Підготовка до друку офіційних видань: законодавчий, редакційний і видавничий аспекти (на матеріалах Парламентського видавництва та відділу редакційної роботи Управління правового забезпечення Секретаріату Кабінету Міністрів України) : Подготовка к печати официальных изданий: законодательный, редакционный и издательский аспекты (на материалах Парламентского издательства и отдела редакционной работы Управления правового обеспечения Секретариата Кабинета Министров Украины)

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність і наукову новизну обраної теми, визначено її місце в загальній теорії редагування та ступінь розроблення, визначено мету, завдання, методологічні засади, а також об’єкт і предмет дослідження.

У першому розділі “Історія виникнення та становлення офіційних документів як предмет наукового розгляду” окреслюється на основі аналізу попередніх робіт зародження і становлення ділового спілкування в Україні.

Офіційне слово виникло разом із зародженням права, тобто водночас із виокремленням власне правових норм від релігійно-міфологічних і релігійних, спочатку в додержавних, а пізніше в державних формаціях і розвивалося разом з ними. Оскільки перші держави утворювалися на Стародавньому Сході, то й перші офіційні джерела, призначені для регулювання найважливіших аспектів суспільних стосунків, належать цивілізаціям Сходу.

Переконливо показано, що українська традиція укладення і редагування офіційних документів виникла на снові світової традиції та стала основою для формування українського і російського ділового спілкування.

Підрозділ 1.1. “Перші офіційні документи людства як первинні форми вираження правової думки” висвітлює окремі аспекти становлення офіційної літератури в контексті розвитку найдавніших державних утворень, називає перші офіційні документи людства, а саме розпорядження правителів держав (декрети, письмові закони, кодекси законів, царські укази), судові рішення, документи, що регулюють майнові стосунки (купчі та грамоти), юридичні записи й літописи подій (що становлять окрему групу), а також визначає перші способи оприлюднення офіційних повідомлень.

Офіційними “публікаціями” були написи, викарбувані на камені та іншому твердому матеріалі.

Підрозділ 1.2. “Становлення ділового спілкування в Україні” розкриває особливості зародження офіційного спілкування в нашій державі, коли книжна українська стає мовою ділових документів: нею укладаються грамоти (найдавніший вид), закони, універсали, судебники, договори.

Необхідною умовою для створення офіційного документа в Україні за часів Київської Русі стало формування адекватних засобів вираження його змісту, тобто способу документального оформлення актів політичного, суспільного, економічного життя держави, ділових стосунків її громадян, міжнародного спілкування, що обумовило виникнення відповідного мовного стилю.

Перші офіційні документи періоду розвинутої державності укладалися спочатку слов’яно-руською, а згодом — українською книжною мовою. Ділові стилі давньоруської літературної мови, представлені розпорядчими й іншими документами доби, стали основою для формування ділової мови з яскраво вираженими власне українськими рисами.

Протягом XI–XV століть поглиблюється традиція укладення та опрацювання офіційних документів, утворюються стійкі взірці мовних зворотів, оформлюються початок і закінчення документів, перелік яких поповнюється доповіддю, наказом, чолобитною і царським указом.

У другому розділі “Нормативно-правова база видання офіційної літератури” проведено комплексне дослідження нормативних і законодавчих засад видання офіційних документів. Розглянуто юридичний механізм прийняття документів найвищого рівня законодавчим органом України — Верховною Радою.

Підрозділ 2.1. “Законодавчі засади видання нормативно-правових актів” визначає законодавчу базу видання документів, називає основні акти, якими регулюються підготовка до друку та видання нормативно-правових актів.

Перетворення документа на видання — це наповнення інформаційного каналу між передавачем офіційної інформації, у ролі якого виступає державний орган, громадська організація тощо (комунікантом), та одержувачем, кінцевим споживачем інформації (реципієнтом). Результатом такого перетворення є офіційне видання — зафіксований на папері вторинний документ, що цілком відтворює нормативно-правовий акт, укладений органами державної влади, установами, організаціями та посадовими особами, який охоплює всі сфери життєдіяльності суспільства і сприяє реалізації конституційного права громадянина знати свої права та обов’язки.

Підрозділ 2.2. “Підготовка і схвалення нормативно-правового акта найвищого рівня” висвітлює особливості прийняття нормативно-правових актів Верховною Радою. Акти, прийняті Верховною Радою, оприлюднюються в друкованих та інших засобах масової інформації. Термін оприлюднення може становити до трьох годин у разі, якщо йдеться про повідомлення про запровадження режиму воєнного чи надзвичайного стану.

Міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою, обов’язково публікуються в офіційних виданнях.

У третьому розділі “Редакційний етап підготовки офіційного видання” проаналізовано особливості редакційного опрацювання офіційних документів.

У підрозділі 3.1. “Класифікація нормативно-правових актів та офіційних документів” розкривається зміст поняття нормативно-правовий акт, називаються основні види таких актів, виокремлюються принципи класифікації офіційних документів і видань та пропонуються відповідні визначення.

Офіційні видання можна класифікувати за змістом офіційного документа/документів, вміщеного в них. Проте не всі класифікації документів є природними (об’єктивними), деякі є штучними, тобто здійснюються за несуттєвою ознакою/ознаками; подекуди спостерігається порушення співвідношення понять типу/виду й жанру.

Підрозділ 3.2. “Особливості типології офіційного видання” визначає типову приналежність офіційного видання. Жанровий поділ відбувається всередині типу (офіційна література) відповідно до особливостей офіційного (законодавчого) першоджерела, тобто за змістом вміщеного офіційного документа/документів, що і є типологічним критерієм.

Підрозділ 3.3. “Методичні засади редагування офіційних документів державних органів вищого рівня” розкриває основні принципи, згідно з якими діє редактор під час опрацювання офіційних документів.

Літературна мова, зокрема офіційно-діловий стиль, становить конкретну літературну норму, взірець для редактора і коректора. Іншим вихідним чинником є характер помилок у тексті.

Редагування та коригування обов’язково включають етапи аналізу тексту, тобто оцінки його відповідності літературній нормі, та усунення помилок.

У підрозділі 3.4. “Підготовка офіційного видання в перекладі російською мовою” обґрунтовано вибір концептуального підходу до перекладу офіційних документів — філологічно точної передачі тексту оригіналу відповідно до літературно-стилістичних норм російської мови.

Підготовка офіційного видання в перекладі російською мовою потребує умінь:

– аналізувати текст оригіналу офіційного видання українською мовою;

– правильно застосовувати вже відомі аналоги елементів української мови в російській;

– точно передавати зміст офіційного документа, зберігаючи при цьому його форму і структуру, запобігати виникненню перекручень і помилок.

Підрозділ 3.5. “Особливості редакційної підготовки проектів нормативно-правових актів (на матеріалах відділу редакційної роботи Управління правового забезпечення Секретаріату Кабінету Міністрів України)” присвячено питанню опрацювання проектів нормативно-правових актів (постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів, указів Президента України, законопроектів і висновків до них, а також додатків у формі програм, положень, таблиць), що приймаються та розглядаються Урядом, у відділі редакційної роботи Управління правового забезпечення.

Редакційний відділ бере безпосередню участь у розробленні нормативно-правових актів, під час якого вони проходять усі етапи редакторського та коректорського опрацювання. Редактор застосовує такі види правок, як скорочення і переробка, усуває логічні, лексичні та стилістичні недоречності, проводить уніфікацію. Коректор перевіряє правильність оформлення документа, написання числової інформації, посад, географічних найменувань і скорочень.

Важливим моментом є дотримання внутрішніх норм. Так, невикористання сполучника й попри вимоги милозвучності, пояснюється тим, що велика кількість документів зазнає внесення змін, які оформляються у такий спосіб: зазначаються слова (абзаци, пункти, підпункти), які слід замінити, і наводиться заміна. Якщо у тексті є два варіанти поєднання слів (установи й організації / установи та організації), то для дотримання юридичної точності слід зазначати, що заміні підлягаються обидва варіанти, незважаючи на те, що вони відрізняються лише сполучником.

Те саме можна сказати і про паралельні форми слів, наприклад, впровадження й упровадження: у тексті документа використовується лише одна з них, навіть попри вимоги милозвучності.

Сьогодні відбувається відродження власне українських варіантів. Згадуючи в офіційних документах високих посадових осіб, ми пишемо: подати на підпис Президентові України, дати вичерпну відповідь народному депутатові України, надати повноваження першому заступникові Міністра. На думку вчених, оригінальні елементи української лексики повільно повертаються в ділову мову через відносну замкненістю офіційно-ділового стилю (який чи не найсильніше з усіх мовних стилів зазнав впливу російської мови, оскільки документи приймалися російською, а вже потім перекладалися), а також консервативність методів опрацювання.

У підрозділі 3.6. “Філологічний і юридичний підхід до мови нормативно-правових актів” розглянуто позицію двох сторін, що беруть участь у створенні нормативно-правового акта.

Незважаючи на розбіжності у розумінні ролі та значення мовного опрацювання тексту офіційного документа, загальні вимоги, які висуваються до нього, залишаються незмінними, що свідчить про єдність завдань, які стоять перед юристом і редактором.

Найповніше зміст діяльності з опрацювання нормативно-правових актів розкриває поняття юридичної техніки (С. Боголюбов, Д. Керімов, А. Красницька, А. Ушаков).

Філологи і правники висувають такі вимоги до мови нормативно-правових актів:

·  абстрактність;	·  стандартизованість;
·  логічність;	·  точність;
·  об’єктивність;	·  формалізованість.

На лексичному рівні в офіційно-діловому мовленні переважають насамперед терміни.

Офіційному тексту притаманна стандартизованість, яка виражається у використанні мовних формул, свідомому обмеженні кількості мовних засобів, спрямованому на забезпечення єдності принципів викладу, спрощення укладання та опрацювання документа, а також зручності користування для споживача цього виду інформації, що досягається завдяки структурній чіткості.

Збігається ставлення редакторів та правників і до такої вимоги, як відсутність емоційно-експресивного забарвлення, хоча її обґрунтування відрізняється та зводиться до звуженого тлумачення, зокрема, що найбільш неприйнятні факти юрист повинний вміти описати в нейтральних вираженнях, без емоційного тиску.

У підрозділі 3.7. “Перевірка оформлення нормативно-правових актів як невід’ємна складова редакційного опрацювання” розкриваються структурні особливості офіційних документів, розглядаються основні реквізити, що надають документу статусу офіційності.

Правила оформлення та складання різних видів нормативно-правових актів розроблені на основі державних і міжнародних стандартів. Кожному виду відповідає певний формуляр-зразок — умовна форма, що у процесі підготовки документа заповнюється відповідним змістом.

Кожний офіційний документ розміщується на бланку. Бланк документа — це стандартний аркуш паперу з відтвореною на ньому постійною інформацією документа й місцем, залишеним для змінної.

Найважливішим елементом офіційного документа є текст. Як правило, він складається з двох частин: вступної та основної. Значна кількість документів державних органів вищого рівня укладається на підставі раніше прийнятих. У такому разі це обов’язково зазначається у тексті. Наприклад, “Відповідно до Указу Президента України від (дата) №...” або “На виконання доручення Кабінету Міністрів України від (дата) №”.

Якщо обсяг документа значний, текст повинен бути поділений на розділи, підрозділи, пункти та підпункти. Вживання довільних скорочень та умовних позначень є неприпустиме. Невміння правильно оцінити документ у цілому свідчить про низький фаховий рівень редактора.

У четвертому розділі “Видавничо-редакційна підготовка офіційного видання (на основі досвіду роботи Парламентського видавництва)” досліджуються процеси додрукарської підготовки офіційних видань; виявляються шляхи їх оптимізації у видавництві, переосмислюються функції працівників редакції офіційних видань, аналізуються особливості комп’ютеризованої системи інформаційного забезпечення законотворчої діяльності.

У підрозділі 4.1. “Комп’ютерні технології у законотворчій і видавничій діяльності” розглядаються процеси автоматизації редакційно-видавничої підготовки. З огляду на свою важливість та необхідність абсолютно точного відтворення документована інформація повинна фіксуватися і зберігатися належним чином.

Крім того, така інформація призначена для поширення, тобто передачі на відстань. При цьому способи зберігання і передачі повинні бути надійними і зручними для використання та подальшого опрацювання.

Сучасні електронні бази даних, такі як “Ліга”, “Право”, “Законодавство”, дають змогу отримувати тексти офіційних документів з останніми змінами та доповненнями. Перевагами автоматизації є можливість створення архіву, швидкий доступ, зручний пошук та створення тематичних добірок.

Сьогодні відбувається перерозподіл функцій персоналу редакції офіційних видань. Особливого значення набуває здатність фахівців виконувати всі види робіт, передбачені технологічним процесом.

У підрозділі 4.2. “Формування художньо-технічної структури офіційного видання” йдеться про особливості оформлення офіційних видань, зокрема відсутність художніх ілюстрацій у тексті. Проте широко використовується державна символіка.

Особливістю є збереження автентичного членування (рубрикації) тексту, навіть коли воно суперечить вимозі пропорційності, тобто узгодженості розмірів текстових блоків, та порушує відношення текстовий блок — текстове ціле.

У художньому оформленні офіційного видання насамперед виражається його зміст як джерела офіційної інформації. Видання найважливіших нормативно-правових актів (таких як Конституція, кодекси законів), що мають найбільшу суспільно-політичну значимість і призначені для тривалого використання, може передбачати застосування коштовних, навіть дорогоцінних, матеріалів (наприклад, Конституція України, призначена для складання присяги Президентом України, створена Парламентським видавництвом). Крім того, таке видання може бути збільшеного формату та відрізнятися високохудожнім оформленням.

У висновках узагальнено результати дослідження і викладено основні положення дисертації. Установлено, що в Україні редагування офіційних документів виникає як складова процесу їх створення і стає невід’ємним елементом підготовки до оприлюднення. До перших українських офіційних документів належать грамоти (найдавніший вид), доповіді, накази, статути, чолобитні, універсали і царські укази.

Сучасна редакційно-видавнича підготовка нормативно-правових актів є суворо регламентованою і характеризується насамперед тим, що документи не підлягають опрацюванню за такими методами літературного редагування, як інтерпретація, адаптація, політизація (деполітизація) та естетизація.

Законодавчий аспект редагування офіційних документів пов’язаний з видавничим і характеризується такими особливостями:

– опублікування нормативно-правових актів є обов’язкове, що забезпечує доступність законодавства для всіх громадян;

– порядок і строк оприлюднення визначається законодавством; офіційними вважаються публікації у “Відомостях Верховної Ради”, газетах “Голос України”, “Урядовий кур’єр” та в “Офіційному віснику України”; офіційним також вважається видання документів власне державними органами чи від їхнього імені;

– дія Закону України “Про авторське право і суміжні права” не поширюється на нормативно-правові акти;

– усі прийняті нормативно-правові акти перекладаються для оприлюднення російською мовою.

Редакційна підготовка нормативно-правових актів ґрунтується на методі мовностилістичного опрацювання текстів, що включає виявлення та усунення помилок. При цьому з метою стилістичного вдосконалення виконуються такі операції:

– приведення тексту у відповідність з літературною нормою, зокрема з особливостями офіційно-ділового стилю;

– усунення індивідуально-авторських рис та емоційно-експресивних елементів;

– додержання вимог стандартизації мовних засобів і зворотів;

– широке використання мовних формул та кліше;

– уніфікація елементів оформлення документа.

На лексичному рівні редакторське втручання передбачає:

– виявлення та уніфікацію термінів, перевірку правильності та вмотивованості їх використання;

– запобігання використанню синонімів, багатозначних слів;

– виявлення діалектизмів, професіоналізмів і розмовних елементів та їх заміну словами, що відповідають нормам літературного слововживання;

– критичну оцінку запозичень та за можливості їх заміну власномовними лексемами.

Для приведення нормативно-правових актів у відповідність з вимогами синтаксису редактор, зокрема, спрощує складні синтаксичні конструкції, надаючи перевагу прямому порядку слів, за рахунок чого досягається стрункість викладу, чіткість і логічність змісту.

Непрямий порядок слів (інверсія) виправданий лише тоді, коли логічний наголос припадає на присудок. Наприклад: Передбачити у Державному бюджеті України на 2006 рік видатки для розвитку сільськогосподарської галузі. (Підкреслюється обов’язковість рішення).

У документах переважно використовуються пасивні конструкції, наприклад: відчуження військового майна здійснюється; перевірка проводиться; заходи здійснюються (проводяться). Проте необхідно уникати зміни змісту. Так, замість „результати перевірки оформляються актом” слід писати „за результатами перевірки складається акт”. Інфінітивні конструкції насамперед вживаються в розпорядчих документах (наприклад: зобов’язати, затвердити).

Дієприкметникові та дієприслівникові звороти дають можливість чітко виявити логічне підпорядкування частин думки, висловити її економно. Вони беруть на себе функції підрядного речення. При цьому слід звертати увагу на невідокремлювані звороти, наприклад: (внести зміни до закону) виходячи з необхідності уточнення положення (...).

Потребують уваги дієприслівники із значенням прислівника, які знаходяться біля присудку. Наприклад, передбачено погашення кредиторської заборгованості протягом п’яти років рівними частинами починаючи з 2005 року.

З організаційного погляду редакційна підготовка офіційного видання не включає такі етапи, як написання редакційного висновку та робота з автором. (Офіційні документи приймаються і оприлюднюються від імені держави і не мають автора).

Видавничий аспект — це сукупність операцій, які виконуються для приведення тексту у відповідність з мовними нормами, форми видання — у відповідність з видавничо-поліграфічними вимогами і включають розроблення художньої концепції видання (серії) та створення оригінал-макета. Редакторське втручання в текст офіційного документа є обмеженим і передбачає насамперед узгодження зауважень з розробником і юристом, на відміну від інших видів, де воно пов’язане з творчим удосконаленням тексту, збереженням авторського стилю, зміною (в разі необхідності) структури твору. Коригування, технічне та художнє редагування, верстання, читання верстки — також належать до операцій, що становлять редакційний етап підготовки до друку офіційного видання.

Найбільш відповідальним етапом є редагування нормативно-правового акта. Особливості цього процесу можна дослідити на прикладі діяльності відділу редакційної роботи Управління правового забезпечення Секретаріату Кабінету Міністрів, у якому опрацьовуються проекти законів України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, додатки до них — концепції, плани, програми, а також офіційні листи.

Редагування нормативно-правових актів можна охарактеризувати як комплекс взаємозв’язаних операцій, основу якого становить аналіз тексту та способу його оформлення з метою виявлення помилок, класифікація виявлених недоліків, вибір найбільш доцільного способу їх усунення, застосування відповідного виду правки, а також перевірка одержаного результату (аналіз зроблених виправлень).

Як визначення пропонується таке: редагування проектів нормативно-правових актів — це літературний процес, який передбачає критичний аналіз (експертизу) з метою правильної оцінки рівня підготовки документів і надання допомоги розробникові в удосконаленні їх змісту і форми викладу.

Сучасні соціально-політичні умови, розвиток державності сприяють утворенню правових інститутів, активній законотворчій діяльності органів влади, тобто появі великої кількості офіційних документів, а оскільки офіційний документ — це мовний вияв політичного та правового мислення, який не має реального впливу, якщо не є оприлюдненим, необхідно підвищити увагу до його мови і визнати виключну важливість досконалого редакційного-видавничого опрацювання. Ця відповідальна діяльність повинна мати власну теорію — теорію редагування офіційної літератури, яку, сподіваємося, і започатковує наша робота.

Виконане дослідження відкриває можливості для подальшого розвитку теорії редагування у частині опрацювання нормативно-правових актів. Перспективним залишається аналіз мовностилістичних особливостей офіційних документів у контексті гармонізації з європейським законодавством. Розглянуті аспекти відкривають нові можливості для дальшого вивчення шляхів реалізації правових настанов у нормативно-правових актах та удосконалення процесів підготовки до друку офіційного видання.