| Краткое содержание: | У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання і методи дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, зв’язок із науковими програмами і планами, вказано форми апробації результатів дослідження.
У першому розділі "Сутність та обсяг поняття "граматична транспозиція" висвітлено теоретичні положення, які становлять основу дослідження семантико-функціональної транспозиції часових форм дієслова в ППС. Науково-теоретичною базою роботи є дослідження граматичної категорії часу та функціонально-семантичної категорії темпоральності українських і зарубіжних мовознавців: О. І. Бондаря, І. Р. Вихованця, А. П. Загнітка, С. О. Соколової, О. В. Бондарка, М. В. Всеволодової.
У розділі подано історію та сучасний стан вивчення граматичної транспозиції, грамемної часової зокрема. З’ясовано сутність явища "транспозиція часових форм дієслова", виявлено його специфіку в ППС. Встановлено кількість транспозиційних типів часових форм дієслова в ППС, обґрунтовано поняття транспозиційної активності/ пасивності граматичної форми та транспозиційної відкритості/закритості семантичної зони, проаналізовано механізм формування транспонованого значення, запропоновано класифікацію засобів транспозиції часових форм у ППС.
Транспозицією часових форм дієслова є функціонування часових форм у не властивому для їх морфологічного значення темпоральному контексті — у семантичній сфері суміжної за парадигматичним рядом часової грамеми. Це грамемна внутрікатегорійна граматична транспозиція, що виникає за умови протиріччя часової семантики контексту і морфологічної форми дієслова, при цьому перетворення стосуються сфери семантики дієслова, тоді як морфологічна форма і синтаксична функція вихідної одиниці залишаються незмінними.
Функціональний потенціал граматичної форми поєднує два типи основних функцій: 1) первинна функція "відображає парадигматичне значення форми незалежно від контексту, позиції чи інших дистрибуцій"; 2) вторинна функція "протиставлена первинній за рівнем свого виявлення у структурі категорії і прямою залежністю від умов комбінаторики, в силу вступають позиційні й дистрибутивні умови презентації". Транспозиція є вторинною функцією граматичної форми, яка реалізує значення, що виникає при функціонуванні форми в сфері іншої грамеми, тобто транспоноване значення.
Семантичний діапазон граматичної форми часу творять три зони: 1) центр – зона парадигматичного значення; 2) ядро – зона парадигматичного значення і синтагматичних часткових (контекстних) значень; 3) периферія – зона синтагматичних транспонованих значень. Семантичні центр і ядро репрезентують часові дієслівні форми, вжиті у прямому значенні, зону периферії – форми із транспонованим значенням; вона є ланкою, що поєднує суміжні грамеми категорії часу.
Часова транспозиція є результатом обміну формально-семантичних характеристик суміжних грамем категорії часу: граматична часова форма, функціонуючи у не властивих для неї умовах, набуває нового темпорального значення — значення іншої граматичної форми, а семантична сфера, відповідно, отримує додатковий засіб вираження – граматичну форму іншої грамеми.
Налічуємо 12 типів транспозиційної функції часових форм дієслова, 11 з яких зумовлені темпоральним значенням ППС:
– 10 двограмемних, виділених за кількістю семантичних зон, у які транспонується часова форма, і за видовою ознакою дієслова: 1) форма теперішнього у сфері минулого, 2) форма теперішнього у сфері майбутнього, 3) форма минулого часу недоконаного виду (далі – НДВ) у сфері теперішнього, 4) форма минулого часу доконаного виду (далі – ДВ) у сфері теперішнього, 5) форма минулого ДВ у сфері майбутнього, 6) форма майбутнього НДВ у сфері теперішнього, 7) форма майбутнього НДВ у сфері минулого, 8) форма майбутнього ДВ у сфері теперішнього актуального, 9) форма майбутнього ДВ у сфері теперішнього неактуального, 10) форма майбутнього ДВ у сфері минулого;
- 1 триграмемний – тип ускладненого транспозиційного перенесення: транспозиція часової форми в семантичну зону суміжної грамеми відбувається за посередництвом третьої грамеми категорії часу. Цей тип транспозиційної функції виявляється при вживанні форм майбутнього ДВ у значенні минулого часу в темпоральному плані теперішнього: Як дмухне люлькою, як сипоне іскрами, так уже й вікон не стало видно, і полум’я аж танцює в хаті (Г. Тютюнник);
- 1 тип транспозиційного переходу, зумовлений порядком дій і транспозицією видового значення у ППС. Він стосується форм презенса, що виконують роль форм минулого у видових контекстах "ланцюг дій" і "тривалість — настання факту".
У ході дослідження не зафіксовано жодного прикладу переходу форми минулого НДВ у сферу майбутнього.
Словоформа в семантико-граматичному плані – поєднання значень різних граматичних категорій, між якими існують більш чи менш тісні зв’язки, що впливають і на функціонування граматичної форми як транспонованої одиниці. Тому аналіз транспозиції часової дієслівної форми не може обмежуватися лише площиною граматичної категорії часу, до цього необхідно залучати значення інших граматичних і семантичних категорій, які взаємопов’язані з нею в межах словоформи і речення, як-от: категорій виду, способу, кратності, модальності, зумовленості. Супровідна семантика, зокрема семантика кратності, та семантико-синтаксичні відношення між предикатами нерідко сприяють розрізненню типів транспозиційної функції.
На наш погляд, транспонування часової форми проходить у три етапи:
1) включення – введення граматичної форми (транспонованого) у чужий, не властивий їй, контекст;
2) взаємодії – етап впливу на граматичну форму транспозитора (-ів) – елемента (-ів) конструкції, що визначає її часовий план, тобто етап взаємодії з контекстом;
3) функціонування: граматична форма функціонує в конструкції як така, що набула часового значення контексту.
Транспозитор, або засіб транспозиції, є ідентифікатором синтаксичного часу речення і реального часового значення транспонованої дієслівної форми. На рівні ППС транспозиторами є тільки елементи конструкції, що, взаємодіючи між собою, підсилюють дію один одного на транспоновану форму. Виокремлення і класифікація цих засобів визначається їх участю у формуванні часового значення ППС. Встановлено такі засоби транспозиції в ППС:
1) предикати у формально-синтаксичній ролі простого дієслівного присудка, виражені особовою формою дієслова в прямому часовому значенні, повнозначним дієсловом бути в часовій формі, відмінній від транспонованої; у функції складеного присудка (іменного, дієслівного), часове значення якого визначають дієслівні зв’язки та допоміжні модальні дієслова, або головного члена односкладного речення: Ганна й сама переживала, кілька разів приходила з лопатою і корзиною, одначе копне кілька разів, а розправитися не може (Ю. Мушкетик); Було ж колись у нас біля острова всякої риби – човном не проїдеш (М. Стельмах); Тато завжди отакий: як звикне до чого – силоміць не одірвеш (А. Дімаров); Ну от… пасу собі, пасу і в книжку заглядаю, бо уроків було багато (О. Донченко);
2) вставлені речення із часовою семантикою, відмінною від семантики основного речення: Сидить Павло Григорович у кабінеті (тоді він був іще міністром освіти), робить якесь своє діло, коли доповідають йому … (С. Тельнюк);
3) вставні конструкції-апелятиви і вставні слова було, бувало, буває, трапляється: Як побачив його після розлуки, впав лицем на зелену траву, повіриш, качаюсь іплачу (О. Гончар); Він, бувало, періщить, в одну мить змочить, а ти не біжиш у хату, танцюєш… (Ю. Збанацький);
4) частки було, як: Все було сонце зайде, а ми ще збираємось (О. Довженко); Дотягнувся рукою до бідолахи, та як сіпне за піджак (П. Шевчук);
5) часові конкретизатори, що поєднуються з дієслівною формою іншої часової площини. Такими транспозиційно вагомими є показники минулого (вчора, торік і под.), майбутнього (завтра, наступного тижня і под.), показники, спільні для цих двох часових планів, але із транспонованою формою вживаються як маркери минулого (якось, колись, днями і под.), показники ітеративності, типової і нетипової (ніколи, завжди, щороку, інколи, зрідка і под.): І довго батюшка тої суботи вечерню правив, і тато якось тоді довго-довго у дворі поралися, і мати – все щось товчуться, все товчуться… (Остап Вишня); Завтра їду до Синиці, нехай закриває комуну (В. Земляк); Він ніколи не цурається важкої роботи, завжди почергує, якщо хтось не зможе, завжди замінить, коли якась із медсестер захворіє (Ю. Покальчук);
6) семантика предикативної пари, що відображає часову ситуацію, при якій суб’єкт є носієм постійної предикативної ознаки: За столом зібралися всі: тато ніколи не стане вечеряти, коли когось не буде (А. Дімаров);
7) порядок дій, або відношення "передування – наступність". Цей засіб зумовлює транспозицію у двох типах ППС: 1) у ППС, створених за моделлю контекстів "ланцюг дій" і "тривалість – настання факту", де форма презенса функціонує у значенні форм минулого ДВ: Вона випурхує (= випурхнула) з автобуса і, заграючи з білим сніговієм, біжить в заводуправління (В. Симоненко); 2) у ППС, у яких реальний порядок здійснення дій не збігається із його представленням за допомогою дієслівних часових форм, при цьому форма минулого ДВ позначає майбутню дію: Стоїть собі серед ріки на льоду, світить на мене оцима, іклами дмe – пропав я (С. Пушик).
Транспозиційний потенціал часових грамем увиразнюється у поняттях транспозиційної активності / пасивності часової граматичної форми і транспозиційної відкритості / закритості часової семантичної зони. Під поняттям "транспозиційна активність часової форми" розуміємо спроможність граматичної форми функціонувати у семантичній сфері суміжної грамеми. Транспозиційна відкритість часової семантичної зони – здатність часової семантичної зони сприймати втручання транспозиційно активних форм суміжних грамем. Рівень транспозиційної активності й відкритості встановлено за допомогою статистичного аналізу транспонованих форм.
У другому, третьому й четвертому розділах розглянуто типи транспозиційних функцій часових форм дієслова. Транспоновані форми згруповано за семантичними сферами їх функціонування. Аналіз здійснено за такою схемою: 1) типологія значень грамеми, у темпоральну сферу якої відбувається транспозиція; 2) засоби встановлення транспозиційної функції дієслівної форми в ППС; 3) супровідна семантика, що сприяє транспозиції; 4) семантичні типи ППС із транспонованою дієслівною формою; 5) семантико-синтаксичні відношення між предикативними частинами ППС з часовими формами у первинній і транспозиційній функції; 6) співвіднесеність транспонованої форми і її відповідника в прямому значенні за видовою ознакою; 7) структурні типи КСК (при аналізі транспозиції форм майбутнього ДВ у сферу презенса і претерита).
Другий розділ "Транспозиція часових дієслівних форм у сферу теперішнього" присвячений транспозиції форм футурума і претерита в часовий контекст презенса. Основою дослідження часового простору теперішнього обрано концепцію власне-теперішнього / невласне-теперішнього І. Р. Вихованця. Поділ значень на власне-теперішній, або теперішній актуальний, і невласне-теперішній, або теперішній неактуальний, збігається із розмежуванням цих значень за схильністю до транспозиційних процесів. На відміну від невласне-теперішнього, власне-теперішній є найменш відкритим для транспозиційних переходів. Вагомим для аналізу є також виділення М. В. Всеволодовою в межах теперішнього конкретно-процесного значень неперервної одиничної дії та почергово повторюваних дій у момент мовлення". Перше з цих значень є нетрансгенічним (не бере участі у транспозиційних процесах), тоді як другий різновид теперішнього актуального може передаватися транспонованими формами майбутнього ДВ.
Транспозиція форми майбутнього часу ДВ у зону функціонування форм теперішнього неактуального (§ 2.2.1) – одне з найбільш суперечливих питань встановлення прямого/транспонованого значення часових дієслівних форм. Свідчення цього – існування в сучасному мовознавстві протилежних поглядів щодо статусу значення невласне-теперішнього, вираженого формою майбутнього ДВ.
Попри тісний зв’язок форм майбутнього ДВ і теперішнього часу (генеза, спільність словозмінної парадигми), а також регулярне вираження формами майбутнього ДВ семантики теперішнього, вважаємо вживання цих видових форм футурума у плані теперішнього неактуального транспозицією. Адже 1) функціонування форми майбутнього ДВ у сфері невласне-теперішнього зумовлює протиріччя між морфологічним і контекстуальним значеннями форми; 2) форма майбутнього ДВ за межами контексту сприймається як така, що вказує на дію майбутнього; 3) вираження значення теперішнього неактуального формою майбутнього ДВ потребує особливих контекстуальних умов: семантики повторюваності дій, вказівки на зв’язок ситуації з періодом теперішності; а компоненти, що творять цей контекст, є компонентами конструкції, а не дієслова.
Показниками семантики теперішнього в ППС із транспонованою формою майбутнього ДВ і, відповідно, засобами встановлення транспозиційної функції цієї форми є 1) предикати в ролі простого дієслівного присудка, виражені дієсловом теперішнього часу в прямому значенні, а також у функції іменного складеного присудка або головного члена односкладного речення із дієслівною зв’язкою бути в формі презенса; 2) заперечення (частка не) при транспонованій формі майбутнього ДВ; 3) вставні слова буває, трапляється: Кажуть, Аристид справедливий, як Бог, не скривдить, не ошукає помольця.… (В. Земляк); .…. вона завжди так – прокинеться десь в обід, напустить води і плаває собі як скумбрія.… (С. Жадан); Коли, трапляється, й заспіває в жіночому гурті, то з-поміж усіх голосів… її голос найчутніший (Є. Гуцало).
Семантика кратності (типової чи нетипової) в ППС може бути виразною або ж прихованою. Експліцитне вираження забезпечують такі засоби: а) лексичні – дієслова буває, трапляється; прислівники часто, завжди, інколи, рідко, щодня і под.: Дуже їм вовки дошкуляють: щоночі то коня, то пару баранів роздеруть, а то й більше (З. Тулуб); б) синтаксичні – повторювані сполучники: то… то, і …і: То заллється солов’єм, то совою завиє, то півнем закукурікає або підкрадеться потихеньку та й смикає за свитку (Г. Тютюнник); І дров матері нарубає, … і по воду залюбки сходить, та не до ближнього колодязя, а обов’язково до отого, що аж біля школи … (А. Дімаров).
Імпліцитне вираження семантики ітеративності забезпечує кратно-співвідносна конструкція (КСК), створена поєднанням взаємопов’язаних форм майбутнього ДВ й іншої часової форми – (1+2)n. КСК у плані невласне-теперішнього представлені поєднанням таких дієслівних форм, між якими існують семантико-синтаксичні відношення зумовленості: 1) Майб. ДВ + Теп.: Заляжуть на сіні, цапок жує жуйку крізь дрімоту, а Фабіян вдається до древнього Вавилону … (В. Земляк); 2) Майб. ДВ + Майб. ДВ: Одним прочитає щось… – і удостоїться страв, іншим заспіває – і знов удостоїться..… (Д. Міщенко); 3) Майб. ДВ + лексично не виражений 2-й дієслівний компонент: Вийдеш за хату – аж страшно (В. Дрозд); 4) Майб. ДВ + Мин. ДВ: Вербівщиків – ні слуху, ні духу, прийде який уповноважений з району, повертиться-повертиться, "розживайтесь, – скаже, – степ у нас широкий", та й поїхав геть (Ю. Збанацький); 5) Майб. ДВ + нечасова форма дієслова: Щодня вчасно сніданок, обід і вечеря та ще й під дудку військову: як заграє, то зробив не зробив, а випрягай коней і лягай собі набік (А. Дімаров). При цьому форма майбутнього ДВ є першим компонентом КСК і, як правило, виконує роль зумовлювача дії, що виражена другим компонентом КСК. Для семантики дієслова, що є компонентом-зумовлювачем, характерне накладання значень умовного способу та минулого ДВ: Є така розрив-трава, торкнеш нею замка, він і падає … (В. Дрозд) / якщо торкнеш, він і падає; торкнув – він і падає. Ітеративні дії, виражені транспонованою формою майбутнього ДВ, можуть бути подані також як повторювані незалежні дії (1n+2n+3n….): То хапне, то ущипне, то обніматися і цілуватись лізе (Р. Чумак).
Між предикативними частинами в ППС із транспонованою формою майбутнього ДВ встановлюються, окрім відношень зумовленості, також семантико-синтаксичні відношення 1) пояснення: А куму Марійки золотий: і словом утішить, і поможе у лиху годину … (В. Дрозд); 2) зіставлення: В нічному всі коні вранці пасуться на лузі або дрімають стоячи, а вона залізе в нетрі, ще й вляжеться там, що й собаками її не знайдеш (Ю. Мушкетик); 3) єднальності: Оленка отак іде вулицею, зупиниться, на щоках зацвіте соромливий мак, вона засміється і серйозно-серйозно прочитає на стовпі … (Г. Косинка).
Структура "частка як + майбутній ДВ" у плані невласне-теперішнього позначає дії раптові, однак не одноразові, як при вираженні дії минулого, а багатократні: Там же на Волзі, в степах, як засвище, то держися! (А. Дімаров).
Саме значення ДВ визначає особливості функціонування форм майбутнього ДВ у плані невласне-теперішнього за принципом "одна дія замість низки дій", вносить, окрім семантики результативності, ще й значення однократності дії: Він, фашист, за клямку візьметься – так ти її, наче зачумлену, кілька разів окропом шпариш (М. Стельмах) (пор.: береться); та короткочасності: Дівчино! Чи не паморочиться в тебе голова, коли з отакенної вишини на землю поглянеш? (Остап Вишня) (пор.: дивишся).
Синонімія транспонованої форми майбутнього ДВ і форми презенса, вжитої у прямому значенні, є відносною, адже при заміні транспонованої форми на її "прямий" відповідник змінюється насамперед значення виду: За ту одну ніч, коли полюєш на гарного коня, так настраждаєшся, намучишся, що потім стаєш смиренним і тихим на ціле літо (В. Земляк). Заміна приводить до втрати значення результативності, а також семантики надмірної інтенсивності дії (пор.: страждаєш, мучишся).
У параграфі 2.2.2 йдеться про транспозицію форм майбутнього ДВ у сферу теперішнього актуального. Цей тип транспозиції застосовується для вираження значень 1) "почергово повторюваних дій моменту мовлення": Іде вулицею поміж тинами – голова то визирне, то заховається… (Г. Тютюнник); 2) "неможливості виконання дії": А голий лід – ніяк не розбіжиться (Л. Костенко) (пор.: не може розбігтися); 3) "нереалізованості потенційно можливої дії": Сидить Євген поруч із дядьком – у його бік і не гляне (А. Дімаров) (пор.: не дивиться).
Засобами встановлення транспозиційної функції форм майбутнього ДВ у плані власне-теперішнього є компоненти ППС, що увиразнюють момент мовлення: 1) предикати у формально-синтаксичній ролі простого дієслівного присудка, виражені дієсловом теперішнього часу з конкретно-процесовим значенням; у функції головного члена односкладного речення із дієслівною зв’язкою бути у формі презенса; 2) конкретизатори теперішнього (сьогодні, зараз, тепер): Ти стоїш й не ворухнешся, В руді вуса не смієшся І не плачеш (І. Драч); Дуже ж бо тихо та мирно за вікнами, ніде й не шелесне (А. Дімаров); Не розберу: що зараз у нас – день чи ніч? (О. Гончар).
Значення власне-теперішнього може бути виражене й імпліцитно: 1) поєднанням дієслівних форм майбутнього ДВ: І вже в іншому місці ніж прожектора знову з’явиться, помацає, поповзе по небу, то заспішить, то повільно охопить хмару, наче докопується, чи є там що (О. Гончар); 2) формою минулого ДВ із перфектним значенням: Опустив голову – на батька й не гляне (А. Дімаров). Транспонуванню форм майбутнього ДВ у сферу теперішнього актуального сприяють семантика кратності та семантика потенційної модальності.
Вживання форм футурума ДВ у плані власне-теперішнього супроводжується транспонуванням видового значення, оскільки значення "дія, що відбувається у момент мовлення" перебуває поза межами прямої семантики ДВ.
Транспозиції форм майбутнього НДВ у плані невласне-теперішнього присвячено параграф 2.2.3. Транспонування цих дієслівних форм трапляється рідко, що дало підстави вважати переносне вживання для них нехарактерним. Однак дослідження засвідчує спроможність форм майбутнього НДВ набувати значення презенса в реченнях із семантикою типовості та абстрагування.
Транспоновані форми майбутнього НДВ у сфері теперішнього синкретичні: вони водночас виражають своє власне значення і значення теперішнього неактуального. Адже типове, безсумнівно, виявиться у майбутньому, а впевненість у тому, що дії відбуватимуться в майбутньому, випливає із типовості у теперішньому: Він хоча й погано бачить, зате чує, мов сова: вуж повзтиме десь неподалік – почує і скаже: "Отам вуж не спить " (Г. Тютюнник).
Засоби транспонування форм майбутнього НДВ: 1) предикати у функції простого дієслівного присудка, виражені дієсловом теперішнього часу; також у ролі складеного присудка зі зв’язковим компонентом у формі презенса; 2) семантика предикативної пари "властивість суб’єкта": Хлопець у них такий, що хоч пальцем до нього доторкнися, або гримни, або слово не так скажи, то вже його тільки й бачили, і вдома він не ночує, і може три дні десь блукати, або ж коні пастиме в плавнях, або з дядьком чередником пропадатиме десь (П. Загребельний); Наш батько ліпше сидітиме біля теплої грубки і дивитиметься на вікна, за якими гуляє сніговиця (В. Шевчук). У ППС зі значенням "властивість суб’єкта" маркери теперішнього не обов’язкові, оскільки це значення позачасове, воно охоплює план широкого теперішнього.
Функціонування форм майбутнього НДВ у плані теперішнього не зумовлює транспонування видового значення, оскільки аспектуальні ознаки транспонованої форми і форми, вжитої у прямому значенні, збігаються.
Транспозиція форм минулого в план теперішнього (§ 2.3) відбувається за обов’язкової наявності в ППС семантики часової нелокалізованості та кратності.
Вираження семантики теперішнього за допомогою форм минулого ДВ відбувається рідко, що зумовлено перфектним значенням цієї форми. У випадку транспозиції форми минулого ДВ репрезентують типові дії теперішнього через конкретну одиничну дію, що є однією із низки таких самих дій.
Реальне значення транспонованої форми претерита в ППС визначають, як правило, предикати у функції простого дієслівного присудка, виражені дієсловом теперішнього часу в прямому часовому значенні, також у ролі складеного присудка зі зв’язковим компонентом у формі презенса: Ні до кого не прислухається, нікого не визнає, коли почав уже, то й пішов і пішов собі навпростець (О. Гончар); Тому він і досі не може чути цимбалів – одразу ж налітала минувшина і розшарпувала душу (М. Стельмах).
Засобами встановлення цього типу транспозиційної функції дієслівних форм минулого є також часові конкретизатори, одні з яких облігаторні, інші – факультативні. Обов’язковим є показник типовості завжди у таких конструкціях: а) у ППС із суб’єктом, вираженим займенником 1-ї та 2-ї особи: Вона таки має рацію – я завжди був безвольним тюхтієм… (Є. Гуцало); б) у безособовій структурі при предикаті, що виражений дієсловом бути у формі претерита: У Бондарівці завше було так: як когось спостигне клопіт – то йде до вчителя, він учений і може дати кращу пораду, ніж перший-ліпший вуйко… (Р. Іваничук). При цьому лексема завжди не потребує наявності предиката, вжитого в прямому часовому значенні. Облігаторним у цьому типі транспозиції також є лексичний показник конкретизації часового проміжку, охопленого дією (як-от: взимку, весною, тепер), при транспонованих формах минулого часу в конструкції зі значенням ітеративності: Щоправда, зимою й літом, знаючи відлюдькувату Вільготину вдачу, ніхто до нього не навідувався, зате ранньої весни і восени – ходять (Є. Гуцало).
Факультативним є показник типовості завжди в ППС із суб’єктом у 3-й особі та предикатом, який виражений формою презенса в первинній функції, а також показник ніколи при транспонованій формі минулого НДВ: Він знає, що тепер у нього стане терпцю косити до самого вечора – в хвилини злості завжди прибувала вперта сила і втома відлітала, як легкий димок (М. Стельмах); Іване, не будь святенником і ханжею, це ніколи нікого не прикрашало (Є. Гуцало).
Серед семантичних варіантів транспонованого минулого НДВ виокремлюємо значення теперішнього буттєвого, яке виражає постійно існуючі дію, процес, що є, по суті, станом "вічного" суб’єкта: А час плинув, як вода в річечці Сільниці, що текла за селом (Ю. Мушкетик). Засобом встановлення транспозиційної функції в цьому випадку є семантика предиката, що виражає позачасове буттєве значення, при цьому суб’єкт є носієм постійної ознаки.
Між транспонованою формою минулого часу і дієслівною формою теперішнього, що визначає синтаксичний час конструкції, існують семантико-синтаксичні відношення зумовленості, протиставлення, пояснення, єднальності.
При транспонуванні форм минулого НДВ у контекст невласне-теперішнього відбувається переосмислення тільки часового дієслівного значення, що не супроводжується змінами видової семантики. При функціонуванні форми минулого ДВ виникає "неповна" транспозиція видового протиставлення: ДВ позначає довершені, але водночас і повторювані узагальнені (сфера НДВ) дії.
У третьому розділі "Транспозиційна функція форм неминулого часу в сфері претерита" йдеться про функціонування форм теперішнього і майбутнього часу в семантичній зоні грамеми минулого. Грамема теперішнього часу посідає центральне місце у дієслівній граматичній категорії часу. Це сприяє проникненню форм презенса в семантичну і функціональну сфери суміжних грамем, зокрема претерита. Вживання форм презенса в контексті минулого в ППС (§ 3.2) зумовлене кількома чинниками: 1) необхідністю актуалізувати події минулого, подати їх такими, що нібито відбуваються перед очима мовця; 2) необхідністю увиразнити одночасність, синхронність дій минулого.
Засобами транспозиції форм теперішнього часу в сферу минулого є предикати у функції простого дієслівного присудка, виражені дієслівною формою минулого НДВ та повнозначним дієсловом бути зі значенням претерита; у ролі складеного присудка або головного члена односкладного речення, зв’язковий компонент яких виражений формою минулого часу: Аж ось у неділю, коли ми сиділи всі коло хати, лузаючи насіння, дивимось – біжить Пірат, зморений, худючий (О. Довженко); Вісім років їй було, а вона по господарству, як господиня, порається (М. Стельмах). Поєднання форм минулого ДВ і теперішнього часу може позначати події минулого тільки за наявності додаткових засобів, які б чітко вказували на план претерита: А суть була ось у чому: випливли ми двома своїми шхунами в море і ловимо собі рибу (Ю. Покальчук). На транспозицію форм теперішнього вказують також 1) вставлені конструкції зі значенням минулого: І синочок мій, тоді ще маленький, Василько, раз по раз серед ночі зривається: "Мамо, що то? " (А. Дімаров);
2)вставні конструкції-апелятиви та вставні слова було, бувало: Ото посідали з батьком і плачемо, віриш? (Є. Гуцало); Я, бувало, дивлюся на бабу та й прошу (С. Пушик);
3)частка було: Я ще було сплю, а він, дивись, вже й корівку здоїв, і дровець уніс (Г. Тютюнник); 4) часові конкретизатори зі значенням передування моментові мовлення: Жену я оце з дідом Оком на тому тижні бичків, а біля ставка машина… (Ю. Мушкетик).
Транспоновані форми теперішнього спроможні відтворювати одиничні й ітеративні ситуації минулого та створювати з іншою, нетранспонованою, дієслівною формою в ППС такі семантико-синтаксичні відношення: протиставлення, єднальності, пояснення, зумовленості. У всіх цих випадках необхідною умовою транспозиції є одночасність дій.
Транспоновані форми презенса формують із відповідними формами претерита такі співвідносні транспозиційні пари: теперішній граничний – минулий НДВ граничний, теперішній неграничний – минулий НДВ неграничний, теперішній граничний – минулий ДВ результативний, теперішній неграничний – минулий ДВ початку процесу. В цих парах чітко простежується наявність / відсутність транспонування видового значення.
Транспозиція форм теперішнього часу в сферу минулого зумовлюється не тільки часовими маркерами минулого, але й транспозицією видового значення, яка, своєю чергою, – порядком дій у ППС, а саме відношеннями "передування – наступність". Цей тип транспозиції відбувається у контекстах "ланцюг дій" і "тривалість – настання факту", в яких чітко регламентовано позицію прямого вживання форм ДВ і які відтворюють однократні послідовно завершені дії минулого. Форми теперішнього часу, а отже, НДВ, функціонують у значенні форм ДВ – результативність передається засобами процесовості.
У контексті "ланцюг дій" послідовно завершені однократні дії за умов прямого вживання дієслів представлені формами ДВ і минулого часу: 1) Мин. ДВ + Мин. ДВ …; 2) Мин. ДВ … + Теп. Однак існування у мові транспозиції дає можливість відтворити цю ж семантику за допомогою часових форм теперішнього (Теп. + Теп. …): Мати ставить у куток рогач, удвох із сином несе обережно скрипку й ховає її в хижі (О. Донченко). Останній компонент ланцюга, що представлений формою презенса і виражає дію моменту мовлення, тобто процесову, транспонування не зазнає.
ППС, що репрезентує контекст "тривалість – настання факту", за звичайних умов створюється за схемами: 1) Мин. НДВ + Мин. ДВ; 2) Теп. + Мин. ДВ, де другий компонент позначає однократну результативну дію, що виникла (часто раптово) на фоні процесової дії. Транспозиція часових форм у цьому видовому контексті наявна в ППС, що є таким поєднанням дієслівних форм: 1) Теп. + Теп. ; 2) Мин. НДВ + Теп.:
1) - Теп. + Теп. = Мин. НДВ + Мин. ДВ: Сидимо (= мин. ДВ), бувало, розмовляємо (= мин. НДВ), аж раптом Гриша Куделя схоплюється (= мин. ДВ) й кудись біжить: побачив, що повезли повну платформу дров (С. Олійник);
- Теп. + Теп. = Теп. + Мин. ДВ: Люди гомонять, а дідуньо такий тихий, що Володикові мимоволі стає страшно, він хапає (= мин. ДВ) старого за рукав і злякано термосить … (Є. Гуцало);
2) Мин. НДВ + Теп. = Мин. НДВ + Мин. ДВ: А Павло Григорович дивився, дивився, а потім до мене підходить (= мин. ДВ): – і на вухо тихенько …. (С. Тельнюк).
Отже, в ППС, що є прикладами контекстів "ланцюг дій" і "тривалість – настання факту", транспонування часових форм презенса здійснюється в такому порядку: 1) міжпредикатні відношення "передування – наступність" (для "ланцюга дій" також відношення строгої різночасовості) зумовлюють транспозицію видового значення (НДВ вжито у значенні ДВ); 2) видова транспозиція спричинює транспонування часової форми (форми теперішнього часу позначають дії результативні (ДВ), а отже, минулі, бо не поєднуються з формою ДВ, на відміну від форм минулого часу).
Форми майбутнього ДВ набувають значення минулого (§ 3.3.1), позначаючи повторювані дії. Для називання одиничних дій необхідна умова: наявність підсилювально-емоційної частки як (як не), що формує семантику раптовості, миттєвості дії: А бригадир побачив – біля конюшні було – та як зарегоче (Г. Тютюнник). Форма майбутнього ДВ у поєднанні з підсилювальною часткою як виконує роль претерита, позначаючи раптові одноразові дії як у контексті минулого, так і теперішнього: А він як схопиться – і через ослони, через людей рветься до виходу та репетує (Є. Кравченко).
Засоби, що визначають транспозицію форм футурума в план претерита в ППС:
1) предикати у функції простого дієслівного присудка, виражені формою минулого НДВ у прямому часовому значенні та повнозначним дієсловом бути у значенні претерита; у ролі складеного присудка з дієслівною зв’язкою або допоміжним модальним дієсловом у формі минулого часу: Михась мав таку звичку: коли вип’є, то витирав губи рукавом і червонів (С. Пушик); 2) вставлені конструкції із семантикою минулого: Або стануть полоти (Івась тоді зовсім ще малим був), займе Тетяна чотири рядки, і син візьме не менше (А. Дімаров); 3) вставні слова було, бувало: Як здумаю, було, не тямлюся від болю, що батько – непохований! – лежить на полі бою (Л. Костенко); 4) частка було: Було як вилізуть всі четверо на тин, сядуть рядочком, як горобці, та й почнуть співать (О. Довженко). Часові конкретизатори зазвичай вживаються з іншими маркерами минулого: Я зі служби колись як прийшов, то за що, бувало, не візьмуся – все з рук валилося (А. Дімаров).
Ітеративні дії минулого, виражені транспонованими формами майбутнього ДВ, у ППС можуть бути подані
1) незалежними діями – 1n + 2n: І таки допомагали мені по господарству: припнуть теля, нарвуть кабанові щириці, нагодують курей, качок (Є. Кравченко);
2) взаємопов’язаними діями, що формують КСК – (1+2)n: Гостя розповідала обережно, з оглядкою: скаже слово й затнеться (А. Дімаров);
3) поєднанням незалежних дій і КСК – 1n + (2+3)n: На городах обіч рипіли цвіркуни, часом якийсь сонний пес пробіжить, часом кіт скрутиться біля воріт у бублик і спить, часом якийсь півень вискочить на пліт і горланить… (В. Шевчук).
Усі КСК із транспонованою формою майбутнього ДВ, окрім Майб. ДВ + Мин. НДВ, для функціонування у сфері претерита потребують додаткових маркерів минулого, оскільки КСК має власне темпоральне значення, відмінне від часової семантики ППС. Такими КСК є: Майб. ДВ + Теп.; Майб. ДВ + Майб. ДВ; Майб. ДВ + лексично не виражений 2-й дієслівний компонент; Майб. ДВ + Мин. ДВ: Тільки, бувало, скаже дідусь: "Знову чорт денікіних несе", – а Гриця вже мов вітром здуло (Ю. Збанацький); Вже й кликав, і підштовхував іззаду – поступиться крихту та й знову стоїть (В. Яворівський). Між предикативними частинами в ППС із транспозицією цього типу наявні семантико-синтаксичні відношення пояснення, зумовленості та зіставлення.
Транспоновані форми майбутнього ДВ співвідносяться з такими формами, вжитими у прямому значенні: 1) з формою минулого НДВ, що не порушує семантики ітеративності; 2) з формою минулого ДВ задля збереження значень ДВ (однократності, починальності, інтенсивності дії); 3) зі структурою "могти в формі минулого часу + інфінітив" для збереження модального значення можливості / неможливості виконання дії.
Вживання форм майбутнього часу НДВ у ролі претерита (§ 3.3.2) – явище надзвичайно рідкісне, кількість прикладів зводиться до одиничних випадків. Однак і ці форми спроможні позначати одноразові й типові дії минулого.
Засобами встановлення транспонованого вживання форми майбутнього НДВ у сфері минулого є 1) предикати, виражені дієслівною формою минулого НДВ у прямому часовому значенні: Згодом же буде таке: міст стоятиме рік, і десять років, і цілих сто літ, до нього призвичаїлися, літописці вже й не згадували про міст, а просто писали про всіх тих, хто наближався до Києва: "Перейшов Дніпр" (П. Загребельний); 2) вставлені конструкції із семантикою минулого: Рішили так: я, як найстарший, – мені вже тоді п’ятдесят шостий пішов, – так я пройду од провалля углиб в очерет та тут буду собі чекати, а решта – з того боку зайде і йтиме до мене… (Остап Вишня); 3) частка було: Кому було з пиворізів скаже Филимон: "Годі", – то кухля більше не підставляй, а густо балакатимеш, то свої ж металурги ще й вийти допоможуть (О. Гончар).
Транспоновані форми майбутнього НДВ формують співвідносну пару із формами минулого НДВ у прямому значенні, що зумовлено необхідністю збереження семантики процесовості.
Четвертий розділ "Транспозиція часових дієслівних форм у сферу майбутнього" присвячено аналізові специфіки транспозиції часових дієслівних форм теперішнього і минулого в семантичну сферу майбутнього.
Факт транспозиції дієслівних форм теперішнього часу в ППС із семантикою майбутнього (§ 4.2) засвідчує наявність предиката, вираженого формою майбутнього ДВ у прямому часовому значенні, в конструкціях із такими семантико-синтаксичними відношеннями між предикативними частинами:
а) із відношеннями зумовленості, зокрема із умовно-наслідковими, часовими: Значить так: до вечора відпочиваємо, а тільки смеркне, я йду в село (А. Дімаров);
б) із відношеннями пояснення: Слухай, як ми зробимо: збираємо зраст і несемо до колії, а в поїзді кондуктор навіть не запитає квитка (С. Пушик).
Іншим засобом транспозиції є часовий показник плану майбутнього (завтра, наступного року і под.), сполучуваний із формою презенса: Ні, завтра ж їду в район, хай пакують у посилку і шлють на Південний берег Криму (Г. Тютюнник). Ці показники спроможні зумовлювати транспонування в межах однієї предикативної частини, тому в ППС зазнають транспозиційних перетворень і форми теперішнього часу відносного вживання: Калерія зовсім забула, що скоро він їде, що доведеться на прощання якось визначити, нарешті, їхні стосунки (В. Петльований).
Транспоновані форми презенса співвідносяться як із майбутнім НДВ, так і з майбутнім ДВ: Він знає їх до глибини, через те сьогодні не радіє з їх захоплення, так само, як завтра не осуджує їх (У. Самчук) – не осуджуватиме / не осудить.
Аналіз вживання форм претерита у сфері майбутнього (§ 4.3) засвідчує можливість вираження майбутніх узагальнених і одноразових дій лише формами минулого ДВ: А потім це ж такий народ, сьогодні він курсант, а завтра, дивись, йому раптом кубики почепили, і він вже командир … (О. Гончар).
Зафіксовано також ППС із подвійною транспозицією часових форм: минулий ДВ транспоновано у сферу майбутнього, і водночас ці дві форми репрезентують ситуацію невласне-теперішнього: Невідомо, хто ви і з чим ідете, але часи тепер такі, що як чужих до села пустиш, то пропало село (Б. Лепкий). Тут транспозиційний перехід є послідовним: форму минулого ДВ (пропало) вжито у значенні майбутнього (під впливом форми футурума пустиш), але водночас часова форма футурального минулого функціонує у контексті невласне-теперішнього, на що вказує частина Невідомо, хто ви і з чим ідете, але часи тепер такі з предикатами, які виражені формами теперішнього часу в прямому значенні.
Засобами встановлення цього типу транспозиції є 1) предикати, виражені формою майбутнього ДВ або НДВ, у ППС із умовно-наслідковими зв’язками: Задощить знову – пропало тоді сіно (О. Донченко); Дощитиме знову – пропало тоді сіно; 2) часові показники майбутнього: Лук’ян вкинувся було в голуби, та скоро збагнув: то майже те саме, що розводити горобців – сьогодні вони ніби й твої, а назавтра знялися на крила – і вже обрали собі іншого хазяїна (В. Земляк); 3) порядок дій, або відношення "передування – наступність" у ППС, де маркери майбутнього відсутні: Не спиняйтесь, не спиняйтесь, бо пропали всі! (О. Довженко). Тут реальний порядок здійснення дій не збігається з тим, який репрезентують дієслівні форми (наступна дія виражена формою минулого, а не майбутнього). Транспоновані форми минулого ДВ співвідносяться із відповідними формами майбутнього часу ДВ або НДВ у прямому значенні.
Під час дослідження кожного з транспозиційних типів установлено рівень транспозиційної активності часових дієслівних форм і транспозиційної відкритості часових семантичних зон. Результати аналізу подано в додатках.
ВИСНОВКИ
1. Транспозиція часових форм дієслова – це функціонування часових форм у невластивому для їх морфологічного значення темпоральному контексті – у семантичній сфері суміжної за парадигматичним рядом часової грамеми. Основу транспозиції часових форм дієслова становить перехід між грамемами граматичної категорії часу, який відбувається на рівні семантики при збереженні морфологічної та синтаксичної природи вихідної дієслівної одиниці.
Вживання часових форм дієслова у семантичних сферах суміжних грамем – типове мовне явище реалізації їхніх вторинних функцій. ППС – те мовне середовище, яке забезпечує найбільш повні умови для здійснення транспозиційних процесів у межах граматичної категорії часу. Транспозиція часових форм на рівні ППС, з одного боку, підпорядкована загальним закономірностям граматичної транспозиції, з іншого – має низку специфічних рис, зумовлених внутрікатегорійним характером транспозиції та особливостями ППС. За загальними законами вона виникає в умовах протистояння часової семантики морфологічної форми дієслова і контексту, в результаті чого дієслівна форма набуває нового часового значення – значення контексту.
Специфіку транспозиційних переходів часових форм у ППС визначають особливості синтаксичної конструкції, а саме: наявність кількох предикатів, відповідно, кількох предикативних частин, взаємодія між ними. Встановлення транспозиційної функції часової форми дієслова здійснюється шляхом зіставлення її морфологічного і контекстуального значення. За умови збігу йдеться про пряме значення часової дієслівної форми, при розходженні – про її транспоноване значення.
2. Явище транспозиції часових форм дієслова в ППС визначається за допомогою засобів, які, за умови поєднання в одній конструкції, підсилюють роль один одного та комплексно визначають темпоральні ознаки речення і транспонованої форми. Взаємодіючи із дієслівною часовою формою, що вжита у не властивих для неї умовах, вони зумовлюють зміну її значення, оскільки за цих обставин виступають домінантою визначення темпорального плану конструкції. У межах ППС такими компонентами найчастіше є саме предикати, а також непредикативні елементи: вставні слова було, бувало, буває, часові конкретизатори, частки було, як. В окремних випадках транспозицію визначають вставлені речення, порядок дій, а також семантика предикативної пари.
Специфічною ознакою ППС є взаємодія предикатів (дієслівних і недієслівних). Це передбачає необхідність співвіднесення часових значень предикатів, встановлення відношень між предикативними частинами. Для кожного з функціональних типів часової транспозиції характерні певні семантико-синтаксичні відношення. Найбільш частотними серед них є відношення зумовленості, зіставлення, пояснення.
3. При транспонуванні часових форм дієслова простежується тісна взаємодія граматичної категорії часу з іншими граматичними категоріями дієслова, особливо виду і способу. Саме видове значення визначає семантичний потенціал транспонованої часової форми і спосіб передачі реальної ситуації: наприклад, транспонована форма майбутнього ДВ, на відміну від форми майбутнього НДВ, спроможна виражати ситуацію теперішнього моменту мовлення, форма ДВ відтворює типові дії через одиничну. Зазвичай часова транспозиція зумовлює транспозицію видового значення, що простежується при співвіднесенні значень транспонованої дієслівної форми та її нетранспонованого відповідника. Однак у контекстах "ланцюг дій" і "тривалість – настання факту" транспозиція часової форми спричинена транспозицією видового значення, яка, своєю чергою, – порядком дій.
Зв’язок категорій часу та способу виразно простежується під час транспонування форми майбутнього ДВ, яка є ланкою поєднання цих двох категорій. Так, у семантиці транспонованої форми майбутнього ДВ як складової кратно-співвідносної конструкції, що функціонує в плані невласне-теперішнього і минулого, чітко виявляється також значення умовного способу.
4. В основу виділення транспозиційних типів часових форм дієслова взято критерій диференціації часових форм за видовою ознакою, а також розмежування семантичного часового поля на окремі семантичні зони часових грамем. Встановлено таку типологію транспозиційних типів часових форм дієслова в ППС:
- Типи, зумовлені часовою семантикою ППС: 1) форма теперішнього у сфері минулого; 2) форма теперішнього у сфері майбутнього; 3) форма минулого НДВ у сфері теперішнього; 4) форма минулого ДВ у сфері теперішнього; 5) форма минулого ДВ у сфері майбутнього; 6) форма майбутнього НДВ у сфері теперішнього; 7) форма майбутнього НДВ у сфері минулого; 8) форма майбутнього ДВ у сфері теперішнього актуального; 9) форма майбутнього ДВ у сфері теперішнього неактуального; 10) форма майбутнього ДВ у сфері минулого; 11) форма майбутнього ДВ у значенні минулого в часовому контексті теперішнього. Останній тип транспонування є триграмемним, оскільки в його реалізації задіяно всі три грамеми категорії часу. Інші типи двограмемні, вони є результатом взаємодії двох часових грамем.
— Транспозиційний тип, спричинений порядком дій у ППС – відношеннями "передування – наступність", що, своєю чергою, зумовлює видову транспозицію. Цей тип виявляється у видових контекстах "ланцюг дій" і "тривалість – настання факту".
Не зафіксовано переходу форми минулого НДВ у семантичну зону майбутнього.
5. Реалізація окремих типів транспозиційних переходів часових дієслівних форм у ППС відбувається за наявності додаткової семантики. Так, транспозиція часової дієслівної форми минулого в план теперішнього відбувається тільки у реченнях із семантикою часової нелокалізованості, форм майбутнього ДВ у зону теперішнього неактуального та минулого – за наявності семантики ітеративності. При цьому повторюваність може бути виражена як експліцитно, тобто за допомогою лексичних (зрідка, інколи, завжди, щорічно і под.) і синтаксичних засобів (сполучники то… то, і … і), так й імпліцитно, через поєднання форми майбутнього ДВ та іншої часової форми, що творять кратно-співвідносну конструкцію (КСК не може репрезентувати однократну ситуацію). Виразний вплив семантики потенційної модальності виявляється при транспонуванні дієслівних форм майбутнього ДВ у семантичні зони теперішнього та минулого в ППС зі значенням можливості / неможливості виконання дії. Визначальним для транспозиційних процесів у ППС є семантико-синтаксичні відношення умови. Семантика зумовленості більшою чи меншою мірою наявна в усіх типах транспозиційних функцій часових форм дієслова. Найбільш виразний вплив умовно-наслідкових зв’язків простежується при транспонуванні форм майбутнього часу.
Аналіз транспозиції часових форм дієслова в ППС передбачає встановлення усіх факторів, що зумовлюють процес транспозиції і сприяють його реалізації: засобів транспозиції, їх взаємодії, додаткової супровідної семантики і семантико-синтаксичних відношень між предикативними частинами.
6. Спостереження засвідчують транспозиційну відкритість семантичних зон усіх грамем дієслівної категорії часу, а також транспозиційну активність усіх часових форм у ППС. Найвищий рівень відкритості характерний для семантичної зони минулого (65,6 % випадків вираження значень претерита дієслівними формами інших грамем), найнижчий – для зони майбутнього (3,5 %). Найбільш активними є форми теперішнього часу (54,6 %) і майбутнього ДВ (41,4 %). Низький рівень транспозиційної активності, що наближається до нульової позначки, зафіксовано у форм минулого ДВ у сфері майбутнього (0,3 %), а також форм майбутнього НДВ у плані минулого (0,1 %). Транспозиційно пасивною є форма минулого НДВ у плані майбутнього.
|
