Комунікативно-прагматичні параметри дескрипцій у текстах “малої прози” кінця ХХ – початку ХХІ століття

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
Комунікативно-прагматичні параметри дескрипцій у текстах “малої прози” кінця ХХ – початку ХХІ століття
Альтернативное Название: Коммуникативно-прагматические параметры дескрипций   в текстах \"малой прозы\" конца ХХ - начала XXI века
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, сформульовано мету й завдання роботи, окреслено об’єкт і предмет наукового аналізу, аргументовано вибір матеріалу дослідження, з’ясовано теоретичне значення роботи, її практичну цінність, наукову новизну, зв’язок із науковими програмами, планами й темами, визначено методи аналізу, подано відомості про апробацію положень дисертації.


У першому розділі дисертації “Дескрипції: концептуальні підходи до характеристики” дескрипцію розглянуто як лінгвістичне поняття, проаналізовані основні концепції у трактуванні досліджуваних мовних одиниць. Дескрипції кваліфікуються як один із основних засобів здійснення референції (1.1.), розглядаються у світлі сучасних синтаксичних теорій (1.2.), розкривається їх розуміння як описово-образного різновиду номінацій (1.3.).


У підрозділі 1.1. наголошено на необхідності кваліфікації дескрипцій як однієї з основних складових системи референтних  висловів,  яка реалізує процес номінації – співвіднесення мовних елементів з екстралінґвальними об’єктами. Поняття “дескрипція” (з англ. descriptionопис, зображення), вперше використане Б. Расселом на початку ХХ століття, сьогодні трактується з погляду різних наук:


·         логіки та філософії (спеціальна конструкція, що відіграє у формалізованих мовах роль додаткових власних і загальних імен);


·         теорії інформації (іменна група із загальним іменником на вершині);


·         лінгвістики  (вираз, до складу якого входить загальна назва й детермінатив – артикль чи вказівний займенник; основне призначення такого висловлювання – реалізація референції).


Серед чотирьох класів виразів, які дослідники (І. Беллерт, Н. Гуйванюк, О. Падучева, М. Селезньов, Дж. Серль та ін.) виділяють як такі, що здатні забезпечувати референцію, саме дескрипції, на нашу думку, поряд із власними і загальними назвами, дейктичними словами та виразами у художньому тексті відіграють важливу роль, функціонуючи як засіб для передачі сконденсованої чи розгорнутої характеристики денотата. Здатність дескрипцій, фіксуючи ознаки об’єктів, формувати (разом із іншими номінаціями) кореферентні ряди на позначення денотатів художнього тексту забезпечує можливість їх аналізу в різних аспектах (формальному, семантичному, функціональному), а також реалізує належну ідентифікацію та кваліфікацію денотатів художньої дійсності з урахуванням комунікативно-прагматичних чинників.


У підрозділі 1.2. дескрипції розглядаються у світлі сучасних синтаксичних теорій. На нашу думку, до аналізованих мовних засобів доцільно зараховувати як номінативно-кваліфікативні номени, що мають форму слова, так і аналітичні дескриптивні конструкції, які дослідниками означуються по-різному: предикативні найменування осіб (І. Вихованець, М. Алексюк), номінативний блок “вказівний займенник + підрядна частина” (С. Ломакович, О. Нітенко, О. Ткач), фразова номінація (Т. Огарєнко) та ін. Такий погляд підтверджується і самим вживанням терміна “дескрипція”, що латентно зумовлює наявність у складі подібних мовних засобів мінімум двох або й більше лексем.


Таким чином, теоретична база та матеріал дослідження дають підстави до дескрипцій зараховувати описові лексеми і звороти різної протяжності: від однослівних одиниць, що відзначаються смисловою компресією, до синтаксичних конструкцій (словосполучень, відокремлених означень, складнопідрядних речень, парцелятів тощо).


У підрозділі 1.3. акцентується на тому, що дескрипції – описово-образний різновид номінацій. Результати дослідження засвідчили: незважаючи на несистематичність використання в лінгвістиці терміна “дескрипція”, вчені все ж аналізують групи різноформатних мовних одиниць, які кваліфікують: апелятиви та номінативи (І. Нестеренко); вторинні композиційно зумовлені номінації (І. Микитюк); образні номінації (М. Євсєєва); номінації осіб (Т. Наумова); повторні та вторинні номінації (В. Гак, Н. Валгіна); оцінні назви осіб (Т. Вільчинська); лексико-семантичні деривати на позначення особи (Л. Шпачук) тощо.


Комунікативно-прагматичний потенціал, структура, характер та образотвірні властивості таких лексичних одиниць у художньому тексті дають підстави визначати окремі з них як дескриптивні номени. У текстах “малої прози” дескрипції, відіграючи роль повторної або вторинної номінації, забезпечують різнобічну характеристику об’єкта, формують образи й мікрообрази, розгортають русла змістотворення.


Таким чином, дескрипції – це синтетичні або аналітичні описові одиниці, що здійснюють номінативно-референційну функцію власного імені й використовуються для кваліфікації денотата за певною (постійною / ситуативною, одиничною / комплексною) ознакою, виділяючи його з-поміж інших об’єктів.


У другому розділі дисертації “Класифікаційні та функціонально-прагматичні особливості дескрипцій у  текстах  “малої прози”  кінця ХХ – початку ХХІ століття” здійснено семантичну типологію дескриптивних конструкцій (2.1.); визначено структурні види дескрипцій (2.2.); розкрито їх комунікативно-прагматичне навантаження (2.3.).


У підрозділі 2.1. наголошується: основною типологічною характеристикою дескрипцій є започаткований Б. Расселом поділ на визначені та невизначені, який підтримують й інші вчені: Н. Арутюнова, І. Беллерт, А. Вежбицька, К. Доннелан, Л. Дьоміна, С. Кріпке, О. Кубрякова, Л. Лінський, О. Падучева, Дж. Серль, П. Стросон, В. Телія, А. Шмельов.


Узагальнення лінгвістичних студій, присвячених проблемам типології дескрипцій, а також матеріали нашого дисертаційного дослідження дають підстави виокремити такі види дескрипцій: 1) визначені та невизначені (залежно від референційних можливостей); 2) класифікаційні та кваліфікативні (залежно від характеру ознаки, зафіксованої в їх семантиці).


Визначені дескрипції (37 % картотеки, 1482 приклади) виконують ідентифікаційну функцію власного імені, використовуються для кваліфікації денотата за характеристикою, що однозначно виділяє його з класу відповідних об’єктів: “Роже не власник аґенції, а лише її службовець, ...подорожуючи з Яною, він суміщав приємне з корисним: і завдання фірми виконував, і коханій жінці показував країну” (Є. Кононенко). Визначеність виділеної номінації забезпечується кореферентним іменем, зафіксованим у передтексті. Потенційна поліфункціональність дескрипцій реалізується у кваліфікативно-характеротвірному призначенні аналізованого номена.


Підтримуючи погляди інших учених (Н. Арутюнової, Л. Лінського, Дж. Серля), у класі визначених виокремлюємо унікальні дескрипції, що позначають єдиний у своєму роді денотат, наявний не тільки в художньому тексті, але й у екстралінґвальній дійсності. Унікальні дескрипції, як правило, мають латентний смисл і поза контекстом вимагають пояснення: “...як тільки зійде ранкова зірка, поїдемо звідси. ...На заробітки. …як тільки зійде ранкова зірка, буде найважче. От так, як зараз. Коли стискає в грудях і починаєш розуміти, що до Міста ранкової зірки вже ніколи не повернешся” (Л. Демська).


У наведеному сегменті репрезентована унікальна дескрипція, що номіналізується, маніфестуючи власну назву й передаючи авторське сприйняття міста Львова. У дисертаційній роботі унікальні описові номінації поділяються на унікальні власне визначені, які десигнують єдиний у своєму роді об’єкт, ідентифікуючи його і поза контекстом (2 % картотеки, 83 приклади) та унікальні контекстуально визначені, які так само позначають одиничний об’єкт, однак поза контекстом втрачають свою однозначність і референційну спроможність (2 % картотеки, 83 приклади).


Невизначені дескрипції (59 % картотеки, 2362 приклади) фіксують певну ознаку неконкретизованого об’єкта: Чиїсь неспокійні діти безпечно лазили по деревах, перегукувалися та намагались поцілити одне в одного прихопленими заздалегідь шишками” (В. Палинський). Особливість таких дескрипцій – функціонування у їх складі неозначених дейктичних слів як формальних показників невизначеності. Оскільки у випадку формальної модифікації та редукції дейктичної одиниці невизначена дескрипція не десемантизується, неозначений займенник є її факультативним, але релевантним компонентом. Наприклад: “…мій прадід купив її [мушлю – І.Б.] у Львові у якогось заморського купця” (М. Савка) = …мій прадід купив її у Львові у заморського купця


Класифікаційні дескрипції відзначаються “семантичною збідненістю” (О. Падучева) і мінімальною залежністю від прагматичного фактора та суб’єктивно-емоційного ставлення мовця до денотата описової сполуки, оскільки здійснюють класифікацію корелятивних об’єктів за найбільш загальними ознаками. Дескриптивні одиниці вказаного типу в дисертаційній роботі поділено на дві підгрупи: таксономічні та реляційні.


Таксономічні дескрипції (4 % картотеки, 164 приклади) – об’єктивні описові номінації, що мають статус загальної назви, відносячи референт до широкого класу: “Хлопець морщився від запаху і вдивлявся в горизонт” (В. Янчук). Невизначена таксономічна номінація “хлопець” відіграє роль замінника невідомого на певному етапі розгортання тексту імені та імплікує припущення, що детальніша характеристика репрезентованого об’єкта буде здійснена в процесі подальшої смислової еволюції образу.


Реляційні дескрипції (22  % картотеки, 885 прикладів) функціонують тоді, коли мова йде про взаємодію осіб, що перебувають у соціальних чи індивідуальних стосунках: “Алікова мати, котру тримали під руки двоюрідні дядьки, вже нікуди не поривалась, тільки автоматично повторювала: А ви їжте, їжте...” (В. Тарнавський).


Кваліфікативні дескрипції (74 % картотеки, 2965 прикладів) відрізняються від класифікаційних більшою кількістю модально-прагматичних нашарувань, оскільки характеризують свого носія за різноплановими ситуативно зумовленими ознаками: “Ці вже вайлуваті ловеласи”, — показала разок зубів і помітила, що чоловіки за столом якісь підтоптані. Той і той, і той, що хрумкотить яблуком, і той із палевою краваткою, і повний брюнет, що важко дихає, поклавши біля ноги ковіньку, і худий жовтляк, у якому ледь тримається дух...” (В. Даниленко).


Кваліфікативні дескриптивні номени є провідними в плані акумулювання й ретрансляції ознак персонажів досліджуваної художньої прози. Зафіксована в них інформація утворює смисловий каркас, необхідний для адекватного конструюваннявідповідного образу.


У підрозділі 2.2. дисертації розглядаються структурно-семантичні характеристики дескрипцій. Результати проведеного дослідження дали підстави за кількістю складників виділити синтетичні й аналітичні описові номінації.


Синтетичні дескрипції – однослівні дескриптивні мовні засоби, які непрямо номінують денотат, характеризуючи його за релевантною – постійною чи ситуативною – ознакою. Вони поділяються на монолексемні та усічені. Монолексемні дескрипції (іменники та субстантиви; 5 % картотеки, 210 прикладів): “Маестро піднімається вгору крутими, звитими в спіраль сходами... Дзвонар бере до рук било-блискавицю” (Н. Бічуя). Функціонуючи в ролі загальної назви та виступаючи еквівалентом імені особи, у художньому тексті монолексемні номени здатні трансформуватися у розгорнуті синтаксичні сполуки (дзвонар – “той, хто дзвонить у дзвони”).


Усічені дескрипції – описові конструкції, узусне використання яких передбачає наявність у складі двох чи кількох лексем, а відповідний контекст і потреби комунікації здатні скорочувати їх до одного слова (2 % картотеки, 86 прикладів): “…я успішно закінчував писати дисертацію, керівник [замість науковий керівник кандидатської дисертації – І.Б.] мене підганяв, прохоплюючись про сприятливий збіг зірок та актуальність теми” (В. Тарнавський). Однозначному декодуванню повідомлення сприяють пресупозиційні знання адресата, а також контекстуальне оточення аналізованої одиниці, що утворює логічну пару зі своїм корелятом (у наведеному сегменті – з лексемою “дисертація”).


Аналітичні (полілексемні) дескрипції поділяємо на двокомпонентні (49 % картотеки, 1966 прикладів) і кількакомпонентні (44 % картотеки, 1810 прикладів): Повітряна черепаха, за штурвалом якої ... сидів син першого секретаря Ризького міськкому партії, повзла в напрямку шведського острова Готланд” (В. Косенко). Залежно від функціонального навантаження кількакомпонентні дескрипції поділяємо на: 1) описові сполуки, що комплексно кваліфікують денотат (22 % картотеки, 885 прикладів); 2) носії одновекторної характеристики (23 % картотеки, 920 прикладів).


Матеріал дослідження засвідчує, що синтетичні дескрипції разом з аналітичними описовими конструкціями творять співвідносні ланцюжки, кожен елемент яких спрямований на формування цілісного образу денотата художньої дійсності. Так, Є. Концевич в оповіданні “Голубко моя сиза...” поряд із прямими номінаціями “голубка” і “голуб” використовує два багаточленні дескриптивні ряди, які, об’єднуючись у спільне тематичне поле, образно характеризують названі денотати:


1)      голубка: новачка → милі дружини → синьо-блакитна птаха моєї голубої мрії → новенька обранка → ця зайда → зайшла жар-птиця → така не в міру вірна й пам’ятлива подруга → кохана пара → гоноровита незнайомка;


2)      голуб: жоден із тих несподіваних для неї претендентів → розпашілі кавалери → підставлений партнер  → здобувальник її прихильності → кандидат на нареченого → якийсь непотріб → високольотний кадр → найкращий голуб.


Кількаслівні дескриптивні конструкції – найяскравіша ілюстрація класичної теорії дескрипцій, згідно з якою центральним різновидом описових номінацій є саме аналітичні сполуки, а синтетичні номени умовно відносяться до “периферії” мікрополя непрямих номінувань.


У підрозділі 2.3. розкрито функціонально-прагматичне навантаження дескрипцій. Матеріал дослідження показує: усі різновиди дескриптивних номінацій беруть активну участь у процесах тексто- та образотворення, виконуючи ряд функцій: інтродуктивну, ідентифікаційно-референтну, предикатно-кваліфікативну, номінативно-образну, текстотвірну, зіставно-характеризувальну, етикетну, апелятивну, аксіологічно-орієнтаційну, алюзійно-імплікаційну. В окремих випадках описові номінації виявляють поліфункціональність, тоді їх роль у процесах тексто- та образотворення має комплексний характер.


Деякі з названих функцій (інтродуктивну, ідентифікаційну, предикатну, апелятивну, комплексну) виділяють й інші вчені: Н. Арутюнова, А. Вежбицька, Дж. Серль. Результати нашого дослідження засвідчили, що в текстах сучасної “малої прози” дескрипції виконують ще й інші, не менш важливі функції.


Інтродуктивна функція (9 % картотеки, 361 приклад) полягає у введенні нового об’єкта мовлення у коло уже відомих та повідомленні про нього певної інформації: “У шибці відображення худорлявої жінки з чорним волоссям. Це я, Йоланта-Марія-Розалія п’ята, принцеса Горіхового королівства, у якому під час відлиги протікає дах” (М. Савка). Ввідна інформація про денотат може доповнюватися:  “…Йоланта – моє справжнє ім’я...  Марія – ім’я матері,  Розалія – бабуні. Чому п’ята? Тому що моє королівство розташоване у піддашші будинку на вулиці Горіхова, 5” (М. Савка). Від ввідної дескрипції великою мірою залежить напрям розгортання сюжетної лінії та семантична прогресія відповідних образів.


Ідентифікаційно-референтна функція (11 % картотеки, 445 прикладів) виявляється у здійсненні референції до певного об’єкта, може доповнюватися кваліфікативно-характеротвірним призначенням:


“ — На одній із веж оборонного муру я побачив виснаженого чоловіка з прив’язаним до шиї каменем. — Зачекай, шановний! — вигукнув я... Але самогубець ступив крок уперед і шубовснув у воду (О. Говда).


Корелятивна пара “виснажений чоловік з прив’язаним до шиї каменем” (інтродуктивна дескрипція) і “самогубець” (ідентифікаційно-референтна) утворена поєднанням різноформатних, але близьких за значенням номінацій, які належно інтерпретуються тільки із врахуванням семантичних та прагматичних особливостей кожного елемента пари-корелята.


Предикатно-кваліфікативна функція (38 % картотеки, 1522 приклади) полягає у реалізації детальної кваліфікації референта, при цьому враховуються психологічні особливості співрозмовників, їх інтенції, комунікативні стратегії і тактики, потреба мовця розширити базу знань реципієнта про об’єкт мовлення, бажання експлікувати його ознаки тощо. Наприклад: “Не раз Андрій пригадував ту сцену, не раз біг до того щасливого дня молодої осені і обнімав ту, яку любив і нині” (К. Мотрич). Використання дескрипції, а не власного імені (Соломія) пояснюється необхідністю акцентувати увагу читачів на ставленні головного персонажа, Андрія, до померлої, але все ще коханої дружини.


Номінативно-образну функцію (26 % картотеки, 1040 прикладів) виконують дескрипції, що виступають єдиним еквівалентом імені – прямої номінації: “Хтось крізь сон промовляє до когось невідомого і відсутнього незрозумілі слова” (В. Назаренко). З усіх можливих засобів називання мовець змушений вибирати саме описові сполуки, щоб уникнути “номінативної безвиході” (С. Сахно) та успішно реалізувати комунікативний акт.


Текстотвірна функція (1 % картотеки, 41 приклад) виявляється в актуалізації окремих ознак денотата і фокусуванні на них уваги реципієнта через ігнорування власного імені або використання його у незвичному контекстуальному оточенні з метою залучення читача до процесу семантичної розбудови тексту: “— І скільки ти тут уже? — З 1940 року. — О.., — демон замислився. — Я теж тут був у ті роки. В мене було завдання. …Організувати війну і розпалити ненависть ватажка до Божого народу” (Марта Бісті). Використання дескрипцій-носіїв релевантних ознак денотатів підкреслює, що для “співрозмовників” (Ангела і Диявола) важливими є не назви (відповідно Гітлер та євреї), які з часом можуть втрачатися, а сутнісні ознаки об’єктів.


Залежно від комунікативно-прагматичних чинників, а також від ролі, яку виконують названі дескрипції у процесах тексто- й образотворення, у дисертаційній роботі виокремлюємо ключові та периферійні описові номінації. Ключова дескрипція, експлікуючи найхарактерніші особливості об’єкта, виконує в тексті функцію стрижневої характеристики денотата. Периферійна дескрипція відображає необлігаторні характеристики об’єкта, які не несуть особливого смислового навантаження. Підставою для віднесення певної дескрипції до категорії ключової чи периферійної є контекст, який визначає її значущість у структурно-семантичній побудові художніх текстів “малої прози” кінця ХХ – початку ХХІ століття.


Зіставно-характеризувальна функція (1 % картотеки, 42 приклади) полягає в експліцитному / імпліцитному порівнянні двох чи кількох об’єктів екстралінґвальної дійсності, що дає змогу розширити смислові межі основного порівнюваного референта за рахунок ознак допоміжного: “Соломія тої ж миті опинилася на землі, перелетіла села, міста, діброви і на ... шляху побачила прохача, зарослого, висхлого, в лахмітті, чимось схожого на святого мученика чи на ченця-затворника” (К. Мотрич).


Пресупозиційні знання потенційних реципієнтів тексту допомагають кваліфікувати “святих мучеників” і “ченців-затворників” як самовідданих людей, здатних на самопожертву в ім’я Господа, тому зіставлення з ними наділяє того, хто порівнюється, позитивними характеристиками.


Дескрипції, що виконують етикетну функцію (1 % картотеки, 44 приклади), виступають прагматично обов’язковим еквівалентом прямої назви, використання якої є недоцільним з огляду на певні умови об’єктивного характеру (особливості національної етикетизації спілкування, загальносоціальні постулати тощо). Як різновид етикетного використання описових конструкцій у дисертаційному дослідженні виділяються евфемізми: “А ще… прогулювалися жриці кохання, буцім оглядаючи архітектурні шедеври (Я. Лижник). Використання евфемізму замість прямої назви пом’якшує негативну експресивність висловлювання, частково нівелюючи пейоративні конотації, закладені в синтетичній номінації.


Апелятивна функція (3 % картотеки, 122 приклади) репрезентується у випадках,  коли дескрипції  позначають  віднесеність імені до конкретного об’єкта – адресата спілкування, безпосереднього учасника мовленнєвого акту. Апелятивні номінації поділяємо на дві групи:


1)     дескрипції-звертання об’єктивного характеру:


— Здрастуйте, лікарю! – засяяв чоловік у піжамі” (В. Янчук);


2)     апелятивні номінації, що містять суб’єктивну ознаку одного з комунікантів: “Я заплутався в її одязі (о королево, твоя мантія важка, наче брила каменю, і в складках її ховаються квіти всього королівства)” (Ю. Андрухович). Суб’єктивний характер виділеного апелятивного номена зумовлений гіперболізацією аксіологічного знака та переносно-образними властивостями звертання.


Аксіологічно-орієнтаційна функція (1 % картотеки, 40 прикладів) виявляється у передачі ставлення комунікантів одне до одного. Матеріал дисертаційного дослідження дав підстави виділити такі різновиди аксіологічних (позитивно та негативно оцінних) описових номінацій:


1)     власне оцінні дескрипції, для адекватного розуміння яких не потрібен контекст: “позитивний і серйозний хлопець” (О. Жовна), “настирливий, надокучливий гість” (Н. Бічуя) тощо;


2)     контекстуально-оцінні дескрипції – слова з первинним дескриптивним компонентом, конотативно-оцінне забарвлення яких виявляється тільки у відповідних контекстах: “Після того я зайшов до Павки... Я глянув на нього й мені зробилося моторошно. Лице зжовкло, риси загострилися, поглибшали складки від крилець носа – в ліжку був не Павка, а маленький дідок” (Г.Шкляр). Дескрипція “маленький дідок”, використана стосовно підлітка, стає аксіологічно маркованою, оскільки передає критичний стан і погане самопочуття хворого хлопчика-шестикласника.


Алюзійно-імплікаційна функція (1 % картотеки, 39 прикладів) полягає у фіксації алюзійного співввідношення, тобто прокладання своєрідного вектора між двома значеннєвими величинами, одна з яких (прототекст) за умови адекватної ідентифікації поглиблює аперцепційне сприйняття свого корелята, розширюючи його семантичні межі за рахунок власної інформаційно-образної наповненості: “Я живу зараз спокійно й не хочу ані легенд про себе, ні прижиттєвих переказів. Спокою хочу – я ж його, майже ото як булгаковська героїня, – заслужив (О. Яровий). Доцільність використання в аналізованому тексті саме дескрипції як засобу створення алюзійного зв’язку обґрунтовано тим, що ім’я Маргарита не є унікальним і не забезпечує надійного зв’язку зі своїм референтом у випадку перенесення його в інший художній простір.


Комплексна функція полягає у здатності дескрипцій виконувати одночасно кілька завдань у тексті, що зумовлено комунікативно-прагматичними чинниками. Наприклад:


    Обвинувачуваний, встаньте! Ваше прізвище, ім’я та по батькові?


— Юрій Олександрович Кравець” (В. Врублевський).


Виділена дескрипція виконує кілька функцій, оскільки містить звертання до адресата мовлення, яке в конкретній комунікативній ситуації є єдиним варіантом імені, етикетний компонент значення (таке звертання до особи, яка знаходиться на лаві підсудних, прийняте у залі суду); аналізована дескрипція також ідентифікує свого носія, виділяючи його з-поміж інших за ознакою “звинувачений у скоєнні певного злочину”.


У третьому розділі дисертаціїРеалізація текстотвірно-прагматичного та образотвірного потенціалу дескрипцій у сучасній “малій прозіпроаналізовано семантичні та прагматичні ознаки дескрипцій з актуалізованою внутрішньою формою (3.1.); розглянуто індивідуально-авторські новотвори як функціонально значущий різновид дескриптивних номенів (3.2.); досліджено комунікативно-прагматичні особливості метафоричних дескрипцій (3.3.1.), описових номінацій-синекдох (3.3.2.); визначено роль епітетів у складі дескрипцій (3.3.3.).


У підрозділі 3.1. досліджено семантико-прагматичні властивості дескрипцій з актуалізованою внутрішньою формою, яку розуміємо як “концептуальну ознаку, закріплену в слові” (М. Голянич) (5 % картотеки, 210 прикладів). Проаналізований матеріал уможливив виділення таких різновидів дескрипцій, компоненти яких мають прозору внутрішню форму: 1) синтетичні внутрішньоформні дескрипції, вербалізовані у тексті; 2) однослівні дескрипції, наявні у тексті потенційно; 3) аналітичні описові конструкції, що не мають синтетичного внутрішньоформного синоніма.


Першу групу формують описові номени, що виконують роль непрямих, загальних назв, використовуючись для акумулювання й ретрансляції певних властивостей об’єктів (злочинець, саботажник, спекулянт, недомірок, недоросток, злодюга та ін.). Функціонуючи поряд із об’єктивними власними іменами, такі лексичні засоби відзначаються сконденсованістю зафіксованої в них суб’єктивної інформації, на якій номінатор зосереджує увагу реципієнтів: “…головною темою для кожного добродія, що намислив когось убити, було своєчасно і надійно сховати тіло замордованого…” (Ю. Андрухович).


Номінація “добродій” відзначається прозорою внутрішньою формою (“той, хто діє (чинить) добро”), позитивне оцінне навантаження якої налаштовує реципієнта на подальше розгортання дискурсу у визначеному нею аксіологічному руслі. Проте семантичне наповнення дескрипції-корелята аналізованої номінації (“…що намислив когось убити”) створює перлокутивний ефект, протилежний іллокуціям, сфокусованим у лексемі “добродій”, адже “вбивство” не потрапляє до категорії “добро”. Злиття дескрипції “добродій” з описовою конструкцією “…що намислив когось убити в одну структурно, але не семантично цілісну номінацію створює ефект внутрішньо-парадоксального конфлікту оцінювання, який підтримує загальний іронічний наративний тон, заданий автором ще у заголовку (“Самійло з Немирова, прекрасний розбишака”).


До другої групи належать синтетичні дескрипції із прозорою внутрішньою формою, що вербалізуються на основі фонових знань реципієнтів та контекстуальної інформації: “На другу зиму ми втратили Малиша, якого довелося залишити ... в одній покинутій ... квартирі, куди на необачно запалений стопок свічки налетіли, мов метелики, кудлаті хлопці з пофарбованим волоссям, утикані залізними пряжками та кнопками, а за металевими хлопцями навідався міліцейський патруль…” (В. Портяк).


У наведеному фрагменті тексту аналітична розгорнута описова конструкція відіграє роль мотиваційної для двокомпонентної дескрипції “металеві хлопці”, семантика якої детермінується передтекстом. Подальший “дериваційний” етап передбачає стягнення бінарної описової номінації в синтетичну з прозорою внутрішньою формою (“металісти”), яка в тексті “прочитується” однозначно.


Третю групу складають аналітичні дескриптивні конструкції, які не мають однослівного внутрішньоформного синоніма, що зумовлено неординарністю властивості, виділеної в характері об’єкта: “Вона випровадила мене за двері словами: “Іди і знайди ту, яка всіх робить мудрими” (В. Даниленко). Або: “та, яка тричі запитала” (В. Даниленко).


У підрозділі 3.2. аналізуються індивідуально-авторські новотвори, що є функціонально значущим різновидом дескриптивних номенів (1 % картотеки, 44 приклади). Семантико-експресивна свіжість оказіональних дескрипцій зумовлюється креативно переосмисленими ознаками, покладеними в їх основу. Наприклад: порохиня (Н. Сняданко) – “та, що зроблена з пороху”, фантастичний персонаж комп’ютерної гри; водовари (В. Даниленко) – “ті, що варять воду”, тобто знущаються з когось, показуючи свої примхи; люди-після-роботи (Т. Прохасько) – “люди, які повертаються додому після роботи” – ознака, приписувана потенційним множинним референтам, отримує абсолютний характер і переходить у розряд постійних, іманентно властивих об’єктові.


У підрозділі 3.3. дисертації розкриваються комунікативно-прагматичні характеристики дескриптивних номінацій тропеїчного характеру.


Доцільність виділення метафоричних дескрипцій (3 % картотеки, 122 приклади) ґрунтується на тому, що вони сприяють розширенню багатогранності образу та його смисловій еволюції, актуалізуючи різні експресивно-оцінні модальності.


Внаслідок транспозиції ознаки з допоміжного об’єкта метафори на основний максимально збільшується якість переносних значень номінативних засобів, а дескриптивність знижується до мінімального рівня, хоча й не нівелюється. Зворотний процес відбувається під час аперцепційного сприйняття реципієнтами художньо-образної інформації, коли метафора розшифровується і виявляються не тільки її обидва об’єкти (основний і допоміжний), а й експлікується співвідносна ознака порівнюваних полюсів на метафоричній осі: “Пронизливо шкряботить дзвінок Схоплююся з канапи і навшпиньки висковзую в передпокій Напружую слух…Так спливає ціла вічність, аж поки знову не розтинає перетинки осоружний звук, і в дратуючому безсиллі знову минає ще одна вічність…Нарешті електронний кат вмовкає...” (В. Врублевський).


Психологічні зміни головного персонажа новели зумовлюють фігурування у наведеному фрагменті трьох кореферентних лексичних засобів, експресивне навантаження яких характеризується градацією від емоційно нейтрального номена (“дзвінок”) через номінацію з негативними конотаціями (“осоружний звук”) до експресивно виразної, аксіологічно наснаженої метафоричної дескрипції (“електронний кат”).


Описові номінації-синекдохи (1 % картотеки, 38 прикладів) фіксують не комплексні властивості об’єкта, а одну з них – релевантну на певному етапі моделювання тексту, проте саме вона нерідко стає ключовою, смисловим стрижнем, навколо якого об’єднані інші художні засоби:


    “— А чим же ви займаєтеся? — щиро здивувалося дівчисько.


                Тим, що зараз іменують ... словом бізнес


— …Даремно, — зітхнула джинсова курточка (О. Яровий).


Виділена дескрипція-синекдоха відзначається прозорою семантикою й легко декодується реципієнтами. Крім неї, у тексті на позначення того ж денотата використовуються й кореферентні дескриптивні номінації (“джинсова лялькаджинсова курточкадурненька джинсова дєвочка”), що підтримують вибір ознаки, покладеної в основу синекдохи та підсилюють експресивно-образний характер аналізованої дескрипції.


Вагома роль художніх означень (2 % картотеки, 86 прикладів) у складі дескриптивно-образних номенів визначається компаративним значеннєвим компонентом, який виділяється в семантичній структурі епітетів. Конотативні нашарування розширюють смислове поле лексеми-означуваного, збагачуючи номінативно-виражальні можливості дескриптивних сполук, у складі яких використовуються епітети. Вони дозволяють поглянути на денотований об’єкт у незвичному ракурсі: “моторні люди з твердими очима (В. Портяк), порцеляново-крихкі юнки з густо наштукатуреними обличчями (Я. Лижник). У випадку домінування дескриптивної функції епітетів над експресивно-образною реалізується кваліфікативне призначення дескрипцій з художніми означеннями в ролі ключових слів: “прекрасна фея (Ю. Андрухович), сонячноволоса блондинка (Н. Семенкович).


У Висновках узагальнено результати дослідження:


У “малій прозі” кінця ХХ – початку ХХІ століття важливими є зумовлені комунікативно-прагматичними чинниками описово-кваліфікативні номени (дескрипції), що виявляють глибинну суть об’єкта, фіксуючи на різних етапах розгортання тексту його різновекторні характеристики. У дисертаційній роботі наголошуємо на необхідності кваліфікації описових номінацій як одного з основних складників системи референтних висловів. Формуючи кореферентні ряди на позначення об’єктів художнього тексту, дескрипції фіксують сконденсовану чи розгорнуту характеристику денотата; виконуючи роль повторної або вторинної номінації, забезпечують (залежно від комунікативно-прагматичних чинників) різносторонню кваліфікацію образів. У реферованій роботі до дескрипцій зараховуємо описові лексеми та звороти різної протяжності: від однослівних одиниць, що відзначаються смисловою компресією, до синтаксичних конструкцій різних типів. Аналіз дисертаційного матеріалу дав змогу виділити такі різновиди дескрипцій:


1)      визначені, які використовуються для кваліфікації денотата за певною ознакою, чітко виділяючи його з класу відповідних об’єктів (серед визначених виокремлено унікальні, що позначають єдиний у своєму роді денотат) та невизначені (містять певну властивість неконкретизованого, неіндивідуалізованого об’єкта);


2)      класифікаційні (таксономічні, що мають статус загальної назви, відносячи референт до широкого класу, і реляційні – відносні інтерперсональні номінації, які функціонують тоді, коли мова йде про взаємодію осіб, що перебувають у соціальних чи індивідуальних стосунках) та кваліфікативні – здійснюють характеристику носія за різноплановими ситуативно зумовленими ознаками і відзначаються варіативністю, потужним тексто- й образотвірними можливостями, а також залежністю від контексту;


3)      синтетичні (монолексемні – дескриптивні лексеми, які непрямо номінують денотат, характеризуючи його за релевантною ознакою, та усічені, узусне використання яких передбачає наявність у їх складі двох чи більше лексем, а певний контекст і потреби текстотворення скорочують такі описові звороти до одного слова) й аналітичні дескрипції (кількаслівні описові конструкції). Залежно від функціонального навантаження кількакомпонентні дескрипції у дисертаційній роботі поділяються на дві групи: описові сполуки, що комплексно кваліфікують денотат, і дескрипції-носії одновекторної характеристики.


Названі типологічні різновиди дескрипцій разом з іншими номінаціями формують кореферентні ланцюжки, протяжність та ступінь смислової й експресивної насиченості яких зумовлюють відповідний рівень характеризації й кваліфікації денотатів художньої дійсності.


Спостереження над функціями дескрипцій у сучасній “малій прозі” засвідчило, що всі семантичні та структурні види дескриптивних номінацій беруть активну участь у побудові тексту та параметризації відповідних образів, виконуючи такі функції: інтродуктивну, ідентифікаційно-референтну, предикатно-кваліфікативну, номінативно-образну, текстотвірну, зіставно-характеризувальну, етикетну, апелятивну, аксіологічно-орієнтаційну, алюзійно-імплікаційну та комплексну.


Акцентування на семантичних і комунікативно-прагматичних особливостях внутрішньоформних, оказіональних та тропеїчних дескрипцій уможливило розкриття малодосліджених аспектів функціонування описових номенів у текстах сучасної “малої прози”.


Дескрипції з актуалізованою внутрішньою формою характеризуються сконденсованістю зафіксованої в них суб’єктивної інформації, на якій номінатор зосереджує увагу реципієнтів.


Проаналізований матеріал дав змогу виділити такі різновиди дескрипцій, компоненти яких відзначаються актуалізованою внутрішньою формою: 1) описові номени, що виконують роль непрямих, загальних назв, використовуючись для акумулювання й ретрансляції певних властивостей об’єктів; 2) синтетичні дескрипції із прозорою внутрішньою формою, наявні в тексті потенційно, що вербалізуються на основі фонових знань реципієнтів та контекстуальної інформації; 3) аналітичні дескриптивні конструкції, які не мають синтетичного внутрішньоформного синоніма, що зумовлено неординарністю властивості, виділеної в характері об’єкта.


Емоційно-експресивна, оцінна виразність більшості оказіональних дескриптивних номінацій дає змогу визначати їх як додаткові, а інколи й основні кваліфікативні номени, що виступають об’єднувальними смисловими центрами для інших художніх засобів. Інтеграція смислових та експресивних відтінків у синтетичних оказіональних дескрипціях зумовлює появу нових поліконотованих номінантів із інноваційним, прагматично зумовленим семним полем.


Метафоричні дескрипції визначаємо як різновид кваліфікативних описових номінацій, основними функціями яких є передача у сконцентрованому вигляді за допомогою образної лексики суб’єктивної інформації про денотати комунікативно-художнього поля сучасної “малої прози”, фіксація позитивного чи негативного аксіологічного знака, що формується шляхом латентного або яскраво вираженого порівняння з різними об’єктами екстралінґвальної дійсності.


Дескриптивні синекдохи репрезентують не комплексні властивості об’єкта, а одну ознаку, яка нерідко стає ключовою, тим смисловим стрижнем, навколо якого об’єднані інші художні, насамперед – номінативні, засоби.


Художньо-образні означення в складі дескрипцій посилюють їх виражально-експресивний потенціал і дозволяють передавати ту чи іншу оцінку об’єкта, сприяючи тропеїзації та естетизації контексту. Конотативні нашарування, що розширюють семантичне поле лексеми-означуваного, збагачують номінативно-виражальні можливості дескриптивних сполук, у складі яких виділяються епітети, і дають змогу або подивитися на денотований об’єкт у незвичному ракурсі, або, за умови беззаперечної тропеїзації контексту, сприяють домінуванню дескриптивної функції епітетів над експресивно-образною.


Таким чином, дескрипціїце синтетичні або аналітичні описові одиниці, що здійснюють номінативно-референційну функцію власного імені й використовуються для кваліфікації денотата за певною (постійною / ситуативною, одиничною / комплексною) ознакою, виділяючи його з-поміж інших об’єктів.


 


Комунікативно-прагматичні параметри проаналізованих мовних засобів, виявлені в результаті проведеного дослідження, підтверджують доцільність кваліфікації дескрипцій як невід’ємного та функціонально вагомого елемента текстів “малої прози” кінця ХХ – початку ХХІ століття.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины