НАЗВИ ВІЙСЬКОВОЇ ФОРМИ ОДЯГУ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, сформульовано мету та завдання, визначено об’єкт та предмет дослідження,  подано відомості про джерела фактичного матеріалу і методи їхнього опрацювання, з’ясовано наукову новизну роботи, окреслено теоретичне й практичне значення одержаних результатів та форми їх апробації.

У першому розділі “Системна організація та лексико-семантичні особливості назв військового одягу в українській мові” визначено склад та специфіку системної організації досліджуваної терміносистеми, виявлено основні її структурні типи, простежено поетапне становлення УВТ та її підсистеми – назви військового одягу, установлено специфіку лексико-семантичних відношень в її межах.

Назви військової форми одягу розглянуто в контексті становлення УВТ як її органічної підсистеми. Акцентуємо увагу на окремих диференційних ознаках понять “військова термінологія” та “військова лексика”, що є елементами різних функціональних стилів: військові терміни вживаються у спеціальних наукових текстах, сферою ж використання військової лексики є художня література, засоби масової інформації тощо. Військова термінологія поширюється на більш однорідну аудиторію, ніж військова лексика. По-друге, термін і відповідний елемент військової лексики входять до різної системи понять і відповідно відрізняються сукупністю системних зв’язків: у термінах вони ширші й різноманітніші, оскільки слово термін має подвійну природу. Він є не тільки елементом системи лексичної, а й елементом системи наукових понять. Військова термінологія і військова лексика мають різний ступінь мобільності: військова термінологія стабільніша, порівняно з військовою лексикою.

З огляду на загальнотеоретичні засади сучасного мовознавства, військову термінологію визначаємо як сукупність моногалузевих і полігалузевих спеціальних найменувань, що співвідносяться з певними поняттями та реаліями військової сфери й утворюють відповідно терміносистему. Військова терміносистема є складником національної терміносистеми, що має свої особливості формування та функціонування, зумовлені специфікою військової підмови та військової справи в цілому.

Сучасна військова терміносистема з погляду семантики і структури не відзначається однорідністю, що залежить від різноманітності способів номінацій. Це так само передбачає поділ термінів за структурними особливостями на терміни-однослови (френч, бушлат), терміни-композити (гермошолом, однострій), складені терміни (шапка-вушанка, плащ-намет) та терміни-словосполучення (парадно-вихідне обмундирування, плащ брезентовий).

Значного поширення в сучасній військовій терміносистемі набули терміни-словосполучення, що на сучасному етапі є одним з основних засобів термінологічної номінації. Аналітичні терміни мають виразні систематизувальні властивості, ними легше передати ієрархічні відношення, належність до класифікаційного ряду, який ґрунтується на родо-видовому співвідношенні понять. Для військової підмови характерні, з одного боку, двокомпонентні номінативні словосполучення (куртка зимова, куртка вовняна, куртка шкіряна) і багатокомпонентні словосполучення (кашкет-безкозирка вовняний із стрічкою, шапка-вушанка із штучного хутра). Термін-словосполучення виконує не лише номінативну функцію, а й допомагає визначити обсяг позначуваного ним поняття, зрозуміти його місце в системі військових понять.

Теоретичні засади дослідження ґрунтуються на визнанні того, що УВТ (назви одягу) є наслідком багатовікового розвитку світової та вітчизняної військової справи; на її формуванні відбилися міжнародний досвід і національна специфіка.

Періодизація розвитку досліджуваної терміносистеми збігається з етапами становлення держави та її війська. У розвитку військової термінолексики виділяємо 7 основних етапів: перший (ХІ – ХІІІ ст.); другий (XIV – XVII ст.); третій (XVIII – I пол. ХІХ ст.); четвертий (ІІ пол. XIX – початок XX ст.); п’ятий (1923–1932 рр., період українізації); шостий (1939–1990 рр.); сьомий (90-і рр. ХХ ст. – початок ХХІ ст.). Пропонована періодизація відбиває історію становлення терміносистеми.

В українських писемних пам’ятках ХІ–ХІІІ ст. (“Слово о полку Ігоревім”, “Іпатіївський літопис” та ін.) широко представлені назви тогочасних військових понять, здебільшого праслов’янського походження (плащъ, сорочка, поясъ), а також іншомовні термінолексеми (броня, бадана тощо), які починають активно входити до загального та військового вжитку.

Другий етап пов’язаний зі становленням національно-історичного феномена – козацького війська, яке послуговувалося специфічним військовим слововжитком. Військові терміни цього періоду фіксують словники “Синоніма Славеноросская” (караценъ, наплeчникъ), “Лексикон словенороський” Памви Беринди (прилъбица та ін.), Літописи Величка (мhсюрка, карваши), Самовидця (строй, риштунокъ, жупанъ), щоденники М. Ханенка, Я. Марковича, а також етнографічні пам’ятки. Поповнення тогочасної УВТ відбувалося передусім завдяки запозиченням. Освоєння запозичень було зумовлене потребою номінації нових реалій військового одягу. Кількість запозичень, прямих і опосередкованих, з тюркських (кутас, киндяк, шлик), західноєвропейських (німецької (лиштва, обшлаг, гаплик), французької (козакин), польської (кунтуш)) мов значна.

Третій етап пов’язаний з розвитком військової справи в європейському контексті. В цей час спостерігаємо інтенсивне входження до російської мови (а через неї в інші східнослов’янські мови) запозичень, переважно з французької (кокарда, лампас, шинель) та німецької мов (мундир, штиблети, шарф та ін.).

Упродовж четвертого етапу відбувається становлення УВТ на науковій основі в Галичині. Військова субмова Галичини розбудовується одночасно зі створенням нелегальних військових гуртків, військових організацій “Січ”, “Соколи”, легіонів УСС, УГА. Основою її терміносистеми була козацька ретротермінологія: черкеска, жупан тощо. Крім того, до її складу входять запозичення з німецької (кант, кітель та ін.), польської (кашкет) мов. Ступінь розвитку УВТ на початку ХХ ст. певною мірою відображений в українському військовому статуті “Правильник піхотинців” (1914 р.), який був першим військовим кодифікованим джерелом УВТ. Лексикографічні праці “Правильник піхотинців. Часть 1. Впоряд.” (1918 р.), “Московсько-український словник для військових” (1918 р.) В. Євтимовича ґрунтувалися на потребі вживати народну питому лексику.

П’ятий етап є найінтенсивнішим, хоч і фрагментарним періодом розвитку УВТ. Процеси становлення та систематизації УВТ засвідчують лексикографічні праці “Практичний російсько-український словник для військових” (1924), “Російсько-український словник військової термінології С. та О. Якубських” (1928). Мовна та військова термінологічна ситуації      20-их рр. XX ст. сприяли становленню УВТ як системи. Ця система створювалася, спираючись на національні традиції та міжнародну практику термінотворення, зокрема використовуючи термінологічні надбання російської мови та за її посередництвом. Цей період став основоположним для подальшої розбудови УВТ.

Упродовж шостого етапу спостерігаємо гальмування розвитку національної наукової термінології та її коригування відповідно до внутрішньо-політичних завдань у державі взагалі й у мовознавстві зокрема. 1939 р., у зв’язку з ліквідацією НТШ у Львові, в Україні завершується етап відносно природного розвитку термінології взагалі і військової так само. Упродовж наступних років розвиток УВТ зорієнтовано на максимальне наближення до російської військової термінології, оскільки в багатонаціональному Радянському Союзі мовою армії була російська мова, іменована мовою міжнаціонального спілкування. Зокрема, були запроваджені назви уніформа, екіпіровка замість українських однострій, спорядження тощо.

Як продовження традиції українського термінознавства 20-их рр. XX ст. розглядаємо словник І. Ільницького-Занковича “Німецький та український військовий словник” (Берлін, 1939). У процесі укладання реєстру найменувань авторові словника довелося розв’язувати проблеми взаємодії інтернаціональних та національних компонентів.

Останній, сьомий етап розвитку УВТ позначений процесами її перегляду, відродження та впорядкування з дотриманням чітких концептуальних засад у термінотворенні та терміновживанні, а саме: відповідність позначуваному поняттю, структурі мови, доцільності запозичень за умови збереження національної специфіки терміносистеми, відновлення органічних для української мови словотвірних типів. На сучасному етапі внаслідок активізації національного відродження в усіх галузях починає розширюватися і сфера функціонування УВТ (наукова, практична, навчальна діяльність).

На розвиток і становлення сучасної УВТ (назви одягу) як однієї з підсистем наукової мови впливали і загальні тенденції розвитку мов, і позамовні чинники. Військова термінолексика упродовж тривалого часу формувалася на національній лексичній основі, поповнюючись запозиченнями з генетично споріднених та неспоріднених мов. Серед питомих термінів виділяються праслов’янські (лати, знак), східнослов’янські (наплічник, нашивка) та власне українські термінологічні найменування (тиляги, залізняк, китиця тощо).

Іншомовні терміни, що ввійшли до українського військового словника, пов’язані з численними мовами-джерелами. Серед них запозичення з латинської мови: шапка, карацена, куртка; французької: сюртук, кокарда; німецької: кітель, аксельбант; угорської: шишак, ментик, гусарка; англійської мов: френч, бриджі. Досить часто під час запозичень роль посередника виконувала російська (еполети) або польська (галун, кант) мова.

Інтенсивні інтеррегіональні військові контакти населення Київської Русі з тюркськими племенами, варягами і Візантією спричинили проникнення тюркізмів (бадана, бехтер, тегиляй тощо). Пізніший етап засвоєння термінів тюркського походження припадає на XIV–XVII ст., зумовлений дією екстралінгвальних чинників (турецько-татарська експансія).

Багато запозичених слів зазнали асиміляції в українській мові й стали основою для утворення цілих словотвірних гнізд (броня – броньовий, броньований, броньовик, бронеавтомобіль, бронебійник, бронежилет, бронекатер; панцир – панцирник, панцирний, панцирність, панцирований, панцероковпак, панце(и)р-жакет).

Для сучасної військової термінології характерні лексико-семантичні процеси в обязі, що не порушує семантичної визначеності термінів, а саме: полісемії, омонімії, синонімії. У межах військової термінології, зокрема й у назвах військового одягу, виділяємо внутрішньо-системну (імпліцитну) та міжсистемну (експліцитну) полісемію. Це здебільшого бісеманти (кіраса, наплічник), рідше – полісеманти (нашивка). У військовій термінології, як і в лексико-семантичній системі української мови взагалі, полісемантичні процеси є, з одного боку, свідченням розвитку поняттєвої системи певної галузі знань, з другого – виявом мовної економії.

Омонімія у військовій термінології української мови здебільшого виявлена як міжгалузеве явище. Міжгалузева омонімія пов’язана насамперед з тим, що спеціалізація значення загальновживаного слова чи лексеми з іншої галузі знань передбачає розходження значень між словом і військовим терміном, за ними закріплені різні дефініції, напр.: кант ‘кольоровий шнурок або вузька смужка тканини іншого кольору, яку вшивають у борти, у шви одягу, переважно – форменого; облямівка’, ‘ребро, пруг дошки, бруса тощо’, ‘хвальна врочиста пісня духовного або світського змісту’ (аналогічно: кубанка, венгерка, галун, султан). Зрідка спостерігаємо це явище всередині самої військової терміносистеми. До термінів-омонімів, які відбивають поняття різних військових підсистем, відносимо терміни на зразок наряд, стрій та ін.

Синхронний і діахронний аналіз УВТ підтверджує думку про те, що моносемічність терміна слід розглядати лише як тенденцію, а не як абсолютну умову його вживання.

В українській військовій терміносистемі найширше представлена синонімія, яку вважають однією з найважливіших системотвірних ознак. Явище синонімії у військовій термінології, як і в будь-якій іншій терміносистемі, відбиває історію становлення та динаміку її розвитку на сучасному етапі.

Наявність розгалуженої синонімії у військовій терміносистемі зумовлена позамовними і власне мовними чинниками. В українській військовій термінології синонімічні ряди утворені внаслідок:

1) паралельного вживання іншомовного й питомого термінів: риштунок (нім.) – обладунок; мундир (фр.) – спорядження;

2) паралельного функціонування термінів, запозичених із різних мов: барва (нім.) – барма (д.-ісл.); карунка (блр.) – позумент (нім.); карацена (лат.) – кіраса (фр.); юшман (перс.) – куяк (монг.)

3) паралельного вживання автохтонних утворень: забрало – прилбиця, спорядження – обладунок, лати – нагрудник.

У межах досліджуваної терміносистеми виділено такі різновиди синонімії: фонетична: бехтеръ – бахтеръ, лямпас – лампас; словотвірна: кабат – кабатиня – кабатник; комір – підкомірець; граматична: чуга – чугай, нарамница – нараменник.

Широко представлені в досліджуваній терміносистемі гіперо-гіпонімічні відношення. У явищі гіпонімії як одному з основних парадигматичних відношень у семантичному полі вбачаємо ієрархічну організацію його елементів, що ґрунтується на родо-видових відношеннях. Залежно від кількості ознак, за якими відбувається конкретизація родового найменування, розрізняємо гіперо-гіпонімічні групи з паралельними, послідовними та комбінованими структурами. Найпоширенішими в УВТ є гіперо-гіпонімічні парадигми з комбінованими структурами, у яких підгрупи видових назв поєднуються паралельними та послідовними зв’язками. Такі структури утворюють, зокрема, терміни-гіпероніми, які належать до ядра терміносистеми (спорядження, знаки розрізнення, взуття тощо).  Формально-семантичні відношення в гіперо-гіпонімічній групі передбачають наявність експліцитної спільної семи (гіпоніми є здебільшого словотвірними гніздами від гіперонімного найменування), пор.: пілотка – пілотка вовняна, пілотка бавовняна.

На основі родо-видових зв’язків простежуємо використання того чи того одягу в окремих родах та видах військ. Наприклад, куртка польова бавовняна утеплена входить до комплекту одягу офіцерів і прапорщиків Воєнно-Морських сил; куртка шкіряна, куртка бавовняна на хутрі, куртка демісезонна бавовняна входять до комплекту одягу авіаторів.

Другий розділ “Формування й розвиток назв військового одягу в українській мові” присвячено діахронному дослідженню тематичних груп назв військової форми одягу. Серед них: загальні назви спорядження, загальні назви одягу, видові назви захисного спорядження, назви короткого верхнього одягу, назви довгого верхнього одягу, назви натільного одягу та верхніх сорочок, назви поясного одягу, назви знаків розрізнення та оздоб, назви військових головних уборів і назви взуття. Для аналізу їх використано матеріали етимологічних, тлумачних та інших словників.

До тематичної групи “Загальні назви спорядження” віднесено такі лексеми, засвідчені в пам’ятках української мови: спорядження (споряжене, споражене); доспіхи (доспhхъ); збруя (зброя, збрія); риштунок (риштунокъ, ринштунокъ); обладунок; бутра; військове. Початок формування цієї групи припадає на спільнослов’янський період. Деякі назви, зокрема, збруя, риштунок становлять пізніші запозичення. Відзначимо, що термін  спорядження, який став невід’ємною частиною військового словника української мови, поданий у сучасних військових Статутах як нормативний.

Терміни тематичної групи “Загальні назви військового одягу” вживалися на позначення поняття ‘сукупність предметів, виробів, виготовлених із ткнанини, хутра, шкіри, якими прикривають тіло’ і репрезентовані словами одяг (одhяніе, одежа); убір (убрання, убранство); платье (платте, платя); сукня; шати; риза; барва; барма; нарядъ; мундир (мундhръ, мундеръ, мундиръ); обмундирування; стрій (строй); форма; однострій та ін. До сучасного військового словника із згаданих назв увійшли терміни одяг, форма, мундир, обмундирування; спеціальний одяг, захисний одяг, повсякденне обмундирування, військова форма одягу, літня форма одягу.

На основі спільної функціональної ознаки ‘захист’ виділяємо тематичну групу “Назви захисного спорядження в українській мові”. Її представляють слова кольчуга, бадана, бехтер, юшман, броня, панцир, залізняк, карацена, кіраса, лати, тиляги, куяк, колонтар, нагрудник, папорз, зерцало, тегиляй, наколінник, поножі, батарлик, рукавиця, наручі та ін. Різне функціональне призначення захисних обладунків зумовило виокремлення трьох підгруп: обладунки для захисту тулуба, рук, ніг. Слова аналізованої групи диференціюються за такою релевантною для номінацій предметів ознакою, як форма, а саме: пластини, кільця. Можна стверджувати, що впродовж історичного періоду вживали лексеми, які передавали загальне поняття ‘кільчастий обладунок’ – панцир і ‘обладунок із кованих пластин’ – броня. Зібраний матеріал засвідчує формальну варіативність назв захисних обладунків на фонетичному рівні: броня – бронь; панцир – панцер; на граматичному: караценъ – карацена; кирисъ – кіраса.

Тематична група “Короткий верхній одяг” представлена словами курта, куртина, куртас, куртка; гусарка; колет; кабатиня, кабатник, кабат; катанка; ментик; венгерка; камзол; козакин; кітель; тужурка; шкірянка; куфайка, фуфайка; ватник; бушлат; комбінезон; костюм; тілогрійка; френч та ін. Основу групи становлять запозичення, зокрема з угорської та польської мов – ментик, венгерка, катанка; французької – козакин, костюм, комбінезон; німецької та англійської – кітель і френч. На східнослов’янському ґрунті виникли утворення ватянка та тілогрійка. Чимало лексем цієї групи є частиною військового словника сучасних східнослов’янських мов: куртка, кітель, бушлат тощо.

У тематичній групі “Довгий верхній одяг” проаналізовано лексеми опанча, корзно, плащ (та похідні від нього плащ-намет, плащ-накидка, плащ-дощовик, плащ-пальто), бурка, кобеняк, доломан кожух, велчура, вовки, габян, габяк, байбарак, шуба, ферязь, свита, жупан, каптан, кунтуш, бекеша, кирея, черкеска, чекмінь, бешмет, сюртук, шинеля, пальто, пальто-куртка, халат, маскхалат, балахон. Назви верхнього одягу – це переважно запозичення, які на різних етапах історичного розвитку поповнювали лексичні системи східнослов’янських мов. Частина з них збереглася в сучасних східнослов’янських мовах у пасивному лексичному фонді (кобеняк, доломан, опанча, корзно, ферязь, кунтуш).

Тематична група “Натільний одяг та верхні сорочки” представлена словами сорочка, фланелівка, тільник, гімнастерка, форменка, матроска. Мотиваційними ознаками назв натільного oдягу є призначення: матроска, тільник, гімнастерка, форменка; матеріал: фланелівка, бавовняна сорочка, фланелева сорочка.

Назви натільного одягу і верхніх сорочок репрезентують переважно слов’янські за походженням лексеми: сорочка, гімнастерка тощо. Домінантою парадигми є слово сорочка, засвідчене в українській мові у спеціалізованому значенні – ‘старовинне захисне військове спорядження’. Вище згадані лексеми входять до сучасного військового словника східнослов’янських мов.

До тематичної групи “Поясний одяг” належать такі номінативні одиниці: ногавиці, штани, шаровари, чикчири, галіфе, кльош, бриджі; пояс, пас, ремінь, кушак, черес, очкур.

Аналізована лексика гетерогенна за походженням. У її складі наявні спільнослов’янські назви (пояс, ногавиці), тюркські (кушак, штани), польські (пас), французькі (галіфе), англійські (бриджі) запозичення.

Тематична група “Назви знаків розрізнення та оздоб військового одягу” представлена такими лексемами: петлиця, лампас, аксельбант, комір, позумент, еполети тощо. Знаки розрізнення – це позначки, нашивки, петлиці і т.ін. на форменому одязі, що вказують на належність особи до певного виду занять, до якогось відомства, свідчать про її персональне звання тощо. Особливо активно вони починають уживатися у XVII-XVIII ст., коли створюється регулярне військо і вводиться єдина форма одягу як одна з його обов’язкових ознак.

Загальне поняття ‘знак розрізнення’ й ’прикраса одягу’ передає слово нашивка як лексико-семантична домінанта цієї групи. З-поміж різновидів нашивок виділяємо такі, як: нараменник, наплічник, петлиця, галуни, лички, погони, еполети, шліхви, шеврон.

Поняття на позначення смужки тканини для оздоблення представлене лексемами облямівка, лиштва, лампас, кант, аксельбант, зубчатка.

Сему ‘значок’ репрезентує лексема кокарда, відома з XVIII ст. До знаків розрізнення, закріплених на предметах військового обмундирування – погонах, петлицях, кокардах тощо, належить емблема. У Збройник Силах України використовують систему емблем, започатковану в армії СРСР.

Сему ‘оздоба військового одягу’ репрезентують слова султан, киндяк, китиця, кутас, басаман, позумент, карунка, басон, стьожка, стрічка, гаплик, пряжка, обшивка, комір, обшлаг, карваш, лацкан, вилога, вильоти, розета та ін.

До тематичної групи “Військові головні убори” належать лексеми шолом, забрало, картуз, башлик, мазепинка та ін. Військовий головний убір – один з основних компонентів, що входить до комплекту форменого одягу. Його функціональне призначення – захист голови воїна. Крім того, закріплення на ньому знака розрізнення дає змогу визначити вид військ, службову категорію, належність військових до тих чи тих збройних сил, підрозділів тощо. Військові головні убори розрізняють за формою, сезонністю, кольором, функціональним призначенням, матеріалом. За ознакою ‘матеріал’ досліджувана група репрезентована лексемами на позначення металевих, шкіряних, хутряних, сукняних та повстяних головних уборів. З-поміж назв металевих головних уборів виділяємо шолом, шишак, забрало, прилбиця, місюрка, гелм, каска. Назви хутряних головних уборів представляють лексеми ковпак, шлик, кабардинка, кубанка, папаха, шапка, вушанка. Підгрупа на позначення сукняних і повстяних головних уборів об’єднує лексеми башлик, мазепинка, магерка, кашкет, безкозирка (у Словнику А. Бурячка, М. Демського, Б. Якимовича – бездашківка), мічманка, картуз, будьонівка, кепка, берет, пілотка. На позначення шкіряних головних військових уборів в українській мові засвідчено слово ківер.

Тематична група “Назви взуття” представлена термінами боти, ботинки, черевики, башмаки, сапоги, чоботи, сап’янці, штиблети, краги, ботфорти. Вибір певного типу взуття був зумовлений пристосованістю до потреб, кліматичних умов та зручністю для служби. В Україні, починаючи з часів Київської Русі, побутували такі узагальнені назви взуття: обувь (обувъ, обув’я), чрhво, взуття. На позначення взуття сучасних військовиків збереглися лише назви черевики, чоботи.

 

ВИСНОВКИ

Підсистема УВТ “Назви військового одягу” розвивалася відповідно до загальних тенденцій та закономірностей історичного розвитку української мови і формування війська в різні  історичні епохи: становлення війська в Київській Русі та в козацькій державі, зародження регулярних західноєвропейських і російської армій, функціонування самостійного українського війська в добу визвольних змагань на початку ХХ ст., розвиток національних збройних сил на сучасному етапі. Розвиток УВТ, зокрема й досліджуваної підсистеми, відбувався епізодично, хвилеподібно, оскільки визначальними рушіями її динаміки були ідеологічно-політичні умови існування української державності.

Спираючись на загальнотеоретичні засади сучасного термінознавства, військову термінологію визначаємо як сукупність моногалузевих і полігалузевих спеціальних найменувань, що співвідносяться з певними поняттями та реаліями військової сфери й утворюють відповідну терміносистему. Військова терміносистема – це складник національної терміносистеми, яка має свої особливості формування, зумовлені специфікою військової підмови та військової мови в цілому.

З погляду походження назви військового одягу є гетерогенними. Їхнє ядро становить автохтонна лексика, що складалася впродовж віків (лати, плащ, кожух, знак). Інтенсивні інтеррегіональні військові контакти України з іншими народами спричинили проникнення чужомовних лексичних елементів, серед яких тюркізми: бадана, бехтер, опанча, тегиляй, кутас, башлик, кушак, кирея, папаха; полонізми (пас), германізми (кітель), французькі запозичення (еполети, камзол) та ін.

Для термінів УВТ притаманні загальномовні лексико-семантичні відношення: полісемія, омонімія, синонімія. У військовій терміносистемі виділяємо внутрішньосистемну (багатозначність усередині УВТ), міжсистемну та міжгалузеву полісемію.

Омонімія в досліджуваній терміносистемі спричинена розвитком значень слів та випадковим збігом різних за походженням, але співзвучних номінацій (галун, кубанка, кант).

Наявність синонімів у назвах військового одягу свідчить, що ця система не штучне утворення, а природна мовна ієрархія, у якій відбуваються ті самі динамічні процеси, що й у літературній мові, пов’язані з подальшим її унормуванням. У цілому ж явище синонімії у назвах військового одягу, як і в будь-якій іншій терміносистемі, відбиває історію становлення і динаміку її розвитку на сучасному етапі.

Наявність фонетичних (бехтеръ, бахтеръ), словотвірних (убиръ, убранство, убор, уборство, убиря, убрання) та граматичних (нарамница – нараменник) варіантів є ознакою остаточно несформованої терміносистеми на певному синхронному зрізі.

До складу військової термінології (назви одягу) входять терміни різних структурних типів: терміни-однослови (френч, бушлат), терміни-композити (шапка-вушанка, гермошолом, однострій), терміни-словосполучення (тужурка шерстяна, плащ брезентовий). Аналітичні терміни на зразок шолом сталевий, ремінь поясний, форменка бавовняна літня є свідченням подальшого розвитку цього ряду.

Терміносистема назв військової форми одягу структурована за десятьма тематичними групами, кожна з яких об’єднує назви за різними мотиваційними ознаками, зокрема: за ‘належністю’ (гусарка, черкеска, матроска, мічманка), ‘матеріалом’ (шкірянка, залізняк), ‘частинами тіла’ (наколінник, нагрудник, наплічник), ‘функцією’ (тілогрійка, тільник), ‘зовнішньою ознакою’: формою, кроєм, фасоном (кольчуга, безкозирка, кльош) тощо.

Історична доля назв одягу неоднакова. Одні з них дійшли до сьогодення без жодних семантичних змін і використовуються на позначення військового одягу сучасної армії(одяг, шапка, чоботи, сорочка). Інші назви вийшли з ужитку разом із зникненням реалій, які вони позначали, перейшовши до розряду історизмів (кіраса, лати, ментик, прилбиця, гелм). Незначна частина слів збереглася в діалектах (кабат, закавраш, кутас). Деякі застарілі військові терміни, розширивши свою семантику, входять до активного лексичного фонду української мови (панцир, нагрудник).

Серед назв військової форми одягу переважають відантропонімні (від прізвищ відомих військових діячів), які в українській мові представлені апелятивами бекеша, френч, мазепинка, будьонівка та ін. Відетнонімні утворення репрезентовані назвами кабардинка, черкеска, венгерка, відтопонімною є лексема кубанка.

В історичному розвитку військової термінології східнослов’янських мов переважали процеси конвергенції над процесами дивергенції. Чимало слів на позначення предметів військової форми одягу спільні для них: шинеля, берет, погони. Проте є лексеми, спільні для двох мов за відмінності в третій. Серед них наявні українсько-білоруські ізолекси (риштунок), українсько-російські (бадана, колонтар), російсько-білоруські (тегиляй, фуражка). У групі назв одягу функціонують національно-специфічні утворення, для яких немає відповідників в інших східнослов’янських мовах: тиляги, обладунок – в українській мові; куяк, налатник – у російській мові.