ТЕКСТОТВІРНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПАРЦЕЛЬОВАНИХ КОНСТРУКЦІЙ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено його теоретичну значущість, мотивовано вибір предмета та об’єкта дослідження, сформульовано основну мету та завдання роботи, розкрито наукову новизну, схарактеризовано можливості практичного використання отриманих результатів, подано відомості про апробацію результатів дослідження.

Перший розділ „Кваліфікація тексту в сучасному мовознавстві” становить теоретичну базу дисертаційного дослідження, на якій ґрунтується комплексне дослідження текстотвірного потенціалу парцеляції у публіцистичних та художніх текстах, складається з двох підрозділів, де здійснено аналіз усталених поглядів на текст, на типологію текстових категорій, процес текстотворення. З’ясовано сутність наукового поняття тексту, основні категорійні ознаки тексту як цілісності, розкрито теоретичний механізм текстотворення та виокремлено основні текстооформлювальні чинники.

У першому підрозділі проаналізовано чинники відсутності єдиної дефініції на позначення тексту та окреслено цілу низку причин, що зумовлюють принципово різні дефініції тексту. Так, дослідники, що вивчали еволюцію поглядів на текст як лінгвістичну категорію, зазначали, що в україністиці про текст, його категорії завжди говорилося дотично, без надання належної уваги цьому питанню, хоча сама стилістика внутрішньотекстових засобів не була обділена увагою лінгвістів. Такі чинники, як формально-структурна різноплановість текстів, їхня функціонально-жанрова, стилістична розмаїтість перешкоджають створенню єдиної вичерпно нормативної дефініції „тексту”. Адже текст у процесі комунікації маніфестує певний мовленнєвий жанр, має особливу структурно-композиційну, семантико-значеннєву, інтенційно-прагматичну природу, а розходження у підходах до вивчення тексту також є чинником, що зумовлює принципово різні дефініції тексту. Різноплановість дефініцій тексту постає і внаслідок абсолютизації його формально-структурного виміру та орієнтації у визначенні тексту на одну або кілька внутрішньотекстових категорій.

У роботі застосовано перспективний напрямок, що передбачає поєднання системного і комунікативного підходів до аналізу тексту. Розглядаючи текст з погляду учасників мовленнєвої комунікації, вважаємо, що текст є „повноцінним компонентом мовленнєвої комунікації, який виступає проміжним (третім) компонентом (перший – комунікативна діяльність відправника повідомлення, другий – комунікативна діяльність адресата), поза яким комунікація не може відбутися” (А.Загнітко).

Усвідомлюючи всю складність проблеми визначення тексту, ми використовуємо як робочу, відповідно до мети нашого дослідження, концепцію про те, що „текст є семантично цілісною синтаксичною структурою з відповідним загальним прагматичним завданням і спрямуванням” та „складається з окремих синтаксичних компонентів (речень, складних синтаксичних цілих, надфразних єдностей, розділів, частин тощо, оскільки на сьогодні окреслення таких одиниць є недостатнім), поєднаних між собою граматичними, лексичними, стилістичними, логічними засобами” (А.П.Загнітко).

У другому підрозділі простежено умови формування комунікативного завдання, визначено шляхи його вирішення відповідно до комунікативного плану, що становить складний механізм взаємодії низки інтегрувальних чинників: тематичного, номінативного, інтенційного і комунікативно-ситуаційного. Процес мовного формування тексту охоплює низку операцій, що складним чином взаємодіють: утворення окремих висловлень, їхній лінійний глобальний взаємозв’язок, порядок їхнього зчеплення. Релевантним текстотвірним чинником на цьому етапі визначаємо і функціонально-стилістичний відбір мовних одиниць відповідно до соціально-відпрацьованої ситуації, тобто утворення тексту певного типу. У роботі розуміємо процес текстотворення як здатність брати участь у творенні тексту, властивість „будувати” текст, поєднуючи в одне ціле всі його частини й окремі речення з урахуванням комунікативної настанови, цілісного смислу, спільного загального задуму – всіх чинників, що зумовлюють його творення або інтерпретацію.

Однією з найголовніших ознак структури тексту є когерентність – структурна, семантична і комунікативна цілісність тексту. Серед засобів, що забезпечують когерентність тексту важливе місце належить парцельованим конструкціям, що розглядаються в роботі як „спосіб мовленнєвого представлення єдиної синтаксичної структури (речення) декількома комунікативно самостійними одиницями – фразами” (А.Загнітко), а під парцельованою конструкцією – бінарно організовану структурно-смислову єдність, тобто розділення цілісного речення (холоніму) на декілька ізольованих висловлень, що відокремлюються одне від одного або приєднуються одне до одного графічно і/або просодично.

Парцельовані конструкції виступають текстооформлювальними одиницями, оскільки забезпечують формальне зчеплення тексту, їм притаманні тексторозвивальні потенції, бо вони забезпечують смисловий розвиток тексту за рахунок доповнення, деталізованої характеризації або протиставлення вихідного змісту. Сам тексторозвиток поєднує ці два поняття, бо його суть полягає в забезпеченні смислової динаміки (прогресії) тексту. Парцеляти ж якраз і містять нову інформацію щодо базової структури: Я прокидаюся. У своєму халеп'янському кабінетику (В.Дрозд). Парцелят (обставина місця) й виступає поширювачем реми.

Отже, парцельовані конструкції розширюють інформаційну насиченість висловлення, інтенсифікують смислове значення неядерних компонентів речення, надають їм, як і тексту загалом, більшої виразності. А вичленування в особливу рему компонентів висловлення тим самим збільшує кількість рематично вагомих складників тексту. Саме завдяки парцельованим конструкціям відбувається розширення тексторозвивальних можливостей тексту, оскільки це пов’язано з розвитком реми, коли парцельований компонент стає ремою, предикативно значущим та бере на себе функцію інформативного центру синтаксичної структури чи загалом тексту.

У другому розділі дисертаційного дослідження „Парцеляція як синтаксичний процес і текстотвірна категорія”, що присвячений аналізу парцельованих конструкцій як одиниць експресивного синтаксису і як елементів тексту, з’ясовано типологію форм синтаксичних зв’язків і семантичних відношень парцельованих конструкцій, розмежовано процес парцеляції та суміжні з ним явища.

У першому підрозділі визначено динаміку наукового підходу до вивчення процесу парцеляції на різних етапах розвитку українського мовознавства. Простежуючи еволюцію поглядів на проблему парцеляції, з’ясували, що в сучасній лінгвістиці вже сформувалися основні тенденції у вивченні парцеляції. Парцельовані структури розглядаються як неповні речення (О.Шахматов), приєднувальні конструкції (Л.Щерба, В.Виноградов), сегментовані конструкції (Ш.Баллі, Г.Акімова), приєднувально-видільні (І.Петличний), видільні конструкції (П.Коструба) та ін.

Розглядаючи парцельовані конструкції, спираємося на концепцію тих мовознавців, які пов’язують це явище з комунікативно-функціональним  планом речення та інтерпретують його на загальному тлі об’єктивної модальності (Ю.Ванников, К.Городенська, А.Загнітко, С.Єрмоленко, І.Попова, С.Марич, Л.Конюхова, В.Федонюк та ін.).

Залежно від того, яка частина конструкції виноситься в парцелят, змінюється актуальне членування вислову і відбувається переакцентуація всього фрагмента тексту. На можливість парцелювання будь-якого члена речення суттєво впливає його позиція. У досліджуваних текстах парцельована частина має контактне чи дистантне розміщення щодо компонента базової структури, з яким вона пов’язана синтаксично.

Ланцюговий зв'язок може утворювати цілісні промені або їхні пучки, спрямовані за радіусом, які пронизують низку речень, що не завжди перебувають у контакті й знаходяться у лінійній послідовності (радіальне парцелювання): Все тут було йому незвичайне. І те, що у палатах по прикутих до ліжка хворих, по продуктах бігають таргани(1). І те, що повітря таке, аж деякі відвідувачі кілька хвилин не витримують (сам бачив), але хворі мусять звикати(2). Що не допросишся знеболюючого уколу, хіба родичі ампулу дістануть(3). А як буде чим колоти, то медсестра доручить це няні, тобто прибиральниці. Що замість знеболюючої таблетки вам можуть дати пігулку від інфаркту(4). А та ж няня не хоче виносити з-під нерухомих пацієнтів „судно”, і воно годинами стоїть та смердить. Що чергова сестра (одна замість двох) на ніч зачиняється у своїй кімнатці, і до неї не докричатися, а системи виклику нема(5). Точніше, вона була (є сліди відповідних пристроїв), але не діє (певно, комусь заважала). Що хворий повністю залежить від свого лікаря, який може прибігти до пацієнта аж на п’ятий день, похапцем спитатися про здоров’я, бо завідувач відділу вже почав обхід(6) (Пост-Поступ. – 1991. – №11). Всі пронумеровані речення-парцеляти стосуються опорного слова головної частини – незвичайне і приєднуються за допомогою підрядного сполучника що. Перший парцелят (підрядна з’ясувальна частина) є контактним і його доцентровість посилюється семантикою займенниково-співвідносного слова те. У другому парцеляті теж наявне займенниково-співвідносне слово те, але парцелят займає дистантну позицію щодо елемента базової структури. Крім того, і перший, і другий парцеляти містять сполучник і, що надає тексту додаткової перелічувальної інтонації. Дистантне розміщення мають третій, четвертий, п’ятий і шостий парцеляти щодо опорного компонента базової частини. У тексті спостерігаємо й хвилеподібну парцеляцію, оскільки перелічені парцеляти виступають максимально спрямованими на базову структуру, бо в ній міститься опорне слово, і сутність парцелятів розмивається поза нею.

За ланцюгового послідовного поєднання спостерігаємо структурну лівобічну і правобічну зв'язність: Духовність. Компетентність. Творчість. Як основоположна педагогічна тріада і рушійна сила розвитку освіти України (Освіта. – 2001. – №13-14); Та. Вони. Не хотіли сказати, яка була тема. Казали, що я ще маленька... (Л.Дереш); І ось збулося. Козак зробив свій вибір. Великий вибір. Вибір для всіх (Молодь України. – 1999. – №13).

Дистантне розміщення бази і парцелята насамперед викликане тим, що існує антиномія структури і лінійної організації висловлення, тому два компоненти не можуть знаходитися в одній позиції: Застудились в новій хаті. Бо спали на  ще глиняній долівці. Великій, ще тільки всередині побіляній (Молодь України. – 2001. – №1).

Паралельний зв’язок, що виникає за наявності двох опорних або одного (або головних) слів базової структури, реалізується у формі двох і більше парцелятів: Для усіх учасників ця зустріч запам’ятається підписанням розширених міждержавних угод про співпрацю. Що дозволяють окремим суб’єктам підприємництва розвивати і поглиблювати власні зв’язки. Яка швидко стане пізнаваною (Голос України. – 2004. – №11).

Наявність власного лінійного зв’язку в кожного парцелята засвідчує паралелізм їхнього смислового тла і формальної залежності: Сьогодні головна вимога до спеціаліста – його конкурентоздатність, і тому, обираючи професію, варто придивитись. Як? Хто? Чого і чому навчає?  (Освіта України. – 2000. – №24). Вичленування парцелятів валентно зумовлене опорним компонентом базового речення. Якщо ж комунікативний радіус першого парцелята спрямований на смислове навантаження останнього, то таким чином витворюється коло, яке модифікує усі інші його компоненти.

Отже, залежно від того, яка частина синтаксичної конструкції парцелюється, змінюється й актуальне членування висловлення та відбувається переакцентуація всього фрагмента тексту.

У другому підрозділі простежено синтаксичний статус окремих сегментованих конструкцій, що виникають внаслідок розчленування висловлення на кілька компонентів. Формально-функціональні характеристики таких утворень збігаються, але це тільки на перший погляд. Ці явища мають різний характер вичленування й різну природу. Так, якщо парцеляти зберігають усі синтаксичні взаємозв’язки з базовою частиною, що існували до розпаду конструкції, то в сегментованих утвореннях частина реми не є членом попереднього речення. Потенційний парцелят займає постпозицію щодо вихідної структури, а перервані структури поділяються на частини залежно від їхньої обов’язковості / потенційності, їхня семантика постає в такому разі супровідною. Крім того, парцелят і еліпсис відрізняються тим, що парцеляція маркує змістовно найсуттєвіші елементи, а еліпсис – здебільшого ті, без яких речення може обійтися.

У досліджуваних текстах парцелювання іноді поєднується з процесом сегментації, а це зумовлює насичення реченнєвого утворення особливим комунікативним забарвленням: Сентиментального повернення у власну молодість не вийшло. Ніжку підставив. Хтось (Голос України. – 2000. – №3).

Кількість парцелятів, на відміну від приєднування, зумовлена структурними можливостями синтаксичної одиниці, що розпадається. Число ж приєднувальних конструкцій регламентується ситуацією мовлення.

Парцелят під час розукрупнення реченнєвого цілого постає носієм інформації про базове висловлення. У цьому разі спосіб парцеляції слід розглядати як процес біфуркації – роздвоєння одного вузла інформації на два у певній точці нестійкості системи: – А ти, Марійко, моя молодість. Яка ніколи не повернеться, але й не забудеться – ніколи (В.Дрозд). Кількість гілок, що виходить із біфукарційної точки, визначає набір нових можливих дисипативних структур. Парцеляція відрізняється від бі- і поліфуркації та сегментації тим, що вичленований елемент у подібних конструкціях передбачуваний, але необов’язковий, його семантична мотивованість зорієнтована на попереднє утворення. Вичленовані компоненти при цьому створюють додатковий ступінь актуального членування речення. Поділяємо погляди дослідників, які вбачають у цьому засіб створення у висловленні нового самостійного рематичного центру або кількох центрів, що є обов’язковою умовою текстової реалізації парцельованої конструкції.

У третьому розділі „Структурні та квантитативні параметри парцельованих конструкцій у публіцистичних та художніх текстах”, що складається з трьох підрозділів, досліджено структурні і квантитативні показники парцельованих конструкцій у публіцистичних і художніх текстах на базі простого, складносурядного, складнопідрядного й безсполучникового речень, здійснено зіставний аналіз окремих регулярних моделей речень, що дозволив констатувати різну готовність аналізованих структур до парцелювання і визначити специфічний комплекс важливих лексико-граматичних чинників, здатних впливати на характер конструкції. Цей комплекс поєднує структурний, морфологічний та семантичний чинники.

З’ясовано, що вирішальну роль у перетворенні речення на парцельовані конструкції, відіграє комунікативна настанова, що викликає парцеляцію. У цьому разі в парцеляти потрапляють не ті компоненти речення, що репрезентують його граматичне чи семантичне ядро, а комунікативно найважливіші компоненти структури. Поряд з констатацією особливостей міцності зв’язків між базою і парцелятом подається аналіз парцеляційного руйнування відношень на базі простого та складних речень.

Парцеляція на базі простого речення розширює його інформаційну насиченість, інтенсифікує смислове значення неядерних компонентів речення, надає їм виразності, як і тексту загалом. Кількість вичленованих елементів варіюється від одного до чотирьох.

Для головних членів речення здебільшого поширеною є дублювальна позиція: Все згинуло. Згинуло на віки. Геть згинуло і не повернеться (Молодь України. – 1998. – №20). Висока частотність парцеляції однорідних присудків пояснюється тим, що присудок, перш за все, – член речення, який характеризується найбільшою частотою вживання. Парцелювання однорідних присудків містить у собі вияв двох рівновеликих завдань: прагнення адресанта охопити увесь комплекс дій або станів предмета, звернути увагу адресата на неодновимірний вияв предмета. У цьому разі максимально виявляється прагматична категорія якості і кількості: Сосни піднесли вітки вгору й струшували краплі дощівки. Пирхали, здригалися, дрижали, порскали шишками, мовби вийшли з купелю (Б.-І.Антонич). Те саме стосується і єдиного головного члена односкладних речень: Хочеться постійно рости. Розвиватися. Розширюватися (Молодь України. – 1998. – №23).

У структурі простого речення найчастіше парцелюються другорядні члени речення, з-поміж яких найбільший потенціал парцелювання притаманний однорідним та відокремленим членам речення. Цьому сприяє їхня відносна самостійність у реченнєвій структурі та особливість їхніх синтаксичних зв’язків: Роботу виконали. Велику і важливу. Вчасно (Освіта. – 2000. – №1-2); Але в неї неприємна манера квитатися з боржниками. Не найнеприємніша із можливих звичок. Скажу я вам, деякі дівчатка в її віці, знаєте, вже люблять і випити (Л.Дереш).

Типовими для досліджуваних текстів є парцеляти, що належать до однієї бази і є неоднотипними. Їхня різнотипність може бути пояснена також тим, що вони зв’язані з різними опорними словами: Немає легких шляхів. Легких та безболісних. Надто до серця і душі (Освіта. – 2000. – №18); Два полюси понять. Педагогічних і психологічних. Досі не розв’язані (Літературна Україна. – 2000. – №3); Дід бачив людську серцевину. Наскрізь. Всю душу. Щедру, розтратну, великодушну. До останньої сльозинки. До краю (Молодь України. – 2000. – №23).

Членування компонентів з атрибутивною семантикою виступає як засіб емоційно-експресивного підкреслення ознаки, постає також засобом семантичного підкреслення, „посилення” парцельованого означення, підвищення його комунікативної значущості: Зайшли ми в ринок, але не в цивілізований, а в неврегульований. Стихійний (Освіта України. – 1999. – №23).

Рематичний компонент, співвіднесений з препозитивним висловленням і зорієнтований на нього у смисловому і формальному плані, підтвердженням цього є формально-граматичний вияв підрядного прислівного синтаксичного зв’язку у формі узгодження.

Додатки, на відміну від означень, виявляють набагато меншу здатність до виокремлення у фразі, що здебільшого мотивовано їхньою внутрішньореченнєвою обов’язковістю та відповідною синтаксичною позицією, що є сильнокерованою і валентнозумовленою. Саме цим пояснюється нечасте вживання таких парцельованих членів речення: Діти розмовляли без угаву. Про Сибір, про щастя... (Освіта України. – 1999. – №16); Як голова їв... Печатку (Літературна України. – 2003. – 23 січня).

Парцеляція обставин актуалізується у публіцистичних і художніх текстах тільки в тому разі, коли позиційні та морфологічні ознаки цього другорядного члена речення вказують на необхідність його виокремлення, вичленування. При цьому виявляється другорядна залежність – залежність другорядних членів парцельованих речень від головних і другорядних членів основного речення: Наприкінці висмикнув свою руку з моєї жмені й побіг на східці вагону. Скоро, хутко, мов би тебе щось гонило. Побоюючись чогось... (І-Б.Антонич); В суперечливий час нам випало жити сьогодні. Завтра і вчора (Освіта. – 2000. – №16-17).

Аналіз художніх і публіцистичних текстів засвідчив характерну високу частотність вживання парцельованих простих речень, що становить 32,52% від загальної кількості парцельованих конструкцій.

Процес парцелювання охоплює й всі типи складних речень. З’ясовано, що у публіцистичних і художніх текстах загальна частотність парцельованих сурядних речень досить велика. Детальний аналіз мовного матеріалу показав, що складносурядні речення становлять 37,26%  всіх випадків парцеляції. Складносурядні конструкції з єднальними, приєднувальними та протиставними відношеннями членуються не спонтанно, а в результаті запланованого та стилістично мотивованого членування. Парцеляція у межах складносурядних речень зумовлена потребами видозміни інтонування речення і необхідністю наголошення, виділення інформації, що сприяє її актуалізації та інтонаційному вичленовуванню, зберігаючи при цьому смислову і структурну взаємодію сурядних частин, що підтверджується і відповідними смисловими відношеннями між ними. Водночас здатність до парцелювання складносурядних речень залежить від взаємозумовленості частин, їхньої семантичної самостійності, самодостатності: Потім його завжди „перекидали”, де важко. І все в нього виходило „на ура” (Освіта України. – 2000. – №3); Не той тепер гаманець. Але ж здоров’я і йому потрібне, і мабуть, більш, аніж кому іншому (Освіта. – 2000. – №30); У 60-ті роки слово “інженер” викликало неабияке захоплення і заслужену повагу. А вже через десятиріччя картина дещо змінилася (Освіта України. – 2000. – №3); Ці права відповідають усім вимогам цивілізації суспільства. Однак вони не всім відомі (Освіта України. – 2000. – №1-2); Звичайно ж, виникає питання: або керівництво області таке недалекоглядне, що дійсно в це вірило (і тоді навіщо нам таке керівництво?). Або воно знало це, але в силу свого боягузтва зайняло позицію, яка об’єктивно сприяла антиконституційному перевороту (Пост-Поступ. – 1999. – №8).

Особливої значущості набуває парцелювання сурядних частин, що перебувають між собою в розділових відношеннях, оскільки в цьому разі посилюється рівнозначність дій і максималізується їхня рівновеликість, витворюється тло рівноконкурентності: І знову мене огортає сум. Або тривожно пам’ять зрошує усе минуле (А.Яна). Частотнішою у текстах постає парцеляція між частинами, що репрезентують відношення чергування: То вітри зривалися і висушували землю. То знову повзли важкі хмари без краплі дощу (А.Яна).

Загальносинтаксична природа парцелята в межах складного речення володіє тими самими значеннями модальності, що й функціонально стрижнева частина. Особливої уваги заслуговує парцелювання на базі складнопідрядних речень щодо особливостей вияву модальності, за якої парцеляти – підрядні частини поділяються на два розряди. Перший утворюють парцеляти з успадкованим від головної частини комплексом граматичних значень модальності. Серед них виокремлюють два підтипи. До першого різновиду належать парцеляти, що постали на основі підрядної частини, модальне значення якої було частиною зовнішньо-синтаксичного відношення інформації цілого складного речення до позамовної дійсності. Другий різновид становлять парцеляти з незалежною категорією модальності, тому що у стрижневому компоненті модальність підрядної частини не відображена, оскільки модальність підрядної частини репрезентує внутрішньо-синтаксичне відношення підрядної частини до головної. Парцеляти обох різновидів вживаються для збільшення експресивно-емоційної завантаженості висловлення, пор.: Перед святкуванням 80-річного ювілею університету хотілося довідатись. Хто є цей ректор. Чим живе він сьогодні. Чи є в нього сім’я. Де бере час, щоб віддавати його університетові (Освіта України. – 2000. – №44); Важливо, щоб здорові. Бо як тоді перемагатимемо на змаганнях? (Молодь України. –2001. – №16).

Складнопідрядних парцельованих речень виявлено 30,02% усього загалу парцелятів, що, ймовірно, зумовлено особливостями граматичного зв’язку базового і парцельованого компонентів та специфікою смислових відношень між ними. У парцелятах, утворених на базі підрядних предикативних частин, продовжує діяти логічно-предикативний зв’язок, що об’єднує компоненти актуального членування (теми і реми) на рівні всього речення, водночас активізуються, відновлюються внутрішньореченнєві предикативні зв’язки на рівні частин (обох або тільки головної).

Найбільш частотними парцельованими складнопідрядними реченнями постають речення розчленованого типу з детермінантними причини – 9,04%, мети – 8,6%, часу – 5,17%. Сприяє цьому здатність підрядної частини виражати додаткове значення, що здебільшого постає інтерпретованим як відповідне тло або детермінантна частина репрезентує перебіг певної дії, постає разом з дією головної як зумовлена наявністю відповідних чинників: Так, ми, члени Координаційної ради, вважаємо, що творчі спілки не є партійними і ніколи ними не будуть. Бо нині в Україні стільки партій, і їхні члени дефілюють з однієї до іншої, що й встежити не встигаєш, програми міняють, крутять ними, як циган сонцем... (Літературна Україна. – 2002. – №4); Хочемо поєднати серйозність аналізу з фривольністю викладу. Щоби була газета впливова, шляхетна і влучна (Пост-Поступ. – 1991. – №8); Хай коні думають, у них голови великі, жартували колись студенти. Коли він сам був студентом (В.Дрозд).

Продуктивною є парцеляція складного безсполучникового речення, вона складає 0,2% від усього загалу парцелятів. У безсполучниковому складному реченні|реченні| наявність парцеляції встановлюється лише через структурно-семантичну взаємозумовленість частин|часток|: Беремо саме ці… Тут і Моцарт, і Бізе, й Чайковський (Літературна Україна. – 2004. – №2); Я й сам до ладу не знав, що воно означає. Заглянув у словник (Літературна Україна. – 2002. – №29);  Вийшли з концерту в теплу київську осінь і обоє не захотіли йти додому. Весело їли в якомусь кафе сосиски, пили каву з молоком, а потім довго ходили принишклими доріжками наддніпровського парку (Літературна Україна. – 2004. – №2). Серед парцельованих складних безсполучникових речень з однотипними частинами продуктивною є модель, у якій розчленування відбувається не лише на межі безсполучникових зв’язків, а й однорідних у простому реченні: Самі збільшили випуск продукції. Самі її розвозили. Підвищили якість. Побудували нові цехи (Літературна Україна. – 2000. – №31).

Складні безсполучникові речення з різнотипними частинами парцелюються значно менше. У більшості випадків вони представлені розчленованими синтаксичними конструкціями з причиновими, умовними та наслідковими відношеннями: Практично для більшості думаюча меншість небезпечна. Потенційно саме меншість може підірвати більшість (Освіта України. – 2000. – №18); Хотіла любити його все життя. Вона й не вийшла за нього заміж (Ж.Юзва). Розглядувані парцеляти беруть участь у вторинній рематизації, оскільки вони виносяться за межі базового речення з метою розвинути значення нової першої реми.

У досліджуваних текстах простежується тенденція до активного вживання в синтаксично вільних позиціях парцельованих постреченнєвих синтаксем. Парцельовані постреченнєві синтаксеми своїм змістом і формою тяжіють до попередніх структур і поза ними позбавлені формальної і смислової завершеності, тому їхні синтаксичні функції можуть бути з’ясовані тільки з урахуванням основних носіїв предикації.

Дейктичний елемент стимулює коґнітивний процес пошуку, що реалізується у подальшій розгорнутій текстовій структурі. Так, синтаксема суб’єкта може реалізовуватися у формах називного (форма прямо кореляційна формально-граматичній будові речення), родового, давального, знахідного, орудного, кличного відмінків: У наш університет хочуть вступити багато школярів, і не лише. Та в ньому “піднято планку” престижності, посилено вимоги. До вступників (Освіта. – 2001. – №26-27); Ходили з заступами й викопували, забирали до нитки. Всі (Голос України. – 2001. – №3).

Найчастотнішими постають парцельовані постреченнєві синтаксеми, які своїм змістом співвідносяться з текстом як частина з цілим, але в цьому разі частина є відносно завершеним актуалізованим компонентом, тому зміст тексту виступає ремою, оскільки він є найбільш значущим у розкритті заявленої у назві проблеми.

Четвертий розділ дисертації „Текстотвірний потенціал парцельованих конструкцій у художніх і публіцистичних текстах” складається з п’яти підрозділів і присвячений дослідженню текстотвірних можливостей парцелятів: текстооформлювальної, текстотвірної, тексторозвивальної.

Парцелят пов’язаний з глибинним змістом тексту, що у процесі комунікації маніфестує певний мовленнєвий жанр, має особливу структурно-композиційну, семантико-значеннєву, інтенційно-прагматичну природу. Властивості парцелятів у тексті зумовлені їхніми системно-мовними потенціями. Саме в тексті конкретизуються їхні смислові та структурні можливості, де вони отримують, крім основного денотативного значення, значне прирощення інформації через створення нової реми, що сприяє підвищенню інформативної насиченості та експресивності висловлення. У художньо-публіцистичних текстах парцеляція використовується як засіб перерозподілу інформативного навантаження частини речення, пов’язуючись безпосередньо з будь-яким експресивним значенням. У таких випадках парцеляція, звичайно, сприяє переміщенню основного інформативного центру в парцелят: Приймальним комісіям непереливки. Але труднощі варті тих, хто сьогодні рушає самостійним життєвим шляхом. Щоб шлях був вивіренішим, успішнішим, щасливішим (Освіта. – 2000. – №28).

У текстах парцеляти як поширювачі інформативної бази утворюють короткі уривчасті конструкції („рване мовлення”), демонструючи процес формування думки чи затемнення інформації, семантику недомовленості, заповнення інформації за рахунок припущень, сумнівів мовця. Стилістичне й експресивне значення таких конструкцій випливає з їхнього лексичного наповнення або зі стилістичної семантики власне-синтаксичної форми парцелята, коли утворюється стилістична фігура анадиплози: Однозначно проти. Проти ЄЕП. Проти ЄС. Проти НАТО. Проти будь-яких міждержавних структур, які мають наддержавні органи управління (Світлиця. – 2006. – №22).

Формування цілісності тексту відбувається саме завдяки парцелятам, коли простежується уповільнення чи прискорення темпу висловлення та виникає ефект динамічності дії (телеграфний стиль). Текст досягає максимальної злютованості й зв’язаності всіх його елементів: Мов на один приказ, ми підняли одночасним рухом чола в гору й почали гукати. Гоп, гоп, гоп, гоп... Довго, протяжно, широко. Го-о-оп, го-о-о-о-о-о-оп... Пізніше гостро, неспокійно, коротко, поспішно. Го, го, го, го... (Б.-І.Антонич).

Експресивність, виразність тексту здебільшого досягається уточнювальною функцією парцелятів щодо базового компонента, а також може досягатися й шляхом особливого підбору спільнокореневих або семантично тотожних слів, або, навпаки, антонімів тощо: Нам приємно спілкуватись. Розмовляти, ділитися думками і співати (Молодь України. – 2001. – №23); Вихор  казився.  Ревів,  вигукував,  свистів,  гоготав,  голосив,  сміявся,  грюкав, гутарив,  брязкав,  дренчав,  виляскував,  порскав,  пирхав,  мугикав, рипів, рюмсав,  рокотав.  Наче  волосся з  голови,  видирав з дубових чубів гілля, крутив  ним,  закреслював  у повітрі химерні колеса й жбурляв у далекі багнюки (Б.-І.Антонич); Не схвалюю. Ніколи! Нізащо! (Голос України. – 2001. – №63).

Актуалізаційно маркованим компонентом тексту є парцелят-заголовок, який є складником різних текстових категорій та одним з найбільш інформативно насичених, оскільки виконує різноманітні функції (інформативності, цілісності, модальності, завершеності та ін.). Здійснений аналіз парцелятів-заголовків засвідчив, що парцеляція стає все частотнішою у публіцистичних текстах, при цьому розриваються навіть такі зв’язки, які розчленовуватись не можуть: До новогоднього столу буде сухе. Молоко (Молодь України. – 2000. – №28). Текстотвірний потенціал наведеного парцелята-заголовка полягає саме в тому, що в ньому одночасно здійснюється конкретизація і генералізація значення, перше відбувається за рахунок прив’язування до певної ситуації, репрезентованої в тексті, і відрізняється від звичайної контекстуальної реалізації значення тим, що відбувається, по-перше, з розривом між появою форми та її осмисленням і, по-друге, наступає не одночасно, не в одну мить, а поетапно зі сприйняттям всього тексту.

Ґрунтовний аналіз ролі парцелятів у процесі текстотворення дав можливість для виокремлення головних їх функцій – текстозв’язувальної, текстооформлювальної та тексторозвивальної.

У висновках узагальнено результати дослідження та пропонуються рекомендації щодо їх використання. На основі підходу до парцелятів як одиниць синкретичного плану, що об’єднують у собі риси речення і тексту, автором вперше здійснено на рівні мікро-і макротексту аналіз смислового навантаження парцелятів та текстотвірного потенціалу моделей парцельованих конструкцій.

Внаслідок парцелювання семантично елементарна складна синтаксична структура постає у комунікативно розчленованому вигляді і її окремі складники виступають носіями власної інформативності – контекстуально співвіднесеної з цілісним смисловим тлом. Ці складники – семантично значущі компоненти, але такі, що перебувають поза межами семантично елементарного речення і є ускладнювачами його семантичної площини.

Творення комунікативно значущої одиниці на ґрунті членування єдиного структурного і смислового цілого розширює діапазон синтаксичного аналітизму в граматичному ладі сучасної української мови. Саме завдяки парцельованим конструкціям розширюються тексторозвивальні можливості тексту, оскільки це пов’язано з актуальним членуванням висловлення, з розвитком реми, коли парцельований компонент стає ремою, предикативно значущим та бере на себе функцію інформативного центру синтаксичної структури чи загалом тексту.

Зіставний аналіз окремих регулярних моделей парцеляції речення у досліджуваних текстах дозволив констатувати різну готовність аналізованих структур до парцелювання і визначити специфічний комплекс важливих лексико-граматичних чинників, здатних впливати на характер конструкції. Цей комплекс поєднує в собі структурний чинник, що характеризується чіткою тенденцією структури речення до самозбереження відповідно до речення-зразка, і найбільш виразно виявляє себе в реченнях з мінімальною кількістю компонентів; морфологічний, що полягає в збереженні зв’язків між членами структури відповідно до морфологічної форми компонента, наслідком дії якого є “прагнення” структури не залишати вакантними валентні позиції (це стосується здебільшого дієслів-присудків, що вимагають заповнення вакантних позицій відповідно до своїх валентних якостей), та семантичний, який передбачає наявність у реченні компонентів, що забезпечують не лише конструктивну, але й смислову його повноцінність.

Аналіз структурних, смислових і функціональних типів парцелятів повною мірою підтверджує автономність формально-граматичної структури речення та його інтонаційно-текстового і суб’єктивно-смислового оформлення, що постає похідним від ситуативно-прагматичних завдань і співвідноситься з напрямами, особливостями та закономірностями мовленнєвого акту.

На рівні різножанрових текстів з’ясовані текстотвірні можливості парцельованих конструкцій, зумовлені тим чинником, що висловлення як низка логічних міркувань зазвичай виходить за межі речення. Велика частина інформації зумовлює подальше розгортання тексту, а отже, тексторозвивальна функція парцелятів залежить від дозування інформації.

Парцельовані структури постають важливими конструктивними елементами тексту, тому що сприяють розвиткові теми (виконуючи тексторозвивальну функцію), актуальному виділенню інформації і її якнайкращому оформленню (виконуючи текстооформлювальну функцію). Тільки в результаті взаємодії текстооформлювальних і текстосторозвивальних елементів-парцелятів, що передають нову інформацію, створюється тематична прогресія тексту.

Текстотвірний потенціал парцелята-заголовка полягає саме в тому, що при його сприйнятті одночасно відбувається конкретизація і генералізація значення. За конкретизацією йде генералізація, пов’язана з включенням у розшифровку парцелята-заголовка множинності значущостей різних елементів художнього тексту, що і дає можливість парцеляту стати знаком типового, узагальнювального, знаком концепту.

За квантитативними та квалітативними показниками у різножанрових художніх і публіцистичних текстах розкрито значущість парцельованих конструкцій  як стильових маркерів, здійснено їх кваліфікацію як одиниць належних до соціально-виваженого мовленнєвого стандарту.