ТИПОЛОГІЯ СЛОВОТВІРНИХ ЗНАЧЕНЬ ВІДСУБСТАНТИВНИХ ПОХІДНИХ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, сформульовано мету й основні завдання, встановлено новизну, вказано джерела роботи, визначено теоретичну й практичну цінність одержаних результатів та форми їх апробації.

У першому розділі „Основні проблеми словотвірної семантики” розроблено вихідні положення дослідження, визначено теоретичні засади вивчення СЗ, його специфіку, чинники формування, критерії розрізнення на різних рівнях абстракції. 

Ідея про існування в мові особливого значення виникла у результаті системного вивчення семантики похідних слів, спроб їх класифікації, тобто об’єднання в складі однорідних груп на основі ряду загальних ознак у їх значенні, пов’язаних як із семантикою вихідних основ, так і з її видозміною внаслідок поєднання цих основ з відповідними словотворчими засобами.

Вивчення СЗ здійснювалося в різних напрямах і становило строкату картину, позбавлену системності. Воно визначалося то як різниця значень, яка постійно повторюється у відношенні слів, словотвірно пов’язаних між собою (В.В. Лопатін, Є.Л. Гінзбург, І.І. Улуханов, О.М. Тихонов, Р.С. Манучарян, Б.М. Головін); то як повторювана сума значень твірної основи й значення афікса (О.С. Кубрякова, Н.А. Янко-Триницька, А.Д. Звєрев, В.М. Хохлачова, Н.Ф. Клименко). Попри все, спільним для всіх інтерпретацій словотвірного значення була експліцитна чи імпліцитна вказівка на те, що в його основі лежить семантичне співвідношення між похідним і твірним словами.

Зважаючи на те, що поняттєвий аналіз означуваного в різних процесах словотворення (мутації, модифікації та транспозиції), як і характер ономасіологічних структур, на які він спирається, суттєво відмінний, СЗ слідом за В.В. Ґрещуком визначаємо як усталену й типізовану в мовній свідомості на базі узагальнення регулярно повторюваних відношень між однорідними похідними словами та їх твірними семантичну категорійну величину, структуровану відповідно до внутрішніх різновидів деривації, із закріпленими за нею мовною практикою словотвірними формами, яка служить засобом субкатегоризації або перекатегоризації частиномовного значення.

Визначення СЗ здійснювалося інтуїтивно на різних рівнях абстракції, однак інтерпретація СЗ в межах співвідношення загальнокатегорійних, частиномовних значень не дозволяє виявити його специфіку. На категорійному рівні описати можливо лише синтаксичну деривацію, оскільки у результаті синтаксичної деривації, крім взаємодії категорійних значень, ніяких семантичних прирощень не відбувається. СЗ, властиве похідним, утвореним унаслідок лексичної деривації, тобто з прирощенням семантики у процесі словотворчого акту, у категорійних термінах виразити неможливо. У зв’язку з цим СЗ визначаємо на рівні словотвірного типу (СТ), що є найнижчим ступенем узагальнення в дериватології і сприймається як схема побудови похідних слів, які характеризуються спільністю частини мови твірної основи, словотворчого афікса та семантичного співвідношення між похідними й твірними словами. У складі цілого ряду СТ розрізняються загальні СЗ – значення, спільні для всіх похідних слів цього типу, та ЧСЗ – значення, властиві окремим підтипам.

Проблема СЗ невіддільно пов’язана з проблемою відношень похідності (мотивованості), які базуються на виявленні структурно-семантичного зв’язку між мотивованим і мотивувальним словами. Структурний зв’язок полягає в тому, що в похідному слові відображена основа твірного слова, а семантичний – в можливості пояснення одного слова через інше. При цьому семантичний зв’язок між твірним і похідним повинен бути найкоротшим, побудованим на прямих, основних значеннях цих слів.

Семантика похідних слів формується у результаті поєднання значень їх складових компонентів, тобто твірної основи й дериваційного афікса. Однак провідна роль в утворенні вторинної номінації відводиться твірній основі, точніше мотивувальному слову, що пояснюється відносністю й несамостійністю значення словотворчого форманта, яке викристалізовується завдяки регулярності його поєднання із семантично однотипними твірними, тобто лише в складі деривата. У зв’язку з цим виявляємо показники твірних слів, які сприяють чи перешкоджають утворенню нового значення, зокрема їх словотворчий потенціал, дериваційну поведінку, формально-структурні та лексико-семантичні особливості.

Оскільки значна частина дериватів містить у своїй смисловій структурі, крім обов’язкових семантичних компонентів, ще й формально не виражені, у теоретичному розділі охарактеризовано поняття „ідіоматичність значення слів”, а також визначено причини появи ідіоматичних компонентів у структурі похідних та критерії класифікації дериватів за ступенем ідіоматичності.

Наявність у смисловій структурі дериватів ідіоматичних компонентів зумовлює визначення їх СЗ методом перифразування, оскільки перифраза наближає дослідника до конкретних словосполучень, у яких встановлюються логічні відношення між мотивувальною основою та дериватором.

Другий розділ „Типологія словотвірних значень відсубстантивних похідних” спрямований на розв’язання питань, пов’язаних із розробкою типології СЗ та визначення специфіки словотвірної семантики відсубстантивів.

Становлення типології СЗ було розпочате з висунення поняття транспозиції знаків, яке в морфології тлумачиться як перехід однієї частини мови в іншу, що здійснюється під впливом функціональних потреб.

Зважаючи на те, що транспозиція засвідчує складну й різноманітну взаємодію між лексико-граматичними класами слів, Ш. Баллі виділяв два види транспозиції: функціональну, зумовлену лише категорійним переходом без зміни лексичного значення слова, та семантичну, за якої категорійний перехід супроводжується зміною семантики вихідної одиниці. Застосовуючи критерії змінюваності – незмінюваності лексичного значення в твірному й похідному словах або наявності – відсутності зсуву в лексичному значенні твірного слова, процеси деривації поділяли на лексичні й нелексичні. У межах лексичної деривації М. Докуліл протиставляє просте перетворення існуючого значення (модифікацію) виникненню зовсім нового значення (мутації) і виділяє, таким чином, три процеси словотворення: транспозицію, мутацію та модифікацію.

На підставі цього у сучасному мовознавстві визначають відповідно й такі словотвірні значення, як мутаційне, модифікаційне і транспозиційне (М. Докуліл, О.А. Земська, В.В. Лопатін), а дещо пізніше – синтагматичне, або єднальне (В.В. Лопатін) СЗ, за яким похідне дублює зміст неоднослівного джерела деривації (йдеться про складні слова). Положення, висунуті М. Докулілом, про виділення трьох основних типів СЗ лягли в основу класифікацій СЗ, які здійснили у подальшому вітчизняні (В.В. Ґрещук, В.О. Горпинич, Є.А. Карпіловська) та зарубіжні  дериватологи (Я. Пузиніна, М. Бродовська-Гоновська).

Зокрема, Я. Пузиніна у складі модифікаційних СЗ виділяє транспозиційно-модифікаційні утворення та модифікаційно-транспозиційні, у яких формант поєднує модифікаційні і транспозиційні функції, напр.: bieganina, strzelanina; а також виявляє собливий тип СЗ — від’ємно-мутаційний — у іменниках та дієсловах типу fryzier „перукар” – fryzierstwo „заняття перукаря” або towarzysz „товариш” –  towarzyszyc „бути товаришем”. Пізніше від’ємно-мутаційне значення у відсубстантивних іменниках української мови на зразок крут-ій-ств(о), раб-ств(о), молод-ец-тв(о) виділила Є.А. Карпіловська, зазначаючи, що в семантиці таких дериватів відбувається втрата мутаційного (предметного) значення твірної основи, а саме вказівки на певну особу — виконавця дії або носія ознаки, що призводить до формування двох нових значень узагальнено-абстрактного характеру: „заняття, ремесло, виконання дій, властивих певній особі” та „властивість певної особи, її стан, спосіб поведінки, виконання певних, властивих їй дій”, напр.: кух-ар-ств(о) – „готування їжі”; „робота кухаря або кухарки”.

Специфіка СЗ відсубстантивів спричинена частиномовними характеристиками іменника, а також неоднорідністю іменникового складу з погляду семантики, оскільки окремі лексико-семантичні групи іменників здатні сполучатися з певними предикатами й утворювати похідні з різними СЗ.

Своєрідність семантики відсубстантивів зумовлена також властивими іменнику характеристиками, зокрема, відсутністю вказівки на його зв’язок з іншими мовними значеннями. Тому іменники далеко не завжди здатні стати семантичним ядром похідних слів і, як правило, формують який-небудь частковий їх смисловий компонент, що не дає достатньо повного уявлення про нове значення. Так, утворення дериватів з мутаційним СЗ відбувається на базі цілих синтаксичних структур, а не лише формально мотивувального іменника, напр.: він вчиться в школі → він школяр, він живе на Поділлі → він подоляк. Організувальна роль в подібних синтаксичних структурах належить дієслівному предикату, що із залежними від нього непрямими іменниками формує елементарне із семантико-синтаксичного погляду речення, тому іменник за такої мотивації не виступає семантичним ядром деривата.

У процесі модифікації, навпаки, твірний іменник і формально, і семантично мотивує похідне слово, повністю включається в його семантичний об’єм, набуваючи при цьому лише додаткової ознаки й частково змінюючись завдяки словотворчому форманту, напр.: столик – „маленький стіл”, слоненя – „маля слона”, тобто становить семантичне ядро деривата.

На цій підставі зазначаємо, що відсубстантивні іменники демонструють два різновиди семних структур:

1)      значення деривата дорівнює сумі значень твірної основи й форманта;

2)      значення деривата ширше, ніж сума значень його складників, тобто є ідіоматичним.

У третьому розділі „Мутаційне словотвірне значення” характеризуємо мутаційний тип СЗ відсубстантивів на базі іменників, оскільки сучасна лінгвістика має ґрунтовні описи семантики відсубстантивних дієслів та прикметників.

Зважаючи на те, що створення типології словотвірної семантики зумовлене не лише інтерпретацією СЗ, а й процедурами його виявлення, виводимо такі синтаксичні конструкції, які відображають поняттєвий аналіз класів об’єктів номінації і компоненти яких актуалізують ономасіологічну базу й ономасіологічну ознаку тотожного за значенням деривата.

Утворення похідних одиниць відбувається внаслідок вибору ономасіологічної ознаки з диктумного компонента пропозиції, що є синтактикоподібним мисленнєвим аналогом певної ситуації і в семантичному синтаксисі розглядається як предикатно-аргументна структура, складники якої відповідають глибинним відмінкам згідно з ономасіологічною концепцією Л. Теньєра. Установлення нами предикатно-аргументних структур у концепті ґрунтується на доробку російського та вітчизняного семантичного синтаксису (Н.Ю. Шведова, Ю.Д. Апресян, І.Р. Вихованець, А.П. Загнітко, К.Г. Городенська).

Мутаційне СЗ відсубстантивних іменників на формально-граматичному рівні виражається трьохкомпонентними предикатно-аргументними структурами, які складаються з аргумента, співвідносного з твірним іменником,  дієслівного предиката, що є формально не вираженим, та аргумента, який корелює із значенням словотворчого афікса.

У складі відсубстантивних іменників, традиційно об’єднаних СЗ “носій предметної ознаки,” виділяють СЗ особи за різними ознаками, конкретного предмета, місця, абстрактного поняття.

Виразниками цих СЗ виступають суфікси, які у семантичній структурі дериватів корелюють переважно із значенням аргумента. За кожним із названих значень закріплений свій набір словотворчих формантів, напр.: СЗ особи репрезентується суфіксами -ник, -овик, -ар/-яр, -ець, -іст/-ист, -щик/-чик,        -ець, -ин, -анин, -ич, -ук, -ак; СЗ конкретного предмета – суфіксами –ник,         -івник, -н-я, -атник (-ятник), -арій, -ниц-я (-івниц-я); СЗ абстрактного поняття  – суфіксами -ств-о, -щин-а (-ччин-а, -івщин-а), -изм, (-ізм), -ура,        -ика (-іка), -і-я, -ит; СЗ місця – суфіксами -ищ-е (-овищ-е), -ник.

Розподіл дериватів за названими СЗ відбувається не лише на підставі позначуваних ними реалій, а й унаслідок тих ознак, які лежать в основі їх мотивації. Так, іменники зі СЗ особи вказують на місця діяльності чи проживання; об’єкт, результат, знаряддя дії тощо. Розмаїття семантичних відношень між похідними й твірними словами зумовлює виділення у складі СЗ особи ЧСЗ, які у розгорнутому вигляді виражають глибинну семантику похідного й імплікують формально не виражені в морфемній структурі дериватів смислові компоненти, напр.:

–        „той, хто виготовляє, виробляє щось”, напр.: бандурник, відерник, капелюшник, стрільник; голкар, казкар, кожухар; мебльовик; костюмер;

–        „той, хто доглядає, розводить когось”, напр.: бджоляр, голубар, оленяр, свинар, скотар; звірівник, собаківник, телятник, тваринник;

–        „той, хто обслуговує щось”, напр.: автоматник, гарматник, верстатник, лебідник, рольник; ліфтер; прожекторист, моторист;

–        „той, хто займається чимось”, напр.: серфінгіст, тенісист, біатлоніст, штангіст, хокеїст;  

–        „той, хто вирощує щось”, напр.: абрикосник, виноградник, городник, овочівник, рисівник; бавовняр, картопляр, конопляр, льонар;

–        „той, хто працює, вчиться, перебуває десь”, напр.: колгоспник, комірник, броварник, гардеробник, лазаретник, мартенник; школяр, кіоскер, касир, гімназист;

–        „той, хто народився або проживає десь”, напр.: горець, дніпропетровець, остров’янин,  полтавчанин; одесит; тайговик;

–        „той, хто схильний до чогось”, напр.: аферист, гуморист, песиміст тощо.

Виділення цілого ряду ЧСЗ пояснюється неоднорідністю іменникового складу лексики, оскільки іменники різних лексико-семантичних груп, сполучаючись із словотворчими суфіксами, виражають нетотожні семантичні відношення у структурі дериватів.

У похідних словах з ЧСЗ „той, хто виготовляє, виробляє.../ доглядає.../ вирощує щось” „той, хто займається чимось / обслуговує щось”, крім дієслівного предиката, ідіоматичною є сема „професіоналізм”, напр.: хокеїст – „той, хто професійно займається хокеєм”, бавовняр – „той, хто професійно вирощує бавовну”, лебідник – „той, хто професійно обслуговує лебідку”. 

СЗ особи інтерпретує широкий набір словотворчих суфіксів, що спричинено різноманітністю предикатно-аргументних структур, на базі яких формуються іменники із значенням особи; вибірковістю у сполучуваності суфіксів з іншими аргументами; лексичним наповненням дієслів-предикатів. Наявність у всіх цих суфіксів загальної семантики („предмет за ознакою”) призводить до постійного взаємонакладання сфер їх словотвірного впливу, тому встановити достатньо чітку їх семантичну диференціацію неможливо. У зв’язку з цим одне й те ж ЧСЗ може виражатися різними словотвірними моделями, напр.: газетник – газетяр, мебляр - мебльовик, що свідчить про синонімічність словотворчих суфіксів. У той же час можна говорити про певну закріпленість деяких суфіксів за тими чи іншими лексико-семантичними групами похідних слів і відповідно за окремими СЗ. У деяких відсубстантивних іменниках зі значенням особи дериваційні форманти виражають різні ЧСЗ, напр.:  медальєр – „той, хто виготовляє форми для відливання медалей”, а медаліст – „той, хто премійований медаллю.”

Окрему групу у складі назв істот становлять іменники на позначення тварин, оскільки в основу їх мотивації покладено зовнішні ознаки тварин, місце їх мешкання тощо. Зважаючи на це, іменникам – назвам тварин характерні такі ЧСЗ:

–        „той, хто існує, живе десь”: очеретянка, кропив’янка, кам’янка;

–        „той, хто має щось / характеризується наявністю чогось”: горбуша, рогаль, панцирник, щитень, рогач;

–        „той, хто схожий на щось / подібний до чогось”: носар, ланцетник.

Назви тварин мотивуються іменниками на позначення різних „природних” реалій, частин тіла істот, а також предметів, найвиразнішою ознакою яких є їх форма. Ці похідні переважно характеризуються розбіжністю семантичної та формальної мотивації, оскільки формально вони співвідносяться із спільнокореневими прикметниками, напр: кропив’янка – кропив’яний, кам’янка – кам’яний, а семантично – із відповідними іменниками: кропив’янка – „метелик, гусінь якого живе на кропиві”, кам’янка – „невеликий птах, що живе у купі каміння”. Значна частина іменників – найменувань тварин має затемнену внутрішню форму, і їх словникові дефініції не містять у своєму складі твірних слів, що пов’язано з втратою відношень похідності між мотивованими й мотивувальними словами, напр.: снігур – „невеликий співучий птах родини в’юркових з червоним оперенням грудей у самців і бурувато-сірим у самок”, головань – „прісноводна риба родини коропових”.

Іменники зі СЗ конкретного предмета позначають різні предмети побуту, засоби та інструменти праці, рослини тощо. Характерною їх особливістю є те, що вони майже не мають власних специфічних засобів словотворення, а використовують ті ж самі дериваційні форманти, що й іменники на позначення особи. Утім, на відміну від найменувань осіб, в основу мотивації іменників зі СЗ конкретного предмета покладено функціональне призначення предметів, їх зовнішні особливості, місце знаходження тощо, тому їм переважно властиві такі ЧСЗ:

– „те, у чому зберігають, готують, подають щось”, напр.: гірчичниця,        компотниця, оселедниця, оцетниця, сухарниця; кавник, молочник, сметанник, сотейник;

–        „те, чим виготовляють щось”, напр.: гранулятор, морожениця, фуражир;

–        „те, чим вимірюють, обчислюють щось”, напр.: градусник, кутник, годинник;

–        „там, де вирощують, утримують когось”, напр.: бройлерник, ведмежатник, воловник, качатник, кролівник, мавпятник, свинарник, собачник, страусятник;

–        „там, де зберігають, виготовляють, подають щось”, напр.: дровник, сінник;    ризниця, скарбниця; винниця, олійниця; кав’ярня;

„там, де працює хтось”, напр.: лимарня, слюсарня, теслярня.

У складі іменників – конкретних предметів наявні деривати на позначення назв приміщень на -арн(я), -ярн(я), мотивацію яких у сучасному мовознавстві кваліфікують по-різному. М.М. Янценецька, З.О. Валюх вважають, що подібні найменування приміщень мотивовані назвами осіб – представників певного фаху  (пор.: зброярня – зброяр, кахлярня – кахляр), оскільки назви осіб за професійною дією передбачають утворення похідного з локативним значенням „місце, приміщення, пов’язане з особою, названою твірним іменником”. Відомі спроби охарактеризувати такі деривати як утворення з подвійною мотивацією.

На нашу думку, локативи на зразок молочарня, зброярня, кахлярня тощо сформувалися на базі непохідних іменників на позначення предметів побуту, продуктів харчування, і лише структурно вони співвідносяться з похідними іменниками зі СЗ особи, тому молочарня – „приміщення, де приймають, переробляють, зберігають молоко”, зброярня – „приміщення, у якому виготовляють зброю”. ЧСЗ цих дериватів корелює з перифразою „там (приміщення), де (у якому) виготовляють, переробляють щось”. Утім, у сучасній українській мові наявні найменування приміщень на зразок малярня, слюсарня, стельмашня, столярня, токарня, челядня, які як формально, так і семантично співвідносяться лише зі спільнокореневими іменниками на позначення особи, напр.: слюсарня – „майстерня слюсаря”, токарня –  „майстерня токаря”, малярня – „майстерня маляра”, стельмашня – „майстерня стельмаха”, столярня – „майстерня столяра”, челядня – „приміщення для челяді”. Їх словотвірну семантику виражають перифразою „там (приміщення), де (у якому) працює хтось”.

Іменники зі СЗ місця позначають різні просторові поняття, їх утворення зумовлене локативною семантико-синтаксичною іменниковою позицією у реченні. Носіями СЗ місця виступають суфікси –ищ-е (-овищ-е),-ник, -няк,  рідше - -иськ-о, -арій, -івк-а, які приєднуються до основ назв рослин чи інших понять і формують деривати, співвідносні з перифразами:

–        „там, де росте щось”, напр.: журавлинник, квітник, капусник, полуничник, смородинник, суничник; вишняк, липняк; гречківка;

–         „там, де росло щось, є залишки чогось”, напр.: баштанище, бавовнище, гречище, житнисько, картоплище, коноплище;

–        „там, де знаходиться щось”, напр.: вапнище, вогнище, глинище, попелище.

Специфічну групу становлять іменники на -ник, -няк (вишняк, дубняк, липняк, квітник), оскільки їх словотворчі суфікси реалізують не лише локативне значення, а й значення кількості. Локативне значення виявляється також у конфіксальних утвореннях на зразок Заволжя, залісся, передмістя, надмор’я, підхмар’я, прибережжя. Компоненти конфікса в цих утвореннях виконують різну функцію: другий виражає просторове значення, назване твірним словом, а перший виконує роль просторової модифікації відношення, вираженого похідним іменником місця, території, тому їх СЗ вважаємо мутаційно-модифікаційним.

Деривати зі СЗ абстрактного поняття не можуть бути охарактеризовані за тими ознаками, які властиві конкретним предметам чи назвам осіб, оскільки позначають не конкретні, а уявні поняття. У складі цього загального СЗ виділяються такі, які порівняно із ЧСЗ, властивими іменникам на позначення конкретних предметів чи осіб, є більш конкретними, тому їх названо лексико-словотвірними, зокрема:

–        „заняття, посада, поведінка, діяльність когось”, напр.: адвокатура, доцентура, професура;

–        „погляди, переконання, вчення когось”, напр.: гегельянство, мормонство, толстовство;

–        „галузь науки, науковий напрям, сфера занять когось”, напр.: астронавтика, лінгвістика, фольклористика; електроніка, нумізматика, які лише формально мотивуються іменниками на позначення осіб;

–        „суспільно-політичне явище, ідейна течія”, напр.: вояччина, гайдамаччина, кріпаччина, партизанщина тощо.  

Серед дериватів на позначення абстрактних понять виокремлюються субстантиви з суфіксами -ств-о, -цтв-о, мотивувальною базою яких виступають похідні іменники із значенням особи, напр.: вугляр – вуглярство, знахар – знахарство тощо. У ході деривації подібних іменників словотворчі суфікси нівелюється предметне значення особи твірного найменування, тому слідом за Є.А. Карпіловською їх СЗ кваліфікуємо як від’ємно-мутаційне. 

У результаті аналізу вібсубстантивних іменників було виявлено:

1)      полімотивовані похідні, утворені за допомогою суфіксів -ник та -івник, що однаково семантично співвідносяться як з іменниковими твірними основами, так і з прикметниковими, напр.: вишнівка – „вишнева наливка” або „наливка з вишень”, маківник - „маковий корж” або „корж із маком”;

2)      деривати із периферійною мотивацією, напр.: столяр – „той, хто виготовляє не лише столи, а й інші предмети з дерева”, сокирник  – „той, хто виготовляє не лише сокири, а й дерев’яні предмети”; 

3)      іменники з атомарним значенням, яке близьке до лексичного і не знаходить вираження в інших словах, напр.: данник – „той, хто сплачує данину”, табачник –  „той, хто нюхає табак”;

4)      деривати, яким властиві два й більше СЗ, напр.: ведмежатник – СЗ особи, СЗ приміщення; фуражир – СЗ особи, СЗ предмета;

5)      іменники, у семантичній структурі яких наявні два і більше дієслівних предикатів, що зумовлено сполучуваністю мотивувальних іменників з кількома дієсловами, напр.: крендельник – „той, хто випікає і продає кренделі”, плотар – „той, хто збиває, зв’язує, а також гонить плоти”;

6)      слова з розгорнутими семантичними конструкціями, які містять більше двох аргументів, а також по два предикати, напр.: тепличник – „той, хто займається вирощуванням рослин у теплицях”, пасічник – „той, хто розводить бджіл на пасіці”.

Відсубстантивні іменники із мутаційним СЗ характеризуються різним ступенем ідіоматичності. Найвищий рівень ідіоматичності виявляється переважно в іменниках зі СЗ особи, конкретних предметів, у тому числі рослин і тварин, оскільки десигнати, які лежать в основі їх найменувань, відображають лише одну сторону понять, включаючи весь предмет, напр.: бородач – „великий хижий птах з пір’ям навколо шиї, схожим на бороду”, веретенник – „прилад для змотування ниток із веретена на мотовило”. У семантичній структурі цих дериватів наявні, крім дієслівних предикатів, й інші ідіоматичні компоненти, які відносимо до лексичних, оскільки словотвірно релевантними, на нашу думку, є лише дієслівні предикати. Фразеологічність відсубстантивних іменників з мутаційним СЗ пояснюється, зокрема, мотивацією комплексним найменуванням та природними асоціаціями, що виникають навколо твірного. 

У четвертому розділі „Модифікаційне словотвірне значення” описано СЗ відсубстантивів, утворених у результаті модифікації, з’ясовано характер ономасіологічних структур, на які спирається поняттєвий аналіз означуваного.

Специфіка ономасіологічних структур, які лежать в основі модифікаційного словотворення, зумовлена сутністю процесу модифікації, що полягає у частковій зміні значення вихідної одиниці.

Утворення відсубстантивних похідних з модифікаційним СЗ спричинене здатністю предметної ознаки, властивої іменнику як частині мови, виявлятися повністю чи частково, вищою мірою чи навпаки, а також набувати різного кількісного вияву. Відповідно модифікаційні словотворчі форманти у складі цих похідних корелюють із предикатами на зразок найбільший, найпотужніший, головний / підлеглий, великий / малий, один / багато. На цій підставі до модифікаційного СЗ зараховано значення демінутивності та аугментативності; одиничності та збірності; вищого ступеня вияву ознаки, різновидом якого є значення старшинства; неповного вияву ознаки, що виявляється в похідних зі значенням  підлеглості, подібності, недорослості; а також значення жіночності, яке в деяких похідних поєднується із мутаційним, та значення повторюваності.

Модифікаційні СЗ виражаються двокомпонентними перифразами, головним елементом яких виступає твірне слово, а залежним його кількісний чи інший предикат, співвідносний із словотворчим афіксом, напр.:

–        „маленьк-е / -ий щось /хтось”: деревце, крісельце; алейка, ложечка, корівка; будячок, деньок, острівець;

–        „велик-е / -ий щось / хтось”: гарбузяка, лозиняка, котище, снопище ;

–        „одне щось”: картоплина, крижина, лободина, рогожина;

–        „багато чогось”: стеблиння, очеретиння, студентство, вороння, дітвора;

–        „найбільше / найпотужніше щось / хтось: супермісто, наддержава, архімільйонер;

–        „заступник, помічник когось”: підпекар, підстароста, віце-консул, субінспектор тощо.

Своєрідністю дериватів, що репрезентують кількісний вияв, є вираження, крім основної, ще й додаткової оцінної ознаки. Так, значення демінутивності, недорослості може набувати відтінку пестливості, а значення аугментативності – відтінку зневаги.

Специфічну групу становлять похідні найменування жінок, оскільки їм властиві не лише модифікаційні, а й мутаційні та модифікаційно-мутаційні СЗ. Так, суто модифікаційним є СЗ „особа жіночої статі, співвідносна з відповідною особою чоловічої статі”, напр.: акробатка, злодійка, москвичка, верстатниця, наладчиця, поетеса. Значення „дружина когось” та „донька когось” зараховуємо до мутаційних СЗ, оскільки твірний та похідний іменники в таких парах як гончар – гончариха,, генерал – генеральша, граф - графиня; коваль – ковалівна, піп – попівна позначають суттєво відмінні об’єкти номінації. Модифікаційно-мутаційне СЗ виявляється в дериватах зі значенням жіночності, які не мають співвідносних іменників чоловічого роду, напр.: коровайниця, качальниця, мереживниця, модистка, палянишниця, педикюрша, оскільки словотворчий афікс у таких похідних своє модифікаційне значення поєднує із мутаційним. Найменування жінок мотивуються іменниками на позначення осіб чоловічої статі за родом їх занять, професійної діяльності, за місцем проживання, національністю тощо. Однак їх появі може перешкоджати наявність в мові слова з іншим значенням, омонімічним тому, яке повинне було б бути утвореним, напр.: вапнярка, жниварка, косарка, конфедератка, пілотка.

 Деривати з модифікаційним СЗ вирізняються прозорістю внутрішньої форми, тому модифікаційне СЗ є неідіоматичним

Модифікація іменникових значень відбувається як унаслідок суфіксального, так і префіксального словотвору, оскільки іменні префікси, корелюючи на формально-граматичному рівні із значенням супровідних предикатів, модифікують кількісний вияв ознаки або поширюють предикатні аргументи. Репрезентація модифікаційного значення префіксальними афіксами зумовлена їх універсальністю та автономністю в морфологічному й семантичному плані; вони виступають носіями певних значень у складі слів різного семантичного наповнення. Модифікаційні словотворчі форманти, на відміну від мутаційних, характеризуються більшою конкретністю, неінваріантністю. За кожним значенням у складі модифікаційного закріплені свої форманти, наприклад, значення найвищого ступеня предметної ознаки репрезентують префікси супер-, екстра-, ультра-, гіпер-, над-, значення збірності – суфікси –ств-о, -инн-я, -от-а, -в-а, -н-я.

У п’ятому розділі „Транспозиційне та синтагматичне словотвірні значення” проаналізовано семантику відсубстантивів, утворених унаслідок синтаксичної деривації, а також складних відсубстантивних іменників. Слід відзначити, що явище транспозиції для відсубстантивного словотворення не характерне, що зумовлено двома причинами: по-перше, природою явища транспозиції, по-друге, категорійним значенням іменника. 

Транспозиційне СЗ є результатом синтаксичної деривації, що полягає в переміщенні твірного слова з одного лексико-граматичного розряду до іншого, унаслідок чого лексичне значення вихідної одиниці не змінюється, а сама одиниця, набуваючи нових категорійних і граматичних ознак, переходить в іншу частину мови. У зв’язку з цим основу транспозиційного типу ономасіологічних категорій становить здатність мови до передачі одного й того ж поняття засобами різних частин мови. Тобто члени транспозиційних пар повинні позначати одну й ту ж реалію, дію, ознаку, по-різному в мові граматично інтерпретовану.

Щодо визначення „меж” транспозиційного СЗ у сучасному мовознавстві наявні різні точки зору. Так, зокрема А.І. Мойсеєв, В.А. Бєлошапкова, М.І. Капраль, В.М. Васильченко до транспозиційного СЗ, крім значень „опредметнена ознака” та „опредметнена дія”, відносять загальне неконкретизоване значення відносносні, характерне відсубстантивним прикметникам. І.С. Улуханов дотримується протилежної точки зору, визначаючи, що транспозиційні пари можуть утворюватися лише від дієслів та прикметників, оскільки лише значення дії та ознаки можна інтерпретувати різними частинами мови.

На нашу думку, іменник як частина мови, категорійним значенням якої є предметність, не може утворювати транспозиційну пару, тому що жодна інша частина мови, крім іменника, значення предметності не виражає. Однак наявність у складі іменника, крім непредикатних слів, визначальною семою яких є „речовість”, предикатних, яким вона не властива, дає підстави стверджувати про можливість утворення дериватів із транспозиційним значенням від предикатних іменників, визначальною семою яких є процесуальність, напр.:  дебати – дебатувати, аналіз – аналізувати, ремонт – ремонтувати, диспут – диспутувати, мітинг – мітингувати.

Відсубстантиви з транспозиційним СЗ утворюються лише внаслідок суфіксального словотворення, оскільки префіксальні афікси здатні „вносити” у смислову структуру деривата певний значеннєвий компонент, що суперечить традиційному уявленню про транспозиційну деривацію. Окрім того, транспозиційні суфікси, на відміну від мутаційних та модифікаційних, виконують лише функцію перекатегоризації вихідного значення.   

СЗ відсубстантивних транспозитів виражаємо загальною перифразою „робити, здійснювати щось”, яка є спільною для всіх похідних, оскільки подальша конкретизація СЗ до рівня часткових неможлива, що й зумовлює специфіку транспозиційного СЗ.

Аналіз складних відсубстантивних іменників, яким властивий особливий тип СЗ – синтагматичне, дає підстави зробити висновок, що характер їх словотвірної семантики визначається семантико-синтаксичними зв’язками,  наявними між компонентами мотивувальних структур. Зважаючи на це, складні іменники поділяються на дві групи: сформовані на базі структур, компоненти яких синтаксично рівноправні, та структур, компоненти яких підпорядковані один одному. 

До першої групи належать юкстапозити та композити, які співвідносяться із сурядними словосполученнями, тому їх СЗ називаємо і-подібним. Воно властиве дериватам, які мотивовані іменниками однієї тематичної групи, напр.: вівцебик, льонолавсан, деревобетон, купівля-продаж, батько-мати.

До другої групи належать: 1) юкстапозити та композити, які семантично корелюють з порівняльними словосполученнями, утвореними внаслідок асоціативного поєднання двох іменникових основ або іменників за допомогою сполучника як, тому називаємо його як-подібним, напр.: жар-птиця („птиця як жар”), глинопорошок („глина як порошок”), плодолистик („листок як плід”); 2) юкстапозити, які розготаються в атрибутивні словосполучення, один з компонентів яких позначає постійну предметну ознаку, а другий набуту, здатну трансформуватися в прикметник, напр.: вакуум-аппарат („вакуумний апарат”), блок-система („блокова система”), чар-зілля („чарівне зілля”); 3) композити, які трансформуються в речення з підрядним означальним, напр.: молокозавод („завод, що займається переробкою незбираного молока”); 4) абревіатури, еквівалентами яких є  словосполучення іменник у Н.в. + іменник у Р.в., напр.: комбриг („командир бригади”), начскладу („начальник складу”).

Cинтагматичні СЗ відсубстантивних іменників визначити методом перифразування досить складно, зокрема, це стосується іменників з і–подібним та як-подібним значеннями. Виведення перифраз можливе для іменників, які семантично розгортаються в складнопідрядні речення і на формально-граматичному рівні співвідносні з суфіксальними відсубстантивними іменниками. Своєрідністю цих композитів є те, що опорний компонент їх смислової структури подібний до словотворчого суфікса в простих дериватах із значенням „носій предметної ознаки”, напр.: цукро-, масло-, рибозавод – „там, де виробляють, переробляють, обробляють щось” (пор. винарня – „там, де виробляють вино”).

Формальними виразниками синтагматичного СЗ є інтерфікси, які в семантичному плані корелюють із сполучниками та прийменниками, що поєднують твірні основи; закріплений порядок слів; єдиний наголос на опорному компоненті; цільнооформленість та постійні граматичні показники.

У висновках узагальнено результати досліджень.

Типологія СЗ відсубстантивів зумовлена частиномовними характеристиками іменника, семантичними й словотвірними особливостями окремих його лексико-семантичних груп, а також процесами деривації. Відсубстантивні похідні становлять помітний пласт лексичного складу сучасної української мови і є результатом переважно лексичної деривації. Найбільшу групу становлять слова з мутаційним СЗ, яке на формально-граматичному рівні виражається переважно трьохкомпонентними предикатно-аргументними структурами.

Характерною ознакою мутаційного СЗ відсубстантивних іменників є ідіоматичність, яка має різні ступені вияву й зумовлена, зокрема, мотивацією комплексним найменуванням (реченням). Серед відсубстантивних іменників із мутаційним СЗ наявні: полімотивовані похідні, що однаково семантично співвідносяться як з іменниковими твірними основами, так і з прикметниковими; похідні із периферійною мотивацією; деривати, яким властиві кілька категорійних СЗ; а також субстантиви з від’ємно-мутаційним та мутаційно-модифікаційним СЗ. У складі мутаційних СЗ на рівні СТ виділяються загальні та часткові, а також атомарні СЗ, що свідчить про високий рівень конкретизації цих СЗ. Виразниками мутаційних СЗ виступають словотворчі суфікси.

Модифікаційне СЗ на формально-граматичному рівні виражається двокомпонентними предикатно-аргументними структурами і кваліфікується як значення з нульовим рівнем ідіоматичності. Формальними репрезентантами модифікаційного СЗ виступають суфікси і префікси, що зумовлено специфікою модифікаційної деривації, а також семантичним навантаженням модифікаційних формантів. У деяких найменуваннях осіб жіночої статі  словотворчі засоби реалізують  модифікаційно-мутаційне СЗ. 

Специфіка транспозиційного СЗ зумовлена тим, що транспозиційна деривація полягає у словотвірно-семантичному перетворенні на рівні найбільш загальних (частиномовних) категорій. Тому транспозиційне СЗ є найбільш узагальненим СЗ, конкретизація якого до рівня часткових взагалі не можлива. Особливістю транспозиційного СЗ відсубстантивів є те, що воно властиве лише незначній групі похідних, мотивувальними яких виступають переважно іншомовні предикатні іменники, визначальною семою яких є „процесуальність”. Утворення дериватів з транспозиційним СЗ відбувається лише внаслідок суфіксального словотворення, оскільки префікси здатні „вносити” у смислову структуру деривата певний значеннєвий компонент, що суперечить традиційному уявленню про транспозиційний тип деривації.   

Синтагматичне СЗ становить особливий тип СЗ, оскільки властиве лише складним дериватам, а також зводиться до ідеї з’єднання семантики їх складових компонентів. Еквівалентами відсубстантивних іменників із синтагматичним СЗ виступають різного типу словосполучення, а також складнопідрядні речення. Однак у композиті розбіжності в синтаксичних відношеннях між твірними іменниками формально нівелюються, оскільки їх виразниками виступають одні й ті ж інтерфікси або усталений порядок слів з єдиним наголосом. Тому визначальними у плані словотвірної семантики композитів є семантико-синтаксичні зв’язки між компонентами синтаксичних структур, на базі яких вони утворилися.

Cинтагматичні СЗ характеризуються різним рівнем абстрактності, тому одні з них (з і-подібним СЗ) визначити методом перифразування неможливо, а інші демонструємо або досить узагальненими дефініціями, або конкретними перифразами на зразок тих, що пропонуємо до іменників із мутаційним СЗ.