НОВІ ЯВИЩА У ФУНКЦІОНАЛЬНО-СТИЛЬОВІЙ ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ БЕЗСПОЛУЧНИКОВИХ СКЛАДНИХ РЕЧЕНЬ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, з’ясовано новизну роботи, визначено мету і завдання, методи дослідження, окреслено його теоретичне й практичне значення.

У першому розділі “Теоретичні засади вивчення безсполучникових складних речень” визначено теоретичні підходи до аналізу безсполучникових складних речень. Аспекти дослідження ґрунтувалися на методологічному розумінні мови як історично змінюваної категорії, яке вимагає розглядати всі мовні явища з урахуванням тих змін, яким вони піддаються, задовольняючи в живому мовленні потреби носіїв мови. Мова як дихотомічне явище перебуває в русі завдяки мовленнєвій практиці членів суспільства. Мовлення багатоманітне: існує в монологічному і діалогічному виявах, в усній і писемній формах. Скрізь воно відповідає екстралінгвальним запитам мовців добором найбільш придатних в конкретній мовленнєвій ситуації мовних одиниць. Вони можуть залучатися до таких сфер, в яких до цього не вживалися, чи збільшувати питому вагу використання там, де воно було незначним. Такі зміни спостерігаються у функціонуванні елементів будь-якого мовного рівня: у межах синтаксичного – в простому і складному реченні, в межах складного – у сполучникових і безсполучникових реченнях. За активними процесами змін одиниць мовних рівнів визначаються тенденції в розвитку системи мови. Виокремлення і пояснення цих змін мають теоретичне і практичне значення, що й зумовило напрям дослідження.

Виявлення нових явищ у функціонуванні безсполучникових складних речень можливе лише за умови обґрунтованого розуміння їх як реченнєвих одиниць. Тим часом у сучасному мовознавстві немає погодженості у визнанні граматичного статусу цих своєрідних синтаксичних утворень, що викликає потребу в пошуках аргументів їхньої реченнєвості. Доведення цього бачиться у виявленні поширеності аналізованих структур у всіх стилях мови, а не окремих з них, як засвідчено в наукових джерелах, що має стати доказом їхнього загальностильового характеру як компонента граматичної системи, здатного до розвитку. Подальше спостереження цього покликане довести динамічні процеси в межах безсполучникових складних речень.

У процесі розгляду цих теоретичних питань було окреслено науковий апарат, пов'язаний з дослідженням теми дисертації.

У другому розділі “Безсполучникові складні речення в розмовно-побутовому стилі” піддано аналізу функціонування в розмовно-побутовому стилі безсполучникових складних речень як первісного типу складних речень, що й понині використовується не тільки в усному, а й писемному вияві. Аналіз усної сфери використання розглядуваних складних утворень ґрунтується на  записах діалектного мовлення, а також мови казок і прислів'їв, писемної сфери – на розгляді особливостей листування та щоденникових записів. Вивчення діалектного мовлення, як і мови фольклору, цінне тим, що воно спирається на існуючі в них мовні одиниці як на етимологічну основу української мови.

Як свідчать факти, в усному вияві розмовно-побутового мовлення представлені всі види і підвиди складних речень безсполучникового зразка, однак репрезентовані вони по-різному залежно від жанрових особливостей усної і писемної форм розмовного мовлення і мови зразків усної народної творчості. Відомий у науці поділ усного розмовного мовлення на монологічне і діалогічне знаходить підтвердження у відмінному функціонуванні різних будов безсполучникових складних речень. Помічено, що представлені в діалогічному мовленні багатокомпонентні речення на зразок: Кажу: прийдемо – чекай в монологічному мовленні (не у відтворенні прямої мови) не засвідчуються. Завдяки активізації таких будов у мові співбесідників збільшується питома вага безсполучниковості як важливого складника усного спілкування.

Динаміка у функціонуванні розглядуваних сполук в діалогічному і в монологічному мовленні помітна в розширенні набору лексем, на основі яких будуються уточнювальні структури. Набувають широкого використання наукові, мистецькі, політичні терміни, як-от: висновок, ідея, картина, процес та інші, ще в першій половині 20 ст. не фіксовані в розмовно-побутовому мовленні. Зумовлено це поширенням освіти, що спричиняє вплив писемної мови на усне мовлення. Яскравий приклад такої взаємодії – фрагмент із виступу учня по радіо: Для себе зробив висновок: це не для мене. Набуття молодими людьми середньої освіти стало істотним чинником взаємодії усного мовлення з писемним.

Казкова оповідь і формування прислів'їв не зазнали і не зазнають змін з огляду на усталеність сюжетів, дійових осіб, ситуацій, подій, настановчо-повчальних сентенцій, що традиційно передаються усно, а з 19 століття – і письмово з покоління в покоління. Що ж до введення безсполучникових складних речень у тексти цих різних фольклорних жанрів, то вони не схожі: наявність їх у прислів'ях значно поступається вживаності в мові казок. У розглянутих джерелах знайдено лише одне прислів'я з однофункціональною будовою: Очі – міра, душа – віра, люди – порука. У казках однофункціональні структури – найбільш поширений вид безсполучникових утворень. У прислів'ях – формулювання традиційно усталених застережень та повчань  втілюється в різнофункціональні структури переважно із зіставним відношенням: Бджоли раді цвіту, люди – літу, пояснювальним: Одна стара правда на світі буває: хто не сіє, той не збирає, умовним: Хрипить у грудях – не буть мені в людях, допустовим значенням: Нехай про мене люде шепчуть: пристріт не нападе, а також з відношенням обґрунтування: Держись, Хома, іде зима!

За вживаністю в листуванні й щоденникових записах як писемних підстилях розмовно-побутового стилю безсполучникові складні речення не відрізняються від підстилів, які мають усномовний  вияв: у них наявні всі зразки безсполучниковості. Що ж до тенденцій у розширенні варіативності структури безсполучникових складних речень, то епістолярії і щоденники не тільки не схожі з казками і прислів'ями, а й з говірковим мовленням.

У листах і щоденниках помічений розвиток структури в реченнях перелічувальної семантики: перелік ґрунтується переважно на іменниках, займенниках і прислівниках, як-от: У Кльоні усе зовсім гаразд, у Оксани око зовсім не болить, усі діти здорові, граються і не капризять (Леся Українка до батьків); Перша, як самі знаєте, надрукована у "Раді", другу недавнечко скінчив і зашлю через брата до Києва; третя і четверта дожидаються зайвого часу (П. Мирний до М. Костомарова); По-первах, купив книжок, по-друге, ти прислав (М. Куліш до І. Дніпровського).

Часто вживаними виявляються структури з анафоричним елементом, які набувають певного стилістичного забарвлення, наприклад: Я хочу вмерти, я утоплюся в ворожій крові (О. Довженко); Вони (бані собору – С.М.) світяться сонцем, вони, як вітрила, напнуті тугими степовими вітрами (О. Гончар). До таких будов автор запису вдається, коли йдеться про доведеність певних позицій, про переконаність у справедливості спостереженого. Непоодинокі парцельовані будови: Помітив в установі: високому начальству ставлять у кабінет пляшку боржому. Меншому – вже нарзан. Ще меншому – звичайної сифон (О. Гончар). Стилістична мета таких будов – зосередити увагу на різниці зіставлюваних фігур. Формування думок у писемному викладі активізує застосування найрізноманітніших безсполучникових складних структур, які відповідають сучасному рівню розвитку синтаксичної системи української мови. Підтвердженням цього є численні приклади багатокомпонентних структур сполучниково-безсполучникового типу, серед них: Коли буде Ваша ласка, прочитайте їх та хоч коротенько скажіть мені свою думку про них: Ваша думка, Ваше слово, чи прихильне, чи гірке, – має для мене велику вагу. Ваші твори мали великий вплив на мене: опріч величезного літературного хисту, який зразу зачарував мене, я бачив в них широкий та вільний розмах думки – власне те, чого не стає мало не всім нашим балетристам (М. Коцюбинський до П. Мирного); Полетить Гітлер з дурним своїм гітлеризмом в трубу, виринуть інші німецькі пси, сторгуються з англо-американськими тузами і стане перед радянським великомучеником – воїном і страстотерпцем на Заході димова отруйна завіса, що ні пройти, ні проїхати (О. Довженко).

Третій розділ “Складні безсполучникові речення в книжних стилях” присвячений аналізові використання безсполучникових складних будов у книжних стилях: а) у нормативно-правових актах офіційно-ділового стилю, б) у наукових текстах, в) у конфесійних і г) в публіцистичних підстилях.

А. Звернення до аналізу функцій безсполучникових складних речень в нормативно-правових актах зумовлене двома причинами: по-перше, відсутністю досліджень, пов'язаних з розглядом будь-якого з типів складних речень, тимчасом як їх вивчення необхідне для встановлення місця і ролі складних речень у текстах офіційно-ділового плану; по-друге, прагненням проаналізувати особливості еволюції мови ділових документів від часу їх появи на зорі виникнення української державності (у першій чверті 20 ст.) і до наших днів.

Зіставний аналіз наявності складних речень безсполучникового типу у правових актах різних періодів демонструє відмінність і в наборі видів розглядуваних структур, і в частотості їх використання. У документах 1917-1919 років 20-го століття безсполучникові складні речення трапляються рідко. До того ж початковий етап укладання офіційних актів через відсутність традиції їх оформлення позначений впливом розмовного, зокрема діалектного мовлення, відсутністю усталених зразків нормативної літературної мови, які б відповідали екстралінгвальним вимогам у написанні державних документів. Показовим у цьому є такий приклад: Сторони, що заключають договір, зрікаються взаємно звороту їх воєнних коштів, то значить державних видатків на провадження війни, як також звороту їх воєнних шкід, то значить тих шкід, які повстали для них і їх горожан у воєнних областях через військові зарядження з включенням всіх реквізицій, зроблених у ворожому краю (Мирний договір між Німеч., Туреч., Австро-Угорщ., Болгар. та УНР: 138).

У сучасних правових документах безсполучникові складні речення представлені більше, ніж у початковий період становлення офіційно-ділового стилю. Так, до використовуваних у державних актах структур з перелічувальною семантикою одночасності додалися будови із значенням послідовності: Перший і другий примірники протоколу разом із пакетами виборчих бюлетенів та контрольних талонів негайно надсилаються до територіальної виборчої комісії, третій – зберігається у секретаря дільничої виборчої комісії, четвертий – відразу обов’язково вивішується для загального ознайомлення в приміщенні дільничої виборчої комісії (Збірник актів. Вип.4: 99), до речень з різнофункціональними частинами – конструкції зіставно-протиставного виду: До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться (Кодекс законів про працю України: 23). Почали активніше, ніж раніше, використовуватися висловлення з різнофункціональними предикативними частинами: з 20% до 30%.

Б. Динаміка у функціонуванні більшості видів і підвидів безсполучникових складних речень (за винятком висловлень з часовим, умовним відношенням, а також з компонентом мети і допустовості як структур виразно розмовного вжитку) спостерігається і в науковому стилі. Підтверджує це зіставлення мови наукових праць: літературознавчих (19століття), і  текстів з мовознавства і літературознавства, математики і медицини, політології й історії (20 століття). Помічено, що в розвідках минулого століття складні безсполучникові утворення засвідчувалися в півтора раза частіше, ніж у творах авторів 19 ст. Факт промовистий: безсполучниковість як синтаксичний і стилістичний засіб оформлення наукового викладу не тільки утвердилась у вживанні, а й набула активного використання. Затребуваними в науковому аналізі стали речення перелічувальної семантики на зразок: Перша (індуктивна зона. – С.М.) складається з пейєстрових бляшок, апендикса та регіонарних лімфовузлів; друга (ефекторна зона. – С.М.) – Lamina propria та епітелій слизової оболонки кишківника (Пухлик Б. Алергологія). Збільшилась питома вага різнофункціональних речень, лаконічна будова яких задовольняє вимоги вираження логіки наукових доведень. Активно вживаними виявилися речення заперечно-протиставного значення, наприклад: Суфікси згрубілості не є вирішальними в оцінці просторічного слова; вирішальним тут є його семантика; [порівняйте розмовне і просторічне вживання підкресленого слова: ["…"] (Коваль А. Практ. стилістика). Найбільшої частотності набули безсполучникові складні структури з відношенням пояснення, а саме: У деяких творах мають місце ремарки: автор висловлює свої думки і міркування з приводу того чи іншого вчинку героя або якогось випадку (Бандура О. Теор. літератури). З усієї кількості знайдених безсполучникових складних речень у творах наукового стилю 70% становлять зразки структур з пояснювальним відношенням. Намітилася тенденція до ускладнення будови безсполучникових складних речень уведенням відокремлених зворотів, вставних слів і словосполучень, до активної участі безсполучниковості у створенні багатокомпонентних складних речень: І на цю путь таки й справді багато сил витрачалося: вищі класи, старшина козацька й духовенство, спершу боролися за політичну автономію, потім за особисті вигоди: народ, ні зразків кращого життя не бачивши, ні добрих проводців не мавши, сам пробував змагатись проти нової тучі, що невпинно на нього насувалася – проти того соціально-економічного поневолення  (Єфремов С. Іст. укр. письменства). Ураховуючи активне використання в наукових текстах безсполучникових складних речень, є підстави визнати за можливе в посібниках з стилістики української мови називати речення безсполучникового типу в числі тих, що формують науковий стиль.

 В. Книжність конфесійного стилю виявляється насамперед у введенні в текст сакрального підстилю лише тих безсполучникових складних конструкцій, які не забарвлені розмовністю, експресивністю. Це дозволяє визнати дискусійним називання конфесійного (інакше – релігійного) стилю "книжно-розмовним". Цей стиль, як і кожен функціональний різновид, ґрунтується на народно-розмовній основі, але розмовність як стилістичний засіб у ньому відсутня. У цьому схожість цього функціонального різновиду з науковим стилем.

Що ж до повчальної літератури як окремого підстилю конфесійного стилю, то в її мові відзначається використання безсполучникових складних будов у новій ролі, наприклад, оформлення їх як риторичних питань: Хто висушив смоковницю, хто суху руку зцілив, хто колись наситив безліч народу в пустелі, якщо не Христос Бог? (І. Огієнко). У текстах релігійних відправ, виконання обрядів таке неможливе.

Г. Як засвідчують зіставлювані дані публіцистики двох останніх століть, мова власне публіцистичних видань і мова газет зазнавали і зазнають змін у наданні відомим моделям безсполучниково поєднаних предикативних частин своєрідного наповнення. Активізувалося створення безсполучникових складних конструкцій, предикативні частини яких ускладнюються вставними підрядними частинами: За словами Сафіна, саме у цей період (1988 рік) Саддам Хусейн почав активно нарощувати військову міць – у космос запустили першу ракету, на заводах активізувалось виробництво хімічної зброї (Слобідський край); В окрузі створено хор "Борщагівка", є ветеранський клуб, де вони збираються, спілкуються, обговорюють нагальні проблеми (Столиця). Прагнення об'єднати в одному реченні кілька фактів викликало до життя утворення висловлень, які починаються з детермінанта, що забезпечує стислість в оформленні думки. Ілюстрацією цього є речення з кореспонденції з газети "Народна трибуна": У першому півріччі цього року 93 педагоги пройшли курсову перепідготовку, 26 навчались на обласних семінарах, понад 400 вчителів взяли участь в роботі предметних районних семінарів. У публіцистичному стилі, як і у всіх інших, спостережено відмінності функціонування речень безсполучникового типу в різних підстилях. На відміну від власне публіцистичного підстилю газетно-публіцистичний відзначається більшою відкритістю у введенні в тексти кореспонденцій емоційно забарвлених безсполучникових структур, характерних для розмовного мовлення: У серці одразу щось йокнуло: треба починати з початку, негайно! (Україна молода); Ющенко – тут, Янукович – не тут! Ющенко – друг, Янукович – не друг! (Сільські вісті). Новою тенденцією у використанні безсполучникових складних речень як стилістичного засобу є винесення цих структур у заголовки статей, наприклад: Підсумки підбито, переможців визначено (Слобідський край); Хто кого: чиновники проти дітей (Слобідський край); Сильні регіони – сильна держава (Слобідський край).

У четвертому розділі "Функціонування безсполучникових складних речень у художньому стилі" здійснюється зіставний аналіз творів художньої літератури 19-21 століть.

Дослідження ведеться з розумінням того, що в художньому стилі об'єктивна реальність подається через суб'єктивне сприйняття і відтворення митцем. У цьому своєрідність художнього стилю, в якому діють специфічні приписи художньої літератури як жанру мистецтва. Вони вимагають використовувати кожну мовну одиницю як елемент створення образу. У задоволенні цих вимог мовні елементи всіх рівнів стають виразниками художності. Їхнє стильове призначення – функціонувати в художньо-образній системі, в якій стилістичне й естетичне виступають як тотожні категорії (С.Я. Єрмоленко).

Як стилістичний засіб художнього твору безсполучникові складні речення не поступаються іншим типам складних речень. У художньому викладі вони набувають естетичної функції, а саме – художнього описування подій, явищ, осіб. Успішному використанню їх у цій функції сприяють стилістичні властивості, зумовлені відсутністю граматичного показника зв'язку предикативних частин – сполучника. Безсполучниковість надає висловленню напруги, експресивності в зображенні, пор.:

Небо зорі у воду сіє,

 Я у пригорщу їх ловлю (В. Симоненко).

Дослідження доводить, що у створенні мистецького полотна задіяні всі види і підвиди безсполучникових складних речень, представлених у творах письменників і поетів останніх двох століть. Однак поширеністю безсполучникових складних речень поетичні твори поступаються прозовим. Цьому є пояснення: розлоге змалювання подій у прозовому творі вимагає різноманітності стилістичних засобів. Особливості будови віршового викладу, зокрема, дотримання ритму і рими, обмежують використання  всіх підвидів безсполучникових складних речень. Поодинокими є підвиди речень з відношенням уточнення, допустовості. Рідко трапляються багатокомпонентні конструкції сполучниково-безсполучникової будови. До того ж поетичні твори, крім поем, характеризуються невживаністю прямої мови, у той час як у прозових творах пряма мова – важливий елемент художнього тексту. У прямій мові природним є використання складних утворень безсполучникового типу.

Засвідчено, що під впливом розширення тематики художніх творів, зміни мистецьких напрямів, збільшення потягу майстрів слова до нових жанрів сталися зміни у використанні структур безсполучникового типу як засобу відтворення життєвих ситуацій, почуттів героїв. Помічено, наприклад, що за частотністю використання в творах різних жанрів останнього півстоліття однофункціональні безсполучникові складні конструкції перелічувальної семантики не поступаються їхньому залученню в прозові тексти письменників 19 і початку 20 ст. Однак поряд з неускладненими предикативними частинами, як наприклад у Марка Вовчка: День по дню минає, вечір по вечері – ширше почали вживатися структури, ускладнені вставними словосполученнями, дієприкметниковими і дієприслівниковими зворотами, однорідними членами речення, підрядними частинами. Показовим є такий приклад: Пузаті попи ставали тут ще пузатішими, церковні старости, стрижені під горщик, намащені оливою, бряжчали горами мідяків на тарілі, злодіювали, наживалися на свічках, шахраї підрядчики одним махом відкуповувались тут від гріхів, старці та старчихи вмирали на папертях, а нещасні каліки, що звідусіль тяглися сюди, щоб зцілитися, добутися чуда, так і зоставались каліками, чуда не добувшись…(О. Гончар).

Помітним стало залучення безсполучникових складних речень до складу багатокомпонентних структур нарівні із сурядно і підрядно пов'язаними частинами. Підтверджують підрахунки: у творах письменників 20 ст. у зіставленні з творами авторів 19 ст. кількість таких речень у співвідношенні з елементарними конструкціями збільшилась удвічі.

Відтворення образності в художній літературі 20 і 21 ст.ст. характеризується більш активним залученням безсполучникових складних речень до створення стилістичних фігур у зображенні подій, переживань. У прозових і поетичних творах чільне місце посідають анафоричні будови. Посилився потяг майстрів слова до використання речень безсполучникового типу з експресивним наповненням. Такими є речення з транспонованим імперативом на зразок: Будь молодший, я б прибив його як пса (І. Франко), з парцельованою будовою, як-от:

Здушили сльози – не виходь на люди.

Болить душа – не виявляй на вид (Л. Костенко).

Зображувально-художня функція безсполучникових складних речень різних видів і підвидів виявляє естетичний вплив на читача, що й визначає специфіку художнього стилю.

ВИСНОВКИ

1. Безсполучниково пов'язані предикативні частини в єдине інтонаційне й семантичне ціле, що ґрунтується в усному і писемному вияві на порядкові їх розташування, розміщенні в них лексичних елементів, відношеннях дієслів-предикатів, інтонації, завдяки яким виражається граматичне значення переліку, зіставності й протиставності, пояснення, часу, умови, мети, допустовості, обґрунтування, наслідку – становлять самостійну синтаксичну одиницю – речення, а не компонент тексту і не комунікат чи дериват без визначеного граматичного статусу. 

2. Дослідження засвідчило, що складні конструкції безсполучникового типу виявилися активно вживаними, продуктивними структурами із затребуваною використовуваністю в усіх функціональних різновидах сучасної української мови, що дає підстави кваліфікувати їх як загальностильовий засіб. Це є уточненням висловлених у літературі тверджень про те, що безсполучникові складні речення властиві, крім розмовно-побутового, тільки художньому, публіцистичному й науковому стилям. Використання розглядуваного типу складних речень в офіційно-діловому, конфесійному стилях вказує на те, що наявні в сучасній українській мові функціональні різновиди мають загальномовну граматичну будову з усією різноманітністю складних речень.

3. Визнання загальностильового характеру безсполучникових складних речень не суперечить тому, що вони неоднаково представлені в кожному зі стилів. Усі їх види і підвиди представлені в розмовно-побутовому, публіцистичному і художньому функціональних різновидах мови. У таких книжних стилях, як офіційно-діловий, науковий і конфесійний, наявні лише деякі безсполучникові структури, зокрема  речення з перелічувальною семантикою,  з відношенням зіставності й протиставності, уточнення, обґрунтування, наслідку. Для них чужими виявилися безсполучникові складні утворення зі значенням часу, мети, умови, допустовості.

4. Невживаність у більшості книжних стилів щойно названих безсполучникових конструкцій дозволяє кваліфікувати їх розмовними. Інші види і підвиди безсполучникових складних речень припустимо назвати книжними, хоч засвідчуються вони не тільки в книжних, а й у всіх функціональних різновидах. Запропоноване протиставлення правомірне з огляду на їхню відповідність/невідповідність вимогам стилів. Вимогам книжності відповідають структури, семантичні відношення частин яких прозорі завдяки участі в їх структуруванні дієслів, валентність яких вимагає розгортання, участі іменників, прикметників, займенників, числівників, прислівників, одні з яких потребують уточнення, інші – оформляють перелік або зіставлення. Тому книжні структури відзначаються однозначністю. розмовні ж складні безсполучникові речення ґрунтуються на видо-часовому і способовому співвідношенні дієслів-присудків предикативних частин. Побудовані на змістових відношеннях предикативних частин без чітко виражених структурних ознак, вони припускають синкретизм значення, що не відповідає вимогам офіційних, наукових і конфесійних текстів. Як елементи усного розмовно-побутового мовлення, вони переносяться до художнього і публіцистичного стилів з певним стилістичним призначенням: служать засобом відтворення усномовного варіанту мовлення. Однак розмовність як стилістичний засіб у цих стилях використовується з різною метою: в художньому – як прийом естетичного відтворення життєвих колізій, у публіцистичному – як засіб дохідливого, переконуючого впливу на читача відомими з розмовного мовлення засобами.

5. Книжні й розмовні структури об'єднує відсутність сполучного елемента, що надає їм стислості, динамізму як важливої стилістичної прикмети безсполучникових складних речень. Окремим із них властива експресивність. Експресивна забарвленість притаманна лише конструкціям, віднесеним до розряду розмовних. Книжні ж структури здатні  набувати емоційності лише у випадках використання їх у ролі окличних або у випадках оформлення структури за розмовним зразком.

6. Аналіз особливостей функціонування безсполучникових складних речень у різних стилях доводить, що розглядувані структури як елементи синтаксичної системи української мови зазнають змін відповідно до екстралінгвальних вимог використання мовних одиниць.

Складні речення безсполучникового типу беруть активну участь у взаємопроникненні стилів. У функціонуванні безсполучникових складних речень помічено посилений вплив офіційно-ділового і наукового стилів на усне розмовне мовлення, в якому набули поширеності висловлення з уточнювальним відношенням, конститутивним компонентом яких стають терміни нормативно-правового вживання, фінансових й економічних відносин. Подібне засвідчується і в публіцистичному стилі: повідомлення і вплив на читача в газетному викладі будується на поняттях, що відповідають життєвим потребам суспільства. Водночас помітна тенденція до залучення окремих розмовних безсполучникових утворень до науково-популярного викладу, газетних публікацій.

7. Збільшення затребуваності у введенні в текст цих своєрідних складних структур зумовлює не тільки взаємовплив стилів, але й зміни в структурі певних різновидів, зокрема розширення їхньої семантичної наповненості, набуття нових стилістичних ознак і ролі.

Тенденції в розвитку синтаксичного наповнення усталених безсполучникових складних речень та їх функцій поширилися на всі стилі української мови і більшість підвидів цих структур.

В усному розмовному мовленні, наприклад, активізувалося використання багатокомпонентних складних сполук із безсполучниковим і сполучниковим зв'язком предикативних частин. У писемних підстилях розмовно-побутового мовлення (епістолярному і щоденниковому) помічена тенденція до урізноманітнення структурних ознак речень перелічувальної семантики: часто вживаними стали конструкції з анафоричним елементом, з парцельованою й еліптичною будовою.

У нормативно-правовому підстилі офіційно-ділового стилю збільшилась у порівнянні з початковим періодом його становлення на засадах сучасної української літературної мови кількість речень безсполучникового типу як важливих структур у формуванні правових документів. До структур із перелічувальною семантикою одночасності додалися будови із значенням послідовності, до речень з різнофункціональними частинами – зіставно-протиставні складні утворення.

Конфесійний стиль у релігійних відправах залишається канонізованим у мовному оформленні. Але тексти повчальної літератури зазнають впливу усної форми  сучасної української мови: залучаються деякі підвиди речень з відношенням детермінації, окремі структури використовуються з новим для них семантичним навантаженням, зокрема – у функції риторичного питання.

Нове у функціонуванні безсполучникових складних речень у публіцистичному стилі найбільш виразно виявляється в газетно-публіцистичному підстилі. Усе більш помітним стає використання розмовних структур з експресивним забарвленням не тільки в прямій мові тих, з ким розмовляє журналіст або про кого йдеться в статті, а й в кореспондентському викладі. Помічено винесення безсполучникових складних речень в заголовки газетних матеріалів. У часописах ні 19, ні початку 20 ст. таких випадків не знайдено.

Новим у функціонуванні будов безсполучникового типу в художньому стилі виявилося активне використання ускладнених безсполучникових складних структур як естетичного засобу і збагачення мови художньої літератури тропами як елементами словесного малюнка.

8. Виявлені в дослідженні відмінності в уживанні розглядуваних структур у підстилях переконують у тому, що в загальних курсах з стилістики української мови у визначенні особливостей кожного стилю недостатньо обмежуватися називанням лише найбільш показових їхніх ознак. Доцільно вказувати на підстильову диференціацію стилів з переліком основних їхніх специфічних прикмет. Спостереження засвідчили відмінне функціонування безсполучникових складних речень у наукових і науково-популярних (у межах наукового стилю), у власне публіцистичних і газетно-публіцистичних (публіцистичного стилю) текстах. Різножанрової деталізації особливо вимагає розмовно-побутовий стиль з огляду на усну і писемну форми його вияву.

9. Перелічені спостереження і висновки доводять, що розглянуті граматичні утворення, маючи етимологічно усномовне походження, є не тільки важливими одиницями синтаксичної системи сучасної української мови, а й функціонально активними й динамічними засобами, які використовуються у всіх стилях сучасної української мови для задоволення їхніх специфічних екстралінгвальних вимог. Наведені в цьому дослідженні дані слугують обґрунтованим підтвердженням висловлюваної на початку 30-х років 20 ст. Сергієм Степановичем Смеречинським думки про прогресивність безсполучниковості на рівні складних речень.

10. Здійснене дослідження не претендує на повне висвітлення теми, пов'язаної з функціонуванням безсполучникових складних речень у різних стилях української мови і виявленням тенденцій до активізації їхнього застосування як синтаксичних і стилістичних засобів. Чекають вивчення всі підстилі кожного з функціональних різновидів української мови на предмет встановлення стильової і стилістичної ролі складних структур безсполучникового типу і подальшого аналізу прогресивних тенденцій у застосуванні їх як синтаксичних і стилістичних одиниць.