ГЛАГОЛЬНАЯ ЛЕКСИКА РУССКИХ ГОВОРОВ ОДЕССКОЙ ОБЛАСТИ

Краткое содержание

У «Вступі» обґрунтовано вибір теми, її актуальність, визначено об’єкт, предмет, мету і завдання дослідження, представлено наукову новизну, окреслено теоретичну й практичну цінність отриманих результатів.

Перший розділ «Вивчення дієслівної лексики російських говірок Одещини в контексті  сучасної російської діалектної лексикології» складається з чотирьох підрозділів. У підрозділах «З історії формування і розвитку російських острівних говірок Одещини» та «Історія вивчення російських говірок Одещини» відображено історіографію і сучасний стан вивчення лексики російських говірок Одещини (Ю.О. Карпенко, Л.Ф. Баранник, Н.В. Коссек, Є.М. Мотузенко). Зазначено, що  більшість російських говірок досі зберігає немішаний характер; особливістю     функціонування цих ідіомів є утворення нових говірок.

У підрозділі «Російська діалектна лексика: шляхи дослідження» визначено напрями вивчення лексики російських діалектів, дано оцінку стану і прийомам аналізу лексики говірок представниками кількох поколінь діалектологів         (Ю.С. Азарх, Л.І. Баранникова, О.Й. Блінова, М.Я. Бріцин, Т.І. Вендіна, О.Г. Гецо-ва, В.Є. Гольдін, Г.П. Клепікова, Т.С. Коготкова, Б.О. Ларін, Н.А. Лук’янова,  О.М. Мораховська, О.О. Нефьодова, Й.А. Оссовецький, І.О. Попова, Г.А. Раков, Ф.П. Сороколєтов, М.І. Толстой, О.І. Федоров, Ф.П. Філін), підкреслено переваги системного опису лексики (з урахуванням людського фактора в мові) порівняно з атомарним описом окремих лексем.

У підрозділі «Дієслово – домінанта лексичної системи. Особливості дослідження дієслівної лексики говірок» розкрито специфіку дієслівної семантики та особливості її вивчення. Зазначено, що докладна розробка теорії семантичної структури слова в загальній і російській лексикології (Ю.Д. Апресян, Л.М. Васильєв, І.А. Стернін, Д.М. Шмельов, А.А. Уфімцева) дозволила досягти значних результатів в описі лексики, виявленні структурно-семантичної організації різних лексичних множин (Ю.Д. Апресян, Р.М. Гайсина, В.Г. Гак, Л.В. Васильєв,     Ю.М. Караулов, О.С. Кубрякова, Е.В. Кузнєцова, Д.М. Шмельов, Н.Ю. Шведова О.В. Падучева, Р.І. Розіна). Зазначено, що для пізнання лексичної семантики дієслова важливим є дослідження груп слів, побудованих за ієрархічним принципом. Адекватною поставленим у роботі завданням визнана лексико-семантична парадигма, що має елементи базового характеру й елементи, підпорядковані їм за принципом уточнення і конкретизації, тобто лексико-семантична група.

Підкреслено, що методика опису, осмислення питань системності лексичної семантики діалектного дієслова виявилась недостатньо розробленою. Обмежена кількість досліджень у цій галузі не дозволяє підійти до вирішення актуальних проблем сучасної діалектології, вимагає нових різноаспектних розробок дієслівної семантики.

У другому розділі «Структурна організація і семантика дієслів понятійного поля «Людина як біологічна істота» представлено системний аналіз складу, семантичної структури і просторових параметрів дієслівної лексики російських переселенських говірок Одеської обл. зазначеного сегмента системи. Експлікацію лексики здійснено через найменш абстрактні, конструктивні, найбільш культурно інформативні лексико-семантичні угруповання дієслів – передкінцеві сукупності дієслівного частиномовного дерева, які Н.Ю. Шведова назвала «картинками жизни». Аналіз таких сукупностей слів дозволив розкрити особливості  лексичної презентації різних відрізків цього понятійного континууму, що становить основу реконструкції притаманного мові діалектоносіїв «наївного» погляду на світ.

В основу розгляду лексики покладено човниковий принцип: від конкретних лексичних угруповань, пов’язаних з вираженням поняття, до ідеографічних підрозділів. Ідеографічна класифікація з наступним зіставленням лексичного складу і семантики говірок на спільній основі відкрила перспективи у розумінні регіо-нальних лінгвокультурних особливостей. Така модель дослідження діалектного матеріалу дозволила не тільки з максимальною повнотою зафіксувати склад і семантику номінативних одиниць говірок, але й визначити, якими мовними засобами передано десигнати; вона дала змогу компактного й водночас наочного представлення системних відношень лексики в окремій говірці і водночас об’єктиву-вала її відношення до тематично відповідної лексики в інших говірках; останнє уможливило виявлення чинників семантичних змін у дієслівній лексиці. Використання такої процедури виявилося важливим для наступного моделювання лексичних мікросистем. Складені загальні моделі семантичного членування кожної лексико-семантичної парадигми відбили їх структурну організацію, а також ступінь диференціації говірок на рівні лексики.

Дієслівна лексика понятійного простору «Людина як біологічна істота», репрезентуючи важливі фрагменти мовної картини світу, експлікує зони особливої уваги діалектоносіїв та творить лексико-семантичні парадигми різної структури, які представлено в рубриках «Потреби людини» (ЛСГ «Їсти, приймати їжу», ЛСГ «Пити», ЛСГ «Вкривати одягом»); «Людське життя» (ЛСГ «Народити подібного до себе», ЛСГ «Припинити життя», ЛСГ «Iснувати певним чином»); «Здоров’я і хвороби» (ЛСГ «Бути здоровим»); «Зовнішній вигляд, фізичні риси» (лексико-семантична парадигма (ЛСП) конгломеративів «Мати (якийсь) зовнішній вигляд»); «Інтелектуальна діяльність» (ЛСП конгломеративів «Здійснювати інтелектуальну діяльність»); «Емоції, душевний стан» (ЛСП конгломеративів «Відчувати стан (настрій)»); «Поведінка» (ЛСП конгломеративів «Поводити себе певним чином»).

Структурно релевантними для дієслів ЛСГ «Їсти, приймати їжу» виявилася низка диференційних ознак: ‘темпоральність’ (‘їсти вранці’ // ‘~ в обід’ // ‘~ перед вечерею’ // ‘~ ввечері’ // ‘~ після закінчення посту’ // ‘~ на другий день весілля’); ‘наявність акустичного супроводу’ (‘~ з хрумтінням’, ‘~ всмоктуючи звучно губами’, ‘~ з прицмокуванням (пришльопуванням) язи­ком і губами’); ‘кількість’ (‘~ все’, ‘~ дуже багато’, ‘~ багато’, ‘~ мало’);  ‘призначення приймання їжі’ (‘~ для визначення смаку’ // ‘~ як закуску’ // ‘~ як обрядодія’); ‘особливості їжі’ (‘скоромна страва’ – ‘нескоромна ~’, ‘рідка ~’ – ‘нерідка ~’, ‘смачна, ласа ~’ – ‘несмачна ~’); ‘ступінь бажання’: ‘відчувати бажання їсти’, ‘з бажанням ~’, ‘з невгамовним бажанням ~’); ‘ступінь насичення’ (‘їсти досхочу, до повного задоволення’, ‘~ надмірно’). Наявність цих диференційних ознак зумовила т. зв. ві-яльну форму семантичної структури лексем: усі дієслова знаходяться у рівноправ-них відношеннях і водночас співпідпорядковані ядерній семі ‘їсти, харчуватися’. Деякі ланки ЛСГ ускладнені. Зазначені три ланки реалізації градаційних відношень і ланка квазіантонімії (‘споживати страву’ – ‘не споживати, зіпсувати  ~’).

У складі ЛСГ переважають словотвірні деривати з прозорою внутрішньою формою (пр’ив’иاч’ат’ ‘пригощати’, паاдз’обат’ ‘поїсти’; часто вмотивовані звуконаслідуванням: хاракат’ ‘їсти з великим апетитом’, зажاвакат’ ‘заку­сити легко’); високочастотними є семантичні похідні з негативною оцінкою: (уاб’ит’ перен. ‘поїсти’, наاбомб’ицца ‘з’їсти багато, жадібно’, ухаاм’ач’ит’ згруб.‘з’їсти’ та ін.). У цих номінаціях простежується тенденція до підкресленого огрублення семантики. Відзначено лексичне згущення у ланці з актуалізацією семи ‘багато з’їсти’ – намузاдацца, набузاд’акацца, набузاд’арыцца наманاтулицца, налуاп’ицца, напاхат’ маاмон, нажاр’ацца, нап’иاр’ецца, наاкашл’ицца, наاjесцца как маاмонаф рот.

ЛСГ «Їсти, приймати їжу» пов’язана комплементарними відношеннями із суміжною ЛСГ «Пити»;  остання має менш розгалужену структуру.

Значну частину видових найменувань ЛСГ становлять дієслова, що розкривають диференціацію процесу за способом його здійснення та репрезентують семеми: ‘пити великими ковтками’, ‘~ гучно’, ‘~ з присьорбуванням’, ‘~ жадібно’, ‘~ все до остану’, ‘~ через соску’. Важливими диференційними ознаками,  відбитими у вербалізації процесу пиття, виявився характер напою: ‘пити спиртне’ (‘пити одноразово’, ‘~ до стану сп’яніння’, ‘~ постійно і невгамовно’ , ‘~ регулярно до алкогольної залежності’) – ‘пити неспиртне’. Актуальною є ознака суб’єкт дії: ‘дорослий : немовля’, яка реалізована протиставно як відмінна від наведених вище значень. Лексичне згущення відзначено за умови актуалізації семи ‘спиртне’: репертуар номінативних одиниць розширюють експресивні універби, в окремих випадках – аналітичні найменувння, фразеологічні словосполучення: заاл’ит’ γاла-зы, уاб’ицца ф اп’jанку, γаاн’ат’ اмул’икаф, наاп’ицца да اмул’икаф, хاлыснут’ па اбанк'и.

 Продуктивним способом творення однослівних номенів є метафоричне переосмислення, яке пов’язується з семантикою вогню (запаاл’ит’, заاжар’ит’), удару (лупаاнут’, اбахнут’, хاлыснут’), асоціюється з діями тварин (нал’иاзацца, налаاкацца).

ЛСГ «Бути здоровим» характеризується антонімічністю структури, кожний полюс якої будується як гіперо-гіпонімічний з наявністю суперординат. При цьому ситуації володіння властивостями ‘наявність здоров’я’ і ‘наявність нездоров’я’ мають градацію. Діалектоносії виділяють і позначають різні якісно неоднорідні фази розгортання ситуації: пајاт’и у хот ‘почати видужувати’ – пајاт’и на л’ек ‘почати видужувати після соборування’ – уاс’ил’ицца ‘видужати, зміцніти’ – быт’ пр’и اс’ил’и ‘бути здоровим’ – хаاд’ит’ пр’и с’иاб’е ‘мати здоров’я, щоб обходитися без сторонньої допомоги’.

Особливістю ЛСГ є переважно лексичне наповнення частини ‘бути нездоровим’, яка упорядкована дієслівними одиницями, пов’язаними родо-видовими і партитивними відношеннями. Родове поняття ‘захворіти’ вербалізовано як мінімально протиставне. Дієслівні номінації хворобливого стану диференційовані за ознаками ‘загальний хворобливий стан’, ‘хворобливий стан внаслідок ураження якої-небудь частини тіла’, ‘хворобливий стан внаслідок ураження якого-небудь органа’. Це дозволило виявити в одних випадках локус ураження (‘тілесні пошкодження’, ‘інфекційне ураження’, ‘ураження слизової носа’, ‘захворювання шкіри’, ‘зміщення кісток’, ‘ураження ніг чи рук’, ‘ураження нервової системи’), в інших – характер хвороби згідно з народними уявленнями (‘тяжко’, ‘з високою температурою’). Особливістю лексичних репрезентантів семеми ‘мати хворобливий стан’ є збереження пам’яті архетипової свідомості носіїв діалекту. Вони відображують фрагменти архаїчних міфів про хворобу як про антропоморфну істоту: баاл’ач’ка скруاт’ила, л’ихаاратка اмуч’ит’, каاроста наاпала, паjاмала л’ихаاратка, накاры-ла (бедного), скаاjоржыла (его), (надо чтоб тебя) бл’иاвала, (ноги/руки) кру-اт’ит’, каاлот’ит’, тاрус’ит’. Мовна образність таких номенів пов’язана з персоніфікацією хвороби, при цьому вербалізація відбиває давні традиції табуювання назв хвороб; генетично такі номінації не є актом вторинної номінації і відбивають рудименти язичних уявлень.

У позначенні семантичного простору ‘бути здоровим – бути нездоровим’ переважають описові номінації: хаاд’ит’ пр’и с’иاб’е ‘мати здоров’я, сили обслуговувати себе, обходячись без сторонньої допомоги’, быт’ пр’и اс’ил’и ‘бути здоровим’ – паjاт’и у хот ‘почати одужувати’, пајاт’и на л’ек ‘почати одужувати після таїнства соборування’, атاпас’т’ ат اт’ела ‘хворіти на проказу’, каاроста наاпала, пакاрыцца каاростаj ‘захворіти псоріазом’, اк’ипк’и пашاл’и ‘про захворювання на лишай’, اс’ес’т’ на اноγ’и ‘захворіти на ноги’, св’ет пот’иاр’ат’ ‘осліпнути’, аткاрыт’ γлас ‘повернути зір’, с’н’иاмат’ паاлуду ‘видаляти більмо (катаракту), повертати зір’, страاдат’ на اн’ервы ‘страждати на захворювання   нервової системи’; л’иاжат’ н’иврыاд’имым ‘бути паралізованим’. Механізм утворення цих номінативних одиниць зводиться до використання загальновживаного дієслова в характерному для говірок дієслівному лексичному контексті, де часто спеціалізовані імена, які називають дієслівні актанти, набувають закріпленої морфологічної форми. Деякі дієслівні одиниці можуть уживатися як сталі сполучення, тяжіючи до термінологічних. Проте вони відрізняються рівнем стандартизації (характерна варіативність складових елементів), нечіткістю понятійних меж, експресивним забарвленням, а іноді й наявністю синонімічних рядів. Зазначимо,  що аналітичні й конденсовані форми нерідко вживаються паралельно.

Структура ЛСГ «Бути здоровим» у ланках ‘сприяти здоров’ю’ – ‘сприяти нездоров’ю’, ‘знепритомніти’ – ‘опритомніти’ окреслює відношення антонімії. Відзначене ускладнення структури причиново-наслідковими відношеннями у семантичній зоні ‘сприяти нездоров’ю’ – ‘захворіти’ – ‘сприяти здоров’ю’, при цьому остання ланка репрезентована гіперо-гіпонімічною мікропарадигмою дієслів, що диференційовано позначають ряд ситуацій (‘звертатися до молитви’, ‘звертатися до молитви і церковного таїнства’, ‘звертатися до магії, впливаючи словом’, ‘звертатися до магії, впливаючи словом і магічними діями’, ‘через фізичний вплив – кропопускання чи вправляння кісток або купа в травах’).

Структурні ланки групи заповнюються в опорних ЧДС нестабільно. Максимальна лексична реалізація понять відзначається в говірках старообрядовців.

ЛСГ дієслів біологічного існування. Дієслова, що маркують початковий етап життєвого циклу людини групуються в ЛСГ комплементарного типу, ускладнену гіперо-гіпонімічними відносинами кількох рівнів конкретизації. Лексична репрезентація цієї понятійної сфери є максимально стабільною в опорних говірках.

Вербалізація ситуації ‘поява життя’ в усіх ЧДС здійснюється за допомогою одиниць, що зображують її з різних позицій – суб’єкта дії і об’єкта дії, які є її сутнісними конкретизаторами. У семантичній структурі таких дієслів диференційні семи включеного суб’єкта і об’єкта подаються тематично обмеженим набором слів і набувають серед інших диференційних сем субстанційного характеру особливої значущості. Якщо ситуація подається з позиції виконавця дії, то релевантна суб’єктна сема актуалізується двовалентними дієсловами двох типів: з вузькою семантикою: ‘народити – про жінку’ (наاрод’ит’, пр’ин’ис’اт’и, абраاд’ицца, пр’и-в’ис’اт’и, апрасاтацца, апус’اт’ет’, апаражاн’ицца); ‘народити – про самицю тва-рини’ (пр’ин’ис’اт’и, пр’ив’ис’اт’и, пакаاт’ицца (про вівцю), акаاт’ицца (про вівцю), акаاт’ицца (про кішку), раст’иاл’ицца (про корову), ажыр’иاб’ицца (про кобилу і ослицю), аш'ш’иاн’ицца (про собаку), асаاбач’ицца (про собаку), апара-اс’ицца (про свиню), اвыв’ис’т’и пт’инاцоф (про курку, качку, індичку)), та з відносно вузькою семантикою, де суб’єктом є ‘жінка / родичі новонародженого’ (с اпол’а прын’ис’اт’и, пат ск’ирاдоj наjاт’и, улаاв’ит’ в اоз’иры, куاп’ит’, быт’ заاказанным, в каاпус’т’и наjاт’и, на اв’ербач’к’и вз’ат’, пусاт’ит’ на св’ет, пакаاзат’ св’ет). Ситуація появи життя може подаватися з позиції об’єкта дії (новонародженого), яку можуть займати люди і тварини: наjاт’ис’ ‘народитися’. Продуктивним способом номінації семантичного простору, пов’язаного з таїнством народження, виявилась евфемізація. Серед мотивів номінації ЛСГ слід зазначити мотив релігійного усвідомлення дійсності (Боγ дал ‘народила’, пакаاзат’ св’ет, пусاт’ит’ на св’ет ‘народити’), мотив зміни зовнішнього виду суб’єкта дії (‘визволення від ноші, бремені’: апусاт’ет’, прыjاт’и пусاтоj, апрасاтацца, апрас’-اт’ицца, апаражاн’ицца). Найменування на позначення процесів із суб’єктом дії ‘тварина’ мотивовані словотвірно, мають прозору внутрішню форму і будуються за певною моделлю із значенням ‘покрити всю поверхню’.

ЛСГ «Припинити життя». Полярні ситуації ‘поява життя’ і ‘припинення життя’ позначаються дієсловами, що формують семантичну сферу з особливою внутрішньою організацією і прагматикою – суперпарадигму, в якій конституйованими є відношення антонімії. Для ЛСГ «Припинити життя» характерною є поява повторних когнітивних імпульсів у процесі вербалізації, спостерігається повторення (або розвиток) мотивів номінацій і способів номінацій (антонімічна метафоризація): наjاт’и ‘народити’ – с’т’иاр’ат’ ‘про чиюсь смерть, загибель’; пр’иабр’ис’اт’и ‘народити’ – пاр’атат’, хаاват’ ‘ховати, хоронити покійного’; панадаاват’ ‘народити багато дітей’ – пазабاрат’ ‘позбавити життя’.

Дієслова, що вербалізують семантичний простір «Припинити життя»,   структуруються в гіперо-гіпонімічну парадигму з кількома рівнями узагальнення і позначають акт смерті як природний процес чи неприродний.

Опозицію за суб’єктом дії утворюють чотири суміжні ряди зі значенням ‘припинити життя природно (своєю смертю)’: ‘вмерти – про людину’: паγاн’ит’, пр’исاтав’ицца, л’еч’, накاрыцца, Боγ забاрал, скан’اч’ацца, куاбыркнуцца, п’ир’и-اк’инуцца, пат’иاнут’ jазык, см’ерт’ пат’иاнула, уjاт’и на кاладб’иш’ш’е, из’-н’ич’اтожыцца; ‘вмерти – про погану людину’: акаاпырд’ицца, акаاч’урыцца, اкыркнуцца, залуاп’ицца, паjاт’и в’в’ерх наاγам’и, курاбыкнуцца; ‘вмерти – про безгрішну людину’: Боγ اпр’ин’ал, jон паاшол к Боγу, jон (перебуває) на اправд’е; ‘вмерти – про птаха’: ш’ш’еاзат’ та пазам’иاрат’.

Дієслівні одиниці зі значенням ‘припинити життя неприродно’ протиставлені за дистрибутивними семантичними формулами: «суб’єкт і об’єкт сполучені: людина – насильницька дія – у згубних умовах»; «казуальний суб’єкт: людина – насильницька дія – об’єкт: людина»; «суб’єкт і об’єкт сполучені: людина – свідома дія». Семема ‘вмерти у згубних умовах’ уточнюється в трьох гіпонімічних рядах дієслів зі значенням ‘вмерти ~ через сильне забиття’, ‘~ через задуху від  чадного газу’, ‘~ через повне занурення у воду і неможливості виринути’. Акт на-сильницької смерті позначається дієсловами, диференційованими в чотири гіпонімічних ряди з різними видами специфіки дієслівного значення: з каузативним персоніфікованим суб’єктом, з каузативним суб’єктом ‘людина’, з кількісним об’єктом ‘багато людей’, з обставиною ‘через розстріл’. Свідомий акт позбавлення життя в досліджуваних говірках позначають репрезентанти семем ‘померти, докладаючи власні зусилля’: ‘~ через здушування горла’, ‘~ задля інших’.

Встановлено, що в опорних говірках не усі поняття, пов’язані із актом смерті, реалізовано стабільно, у говірках старообрядців визначено ланки (‘погана людина’, ‘безгрішна людина’) з індивідуальною структурною конфігурацією. Ознакою групи є широкі ряди відповідників різних за формою дублетів на позначення ситуації ‘померти природним шляхом’, які утворюють лексичні згущення в усіх досліджуваних говірках.

Переважна частина номенів ЛСГ – монолексеми, семантичні деривати (п’и-р’иاк’инуцца, паγاн’ит’ ‘померти’; заاл’ицца ‘втопитись’); аналітичні назви представлені усталеними сполученнями слів (уjاт’и на кاладб’иш’ш’е, ит’اт’и туاда, пат’иاнут’ jазык, паjاт’и в’в’ерх наاγам’и, быт’ на пاравд’е). Функціональною активністю відзначені пропозитивні номінації (см’ерт’ паاт’иاнула, пاр’ин’ал Боγ).

 Дослідження закономірностей процесів номінації в ЛСГ показало, що мова російських діалектоносіїв Одещини відбиває таку її важливу характеристику як поліхронія: говірки об’єднують і удержують в своїй структурі результати пізнання дійсності соціумом на різних часових зрізах. Це яскраво демонструє дієслівна лексика, яка зберігає зв’язок з міфопоетичними уявленнями слов’ян, згідно з якими перевертання через голову веде до нових «форм» буття (мотив є характерним для народних російських казок), однією з яких є смерть: اкыркнуцца, курاбык-нуцца, акаاпырд’ицца, п’иاр’ик’инуцца, паjاт’и в’в’ерх наاγам’и ‘вмерти’. Дієслівні метафори пазабاрат’, паاвыкатат’, пакатаاвас’ит’ з вузькою семантикою персоніфікованого суб’єкта ‘війна / хвороба / смерть’ і пропозитивна номінація см’ерт’ паاт’иاнула відбивають архаїчні антропоморфні уявлення про хвороби, смерть; смерть як продовження життя в іншому світі є основою мотиву «переходу» (на тот св’ет паاшел, быт’ там, паاшол к Боγу, быт’ на пاравд’е), та «виходу» (уjاт’и на кاладб’иш’ш’е).

Основою утворення інших найменувань у ЛСГ є звукосимволічна зовнішня  форма і афіксація (уханاдокат’, прыкаاкошыт’, уاкоцкат’, ч’иاр’икнут’, закалاды-ч’ит’ ‘вбити’), семантична (метафорична) деривація, що відбиває уявлення про смерть як зникнення, кінець (из’н’ич’اтожыцца, сч’иاзат’, اкон’ч’ицца), а також передає особливості зовнішнього вигляду покійного (акаاч’ур’ицца (буквально ‘одубіти, стати дерев’яним’), اвыт’инут’ jаاзык (буквально ‘перестати дихати’).

Одиниці ЛСГ «Вкривати тіло одягом» творять систему назв, які розрізняються залежно від особливостей денотата. На збереження в активному вживанні одиниць цієї семантичної зони впливає тиск правил народно-християнської моралі і суворе дотримання обрядових правил, зв’язаних з національними реаліями одягу і зовнішнього вигляду російського селянина. Зафіксовано факт впливу архаїчних уявлень на процес номінації у виділеній семантичній множині.

Дієслова на позначення процесу одягання семантично диференційовані; вони вступають з базовими одиницями у відношення гіпонімії. У диференціації підставою служить опозиція сем, які відбивають призначення одягу: ‘одягтися’ – упاравица, ‘~ вишукано’ – ч’ипуاрыцца, ч’ипуاрацца, нафуاфыр’ицца, нафурاфо-н’ицца, прихурاмон’ицца, اвыф’инт’ицца, ‘~ невитончено, з несмаком’ –  наاп’ен-д’ицца, нап’инاд’уч’ицца, напунاд’ор’ицца, ‘~ для приміряння одягу’ – наاр’ахат’. Дієслова диференціюють використання одягу залежно від покривання ним певної частини тіла з виразною диференціацією чоловік – жінка  та залежно від ситуації, напр., ‘пов’язати голову (жінки) хусткою’ – пакاрыт’, пав’иاзацца, саснаاвацца, запакаاвацца, зап’иاнацца, ‘пов’язати голову ~ хусткою для відвідування церкви’ – пакрыاвацца, ‘надіти під час весільного обряду на голову нареченої кичку (спеці-ального крою шапочку)’ – пакاрыт’ малаاдуjу; семантично спеціалізованими є дієслова на позначення іншого обрядового одягання, зокрема, у весільному обряді: ‘одягти наречену у весільну сукню’ – аاд’ет’ в н’иاв’есту, ‘надягати сукню нареченої на матір нареченого, коли одружують останнього сина’ – р’аاд’ит’ в н’и-اв’есту, нар’иاжат’ в малаاдуjу, ‘вбратися в одяг наречених для весільного жар-тівливого обряду’ – абр’аاд’ит’; у поховальному обряді: ‘одягти померлого у спеціально підготовлений для нього за старообрядницьким звичаєм одяг’ – абра-اд’ит’, сабاрат’ паاкоjн’ицу, ~ паاкоjн’ика, аاд’ет’ на тот св’ет, сабاрат’ на тот св’ет’; обрядову семантику також зберігають дієслова, які репрезентують поняття одягання немовляти: ‘(за)кутати немовля у пелюшки або сповивач’ – паاв’ит’ млаاд’енца, св’иاват’ млаاд’енца, ‘сповивати немовля сповивачем по пелюшках тричі навхрест (за звичаєм старообрядців)’ – св’иاват’ млаاд’енца. Окремі мікрогрупи назв утворюють репрезентанти семем ‘взуватися’ – абуاвацца, взуاвацца, ‘зняти взуття’ – сاк’инут’, ‘одягти пояс’ – патп’ир’иاзацца, патпаjаاсацца, пад-в’иاзацца, аблаاжыцца, ‘зняти пояс’ – параспаjаاсацца, разв’иاзацца.

Репрезентанти зазначених семем переважно не диференціюють говірки на лексичному рівні, хоча окремі семеми репрезентовані низкою маркованих номенів, зафіксованих лише в окремих говірках.

Іншу структурну організацію в понятійному сегменті «Людина як біологічна істота» мають лексико-семантичні парадигми «Мати (якийсь) зовнішній вигляд», «Здійснювати інтелектуальну діяльність», «Відчувати стан (настрій)», «Поводитися певним чином». Це конгломеративні множини слів, у яких одиниці об’єднані типовою ситуацією (темою) і підпорядковані як частина й ціле, а родова сема перебуває на периферії лексичного значення: мікропарадигми конгломеративних множин називають елементи позначуваних ситуацій.

ЛСП конгломеративів «Мати (якийсь) зовнішній вигляд» відтворює уявлення російських переселенців Одещини про зовнішність людини як складну когнітивно-емоційну структуру. Елементи цієї ЛСП вербалізують різні ситуації, утворюючи парадигматичні ряди з семантичними інваріантами ‘змінитися на зріст’ (‘помітно зрости’ – паاвырас’т’и, اвыдур’ицца, اвыкахацца, падаjاт’и, паاбол’ит’, اвыбухацца, ‘зменшитись, висохнути, зігнутись від старості’ – скраاшыцца, па-стр’иاпацца), ‘зробитися нечистим, брудним’ (апхлысاтацца, اвыл’апацца, раз-γвазاдацца, упапыاл’ацца, вымаاл’овуват’, мысاл’акат’, пазаاγад’ит’, اγраз’ицца, задاр’опацца, اвыкатацца как св’иاн’jа), ‘змінити форму, вигляд тіла’ (‘схуднути’ – захاл’ат’, اвыхуд’ет’, اв’етрам сاвал’ит’, اдул’а اход’ит’, хаاд’ит’ как к’иاфал’-к’а, اхад’ит’ как суاхотныj;  ‘погладшати’ – раскаاров’ицца, разاд’ужыт’, паاпух-нут’, распас’اт’ис’; ‘зігнутися дугою’ – сاкорч’ицца, скаاjоржыцца, скарاл’уч’иц-ца), ‘змінитися обличчям’ (‘бути схожим обличчям’ – шшыاбат’, быт’ как из-пат адاноj اматк’и, ‘вкритися зморшками від старості’ – абмарγуاл’ав’ицца), ‘змінювати зачіску’ (‘стати / ставати розкуйовдженим’ – раскудاлат’ицца, распалаاхат’и-вацца, распатاлат’ицца, расاпурхацца); ‘коротко постригти волосся’ – апсاкубл’ицца, апч’иاкан’ит’; ‘розчісувати волосся’ – разбуاмажыват’, заاч’осы-ват’; ‘завивати волосся’ – куч’иاрав’ит’, куч’иاра наваاд’и’т’) та ін.

Номінація в межах кожної парадигматичної сукупності має свої особливості у говірках. Ситуація ‘забруднитися’ вербалізована протиставно різними лексемами, дієсловами з варіюванням корневих морфів та афіксів, аналітичними (компаративними) номінативними одиницями, конденсованими чи універбізованими но-менами. Багато номінативних одиниць є мотивованими звукосимволічною зовнішньою формою, семантично (метафорично) чи морфемно (див., вербалізацію ситуації ‘постаріти’). Серед дієслів на позначення змін у рості, у розмірах тіла домінують стабільні позначення, хоча водночас зафіксовано і локальні, малопоширені образні номінації. Мікропарадигми з інтегральними соматичними семами  презентовано переважно стабільними універбами.

Спостереження показують, що частина дієслівної лексики на позначення змін у зовнішньому вигляді має закріплені у слові національно-культурні компоненти, які відбивають традиційні соціально-етичні та конфесійно обумовлені уявлення переселенців.

Конгломеративна ЛСП «Поводитись певним чином» структурована дієсловами, які не стільки називають дію, скільки негативно її характеризують, оцінюють її і при цьому диференціюються в мікропарадигми зі значенням ‘поводитись нечесно’ – прамаاнут’, апш’ш’ылاдыкат’, апاч’ухат’, падاдут’, надуاракат’, замунтаاjакат’, абабاрат’, апс’им’инاт’ирават’; ‘поводити себе ледащо’ – зал’и-اдач’ицца, ваاландацца, сл’инاт’аицца, اлындат’, اлындацца, اлынды б’ит’, اбаjды б’ит’, اбаjдык’и γаاн’ат’, хаاд’ит’ اвал’инкам, اхад’ит’ اвал’икам, шаاлацца, اлыр-н’ич’ат’, γаjاдацца, быт’ пустаاдомкаj, быт’ (хаاд’ит’) как л’ат н’исусاв’етнаj; ‘поводитись неприродно’: ‘виставлятися, підноситись’ – расфардыاбач’ицца, выкабاлуч’ивацца, лаاмацца как اсахарнаj اбубл’ик, п’ир’иاламывацца, выкаاзул’иват’, выкаاмар’ивацца, выкаاб’ел’ивацца, выкаاбыл’ивацца, каاпырд’ицца, каاвырз’ицца, каاбырз’ицца, кав’ирاкацца как вош на грыб’ишاку // ‘упиратися (про п’яних)’ – ка-اр’ач’ицца // ‘затятися’ – каاбоч’ицца // ‘вередувати (про дітей)’ – куاл’аб’ицца; ‘поводитись аморально, мати позашлюбні зв’язки’ – изм’иاн’ат’ (кому), зм’и-اн’ат’ (кого), اпутацца, путاл’ацца, валаاвод’ит’; ‘поводитись неврівноважено (за межами прийнятого)’ – панашاкод’ит’ ‘наробити шкоди нишком’, γастاрол’и устاраиват’ ‘бешкетувати’, атф’ист’иاвал’ит’ ‘наробити щось нечуване’, на-اб’едават’ ‘напустувати’, наваاроч’ит’ ‘наробити щось непорядне, погане, негоже’, нар’икаاшет’ит’ ‘набешкетувати’, уاч’икнут’ ‘набешкетувати’, браاд’аж-н’ич’ат’ ‘пустувати, шкодити’. Дієслова поведінки мають комплексну семантичну структуру; вони тісно пов’язані з дієсловами із семантикою діяльності, способу життя, мислення, почуття, мовлення. Серед репрезентантів парадигми «Поводитись певним чином» домінують стабільні позначення. Найпродуктивнішими способами творення дієслів на позначення людської поведінки у говірках виявилися афіксальна і семантична деривація, для окремих ланок – аналітичні найменування.

Такі ж процеси у сфері номінації спостережено і в інших сегментах аналізованого лексико-семантичного простору, що дозволяє виявляти загальні тенденції формування номінативних засобів у цій ділянці лексичної системи, їхню струк-турну організацію та типові риси семантичної структури вербальних одиниць.

У третьому розділі «Структурна організація і семантика дієслівної лексики сегмента «Людина як соціальна істота» проаналізовано дієслівну лексику, яка характеризує людину як соціальну істоту. Цей сегмент складають лексико-се-мантичні об’єднання різної структурної організації, зокрема: «Дошлюбна свобода. Молодіжні гуляння» (ЛСГ «Проводити час у зібранні молоді»; ЛСП конгломеративів «Знаходитися у віці, коли можливо вступати до шлюбу»); «Сім’я. Родинні зв’язки» (ЛСП партитивів «Брати шлюб», ЛСГ «Очікувати дитину», ЛСГ «Виховувати дітей»); «Людина у праці» (ЛСГ «Здійснювати трудові процеси», ЛСГ «Готувати їжу», ЛСП партитивів «Здійснювати будівництво»).

Дієслова семантичного простору «Дошлюбна свобода. Молодіжні гуляння» об’єднані в ЛСГ «Проводити час у зібранні молоді» з віяльною структурою, де розташування елементів зумовлене видовими відносинами за відсутності базового дієслова. Одиниці гіпонімічних мікропарадигм означують ситуації ‘зустрічатися на зібраннях молоді’ з актуалізацією релятивних сем ‘на вулиці’ (اд’елат’ اул’ицы, ит’اт’и на салаاн’ец, сjест саб’иاрат’), ‘ввечері’ (в’ич’иاрушк’и справاл’ат’, ха-اд’ит’ на в’иاч’ерн’ицу), ‘вдома’ (хаاд’ит’ па фаاт’ерах б’иاс’еду саб’иاрат’, б’и-اс’едават', хаاд’ит’ на пас’иاд’елк’и), ‘разом, групами’ (اул’ица саб’иاраицца, сjест саб’иاрат’, б’иاс’еду саб’иاрат’), ‘тільки жінки’ (اд’елат’ д’еاв’ишн’ик, ха-اд’ит’ на кружыاва, اд’елат’ اбаб’и кашк’и, хаاд’ит’ на ~). Зазначені парадигми доповнюють як партитиви ЛСГ віяльного типу «Виконувати пісні» (лексеми по-в’язані родо-видовими відношеннями із суперординатою иγاрат’ (сп’иاват’, ка-اзат’, γалаاс’ит’, састاроит’ ‘співати’; кр’иاч’ат’, اγаркнут’, д’ирбаاнут’, выγа-اлашыват’ ‘співати гучно’, в اγору крыاч’ат’ ‘співати гучно високим голосом’, за-т’иγاнут’ ‘співати протяжно’, що свідчить про диференціацію пісень за жанрами і різну їх манеру виконання) і мікропарадигмою (синонімічний ряд з домінантою) ‘танцювати’ (скаاкат’, танاк’и ваاд’ит’, танцыاват’ как скаاч’ок, اγоцкат’, اд’елат’ γацэاцэ).

ЛСГ «Проводити час на зібраннях молоді»­­ утворюють одиниці з аналітичною структурою (переважно словосполучення, іноді пропозитивні найменування), які мають одночасно універбальні відповідники (б’иاс’еду саб’иاрат’ и б’иاс’еда-ват’; хаاд’ит’ на салаاн’ец, ит’اт’и на ~ и саланцыاват’). Особливістю номінації у цій ЛСГ є вербальне представлення ситуації із різниц позицій: сjест саб’иاрат’ и сjест сабاралс’а, б’иاс’еду саб’иاрат’ и б’иاс’еда γуاл’аит’, اд’елат’ اул’ицы и اул’ица саб’иاраицца. Аналітичні номени фіксують морфологічне закріплення позиції об’єктного актанта: хаاд’ит’ па фаاт’ерах,  ~ на в’иاч’ерн’ицу, ~ на в’ич’и-اр’ец, ~ на в’ич’ирاн’ицы, ~ на пас’иاд’елк’и, ~ на اул’ицу, ~ на салаاн’ец.

Дієслова, які описують ситуацію «Перебувати у шлюбному віці», утворюють групу конгломеративного типу. Її лексична наповненість зумовлена реле-вантними суб’єктними семами ‘дівчина’ (д’иваاват’, д’ивуاват’, быт’ в اд’ефках, ~ д’ефкаj, хаاд’ит’ ф اд’ефках ‘бути незаміжньою, проводити час у незаміжніх розвагах’) і ‘парубок’ (парупкаاват’, халаст’икаاват’ ‘бути неодруженим, вести холостяцьке життя, зустрічатися, дружити з дівчатами’, жын’иاхаца, быт’ назва-ным і назыاвацца ‘прагнути одружитися’), специфіка яких визначає появу в деяких її ланках каузації (задуاр’ит’ اд’ефку ‘звабити, позбавити дівчину честі’, اд’ефка здаاлас’ ‘позбавилась цнотливості’). Сема ‘взаємність’ маркує стабільні в говірках дієслівні універби, що позначають ситуації зближення, дружби, зустріч хлопця і дівчини: фстр’иاч’ацца, параاвацца, друاжыт’.

У відношення причини і наслідку (різної спрямованості) з одиницями ЛСГ «Народити на світ собі подібного» (рубрика «Людське життя в загальних рисах») вступають дієслова з об’єктним актантом ‘дитина’, що належать до ЛСГ «Очікувати дитину» (репрезентує відношення градації складових; елементи розташовані лінійно: заб’ир’им’иاн’ет’, зач’ирاв’ив’ит’, пан’исاла, зач’иاла, пр’ихва-اт’ила – хаاд’ит’ اп’ервым, п’атым…– быт’ на снаاс’ах, ф اт’аγас’т’и быт’, быт’ т’иاжолаj, быт’ اзан’итаj), і одиничні номени на позначення ситуації «Приймати дитину під час народження» (бапкаاват’, бабаاват’, اбаб’ит’, пр’иاн’имат’ д’иاт’еj).

Дієслівні одиниці зі значенням ‘виховувати дитину’ знаходяться в асоціа-тивних відношеннях з репрезентантами ЛСГ «Народити собі подібного» і групуються в ЛСГ віяльного типу. Елементи парадигми вступають у гіперо-гіпонімічні відношення за наявності суперординати. При цьому диференціюються видові ряди з інтегральними семами ‘з турботою і любов’ю’ // ‘під наглядом’ // ‘у строгості’ // ‘пестячи’.

Парадигматичні ряди дієслівних одиниць, що належать до ЛСП «Брати шлюб», структуруються у групу партитивів, реалізуючи відношення частини і цілого. Ситуація ‘вступати у шлюб’ може бути подана з позиції учасника: суб’єкт – ‘наречений’ і об’єкт – ‘наречена’ (жаاн’ицца, апр’ид’иاл’ит’ (кого?), атاкозл’иц-ца, брат’ اд’ефку, пабاрат’ (кого?), вз’ат’ за اжынку); суб’єкт ‘наречена’ і об’єкт ‘наречений’ (паاвыjт’и, жаاн’ицца, атдаاвацца); суб’єкт ‘батьки нареченої’ і об’єкт ‘наречена’ (апр’ид’иاл’ит, адاдат’, друاжыт’); суб’єкт ‘батьки нареченого’ і об’єкт ‘наречений’ (апр’ид’иاл’ит); суб’єкт ‘батьки (багатьох дітей)’ і кількісний об’єкт ‘багато дітей’ (паاвыдат’, паадاдат’), що зумовлене наявністю у семантичній структурі дієслів цієї тематичної групи сем, що називають родинні відношення. Партитивні дієслівні одиниці, що служать для номінації обрядів першого ве-сільного дня (і наступних, якщо весілля продовжується), диференціюються за семами локальності: ‘у церкві’, ‘у сільраді’, ‘у нареченого’, ‘у нареченої’, ‘перед будинком нареченого’, ‘ ~ нареченої’, ‘у будинку молодого’, ‘~ молодої’.

Лексико-семантичний простір ‘брати шлюб, створювати сім’ю’ представляє яскраво маркований сегмент лексики російських народних говірок, відображує народні норми поведінки, їх оцінку, має виражений культурний підтекст.

Структура ЛСП «Здійснювати будівництво» визначається партитивними відношеннями. Дієслівна лексика, що репрезентує елементи ситуації ‘здійснювати будівництво’, структурується в парадигматичні ряди зі значенням ‘робити буді-вельний розчин’, ‘виробляти цеглу’, ‘викладати стіни’, ‘настеляти стелю’, ‘обробляти стіни’, ‘робити дах’. Аналіз семантичного простору дієслівної лексики, що називає будівельні процеси, довів, що переважна частина номенів ЛСГ – це аналі-тичні одиниці, що є стабільними в усіх говірках. Водночас поширеним є їх лексичне і формальне варіювання (закاладыват’ اвал’кам’и, заб’иاват’ اвал’кам’и, заталк’иват’ اвал’кам’и, залаاжыт’ اвал’ками –  ‘викладати стіни’, اвал’к’и ваاл’ат’,  ~ каاч’ат’, ~ اд’елат’ , اбуцк’и اл’ип’ит’ –  ‘вироблювати сирцеву цеглу з глини та соломи’, اд’елат’ ч’иاмур, сاтав’ит’ ч’иاмур, м’иاс’ит’ ч’иاмур, раاб’ит’ ч’иاмур, раاб’ит’ падاл’епку – ‘робити будівельний розчин із мокрої глини (іноді землі), перемішаної з різаною соломою’).

Найпродуктивнішим способом творення дієслів ЛСГ «Здійснювати будівництво» є семантична деривація.

Висновки

Аналіз лексико-семантичного простору дієслівної лексики, який належить до чотирьох опорних російських говірок, дозволив зробити наступні висновки.

1. Російські говірки Одеської обл. – це говірки пізнього вторинного формування, острівні, зі складним оточенням (діалекти слов’янських і неслов’янських мов). У мовному відношенні відзначено споконвічно мішані говірки; мішані пізніше; немішані. Особливим типом поселення є пункти співіснування росіян, розділених за конфесійним принципом. Більшість говірок зберегли немішаний характер. Особливістю функціонування російських говірок Одещини виявилось утворення нових говірок.

2. Зіставний аналіз дієслівної лексики острівних говірок Одеської обл. здійс-нено через передкінцеві сукупності дієслівного частиномовного дерева, які складають два ідеографічні підрозділи «Людина як біологічна істота» і «Людина як соціальна істота». Використання ідеографічної класифікації дієслівної лексики з наступним зіставленням на спільній основі лексичного складу і семантики виділених мікросистем стало базою для подальшого будування наддіалектних лексико-семантичних моделей.

3. Дієслівна лексика, що покриває понятійний простір «Людина», становить складну розгалужену систему назв, одиниці якої групуються у виділених рубриках («Людина як біологічна істота» і «Людина як соціальна істота») у різні за структурною організацією лексико-семантичні парадигми слів. В основі організації кожної мікросистеми лежать опозиції елементів за диференційними ознаками. У межах окремих лексико-семантичних парадигм домінують різні види парадигматичних відношень. Для усіх парадигм характерною є наявність синонімічних зв’язків, але не як домінантних. В одних випадках фіксується наявність домінант синонімічних рядів, в інших – можна говорити про синонімо-антонімічні зв’язки одиниць, в яких межові члени мікропарадигми вступають у відношення антонімії, а середні – квазісинонімії (ЛСГ «Їсти, приймати їжу», ЛСГ «Бути здоровим»). Родо-видові відношення проймають більшість парадигм виділеного понятійного простору, але в одних групах вони виступають як конститутивні (ЛСГ «Їсти,  приймати їжу»), в інших – ускладнюють окремі структурні ланки (ЛСП партитивів «Брати шлюб»). Антонімічні відношення переважно окреслюють межі в окремих структурних ланках парадигм (ЛСГ «Вкривати тіло одягом»). Антонімія в суперпарадигмі об’єднує ЛСГ «Народити подібного до себе» і «Припинити життя». Партитивні відношення в парадигмах є конститутивними, в окремих випадках ускладнюють окремі ланки структури ЛСГ. Такі структурні ланки є полікомпонентними.

Поряд із зазначеними парадигматичними структурами зафіксовано об’єд-нання слів, в яких елементи пов’язані конгломеративними відношеннями. Це суперпарадигми – сукупності парадигм однієї лексико-семантичної області, системи певним чином взаємопов’язаних окремих лексичних множин (парадигми «Мати (якийсь) зовнішній вигляд», «Поводитись певним чином»), де родова сема перебуває на периферії лексичного значення (у статусі сильноймовірної семи).

4. Ідеографічна класифікація дієслівної лексики послужила експлікації зон особливих лексичних згущень, відобразила центральні поняття в системі цінностей досліджуваних соціумів: ‘життя’, ‘смерть’, ‘здоров’я’, ‘сім’я’, об’єктивува-ла деякі механізми взаємодії когніції діалектоносіїв з семантичними параметрами, притаманними їх мові.

Встановлено, що значна частина дієслівних номінацій у зонах лексичних сгущень вмотивована давніми міфопоетичними уявленнями слов’ян, деякі дієслів-ні назви зумовлені релігійним сприйняттям дійсності, соціальною нормою. Їх відтворено в мові за допомогою знаків субститутивного характеру – евфемізмів; персоніфікації суб’єкта дії; складної метафоризації; метафоризації загальновживаних дієслів, зумовленої зміною онтологічного класу останнього (фізична дія – стан).

5. У досліджуваних опорних говірках репрезентовані різноманітні за структурою типи номінацій дії, процесів, стану людини: універби (цільнооформлені  лексичні одиниці, утворені за допомогою морфологічної або семантичної деривації чи вторинні номени, семантично розвинені й ускладнені афіксацією (частотною є постфіксація). Вторинні номінації повторюють загальновживані дієслівні назви і набувають або повторюють свою експресію; аналітичні номінації (різнооформлені неоднослівні номінативні одиниці), тобто словосполучення різних структурних типів. Серед полікомпонентних номенів виділяються одиниці, що ха-рактеризуються різним ступенем семантичного зв’язку слів: сталі сполучення; сталі чи вільні аналітичні найменування, які функціонують поряд з універбами, спільнокореневими з іменним компонентом складного номена; трафаретні формули (у тому числі компаративні конструкції); термінологічні сталі сполучення слів, де головний компонент зумовлений метафоризацією або метонімією.

6. Наведене співвідношення вербальних дієслівних знаків, що належать до опорних діалектних ідіомів, дозволяє зробити припущення, що лексичні системи опорних говірок належать до однієї материнської основи.

Про близькість опорних говірок на лексико-семантичному рівні свідчить високий ступінь стабільності одиниць в багатьох понятійних зонах, низький рівень формальної і семантичної варіативності. Формальна варіативність зводиться здебільшого до варіації префіксів, в окремих випадках – суфіксів, а також до варіації коренів, що зумовлено лексикалізацією фонетичних змін (чергувань, метатези), відмічено незначне структурне варіювання (конденсовані – описові номінації), а також варіювання в аналітичній структурі номенів (формальне варіювання компонента, варіювання двослівних одиниць (будується на різній зазначеній актуалізації субстанціональних сем дієслова).

Аналіз матеріалу підтвердив лексичну спільність досліджуваних говірок, актуалізувавши дослідження проблеми їхнього генезису та поглиблену інтерпретацію експлікованого матеріалу в ширшому просторовому контексті (з говірками оточення; з материнськими говірками). Наведені матеріали залишаються надійним джерелом для наступного конструювання структурної організації лексичних систем.