ПУРИСТИЧНІ ТЕНДЕНЦІЇ В ПРОЦЕСІ УНОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ПУРИСТИЧНІ ТЕНДЕНЦІЇ В ПРОЦЕСІ УНОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ
Альтернативное Название: ПУРИСТИЧЕСКИЕ ТЕНДЕНЦИИ В ПРОЦЕССЕ нормирования УКРАИНСКОГО литературного языка
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульова­но мету й завдання, окреслено об’єкт і предмет, методи та прийоми дослідження, визначено наукову новизну, теоретичну й практичну цінність отриманих результатів, вказано форми їх апробації, зазначено особистий внесок здобувача та кількість публікацій, які відображають основні результати дослідження.


У першому розділі „Пуризм як суспільно-лінгвістичне явище” проаналізовано пуризм як специфічний вияв процесів унормування мови, визначено й охарактеризовано основні положення теорії пу­ризму з урахуванням впливу мовних та позамовних чинників.


Потребу вирішення теоретичних проблем мовної норми усві­домлювали вже мовознавці кінця ХІХ – 20‑х рр. ХХ ст. (А. Кримський, О. Курило, О. Синявський, В. Сімович та ін.), проте детальніше це питання досліджували в 60–70‑х рр. ХХ ст. (М. Жовтобрюх, В. Іцкович, А. Коваль, М. Пилинський та ін.). Практичний аспект дослідження норм української мови набагато проблемніший, ніж теоретичний, оскільки безпосередньо пов’язаний з реалізацією мовних одиниць у різних комунікативних ситуаціях. Висвітленню практичних проблем, що виникали впродовж різних періодів нормотворення, в українському мовознавстві присвячено чимало праць (Б. Антоненко-Давидович, Н. Бабич, С. Головащук, С. Єрмоленко, Р. Зорівчак, С. Караванський, М. Лесюк, О. Пономарів, О. Сербенська, Є. Чак та ін.).


У сучасному мовознавстві розв’язання теоретичних та практичних проблем мовної норми соціально детерміноване (Б. Ажнюк, Л. Масенко, О. Стишов, Л. Струганець, Л. Ткач, О. Ткаченко, Г. Яворська та ін.). Проте не лише спільнота впливає на норму, одночасно відбувається й зворотний вплив: як стала й загальноприйнята, мовна норма виконує в суспільстві функцію об’єднання як окремих груп, так і нації в цілому. Оскільки норма – соціально-мовне явище, її формування відбувається під впливом суспільно-лінгвістичних тенденцій, зокрема пуристичних.


Пуристичні тенденції, як і будь-які інші мовні тенденції, – це сукупність екстралінгвальних та інтралінгвальних чинників, які спри­чинюють зміни в мові певної нації у конкретному часовому проміжку. Характеризуючи мовну тенденцію як діахронійну зміну, визначаємо, що пуристичні тенденції мають здатність протистояти літературній нормі в умовах соціальних зрушень, як правило, демократичних, і чим істотніші суспільні зміни, тим активнішим й різнобічнішим є це проти­ставлення. Наприклад, яскраво виражені пуристичні тенденції в україн­ській літературній мові 20‑х рр. ХХ ст., кінця ХХ – початку ХХІ ст. можемо порівняти з окремими пуристичними виявами в 60‑х рр. минулого століття.


Проблема норми й системи мови досліджена у працях українських лінгвістів М. Пилинського, Л. Струганець, Г. Яворської та інших з різних позицій, за якими встановлено, що норма – це системне явище. Конкурування між системними (літературними) елементами в пуристичному контексті відбувається за такими моделями: запозичений варіант – питомий варіант (блондинка – білявка, трактувати – тлумачити); варіант-калька – питомий варіант (волокита – тяганина, сотовий – стільниковий); варіант-варваризм – питомий варіант (мерсі – дякую, о’кей – добре); запозичений за посередництва панівної мови варіант – запозичений без посередництва варіант (апельсин – помаранча, кофе – кава) і т. ін.


В основі активізації варіативного вжитку, крім зовнішнього со­ціального чинника, паралельно існує і внутрішньомовний – конфлікт між формою (з обмеженими можливостями) та змістом (з необмеже­ними потребами). Зокрема, для явища пуризму характерне модифі­кування чи заміна мовних елементів при незмінності самого змісту, наприклад, пуристично невиправдане залучення до вжитку в сучасній українській мові слова котон та його похідних, оскільки існує відповідник бавовна. Прикладом модифікування мовних одиниць є повна або часткова заміна запозичених словотвірних морфем питомими відповідниками, а саме: кросворд (з англ. cross-wordcross – хрест і word – слово) („Словник іншомовних слів”, 2000) – хрестослів (газета „Час”, Чернівці). Однак для ефективного розвитку мовної норми функціонування паралелей не може бути постійним.


Відповідність кодифікації сучасним нормам – обов’язкова умова повноцінного функціонування мови. Відмову визнати право літера­турної норми за тими явищами, які фактично вже стали нормою, варто визначити як небезпечну орієнтацію на стару норму (Л. Струганець). Серед таких явищ можемо розглядати й вияви пуризму (наприклад, заміну активних дієприкметників, не властивих українській мові, проте популяризованих за настановою „зближення мов” у радянські часи: відпочивальник замість відпочиваючий, керівник замість керуючий, командувач замість командуючий і т. ін.).


Критерії, що регламентують доцільність чи недоцільність вилу­чення запозичень і позалітературних елементів, такі: 1) стилістична тотожність (архітектор ¹ будівничий, демонструвати фільм ¹ крутити кіно); 2) семантична тотожність (білет ¹ квиток, оригінальний ¹  своєрідний); 3) здатність мовних одиниць утворювати словотвірні гнізда (медикаменти – ліки, але медикаментозне лікування); 4) висока лексична валентність (за умов високої валентності мовна одиниця – вияв пуризму – може функціонувати в загальній системі мови (інформувати – повідомляти, модернізація – удосконалення); за умов низької валентності вона переходить у стилістичну площину (автомобіль – самохід, волейбол – відбиванка)); 5) прозорість форми, тобто зрозуміле відтворення значення чи поняття у мовній одиниці, т. зв. прозора етимологія (волонтер – доброволець, конфліктувати – ворогувати); 6) реальність (не штучність), тобто здатність забезпечувати комунікативні потреби мовця (діаспорарозсіяння, гібрид – мішанець); 7) поширеність серед мовців з урахуванням двох культурних ареалів: центрально-східного й західного (димар – комин, чашка – філіжанка). Отже, у процесі унормування мови розмежувати мовні одиниці на „пуристично бажані” й „пуристично небажані” можемо лише за умови детального лінгвістич­ного дослідження кожної з них з урахуванням здатності забезпечити повноцінне спілкування в національному комунікативному просторі.


Мовна ситуація, передбачаючи наявність мовних контактів, впливає на ступінь прихильності мовців до рідної мови (Г. Вусик). Високий рівень внутрішньої самооцінки зумовлює виникнення пуристичних тенденцій як демонстрації можливостей рідної мови, де першочергово визнано самобутність власних мовних одиниць на противагу запозиченим. Визначальними для пуристичних дій є певні ознаки запозичених одиниць, тому що вияви мовного пуризму не спрямовані проти чужого у мові вза­галі, але завжди проти „конкретного” чужого (Г. Яворська). Пуристичної критики зазнають здебільшого іншомовні слова, інтернаціоналізми, структурні кальки, словотвірні запозичення та варваризми.


Суспільна оцінка якості рідної мови межує з поняттям мовної свідомості. Активізація глибинного рівня мовної свідомості відбувається за наявності варіативних одиниць, коли виникає потреба пояснити вибір одного варіанта й усунення іншого. Наприклад, ситуація, коли соціум негативно сприймає вплив колишньої панівної мови, спонукає до вилучення мовних варіантів, схожих на відповідники у мові-асиміляторі.


Мовна політика регламентує характер суспільного ставлення як до явища мовного пуризму загалом (теоретичний аспект), так і до конкрет­них його виявів у мові зокрема (практичний аспект). Наприклад, „організований” пуризм характеризують три фази: 1) пуризм як позитив­не явище, що пробуджує прогресивні сили; 2) етап застою (стагнації), коли розвиток припиняється; 3) переродження пуризму в мовний шовінізм (М. Веденов). Для називання „організованого” виду пуризму, який характеризуємо як шкідливий, оскільки він поглиблює різницю між розмовною й літературною мовою, використовуємо термін надмірний пуризм.


Мовне планування, що включає етапи вибору норми, її кодифі­кацію, впровадження й подальше вдосконалення або переосмислення, позначене впливом мовної свідомості, яка визначає мовні смаки суспільства. Тому пуристичні тенденції частіше підтримує народ, який відчуває небезпеку денаціоналізації. У межах мовного планува­ння, спрямованого на очищення від „чужого”, не обов’язково творити нові питомі елементи, якщо є можливість скористатися наявними, лише змінивши їхній статус у семантичній або стилістичній площині.


У другому розділі „Основні етапи українського мовного пуризму та його вплив на формування норм української мови” розглянуто етапи найпотужніших пуристичних хвиль у розвитку сучасної україн­ської мови. Пуристичні тенденції набувають специфічних рис не лише в різних мовах, а й вирізняються певними особливостями в межах однієї мови впродовж певних періодів її розвитку. В історії української писем­ної мови виокремлюють пуризм українсько-білоруських кодифікаторів норм церковнослов’янської мови, авторів граматик ІІ пол. XVI – початку XVII ст. Однак найвиразніші пуристичні процеси припадають на кінець ХІХ ст., окремі періоди ХХ ст. та початок ХХІ ст.


Специфіка українського пуризму наприкінці ХІХ ст. визначена різними чинниками: по-перше, розвиток української мови відбувався за неоднакових умов, створених державами, до складу яких входили українські землі; по-друге, українські дослідники – представники різних ареалів – дотримувалися різних поглядів на джерела і шляхи розвитку української літературної мови. Внутрішній конфлікт став причиною протистояння двох мовних традицій: центрально-східної з впливом російської та південно-західної з впливом польської та німецької мов, і відповідно зумовив появу „українських” та „галицьких” пуристів. У мовознавчих розвідках Б. Грінченка, І. Франка, І. Нечуя-Левицького, В. Самійленка, А. Кримського, присвячених аналізові української писем­ної мови переважно художнього та публіцистичного стилів, з’являються терміни пуризм, пурист, пуристичний тощо.


Впливом пуристичних тенденцій позначені перекладні лексикогра­фічні праці кінця ХІХ – початку ХХ ст., які виконували функцію тлумач­них видань: „Словарь російсько-український” М. Уманця та А. Спілки (Львів, 1893 – 1898), „Русско-малоросский словарь” Є. Тимченка (Київ, 1897 – 1899), „Словарь української мови” Б. Грінченка (Київ, 1907 – 1909). Наприклад, Є. Тимченко використав питомі одиниці або паралель­но із запозиченнями: ассимиляція – привподоба, асиміляція; пластырь – плястеръ, пóлипка; або як абсолютні замінники: ревматизмъ – ломéць, гостéць; фанатизмъ – загорúлисть (зберігаємо правопис автора. – Р.Д.).


Особливе значення в історії українського пуризму мали 20‑і рр. ХХ ст. Мовознавці-пуристи (М. Гладкий, А. Кримський, Є. Тимченко, С. Смеречинський, І. Огієнко, В. Сімович, О. Курило, М. Наконечний, О. Синявський, М. Сулима) рекомендували вилучати з мовлення „чужі” духові української мови звуки, форманти, лексеми, граматичні форми й синтаксичні конструкції, серед яких: іншомовні слова, зокре­ма терміни: авдієнція – укр. послухання, модуль – укр. замінник; звук [ф], що походить з грецького [θ]: арифметика – укр. аритметика, Афіни – укр. Атени; віддієслівні іменники із суфіксом к(а), на позначення процесу дії: доставка (рос. доставка) – укр. достава, підтримка (рос. поддержка) – укр. підтрим; віддієслівні іменники з формантом нн(я): досліджуваннядосліджувати (має за мету досліджувати, а не має за мету дослідження); іменники з суфіксом ‑тель, окрім давно засвоєних слів, як-от, учитель, Спаситель, гнобитель: рос. воспитатель – укр. виховник; прикметники з суфіксами -очн(ий), ‑ечн(ий): виставочний, копієчний; прикметники іншомовного походження з суфіксом альн(ий): емоціональний – укр. емоційний; прикметники із складниками -подібний, -видний: кулеподібний – укр. кулястий; дієслова з суфіксами ир‑, ‑ір: ла­кірувати (рос. лакировать) – укр. лакувати; дієслова на ся в пасивному значенні: замість братися, ділитися, досліджуватисябрано, ділено, досліджувано; активні дієприкметники на чий,ча,че; ший, ша, ше: становища, вимагаючого реальної здатности до влади замінити на становища, що вимагає реальної здатности до влади; синтаксичні кальки: мати місце (з рос. иметь место) – укр. бути, відбуватися, коїтися; конструкції на но, ‑то + було, буде: було звернено, було об’явлено тощо.


Нова політика, проголошена у 30-х роках ХХ ст., засудила україн­ський пуризм як „буржуазний націоналізм у мові”. Тому явище пу­ризму в українському радянському мовознавстві досліджували, як правило, з викривальною метою, наголошуючи на недоліках нормо­творчої діяльності мовознавців-попередників та оминаючи позитивні ознаки пуристичних тенденцій.


Пуристичні настанови 60‑х – середини 80‑х рр. ХХ ст. (праці Б. Ан­тоненка-Давидовича, С. Єрмоленко, К. Ленець, А. Бурячка та ін.) щодо слововжитку питомих українських конструкцій не можна назвати тенденцією, проте доречно визнати факт появи поміркованих пуристичних виявів у структурі української мови як наслідку політичної та мовної „відлиги”. Функціонуючи поза ідеологічними настановами, мова діаспори увібрала лінгвістичні введення 20‑х рр. ХХ ст., тому пуристичні тенденції в діаспорному варіанті української літературної мови засвідчені в лексикографічних працях, наукових розвідках, періодичних виданнях тощо.


Сьогодні дослідження норм української літературної мови відбу­вається у двох напрямах: під впливом рекомендацій пуристичної мовознавчої школи 20‑х рр. ХХ ст. і за настановами антипуристичної лінгвістичної школи 30‑х – І пол. 80‑х рр. ХХ ст. Аргументована позиція прихильників пуристичної школи (С. Караванський, В. Німчук, О. По­номарів, І. Вихованець, Л. Масенко, О. Сербенська, М. Волощак, Р. Зо­рівчак, В. Радчук, З. Терлак, І. Фаріон та ін.) зумовлює численні вияви пуризму на всіх рівнях української мовної системи.


Третій розділ „Типологія пуристичних виявів у сучасній українській мові” містить аналіз виявів пуризму:


1) у звуковій системі сучасної української літературної мови (вияви в орфоепії та акцентуації, а саме: заміна [г] на [ґ] у словах іншомовного походження: гатунок – ґатунок, гран-прі – ґран-прі; заміна [л] на [л´] у запозиченнях: блокнот – бльокнот, фольклор – фолькльор; заміна початкового [і] на [и]: іншомовний – иншомовний, іржа – иржа; використання [т] та [ф] в іншомовних словах: міф – міт, орфоепія – ортоепія; заміна ау на ав у запозиченнях: аудиторія – авдиторія, лауреат – лавреат; заміна іана ія в іншомовних словах: абревіатура – абревіятура, матеріал – матеріял; заміна тр, др на тер, дер: міністр – міністер, Олександр – Олександер; послідовне дотримання чергування [о], [е] з [і]: не Антон, а Антін, при словозміні не Білозіра, а Білозора; заміна подвійного наголошування: вúдúмий (рос. вúдимый) на видúмий, перéспíв на перéспів; розрізнення наголосу в іменниках дії та іменниках наслідку дії: обладнáння (дія) – облáднання (наслідок дії, у значенні апаратура) тощо);


2) у морфології сучасної української літературної мови (заміна форм чоловічого роду формами жіночого: медаль – медаля, оазис – оаза; заміна форм чоловічого роду формами жіночого в назвах професій чи занять: громадський діяч – громадська діячка; лікар – лікарка; заміна флексії і в родовому відмінку однини іменників третьої відміни на и: любові – любови, самостійності – самостій­ности; перевага синтетич­них форм над аналітичними в утворенні найвищого ступеня порівняння прикметника: наймолодший, якнаймолодший, щонаймолодший; ви­користання прислівника замість прийменниково-іменникових форм чи іменника в орудному відмінку: завзято замість із завзяттям, завширшки замість шириною; особливу увагу звертаємо на можливості заміни активних дієприкметників, пропоновані мовознавцями: однослівні іменникові замінники (бенкетуючий – бенкетар, керуючий – керівник, спостерігаючий – спостерігач), однослівні прикметникові (відмираючий – напіввідмерлий, страждаючий – стражденний), описові замінники (стабілізуючий – який (що) стабілізує) та ін.);


3) у словотворі сучасної української літературної мови (утворення іменникових форм із використанням питомо українських суфіксів ик, ач, ець: відпочивальник, речник, відповідач, обчислювач, податківець, посадовець; рідше – ар (‑яр), ‑ун: килимар, хмеляр, берегун; уникнення громіздких конструкцій за допомогою творення слів-універбатів: кримінальник„кримінальний злочинець”, кульгавець„кульгавий чоловік”, радянець – „громадянин Радянського Союзу”; уникання іменників із суфіксом ‑к(а) на позначення дії та їх заміна суфіксом ‑нн(я) або використання безафіксної деривації: перевозкаперевезення і перевіз, розділкарозділення і розділ; утворення прикметникових форм, здатних замінити кальки з російської мови, за допомогою формантів енн, анн(янн), ущ(ющ), ч: невідверненний замість невідворотний, неспійманний замість невловимий, спалахущий замість спалахуючий; запам’ятовчий замість запам’ятовувальний, перетворчий замість перетворювальний; заміна прикметникових компонентів подібний, видний суфіксами уват‑ (‑юват‑), ‑аст‑ (‑яст‑): листоподібний – листуватий, голкоподібний – голчастий; заміна суфікса ува на а в утворенні інфінітивних форм дієслів:  витягати, а не витягувати, розсувати, а не розсовувати; спостерігаємо вияви напівпуризму, – коли українським елементом замінюють лише якусь морфему: алогічний – нелогічний; антибактеріальний – проти­бактеріальний; аванзал – передзал; авантюрист – авантюрник; автокар – автовізок; інонаціональний – чужонаціональний; бізнесмен – бізнесовець);


4) у лексиці сучасної української літературної мови (заміна етранжизмів українськими відповідниками: дискомфорт – незручність; еквівалент – відповідник; квота – частка, частина;  модерний – новітній; унікальний – винятковий; створення власне українських термінологічних лексем: персоніфікація – уособлення; юстиція – правосуддя; кредитор – позикодавець; координата – значник; перцепція – сприйняття; аномалія – відхилення; вилучення лексичних одиниць, схожих на слова російської мови: благополуччя – добробут, щастя, гаразди; вникати – заглиблюватися, осягати; співробітництво – співпраця; вилучення фразеологізмів із запозиченими елементами: бути на авансцені – бути в усіх перед очима);


5) у синтаксисі сучасної української літературної мови (заміна конструкцій, які не відповідають специфіці української мови: завдати шкоду – завдати шкоди (протиставлення російського та українського керування); у найближчий час – найближчим часом (протиставлення російського та українського узгодження); дирекцією запропоновано – дирекція запропонувала (уникнення форм на но, то); займатися учителюваннямучителювати (уникнення дієслова займатися у значенні „робити, здійснювати що-небудь”); думки від зустрічі – думки про зустріч; взятися за роботу – взятися до роботи; по закону – за законом; при вивченні цієї проблеми – вивчаючи цю проблему (заміна компонентів прийменникових конструкцій, не властивих українській мові); давайте працювати – працюймо (вилучення частки давайте в спонукальних конструкціях) тощо).


Суперечлива сутність пуризму не дозволяє беззастережно залучати до літературної мови всі пропоновані конструкції, але важливо не про­ігнорувати можливість звільнення української мови від непотрібних, накинутих елементів.


У четвертому розділі „Якісно-кількісний аналіз готовності сучас­них мовців сприйняти заходи пуристичного спрямування” подано результати анкетування 500 студентів Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича впродовж 2005 – 2006 років.


Результати аналізу мовного оточення свідчать про мовно-культурні особливості Буковинського краю: частіше чують українську мову 54,2 % опитаних; українську й російську – 30,2 %; румунську – 7,4 %; російську –2,6 %; українську й румунську – 2,2 %; українську, росій­ську і румунську – 2,2 %; російську й румунську – 1,2 %. У родинному колі студенти надають перевагу рідній мові, уникаючи двомовного чи тримовного спілкування: виключно українською розмовляють 67,8 %, румунською – 14,6 %, російською – 7,6 %. У ситуації товариського спілкування чинником обрання мови є не тільки позиція реципієнта, а й ставлення оточення до тієї чи тієї мови. Двомовному спілкуванню (російська й українська мови) надають перевагу 98,8 % українців за національністю. Мовна картина на навчанні / роботі визначила високий показник послуговування українською мовою, зумовлений насамперед її державним статусом (89,6 %).


Кількісний аналіз засвідчив, що фонетико-фонологічний рівень – неблагодатний ґрунт для пуристичних дій, що зумовлено переважним впливом розмовного мовлення та певною дезорієнтацією мовців у сучас­них умовах частого ігнорування нормою у ЗМІ: глохнути (40,8 %) – глухнути (58,2 %); соціальний (96,2 %) – соціяльний (3,8 %); шуфляда (48,6 %) – шухляда (47,2 %); респонденти надають перевагу норматив­ному наголошенню лише у двох випадках із десяти запропонованих.


Незважаючи на те, що респонденти лише частково послуговуються притаманними українській мові морфологічними одиницями, вбача­ємо схвалення пуристичних настанов, зокрема в обмеженому вжитку активних дієприкметників та у використанні родових форм, властивих українській мові: виконуючий (29,8 %) – виконавець (69 %); керуючий (10,4 %) – керівник (89,6 %); кризис (5,6 %) – криза (94,2 %); продажа (16,6 %) – продаж (82,2 %).


Результати анкетування підтверджують часткову готовність респондентів сприйняти пуристичні зміни на словотвірному рівні, зокрема рекомендації мовознавців-пуристів підтримані в ужитку іменників з питомими формантами: випічка (48,4 %) – випікання (49,6 %); вирубка (3,6 %) – вирублення (45,2 %) – вируб (19,2 %); перевозка (1,8 %) – перевезення (96,4 %) – перевіз (1,8 %); садовод (8,4 %) – садівник (91,2 %); витягувати (59,6 %) – витягати (39,2 %).


Дослідження реакції опитаних на пуристичні пропозиції, що стосуються лексичного рівня, свідчить про значний вплив білінгваль­ного середовища (українсько-російського) на вибір того чи того варіанта: благополуччя (51,6 %) – добробут (47,4 %), однак помітна незначна перевага українських відповідників: доходи (29,4 %) – прибутки (58,8 %); клумба (49,2 %) – квітник (50,8 %); секрет (45 %) – таємниця (50,6 %). Невпевненість щодо правильного використання слова валіза (73,8 %) закономірна (46,6 % покладаються на думку оточення), оскільки це запозичення з польської мови, але, на відміну від чемодан (26,2 %), воно нормативне. Пуристичні пропозиції частково виявлені й у виборі найточнішого лексичного варіанта: бізнесмен (21 %) – бізнесовець (0,4 %) – підприємець (78,6 %); вертоліт (35,8 %) – гелікоптер (57,2 %) – гвинтокрил (7 %); фотографія (43,8 %) – фотокартка (44,2 %) – знімок (8,4 %) – світлина (3,6 %); чашка (67,6 %) – філіжанка (2,6 %) –
горнятко (29,8 %).
Уподобання респондентів щодо наведених відповід­ників часто не збігаються з чинними лексичними нормами. Опитані запропонували нормативні варіанти: до адресатодержувач (55,4 %); до дефектнедолік (28,4 %), вада (21,2 %), хиба (2,2 %); до ідеальнийдосконалий (20,2 %), бездоганний (18,6 %), найкращий (14,8 %), довершений (8,2 %); до шансможливість (34,2 %), нагода (22,6 %), змога (10,2 %); до витокиджерела / джерело (57,4 %); до малоімущий
малозабезпечений (39,4 %), бідний (21,2 %), незабезпечений (10,8 %); до ранимийчутливий (22,4 %), вразливий (20,8 %), чуттєвий (18,2 %),
чуйний (6,4 %), болісний (4,2 %), слабкий (3,8 %); до ядотрута (69,4 %). До чужомовних утворень позитивно ставиться 75 % респондентів, негативно – 19 %.


Схильність сучасних мовців до питомих українських синтаксич­них засобів зафіксовано в усіх запропонованих ситуаціях вибору: на цей раз (10,4 %) – цього разу (89,2 %); по хворобі (22,4 %) – через хворобу (76,8 %); по вихідних днях (15,8 %) – у вихідні дні (39,6 %) – вихідними днями (43,4 %); при обставинах (18 %) – за обставин (81,2 %); при виконанні обов’язку (18,2 %) – під час виконання обов’язку (52,4 %) – виконуючи обов’язок (28 %).


Загалом можемо констатувати схильність сучасних мовців до пу­ристичного уточнення, удосконалення чинних норм. Водночас отри­мані кількісні результати свідчать і про недостатню підготовленість значної частини мовців до таких змін і, відповідно, необхідність спрямованої, виваженої та систематичної праці в цьому напрямку.


 


ВИСНОВКИ


 


Історичний розвиток мови характеризують стабільність – якщо мова розвивається природним шляхом, та відчутні структурно-семантичні зрушення – якщо в мову штучно впроваджують чи вилучають з неї певні елементи. Це здебільшого пов’язане з суспільно-політичною ситуацією в країні: влада використовує мову як засіб ідеологічного впливу.


Розвиток сучасної української мови позначений активним вико­ристанням питомих одиниць, зумовленим переосмисленням україн­ським суспільством якості власних духовних цінностей, зокрема рід­ної мови. В українській лінгвістиці пуризм характеризують як багато­гранне явище, що є невід’ємним складником процесів унормування та переосмислення чинних норм.


З огляду на важливу роль пуризму в процесі нормотворення виокремлюємо три етапи, за якими пуристичні тенденції набувають ознак прогресивного явища: 1) початковий етап численних пуристичних виявів, що характеризує наявність великої кількості пропозицій слово­вживання; 2) етап формування критеріїв аналізу, відбору мовних одиниць; 3) завершальний етап – утвердження норми (кодифікація).


Пуризму властиві такі ознаки: 1) вилучення складних, незрозумілих іншомовних елементів та нововведень, які мають синонімічні відповід­ники з прозорою семантикою (консенсус – згода; пріоритет – перевага, першість); 2) несприйняття іншомовних слів, які вже стали нормою й активно використовувані, заміна їх власними новотворами (пилосос – пилосмок, порохотяг; турист – мандрівець) або, що характерно для сучасного українського пуризму, залучення лексем, пропонованих до вжитку мовознавцями-пуристами 20-х років і заборонених або суттєво обмежених у використанні в часи радянської мовної політики, т. зв. реабілітація мовних елементів (карта – мапа; паралельний – рівнобіжний); 3) усунення з ужитку мовних одиниць, тотожних з їх відповідниками у мові, яка була панівною, і залучення власних ресурсів – це протиставлення українського та російського варіантів: ранимий – вразливий; співпадати – збігатися; 4) намагання очистити мову від нелітературних елементів: територіальних діалектизмів (білиця – білка; грипа – грип); соціальних діалектизмів, зокрема жаргонізмів, арготизмів (кинути – ошукати; бабло – гроші); суржикових форм (міроприємство
– захід; налог – податок; слідуючий – наступний
).


Намагання позбутися запозичень та позалітературних елементів доцільне в мові тоді, коли воно сприяє відродженню норм української мови, поверненню її самобутності. Але пуризм як надмірна норма – небажане явище, оскільки внаслідок дії цієї тенденції припиняється природний розвиток мови, а це перешкоджає реалізації її внутрішніх словотвірних можливостей.


Позитивне в пуризмі – прагнення залучити якомога більше власних рис до вжитку (зовнішній вияв пуризму), намагання очистити літературну мову від надмірного використання позалітературних елементів (внутрішній вияв пуризму). Це стимулює розвиток націо­нальної мови і культури загалом, залучаючи всі її можливості для власного словотворення.


Негативним є надмірне прагнення очистити мову від запозичень (зовнішній вияв пуризму) і зарахування діалектизмів та інших поза­мовних елементів до розряду „непотрібних” слів (внутрішній вияв пу­ризму). Такий підхід може призвести до збіднення виражальних можливостей мови, оскільки до відкинутої лексики можуть потрапити і власне українські слова. Найчастіше це трапляється тоді, коли мовець керується не науковими критеріями, а тенденційними моти­вами. Тому прагнення до відновлення й відтворення українських нормативних одиниць, які опинилися поза межами літературної мови внаслідок русифікації, повинно мати наукове підґрунтя, зокрема спиратися на дослідження появи слова в українській мові, аналіз його зовнішньої та внутрішньої форм тощо.


Кожен етап українського пуризму вирізняється специфічними рисами. У 20‑х рр. ХХ ст. мовний пуризм був притаманний літератур­ній нормі й поширювався на народнорозмовну мову. Кінець ХХ ст. – початок ХХІ ст. позначений появою пуристичних тенденцій у живому мовленні з подальшою фіксацією в лексикографічних працях. Проте і для першої, і для другої хвиль пуристичних виявів характерні схожі суспільні та лінгвістичні особливості, а саме: протистояння різних культурно-мовних ареалів та представлення виявів пуризму на всіх структурних рівнях української мови.


Особливість українського мовного пуризму – в системності пу­ристичних виявів: у звуковому ладі, морфології, словотворі, лексиці та фразеології, синтаксисі.


Проведене анкетування засвідчило готовність сучасних мовців сприйняти й схвалити пуристично обумовлені заходи щодо вдоско­налення норм сучасної української мови. Особливо виразно таке позитивне сприйняття характерне для лексико-семантичного та синтаксичного рівнів, норми яких позначені рухливістю, змінюваністю. Найменша готовність визнати доцільність пуристичних заходів на фонетико-фонологічному рівні.


Пуризм як суспільно-мовне явище в жодному разі не можна тлу­мачити тільки як ознаку попередніх епох, а потрібно розглядати як активний складник сучасного мовотворення.


Результати дослідження є перспективними для української лінгві­стики, оскільки спонукають до подальших студій процесів змін на різних рівнях сучасної української мовної системи, визначення місця пуристичних виявів у процесі унормування сучасної української літературної мови, удосконалення її лексикографічних описів, створе­ння довідників та посібників зі стилістики та культури мовлення.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины