ДЕРИВАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ІМЕННИКІВ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ (НАЗВИ ЗНАРЯДЬ ПРАЦІ, ЧАСТИН ТІЛА, МЕТАЛІВ)

Краткое содержание

У вступі обґрунтовані вибір теми, її актуальність, сформульовані мета й завдан­ня, визначені об’єкт, предмет і матеріал дослідження, окреслені його ме­то­ди, розкрита наукова новизна, практичне значення одержаних результатів, по­дані відомості про апробацію основних положень та структуру дисертації.

У першому розділі – “Лексико-семантичні групи (ЛСГ) (назви знарядь пра­ці, частин тіла та металів) як база словотворення” – здійснено структурно-семан­­тичну характеристику досліджуваних груп субстантивів як де­риваційної бази.

Вивчення словотворчої спроможності різних класів іменників передбачає виокремлення досліджуваних твірних із загального простору іменників, вста­новлення кількісного складу, виявлення сутнісних ознак та здійснення лексико-се­мантичної класифікації аналізованих лексем. Розв’язанню цих проблем, зокре­ма структурно-семантичній характеристиці назв знарядь праці, при­свячений підрозділ 1.1.

Іменники на позначення назв знарядь праці становлять численну лексико-семантичну групу в сучасній українській літературній мові. Група аналізованих лексем є дуже давнього походження.

У нашому дисертаційному дослідженні назви знарядь праці поділяємо на дві групи:

1. Назви ручних знарядь. Сюди відносимо знаряддя, переважно істру­менти, прості за будовою, які людина використовує для виконання яких-не­­­­­будь дій. Це назви інструментів, назви побутових знарядь праці, назви ри­баль­ських зна­рядь, назви сільсь­когосподарських знарядь, назви знарядь для писання.

2. Назви механізованих знарядь. До механізованих знарядь належать складні або ускладнені за будовою, які в переважній більшості вико­ри­сто­вують­ся з метою значного полегшення праці, або взагалі з метою заміни праці людини. Сюди належать назви апаратів, назви машин, назви механізмів, назви приладів, назви пристроїв.

У свою чергу у кожній із підгруп назв ручних знарядь виділено мікро­групи. Найбільш численною є підгрупа назв інструментів, яка членується на 10 мікро­груп (назви столярських (теслярських) інструментів, назви бондарських інстру­ментів, назви медичних інструментів, назви креслярських інструментів, інстру­ментів для вимірювання чого-небудь, назви будівельних інструментів, назви шевських інструментів, назви інструментів, які використовуються в текстильній промисловості, назви скульптурних інструментів, назви слю­сарських та ковальських інструментів, назви інструментів гірничої про­мисловості). Назви рибальських знарядь поділяємо на назви сіток та назви ву­док. До назв знарядь праці, які призначені для побутового використання, на­ле­жать: назви посуду, знарядь, які призначені для приготування їжі (для збивання, на­сипання та ін.), назви знарядь для наведення порядку, чистоти та ін., назви зна­рядь, що призначені для гостріння, проколювання, розтирання та ін.

У ЛСГ на позначення знарядь механізованої праці засвідчено велику кількість найменувань приладів, пристроїв, механізмів та ін., менше – назв сільськогосподарських знарядь праці, зокрема інструментів. На екстралінгвістичному рівні цей факт може вказувати на значний стрибок у розвитку науки, техніки, що й зумовлює тенденцію значного збільшення кількості точних обчислювальних приладів, зокрема реалій, пов’язаних зі сферою наукових досліджень.

Класифікація ЛСГ на позначення частин тіла здійснена у підрозділі 1.2., в якому виявлені семантичні та структурні ознаки аналізованих твірних.

Назви частин тіла людини як елементи лексичної системи мови є найдавнішими і загально- і частовживаними.

Аналізуючи соматичну лексику, слід врахувати можливість функціо­ну­ван­­ня її у ролі термінів, адже таке вживання назв частин тіла людини позна­чаєть­ся на їх словотворчих можливостях, впливає на структуру СП. В українській мові найбільша кількість термінологічних назв частин тіла функціонує у термі­но­системах медицини, біології, анатомії.

В обстежених нами словниках засвідчено 288 назв частин тіла.

Спираючись на проведені дослідження та наявну класифікацію назв час­тин тіла людини в сучасній лінгвістиці, усі найменування поділяємо на дві ве­ликі макрогрупи: назви зовнішніх частин тіла та назви внутрішніх частин тіла.

Кожна із цих макрогруп поділяється на певні мікрогрупи, у межах яких виділяються підгрупи.

Групу назв зовнішніх частин тіла формують сім підгруп. Підгрупу назв голови та її частин формують 83 найменування: голова, тиква (зневажл., лайл.), чуприна, язик, щока та ін. Другу підгрупу формують назви шиї та її частин: шия, горло, гортань та ін. Третю підгрупу утворюють назви тулуба та його частин: живіт, спина, бік та ін. Четверту підгрупу становлять назви кінцівок і їх частин, які поділяються на назви верхніх та назви нижніх кінцівок: долоня, кисть, коліно та ін. Іменники, які позначають назви зовнішніх статевих органів, поділяються на назви чоловічих та жіночих органів. До назв чоловічих статевих органів відносимо 7 іменників, а до назв жіночих статевих органів належать 5 твірних. Підгрупи – назви наростів на тілі людини та назви шкірного покриву – нечисленні. До іменників – назв наростів належать: наріст, горб, бородавка, мозоля (мозоль). Назви шкірного покриву тіла людини – це шкіра, скіра (діал.).

У межах назв внутрішніх частин тіла виділяємо 9 підгруп, серед яких 9 назв органів кровообігу (серце, судина та ін.), 3 назви органів дихальної системи (бронхи, легені та ін.), 11 назв органів травного тракту (стравохід, шлунок та ін.), 7 органів виділення (нирки, сечівник та ін.), 4 назви статевих органів, 21 назву кісток (стремено, суреля), поодинокими є назви м’язів, залоз та лексеми, які позначають органи нервової системи людини (м’яз, нерв та ін.). Окрему групу становлять назви із загальною семантикою: нутро та ін., які позначають сукупність усіх внутрішніх органів.

Таким чином, усі соматичні назви відносяться до 15 підгруп. Групу назв зовнішніх частин тіла формують назви семи підгруп, а групу назв внутрішніх частин тіла – назви дев’яти підгруп, хоча в цілому кількісно переважають назви зовнішніх частин тіла. Окрему групу у назвах внутрішніх частин тіла утворюють іменники з узагальнювальною семантикою.

Найчисленнішою підгрупою у назвах зовнішніх частин тіла є назви голови і її частин та іменники – назви тулуба та його частин.

Інші підгрупи є нечисленними. У назвах іменників, які позначають внутрішні органи, найбільш численними є підгрупи назв кісток, їх зрощень, назв органів травного тракту та назв органів кровообігу.

У підрозділі 1.3. здійснено опис семантики та структури іменників – назв металів.

Українські назви металів неоднорідні за частотою вживання, що зумовлено належністю їх до: а) загальновживаної та б) спеціальної лексики. Більшість назв металів ви­ко­ристовуються як терміни.

Лексико-семантичні поля матеріально-речовинних іменників, в т.ч. назв ме­талів, характеризуються родо-видовими відношеннями із специфічною (речовинною) спрямованістю, наприклад, речовина – матеріал – метал – ва­на­дій, золото, ртуть та ін.

В сучасній українській мові засвідчено 113 назв металів.

Деяким металам властива подвійна номінація: залізо – ферум, золото – аурум, курчатовій – дубній, мідь – купрум, олово – станум, свинець – плюмбум та ін.

Наскільки продуктивно іменники на позначення знарядь праці, частин ті­ла та металів реалізують свою словотворчу спроможність, з’ясовано у другому розділі – “Реалізація дериваційного потенціалу іменниками на позначення знарядь праці, частин тіла та металів”, – де також встановлений континуум сло­вотвірних значень (СЗ) та проаналізовані засоби реалізації СЗ іменників – назв знарядь праці, частин тіла та металів.

Типова СП (ТСП) субстантивів на позначення знарядь праці має три бло­ки: субстантивний, ад’єктивний та вербальний.

Деривати, мотивовані назвами знарядь праці, описані в підрозділі 2.1. Субстантивний блок проаналізовано у пункті 2.1.1.

Субстантивний блок формують два типи словотвірних значень (СЗ): мо­ди­фікаційні та мутаційні. У межах модифікаційних СЗ виділяються такі се­мантичні позиції: демінутивність (сапка), аугментативність (сокирисько), збір­ність (апаратура), стилістична модифікація (прясельце).

У межах СЗ “носій предметної ознаки” виділяються такі часткові лексико-словотвірні значення: особа, яка характеризується за відношенням до того, що названо твірним (сокирник), деталь, певна частина того, що названо твірним (сапилно), знаряддя, яке характеризуються за відношенням до того, що названо твірним (вилані), рослина, тварина, яка характеризується за відношенням до того, що названо твірним (мітлиця, шилохвіст), приміщення чи місце, яке характеризується за відношенням до того, що названо твірним (кочережник), метод, процес, який характеризується за відношенням до того, що названо твірним (отоскопія), наука, пов’язана з тим, що названо твірним (мікроскопія), відрізок часу, який характеризується  за відношенням до того, що на­звано твірним (серпень).

У субстантивному блоці переважають похідні, які утворені від іменників на позначення ручних знарядь праці, а саме деривати із СЗ демінутивність, осо­ба, яка характеризується за відношенням до того, що названо твірним, деталь, певна частина того, що названо твірним. Від іменників на позначення апаратів, ме­ханізмів, приладів, машин утворена значно менша кількість дериватів. Решта груп твірних є словотворчо непродуктивними чи малопродуктивними.

Ад’єктивний блок іменників на позначення знарядь праці проаналізований у пункті 2.1.2. та представлений такими СЗ: відносність (кирковий), подібність за предметною ознакою (веретенистий), ознака за наявністю того, що названо твірним (мітластий).

Вербальний блок описано у пункті 2.1.3. Дієслова, що утворені від назв зна­рядь праці, характеризуються високою продуктивністю. Їм властиве за­гальне словотвірне значення “діяти за допомогою того, що названо твірним” (сапати).

Засоби реалізації СЗ дериватів, утворених від іменників на позначення зна­рядь праці, проаналізовано у пункті 2.1.4.

Аналіз словотвірної структури похідних, мотивованих назвами знарядь пра­ці, засвідчив, що у їх словотворі переважає суфіксація, при цьому про­стежується спеціалізація формантів у творенні дериватів різних семантичних позицій. Модифікаційний словотвір, зокрема похідні семантичної позиції “де­мі­нутивність”, утворені за допомогою таких суфіксів: -к- (борінка), -очк- (ви­де­лочка), -ечк- (веретенечко), -ок- (віничок), -ик- (свердлик), -чик- (топірчик), ‑ц- (веретінце), ‑ец’- (топірець), -ичк- (мітличка), -ачк- (ломачка), -ин- (со­Кир­чи­на), -елк- (коваделко). Збірні іменники утворені за допомогою суфіксів -j(а)- (ло­маччя), -ур- (апаратура), -аріj- (інструментарій). Деривати із СЗ “аугментативність” утворюються за допомогою суфіксів -ак- (ножака), -ис’к- (со­кирисько), -ищ- (мітлище). За допомогою суфіксів -ц- (прясельце) та -иц- (пряслице) утворюються деривати із СЗ “стилістична модифікація”.

Семантична позиція “особа, яка виготовляє знаряддя праці” реалізується в українській мові за допомогою трьох суфіксів -ник- (решітник), -ар- (-’ар-) (гол­кар, грабляр), -ал’ник- (інструментальник). Лексико-словотвірне значення “осо­ба, яка користується знаряддям праці” репрезентоване дериватами, які утво­рені за допомогою суфіксів -ник- (мотовильник), -ар- (плугар), -щик- (пиль­щик), ‑’ач- (раляч), -іст- (спінінгіст), -ист- (бульдозерист), -(-ат)-ар- (плу­гатар), (-(ат)ир) (плугатир), -ро- (мачетеро). Деривати семантичної позиції “де­таль, певна частина того, що названо твірним” утворені за допомогою су­фіксів -ищ(е)- (мітлище),  -илн- (-ивн-) (ціпилно, ціпивно), -ин- (граблина), -ис’к- (топорисько), -ник- (сошник), -j- (кісся). Із зазначеною семантикою уво­рено поодинокі деривати префіксально-суфіксальним способом, зокрема з кон­фіксами: на- ...-ник (навильник), на-...-ок (навилок). Один дериват утворений за до­помогою префікса перед- та суфікса -ник- (передплужник).

Для реалізації семантичної позиції “знаряддя, яке характеризується за відношенням до того, що названо твірним” використовується суфікс -ан- (ви­ла­ні). Префіксально-суфіксальним способом утворений один іменник (конфікс під- ... ‑ок) (підситок). За допомогою декількох суфіксів утворюються деривати із СЗ “рослина, тварина, яка характеризується за відношенням до того, що на­зва­но твірним”, зокрема -ник- (шильник), -иц’- (мітлиця), -анк- (наперстянка), -к- (сокирки), -іj- (серпій). Невелика кількість суфіксів використовується і для утворення субстантивів із СЗ “приміщення чи місце, яке характеризується за відношенням до того, що названо твірним”. Для реалізації вищевказаної семантичної позиції використовується 6 суфіксів: иц’- (ралиця), -ник- (кочережник), -ал’н- (інструментальня), -ськ- (мікшерська). Семантичні позиції “метод, процес, який характеризується за відношенням до того, що названо твірним” та “наука, пов’язана з тим, що названо твірним” реалізуються десубстантивами із суфіксом -іj- (отоскопія, мікроскопія). За допомогою суфікса -ен’- утворено дериват серпень із СЗ “відрізок часу, який характеризується за відношенням до того, що названо твірним”.

Для реалізації відіменникових ад’єктивів із СЗ “відносність” ви­користовується 9 суфіксів: -ов(ий) виделковий, -н(ий) верстатний, -ев(ий) ле­ме­шевий, -ічн(ий) мікроскопічний, -ал’н(ий) інструментальний, -ан(ий) голчаний, ‑арн(ий) ложкарний, -ач(ий) сокирячий, -ичн(ий) п’єзометричний.

Семантична позиція “подібність за предметною ознакою” репрезентована меншою кількістю словотвірних афіксів: -уват(ий) (шилуватий), ‑ист(ий) (ло­патистий), -аст(ий) (шильчастий), а також афіксоїдів -подібний (ве­ре­те­но­по­дібний), -видний (серповидний). Десубстантиви семантичної позиції “ознака за наявністю того, що на­звано твірним” утворені за допомогою суфікса -аст(ий) (голчастий, мітластий).

Словотвір дієслів із СЗ “діяти за допомогою того, що названо твірним” представлений такими суфіксами: -ува(ти) (маркірувати), -и(ти) (ралити), -а(ти) сапати, -ан-(и)ти) (плуганити).

Семантико-граматичні особливості твірних іменників позначилися на якості й кількості СЗ похідних від них дериватів, при цьому спільність за­галь­нокатегоріальної, частиномовної семантики твірних зумовила наявність ба­га­тьох спільних семантичних позицій у СП як назв знарядь праці, так і найме­ну­вань частин тіла.

Дериваційний потенціал іменників – назв частин тіла описаний в підрозділі 2.2. Субстантивний блок СП назв частин тіла проаналізовано у пункті 2.2.1.

Субстантивний блок СП іменників на позначення частин тіла формують теж два типи словотвірних значень: мутаційні та модифікаційні.

Похідні субстантивного блоку репрезентовані такими модифікаційними зна­ченнями: демінутивність (вушко), аугментативність (носяка), стилістична мо­дифікація (головешка), збірність (волосся), одиничність (волосина).

Для дериватів, які мотивовані назвами частин тіла, в межах словотвірного зна­чення “носій предметної ознаки” виділяємо такі лексико-словотвірні зна­чення: предмет, який характеризується за відношенням до того, що названо твірним (вушанка), особа, яка характеризується за відношенням до того, що назва­но твірним (головач), частина тіла, яка характеризується за відношенням до того, що названо твірним (зашийок), рослина, тварина, яка характеризується за відношенням до того, що названо твірним (ротики, шилохвіст), хвороба, яка вражає те, що названо твірним (нігтьоїда), місце (удару рукою), на яке вказує твірне (потиличник), ліки, призначені для лікування того, що названо твірним (мозолін), наука, пов’язана з тим, що названо твірним (нервізм).

Похідні прикметники, мотивовані назвами частин тіла, описані в пункті 2.2.2. Ад’єктиви в сучасній українській мові виражають такі СЗ: відносність (ручний), інтенсивно виражена зовнішня ознака за наявністю того, що названо твірним (башковитий), подібність за предметною ознакою (суглобистий), відсутність предметної ознаки (безголовий).

Семантика відносності властива також великій кількості складних прикметників (композитів). Вони утворюються на основі чотирьох типів словосполучень, зокрема “іменник + іменник” (горбоносий), “залежний іменник + дієслово” (рукописний), “залежний прикметник + іменник” (білобородий) та “залежний числівник + іменник” (двоногий).

Дієслівний блок СП назв частин тіла проаналізовано у пункті 2.2.3. Він ре­презентований такими СЗ: діяти за допомогою того, що названо твірним (руч­ка­тися), набувати предметної ознаки (горбатіти), наділяти предметною озна­кою (нервувати), втрачати те, що названо твірним (обезножіти), позбавити того, на що вказує твірне (обезножити).

У порівнянні із субстантивним, ад’єктивним та вербальним блоками, адвербіальний блок представлений значно меншою кількістю дериватів і єди­ним СЗ “адвербіалізація предмета” (опліч, босоніж).

Похідні, мотивовані назвами частин тіла, відзначаються різноманітністю засобів творення.

Засоби реалізації СЗ дериватів, утворених від іменників на позначення знарядь праці, проаналізовано у пункті 2.2.5.

Семантична позиція “демінутивність” реалізується за допомогою 14 су­фі­ксів: -к- (борідка), -ок- (бочок), -ик- (зубик), -чик- (плечико),  -ц- (колінце), ‑ен’ат- (бровенята), -ец’- (корінець), -ен’к- (личенько), -он’к- (губонька), -ечк- (горлечко), -иц’- (косиця), -очк- ( мордочка), -ачк- (тім’ячко), -ен’- (серденя).

За допомогою 5 суфіксів реалізується семантична позиція “аугме­н­та­тивність”: -ищ- (бородище), -ис’к- (очиська), -ак- (мордяка), -ур- (носюра), ‑іс’к- (шиїсько). Десубстантиви із СЗ “стилістична модифікація” утворені за допо­мо­гою суфіксів, зокрема -ин-, -(н)ин- (грудина, груднина), -ешк- (головешка). Семантична позиція “збірність” реалізується за допомогою суфіксів -ін’- (волосіння), -’ак- (кістяк), -Ø_с- (волос).

Деривати із СЗ “предмети, які характеризуються за відношенням до того, що названо твірним” утворюється з використанням таких формантів: на-...-ик (набедреник), під-...-ник (підголівник); на-...-ник (навушник), о-...-ник (оплічник), під-...-ник (підкісник), по-...-j- (поличчя), на-...-н- (наручні), об-..-j- (обні­жжя), під-...-j- (підголів’я), під-...-к- (підніжка), під-...-j- (підніжжя), по-...-ат- (по­ру­чата), по-...-н- (поручні), при...-чик (приголовчик), на-...-ок (наголовок), підо-...‑к- (підоплічка), підо...-j- (підопліччя), по-...-j- (поручі), на...-j- (наручі), при-...‑ач (приголовач), при-...-j- (приголів’я), під-...-ач (підголовач), на-...-j- (наголів’я), уз-...-j- (узголів’я), по-…-j- (погруддя). Деривати із вказаною се­­ман­­ти­кою утворені також і за допомогою суфіксів -иц’- (ногавиця), -ник- (тіль­ник), ‑ашк- (тільняшка), -авк- (ногавки), -анк- (вушанка), -ец’- (чорнобривець), -ав- (рукав), ‑ак- (носак), -атк- (носатка), -ел- (зубела), -івк- (зубівка), -овин- (волосовина), ‑анчик- (лобанчик).

Деривати із СЗ “особа, яка має великого розміру частину тіла, що названо твірним” утворюються за допомогою 7 суфіксів: -ан’- (гривань), -ач- (вирлач), ‑ій- (губрій), -ан- (пузан), -ар- (чубар), -ир- (чуприндир), -к- (головко). Семантична позиція “особа, яка має частину тіла, що названо твірним” репрезентована дериватами, утвореними за допомогою суфікса -ан’- (бородань), ‑ач- (бородач), -аj- (бородай), -ун- (горбун). Суфікси  -ник, -овик беруть участь в утворенні дериватів семантичної позиції “особа, яка лікує те, що названо твірним” (вушник, горловик).

В утворенні інших назв осіб, крім зазначених засобів словотвору, ви­ко­ристовується ще композиція основ, яку супроводжує суфіксація або без неї (ру­ко­блудник). Здебільшого префіксально-суфіксальним способом утворені похідні із СЗ “частина тіла, яка характеризується за відношенням до того, що названо твірним”, зокрема за допомогою конфіксів за-…-ок (зашийок), під-…-ин- (під­че­ревина), пере-…-j- (перенісся), перед-…-j- (передсердя), по-…-ин- (по­ребрина), о-…-j- (огруддя, окістя), над-…-ок (надколінок), о-…-ин- (оче­ре­ви­на), о-…-ок (огривок), па-…-к- (пабородки), під-…-ник (підусники), під-…-j- (підребер’я), під-…-ок (підшийок), над-…-j- (надпліччя). Дериват переднирка утворений префіксальним способом, як і похідні із префіксоїдом пів- (півліктя). Окремі деривати цієї семантичної позиції утворені за допомогою суфіксів -ник (кишечник), -іол- (бронхіоли) або словоскладанням (носоглотка).

Назви тварин, рослин, які характеризуються за відношенням до того, що на­звано твірним, утворені за допомогою словоскладання (підковоніс) та суфіксації, зокрема суфіксів -айк- (чубайка), -арк- (чубарка), -ник (міхурник), -ик- (ротики), -ок (пузанок). Іменник нашкірник утворений за допомогою конфікса на-…-ник. Деривати з локативною семантикою від назв частин тіла утворені за допомогою суфіксів -ник (потиличник), -ас (мордас), конфіксів уз-…-j- (узголів’я), при-…-j- (приголів’я), при-…-ач (приголовач), по-(поза-)…-ник (позавушник). Похідний іменник зуботичина утворений складносуфіксальним способом.

В утворенні назв хвороб від назв частин тіла використовуються суфікси -ит (аортит), -іт (бронхіт), -иц(я) (грудниця), а назв ліків – суфікс -ін (мозолін).

Деривати семантичної позиції “відносність” реалізують свої значення за допомогою 15 суфіксів, частина з яких супроводжує основоскладання: -ов(ий) (воловий), -н(ий) (волосний), -ев(ий) (легеневий), -ан(ий) (волосяний), -’ав(ий) (кістлявий), -ал’н(ий) (зубооброблювальний), -енн(ий) (колінопреклоненний), ‑ерн(ий) (зубофрезерний), -ечн(ий) (сердечний), -ист(ий) (залозистий), -ичн(ий) (панкреатичний), -ічн(ий) (фалічний), -озн(ий) (черевнотифозний), -очн(ий) (маточний), -с’к(ий) (плотський).

10 суфіксів є продуктивними в реалізації СЗ “ознака за наявністю того, що названо твірним”: -ат(ий) (волосатий), -аст(ий) (голінастий), -ист(ий) (в’язистий), -уват(ий) (вилицюватий), -овит(ий) (башковитий), -іст(ий) (віїстий), -’ан(ий) (мозоляний), -ен(ий) (мозолений), -ев(ий) (мозолевий), -’ав(ий) (мозолявий). Префіксально-суфіксальним способом утворений дериват окосту­ватий. Ряд дериватів утворено складносуфіксальним способом (волоокий).

Деривати семантичної позиції “подібність за предметною ознакою” уво­рені за допомогою суфіксів -аст(ий) (ніздрястий), -уват(ий) (ніздрюватий), -ист(ий) (суглобистий) та суфіксоїда -подібний (волосоподібний). Для утворення дериватів із СЗ “відсутність предметної ознаки” використовуються префікс без- та нульовий суфікс (безвухий).

Більшість дериватів семантичної позиції “діяти за допомогою того, що названо твірним” утворені за допомогою суфіксів -а- (горлати), -уват- (колінкувати). Кілька дериватів утворені префіксально-суфіксальним способом: по...-и- (поязичити), про...-и- (проязичити). У творенні дієслів із СЗ “набувати предметної ознаки” бере участь суфікс -і- (горбатіти). СЗ “наділяти предметною ознакою” реалізується за допомогою суфікса -ува- (нервувати). Семантична позиція “позбавити того, на що вказує твірне” реалізується за до­помогою префікса обез- та суфікса -и- (обезножити). Так само, але з су­фік­сом  -і-, утворений дериват обезножіти із СЗ “втрачати те, що названо твірним”.

Основоскладання, яке супроводжує префіксація, характерне для творення де­риватів адвербіальної зони (вправоруч, нашвидкуруч). Повторення тотожних основ та “внутрішня префіксація” засвідчена у двох адвербативах (віч-на-віч, пліч-о-пліч).

Семантика й структура словотвірної парадигми назв металів в сучасній українській мові описана у підрозділі 2.3.

Значною специфікою характеризується словотвір на базі назв металів, яку визначила семантична й граматична природа речовинних іменників.

Модифікаційний словотвір субстантивної зони іменників – назв металів представлений двома семантичними позиціями: збірність (залізяччя); гіпокористичність (золотце).

Мутаційний словотвір від іменників – назв металів репрезентований де­ри­ватами кількох семантичних позицій: хімічна сполука, яка характеризується за відношенням до того, що названо твірним (хроміт), предмет, який ха­рак­те­ри­зується за відношенням до того, що названо твірним (мідяк), рослина, яка ха­рак­те­ризується за відношенням до того, що названо твірним (кальцефіл), ліки, які містять те, що названо твірним (кальцекс), особа, яка характеризується за відно­шенням до того, що названо твірним (мосяжник), приміщення, яке ха­рак­те­ризується за відношенням до того, що названо твірним (мідярня), процес, який характеризується за відношенням до того, що названо твірним (бе­ри­лі­за­ція).

Структура ад’єктивного блоку СП назв металів проаналізована у пункті 2.3.2. Ад’єктивний блок репрезентований невеликою кількістю СЗ, зокрема: відносність (амальгамовий), подібність за предметною ознакою (олов’янистий).

Вербальний блок СП іменників аналізованої лексико-тематичної групи, якому присвячено пункт 2.3.3., фіксує дві семантичні позиції: покривати тим, що названо твірним (свинцювати), набувати предметної ознаки (олов’яніти).

Засоби реалізації СЗ дериватів, утворених від іменників на позначення металів, проаналізовано у пункті 2.3.4.

Непродуктивними є афікси, які творять відсубстантивні похідні із СЗ “збірність”: -j- (заліззя) та -ачч’- (залізяччя). Дериват із СЗ “гіпокористичність” утворений за допомогою суфікса -ц- (золотце).

Семантична позиція “хімічна сполука, яка характеризується за від­но­шен­ням до того, що названо твірним” реалізується за допомогою таких суфіксів: -іт-, -ит- (хроміт, барит), -ат- (алюмінат), -іл-, -ил- (ураніл, берил), -ід-, ‑ид- (алю­мінід, вісмутид), -ін-, -ин- (германін, кобальтин), -он- (алюмінон), -оз- (каль­циноз), -аз- (літіаз), -ізм- (уранізм), -ал’- (хромаль), -ан- (хроман), -ен- (хро­мен).

Деривати із СЗ “предмет, який характеризується за відношенням до того, що названо твірним” утворюються за допомогою суфіксів -’ак- (залізяка), -к- (залізко), -аник- (срібляник), -ц- (залізце). Для творення назв осіб за відношенням до того, на що вказує твірний іменник, використовуються такі суфікси: -ар- (золотар), -ник- (мідник), -ил’ник- (золотильник). Префікс по- та суфікс -ник- беруть участь в утворенні деривата позолотник.

Деривати із локативним значенням, а також назви одиниць виміру та кольору, які мотивовані назвами металів, утворюються за допомогою суфіксів ‑’арн- (мідярня), -ник- (золотник) та префікса по- (па-) (позолоть (пазолоть)). Для утворення назв процесів від найменувань металів використовуються суфікси -аціj- (амальгамація), -оз- (бериліоз).

Семантична позиція “відносність” ад’єктивної зони реалізується за допомогою суфіксів -ев(ий) (алюмінієвий), -ов(ий) (амальгамовий), -н(ий) (амальгамний), -’ан(ий) (срібряний), -Ø_с(ий) (золотий) та афіксоїдів -органічний (алюмінієорганічний), -термічний (кальцієтермічний), ‑повітряний (цинкоповітряний).

Лексико-словотвірне значення “який містить те, що названо твірним” реалізується за допомогою суфіксів -ист(ий) (залізистий), -ов(ий) (вольфрамовий), -уват(ий) (свинцюватий) і -ев(ий) (торієвий) та афіксоїдів ‑вмісний (ванадієвмісний), -носний (залізоносний). За допомогою 4 суфіксів реалізується лексико-словотвірна позиція “зроблений, виготовлений із того, на що вказує твірне”: -ов(ий) (ніхромовий), ‑ев(ий) (крицевий), -’ан(ий) (мідяний),    -н(ий) (залізний).

Семантична позиція “подібність за предметною ознакою” реалізується за допомогою суфікса -ист(ий) (олов’янистий). Із афіксоїдом -подібний засвідчено дериват платиноподібний.

Деривати із СЗ “покривати тим, що названо твірним” утворюються за допомогою суфіксів -ува- (алюмінувати), -и- (золотити). Семантичну позицію “набувати предметної ознаки” формують деривати з суфіксом -і- (олов’яніти).

Основоцентричне дослідження словотвору передбачає встановлення чинників, що регулюють словотворчу поведінку різноманітних класів твірних лексем. Цій проблемі присвячено розділ третій – “Лінґвальні та екстралінґвальні чинники, що впливають на дериваційний потенціал назв знарядь праці, частин тіла та металів у сучасній українській мові”. Виявлення таких факторів важливе в сучасній дериватології, оскільки дає змогу встановити певні закономірності процесів словотворення, зокрема у деривації від назв знарядь праці, назв частин тіла та назв металів, спрогнозувати утворення нових дериватів, з’ясувати причини нереалізації словотворчого потенціалу твірних в окремих семантичних позиціях тощо.

У підрозділі 3.1 проаналізовано й узагальнено аспекти вивчення факторів, які впливають на дериваційний потенціал різних класів твірних слів. У працях В.Ґрещука, З.Валюх, Н.Клименко, О.Микитин, І.Джочки, Р.Бачкура та ін. (в українському мовознавстві), О.Земської, І.Милославського, В.Лопатіна, І.Улуханова, Л.Денисик, М.Капраль та ін. (в російському мовознавстві) подана сукупність факторів, які регулюють словотворчу спроможність певних лексико-тематичних груп. Вона хоч і досить повна, однак не відображає усіх причин для з’ясування факторів, які визначають дериваційну поведінку досліджуваних ЛСГ: назв знарядь праці, частин тіла та металів. Тому є необхідним їх уточнення, конкретизація та доповнення, про що і йде мова у підрозділі 3.2.

Українські назви знарядь праці, частин тіла та металів входять в лексичну систему української мови як певні лексико-семантичні групи слів. Беручи до уваги семантичні характеристики досліджуваних твірних, їх структурні і функціональні параметри, визначаємо домінантні чинники, які впливають на словотворчу спроможність досліджуваних груп твірних. Такими для досліджуваних твірних є: лексична семантика твірних, символічність значень, стилістична маркованість, синонімічність, похідність / непохідність, системне заміщення (йдеться про надлишковість деривата за умови, що від іншого твірного утворений дериват із іншим формантом, але тим самим значенням або його місце в лексичній системі мови заступає спільнофункціональна мовна одиниця несловотвірної структури).

Із названих вище факторів, за нашими спостереженнями, особливо впливають на продуктивність твірних лексична семантика (для назв знарядь праці та частин тіла, які характеризуються предметною семантикою, властиві такі СЗ, як “демінутивність”, “аугментативність”, “стилістична модифікація” та ін.  (ніс – носик, носок, носюра, носяка та ін.), тоді як для матеріально-речовинних іменників – назв металів ці семантичні позиції не характерні, натомість їх семантика сприяє утворенню дериватів із СЗ “збірність”, “гіпокористичність” та ін. (залізо – заліззя, залізяччя та ін.), символічність семантики твірного (серце – серденько, серденя, сердечко та ін.), непохідність твірного (плуг – плужок, плугар, плугатар, плугатир та ін.).

Деякі із чинників, навпаки, знижують утворення дериватів, позначаються на низькому дериваційному потенціалі (стилістична маркованість (желонка (гірн.) – желонник), похідність (очеревина – очеревинний), надлишковість деривата у зв’язку з наявністю спільнокореневого або іншокореневого слова з таким же значенням) (кочерга – кочережка, кочержилно, кочережник але коцюба, покрасич,  поривач – 0 дериватів).

Одним із важливих чинників, який визначає словотворчу поведінку ана­лізованих класів слів, є позамовний фактор, зокрема важливість того чи іншого денотата, який вербалізується твірним, у господарсько-практичній діяльності людини. У межах окреслених груп лексики можна виокремити ряд твірних слів, які називають важливі для людини знаряддя, що вико­ристовуються найчастіше (коса, лопата та ін.), частини тіла, які становлять основу життєдіяльності людини, вони ж найчастіше зазнають символізації та набувають додаткових асоціативно-образних характеристик (рука, око, язик, серце і под.), метали, з яких виготовляли різноманітні прикраси, знаряддя тощо (залізо, золото, срібло та ін.). Ці властивості твірних сприяють більшій їх словотворчій продуктивності, пор.: рука (ручка, руця, ручиця, ручисько, ручище та ін.).

Варто зазначити, що деякі із чинників у різних аналізованих тематичних гру­пах виявляються по-різному. Наприклад, стилістична маркованість сло­во­творчо стимулює твірні ЛСГ назв металів, на ЛСГ назв знарядь праці та соматизмах відбивається частково, а в поодиноких випадках гальмує їх дериваційний потенціал.

Відзначено також комплексний характер дії чинників. Наприклад, на ну­льову продуктивність твірного гірчець впливає не лише наявність синоніма магній, але й архаїчність самої лексеми гірчець (пор. також олово – цина та ін.).

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження. Визначено, зокрема, таке:

Об’єднуючись загальнокатегоріальною, частиномовною семантикою, назви знарядь праці, частин тіла та металів водночас характеризуються низкою спе­­­ци­фічних семантико-граматичних особливостей, які зумовлюють їх дери­ва­ційну поведінку, позначаються на структурі їх словотвірних парадигм. По­рів­няль­­­ний аналіз словотворчої спроможності трьох зазначених груп твірних імен­­ни­ків дає змогу глибше з’ясувати природу й особливості деривації не тільки кож­ної із зазначених груп твірних, а й усього відіменникового словотвору.

Спільність частиномовної семантики різних ЛСГ як класів твірних зумовила близькість структури їх типових СП, при цьому спостерігається така тенденція: найбільш повно реалізуються ті семантичні позиції, які є спільними для всіх СП. Специфічні семантико-граматичні особливості кожної із ЛСГ детермінують відмінності у структурі їх СП.

Більшість семантичних позицій у СП є спільними для усіх трьох (рідше двох) ЛСГ. У субстантивному блоці такими є: “демінутивність”, “аугмен­та­ти­в­ність” (для назв знарядь праці та соматизмів), “збірність”, “стилістична моди­фі­ка­ція” (для назв знарядь праці та частин тіла). У межах загального СЗ “носій предметної ознаки” спільними є такі семантичні позиції: “особа, яка хара­к­те­ри­зується за відношенням до того, що названо твірним”, “предмет, який характер­ризується за відношенням до того, що названо твірним” (для назв частин тіла та металів), “рослина, тварина, яка характеризується за відношенням до того, що названо твірним”, “приміщення чи місце, яке характеризується за відношенням до того, що названо твірним” (для назв знарядь праці та металів), “метод, процес, який характеризується за відношенням до того, що названо твірним” (для назв знарядь праці та назв металів), “наука, пов’язана з тим, що названо твірним” (для назв знарядь праці та частин тіла).

У ад’єктивному блоці спільними є такі семантичні позиції: “відносність”, “подібність за предметною ознакою”. Вербальний блок представлений такими спільними СЗ: “діяти за допомогою того, що названо твірним” (для назв знарядь праці та частин тіла), “набувати предметної ознаки” (для назв частин тіла та металів).

Семантико-граматичні особливості речовинних іменників – назв металів унеможливили утворення від них дериватів із СЗ “демінутивність”, “аугментативність”, “одиничність”.

Для дериватів, які утворені від іменників – назв знарядь праці, характерні такі специфічні СЗ, не властиві похідним від двох інших ЛСГ, зокрема: “відрізок часу, який характеризується за відношенням до того, що названо твірним”, “ознака за наявністю того, що названо твірним”. Із аналізованих твірних тільки соматичні назви продукують деривати із СЗ “одиничність”, “місце (удару рукою), на яке вказує твірне”, “інтенсивно виражена зовнішня ознака за наявністю того, що названо твірним”, “втрачати те, що названо твірним”, “позбавити того, на що вказує твірне”, тільки від них можливі адвербіальні утворення. Специфічними для назв металів як твірних є деривати із СЗ “хімічна сполука, яка характеризується за відношенням до того, на що вказує твірне”, “покривати тим, що названо твірним”.

Аналіз типової і конкретних СП українських найменувань знарядь праці, частин тіла та металів показав, що аналізовані твірні словотворчо досить активні, але реалізують свій дериваційний потенціал по-різному. На де­ри­ва­цій­ний потенціал назв знарядь праці, частин тіла та металів мають вплив лінґвальні та екстралінґвальні фактори. Серед лінґвальних виділяємо різноманітні лексико-граматичні категорії, які властиві аналізованим твірним, символічність зна­чень, особливості стилістичного функціонування, синонімічність, структурна складність та похідність/ непохідність аналізованих назв знарядь пра­ці, частин тіла та металів, надлишковість деривата у зв’язку з наявністю спільно­кореневого або іншокореневого слова з таким же значенням; як позамовний чинник – важливість денотата, позначеного дериватом, у господарсько-практичній діяль­ності та життєдіяльності людини.

Дослідження показало, що є певні фактори, які позитивно позначаються на словотворчій спроможності твірного (лексична семантика, символічність, не­похідність, важливість того чи іншого денотата, який вербалізується твірним, у господарсько-практичній діяльності та життєдіяльності людини). Обме­жу­вальні чинники по-різному впливають на різні ЛСГ досліджуваних іменників. Так, обмежує утворення дериватів стилістична маркованість назв знарядь праці та частин тіла, натомість вона ж підвищує дериваційний потенціал назв металів. Інші обмежувальні фактори, тобто структурна складність і системне заміщення, знижують продуктивність усіх аналізованих груп твірних.

Реалізація окресленої словотвірної семантики дериватами, що походять від назв знарядь праці, частин тіла та металів, відбувається завдяки різно­манітним способам і засобам словотворення, серед яких переважає суфіксація. Доволі продуктивним є слово-, основоскладання, яке зазвичай супроводжується суфіксацією. Периферію засобів творення різно­части­но­мо­вних похідних від назв знарядь праці, частин тіла та металів становлять префікси, конфікси.

Назви знарядь праці, частин тіла та металів як твірні слова поєднуються з великою кількістю суфіксів (близько 150). Водночас простежується тенденція до переважного використання в реалізації кожної семантичної позиції неве­ли­кої кількості найпродуктивніших формантів поряд із розмаїттям мало­продуктив­­них чи непродуктивних.

Аналіз СП українських назв знарядь праці, частин тіла та металів доповнює уже здійснені дослідження відіменникових дериватів на засадах основоцентричного словотвору сучасної української мови. Подальші дослідження дериваційного потенціалу інших груп твірних іменників дадуть змогу виявити повну типологію українського відсубстантивного словотвору.