ІНТЕРНЕТ-КОМУНІКАЦІЯ: КОГНІТИВНО-ПРАГМАТИЧНИЙ ТА ЛІНГВОКУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТИ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір теми й актуальність обраної проблематики, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання та методи дослідження, розкрито наукову новизну, актуальність, теоретичне й практичне значення отриманих результатів, а також охарактеризовано матеріал дослідження.

У розділі 1 “Теоретичні основи дослідження Інтернет-комунікації” розробляється поняття Інтернет-кому­ні­кації, визначаються його когнітивно-прагматичні складники; дослід­жується специфіка норми й узусу в Інтернет-комунікації, реалізація дихотомії ‘норма – узус’ у віртуальному дискурсі; ідентифікуються ознаки віртуального дискурсу, розглядається співвідношення понять гіпертекст і віртуальний дискурс; обґрунтовується ключове значення категорії віртуальна мовна особистість у когнітивно-прагма­тичній організації Мережі.

Актуальність визначення теоретичних основ Інтернет-комунікації обумовлена необхідністю вироблення єдиних критеріїв і підходів для дослідження цього нового для сучасної лінгвістичної науки феномена. Нова парадигма зумовлює формування терміносистеми. Термін є одним із найвищих рівнів концептуалізації, компонентом системи літературної (національної) мови й особливо значущою одиницею наукового знання. Формування терміносистеми Інтернет-комунікації має міжкультурний, міжнародний характер. Нові терміни фіксують нове знання, а зміни в терміносистемах – зміни в самому науковому знанні. Отже, проблема семантики терміна – проблема не просто лінгвістики, а когнітивної лінгвістики. Ми спробували науково обґрунтувати такі нові поняття для сучасної лінгвістики, як віртуальна мовна особистість, віртуальний дискурс, гіпертекст, призначений для користувача узус. Особливість усіх поданих найменувань полягає в синтезі традиційного лінгвістичного знання й нової галузі дослідження – Інтернет-комунікації. Такий синтез уможливлює визначення взаємозв’язку усталених наукових знань (мовна особистість, дискурс, текст, узус) й інноваційної галузі дослідження, представленої в лексичних маркерах до вже існуючих лінгвістичних термінів (віртуальний, гіпер-, призначений для користувача). Дані лінгвістики, прагматики, когнітології, соціо­лінгвістики, лінгво­гендерології, психолінгвістики є “точками входу” в наукове поле Інтернет-комунікації, що розширює одержані знання за рахунок осмислення й дослідження девіацій, які мають свою систему норм і свої дискурсивні характеристики. З одного боку, відторгнення девіацій від мовної системи, з іншого – їх осмислення і включення в систему на правах варіантів дозволяють говорити про існування системно значущих показників нової парадигми.

В Інтернет-комунікації формуються власні критерії нормо­творчості. Проблема впливу глобальної мережі на літературну мову, її норми й коди активно досліджується лінгвістами (М.Б. Бергельсон, Л.Ю. Іванов, П.Є. Кондрашов, А.І. Пічкур, М.С. Трещева, Ф.О. Смирнов, Г.М. Трохимова). Норми, що складаються в Інтернет-співтовариствах, варіативні й функціо­нально динамічні. Нормативне закріплення ряду структур, символів, слів, формул, мовних зразків у віртуальному дискурсі; ускладнення прагматики на тлі спрощення засобів виразу; апробація різних комунікативних стратегій і тактик – усе це зумовлює значні узуальні накопичення, критична маса яких, зрештою, може призвести до якісних змін норми.

Накопичення узуальних змін обґрунтовується дискурсивною практикою. Віртуальний дискурс ми визначили як комунікативну подію Мережі, комунікативну ситуацію, зафіксовану в гіпертексті; системний процес кореляції символьно-мовного спілкування віртуальних комунікантів, спосіб представлення віртуальних мовних особистостей в єдності психологічних, соціальних, національних, етичних та інших характеристик. Сама історія формування терміна віртуальний дискурс свідчить про становлення лінгвістичної парадигми Інтернет-комунікації, формування термінологічної системи, де ключовим є поняття віртуальності. Співвідношення віртуального дискурсу й гіпертексту – одне із складних питань лінгвістики Інтернет-комунікації. Ми визначили п’ять комунікативно-прагматичних параметрів взаємодії гіпертексту й віртуального дискурсу: 1) вони належать до різних рівнів організації мережевої комунікації – структурно-функціонального й комунікативно-прагматичного; 2) актуальність і потреба тих або інших сторінок гіпертексту визначають прагматичну організацію дискурсу; 3) якщо віртуальний дискурс – це комунікативна подія, то гіпертекст – результат самого факту тієї або іншої комунікативної події, комунікативної ситуації, зафіксований у віртуальному часі й просторі; 4) дискурс включає гіпертекст, формується на його основі, у той же час створює нові відгалуження гіпертексту – дискурси, застиглі в текстах; 5) механізми функціонування гіпертексту засновані на комунікативній доцільності, оскільки реципієнт гіпертексту сам конструює його структуру.

Дискурсивний рівень організації задає новий рівень прочитання текстів у системі гіпертексту, знімаючи вузько комунікативну концепцію мови. Виникає необхідність звернення до категорії мовної особистості як інструмента міждисциплінарного аналізу.

Розроблений термінологічний апарат лінгвістичного дослідження Мережі фіксує не тільки процес закріплення наукового знання в новій парадигмі, але й створює перспективи для розгляду типологічного розвитку Інтернет-комунікації, визначає методологію та методику її аналізу.

У розділі 2 “Мовна система Рунету: типологічні зміни” розглядається структурно-функціональна парадигма мови Рунету, визначаються підходи до її дослідження.

Останніми роками лінгвісти підійшли до усвідомлення Інтернет-простору як нової багатоаспектної галузі функціонування мови. На думку багатьох дослідників, мова Мережі через свою функціональну динамічність, цілий ряд нових тенденцій у комунікативно-прагматичній організації може бути віднесена до особливого типу. Так, в англомовних дослідженнях Мережі активно використовуються терміни e-language, E-talk, wired-style, geekspeak, netspeak, Inte et language (Д. Крістал, З. Турлоу). Думка про те, що мова Мережі є “іншим видом мови” на противагу загальноприйнятим нормам усного й письмового спілкування, все частіше висловлюється на сторінках російсько­мовних публікацій (О.І. Горошко, Л.Ю. Іванов, С.О. Недобух, А.І. Пічкур, М.С. Трещева). Інтернет, з лінгвістичних позицій, – це особливе комунікативне середовище, що ніколи раніше не існувало, але надавало змогу для вивчення комунікативного аспекту мови.

Виникнення нового феномена визначається, насамперед, його парадигмальним оформленням. І саме когнітивно-прагматичний чинник є теоретичною і фактичною базою становлення норми і парадигми мови Мережі. Щодо формування її структурно-функціональної парадигми, то можна визначити такі ступені: фонетико-графічна організація, словотворчий і лексико-семантичний рівні, морфологічний рівень, синтаксис.

У російськомовному Інтернеті найбільш вивчені словотворчий і лексико-семантичний рівні (М.Б. Бергельсон, О.М. Гали­чкина, С.С. Дані­люк, Л.Ю. Іванов, П.Є. Кондрашов, Ф.О. Смир­нов, Г.М. Трохимова, О.І. Шейгал, А.А. Шиповська). Фонетичний, морфологічний і синтаксичний рівні менш досліджені (Л.Ю. Іванов, Г.М. Трохимова). Але єдиної типології структурно-функціональної системи мови Мережі дотепер представлено не було. Цей факт пояснюється кількома причинами: складністю дослідження структурно-функціо­нальної системи мови; усе ще незавершеним процесом формування парадигми мови Інтернету; початковим етапом становлення російськомовних досліджень Мережі.

У нашому дослідженні зроблена спроба представити структурно-функціональну типологію мовних рівнів Рунету в єдності трьох складників – значення, форми й функції. Ми дійшли висновку, що в Мережі сформувалася мовна парадигма, яка є дещо іншою системою, аніж парадигма російської мови в цілому. Вивчення цієї нової типології можливе лише на основі поліпарадигмального підходу, що припускає дослідження рівнів мови одночасно за різними напрямами в різних системах знань.

Мовна парадигма Мережі антропоцентрична. У центрі її комунікативної концепції стоїть особистість як суб’єкт мовної діяльності, віртуального спілкування, як особистість, яка створює віртуальну реальність. Визначення позиції того, хто говорить, у відборі мовних ресурсів, організації віртуальної комунікації, формуванні нової граматичної типології – один з основних механізмів дослідження структури мережевої мови. Прагматичний підхід дозволив визначити вплив установок, цілей, правил і тактик особистості у віртуальній комунікації на фонетичні, словотворчі, лексико-семантичні і граматичні складники мови Мережі.

Так, нами було відзначено гендерну спрямованість мережевого словотворення. Гендерна семантика в Інтернеті долає словотворчу індиферентність, розхитує кодифікаційні норми; гендерні словотворчі лакуни заповнюються новими номінаціями, що містять інформацію про статеву ідентифікацію особистості. Гендерна презентація в Мережі все ще асиметрична, що виявляється у віднесенні чоловічих найменувань до нормованої категорії мови, а жіночих – до відхилення від норми. Проте, слід зазначити, що гегемонія чоловічого у віртуальному дискурсі як фонової категорії й норми не універсальна, гендерна асиметрія долається на різних мовних рівнях як фактом заповнення словотворчих лакун жіночими найменуваннями, так і процесом вирівнювання змістового обсягу категоріальних контрагентів чоловік – жінка.

Антропоцентризм мови Мережі виявляється і в механізмах, які здійснюють референцію займенників, що розширюють і конденсують виражені ними сенси через презентацію особистісного начала в гіпертексті. Визначальна роль особових займенників у формуванні багатьох жанрових форматів Мережі, оскільки само­презентація, самопредставленість і самопізнання – найважливіші мотиви перебування особистості в Мережі. Ряд конструкцій, що включають дейктичні й анафоричні займенники, моделюють семантику внутрішнього світу особистості за аналогією із семантикою віртуальної реальності (семантика конструкцій ‘відхід у себе’, ‘об’єктний іменник + для себе’, ‘дієслово/ віддієслівний іменник + у себе’ та ін.). В Інтернеті створені спеціальні мовні формули для залучення віртуального співтовариства до полілогу, для кореляції концептуальних полів комунікантів.

Стрижнем гіпертекстової організації Рунету є морфологічна система. Стійкість морфології російської мови, її відносна стабільність і менша, ніж інших мовних рівнів, схильність до модифікацій різного роду, дозволяють використовувати цей мовний рівень як прагматичну основу в організації гіпертекстового простору Мережі. Морфологічні модифікації в гіпертексті носять когнітивно-прагматичний характер, вони фіксують процес руху від знань про світ до їх реалізації в перетвореній граматичній системі і, навпаки, – в русі від граматичної форми до пошуку нових знань у гіпертексті. Таким чином, морфологічні модифікації є певним рівнем концеп­туалі­зації, що одночасно є компонентом системи літературної (національної) мови і кодом гіпертексту.

Спроба користувачів Мережі адаптуватися до віртуального типу культури і комунікації знаходить вираження у виникненні аудіовізуальних лакун, що припускає виникнення в Інтернет-комунікації рекурсивного аналогу, який поєднує фрагменти реального й віртуального дискурсивного досвіду. Відвідувачі Мережі не тільки адаптують власну комунікативну практику до мережевого спілкування, осягають специфіку нової культури, а і є повноправними суб’єктами її створення. Фонетичний і графічний рівні Інтернету формують квазі-еквівалент розмовно-письмової мови на місці аудіовізуальних лакун, що веде до вироблення єдиного коду для всіх користувачів, сприяє їхній когнітивно-прагматичній адаптації в Мережі, переходу з розряду “чужих” до розряду “своїх”.

Завершальне комунікативне рішення компенсація лакун розмовності у віртуальному дискурсі знаходить на рівні синтаксису. Було визначено два основних типи мовної поведінки користувачів – мовна поведінка в чатах, форумах і віртуальних конференціях і мовна поведінка в жанрі віртуального щоденника. Прагматика цих типів спілкування визначає дві особливості синтаксичної організації Інтернет-комунікації – “рубаний” синтаксис і синтаксис потоку свідомості. Перший тип мовної поведінки зумовлений такими прагматичними показниками, як мінімалізація дистанції, послаблення синтаксичних зв’язків, розчленованість синтагматичного ланцюжка, спрощення синтаксичних конструкцій, стислість тексту, актуалізація конструкцій буттєвості й ідентифікації. Другий тип мовної поведінки дозволяє відтворити діалогічність перебування людини в багатовимірному світі, формує співавторство.

У наш час можливо відзначити ряд значущих тенденцій, що діють в словотворчій і лексико-семантичній системах віртуального дискурсу: функціональний динамізм, семантична і словотворча компресія, розвиток номінативної системи, антропоцентризм, гендерна диференціація й асиметрія, висока роль оцінних значень, аналітизм. Ці тенденції сприяють формуванню нової словотворчої типології через заповнення лакун словотворчих парадигм, активізують словотворчі й лексико-граматичні процеси, що ґрунтуються на когнітивно-прагматичному переосмисленні основ Інтернет-комунікації.

У розділі 3 “Жанрова організація Інтернет-комунікації” розглядаються деякі положення теорії мовних жанрів, запропоновані слов’янськими лінгвістами (Н.Д. Арутюновою, М.М. Бахтіним, Ф.С. Бацевичем, А. Вежбицькою, Т.Г. Винокур, С.Й. Гіндіним, В.В. Дементьєвим, Ст. Гайдою, В.Є. Голь­діним, В.І. Карасиком, К.В. Кожевниковою, М.М. Кожиною, Т.В. Матвеєвою, К.Ф. Седо­вим, Т.В. Шмельовою та ін.), простежується розвиток категорії мовний жанр в Інтернет-комунікації, обґрунтовується можлива типологія мовних жанрів Інтернет-комунікації; розробляється методика комплексного дослідження жанрів Інтернет-комунікації.

Наша типологія жанрів віртуального дискурсу ґрунтується на когнітивно-прагматичних принципах. Як значущі жанрові одиниці, услід за Д. Крістал, ми виділяємо жанрові формати електронного дискурсу, що об’єднують у своєму складі дрібніші форми мовних жанрів. До жанрових форматів віртуального дискурсу ми віднесли електронну пошту (включаючи всілякі розсилки, спам, віруси тощо), синхронні (чати, ICQ) і асинхронні (форуми, конференції, віртуальні щоденники тощо) дискурсивні практики, електронні дошки оголошень, віртуальні світи.

Запропонована методика аналізу жанрових форматів Мережі ґрунтується на дослідженні таких когнітивно-прагматичних жанротворчих параметрів: комунікативна мета жанру, концепція автора, концепція адресата, подієвий зміст, чинник комунікативного минулого, чинник комунікативного майбутнього і мовне втілення, ситуація спілкування, узус/норма в комунікативно-структурній організації мовних жанрів, комуні­кативний регістр дискурсу, опозиція “інформативна – фатична мова”, реалізація в структурі гіпертексту, етнокультурна представленість, використання гіпертекстового візуально-слухового компонента, можливість глобального інтерактивного розвитку жанру.

Здійснений аналіз дозволив виділити такі когнітивно-прагматичні й лінгвокультурологічні особливості жанрової типології Інтернет-комунікації:

Комунікативні цілі мовних жанрів віртуального спілкування можуть бути різними, але всі вони тісно пов’язані з прагматичними установками відвідувачів Мережі, націленими, передусім, на самовираження й самопрезентацію особистості.

Концепція адресата, який займає активну позицію по відношенню до мережевої комунікації й гіпертексту, значуща для всіх віртуальних мовних жанрів. Адресат не тільки визначає своє ставлення до комунікації, але й моделює різні комунікативні стратегії: зеппінг (формування інформаційної палітри перескоками в гіпертекстових посиланнях), блукання Мережею, ігнор (відмова від спілкування з яким-небудь користувачем тощо). Учасники віртуального спілкування, мережеві співтовариства як цілісні комунікативні системи можуть бути осмислені з позицій прагмалінгвістики.

·   Віртуальне спілкування здебільшого позбавлене безпосередніх контактів, тому мовна активність учасників має яскраво виражений презентативний характер. Роль мовчазного учасника завжди семіотична: користувач, увійшовши до того або іншого чату, віртуальної конференції тощо, може довгий час дотримуватися статусу інкогніто, спостерігаючи ситуацію спілкування й не вступаючи в процес комунікації. Мережеві співтовариства і модератори достатньо суворо стежать за дотри­манням мережевих норм спілкування, порушники або втрачають рейтинг в акті комунікації, або виключаються з мережевого співтовариства, або набувають високого особистісного статусу.

·   “Роззяви” і “підслухувачі” (визначення В.І. Карасика) – модель когнітивної представленості початківців мережі, які прагнуть пройнятися ідеями того або іншого віртуального співтовариства, оволодіти всіма нюансами жанру віртуального спілкування. Актуалізація особистісної позиції в Інтернеті завжди свідчить про психологічне самовизначення й самореалізацію особистості.

·   Ознака ступеня популярності тієї людини, що говорить, не є релевантною для початку спілкування в Інтернеті. Віртуальні знайомі в реальному світі можуть володіти абсолютно іншими статусними характеристиками, ніж їхні віртуальні особистості. Психологічна розкутість, відчуття вседозволеності, анонімність, обумовлені віртуальністю ситуації спілкування, послаблюють суворі статусно визначені межі представництва.

·   У віртуальному просторі адресат може визначатися за ознакою мовного жанру. У художніх текстах (або таких, що претендують на художність), які створюються в Мережі, тип адресата визначається соціальними, дискурсивними, психологічними, когнітивно-комуніка­ти­вними характеристи­ками. Виникає ситуація загальної адресованості й емпатії (прикладом може бути Живий Журнал).

·   Виділення адресата за ознакою кількості (спілкування сам на сам, у численному чаті або у віртуальній кімнаті, віртуальні конференції) є одним з визначальних жанрових параметрів.

1.    В Інтернет-комунікації серйозної модифікації зазнає категорія образ автора: уявний час і простір художнього тексту у віртуальному вимірі одержують реальні координати; кожен користувач стає автором власного дискурсу, залучаючи до нього інших мережан, цементуючи своєю присутністю створений тип спілкування; учасники Інтернет-комунікації є авторами власного іміджу, створюють свою віртуальну особистість з бажаним статусом, який найчастіше не збігається з реальним. У мовному жанрі відображається статус учасників спілкування, які неодмінно залучаються до вироблених мережевим суспільством канонів спілкування в певних ситуаціях, і в цьому сенсі відвідувачі Мережі стають залежними від жанру, отримують змогу конструювання власної статусної характеристики. Ранжування людей в Інтернеті здійснюється через ранжирування текстів.

2. Подієвий зміст мовних жанрів Інтернет-комунікації обумовлюється кількома чинниками: національною специфікою, зміною прагматичних та ілокутивних критеріїв, взаємодією мовлення та письмової мови, наслідуванням певних комунікативно-поведінкових сценаріїв і (або) їх модифікацій. Інтернет-комунікація представляє різноманітний розпізнаваний набір культурних цінностей і сценаріїв, відмінних від культурних цінностей і сценаріїв реального світу. Мовні жанри, що використовуються в мережевих сценаріях, схильні до модифікацій і у використанні нових жанрових прийомів, і в самій побудові мовного цілого, і в орієнтації на віртуального адресата. Процес віртуалізації мовних жанрів може привести до їх істотної перебудови й оновлення. Кожен мовний жанр у віртуальному прояві володіє певною просторово-часовою організацією. Ця організація багатовимірна та інтерактивна. Головною характеристикою гіпертексту є не протяжність, а корелятивна структурованість, насиченість різнорідними зв’язками.

·   Комунікативна ситуація віртуального простору динамічна й схильна до швидкої переакцентуації. Гіпертекст дає змогу для швидкого перемикання з одного віртуального жанру на іншій, для змішування жанрів різних сфер.

·    Мовні жанри, що існують в реальній дійсності, використовуються й у віртуальному дискурсі, у якому вони зазнають різних модифікацій. Користувачі з перших хвилин Інтернет-комунікації визначають її жанрову форму, прогнозують можливу композицію й обсяг. Комфортне перебування в Мережі безпосередньо пов’язане з умінням користувача володіти й орієнтуватися у віртуальній реалізації мовних жанрів.

У розділі 4 “Мовна картина світу Рунету: концептуальний аналіз” наголошується, що природа концепту достатньою мірою досліджена лінгвістикою й філософією (Вл. Соловйов, о. Сергій Булгаков, М.О. Бердяєв, о. Павло Флоренський, О.Ф. Лосєв, Д. Андрєєв та ін.), розроблені різні методики концептуального аналізу (Ю.С. Степанов, З.Д. Попова, І.А. Стернін, В.І. Карасик, О.О. Селі­ванова). Але концептосферу віртуальної культури практично не вивчено, на те є ряд чинників: відносна новизна загальної практики Інтернет-комунікації; динамічність, постійна мінливість мовної картини світу Мережі; трансакція національних картин світу в мережеву; виникнення нових лінгвістичних одиниць в Інтернет-комунікації – гіперпосилань, гіпертексту тощо. Глобалізація світової спільноти, віртуалізація, дистанційність і опосредкованість спілкування сприяють концептуа­лізації мережевої культури і припускають її лінгвістичну розробку. Нова парадигма вимагає модифікації існуючих прийомів і практик концептуального аналізу.

Обґрунтування необхідності дослідження концептів віртуальної реальності з позицій когнітології, прагматики й лінгвокульту­рології визначили положення запропонованої нами методики концептуального аналізу:

1.    Семантичний аналіз ключового слова, що номінує певний концепт.

2.    Лексико-семантичний аналіз системних зв’язків: синонімії й антонімії.

3.    Етимологічний аналіз ключового слова й деяких лексем з синонімічного ряду.

4.    Семантичний аналіз прямих (слово в прямому значенні) і непрямих номінацій (слово в переносному значенні).

5.    Визначення семантичних відношень концептів з іншими поняттями віртуальної культури.

6.    Інтерпретативний семантичний аналіз гіперпосилань, де ключовим словом виступає номінація концепту.

7.    Інтерпретативний семантичний аналіз контекстів, у яких уживаються концепти віртуальної реальності.

8.    Інтерпретативний аналіз асоціацій, пов’язаних з цим концептом (на матеріалі даних асоціативного експерименту, асоціативного словника та ін.).

9.    Інтерпретативний аналіз паремій, пов’язаних з певним концептом.

10. Аналіз ключових ідей, формуючих цей концепт, і значущих для формування концептосфери віртуального простору.

Концептуальний аналіз може ґрунтуватися на всіх зазначених прийомах і спиратися лише на деякі з них (залежно від матеріалу, мети і завдань дослідження).

Концепти віртуальна реальність, кіберпростір і віртуальний час містять метаінформаційні знання, значущі для формування всієї парадигми Інтернет-комунікації, її концептосфери, вони є невід’ємною частиною когнітивної безлічі всіх відвідувачів Мережі. Запропонований нами інтегрований підхід, що враховує лінгвокультурний і когнітивний аспекти, ґрунтується на розумінні концепту як двопланової одиниці, що є, з одного боку, індивідуальним змістовним ментальним утворенням, яке моделює дійсність, з іншого, – колективним ментальним утворенням, що фіксує своєрідність і зміст відповідної культури. Мережа Інтернету представляється міжкультурним феноменом, сформованим на стику концептуальних світів різних націй, на перетині реальності і віртуальності як просторів діяльності людини, різних картин світу й культурно-ментальних досвідів. Транслювання ключових національних ідей і концептів у віртуальному дискурсі сприяє заповненню лакунарності віртуальної культури, формуванню у свідомості відвідувачів Мережі єдиної когнітивної безлічі знань і понять, що становить базу успішної Інтернет-комунікації, визначає світовідчуття і статус людини всередині віртуального співтовариства. Володіння когнітивною безліччю кодів Інтернет-комунікації забезпечує володіння її концептуальною системою, яка характеризується рядом когнітивно-прагматичних і лінгво­культуро­логічних особливостей:

1.    Концепти віртуальної культури формуються в умовах когнітивної і етнокультурної асиметричності.

2.    Концепти Мережі є лакунарними, що зумовлюється або відсутністю об’єктів, властивих національним культурам, або нерелевантністю для віртуальної культури якостей (або їх поєднання), наявних у національних культурах.

3.    Концептуальна парадигма Інтернет-комунікації – динамічна система, що формується в прагматичних умовах глобалізації, відвертості, доброзичливості, трансляції етноспецифічних, соціоспецифічних та індивідуальних систем цінностей.

4.    Концепти Мережі – віртуальна реальність, кіберпростір, віртуальний час є ключовими для різних національних мовних картин світу, що пояснюється глобальністю та інтерактивністю Інтернет-комунікації. Під час певної відмінності ключових ідей, закладених в цих концептах, вони мають адекватний мовний вираз у всіх мовах і належать до міжмовної лексики. Ключові ідеї визначають ряд загальних семантичних компонентів у цих концептах: універсальність, стисливість і розтяжність, інтерактивність і багатовимірність, зв’язність, структурованість, насиченість різнорідними зв’язками, стан “аптайм” (тут і зараз) як значущий хронотоп Інтернет-комунікації. Конструювання концептосфери Мережі – це неперервне конструювання дискурсу.

У розділі 5 “Лінгвогендерологічні основи Інтернет-ко­му­нікації” розглядаються наявні лінгвогендерологічні підходи до вивчення Інтернет-комунікації (теорія гендерних субкультур, теорія стирання гендерних відмінностей, перформативна теорія, теорія мовного співтовариства, теорія Кіберспік); досліджуються такі лінгвістичні аспекти мережевої реалізації гендера: асоціативний тезаурус чоловіків і жінок в Інтернет-комунікації; дискурс-аналіз поведінки чоловіків і жінок у Мережі; комунікативно-прагматичні основи моделювання віртуальної мовної особистості як бажаної гендерної моделі мовної поведінки. У комунікативному просторі Мережі відбувається переосмислення гендерних стереотипів, властивих російській мовній картині світу. Віртуальний гендерний досвід співвідносимо з поняттям віртуального дискурсу. Гендер як чинник досвіду визначає механізми його кодування в мові і в асоціативних рядах, впливає на категоризацію гендерних переваг у віртуальній мовній практиці. Тому категоризація значущих фрагментів мовної картини світу Мережі у чоловіків і жінок інваріантна, а гендерні переваги віддаються різним аспектам віртуальної практики. Асоціативний експеримент у галузі Інтернет-комунікації й дослідження гендерних складників прагматики віртуального дискурсу дали дещо інші результати, ніж дослідження наших колег, що стосуються відмінностей між чоловічою й жіночою мовами в реальному спілкуванні. Д. Таннен, Дж. Холмс і Р. Лакофф серед значущих показників жіночої мови відзначали використання жінками в однаковій соціальній ситуації більше стандартних форм і асоціацій, ніж чоловіками в тій самій ситуації. Ми ж вважаємо, що жіночі асоціативні поля більш розгорнуті, психологічні й нюансовані; чоловічі асоціативні поля більш стереотипні і впорядковані, вони звернені до різного роду характеристик – комунікативної ситуації, соціального статусу і професіоналізму користувачів-чоловіків і користувачів-жінок. Жінки приділяють міжособистісним ознакам спілкування більше уваги, ніж чоловіки, стратегія асоціативної поведінки яких (увага до функціонального аспекту, пояснення, точність) значно відрізняється від жіночої (атрибутивна, нюансована, звернена до підтексту). Нами відзначено факт стирання гендерної асиметрії, що намітилася в Мережі, розвиток тенденції до толерантного співіснування чоловіків і жінок в Рунеті через активне включення жінок в Інтернет-комунікацію. На когнітивно-прагматичному рівні цей процес припускає формування єдиної комунікативної стратегії – переходу від прагматики “своєї території” (частини міжособистісного простору, яку індивід вважає своєю) до стратегії “свого кола”, що включає як чоловіків, так і жінок. У віртуальній дискурсивній практиці склався ряд комунікативних ходів для здійснення прагматики “свого кола”: мовна гра, що базується на поєднанні лексичних сигналів віртуального і реального світів, маркування “своїх” за допомогою ярлика, звернення до непрямих компонентів вислову, що містять натяк на належність до певного кола тощо.

Категорія гендер в Інтернет-комунікації набуває ряду специфічних ознак. При опосередкуванні електронним середовищем деякі гендерні особливості реструктуруються, виявляються в нових мовних формах. У Мережі зростає роль лінгвістичної компетенції в лінгво­культуро­логічній репрезентації статі. Жінки й чоловіки спираються на різні норми мовної взаємодії, використовують особливі комунікативні стратегії і тактики в Інтернет-комунікації, оскільки належать до різних мовних співтовариств. Аналіз комунікативних ситуацій, типів віртуального дискурсу й типології віртуальних мовних особистостей, дозволив виділити лінгвістичні і комунікативно-прагматичні особливості конструювання гендера в Мережі:

1.    Жінки частіше за чоловіків використовують лінгвістичні засоби, що підкреслюють солідарність і толерантність.

2.    Склалася мовна практика і стилістика успішної Інтернет-комунікації, основа яких була закладена в мовній поведінці жінок: активне використання найбільш значущої властивості Мережі – зворотного зв’язку; актуалізація сильних позицій дискурсу (звернення до співбесідника, питання, запрошення до комунікації тощо); створення гумористичних і шокуючих ситуацій; використання слів-характеристик, що базуються на ціннісно-мотиваційній системі сприйняття публікованого тексту й формують асоціативні ряди; дія на підсвідомий рівень адресата на основі синестезії, іронії та актуалізації підтексту; володіння комунікативною ініціативою.

3.    Апеляція до гендера – важливий прагматичний складник різнотипних віртуальних дискурсів: від шлюбних оголошень до сайтів політичних лідерів. Жінки успішніше експлуатують гендерні стереотипи й відповідні типи віртуальних мовних особистостей для здійснення впливу на адресата.

4.    Жіночі моделі спілкування більш витончені, ніж чоловічі. В Інтернеті в жінок склалися певні комунікативні стратегії поведінки в ситуації знайомства, які можуть бути використані тільки в дискурсивній мережевій практиці: натяк, блеф, призначення offline-побачення при великій кількості свідків з подальшим запрошенням усіх охочих прогулятися на те ж місце в ту ж годину після виходу претендента з каналу; бесіда з розумним співбесідником, готовим підіграти, на найекстравагантніші теми, що призводить до збентеження свідків; наявність вигаданого віртуального шанувальника, “розумування”, “три листи з різних скриньок”, мовчання, мовчазне споглядання, емпатія, прихований комплімент, спостереження за лексичними сигналами.

5.    Жінки вибудовують нову комунікативну стратегію, не опозиційну чоловічій, а змістовно й прагматично іншу. Так, жінки-політики не руйнують старого стереотипу про неможливість жінок виконувати комунікативно значущу, лідируючу функцію в політиці; конструюючи гендер, вони конструюють відмінності.

6.    Мовна поведінка жінок у Мережі представляє сильний прагматичний тип мови, який звичайно асоціюється з “чоловічою мовою”, що виявляється на різних рівнях віртуальної комунікації – як у сайтах жінок-політиків, так і в дискурсивній реалізації деяких типів віртуальних мовних особистостей, наприклад, Хакерши й Віртуальної відьми.

У висновках дається теоретичне узагальнення результатів проведеного дослідження, підкреслюються когнітивно-прагматичні й лінгвокультурологічні властивості Інтернет-комунікації, що виявилось у дослідженні її конститутивних складників: модифікації структурно-функціональних рівнів, становленні жанрової системи, вербальної представленості значущих концептів, формуванні нових ознак мовної особистості й мовної картини світу і, як результат цих процесів, установленні терміносистеми Інтернет-комунікації.

1.    Інтернет-комунікація остаточно оформилася в нову галузь лінгвістичного знання, про що свідчать, по-перше, консолідація всіх системно-мовних рівнів Інтернет-комунікації, націлена на створення нового середовища спілкування, по-друге, лінгвістична парадигма Інтернет-комунікації, що формується, зафіксована в її терміносистемі.

2.    Мова Інтернету може бути віднесена до нового різновиду мови, що посідає значуще місце в житті соціуму разом з такими великими підсистемами, як, наприклад, мова художньої літератури, розмовна мова тощо. Підтвердження цього ми знаходимо на різних рівнях мовної системи Мережі. Так, фонетико-графічні новації визначають формування глобального семіотичного міжкультурного простору, когнітивні множини і коди якого є основою успішності віртуальної комунікації; освоєння комп’ютерно-мережевої лексики переважно відбувається в російській мові за допомогою створення типологічних словотворчих парадигм і їх адаптації до когнітивної безлічі мережевої ментальності більшості членів соціуму; морфологічна система Рунету набуває в організації гіпертексту концептуально-сутнісного значення, визначаючи структуру гіпертекстового простору, його прагматичну організацію; виникнення ще одного типологічного рівня синтаксису, не представленого в традиційних дослідженнях, – синтаксису гіпер­текстових структур, де основною комунікативно-синтаксичною одиницею виступає гіперпосилання як надфразна єдність, також свідчить про зміни в структурно-функціональній організації мовної системи Рунету.

3.    Інтернет-комунікацію відрізняють дещо інші параметри нормотворчості, ніж позамережеве спілкування, що зумовлено низкою чинників: новим синтетичним співвідношенням усної і писемної мови, віднесеністю мови Мережі до нового типу через її функціональну динамічність, що породжує низку нових тенденцій в комунікативно-прагматичній організації.

Конфліктність узуальних норм, що створюється дискурсивними практиками різних віртуальних співтовариств, є стимулом формування кодифікуючої норми Інтернет-комунікації. Взаємодія норми й узусу в Інтернет-комунікації зумовлена ситуацією когнітивного парадоксу: недотримання мовних норм стає ознакою мовної компетенції членів деяких віртуальних співтовариств (чатів, форумів, деяких конфе­рен­цій), формує когнітивно-прагматичну категорію “своє коло”.

4.    Накопичення узуальних змін визначається дискурсивною практикою. Нами був визначений ряд параметрів віртуального дискурсу, що дозволяє говорити про ключове положення цього поняття в терміносистемі Інтернет-комунікації. Розглянуті ознаки віртуального дискурсу належать до різних галузей лінгвістичних знань:

·   прагматики: кореляція діяльності комунікантів, наявність негайного зворотного зв’язку, режим “аптайм”, процесуальність, динамічність, “зеппінговість”, уривчастість формування інформаційної палітри, фрагментарність, залучення гіпертексту;

·   когнітології: реалізація ідеї симулякру; ключове положення в прагматиці віртуального дискурсу таких понять, як мовна особистість, мовна здатність; трансляція метаінформаційного знання в процесі формування концептуальної системи Мережі;

·   психолінгвістики: персоніфікованість, спосіб представлення мовної особистості в єдності психологічних, соціальних, етичних настанов, психологічна комфортність;

·   лінгвокультурології: культурно-мовний плюралізм, гендерні й антропоцентричні складники віртуальної комунікації;

·   соціолінгвістики: мовні віртуальні співтовариства як основа взаємодії норми й узусу.

Відмічена градація рівнів аналізу Інтернет-комунікації і широка представленість понятійного апарату, що належать до кожного з цих рівнів, – ще одне підтвердження процесу накопичення знань про Інтернет-комунікацію, підсумком чого є парадигма лінгвістичного опису Мережі, що формується. Градація рівнів парадигмального опису припускає градацію одиниць аналізу. Так, розмежування понять гіпертекст і віртуальний дискурс дозволило нам співвіднести два рівні лінгвістичного дослідження Інтернет-комунікації – функціонально-структурний і комуні­кативно-прагматичний.

Центральне поняття дослідження, мовна особистість, розглядається нами як інструмент поліпарадигмального аналізу Інтернет-комунікації, кореспондує з антропологічним вектором розвитку сучасного мовознавства. Ми визначаємо віртуальну мовну особистість як дискурсивний варіант мовної особистості, представлений у мовному просторі Мережі, зафіксований у комунікативних стратегіях і тактиках спілкування, типах мовної поведінки, у значеннях фрагментів гіпертексту, лінгвокогнітивних особливостях тезауруса. Віртуальна мовна особистість посідає особливе місце в типології мовних особистостей. Ми спробували досліджувати феномен віртуальної мовної особистості з позицій трьох ключових напрямів сучасної лінгвістики – лінгвістичної концептології, теорії дискурсу й лінгвогендерології.

Ми розглядаємо віртуальну мовну особистість як значущу частину концептосфери віртуальної культури; одиницю, що набула в практиці Інтернет-комунікації термінологічного статусу. Комунікативні дії в Мережі віртуальних мовних особистостей ґрунтуються на трансакціях національних мовних картин світу в мережеву. Мовну свідомість, мовну здатність і комунікативну компетентність ми розглядаємо як першочергові умови входження мовної особистості в дискурсивне середовище Інтернету. З погляду теорії дискурсу, особливого значення для визначення типології віртуальних мовних особистостей набувають такі поняття, як комунікативна стратегія, комунікативна тактика, мовний вчинок, мовна поведінка. Мовна поведінка – найважливіша статусна характеристика особистості у віртуальному спілкуванні, один з комунікативних маркерів мовних жанрів віртуальної комунікації і типології мовних особистостей. Унаслідок того, що дискурсивна практика в Мережі обмежується письмовим каналом комунікації, поняття мовного вчинку і мовної поведінки стають значущими для дослідження типології віртуальних мовних особистостей.

6.    Когнітивно-прагматичний і лінгвокультурологічний підходи у дослідженні Інтернет-комунікації неможливі без урахування гендерного чинника, який розповсюджується на все більшу кількість мовних явищ Мережі й відбиває реструктуровані знання про світ, модифікацію мовної свідомості особистості, зумовлює нові моделі мовної поведінки. Проведені різнопланові лінгвістичні дослідження (дискурс-аналіз, асоціативний і рецептивний експерименти, інтент-аналіз тощо) дозволили зіставити реалізацію лінгвогендерологічного компонента в Інтернет-комунікації і позамережевому спілкуванні. Так, в Інтернет-комунікації виникла тенденція до подолання гендерної асиметрії й толерантного співіснування чоловіків і жінок. На когнітивно-прагматичному рівні цей процес припускає формування єдиної комунікативної стратегії – переходу від прагматики “своєї території” в міжособистісній комунікації до стратегії “свого кола”, що залучає як чоловіків, так і жінок. Гендер як чинник віртуального досвіду визначає механізми його кодування в мові і асоціативних рядах. Категоризація значущих фрагментів віртуальної мовної картини світу у чоловіків і жінок інваріантна, а гендерні переваги віддаються різним аспектам віртуальної практики.

Дослідники визнають основними принципами сучасної гендерної лінгвістики конкретність і комплексність. Системність лінгвістичного опису Інтернет-комунікації в цих умовах може бути досягнута в межах двох моделей: когнітивно-прагматичної, що дозволяє інтерпретувати механізми (від)творення гендера з погляду їх породження, комунікативних модифікацій та інтерпретації, і лінгвокультурологічної, спрямованої на виявлення таких мовних складників гендера, як семіотичні показники мужності і жіночності, характерні для віртуальної культури й мережевого суспільства.

7.    Розвинена жанрова система є ще одним з показників динамічного парадигмального становлення Інтернет-комунікації. Більш того, не тільки вся жанрова система, що склалася у світовій культурі, впливає на формування мережевих жанрів, але й навпаки: феномен Інтернет-комунікації розвивається настільки активно, що починає впливати на жанрову систему позамережевого спілкування. Наприклад, жанр віртуального щоденника вже перенесений з Інтернет-комунікації в телевізійну. Ми запропонували свою типологію жанрової організації віртуального дискурсу й методику її аналізу, засновану на когнітивно-прагматичних принципах; як значущі жанрові одиниці виділили жанрові формати електронного дискурсу, що об’єднує у своєму складі дрібніші форми мовних жанрів. Ця система є лакунарно відкритою й буде модифікуватися в процесі розвитку віртуального дискурсу.

Когнітивно-прагматичні параметри є основою запропонованої нами методики дослідження жанрових форматів Мережі. Під час аналізу жанрових форматів віртуального дискурсу ми також інтерпретували всі названі складники з позицій лінгвокультурології, що припускало розгляд цих параметрів як детермінованих еволюцією мови й культури в Інтернет-комунікації. Ми виходили з того положення, що всі жанротворчі компоненти форматів віртуального дискурсу є результатом фіксації мовою й культурою особливостей віртуальних співтовариств і віртуальних особистостей; у ході еволюції ці параметри набули міжкультурної значущості для мережевої комунікативної практики.

8.    Формування нової парадигми припускає концептуалізацію знань і поглядів, що розділяються носіями культури. Проведене дослідження дозволило зробити висновок про те, що лінгвістика Інтернет-комунікації концептуально сформувалася. Вивчивши найбільш активно використовувані в науковому лінгвістичному просторі методики концептуального аналізу, ми запропонували інтегрований підхід, що враховує як лінгвокультурний, так і когнітивно-прагматичний аспекти, що обумовлено інтерпретацією концепту як двопланової одиниці, що є, з одного боку, індивідуальним змістовим ментальним утворенням, яке моделює дійсність, з іншого, – колективним ментальним утворенням, що фіксує своєрідність і зміст відповідної культури. Інтернет-комунікація є міжкультурним феноменом, сформованим на стику концептуальних світів різних націй, на перетині реальності й віртуальності як різних просторів діяльності людини, різних мовних картин світу, різних культурно-ментальних досвідів. Серед найбільш значущих когнітивно-прагматичних і лінгвокультуро­логічних особливостей концептуальної системи Інтернет-комунікації нами були відзначені такі: когнітивна й етнокультурна асиметричність концептів віртуальної культури; їх лакунарність, зумовлена або відсутністю об’єктів, властивих національним культурам, або нерелевантністю для віртуальної культури якостей або їх поєднанням, наявним у національних культурах; ключова роль концептів віртуальна реальність, кіберпростір, віртуальний час для різних національних мовних картин світу, що пояснюється глобальністю й інтерактивністю Мережі. Дослідження ключових концептів мовної картини світу Мережі (віртуальна реальність, кіберпростір і віртуальний час) дозволило зробити висновок про те, що вони містять як метаінформаційні знання, значущі для формування всієї концептосфери Мережі, так і ряд когнітивних і лінгвокультуро­логічних компонентів, властивих тільки російській мовній картині світу, наприклад, до таких належать ідея просторової безмежності як одна із структуроутворюючих для російської культури; уявлення про те, що для внутрішнього комфорту особистості необхідний великий простір усередині реальності, що обживається; антропоцентризм, моделювання багатовимірної реальності навколо людини; ідея відвертості, доброзичливості тощо.

9.    Парадигма Інтернет-комунікації сформувалася під впливом різних мовних практик, домінуючим впливом особистості, її комунікативно-смислових інтенцій, у активній взаємодії норми й узусу, розмовної і письмової мови. Усі ці чинники виявляють регулярні взаємодії, збагачують комунікативно-мовну парадигму Інтернету, розширюють традиційні рамки опису системи російської мови. Неконгруентність мовних практик реального й віртуального світів виявилася в експліцитному й імпліцитному існуванні аудіовізуальних, словотворчих, лексико-семантичних, граматичних, когнітивно-прагматичних і лінгвокультурологічних лакун – прогалин на граматико-семантичній, когнітивно-прагматичній й лінгвокуль­туро­логічній картах образів свідомості комунікантів. Типологічна новизна лінгвістичної парадигми Інтернет-комунікації визначається граматичною, когнітивно-прагматичною й лінгвокультурологічною компенсацією цих лакун. В Інтернет-комунікації спостерігається міжкуль­турна трансляція – з реального світу у віртуальний і навпаки – дискурсивних практик, когнітивних, прагматичних, емотивних і аксіологічних настанов. Можна припустити, що за умови заповнення всіх функціонально-структурних, когнітивно-прагматичних і лінгвокультурологічних лакун Інтернет-комунікації, становлення її лінгвістичної парадигми завершиться.