СИНТАКСИЧНІ МІНІ-СТРУКТУРИ В СИСТЕМІ ВИРАЖАЛЬНО-ЗОБРАЖАЛЬНИХ ЗАСОБІВ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано мету, схарактеризовано об’єкт, предмет і завдання, визначено новизну дослідження, джерельну базу, окреслено теоретичну та практичну цінність одержаних результатів і форми їх апробації.

У першому розділі “Синтаксичні міні-структури як об’єкт лінгвістичного дослідження“ висвітлюються загальні проблеми міні-структур у сучасній теорії синтаксису, аналізуються різноаспектні підходи до вивчення мінімальних моделей, розглядаються основні принципи класифікації мінімальних речень, визначаються науково-теоретичні засади дослідження.

У сучасній лінгвістиці наявні розбіжності як у загальнотеоретичних концепціях мовознавців, так і в спрямованості аналізу різних аспектів мінімальних структур. Дискусійним є питання, що стосується принципів побудови структурної схеми речення. Н.Ю. Шведова, М.П. Кочерган, Н.В. Гуйванюк та ін. звертають увагу на формальну організацію речення як предикативної одиниці і на цій підставі до структурної схеми не вводять прислівні поширювачі, без яких речення не може існувати поза контекстом. Н.М. Арват, В.А. Бєлошапкова, Г.О. Золотова та ін. звертають увагу не тільки на формальну організацію речення як предикативної одиниці, але й на його смислову завершеність як номінативної одиниці. Критичний аналіз існуючих підходів до з’ясування обсягу та статусу розгляданих синтаксичних конструкцій і вивчення їхньої граматичної природи дає підстави сформулювати таке визначення: синтаксичні міні-структури – це мінімально достатнє сполучення взаємозумовлених синтаксичних форм, які утворюють комунікативну одиницю з типовим значенням.

Мінімальні структури за своїм виявом можуть бути однокомпонентними та двокомпонентними. При цьому вони об’єднані у три блоки: перший блок, двокомпонентний номінативний; другий блок, двокомпонентний інфінітивний; третій блок, однокомпонентний.

Узявши за основу класифікацію мінімальних структур А.П. Загнітка, зокрема третій блок, визначаємо мінімальні моделі за такими рівнями:

- семантико-граматичним, який реалізується у розповідній модальності за ознаками

а) однокомпонентності;

б) двокомпонентності;

- комунікативним – за ознаками

а) модальності: питальної, спонукальної, гіпотетичної тощо;

б) емфази, вокативних утворень;

в) ситуацій розмовного мовлення: слова-еквіваленти речень;

- синтаксичним, зокрема синтаксичними процесами, які не типізують речень, не є класифікаційними ознаками:

а) стилістичні фігури поетичного синтаксису;

б) види членування речень: парцеляція, сегментація.

Таким чином, визначено одноядерні моделі мінімальних синтаксичних конструкцій та окремий тип простого речення – слова-речення (нечленовані речення, квазі-речення).

У другому розділі “Моделі та граматична природа мінімальних синтаксичних структур”, який складається з двох підрозділів, з’ясовується сутність методу моделювання синтаксичних структур, визначаються формально-граматичні, семантичні конституентні моделі мінімальних конструкцій.

Структура мінімальних конструкцій залежить від текстових позицій, які в сукупності є реальним виявом кожної форми. Висока функціональність мінімальних синтаксичних речень визначається не лише їхніми структурними параметрами та граматичними характеристиками, але й завантаженістю цієї конструкції в мові, її реальною можливістю забезпечувати процес комунікації як з погляду змістової сторони цього процесу, так і з боку нормативно-стилістичного аспекту.

Моделювання синтаксичної структури мінімальних конструкцій кваліфікується як двоаспектне явище, що становить ієрархізовану систему формально-граматичних та семантичних компонентів із властивим їм граматичним і семантико-синтаксичним змістом. На формально-граматичному рівні при класифікації моделей мінімальних синтаксичних структур береться до уваги морфологічне вираження головного (ядерного) конституента, що зумовлює виокремлення дієслівних і недієслівних моделей, а також квазі-речень, які є яскравими експресивами.

Оскільки синтаксичні мінімальні конструкції є виражальними засобами емотивної та волюнтативної функцій мови, виділено такі мінімальні формально-структурні та семантичні моделі іменного класу: номінативні, генітивні та вокативні.

Модель І – N (мінімальні номінативні речення): Надвечір’я. Бронзолиця Через поле молодиця Йде із сином на руці (В. Сосюра).

Номінативні речення становлять активну й дедалі більш уживану синтаксичну конструкцію. Форма ядерного конституента мінімальних номінативних речень втілює в собі функцію номінації (називання), реалізується у відповідній номінативній, номінативно-вказівній, номінативно-оцінній чи номінативно-окличній інтонації. Загальний фонд номінативних мінімальних структур поділяємо на речення, “наближені до підметових”, та НР, “наближені до присудкових”.

До першої групи мінімальних номінативних речень належать такі, що виконують експозиційну функцію, тобто використовуються для змалювання реалій навколишнього середовища, стану людини і виражаються в таких моделях: модель 1 – N; модель 2 – Adj + N: Марія. Март. За містом мовчання (Є. Маланюк); Зловісна тиша. Холодно і млосно (В. Симоненко).

Номінативні структури функціонують у сценічних ремарках і виражаються такими моделями: модель 1 – Adj + N; модель 2 – N + Prepos. +N₆: Пізнє літо. На темнім матовім місті в гаю де-не-де видніє осіння прозолоть (Леся Українка); Кладовище в Севільї. Пишні мавзолеї, білі постаті смутку, мармур між кипарисами, багато квітів тропічних, яскравих (Леся Українка).

Мінімальні синтаксичні номінативні структури, ужиті для переліку, реалізуються в моделі N + N: Злети і падіння. Віра і голод. Життя і острах. Біль і перемога! Конче – перемога (А. Любченко).

Називні речення, використані на позначення явища або предмета, що характеризується у наступних реченнях, репрезентуються такими моделями: модель 1 – Pron + N!; модель 2 – N!: Наше буття! Наше чудесне, прекрасне, запашне, чи як там його ще називають, буття! (А. Любченко); Татари! Вони приїхали на Вкраїну палити села, убивати або в неволю забирати людей (Б. Грінченко).

До мінімальних номінативних “присудкових” речень належать ті, що виконують фінальну функцію, узагальнюють попередній зміст і реалізуються в таких моделях: модель 1– N!; модель 2 – Adj + N!: Закон! Судили! Що значить сказати одне маленьке слово те: ізгой! Невинне слово! (І. Франко).   

Номінативні речення з оцінною семантикою репрезентовані такими моделями: модель 1 – N + N! ; модель 2 – Adj + N!: Зухи хлопчаки! – промовив дід. – Відважні хлопчаки! (І. Франко); Пекучий біль… І вона, самітна, В цвіті вся, як в думах голова (І. Драч).

Номінативні мінімальні речення можуть бути спонукально-бажальними та знаходять вияв у таких моделях: модель 1 – N!; модель 2 – Pron + N!: Документи! – Документи у нас, товаришу, різні, – сказав повстанець... (О. Довженко ); Ваш партквиток! Давайте! (М. Хвильовий).

Помітне місце в системі іменних структур посідають мінімальні генітивні, генітивно-квантитативні речення, які представлені моделями: N_gen; N_gen + Quant: А тюрм! А люду!.. Що й лічить! (Т. Шевченко); Триста років. Хіба жарт, – заплакала бабуся (О. Довженко).

Серед стверджувальних генітивних мінімальних однокомпонентних і двокомпонентних структур можна виділити такі моделі:

модель 1 – N_gen: За плугами в полі – сонця! Блиску! (А. Малишко);

модель 2 – Adj + N_gen!: Дитина б тая виростала Без матері, і ми б не знали І досі правди на землі! Святої волі! (Т. Шевченко);

модель 3 – там-то, там же + N_gen!: З гір на воду городи бучні розвелись. Там-то зілля, овощу! Там-то цвіту! (Марко Вовчок); Де ж той, у Бога, час навесні. Там же праці! По вуха праці... (У. Самчук);

модель 4 – і яких, всяких + N_gen!: А всякого зілля, квіток! (Марко Вовчок); Побачив би ти тільки, яку він має фалангу кореспондентів у найрізноманітніших околицях краю! І яких кореспондентів! (І. Франко);

модель 5 – що + N_gen!: На небі що там зір! Що зір! (П. Карманський);  

модель 6 – стільки+ N_gen!: Стільки вигод! Стільки трунків! Стільки розкошів!.. (І. Багряний);

модель 7 – N_gen +  таки: Ото хіба тільки як не похопишся в двері. Народу-таки (А. Тесленко);

модель 8 – N_gen.!: Злість кипить, кипить, кипить... Язик сухий... Води! (О. Довженко);

Генітивно-квантитативні стверджувальні речення репрезентовані в сучасній українській мові такими структурно-семантичними моделями:

модель 1 – Quantit + N_gen з квантитативним числівниковим компонентом: Землі 58 десятин, є де розмахнутися. Дві пари волів. Троє коней (А. Головко);

модель 2 – Quantit + N_gen! з квантитативним іменниковим компонентом: Тут з роботягами побесідуєш по душах, щось і їм цікаве підкинеш... Ідей хмари! (О. Гончар);

модель 3 – Quantit + N_gen з прислівниковим квантитативним компонентом: Хм... мало, зовсім мало приданого (А. Тесленко);

модель 4 – Quantit + N_gen з фразеологізованим словосполученням у ролі квантитативного конституента: Риби і меду – хоч лопатою греби. У нас на Росі і не снилося такого... (В. Малик).

Структура головного компонента генітивних заперечних речень (Neg + N_gen) знаходить вияв у таких варіантах: модель 1 – ні (ані) +N_gen: І тривога, і труби грози Проростуть із іржавого серця глухого Бетховена! Але очі сухі. Ні сльози. Тільки так. Ні сльози (Л. Первомайський); модель 2 – жодних, ніяких + N_gen !: Дорогий мій брате!..Ніяких питань! Ніяких жалів! Ніяких докорів! (І. Франко); Жодного вогника, жодної постаті! (В. Малик); модель 3 – Prongen! (нікого, нічого): Тиша. Навкруги нікого! (У. Самчук); З баби-прабаби в цебрах воду носили. І нічого! (А. Головко); модель 4 – N_gen + ні (ані)+ фразеологізоване сполучення зі значенням міри, кількості: Сну – ані на волосок (Народна творчість).

Серед іменних структур виділяються вокативні речення, які реалізуються в моделях:

модель 1 – N₇!: Україно! Сьогодні звірів-ворогів Ти грудьми вогняними зустріла (М. Бажан);

модель 2 – N₇ + Pron !; N₇+Adj!: Світе мій! Моя ти зоренько святая! Моя ти сило молодая! Світи на мене, і огрій, І оживи моє побите, Убоге серце, неукрите, Голоднеє! (Т. Шевченко); Душе проклята! Душе з того світа! Чую твій голос і плач чую твій... (С. Чарнецький);

модель 3 – Pron! : Ви! Трикляті гітлерівці! Не подужать все’дно вам нас ніколи! (П. Тичина);

модель 4 – Adj!; Interj + Adj+ Pron!: Кохана! Чом серце твоє не таке? (П. Тичина); О златоглавий мій! Не раз голота Татарська пила твою чисту кров... (Є. Плужник). 

Дієслівні мінімальні синтаксичні конструкції найрізноманітнішої структури є основними складниками формування висловлювання. Вони можуть реалізуватися в кількох моделях:

Модель І – V_f (мінімальні означено-особові речення): Над їх могилою ми чуйно зводимось, Вояцької печалі вартові. Задивимось. Замовкнемо. І ось слова бурхливі, запальні, живі... Підносяться увись (М. Бажан).

Головний конституент мінімальної структури означено-особового речення буває виражений:

1) дієсловом 1особи однини і множини теперішнього або майбутнього часу дійсного способу: модель 1 – V_f: Топчу фашизм! Топчу кривду (П. Тичина); Тридцять другий вагон! Згною! Роздавлю!.. (І. Багряний);

2) дієсловом дійсного способу у формі 2 особи однини теперішнього або майбутнього часу: модель 2 – V_f:; Pron + V_f:: А потанцюєш! Ще й як потанцюєш!(В. Винниченко); Все прощаєш. Та смутку довіку У волоссі твоєму цвісти (І. Олексенко);

3) дієсловом наказового способу 2 особи однини та множини: модель 3 – V_f : Вір тільки в пам’ять. Зраджують пам’ять. Та пам’ять – ніколи. Затям (М. Олійник); модель 4 – V_f +N₇: Може б, хто послухав казки? Ось послухайте, панове! (Леся Українка);

4) дієсловом наказового способу 1 особи множини дійсного способу: модель 5 – V_f + N₇: Рушаймо, браття! Гелена хай боги благословляють! Він розум наш! Він наше око ясне! (Леся Українка).

Модель ІІ – V_f3pl (мінімальне неозначено-особове речення): І так ще мало нам зневаги? Вали сипати? Не діждуть же вони сього! Не діждуть, не діждуть! (П. Куліш).

Головний компонент мінімальних неозначено-особових структур – модель 1 – Particle +V_f3pl ; модель 2 – Interj+V_f3pl виражений дієсловом:

1) дійсного способу у формі 3 особи множини теперішнього часу: Жруть… Кохають… Крізь зуби плюють В непромиті неславлені рани (Є. Плужник);

2) майбутнього часу: Поділять тебе, земле! Ой поділять (П. Куліш);

3) у формі множини минулого часу дійсного способу, що репрезентує дію, виконувану неозначеним суб’єктом: І раптом стали. Посліпли. Море світла залляло їм очі (М. Коцюбинський).

Модель ІІІ. – Inf (мінімальне інфінітивне речення): Стояти! Всім чортам на зло Стояти! Бити, скільки змоги! (М. Бажан).

У мінімальних структурах головний конституент вираження незалежної дії реалізується у формі незалежного інфінітива. У межах мінімальних інфінітивних конструкцій виділяються такі моделі:

модель 1 – Inf! (інфінітив зі значенням суб’єктивної необхідності, облігаторності дії): Пригадувались слова, кинені якось ним у темряві ночі зі стогоном: Жить! Відплатить!! Або вмерти (І. Багряний); 

модель 2 – Inf+Рron₃? (інфінітив і давальний агентивний із значенням об’єктивної необхідності, неминучості дії): На роботу ставати сили нема... Доленько моя нещасная! Що тут мені діяти? (І. Франко);

модель 3 – Inf + Particle би (б) (зі значенням бажаності дії): А жити б такому та жити (Марко Вовчок);

модель 4 – Pron_gen + NegInf (заперечний інфінітив доконаного чи недоконаного виду): Не наздогнати нас! Ми – родичі вітрам! (В. Сосюра);

модель 5 – NegPron + Inf (заперечний займенник / прислівник з наголошеним ні та інфінітив із значенням заперечення можливості дії через відсутність необхідного суб’єкта): То нікого й кинуть (Т. Шевченко);

модель 6 – Inf? (інфінітивні речення, що містять питання): Справляють свято революції. Чому ж не тішитися? Як не радіти!? (У. Самчук).

До складу мінімальних структур входить інфінітив, який виражає наказ. У відповідних синтаксичних конструкціях інфінітив має значення спонукання, яке реалізується в таких моделях: модель 1 – Inf !: Шалій ти! Кругойдуче вагання засмоктує трупики душ! Здолати! Продертись! Пробитися! Вийти! Як муж, а не мученик... (М. Зеров); модель 2 – Inf + Proposition+N: Не про це треба думати зараз! зараз – тільки про нього. Забрати з небуття. Ствердити у житті (Л. Письменна).

Модель ІV – V_f3S  (безособове мінімальне речення): Стихло раптом. І спало. І одлягло. Одкотилось. Зів’яло. Дощ... (М. Олійник).

Безособові мінімальні конструкції з предикативними основами, вираженими дієслівним компонентом, включають 4 змістово-граматичні види:

1) безособові речення з дієслівно-процесуальною предикативною основою: Не чути широкого шуму сосен. Посумніло в лісі. Мило мені і спокійно серед тої лісної тишини... (О. Кобилянська);

2) речення з дієслівно-екзистенціальною предикативною основою: А в степу весніє, весніє... (О. Гончар);

3) речення з інфінітивною предикативною основою: Жити! Як хочеться жити! Тьохкає перед вікном соловей... (А. Шиян); 

4) речення з предикативною основою, утвореною формами на – но, – то: Покарано... На наші кров і піт Прийшла орда. Та близько вічність. Диха синь (Є. Маланюк); Листоношу було кинуто. Кинуто на пісок (Ю. Яновський).

За ознаками конститутивних конструкцій, функцій і складу компонентів розрізняються такі структурно-граматичні різновиди мінімальних безособових дієслівно-процесуальних речень:

модель 1 – V_f3S  + Conjunction+ V_f3S ; Particle + V_f3S  – однокомпонентні речення, утворені неперехідними дієсловами абсолютивного значення: Ніч. Гримить і блискає! (І. Франко); От не щастить! Це ж зовсім близько од гречки. Ніяк буде і їсти йому понести (А. Головко);

модель 2 – Adv + V_f3S  (двокомпонентні речення з обставиною місця при дієсловах, що позначають динамічні зміни в природі): Неділя. Надворі примеркло. Одлига... Невесело на дворі. Звернуло з півночі. Ніч була тиха, місячна (С. Васильченко);

модель 3 – V_f3S + N₄ (двокомпонетні речення з прямим додатком, вираженим іменником у знахідному відмінку): Жита запалило (М. Коцюбинський);

модель 4 – V_f3S + N₅ (двокомпонентні речення з додатком, вираженим іменником в орудному відмінку, що позначає об’єкт чуттєвого сприйняття): Віяло холодом. Пахло осінню (Панас Мирний);

модель 5 – V_f3S + N₃ (двокомпонентні речення з додатком – іменником у давальному відмінку, що означає суб’єкт стану: Одарці стає страшно. Вона чує виразно її голос, бачить його перед собою, змарнілого, зажуреного (А. Шиян).

Модель V – Adv; Adv-0 ( прислівникове речення): Зажурились голуби на дощ. Сіро. Сиро. Вимокає суша (М. Олійник).

Конструкції ці різноманітні. У функції головного предикативного конституента виступають:

модель 1 – Adv (предикативні прислівники): Нікого. Темно. Марний поклик мій... Хоч би луна озвалася до мене! (М. Вороний);

модель 2 – Adv! (предикативно-атрибутивні прислівники): Весело! Нічого сказати (І. Багряний);

модель 3 – N! (адвербіалізовані іменники): Шкода! Шкода мені матері старої (Панас Мирний);

модель 4 – Adv (обставинні прислівники): Було вже пізненько (А. Тесленко);

модель 5: фразеологізми прислівникового типу: Зостався Мирін сам собі, як палець. Як дуб серед осичок в лісі, так він серед піщанської громади. Один одинцем! (Панас Мирний). 

Високою експресивністю відзначаються нечленовані конструкції, які кваліфікуються то як еквіваленти речень, то як неграматичні речення, висловлення, комунікати, релятиви.

Ці мінімальні конструкції подібні до граматичних речень, оскільки вони мають інтонацію, засоби вираження суб’єктно-модального значення. Проте для них не властивий граматичний зразок, неможливе утворення парадигм. Вони є особливим конструктивним типом, у якому в результаті емоційного впливу відбувається нівеляція значень словоформ, диференціювати які можливо тільки в контексті.

Таким чином, виділяємо вигукові структури: І боліло, боліло нам Там…в днях… Ах! (Є. Плужник); фразеологізовані мінімальні структури: Мати після довгої розлуки побачила сина. Злякалася. Світить ребрами (розм.); слова-речення: О, ні! Не копійки брудні! Дайте шматочок щирости! (Є. Плужник), еліптичні конструкції (іменні, дієслівні, прислівникові), усічення (різні за структурою), які виконують емотивну та волюнтативну функції.

До мінімальних фразеологізованих речень належать конструкції:

1) з частками: Звичайне, радость та хвала! Тобі єдиному, святому За дивнії твої діла! Отим - бо й ба! (Т. Шевченко);

2) з вигуками: Ади, який пан! (І. Франко);

3) з акцентованими і займенниковими словами: Чого ж він приплентав? – А хто його зна! (Т. Шевченко) ;

4) з прийменниками та прийменниковими утвореннями: За скільки купив? – За безцінь (розм.).

Особливий тип фразеологізованих структур становлять такі речення, до складу яких входить постійний і лексично повторюваний змінюваний компоненти: Жінка як жінка (У. Самчук); Було, було. Що правда, то правда! (А. Головко).

Досить представницьку групу утворюють конструкції з різними формами дієслова, зокрема:

1) формами теперішнього або майбутнього часу: Залишалося одне. Чекати. Чия візьме? (Народна творчість);

2) формами минулого часу: Молодець, баба! Відрізала як треба! (М. Стельмах);

3) формами особових дієслів, ужитих у безособовому значенні: Тепер він чітко знав... Клин клином вибиває (І. Франко).

Поширеними є моделі фразеологізованих речень, до складу яких входить експресивний компонент що за, що (то) за та залежний змінюваний компонент. Відповідно до вираження змінного компонента виділяємо такі моделі:

модель 1 – що за + іменник: Ну що за напасть!(О. Довженко);

модель 2 – що (то) за + субстантивований прикметник: Прийду, було, до них у гостину – сидять укупці. Що ж то за щасливі! Що ж то за хороші! (Марко Вовчок). 

Функціонально активними є еліптичні речення з частковою реалізацією структурної схеми: Ти – зорею. А я – кленом... Ти – зорею... Ах, коли б так і лишилось у віках! (М. Олійник). З погляду структурної характеристики еліптичні речення – специфічна синтаксична конструкція, лінгвістичний статус якої визначається не тільки її матеріальним наповненням, але й певною смисловою прозорістю.

В усному мовленні поширеними є незакінчені, обірвані речення, які мають структурну схему з відповідним типовим значенням, виступають засобом формування та вираження думок, виконують комунікативну, когнітивну, емотивну функції.

У третьому розділі “Синтаксичні міні-структури як експресивні засоби вираження емотивної та волюнтативної функцій української мови”, який складається з 7 підрозділів, визначається місце розгляданих синтаксичних конструкцій у загальній системі стилістичних засобів вираження емотивної та волюнтативної функцій, аналізуються виражально-зображальні можливості відповідних синтаксичних побудов сучасної української літературної мови, зокрема іменних, дієслівних, прислівникових мінімальних структур, з’ясовуються експресивно-стилістичні функції квазі-речень, досліджується експресія, породжувана стилістичними прийомами та фігурами у формі міні-структур.

Іменні мінімальні структури в смисловому плані – це важливий елемент організації тексту, а в лінгвостилістиці – поширене явище експресії, яке виразно демонструє багатство стилістичних можливостей мови, національний спосіб мислення.

У художньому, публіцистичному та ін. мовленні ефективними є номінативні мінімальні структури, які використовуються з метою показу динамічної зміни картин: І знову шлях. Тополі та могили. Артемівка. Григорівка, Панфили. Остапівка. Карпилівка.... (Л. Костенко ); з метою підкреслення предметно-зорової образності: На пагорбі зеленім хата. Криниця. Ясени. Автомобіль. Стіл на подвір’ї. Пісня – предків біль (Д. Павличко).

Часто вживаними в літературно-художньому дискурсі, усному мовленні є номінативні речення, за допомогою яких передаються стан суб’єкта, його зовнішні риси, природні якості, особливості характеру: Ну ж і люди, ну ж і герої... Орли! (Остап Вишня); Могутній у тебе батя... Трудяга!... Моноліт! (О. Гончар).

Семантика мінімальних номінативних структур поєднує в собі основне буттєве й додаткове значення спонукальної модальності: Гнів! Священний гнів і ненависть до німецьких катів! (О. Довженко).

Важливі лінгвостилістичні функції виконують мінімальні стверджувальні генітивні конструкції, які вживаються для конкретизації та експресивно-емоційної характеристики фактів чи явищ, а відповідно й мають таку семантику: характеристика людини та її діяльності, предметів, явищ, подій; характеристика часу, простору; характеристика дії, ступеня якості: О, клятий, лютий! Ні гріха йому, ні сорому! (Панас Мирний); Тиха Десна. Ані хвильки! (А. Шиян); Життю – ні кінця, ні начала (Б. Олійник); Навколо – ні душечки. Ні, їм таки везло нині (М. Коцюбинський); Ех, і зелено як. А сонця! (А. Головко); З тебе буде прегарна мати, Мартухо! Скільки краси й ніжності!(О. Кобилянська); Бах – і нема. Вереску, гомону скільки! (А. Любченко).

Мінімальні генітивні спонукальні конструкції є засобами, за допомогою яких експресивно маніфестується воля людини: Море і море. Блакить і блакить. Крил мені, крил! Щоб туди долетіть! (Олександр Олесь); Ні слова про спокій! Ні слова про втому! (В. Еллан-Блакитний).

Особливим стилістичним колоритом відзначаються вокативні мінімальні конструкції, зокрема речення-звертання, типові для фольклору: О доле! Доле! Моя ти співаная воле! (Т. Шевченко), а також ті вокативні структури, до складу яких входять займенники: Гей ви, павуки! Як вам там у Нюрнберзі?... Гей ви, дріботінь! Нас ви знищити хотіли? (П. Тичина). Емотивну функцію виконують речення, до складу яких входять звертання, виражені оцінними й емоційно афіксованими словами: Грім і пекло! Відьмо! Ти зрадила мене! Запродала! (І. Франко); Улюню! Ще раз молю і благаю! Благаю, Улько! (М. Куліш). Мінімальні вокативні структури є джерелом художньої енергії, із їх допомогою легко видобувати експресію урочистості, ліричності.

Засобами передачі емотивної та волюнтативної експресії відзначаються дієслівні (однокомпонентні, двокомпонентні) конструкції.

За допомогою відповідної інтонації ними можна експресивно, емоційно виразити супроводжуване вольовим зусиллям значення наказу: Твори! В труді твори життя красу! (П. Тичина); вимоги: О слово! Будь мечем моїм! Ні, сонцем стань! (Олександр Олесь); прохання: О правдо! Де ти є? Прийди! Я гину (П. Тичина); благання: Кріпися, мати!… Жди його, мати, жди, виглядай; заклику: Ми тут. Ми є. Ми – всі. Ми – гурт. Єднаймося! (М. Вінграновський); поради: Не журися! Не сумуй, не проклинай! (Олександр Олесь); заборони: Не нищіть лісів! (Остап Вишня); застереження: Схаменіться! Будьте люди (Т. Шевченко).

Ступінь експресивності словесного волевиявлення залежить від стилістичного прийому, зокрема градаційного нагромадження міні-імперативів: Йди! Перемагай! Живи! Народе український! Ти побореш (П. Тичина); синонімічного та антонімічного використання повтору імператива: Погасни. Змеркни. Зробся. Збийся. Збалакайся. Заметушись (М. Вінграновський); Падай. Злітай. Смійся. Плач. Цілуй дужче, знов і знов (М. Вінграновський); обрамлення вислову повторюваним імперативним реченням: Вітай життя! Що біль дає, і щастя, і красу, і сум; і горе. Вітай життя! (Б.-І. Антонич); анафористичного використання імперативних конструкцій: Сяйте, зорі! Сяйте, чисті! Лийте світ! Сяйте, зорі! Сяйте, чисті! Сипте огнецвіт! (М. Вороний).

У системі експресивних засобів української мови активно функціонують безособові мінімальні конструкції, які є конденсованими, місткими щодо виражального змісту. Вони передають зорові, звукові явища: Відгуло. Відвило. Відшуміло. Тишина як віко на труні (М. Бажан); психічні відчуття й переживання, настрої людини: Сил не стає… Ось де лихо – біда. З ким же лишишся ти, квітко бліда? (Олександр Олесь). Потужних виразових якостей набувають ті мінімальні безособові структури, головний конституент яких виражений фразеологічним сполученням: А всякого зілля, квіток!… Аж в очах мигтить! (Марко Вовчок).

Поповнюють арсенал образних і експресивних засобів мінімальні інфінітивні конструкції, які вносять конотацію розмовності, компресії, підсилюють і увиразнюють зоровий, слуховий образ: Навколо зелено, любо, привільно. Співати б та радіти (І. Пільгук).

Спонукальні інфінітивні структури функціонують з афористичним змістом, набувають значення закличності: Вдатися до втечі?.. Ні. Вистояти. Вистояти. Ні. Стояти. Тільки тут! (В. Стус).

Прислівникові міні-конструкції створюють багатоплановий образ, який впливає на свідомість людини, її розум, почуття: Так ясно й синьо! Жалощі пташини Позатихали в сонячній імлі (Яр Славутич).

Емотивно-оцінно-експресивна номінація експліцитно та імпліцитно закладена в семантиці вигукових, фразеологізованих структур та слів-речень.

Вигукові речення містять у собі цілий спектр людських почуттів і  виражають позитивні та негативні емоції: Ах! В яких таких словах, В рядках скажіть яких На розі днів моїх від болю закричу? Мовчу (Є. Плужник); Тьфу, тьфу, тьфу! Безумний! Що се ти плетеш? (І. Франко). Стилістичним засобом у межах названих структур є інтер’єктивація – вид конверсії, що полягає в переході у вигуки слів з інших частин мови: Овва, який навчитель вишукався. Зась тобі мене вчити. А дивіть! (І. Франко); Це він… Це ж така паскудна людина!… Жах! (І. Багряний).

Емоційно-експресивними домінантами відповідних контекстів є вигукові конструкції, які виконують волюнтативну функцію: Баю, баю, баю! Дровець нарубаю І в печі натоплю (Дитячий фольклор).

Для усного мовлення характерні магізми-прокльони й магізми-заклинання, які відзначаються виразною експресивністю: Цураха на тебе! Якби я вже й світа ніколи не видав! (І. Франко); Ага!! Трясця вашій матері! Отак-о! (І. Багряний).

Серед синтаксичних засобів української мови показовими є нечленовані конструкції, до яких належать слова-речення, що виражають різні модально-логічні значення, примножуючи експресивні засоби мовлення: О так! О так! Князі святі, безгрішні! (І. Франко); Ой, ні! Життя – що стерняста нива: не пройдеш, ноги не вколовши (Панас Мирний).

Стилістично виправданим і доречним є вживання усталених та частково переосмислених фразеологізованих мінімальних структур: Що тут робить? Не дам собі ради! (Т. Шевченко); Грайся! На вогні згориш! Ой не змагайся з богатирством! (П. Тичина).

Окреме місце в системі стилістичних засобів посідають текстологічні конструкції, які поділяються на фігури когезії та композиційні. До традиційного їх використання належать парцеляція, сегментація, еліпсис, апосіопеза тощо : І настане тоді Іще один день велетенського бою. День гніву. В упертості. В смерті. В труді (М. Бажан); Мій народе! Темний і босий! Хай святиться твоє ім’я! (Є.Маланюк); І раптом – лист. Даремний, зайвий, мертвий лист (Є. Маланюк); Дивлюся, сміюся. Дрібні утираю (Т. Шевченко); Спробуй тільки… Заспіваєш тоді…(А. Любченко). Фігура апосіопези належить до засобів емоційного посилення, експресивного вираження думки.

Основні результати дослідження сформульовані у висновках.

Аналіз текстів художнього, публіцистичного, розмовного стилів свідчить, що синтаксичні міні-структури пройшли апробацію на лінгвостилістичну придатність і виявляють неабиякі виражально-зображальні можливості.

Синтаксичні міні-структури в сучасній мовознавчій науці набули нового осмислення. Термін на їх позначення має різні дефініції у працях І.Р. Вихованця, А.П. Загнітка, Г.О. Золотової, Н.О. Кадомцевої, Н.Ю. Шведової та ін. При віднесенні певної синтаксичної конструкції до розряду мінімальних необхідно враховувати формально-синтаксичні, семантико-синтаксичні, комунікативні, мовні й мовленнєві чинники.

За формально-синтаксичними особливостями названі структури вирізняються синтаксичними зв’язками і виокремленими на їхній основі компонентами формального типу. У семантико-синтаксичному плані міні-структура створюється синтаксичними відношеннями та компонентами значеннєвої природи. У сфері мови мінімальні конструкції є типовим, абстрагованим від мовленнєвої репрезентації зразком, моделлю, за якими в мовленні утворюються конкретні речення.

Оскільки основними ознаками розгляданих мінімальних конструкцій є структурні параметри відповідної будови, граматична достатність, смислова завершеність, є підстави визначити їх як мінімально-достатнє сполучення взаємозумовлених синтаксичних конституентів, що утворюють комунікативну одиницю з певним типовим значенням.

Мінімальні синтаксичні структури являють собою моделі, які здатні наповнюватися різним лексичним матеріалом. Структуровані моделі аналізованих речень поділяються на одно- та двокомпонентні, але при цьому є виключно одноядерними або без’ядерними, тобто характеризуються лише одним предикативним центром – іменним або дієслівним – чи кваліфікуються як еквіваленти речень. Слова та словоформи у міні-структурах набувають статусу конституентів, що мають функціональне навантаження.

Найбільш продуктивними є такі різновиди мінімальних конструкцій: іменні, дієслівні, прислівникові; квазі-речення, зокрема вигукові, фразеологізовані та слова-речення. Усі вони є експресивними засобами і при вмілому використанні засвідчують мовну майстерність письменника (мовця), накладають відбиток на його індивідуальний стиль.

Міні-конструкції відзначаються широкими можливостями трансформування в синонімічні та антонімічні варіативні структури і мають значний потенціал у вираженні емотивного та волюнтативного змісту. Експресивність українських волюнтативів породжена і змістом, і формою. Результативність вольового впливу значною мірою зумовлена словесним лаконізмом, поняттєвою чіткістю, семантичною прозорістю, структурно-граматичною простотою. Волюнтативна функція мови синтезує в єдиний комплекс усі виражальні засоби: парадигми дієслів; вигукові, номінативні, генітивні, вокативні, еліптичні конструкції, слова-речення, фразеологізовані міні-речення; стилістичні фігури. Основними, стрижневими елементами цього комплексу є імператив і спонукальна інтонація.

Експресивний заряд створюється за допомогою мінімальних конструкцій різної модальності – стверджувальними, заперечними, питальними, спонукальними, окличними реченнями, які виражають широкий діапазон емоцій, почувань, оцінок.

Міцну опору емотивна та волюнтативна експресія знаходить у мінімальних іменних структурах – номінативних, генітивних, вокативних.

Мінімальні іменні конструкції передають напругу думки й почуттів, вольове й емоційне ставлення до предмета мислення. Вони виконують характерологічну, текстотвірну, символічну функції.

Емотивно-волюнтативна експресія в сучасній українській мові забезпечується колоритними мінімальними дієслівними конструкціями: означено-особовими, неозначено-особовими, безособовими, інфінітивними. Підсилюючи ліризм тексту, виконуючи сюжетотвірну роль, вони є засобами більш глибокого відтворення духовного світу людини. Мінімальні дієслівні конструкції експресивно, емоційно виражають супроводжуване вольовим зусиллям значення наказу, вимоги, прохання, благання, заклику, поради, заборони, застереження.

Засобами вираження емотивної, волюнтативної експресії є прислівникові мінімальні структури із семантикою зорового, слухового, а також внутрішнього сприймання, які створюють у тексті характерні описи – опис зовнішнього середовища й опис внутрішнього стану персонажа, оповідача.

Використання письменниками, мовцями різноманітних емоційно-експресивних засобів, характерних для живого (спонтанного) українського синтаксису, ґрунтується на розумінні впливу психічного стану людини на структуру словесного вираження її думок. До таких засобів належать вигукові, фразеологізовані міні-речення, слова-речення.

Семантика вигукових структур у писемному мовленні розкривається на широкому контекстуальному тлі, в усному ж мовленні її можна визначити за інтонацією. Вигукові конструкції виражають емфатичні та інші підвищено-почуттєві стани суб’єкта, служать для безпосереднього емоційного виявлення переживань, відчуттів, афектів, вольових імпульсів.

Емотивній, волюнтативній, експресивно-стилістичній функції сучасної української мови підпорядковуються мінімальні фразеологізовані та напівфразеологізовані структури. Надзвичайно виразними є конструкції на означення фізичних дій і явищ та їх характеристики, зовнішнього виявлення психологічного стану, для змалювання сенсорної діяльності, зорових і слухових сприймань. Ці речення створюють численні емоційно-оцінні конотації, мають конкретно-чуттєвий тон, позначені враженням безпосередності спілкування, сповнені поетичним колоритом.

Слова-речення – це короткі формули, що використовуються учасниками комунікативної ситуації для вираження почуттів, характеризуються сталістю форми й синтаксичною функцією нечленованого речення. Такі мінімальні структури відображають типові ситуації, вказують на соціальний контекст і роль у ньому мовця, завжди зумовлені антиномією “мовець – слухач.” Послуговуючись саме цими емоційно-експресивними засобами, мовець враховує емоційний досвід, психологічну налаштованість адресата, а також імовірність чужого співпереживання.

У результаті актуалізації експресивних засобів синтаксису мовлення набуває емоційності, проте мінімальні конструкції мають неоднакові можливості для створення мовної емоційної експресії. Найбільш виразними є парцельовані, сегментовані конструкції, усічені структури, еліптичні конструкції, стилістичні фігури повтору, градації.

Парцельовані конструкції виконують у тексті змістопідсилювальну й ритмомелодійну функції, є засобом створення блокової інформативної презентації.

Сегментовані ад’єктивні, субстантивні мінімальні структури набувають рельєфності, сили й виразності, деталізують та підкреслюють важливі зовнішні риси людини, особливості вдачі, психологічного стану, зберігаючи оригінальну тональність і неповторну лінгвостилістичну вишуканість.

Фігура умовчання, яка реалізується через незакінчені речення, має виразне експресивно-стилістичне забарвлення. Таким мінімальним конструкціям у мовленні, особливо художньому, властиві комунікативно-когнітивні, експресивно-стилістичні функції, що пов’язуються з образним відтворенням дійсності, змалюванням характерів героїв літературних творів, а також із вираженням конотативних значень.

Еліптичні конструкції з високою акцентною, інтонаційною та смисловою концентрацією реалізують авторську суб’єктивну модальність, спрямовуючи читацьку реакцію. Вони набувають суттєвого мовностилістичного значення, посилюють концептуальне авторське самовираження.

Фігури повтору, градації у складі міні-структур виражають численні факти чуттєвого стану людини, її волевиявлення. Вони поглиблюють художню семантику, зміцнюють виражально-зображальну силу вислову.

Мінімальні синтаксичні структури служать засобом виразності художнього, публіцистичного та розмовного мовлення, забезпечуючи широкі можливості для виявлення суб’єктивно-оцінної семантики й індивідуального стилю.