ВІДДІЄСЛІВНІ ІМЕННИКИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ В КОГНІТИВНО-ОНОМАСІОЛОГІЧНОМУ АСПЕКТІ : Отглагольные существительные УКРАИНСКОГО ЯЗЫКА В КОГНИТИВНО-ономасиологичном АСПЕКТЕ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми роботи, сформульовано її мету й завдання, визначено об’єкт, предмет і матеріал дослідження, схарактеризовано використані методи, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи.

У першому розділі “Теоретичні засади когнітивно-ономасіологічного аналізу віддієслівних іменників” розглянуто проблеми віддієслівно-іменникової деривації в сучасній лінгвістиці, описано етапи, принципи, методику когнітивно-ономасіологічного аналізу, встановлено особливості когнітивно-ономасіологічного механізму творення іменників від дієслів, проаналізовано різні концепції мотивації та підходи до її класифікації.

Віддієслівні іменники сучасної української мови є відкритою для дослідження групою похідної лексики, тому що в їхній ономасіологічній структурі поєднуються певні концептуальні ознаки двох протилежних лексико-граматичних класів слів. У лінгвістичній науці відсутній єдиний підхід до виокремлення словотвірних розрядів українських девербативів-іменників. Ці похідні або зберігають значення процесуальності, успадковане від дієслова, або позначають певний складник ситуації, центром якої є предикат-мотиватор. Перелік таких складників у роботі визначено з урахуванням переліку термів предикатно-аргументної структури.

Віддієслівно-іменникова деривація, як і відіменниково-дієслівна, є однією з найпродуктивніших у сучасній українській мові. Визначення напрямку похідності в парах “дієслово – іменник” потребує врахування діахронних мовних особливостей словотворення, закономірностей сучасної словотвірної системи української мови, а також специфіки когнітивно-ономасіологічного механізму позначення субстанції на підставі процесу. Ми розглядаємо віддієслівні іменники за принципом словотворчого поля (О. Г. Ревзіна, П. Гіро), оскільки в їхньому масиві є деривати, що, відповідно до традиційного принципу похідності, безсумнівно утворені від дієслів (ядро поля) : мотати → мотальня, творити → творець, і номінативні одиниці, напрямок похідності яких має подвійне спрямування через однакову семантичну та формальну складність членів словотвірної пари за умови визнання нульового суфікса (периферія поля) : віра ↔ вірити, полон ↔ полонити, світ ↔ світити й под. Установлення дериваційного напрямку в парах “дієслово – іменник” у периферійній зоні словотворчих полів здійснено з урахуванням кількох критеріїв : регулярності творення в українській мові префіксальних іменників від дієслів (К. Г. Городенська, М. В. Кравченко) : помститися → помста, похвалити → похвала, а також субстантивів з абстрактним значенням від дієслів і дієслів від іменників із конкретним значенням : рости → ріст, слухати → слух, коса → косити, верх → вершити ; належності субстантивів до певного словотворчого типу, моделі за аналогією (наприклад, дієслова звучання на -а (ти) є твірними для абстрактних іменників із загальним значенням шуму, сформованих за допомогою суфікса -іт-) : бренькати → бренькіт, грюкати → грюкіт, наявності в дієслівних основах змертвілих іменникових суфіксів -в-, -г, -д-, -к-, -л-, -м-, -н-, -р-, -с-, -т-, -х- : віра → вірити, гомін → гомоніти, полон → полонити, світ → світити, чергування кінцевих приголосних основи : звук → звучати, туга → тужити, стилістичного навантаження лексем (мотивуючим визнаємо стилістично нейтральне слово): глузувати → глузи (розм.).

Більшість віддієслівних іменників сучасної української мови має не одне, а декілька значень, що їх іноді мовознавці кваліфікують то як полісемічні, то як омонімічні. Така розбіжність у поглядах зумовлена різним, з огляду на синхронію чи діахронію, ставленням дослідників до семантичної похідності слів та їхніх значень, поняттєвого співвіднесення знаків, їхніх функціональних властивостей (О. С. Ахманова, Р. І. Болтянська, Р. О. Будагов, М. П. Кочерган, М. П. Муравицька, Л. О. Новиков, М. Я. Плющ, Л. М. Полюга, І. С. Савченко та ін.). Розмежування випадків полісемії та гомогенної омонімії українських девербативів-іменників у роботі здійснено за допомогою когнітивно-ономасіологічного аналізу.

 Процедури когнітивно-ономасіологічного аналізу спрямовані на визначення статусу мотиватора в структурі знань про позначене шляхом проектування ономасіологічної структури номінативної одиниці на фреймову модель. Інтерпретація ономасіологічної структури віддієслівних іменників сучасної української мови передбачає насамперед установлення ономасіологічної ознаки – предиката-мотиватора, його концептуальної позиції та ономасіологічного базису, що є показником субстанційності та лексичного класу. Структура репрезентації знань, з якої обирається мотиваційна база та мотиватор девербатива-іменника, визначається за допомогою фреймового моделювання. Фрейм – це структура інформації, у якій відображено набуті досвідним шляхом знання про деяку стереотипну ситуацію та про текст, що описує її, а також інформацію про те, як цю структуру використати (М. Мінський). Складовими фрейму є пропозиційно-диктумна й асоціативно-термінальна частини, модус і концептуальний план (Р. Богранд).

Відповідно до моделі породження номінативної одиниці (О. О. Селіванова) та концепції Московської психологічної школи (Л. С. Виготський, О. О. Леонтьєв, О. Р. Лурія та ін.), на етапі внутрішнього програмування здійснюється формування мотиваційної бази як превербальної схеми майбутньої ономасіологічної структури знака, упорядкованої ієрархії пропозицій нелінійного характеру (О. О. Леонтьєв). Вибір мотиватора з цієї бази супроводжується імплікацією, що, згідно з принципом конекціонізму, є погашенням інших компонентів внутрішньої програми.

У когнітивно-ономасіологічній моделі породження найменувань мотивація – це наскрізна лінгвопсихоментальна операція встановлення семантичної та формальної залежності мотиватора й похідного знака на підставі зв’язків різних компонентів структури знань про позначене в етнічній свідомості (О. О. Селіванова).

З огляду на це мотивацію українських девербативів-іменників кваліфікуємо в дисертації як концептуальне переміщення від дієслова, що є позначенням предиката пропозиції чи його асоціата, до іменника як знака певного аргумента пропозиції.

         Другий розділ “Пропозиційно-диктумна мотивація віддієслівних іменників сучасної української літературної мови” присвячено аналізові різновидів пропозиційно-диктумної мотивації українських девербативів-іменників, висвітленню особливостей мотивації віддієслівних іменників-полісемантів із вторинним метонімічним значенням.

         Пропозиційно-диктумна мотивація характеризується вибором мотиваційної бази найменування з фрагмента відносно об’єктивних істинних знань про позначене, репрезентованих прямими значеннями мовних одиниць, тобто з диктуму пропозиції (Ш. Баллі). Центром диктуму є предикат, пов’язаний із різними аргументами (В. В. Богданов, Г. О. Золотова, Дж. Лакофф, Н. Н. Леонтьєва, І. П. Сусов, Ч. Філлмор, В. С. Храковський У. Чейф та ін.). Перелік аргументних позицій, які можуть займати віддієслівні іменники української мови, відповідає перелікові вільних синтаксем, представленому в “Синтаксическом словаре” Г. О. Золотової.

Девербатив-іменник, мотивований пропозиційно, – це знак певного аргумента ситуації, а його мотиватор – знак центральної події цієї ситуації. За загальним механізмом пропозиційно-диктумна мотивація метонімічна, оскільки перенесення знака з позиції предиката, позначеного дієсловом, на позицію будь-якого аргумента, позначеного іменником, є мисленнєвою операцією поєднання за суміжністю. Урахування способу метонімічного перенесення уможливило виокремлення трьох різновидів пропозиційно-диктумної мотивації віддієслівних іменників української мови : предикатно-аргументний, категорійний і гіпонімічний.

         Предикатно-аргументний різновид ґрунтується на виборі мотиватора – дієслова певного семантичного класу з диктумної частини фреймової когнітивної моделі.

         У сучасній мовознавчій науці представлено різні семантичні класифікації дієслів (Ф. С. Бацевич, Т. В. Булигіна, Л. М. Васильєв, І. Р. Вихованець, Ю. С. Маслов, В. М. Русанівський, А. Д. Шмельов та ін.). Найбільш прийнятною для дослідження мотивації віддієслівних іменників сучасної української мови є класифікація дієслівних предикатів, розроблена Ф. С. Бацевичем з урахуванням характерних для них суб’єктних зв’язків.         Іменники, мотивовані дієсловами, є позначеннями таких аргументів диктуму :

         1) агентива як активного виконавця дії, істоти : валяльник “робітник, що займається валянням”, говільник “той, хто говіє”, говорун “той, хто любить поговорити, балакун” ;

         2) елементива – діяча-неістоти : навись “навислий на гілках сніг”, світило “небесне тіло, яке випромінює світло”, течиво “те, що тече” ;

         3) пацієнса як істоти, що є об’єктом дії : годованець “дитина, взята на утримання, вихованець”, підкидьок “дитина, яку підкинули кому-небудь”, приймак “чоловік, прийнятий у дім дружини” ;

         4) інструментива – знаряддя дії : видовбувач “інструмент, яким видовбують”, косарка “сільськогосподарська машина для косіння трави, збіжжя тощо”, праска “металевий нагрівальний прилад для прасування одягу, тканини й т. ін.” ;

         5) медіатива як витрачуваного засобу дії : оббивка “матеріал, яким оббивають що-небудь”, обшивка “те, чим обшивають або обшито що-небудь”, підв’язка “те, чим що-небудь підв’язують” ;

         6) дестинатива – предмета, що має певне призначення : мийка “ганчірка, віхоть для миття чого-небудь”, покрівець “кришка для накривання бджолиних вуликів”, розноска “лоток, призначений для розносної торгівлі” ;

         7) локатива як місця здійснення дії : ковзанка “місце, де ковзаються”, мотальня “приміщення, де мотають пряжу, стрічки, дріт”, плавильня “приміщення, у якому плавлять метал” ;

         8) темпоратива – часового показника: нагін “час, нагнаний у дорозі”, перецвіт “кінець цвітіння”, світанок “пора доби перед сходом сонця, коли починає розвиднятися, початок ранку” ;

         9) об’єкта / результату як компонента з предметно-речовинним значенням, що підлягає дії, каузативному впливові чи зазнав їх : випік “випечений, спечений виріб”, наїдок “все те, що їдять, їжа”, питво “все те, що п’ють, напій” ;

10) трансгресива – результату каузації, перетворення : вилом “виламаний у чому-небудь отвір або заглибина”, наріз “заглибина на чому-небудь, зроблена різальним інструментом”, пропалина “діра, пропалена чим-небудь”.

         Предикатна позиція мотиватора опосередковує також творення  найменувань партитивного й квантитативного (кількісного показника) рівнів : кришиво “дрібненький шматочок, грудочка чого-небудь”, обрив “обірваний шматок чого-небудь”, обрубок “відрубана частина чого-небудь”; надій “кількість надоєного молока”, намолот “кількість намолоченого зерна”, ужин “загальна кількість ужатого на ниві хліба”.

         Мотиватори віддієслівних іменників зі значенням агентива, інструментива, локатива часто самі є похідними найменуваннями, створюючи додаткові зв’язки в диктумі : агенс – предикат – медіатив (лакувальник – лакувати – лак) ; агенс – предикат – об’єкт (клеймувальник – клеймувати – клеймо) ; інструментив – предикат – показник якості (опріснювач – опріснювати – прісний) ; інструментив – предикат – об’єкт (гвинтувальня – гвинтувати – гвинт) ; локатив – предикат – об’єкт (брошурувальня – брошурувати – брошура) ; локатив – предикат – показник якості (білильня – білити – білий).

         Аргументна позиція іменників значною мірою зумовлена семантичним типом дієслова, його валентністю. У процесі номінації реалій звичайно актуалізуються конекції зі слотами предиката, позначеного дієсловом трудової діяльності, що засвідчує перевагу цієї сфери в національно-мовній картині світу українського етносу.

         Категорійний різновид пропозиційно-диктумної мотивації за своєю граматичною природою є транспозиційним, оскільки одна предикатна позиція фреймової когнітивної моделі одночасно має два позначення: дієслово й іменник. Відмінність членів транспозиційної пари визначається специфікою ономасіологічного базису, який є показником їхньої граматичної належності.

         Гіпонімічний різновид, названий периферійною мотивацією (О. П. Єрмакова, О. А. Земська), ґрунтується на виборі мотиватора-дієслова, що є позначенням одного з можливих предикатів диктуму. Гіпонімічність такого предиката створюється в мотиваційній базі іменника. Цей різновид пропозиційно-диктумної мотивації репрезентують, наприклад, такі похідні : колиска “невеличке ліжечко для спання й колисання дитини”, купальня “споруда на воді або біля води, пристосована для купання й переодягання”, їдальня “кімната в хаті з обіднім столом, у якій їдять і п’ють”, слухавка “частина телефонного апарата, призначена безпосередньо для слухання й говоріння; телефонна трубка” і под. Мотиватори українських девербативів-іменників, утворених унаслідок гіпонімічної мотивації, корелюють переважно з позначенням дестинатива (компонента призначення) і є нечисленними, оскільки селекція одного з предикатів зменшує можливість ідентифікації похідного слова.

         Більшість пропозиційно мотивованих віддієслівних іменників сучасної української мови виявляє здатність до вторинного позначення, тобто набуття готовим знаком нового лексико-семантичного варіанта. Вторинні значення в семантичній структурі українських девербативів-іменників утворюють три типи полісемії, виокремлені О. О. Селівановою.

При семантично зумовленій багатозначності лексико-семантичні варіанти іменника пов’язані відношеннями семантичної похідності, наприклад : зчеп 1) “пристрій, за допомогою якого зчіплюються між собою машини, вагони і т. ін. (інструмент)”, 2) “кілька сільськогосподарських машин, залізничних платформ і т. ін., зчеплених разом “(колектив) ; зимівля 1) “дія за знач. зимувати (синтаксичний дериват)”, 2) “місце, приміщення, де хто-небудь зупиняється, живе взимку” (локатив).

Ономасіологічно зумовлена полісемія характеризується тим, що значення похідного іменника утворюються на основі значення (значень) спільного дієслова-мотиватора : обчислювати “діями над числами відшукувати, знаходити, встановлювати що-небудь ; підраховувати” → обчислювач 1) “працівник, який обробляє числові дані (слот агентива)”, 2) “прилад, апарат, який обробляє числові дані” (слот інструментива) ; ущільнювати 1) “робити щільним, стискуючи, утрамбовуючи” → ущільнювач 1) “пристрій для ущільнення чого-небудь” (інструментив) ; ущільнювати 2) “вирощувати дві чи більше сільськогосподарських культур на тій самій площі для ефективнішого використання землі; висаджувати іншу культуру разом з основною на тій самій ділянці” → ущільнювач 2) “сільськогосподарська рослина, дерево і т. ін., що їх висаджують між основними культурами для підвищення врожайності” (об’єкт).

При змішаній багатозначності утворення структури лексико-семантичних варіантів іменника поєднує два окреслених вище типи, наприклад : завішувати 1) “закривати що-небудь, повісивши полотнище, шматок тканини, паперу і т. ін.“ → завіса 1) “велике полотнище для закривання просвіту в чому-небудь або для приховування, відгородження кого-, чого-небудь”, 2) “суцільне або роздвоєне полотнище для закривання сцени від глядачів”, 3) “те саме, що занавіска” ; завішувати 2) “підвішувати, вішати що-небудь, прикріплюючи до чогось, зачіплюючи за щось” → завіса “металевий або інший стулковий шарнір, на якого навішуються двері, вікна і т. ін.”.

         Ці типи полісемії в межах пропозиційно мотивованих віддієслівних іменників установлено шляхом когнітивно-ономасіологічного аналізу мотивації, що дає можливість по-новому розглянути деякі зафіксовані в словниках випадки гомогенної омонімії.

         Третій розділ “Асоціативно-термінальна мотивація девербативів-іменників сучасної української літературної мови” присвячено аналізові різновидів асоціативно-термінальної мотивації віддієслівних іменників і з’ясуванню особливостей мотивації похідних субстантивів із вторинним метафоричним значенням.

         Асоціативно-термінальна мотивація відзначається вибором мотиватора похідного найменування з асоціативної частини фреймової когнітивної моделі, що містить метафоричні позначення, сформовані внаслідок аналогійних зв’язків різних концептів чи концептосфер. Такі зв’язки можуть ґрунтуватися на симіляції – мисленнєвій операції уподібнення певних складників двох концептів або синестезії – використанні знаків одних відчуттів для позначення інших. За загальним механізмом асоціативно-термінальна мотивація є метафоричною, оскільки дієслівний мотиватор обирається зі сфери знань, що не відповідає сфері знань про позначену ситуацію. Згідно з положеннями когнітивної семантики, сфера знань, із якої обирається мотиватор-предикат, є донорською, або сферою-джерелом, а царина знань про позначене іменником – реципієнтною, або сферою-мішенню (М. Джонсон, Дж. Лакофф, Р. Ліпка, О. В. Рахіліна, Б. Рудзка-Остін та ін.).

 Урахування механізму метафоризації дало змогу виокремити три різновиди асоціативно-термінальної мотивації віддієслівних іменників сучасної української мови : структурно-метафоричний, дифузно-метафоричний, гештальтний.

         Структурно-метафоричний різновид характеризується уподібненням донорської та реципієнтної зон на основі одного суміжного поняття. Наприклад, мотиватором іменника бігуни “спаровані камені для розтирання зерна, подрібнення каменя й т. ін. в дробильній машині” обрано дієслово бігати “ швидко пересуватися на ногах у різних напрямках”. Суміжним при поєднанні сфер інструмент – людина є поняття “рухатися”: під час розмелювання зернових чи подрібнення різних матеріалів ці камені обертаються.

         Дифузно-метафоричний різновид асоціативно-термінальної мотивації відображає дифузну природу поєднання донорської та реципієнтної сфер на підставі асоціативного комплексу – ореолу (В. М. Телія), який може відповідати сценарію. Так, унаслідок актуалізації вбудованого до асоціативно-термінальної частини фрейму сценарію сформувався віддієслівний іменник прогонич “залізний прут для замикання віконниць, дверей, воріт”, мотиватором якого є предикат прогонити “примушувати кого-небудь іти, виходити геть звідкись, виганяти”. Пояснити модель аналогізації концептів ЛЮДИНА – АРТЕФАКТ можна описово, залучивши досвідні знання : закриті на ніч двері, віконниці ніби проганяють неочікуваних гостей, дають зрозуміти, що не слід турбувати господарів у пізню годину.

         Гештальтний різновид характеризується вибором мотиватора-асоціата, що є результатом аналогії зорових, слухових, тактильних, одоративних відчуттів, які утворюють гештальти – цілісні нерозчленовані структури свідомості. Наприклад, іменник заструг “сніговий замет”, мотиватором якого є дієслово застругувати “стругаючи, знімати верхній шар чого-небудь, робити щось рівним, гладеньким”, відображає подібність зорових і тактильних відчуттів, що опосередковують гештальтну природу мотивації концептосфери ПРИРОДА. Уподібнення слухових відчуттів є когнітивним підґрунтям мотивації лексеми заплачка “складова частина в думах, яка є емоційно-психологічним вступом до розгортання сюжету думи” (інтонаційно виконання частини думи нагадує плач людини).

Асоціативно-термінальна мотивація звичайно притаманна вторинній номінації девербативів-іменників. Метафорична семантика похідних субстантивів може формуватися в різний спосіб:

1) унаслідок асоціативної симіляції дієслів-мотиваторів у прямому значенні: пересміювати “висміювати всіх чи багатьох, усе чи багато чого-небудь” → пересмішник “той, хто любить висміювати або смішити кого-небудь”, “птах, що наслідує голоси інших птахів” ;

2) на основі переносного значення мотивуючих : будувати “споруджувати, зводити яку-небудь будівлю (будівлі)” → будівник “той, хто будує, споруджує що-небудь, працює на будівництві” будувати “перен. створювати, організовувати що-небудь” → будівник “перен. той, хто створює що-небудь, творець” ;

3) у результаті метафоризації субстантивів у прямому номінативному значенні : виводити “плодити потомство (про птахів, тварин)” → виводок  “сукупність малят, які тримаються разом (про птахів або тварин)”, “перен., жарт. про велику кількість дітей у родині”. Актуалізованими в процесі метафоричної аналогізації звичайно є концепти ЛЮДИНА, ТВАРИНА, ПРЕДМЕТ, що репрезентує основні принципи метафоризації: антропоморфізм, зооморфізм і побутоцентризм.

                                     ВИСНОВКИ

         Головні наукові й практичні результати дослідження відображено в таких положеннях:

1. Мотивація девербативів-іменників сучасної української мови в когнітивно-ономасіологічному аспекті є лінгвопсихоментальною операцією встановлення семантичної та формальної залежності між дієсловом-мотиватором і похідним субстантивом на підставі зв’язків різних компонентів структури знань про позначене в етнічній свідомості. Когнітивно-ономасіологічне дослідження мотивації уможливлює поглиблення знань про ономасіологічні зв’язки дієслова й іменника та механізм позначення певного складника ситуації на основі предиката-мотиватора як центру цієї ситуації.

2. Двоетапність когнітивно-ономасіологічного аналізу, що передбачає інтерпретацію ономасіологічної структури та моделювання фрагмента знань про позначене, дає змогу встановити шлях від формування мотиваційної бази до вибору дієслова-мотиватора й утворення ономасіологічної структури віддієслівного іменника української мови.

3. Залежно від місця мотиватора-предиката в структурі знань про позначене, у масиві українських девербативів-іменників виокремлено три типи мотивації : пропозиційно-диктумну, асоціативно-термінальну й модусну.

4. Пропозиційно-диктумна мотивація є найбільш поширеною. За загальним механізмом вона метонімічна, оскільки субстанційний складник ситуації означується на підставі суміжності з процесом, пойменованим дієсловом.

Пропозиційно-диктумний тип мотивації віддієслівних іменників української мови має три різновиди : предикатно-аргументний характеризується використанням певної предикатно-аргументної структури  як мотиваційної бази найменування ; категорійний різновид передбачає поняттєво тотожний статус твірного й похідного в структурі знань про позначене ; гіпонімічний ґрунтується на виборі мотиватора, що позначає один із видових предикатів класу, представленого в структурі знань про позначене.

5. Асоціативно-термінальна мотивація українських девербативів-іменників характеризується вибором дієслова-мотиватора метафоричного статусу на підставі аналогійних зв’язків з іншими концептуальними сферами свідомості, серед яких найбільш регулярною є донорська сфера людина, що репрезентує основний принцип метафоризації – антропоморфізм. За загальним механізмом асоціативно-термінальна мотивація є метафоричною, тому що вибір знаків-мотиваторів відбувається за подібністю. Урахування специфіки механізмів метафоризації дало змогу виокремити три різновиди асоціативно-термінальної мотивації віддієслівних іменників української мови : структурно-метафоричний, дифузно-метафоричний, гештальтний.

6. Модусна мотивація відображає оцінно-емоційні властивості мотиватора, що переносяться на позначувану субстанцію. Цей тип мотивації не реалізується у віддієслівних іменниках української мови автономно, а поєднується з пропозиційно-диктумною та асоціативно-термінальною.

7. Тип і різновид мотивації віддієслівних іменників-полісемантів визначається для кожного їхнього значення. У когнітивно-ономасіологічному аспекті системні зв’язки між значеннями встановлюються на підставі мотиваційних особливостей. Урахування концептуальної проекції цих зв’язків уможливило виокремлення семантично зумовленої, ономасіологічно зумовленої та змішаної полісемії девербативів-іменників української мови.