СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНА СТРУКТУРА РЕЧЕНЬ ІЗ ТОТИВНИМИ ПРЕДИКАТАМИ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНА СТРУКТУРА РЕЧЕНЬ ІЗ ТОТИВНИМИ ПРЕДИКАТАМИ
Альтернативное Название: Семантико-синтаксическая структура предложений С ТОТИВНИМИ предикатами
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовано вибір теми наукової праці та її актуальність, визначено мету й завдання роботи, об’єкт, предмет і методи дослідження, з’ясовано наукову новизну, теоретичне й практичне значення отриманих результатів, указано джерела ілюстративного матеріалу та окреслено структуру дисертації.


У першому розділі “Теоретичні проблеми категорії аспектуальності проаналізовано концептуальні підходи щодо категорій виду й способу дієслівної дії як основних дієслівних граматичних категорій, описано ступінь вивченості в сучасній лінгвістиці семантики категорії тотивності, подано загальну характеристику дієслів тотивного СДД, низку властивостей та ознак явища тотивності.


Способи дій визначено лінгвістами як семантичні угрупування дієслів на основі спільності типу протікання події. З терміном “способи дії” пов’язано уявлення про те, як відбувається дія, який спосіб її здійснення в часі. СДД відіграють суттєву роль у структурі поля лімітативності, їхнє значення розкриває ті чи ті деталі причетності до граничності або містить сему лімітативності поряд зі значеннями, які відносять до аспектуальних полів тривалості, кратності, фазовості.


В останні роки в аспектології під впливом семантики використовують новий підхід до вивчення СДД, який можна назвати змістовим. У значеннях СДД акціональні й аспектуальні ознаки поєднані, вони становлять сукупність декількох семантичних елементів, саме тому семантичне угрупування СДД може мати різні підстави залежно від ознаки, вибраної для класифікації.


У різних наукових студіях кваліфікації СДД подають то як семантичні розряди, що об’єднують усю дієслівну лексику (Е. Кошмідер, Ю.С. Маслов, О.В. Бондарко, С.О. Соколова), то як виражені на словотвірному рівні лексико-граматичні розряди дієслів (М.О. Кронгауз, Н.С. Авілова, А.П. Грищенко). У роботі прийнято варіант кваліфікації СДД за принципом спільного для певної групи дієслів лексичного значення.


 В існуючій класифікаціїї способів дієслівної дії, у яких дія обмежена граничним виявом, значне місце посідають результативні способи дії. Результативність притаманна широкому колу дієслів. Можна говорити про своєрідне поле результативності, у якому загальнорезультативний спосіб дії утворює центр, до якого приєднуються периферійні утворення різних типів. Для цієї групи СДД характерним є те, що саме взаємодія між префіксом і змістом кореня визначає той спосіб дії, який надається даному дієслову.


Тотивний СДД у зазначених класифікаціях віднесено до загальнорезультативного способу дієслівної дії, варіанти якого об’єднано спільною ознакою “направленість на досягнення результату”, що може бути передбачуваним або непередбачуваним. До тотивного СДД зараховано дієслова зі значенням дій, які відбуваються цілісно “від природи” одразу від початку й до кінця. Ступінь тривалості в таких дієсловах найближче підходить до моментативних дієслів, адже вони означають найменшу після миттєвості продовжуваність дії, напр.: А чумаки й ішли та чаєчку знайшли (Нар. тв.); Усе це трапилося миттєво, як у пришвидшеному кіно (Ірен Роздобудько); Я вимкнув спів Якогось хору. І раптом ... Тишу увімкнув (Юрій Островершенко). Звичайно, фізично ситуація, описана таким дієсловом, може посідати певний часовий відтинок, проте з погляду мови події наче не мають тривалості і зводяться до “точки” на часовій осі, оскільки в них не виокремлюють жодної проміжної фази.


Для того, щоб був виражений результат, дія, яка його зумовила, повинна бути представлена не як процес, що розвивається, а як цілісний факт. Саме тому тотивне дієслово не допускає синхронного погляду на ситуацію загалом, якого вимагає актуальне значення НДВ. За синхронної точки відліку в нього виникає одне з “вимушених” стативних значень – таких як передбачення або тенденція, напр.: У нас закінчується борошно; У бібліотеку я цього разу вже не потрапляю. Позаяк семантика тотивів фіксує точку початку й кінця події, то ці дві точки можуть простежуватися лише в ретроспекції.


Дієслова тотивного СДД є парновидовими, недоконаний вид яких виражає не конкретно-процесуальну семантику, а необмежено-кратну. У формі недоконаного виду тотиви виступають у значенні ітеративних, їхні кореляти доконаного виду є дієсловами моментального здійснення. Відсутність процесуальної семантики в недоконаному виді пов’язана з тим, що характеристики, які виражаються тотивними дієсловами, – це характеристики закінчених дій, а не дій, що здійснюються.


Оскільки видове дієслово НДВ не має ніякого іншого значення, окрім подійного (тобто “тривіального”), тотивні дієслова входять до так званих “тривіальних пар”, у яких партнери є синтаксично видовими, напр.: знаходити/ знайти, приходити/ прийти, промахуватися/ промахнутися, досягати/ досягнути, наштовхуватися/ наштовхнутися, зникати/ зникнути тощо. Видова пара такого типу не перебуває у відношенні направленість до межі/ її досягнення. За визначенням Ю.С. Маслова, – це дієслова “безпосереднього, безперервного ефекту” . Вони означають дії, що не можуть сприйматися як такі, що залишилися “неефективними”, “неуспішними”, напр.: ... не тільки ця, але й всяка інша, мова загине через відразу до зболеного й справжнього (Євген Пашковський); За два метри від берега човен наштовхнувся на щось велике й м’яке... (Ірен Роздобудько);  Я стріли його в серце не впущу! (Наталя Волошко); Думка виникла раптово, і в ту ж мить все навкруг висвітлилось до дрібниць (Борис Левін). Елемент “безперервного ефекту”, що випливає із семантики подібних дієслів, можна розглядати як особливий різновид реальної імпліцитної межі.


Отже, аналізуючи семантичні особливості тотивної дії, у дисертаційній праці під тотивністю розуміємо цілісне здійснення дієслівної дії, або її самостійної частини, не підготовленої певним процесом.


Тотивність як один із складників семантики речення пов’язана з типом предиката речення, саме тому значення тотивності необхідно розглядати у зв’язку із семантичними типами предикатів, семантичною структурою речення. У роботі використано класифікацію предикатів, подану І.Р. Вихованцем, який виокремлює предикати дії, стану, процесу, якості, кількості та локативні предикати .


Зважаючи на те, що сутність предикатного слова  переважно виражають дієслова (як основні носії валентності в реченні), можемо виокремити тотивність як одну із  дієслівних семантичних категорій. На сьогодні в українському мовознавстві актуальним є дослідження семантичної структури речення за концепцією, запропонованою І.Р. Вихованцем, – з опертям на семантичний тип предиката та прогнозовані ним валентні компоненти .


Другий розділ “Засоби вираження тотивності в сучасній українській мовіприсвячено описові семантичних та граматичних характеристик тотивних предикатів, з’ясуванню особливостей репрезентації тотивності на лексичному та словотвірному рівнях української мови.


Тотивна дія може передаватися дієсловами тотивного СДД, у вираженні такої дії може брати участь уся семантика дієслова. У значенні тотивних дієслів є фрагменти, що повторюються, які дозволяють розподілити їх на природні класи:


1. Події – дієслова, у семантиці яких компонент “діяльність” (направлена на досягнення певної мети) відсутній, тому що ці дієслова не аґентивні: пропадати/ пропасти, щезати/ щезнути й под., напр.: Ой хоч пропали хлопці-запорожці, не пропала їх слава (Нар. тв.); Але мрії вже щезли, мов птах розвіяв їх крилами (Михайло Коцюбинський). Підклас подій становлять події із суб’єктом-діячем. Це дієслова на зразок загубити, упасти, знайти, перекинути, помітити та ін., напр.: Васько щось найшов у воді (Володимир Винниченко); Нарешті він помітив свого давнього московського опонента (Ірен Роздобудько). Новий стан, який означають такі дієслова, не є досягненням тієї мети, на яку була направлена діяльність суб’єкта.


2. Дії – дієслова, у семантиці яких компонент “діяльність” є дискредитованим і не може служити підґрунтям для семантичної деривації, яка б перетворила значення доконаного виду, ретроспективне, в актуальне значення недоконаного виду, синхронне: досягнути, прийти, виручити, зайти, відвідати, переночувати, заглянути тощо, напр.: Одного разу в неділю після заутрені до Котляревських навідався сам дяк Никодим (Борис Левін); Максим з козаками досягнув берега і зайняв спуск до переправи (Натан Рибак). У таких дієсловах компонент “діяльність” є невласним, їхня семантика не вказує на “спосіб діяльності” та її характер.


Тотивність найчастіше поширена з-поміж дієслів, що означають ідеальні ситуації, які не стосуються матеріальних предметів. Серед семантичних компонентів, або “семантичних тем”, які породжують тотивність чи сприяють їй, можна виокремити такі:


1. Ментальність. Ознак тотивності набуває значна група ментальних дієслів: відкрити (закон), виявити (щось), винайти, повірити, врахувати, здогадатися, задумати (число), вивести (зробити висновок) та ін., напр.: Виявилось, що то Молибога винайшов спосіб, як позбутися небезпечного провокатора (Юрій Збанацький); ... щоб ти повірив невірному, буцім ти виконав свій обов’язок... (Євген Пашковський).


2. Перцептивний компонент. Дієслова сприйняття становлять чималу групу тотивів: зустріти, помітити, застати, застигнути, нарватися, натрапити, виявити (когось) й под., напр.: По дорозі завітав до тамошнього паші і зустрів у нього Жозефіну Потоцьку…(Павло Наніїв); Ярика Араменка вона упізнала одразу... (Ірен Роздобудько).


3. Компонент “контакт”: новий стан – придбання/ втрата контакту: знайти, загубити, отримати (догану), напасти, залишити, покинути, прихилити (до себе) та ін., напр.: ...Свою рідну Україну Навіки покинув (Нар. тв.); Коли йому не продам, то хоч так віддам (Володимир Винниченко).


4. Мовленнєва дія – дієслова здійснення дії шляхом мовлення: навести (приклад), дозволити, заборонити, погодитися, повідомити, благословити та ін., напр.: Художник охоче погодився (Іван Шаповал); Крім того, за книги пообіцяли одразу ж виплатити гонорар (Ірен Роздобудько).


5. Прийняття рішення й спонтанної дії: віддати (перевагу), утриматися, ув’язатися, заступитися, довіритися, вирішити тощо, напр.: Ти вже все вирішила за нього! (Євген Гуцало); Країни, які обрали марксистську схему організації національної економіки, нині повертаються до ринкової системи (Степан Панчишин).


Семему “миттєвого здійснення” містять у своєму значеннєвому плані тотивні дієслова дії, які охоплюють також лексичні групи:


1)     давання (дати, вручити, подарувати та ін.), напр.: Замість відповіді Лясопольський оддав йому нерозпалений кальян (Павло Наніїв);


2)     обдарування (наділити, обдарувати й под.), напр.: Бог наділив тебе ще доброю долею (Ольга Кобилянська);


3)      переміщення об’єктів (кинути, доставити, метнути, відпустити (щось) і т. ін.), напр.: Роксолана метнула другого списа... (Василь Рубан);


4)     руху (прийти, приїхати тощо), напр.: Раненько приїхав своїми кіньми Гнат (Улас Самчук);


5)     володіння (отримати, взяти, конфіскувати, присвоїти й под.), напр.: Доктор мовчки взяв у неї з рук пакуночок (Володимир Винниченко);


6) зміни об’єктів (вимкнути, зіпсувати тощо), напр.: Для нього вже світ змінився(Василь Барка) та інші.


З-поміж тотивних дієслів можна виокремити велику групу семем, тотивність у яких виявляється тільки у вторинних значеннях дієслів. Як і будь-яке функціонально-семантичне поле, поле тотивності має здатність за поступового переходу від центру до периферії перетинатися з іншими одиницями. Те саме мовне явище може функціонувати в складі кількох полів завдяки множинності своїх ознак. Так, слово “відсувати” у своєму прямому номінативному значенні “соваючи, переміщати що-небудь в інше місце” [СУМ, т. I, с. 645] стоїть осторонь досліджуваного поля тотивності, і тільки тоді, коли набуває значення “відстрочувати виконаня, розв’язання чого-небудь” [там само], входить як периферійний компонент до складу поля тотивності, напр.: Дипломати намагаються якось розв’язати, відсунути хоч на деякий час протиріччя (Олесь Донченко).


Аналіз фактичного матеріалу дозволяє стверджувати, що для тотивних дієслів як видових корелятів основними способами творення виступають співвідносність (протиставлення) основ та використання різних суфіксів для формування видової пари. Також у формуванні значення тотивності беруть участь префікси, суфіксально-постфіксальні комплекси, однак, ця функція для зазначених афіксів не є визначальною, а перебуває на периферії семантичної структури. Рідше для вираження семи тотивності використовують акцентологічний спосіб та суплетивізм.


У творенні тотивів як членів видової пари здебільшого беруть участь префікси з- (с-, зі-): лякатися/ злякатися, калічити/ скалічити; префікс у- (в-, уві‑): красти/ вкрасти, колоти/ уколоти (голкою); префікс по-: карати/ покарати, шерхнути/ пошерхнути; префікс про-, який надає тотивним сепаратним дієсловам значення завершеності певної самостійної частини дії недоконаного виду: воркувати/ проворкувати, туркотіти/ протуркотіти; префікс за-: клякнути/ заклякнути, губити/ загубити; префікс о-: публікувати/ опублікувати, штрафувати/ оштрафувати; префікс роз-: хвилювати/ розхвилювати, сердити/ розсердити, напр.: Він тільки один раз з’їздив до себе в клініку... (Юрій Мушкетик); Тетяну ніби хто незнаний вколов голкою (Степан Васильченко); Тривога серце знай стискає, Мій крик у горлі занімів (Іван Франко) тощо.


Найпродуктивнішим способом творення тотивів є кореляція основ, за якої словотвірну роль у вираженні тотивної дії виконують суфікси. Типовим для творення тотивів є вживання нередуплікованого афікса -ува- натомість редуплікованого -овува- в недоконаному виді: зараховувати/ зарахувати,  арештовувати/ арештувати, підпорядковувати/ підпорядкувати, напр.: Марину зарахували ученицею в молодіжну бригаду малярів (Любомир Дмитерко).


Серед дієслівних похідних із семантикою тотивності необхідно виокремити словотвірний тип дієслів із суфіксом -ну-, для яких характерним є додатковий відтінок миттєвості (вигулькувати/ вигулькнути, впурхувати/ впурхнути, вистрибувати/ вистрибнути, напр.: Ярик Араменко із силою грюкнув дверима і вийшов на повітря (Ірен Роздобудько); За допомогою суфікса -ну- утворюються також тотивні сепаратні дієслова, що означають один “квант” діяльності, яку передає вихідне дієслово: мазати/ мазнути, бовкати/ бовкнути, тупати/ тупнути, напр.: Пролітала чайка, Довбнула дзюбкою і з’їла хробака…(Василь Еллан-Блакитний); Досить часто тотиви від дієслів НДВ з квантитативною семантикою утворюються за допомогою суфікса -и-: з’являтися/ з’явитися, благословляти/ благословити, нерідко при протиставленні основ суфікс -и- в тотивних предикатах заміщує суфікс -ува-   (-юва-): завдячувати/ завдячити, запідозрювати/ запідозрити, напр.: Тим часом трапилась несподівана подія (Іван Нечуй-Левицький); Лайливий інспектор кого завгодно міг віднадити від своєї хати (Микола Трублаїні).


Від окремих дієслів недоконаного виду форми доконаного виду – тотивні дієслова – утворюються комбінованим способом: шляхом приєднання префікса з одночасною заміною суфікса класу основи: падати/ впасти, напр.: На обличчя йому впала раптова зажура, а потемнілі сірі очі пойнялися смутком (Володимир Малик).


Для творення тотивів характерним є також акцентологічний спосіб, коли засобом творення дієслова доконаного виду виступає наголос: розсипати/ розсипати, викликати/ викликати, напр.: Забув сказати, що перекинув також столика… і розсипав твої папери (Юрій Яновський); Мотя примусила подругу негайно роздягнутися, насильно вклала її в ліжко і викликала лікаря (Василь Козаченко).


 


З-поміж тотивних дієслів необхідно виокремити такі, що виступають членами суплетивних видових пар: брати/ взяти, знаходити/ знайти, приходити/ прийти, говорити/ сказати й под. У таких випадках тотиви утворюються внаслідок семантичного зближення різнокореневих основ, напр.: Віктор прийшов сюди з-під такої ж похмурої, підпертої сволоками стелі (Роман Андріяшик); Якби то далися орлинії крила, За синім би морем милого знайшла (Тарас Шевченко);  Не торгуючись, узяв крайнього й поїхав (Іван Багряний).


 Суттєвою особливістю тотивних дієслів є те, що в багатьох випадках сема тотивності міститься безпосередньо в самій семантичній структурі дієслова, не вимагаючи контекстуального уточнення або підсилення прояву значення (за А.П. Загнітком такі дієслова належать до інваріантних ), напр.: спотикатися/ спіткнутися, траплятися/ трапитися та інші. Проте досить часто прояв тотивності в реченнях підсилюється за рахунок уживання різних типів конкретизаторів, зокрема, адвербіальних вторинних синтаксем, серед яких необхідно виокремити темпоральні, причинові, цільові. Найуживанішою формою для них є прийменниково-відмінкові конструкції, дієприслівники та прислівники, напр.: Але в цей час гримнув постріл… (Іван Багряний); Як тільки надворі смеркло, гетьман спохвату скочив на коня… (Іван Нечуй-Левицький); Стривожена Анна заслухалась, звелась і, беручи зі столу миску, вронила її (Іван Пільгук).


 Значення тотивності на рівні речення формують як семантичні, так і граматичні особливості предиката. Взаємодія категорій часу і виду є визначальною ознакою, що виражає значення тотивності на граматичному рівні, оскільки тотивний предикат є носієм часових і видових категорійних ознак.         У реченнях із семантикою тотивності продуктивними є предикати перфектного та аористного різновидів минулого часу й простої форми майбутнього часу, що підтверджується аналізованими одиницями, напр.: Під час першої зустрічі із “самим” за свої послуги вона призначила чималу суму (Ірен Роздобудько); Зарані прибули на вокзал (Василь Барка); Торкнусь тебе – й не перелицюю ночі на світанки! (Наталя Волошина). Для тотивних предикатів не є характерним функціонування в актуальному теперішньому часі, тому що вони не здатні виражати окрему дію в процесі її виконання. Лише інколи, якщо контекст вимагає вживання недоконаного виду, дієслова на зразок досягнути, знайти, прийти, промахнутися та інші можуть уживатися в теперішньому часі, напр.: Наталка після тяжкої душевної драми досягає щастя (Іван Пільгук);               
Я знаходжу цифру 200 і зручніше вмощуюся в кріслі (Юрій Яновський); Нехотя й поволі приходить тиша (Улас Самчук), пор.: досягнула щастя, знайшов цифру, прийшла тиша.


У третьому розділі “Семантика й валентний потенціал тотивних предикатів у структурі простого елементарного речення розглянуто й охарактеризовано одно- – семивалентні тотивні предикати різних лексико-семантичних груп, визначено основні типи семантико-синтаксичної структури речень із зазначеними предикатами, проаналізовано кореляцію їхніх облігаторних і факультативних субстанційних синтаксем.


Відповідно до концепцій українських мовознавців І.Р. Вихованця, К.Г. Городенської, А.П. Загнітка, В.М. Русанівського у своїй роботі оперуємо поняттям семантичної структури речення, яка включає семантико-синтаксичні відношення, валентно визначені предикатом. Згідно з валентними показниками предикати тотивності диференціюємо на одно-  – семивалентні, з-поміж яких семивалентні тотивні предикати посідають вершинну позицію у внутрішньокатегоріальній структурі валентності.


За здатністю тотивів відкривати функціональні позиції для заповнення їх субстанційними синтаксемами розподіляємо їх таким чином: одновалентні – ≈ 15 %, двовалентні – ≈ 18,5 %, тривалентні – ≈ 30 %, чотиривалентні  – ≈ 25 %, п’ятивалентні – ≈ 10 %, шести- – семивалентні – ≈ 1,5 %.       


Переважна більшість шести- – семивалентних тотивних локативних предикатів становлять префіксовані дієслова, утворені від лексем везти, нести (привезти, довезти, відвезти, надвезти, ввезти, вивезти, занести, піднести тощо), напр.: ...Та нині із Балкан привіз вселенські зливи... (Наталя Волошко); Полковник надіслав до Варшави термінову депешу (Роман Андріяшик); Хворого на кінних носилках вивезли на гору, в князівський замок… (Володимир Малик). А.П. Загнітко до числа шести- – семивалентних предикатів зараховує також лексеми відправити та доставити, які мають ознаки тотивності . Шести- – семивалентні дієслівні предикати залежно від комунікативної настанови заповнюють свою валентну рамку субстанційними синтаксемами із семантикою об’єкта дії, адресата дії, засобу дії, вихідного й кінцевого пунктів руху, що споріднює їх із п’ятивалентними вербативами, та шляху руху. Сьому позицію, яка окреслює шлях руху, репрезентують субстантиви-назви просторових понять.


Повна реалізація всіх потенційних правобічних субстанційних синтаксем у мовленні трапляється досить рідко, тому для з’ясування закономірності формування речень із шести- – семимісними предикатами використовуємо змодельовані синтаксичні конструкції, напр.: Батько доставив продукти дочці з села в місто автомобілем асфальтованою дорогою; Я надіслала поштою листа Іванові з Первомайська до Кіровограда тощо.


Дієслівні предикати із семантикою руху (вилетіти, відлетіти, залетіти, виїхати, заїхати, над’їхати, надлетіти, приїхати та ін.) та переміщення (принести, віднести, нанести) вирізняються з‑поміж загалу аналізованих тотивних предикатів семантико-синтаксичною п’ятивалентністю. У валентну рамку зазначених тотивних предикатів входить субстанційна синтаксема інструменталя, що вказує на засіб переміщення, синтаксема об’єкта, синтаксема адресата та синтаксема локатива, яка визначає початковий і кінцевий пункти та шлях руху, напр.: Офіціант з незадоволеним обличчям приніс їй тацю з кавою, соком, порцією смаженої картоплі та відбивною по-французькому (Ірен Роздобудько); А в останній день перед відплиттям я відніс Ахмада на корабель (Юрій Логвин); Я охоче заїду в Обухівку до свого приятеля Олексія Капніста (Іван Пільгук). У мовленні не всі правобічні субстанційні синтаксеми, які валентно зумовлюються вказаними дієслівними предикатами руху, мають лексичне вираження, тому синтаксичним одиницям із такими предикатами властиве поєднання обов’язкових і необов’язкових синтаксем. Так, наприклад, у реченні Ще раненько виїхала високо вимощеним возом до Крем’янця (Улас Самчук) факультативними виступають локативні субстанційні синтаксеми, що позначають вихідний пункт руху та шлях руху. Досить часто, залежно від мовленнєвої ситуації, усі чотири правобічні субстанційні синтаксеми можуть функціонувати як необов’язкові, пор.: Юзеф приїхав сам (Павло Наніїв).


Чотиримісні тотивні предикати здебільшого репрезентовані вербативами лексико-семантичної групи руху, переміщення. До набору правобічних субстанційних синтаксем дієслів руху входить зазвичай субстанційна локативна синтаксема, яка розчленовується на вихідний пункт руху, шлях руху й кінцевий пункт руху. У переважній більшості випадків із трьох правобічних валентних позицій заповненими виступає одна або дві, а інші є факультативними, напр.: До Львова прибули опівдні (Микола Олійник); Чудової весняної днини розкішною яхтою раптом прибув Шаляпін (Леонід Смілянський); Того ж дня вони вирушили до Дніпра (Валентин Чемерис) і под.


Типовими виразниками тривалентних тотивних предикатів виступають акціональні дієслова, що в традиційній граматиці кваліфікують як вербативи з подвійним керуванням. На семантичному рівні вони прогнозують три аргументні позиції: суб’єкта, об’єкта, адресата дії або знаряддя чи засобу дії, нерідко простежується тенденція до факультативного вираження однієї чи двох субстанційних синтаксем. Переважну більшість тривалентних тотивних предикатів становлять дієслівні компоненти, утворені предикатами дії, периферію ж утворюють предикати процесу та предикати стану, яким не властива сполучуваність із трьома субстанційними синтаксемами. Зазначені тотивні предикати є семантично неоднорідними й охоплюють такі основні лексичні групи: “давання”, “володіння”, “називання”, “обдарування”, “сприйняття об’єкта”, “мовленнєвого повідомлення”, “визнання”, “дозволу” та локативні предикати. Так, у реченні Мелашка позичила хліба і верталась через свій садок (Іван Нечуй-Левицький) функціонує предикат дії із значенням володіння; у реченні Розумом сприймав, як незаперечну істину, всі докази наявні, а серцем не міг сприйняти (Володимир Малик) – предикат процесу; локативний предикат формує речення … і впала стеблина, тремтячи листом (Борис Грінченко) тощо.


Двовалентні тотивні предикати програмують, окрім лівобічної субстанційної синтаксеми у функції суб’єкта конкретної фізичної дії, суб’єкта розумової, інтелектуальної діяльності, суб’єкта мовленнєвої діяльності, поєднання з однією з правобічних субстанційних синтаксем   – об’єктною, інструментальною або локативною. Двомісні тотивні предикати представлені предикатами дії, процесу, стану та локативними предикатами. Трикомпонентні структури, що утворюють тотивні й тотивні сепаратні предикати, репрезентовані двомісними дієсловами різних лексико-семантичних груп: розумової діяльності, мовленнєвої діяльності, активної дії, рухів, виконуваних неактивними учасниками дії (частинами тіла, предметами), почуттєвого стосунку до особи, емоційно-психічної сфери, із семою просторової локалізації, напр.: Я без тебе давно сон відгадала (Олесь Донченко); Гафійка гукнула подругу (Петро Козланюк); Раптом білка мотнула хвостиком і, опинившись на другім дереві, зникла у зелених вітах (Олесь Досвітній). Семантико-синтаксичній структурі речень із двовалентними тотивними предикатами, за окремими винятками, притаманна облігаторність синтаксем.


Одновалентні тотивні вербативні предикати здатні моделювати двокомпонентні семантично елементарні речення, які на формально-граматичному рівні кваліфікують як двоскладні чи односкладні. У двоскладних конструкціях з одновалентними тотивними предикатами предикатна синтаксема пов’язана з лівобічною субстанційною суб’єктною синтаксемою мовленнєвої діяльності (звучання, звуконаслідування), емоційно-психічного чи фізичного стану, напр.: Хима хмикнула ще раз, накинула краще хустку й тихо пішла від машини (Володимир Винниченко); Воскресли люди (Ліна Костенко); Надворі гримнули гармати, і Крайнюк схопився (Василь Кучер). Субстанційна суб’єктна синтаксема, яка на формально-граматичному рівні виражена давальним відмінком, функціонує як суб’єкт стану й поширена в односкладних із структурного погляду реченнях, напр.: Йому відібрало мову


У Висновках узагальнено результати проведеного дослідження:


Тотивність як аспектуальна категорія тісно пов’язана з іншим аспектуальним значенням – результативністю, які в українському мовознавстві визначено як аспектуальні відношення з переважно структурно-предикатним семантичним компонентом.


Мовні одиниці на позначення тотивної дії формують функціонально-семантичне поле з відповідним значенням, компоненти якого протиставлені за принципом “ядро – приядерна зона (напівпериферія) – периферійна зона”. Ядро ФСП становлять тотиви, що вживаються в первинному значенні, напівпериферію – тотиви, що функціонують у вторинних значеннях, і периферійну зону формують тотивні лексеми, за якими тотивна семантика не закріплена в словнику. Значній частині тотивів притаманний семантичний синкретизм, що спричинено взаємозумовленістю двох і більше семантичних компонентів.


Аналіз фактичного матеріалу дозволяє зробити висновок про наявність широкого спектру засобів вираження тотивності в українській мові: семантику дієслівної лексеми, словотворчі засоби, конкретизатори тотивності на лексичному рівні. Зазначені засоби актуалізують семантику тотивності за взаємодії один з одним або з іншими контекстуальними компонентами. Домінантою з-поміж названих засобів виступає семантика тотива, оскільки в більшості випадків сема тотивності міститься безпосередньо в семантичній структурі дієслівного предиката, чим визначається абсолютивність дієслівного тотива, диференційною ознакою якого є самодостатність лексичного значення. Окрім того, засобами вираження тотивності виступають префікси, суфікси та допоміжні засоби словотворення, з-поміж яких основними є префікси з- (с-, зі-), за-, о-, про-; суфікси -ну-, -ува-, -а-, -и-.


Тотивний предикат на формально-граматичному рівні репрезентується дієсловом. Наявність у значенні дієслова базової архісеми “миттєво відбуватися, траплятися” вказує на цілісну неподільну дію, тобто тотивність. Тотивні предикати представлені дієслівними компонентами, утвореними предикатами дії, процесу та стану, які за семантикою охоплюють такі основні лексичні групи: руху, переміщення, звучання, мовленнєвої, інтелектуальної, психічної діяльності, конкретної фізичної дії. Окремі тотиви можуть бути віднесені до різних лексико-семантичних груп: а) через особливості семантики їхніх основних значень, що включають декілька категорійних сем; б) через специфіку вторинних значень, коли відбувається зміна категорійних ознак у процесі семантичного варіювання.


Відповідно до валентних показників тотивні предикати диференціюємо на одно- – семивалентні. Конструкції, семантико-синтаксична структура яких зумовлена тотивними предикатами стану й процесу, здебільшого характеризуються одно- – двовалентністю та співвіднесеністю формально-граматичної й семантико-синтаксичної структур. В утвореннях, зумовлених тотивними предикатами дії та локативними предикатами із значенням тотивності, функціонують синтаксеми, що розширюють параметри таких утворень. Речення із три- – чотиривалентними тотивними предикатами становлять найбільшу кількість речень, сформованих аналізованими предикатами.


Суб’єктна синтаксема виступає центральним іменниковим компонентом семантично елементарного речення, сформованого тотивним предикатом. Вирізняючись з-поміж інших субстанційних компонентів певними специфічними ознаками (здатністю поєднуватися з усіма валентними типами предикатів, найширшою семантичною диференціацією, великою кількістю морфологічних варіантів тощо), іменник у функції суб’єкта набуває особливого значення в семантико-синтаксичній організації речення. Цій синтаксемі властива також ознака активності/ пасивності, що спричиняє функціонування в ролі суб’єкта як назв істот, так і назв конкретних предметів чи абстрактних понять. Називний відмінок, рідше  – родовий або давальний іменників або займенників є основним морфологічним вираженням суб’єкта.


Семантичне членування об’єктної синтаксеми зумовлено лексичним значенням предиката. Найбільшою кількістю морфологічних варіантів представлений об’єкт, зумовлений дво- – чотиривалентними предикатами мовленнєвої діяльності, оцінного ставлення до об’єкта, конкретної фізичної дії: значення об’єкта при таких предикатах репрезентують знахідний, давальний, родовий іменників або займенників.


Адресатні, інструментальні та локативні синтаксеми, що функціонують у синтаксичних конструкціях із тотивними предикатами, мають меншу семантичну й морфологічну розгалуженість залежно від семантичного наповнення багатовалентних тотивних предикатів. Лише з тотивними предикатами дії поєднується адресатна субстанційна синтаксема, основним морфологічним варіантом якої виступає давальний відмінок. Інструменталь посідає периферійну позицію в семантико-синтаксичній структурі речення через слабкий підрядний зв’язок із тотивним предикатом і виражається здебільшого іменником із функцією знаряддя дії в орудному відмінку. Локативні синтаксеми функціонують у реченнях з тотивними предикатами локативної семантики і становлять вихідну й кінцеву точки локативності, напрямок та шлях руху.


Формальне заповнення всіх потенційно можливих субстанційних позицій багатовалентних тотивних предикатів у мовленні трапляється нечасто, що залежить від комунікативної настанови. Відповідно до особливостей спілкування лівобічні субстанційні синтаксеми є обов’язковими в семантико-синтаксичній структурі речень з одно- – полівалентними тотивними предикатами; правобічні субстанційні компоненти із власне-предметним значенням можуть мати як статус облігаторних, так і факультативних. Комбінації облігаторних та факультативних субстанційних синтаксем спричиняють у межах різних типів семантико-синтаксичної структури речень з тотивними предикатами по декілька додаткових різновидів семантико-синтаксичної структури речень.


Співвіднесеність компонентів семантико-синтаксичної і формально-граматичної структури речень, породжених одно- – полівалентними предикатами тотивності, має як симетричний, так і асиметричний характер, оскільки обсяг семантико-семантичної і формально-граматичної структур речення може бути неоднаковим. Кількісна і якісна відповідність між компонентами структурних рівнів є ознакою симетричної кореляції, яка спостерігається тільки в межах елементарних двоскладних речень, у яких  поєднання суб’єкт + предикат корелює з підметово-присудковою моделлю формально-граматичної структури речення.


Ознакою асиметричної кореляції семантико-синтаксичної й формально-граматичної структур є відсутність однозначного зв’язку між семантико-синтаксичними функціями синтаксем та формально-граматичними функціями цих компонентів. У двоскладному реченні, сформованому тотивним предикатом, асиметрія здебільшого представлена в пасивній двоскладній конструкції, підмет якої співвідноситься з об’єктним або інструментальним суб’єктом. Односкладні речення, у яких предикати репрезентують пасивну зорієнтованість на суб’єкта-особу, також відрізняє між’ярусна асиметрія.


З-поміж причин, які призводять до асиметричної кореляції між одиницями структурних рівнів, виокремлюємо компресію декількох пропозицій, лексичні особливості компонентів, наявність валентно  незв’язаних синтаксем.


 








  Маслов Ю.С. Вид и лексическое значение глагола в современном русском литературном языке // Изв. АН СССР. – Отд. лит. и языка. – М., 1948. – Т. 7. – Вып. 4. – С. 303-316.




  Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови / АН України. Ін-т української мови. – К.: Наук. думка, 1992. – С. 93-111.




  Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови / АН України. Ін-т української мови. – К.: Наук. думка, 1992. – 224 с. – С. 41-52.




 Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови. Морфологія. – Донецьк: ДонДУ, 1996.     – С. 219-220.




 Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови. Морфологія. – Донецьк: ДонДУ, 1996. – С. 295-296.



 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины