким мотивується похідне, немає, вона матеріально не виражена, із різних причин не зреалізована, але відбувається повна реалізація семантики цього слова, яку відбито в похідному. Ось чому словотвірне значення останнього в ланцюжку деривата трактуємо через семантику пропущеного (попереднього): сніг → “осніжити” → осніжений (словотвірне значення – набута ознака за виконаною дією; пор. із засніжити → засніжений), метал (муз.) → “металізувати”→ металізація (словотвірне значення – абстрактна, опредметнена дія/процес; пор. із українізувати →  українізація).

У цих ланцюжках наявне своєрідне розщеплення мотивації: формально черезкроковий дериват мотивується наявним вихідним словом, а семантично – дериватом пропущеної ланки. У процесах черезкрокового словотворення, крім структурно-семантичної, виокремлюємо ще один різновид словотвірної моделі – модель словотвірного ланцюжка. Обидві моделі можуть утілюватися в зматеріалізованих і незматеріалізованих елементах. Третім різновидом словотвірної моделі є явище, яке прийнято називати словотвірною парадигмою. Власне, усвідомлення й визнання наявності парадигматичної моделі словотвору уможливлює пропуск кроку, не порушуючи парадигматичних зв’язків одному конкретному випадку, а орієнтуючись на ідеальну модель-парадигму.

Мотиваційні зв’язки, сформовані під час черезкрокового словотворення, зекстраполюються й на традиційні ланцюжки, у яких наявні всі словотвірні кроки. Наслідком цього може бути множинна мотивація. У самій же системі словотвірної номінації формуються нові ознаки, властивості чи й закономірності: наприклад, замість очікуваного утворення іменників опредметненої дії від дієслова (співати → співання, зав’язувати → зав’язування) вони утворюються безпосередньо від іменника (лірика → лірикання, шибеник → шибеникування), замість очікуваного утворення іменників опредметненої ознаки (туманний → туманність, молодий → молодість) вони утворюються безпосередньо від іменника з прийменником (без батьківщини → безбатьківщинність), замість утворення ознаки за дією від дієслова (позеленіти → позеленілий, схематизувати → схематизований) вони утворюються від іменника (дірка → діркований, рок → рокований), замість очікуваного утворення іменників-назв осіб жіночої статі від іменників-назв осіб чоловічої статі (тракторист → трактористка, співак → співачка) деривати утворюються й від інших назв (майдан → майданниця, детектив → детективістка, анатомія→ анатоминя).

Традиційно моделі з пропущеною ланкою в ланцюжкові відносять до оказіональних. Зважаючи на значну кількість черезкрокових дериватів, стверджуємо, що в українській мові явище дериваційних лакун помітно поширюється і набуває ознак норми; у деяких випадках можна говорити і про наявність правил. Безсумнівним є те, що черезкрокове словотворення як вияв заощаджувальних можливостей на рівні ланцюжків і парадигм спричиняє найрізноманітніші наслідки у словотвірній номінації чи стає поштовхом до їхньої появи, зумовлює постійні зміни морфемних меж у слові, зокрема перерозкладу, що так само спричиняє одноактну появу нових словотворчих засобів різної структури – префіксальних, суфіксальних, конфіксальних.

Властивості і явища парадигматичного вирівнювання повинні сприяти зникненню порожніх клітинок – лакун. Проте з певних причин лакуни залишаються, вони є постійною ознакою і властивістю мови. Це свідчить про наявність обмежувачів у словотвірних процесах. Серед позамовних причино обмежувачів найпомітнішими є: традиційність комунікативних актів, шаблони і стереотипи комунікативних актів і мислення, відносність людського пізнання, його обмеженість, неактуальність референта, індивідуально-смакові чи інші особливості конкретного мовця, мовного колективу, мовної епохи, їхня детермінованість часом і соціальними умовами. Серед суто мовних дослідники визначають семантичні, формальні, стилістичні, фонетичні чи акцентно-фонетичні, словотвірні, синтаксичні обмеження.

Труднощі в дослідженні словотвірних обмежувачів полягають у тому, що на відміну від інших мовних обмежень, вони здебільшого не лежать на поверхні, а приховані, складніші. Крім того, обмежувачі в словотвірній номінації мають конкретний, чітко визначений вияв – вони діють не в словотворенні загалом, а в конкретній ланці того чи того ланцюжка, що породжує труднощі у створенні типології словотвірних обмежувачів. Отже, не скрізь і не завжди в словотворі системність є обов’язковою. У практиці дослідження словотвірної номінації типологізація словотвірних обмежувачів має рівневий характер – узалежнена від фонетичних, морфологічних, лексико-семантичних та синтаксичних закономірностей, а самі обмежувачі ототожнено із закономірностями сполучуваності засобів. Про це, зокрема свідчить і парно-паралельне використання термінів “обмеження” і “закономірність” як синонімів. Услід за В. Ґрещуком, вирізняємо принципову неможливість утворення деривата і незасвідченість, відсутність його в мові. Розмежувати їх можна на рівні однотипних словотвірних парадигм і гнізд, на рівні словотвірних категорій. Принципова неможливість творення є виявом закономірностей – закономірних обмежувачів, що мають загальнодериваційний статус і визначають “непорушні словотвірні кордони”; відсутність очікуваного, передбачуваного деривата – є виявом стримувачів, що діють на рівні конкретних словотвірних гнізд і парадигм; перші уособлюють постійні, незмінні ознаки і властивості у словотворенні тієї чи тієї мови на певному синхронному зрізі, другі є явищем непостійним, мінливим, можливим за деяких умов і обставин. Ось чому до стримувачів треба зараховувати саме ті чинники, які уповільнюють (стримують) дію закономірностей, їхнє поширення на однотипні явища – там, де вони очікувані, передбачувані. Тобто наявність стримувачів і їхню дію вбачаємо тільки тоді, коли закономірні словотвірні можливості в одних умовах зреалізовано, а в однотипних така реалізація не відбулася, унеможливлена і залежить не тільки від чинника сполучуваності/несполучуваності морфем.

Стримувачі словотворення мають причини суто словотвірного характеру і позасловотвірні. Основними серед них є такі: 1) парадигматичність словотвірної системи; 2) семантична сполучуваність морфем; 3) частиномовна належність твірних; 4) функціонально-стильові стримувачі; 5) неактуальність референта.

Стримувачі, як і парадигматичне вирівнювання, є одним із чинників рівноваги у словотвірній системі: якщо явища парадигматичного вирівнювання уможливлюють нестримну (безкінечну) словотвірну реакцію, що може призвести до дисбалансу в системі, до її надлишковості, то обмежувачі й стримувачі визначають рамки (і часові також), стримуючи реактивність й унеможливлюючи надлишковість. Ось чому видається небезпідставною думка і про невипадковість стримувачів у кожному з типів номінації, отже й про наявність прихованих від дослідників механізмів утримання рівноваги (балансу) між різними типами номінації.

В українській мові є явища, що можуть безпосередньо спричиняти як зміни суто словотвірні (зміну правил/норм у словотвірній номінації), так і зміни в нормах інших рівнів мови. До явищ із такими властивостями належать і словотворчі флексії. Крім традиційних різновидів флексійних морфем в українській мові сформувався ще один – словотвірне закінчення -и/-і, що наявне в номенах на зразок Реріхи, тропіканки, стенокардії, колективізації  тощо. Ідеться про слова, що в мові мають лише форму однини (sinqularia tantum). У цих словах “ідея рахунку абсолютно не застосовувана” (І. Вихованець), а число множина слугує лише “приводом” для номінації. Причиною появи згаданих іменників є універсальність категорії числа для всіх класів українських іменників, явища парадигматичного вирівнювання, явища економії через заощадження наявних засобів (синтаксичних порівняльних сполук) і зміну функцій уже наявного. Унаслідок цього до іменників, що мають тільки форму однини, додається закінчення, яке повинне б виражати граматичне значення множини (як протиставлення однині) з відповідним парадигматичним набором відмінкових закінчень множини. За таких умов відбуваються й семантичні зміни в структурі нових словоформ, які виражають не так категорію числа, як додаткові значеннєві нашарування, що також є показником словотвірної похідності – поява в похідних значення узагальнення, порівняльності “такий, як”, чого немає у твірного: “Саме Волков і “Волкови” провалили політреформу” (Політика і культура); “Південний схід України – це витоптане міграціями, колективізаціями, індустріалізаціями поле” (Літературна Україна).

Активне використання формо-словотворчих закінчень зумовлене кількома чинниками: поліфункціональністю посталих дериватів, простотою моделі і мінімальними перетвореннями в ній, невідповідністю між структурою позначення і структурою поняття в порівняльних зворотах, відсутністю допоміжних словотворчих засобів, прагматичною потребою й естетичними вимогами, необмеженими можливостями виражати енантіосемічні зв’язки. Гарантом і водночас передумовою описуваних процесів стала універсальність парності числа в українській мові. Їхня ж реалізація безпосередньо відбулася в контексті парадигматичного вирівнювання. Однак замість очікуваного вирівнювання, суть якого полягала б у творенні відсутнього числового показника множини й подолання відповідної словозмінної асиметрії, ці процеси призвели до зовсім інших наслідків: граматичний засіб позначення множини набув словотворчого статусу і виступає елементом словотвірного типу. Про словотвірний статус цього процесу свідчать семантичне зрушення в похідному порівняно з твірним, словотвірне значення, виражене за допомогою формо-словотворчого афікса -и/-і. Відбувається заповнення парадигматичної лакуни засобом, якого немає на відповідному мовному рівні, що спричиняє переведення асиметрії в симетрію мовних знаків; подальша диференціація засобів за стильовими ознаками й відповідне протиставлення їх. Сам засіб водночас може виконувати словотвірно-номінативну, експресивно-стилістичну та супровідну граматичну функції; обмежується дія синтаксичної номінації.

Римейк як повернення до вже використаного, до того, що було, є природним явищем у номінації. Воно притаманне і словотвірній номінації: Нобель ‘Нобелівська премія’, мобілізуватися ’мати в своєму розпорядженні мобілу, стати її власником’, ширка ’широка коаліція’. Однак воно досі не має єдиного термінологічного позначення. З більшою чи меншою мірою доцільності тут можна використовувати терміни “ремотивація” (перемотивація), “уподібнення”, “перенесення значень”, “парономазія”, “своєрідна декореляція” тощо. Кількість номінативних одиниць з “невизначеним статусом” помітно зростає: англійка ‘викладачка англійської мови’, текстильник ‘особа, яка носить текстиль, не нудист’, двочлен ’особа, яка є членом двох партій, організацій’. За кінцевим результатом ці номени збігаються з номенами семантичної номінації: мають однаковий звуковий чи морфемно-звуковий комплекс: пор. наявний номен акціонер ‘власник, тримач акцій’ і акціонер ‘учасник акції’. Проте однаковою морфемною будовою не треба підміняти словотвірного аналізу та словотвірну структуру. За допомогою римейку номени створюються заново, вступаючи в омонімічні зв’язки з наявними (випадкова омонімія чи не випадкова – залежить від конкретних мовно-комунікативних намірів автора).  Нові номени у своїй семантиці не мають нічого спільного з наявними номенами; вони є вторинними не щодо наявних спільнозвучних номенів, а щодо своєї твірної основи, самі словотвірні процеси відбувалися незалежно один від одного.

Римейкові номени обов’язково подібні за формою чи/і змістом до наявних зразків, уводять їх до наявних асоціативних зв’язків, словотвірних типів чи парадигм. Відбувається асоціативно-семантичне щеплення одного словотвірного типу чи гнізда з іншим і відповідно новий номен узаємодіє з усім щепленим словотвірним типом чи гніздом. До номенів такого зразка зараховуємо мобільний ‘ознака за наявністю мобіли’, обкомівський ‘стосовний видання “Обком”’, самбіст ‘танцівник самби’.

Базою для словотвірного римейку можуть слугувати найрізноманітніші  з погляду пасивності/активності використання одиниці: 1) зархаїзовані чи ті, що перебувають на шляху до архаїзації через невисоку активність їхнього використання (офіціал ‘високопоставлений чиновник’ і офіціал ‘особа, яка має офіційний дозвіл на діяльність’, середняк ‘статус селянина за більшовицьким поділом’ і середняк ‘представник середнього бізнесу’, панчішник ‘виготовлювач панчіх’ і панчішник ‘особа, яка зберігає гроші в панчосі’, меншовик ‘член партії’ і меншовик ‘представник сексуальних меншин’); 2) активно використовувані одиниці з чітко окресленою семантикою (четвірочник ‘особа, оцінена на чотири бали, має четвірку’ і четвірочник ‘особа, яка входить до четвірки’, членування ‘опредметнена дія поділу на частини’ і членування ‘збільшення кількості членів – учасників чогось’). Використання римейкових операцій уможливлює найрізноманітніші наслідки в номінації загалом і в словотвірній зокрема: 1) установлення різних лексико-семантичних зв’язків між номенами, зокрема полісемії (молодіжна газета/молодіжна студія/молодіжна збірна → молодіжка, вища кара/ вища ліга  → вишка) чи омонімії – це здебільшого одиниці, утворені із заздалегідь передбаченою стильовою метою, грою (язичник ‘представник язичницької віри’ і язичник ‘особа, яка говорить язиком, тобто по-російськи’; ліфтер ‘обслуговувач ліфтів’ і ліфтер ‘спортсмен, що займається ліфтингом’; яєчник ‘жіночий статевий орган’ і яєчник ‘член партії “Яйце”’); 2) перерозподіл елементів у межах моделі, наслідком чого є поява нових умовних морфемних засобів разового чи багаторазового використання (товар-няк, віз-итер, кос-инус); 3) заповнення лексико-семантичних парадигм, наприклад, конкретна назва → збірна назва (пор. селянин → селянство, юнак → юнацтво і збірна України → збірник), де парадигматичне заповнення відбувається у зворотному напрямку; 4) унаочнення непізнаних, не відомих мовцям можливих словотвірних мотиваційних зв’язків через залучення основ до формування нових словотвірних типів.

Виконане дослідження уможливлює такі основні висновки.

Сучасна теорія номінації відзначається інтенсивним розвитком, зростанням дослідницьких зацікавлень, результативністю виконаних досліджень, проте й досі не має однозначного трактування деяких своїх засадничих понять, зокрема об’єкта й одиниць номінації, механізмів і принципів добору мотиваційних ознак, типів і способів номінування. Крім того, не випрацювано спільних методологічних підходів, не визначено класифікаційних ознак номінативних явищ, бракує досконалого термінологічного апарату.

У підґрунті дослідження типів номінації лежить три принципи: мотивованості, парадигматичності, модельності та зразка. Тип мотивації, операційні процеси, використані конкретні засоби номінації (належність до певного мовного рівня) формують чотири типи номінації: семантичну, словотвірну, синтаксичну та абро-ідеографічну, що тісно пов’язані між собою і взаємозумовлені. Їхні взаємозв’язки реалізовані в номінативному гнізді з чіткою вершиною і центром.

В українському мовознавстві словотвір визначено як цілісну автономну систему і як частину ономасіології. Словотвірна номінація ще не має належного теоретичного потрактування, що зумовлено рухомістю словотвірних процесів, незавершеністю загальної теорії номінації, хибністю деяких дослідницьких методологій, наявністю оцінно-суб’єктивних суджень тощо. Проте сучасний стан досліджень уможливлює формування загальних принципів словотвірної номінації, створення несуперечливої, упорядкованої її термінологічної системи.

Належність явища до словотвірної номінації, а одиниці – до способів словотворення встановлюють, використовуючи такі поняття словотвору, як словотвірна похідність і мотивація, словотвірний тип і модель, словотвірне значення та ін. Способи словотвірної номінації завжди модельні й передбачають формальні і/або семантичні зміни; носієм словотвірного значення й показником семантичних зрушень є переважно внутрішньослівний формальний засіб; саме тому в процесі словотвірної номінації виділяється мотиваційна і класифікаційна ознаки. Крім того, словотвірний акт є разовим, унаслідок якого з’являється нове слово. На такому потрактуванні словотвірної номінації та її способів ґрунтується логічний висновок про несловотвірний характер лексико-семантичних і морфолого-синтаксичних перетворень та абревіації.

Явища економії трактують у сучасній лінгвістиці то як мовну тенденцію, то як мовний закон, то як мовний принцип. У сучасних студіях економія належить до явищ із “невизначеним” лінгвістичним статусом, ось чому дослідження самих економних явищ і засобів обмежене переважно одиницями з формальною пропорцією ‘довге – коротке‘, ‘ціле – утнуте’ й ототожнене з економією мовних зусиль. Економія є мовною універсалією, що виявляється як на рівні конкретних способів і засобів словотворення – експліцитна економія, так і на рівні словотвірної системи взагалі – імпліцитна економія.

Явища експліцитної економії  на рівні словотвірної номінації ґрунтуються на визначенні економії як кількісних змін у напрямку зменшення формальної, матеріальної структури в парі “твірний номен → похідний номен”. Безпідставним у дослідницькій практиці є об’єднання
по-різному скорочених одиниць терміном “абревіатура”, бо вони не тотожні за лінгвістичним статусом: мають відмінності у своїй природі і способах появи, у можливостях самостійно виконувати номінативні функції та наслідках, у них різні семантико-змістові особливості й естетична вартість. Єдина ознака, що об’єднує так звані абревіатури, – початкова операція їх скорочування. Згадані відмінності уможливили виділення різних способів і одиниць скорочування.

Абревіація в мові має подвійний статус: з одного боку, уможливлює економію мовних засобів, а з іншого – спричиняє надлишковість у системі позначень. Абревіація й абревіатури не належать до явищ словотвірної номінації,  оскільки абревіатури словотвірно не мотивовані і не мають внутрішньої форми; у процесі їхньої появи не з’являється нове значення чи відтінок у значенні, вони є одиницями “без значення”; у них немає морфемної будови, що також унеможливлює вираження частиномовних і граматичних значень. За функціональними, семантичними та структурними ознаками абревіатури не належать до слівних одиниць, хоч деякі з них можуть лексикалізуватися – набувати ознак слова й виконувати його функції.

Традиційно до абревіатур зараховують і номени на зразок техплан, універмаг, що з’явилися внаслідок складання скорочених основ. З погляду словотвірної номінації такі номени не становлять єдиного, уніфікованого явища і спричиняють у ній різні наслідки. Номени на зразок техплан не належать до абревіатур, бо їхній перший елемент має ознаки префікса, а самі процеси їх утворення зумовлюють появу низки нових словотворчих засобів – абропрефіксів і поповнення наявних словотвірних гнізд. У номенах на зразок продмаг скорочені елементи втратили семантичну значущість і автономність, відбулося опрощення загальної структури, що зумовило появу нових коренів та формування нових словотвірних гнізд.

Економію в словотвірній номінації репрезентують процеси утинання й утинки як наслідок таких процесів. Спосіб утинання з’явився в арґотичних системах української мови, у її розмовно-побутовому мовленні, пізніше поширився в літературній мові і сьогодні відзначається високою активністю, зазнаючи й чужомовного впливу. Помітно вирізняються процеси творення утинків від апелятивів і онімів, від українських і запозичених слів-основ, але всіх їх об’єднує двоетапність появи: лексикалізація деякої частини номена і його подальше чи паралельне формальне утинання. Основними причинами появи утинків є намагання зекономити форму і водночас зберегти в основі семантику та зміна вартісності елементів слова (словосполучення) у називанні та вираженні граматичних ознак і синтаксичних функцій.

Від згаданих способів економії в словотвірній номінації помітно відрізняється контамінація, що порівняно недавно стала об’єктом дослідження як словотвірне явище. Причини й умови появи контамінованих одиниць у словотвірній номінації істотно відрізняються від синтаксичних і фразеологічних, передусім керованістю словотвірним контамінуванням, свідомим творенням таких одиниць. Крім того, у словотвірній номінації контамінована одиниця зберігає парадигматичні зв’язки, валентні можливості другої із взаємодійних основ і реально чи потенційно стає вершиною словотвірного гнізда. Особливістю цього способу словотвірної номінації  є неможливість визначити типові словотвірні моделі, їхню регулярність, непрозорість, нечіткість словотвірного значення і різноманітність наслідків у словотворі.

До спільних причин появи дериватів у згаданих способах словотвірної номінації належать недосконалість, незручність форми наявного номена з погляду економності мовних засобів і зусиль, унаслідок чого такий номен стає об’єктом подальших дериваційних операцій. Процеси контамінування, складання скорочених основ, творення абропрефіксів, утинання свідчать про різну питому функціональну вагу мовних одиниць і про сформоване й поширене в сучасній українській мові явище знецінення функціональної значущості структурних одиниць – слів чи словосполучень.

Способи словотвірної номінації зачіпають передусім формальний бік мовних структур, стосуються їхніх формальних показників і мають матеріальне (слівно-звукове) вираження. До економних способів належать утинання, контамінування, універбація, складання скорочених основ з усіма їхніми різновидами. Відповідно до економних належать деривати, що постали внаслідок використання названих способів. Результатом експліцитної економії є переважно вторинні одиниці, які порівняно з первинними  відзначаються меншою кількістю складників – звуків, складів, морфем тощо; це так само спричиняє протиставлення довгого (повного) і короткого (утнутого).

Способи експліцитної економії виявляють деякі тенденції:
1) складання скорочених основ (уламкоскладання) майже не продукує нових номенів; 2) спаданням активності відзначається спосіб універбації; 3) утинання як спосіб словотвору виявляє вибірковість щодо твірних основ: здебільшого утинаються апелятиви чужомовного й оніми українського походження; 4) контамінація як спосіб словотвірної номінації цілком залишається способом “мовної гри”, а його деривати завжди виконують стилістично-експресивні функції.

Серед основних явищ, що зумовлюють імпліцитну економію в словотвірній номінації і водночас є її виявом, виокремлюємо:
1) парадигматичну асиметрію, що реалізується в ланцюжкових і парадигмових лакунах; 2) парадигматичне вирівнювання, через яке долається асиметрія в словотвірній системі; 3) обмежувачі і стримувачі як виразники дії словотвірних закономірностей.

Такі загальномовні універсалії, як асиметрія, парадигматичність, притаманні українському словотворенню, мають свою специфіку і яскраво виражений характер. Ці явища зумовлюють у словотворенні лакуни (парадигмові і гніздові), невідповідність змісту формі деривата, з одного боку, а з іншого – постійні процеси вирівнювання, заповнення лакун й уникнення згаданої невідповідності.

Однією з причин появи лакун всередині ланцюжка є черезкрокове словотворення. Умови перебігу процесів черезкрокового словотворення, статус посталих одиниць і словотворчих засобів безпосередньо залежать від структури словотвірної бази, модельності словотвірного ланцюжка і його подібності до структури самого деривата. Черезкрокове словотворення так само є чинником постійних змін у словотвірній системі, суть яких полягає в появі нових словотворчих засобів, формуванні нових словотвірних відношень і словотвірних типів, нових рис і ознак словотвірних одиниць. Лакуни кінця ланцюжка зумовлені іншими явищами: обмежувачами, в основі яких лежить принципова неможливість продовження ланцюжка і появи деривата як ознака постійна, породжена закономірностями словотворення на синхронному зрізі мови, і стримувачами – це випадкові лакуни на місці очікуваного, передбачуваного системою деривата. Перші породжені загальномовними причинами, другі – словотвірними та позасловотвірними. 

Заповнення словотвірних лакун може відбуватися за допомогою зразків і засобів інших типів номінації, унаслідок чого чужотипні засоби набувають статусу словотворчих, а деривати співзвучні з номенами інших типів.

Загальномовною підставою для появи словотворчих закінчень -и/-і є іменникова універсалія парності числа (однина – множина) в українській мові; безпосередньою словотвірною причиною стала заощаджувальність засобів через формування поліфункціональності наявних. З огляду на словотвірні особливості деривати на -и/-і становлять єдиний словотвірний тип, мають безпосередню словотвірну мотивацію, інваріантність словотворчого форманта. Його поліфункціональність зумовила і поліфункціональність самих дериватів, бо вони виконують акцентуаційну, оцінну та заміщувальну функції.

Економія на рівні асиметричної пропорції “одна форма – різні змісти” притаманна і результатам словотвірних процесів. Саме на цій підставі словотвірні номени (деривати) часто визначають як такі, що постали внаслідок процесів семантичної номінації. Однак ці номени подібні лише за звучанням і цілком відмінні за загальними принципами номінації: мотивованості, парадигматичності, модельності і зразка. Відповідно мають різні ланцюжки, моделі та засоби творення.

Отже, експліцитна економія в словотвірній номінації, порівняно з імпліцитною, має такі найпомітніші особливості: 1) експліцитна економія здебільшого передбачувана, спланована мовцем, що дає підстави вважати її прагматичною; імпліцитна економія переважно непередбачувана, унезалежнена від мовця і зумовлена загальними властивостями словотвірної системи; 2) експліцитної економії досягають через відповідні словотвірні операції з конкретними формантами, твірними основами), під час яких заощаджуються конкретні засоби; імпліцитна економія реалізується на рівні словотвірної системи, зокрема на рівні словотвірних ланцюжків, парадигм і гнізд; 3) економія експліцитна завжди зматеріалізована в економному дериваті, що виявляється в зіставленні такого деривата з “неекономною” твірною основою; про економію імпліцитну можна судити лише на основі зіставлення з аналогічними елементами словотвірної системи (словотвірним ланцюжком, моделлю, словотвірною парадигмою чи гніздом), оскільки цей вид економії здебільшого не має матеріально вираженої форми; 4) експліцитна економія є переважно виразником суто словотвірних процесів, реалізується в межах словотвірної номінації; імпліцитна економія може бути і результатом взаємодії різних типів номінації з наслідками у словотвірній; 5) експліцитна економія ґрунтується на позамовному чинникові – бажанні зекономити, зберігши зміст; імпліцитна економія – на чітко виражених внутрішньомовних противагах, які й сприяють системності процесів і явищ,

уможливлюють дотримання балансу в такій системі.

Наше дослідження засвідчує певні зрушення в розвитку та  лінгвістичному визначенні деяких стильових явищ, зародження й формування нових тенденцій і процесів у словотвірній номінації, значно більшу кількість дериватів, утворених “економними” способами. Сама економія зачіпає всі рівні словотвірної системи: словотворчі засоби, моделі, ланцюжки, парадигми, гнізда. Це дає підстави констатувати істотні зміни в самому статусі “економних” способів і виявів словотворення  та словотворчих одиниць.

У контексті вивчення економних явищ у словотвірній номінації подальшого дослідження потребують і такі аспекти, як механізми й засоби економії в словотвірній номінації, породжувальні можливості економії, наслідки словотвірної економії в інших типах номінації і в мові загалом, роль

економії як системотвірного чинника. Особливої дослідницької уваги потребує надлишковість у словотвірній системі української мови, яка протиставлена економії та є її антиподом.