Інформаційні маніпуляції у повідомленнях світової періодичної преси в контексті інформаційної безпеки України: стан та шляхи протидії

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
Інформаційні маніпуляції у повідомленнях світової періодичної преси в контексті інформаційної безпеки України: стан та шляхи протидії
Альтернативное Название: Информационные манипуляции в сообщениях мировой периодической печати в контексте информационной безопасности Украины: состояние и пути противодействия
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовано вибір наукової теми, її актуальність, визначено зв’язок із науковою програмою Інституту журналістики, окреслено мету, основні завдання, об’єкт та предмет дослідження, названо використані наукові методи й принципи, розкрито наукову новизну, теоретичне й практичне значення отриманих результатів і запропонованих висновків, подано відомості про особистий внесок здобувача, основні публікації, а також апробацію результатів наукової праці.


Перший розділ «Інформаційне маніпулювання громадською думкою  в контексті забезпечення інформаційної безпеки індивідуума і держави в системі національної безпеки країни»   складається з трьох підрозділів і має методологічний характер. У ньому здійснено історіографічний огляд досліджень з обраної тематики. Проаналізовано внесок дослідників в осмислені інформаційних потреб сучасного суспільства.


Перший підрозділ за назвою «Маніпуляція масовою свідомістю: витоки, технологічні критерії та методика» аналізує витоки, технологічні критерії та методики здійснення інформаційної маніпуляції. Відомо, що слово «маніпуляція» походить від латинського словосполучення “manus” (рука) і “ple” (наповнювати). Оксфордський словник англійської мови це слово зокрема трактується як акт впливу на людей або управління ними. Однак вітчизняні і зарубіжні вчені досі не змогли  дати стисле визначення маніпуляції, в якому було б  враховано  всі критерії та характеристики такого соціально-психологічного феномену взаємодії та взаємовпливу  членів суспільства. Маніпуляція масовою свідомістю є невід’ємною частинкою сьогоднішнього світу. Існує безліч наукових визначень поняття маніпуляція та методів її застосування. У даній роботі передусім розглядається маніпуляція як політична інформаційна обробка осіб, груп, суспільної думки загалом в інтересах деяких політичних, економічних та інших груп або осіб, система засобів ідеологічного і духовно-психологічного впливу на масову свідомість з метою нав’язування певних ідей, цінностей; цілеспрямований вплив на суспільну свідомість і політичну поведінку для формування їх у бажаному напрямку. Маніпуляція відрізняється від пропаганди прихованим характером впливу, об’єкти маніпуляції зазвичай не знають про його здійснення. Основним знаряддям маніпуляції є засоби масової інформації. Процес маніпуляції може бути визначений як недопустимий або неетичний, якщо він пов’язаний із прямим обманом, впливом на підсвідомі інстинкти, образами осіб чи організацій, дискредитацією товарів або послуг тощо.


Підрозділ складається з двох підпідрозділів –  1.1.1. «Етапи підготовки до інформаційних маніпуляцій» та 1.1.2. «Прийоми та методи застосування інформаційних маніпуляцій», – які розповідають про методики підготовки до здійснення інформаційного маніпулювання та вказують  на  перелік умов, які вважаються застосуванням інформаційних маніпуляцій


У підрозділі 1.2. «Інформаційна вразливість держави від інформаційних маніпуляцій у ЗМІ в контексті  сучасних інформаційних воєн» зазначено, що сьогодні відбувається інтенсивне використання засобів інформаційної війни з метою забезпечення власних інтересів світовими лідерами – передусім США і Росією. Незаперечним є і факт нарощування інтенсивності використання інформаційних маніпуляцій як інформаційної зброї і окремими державами,  і численними зарубіжними організаціями - нерідко терористичними, оскільки сьогодні історія не йде за власною примхою, стихійно. Тепер вона твориться свідомо, можна сказати - на замовлення сильних світу цього. Саме це гостро ставить проблему інформаційної уразливості країни в епоху інформаційних воєн і ставить питання розробки і впровадження системи національної безпеки шляхом захисту не лише інформаційного простору держави, а й захисту від інформаційних маніпуляцій та інформаційної уразливості як громадян, так і суспільства. Україна через її геополітичне розташування є об'єктом інтересів багатьох розвинених держав, тому дослідження фіксують, що проти України велися, ведуться і вестимуться інформаційні війни, як і проти  інших держав перехідного типу. Як свідчить дане дослідження, специфіка України в тому, що проти українського суспільства було спрямовано інформаційну дію з двох боків: як Заходу, так і Сходу. Конкретним їх виявом   можуть служити більшість політичних конфліктів, які супроводжувалися масовими інформаційними атаками та маніпуляціями як індивідуальної, так і масової суспільної свідомості і фактично засвідчили низьку ефективність нашого захисту від інформаційних агресій.


Зміст і структура забезпечення інформаційної безпеки в контексті захисту інформаційного простору держави та індивіда розкривається у підрозділі 1.3. «Забезпечення інформаційної національної безпеки і держава: зміст і структура». Змісту поняття «забезпечення» в науковій літературі ще не приділялося належної уваги. В українській мові воно розкривається двояко – як один з видів діяльності і як засіб діяльності. Як вид діяльності воно означає сукупність дій, що здійснюється для того, щоб зробити щось цілком можливим, існуючим, реально здійсненним, а як засіб діяльності – те, чим забезпечують кого-небудь або що-небудь. Важливим аспектом змісту поняття «забезпечення» є його застосовність до діяльності соціальної спільноти і держави. І хоча основним суб'єктом діяльності виступає окремий індивід, його потреби й інтереси, безперечно, зумовлені певними соціальними умовами існування, а також тими людьми, з якими він взаємодіє.


Другий розділ – «Маніпуляції інформаційними повідомленнями на сторінках зарубіжних ЗМІ»,  який складається з трьох підрозділів – аналізує публікації в зарубіжній періодичній пресі. Дослідження засвідчило, що сьогодні відбувається інтенсивне використання засобів інформаційної війни (яка включає в себе інформаційні маніпуляції для впливу на громадську думку) з метою забезпечення власних інтересів світовими лідерами, насамперед  США та Росією. Спостерігається також тенденція нарощування інтенсивності використання інформаційної зброї як цілими політичними блоками, так і окремими державами.  Це гостро ставить проблему інформаційної уразливості в нашу епоху інформаційних воєн і змушує вивчати питання розробки та впровадження механізмів і системи національної безпеки шляхом захисту не тільки інформаційного простору держави, а й і захисту від інформаційної уразливості громадян і суспільства.


Конкретні інформаційно-психологічні технології інформаційного впливу та інформаційного маніпулювання представлені в роботах вітчизняних та зарубіжних вчених, які аналізуються у попередніх розділах. Вважається, що головним об’єктом інформаційної дії є свідомість індивідів. При цьому інструментом-технологією інформаційного впливу є трансляція і ретрансляція інформації за допомогою довільних (визначених конкретною ситуацією) каналів комунікації.


У моделі для дослідження поставлених завдань використовувалися періодичні друковані засоби масової інформації (преса) провідних країн світу. За часовий період, який був взятий для дослідження (01.08.2003–31.12.2004), з’явилися  4266 публікацій про Україну в 354 газетах та часописах 68 країн світу.


 «Контент-аналіз публікацій про Україну в світовій періодичній пресі», підрозділ 2.1,  аналізує кількісно-якісний характер публікацій про Україну. Дослідження проводилося за трьома критеріями: позитивному, нейтральному, негативному характері повідомлень. Треба відзначити, що з 68 досліджених країн загалом позитивно про Україну пишуть в 33 країнах, що становить 48,52% (тобто коефіцієнт позитивного висвітлення більший або дорівнює 50%). На жаль, загальна кількість позитивних публікацій становить лише 24,28% від загальної кількості матеріалів про Україну. Слід зазначити, що в 15 країнах (а це майже 22,05%) Україна зображена в нейтрально-інформаційному плані (тобто коли коефіцієнт суто інформаційного та нейтрального висвітлення більший або дорівнює 50%). Кількість нейтральних публікацій становить 15,61% від загальної кількості матеріалів про Україну. Якщо ж узяти до уваги кількість позитивних і інформаційно-нейтральних публікацій – 1702 – то загальний обсяг позитивно-нейтральних публікацій становить 39,89% від опрацьованого матеріалу


Слід зазначити, що в 17 країнах (а це майже 25,00%) Україна зображена в негативному плані (тобто коли коефіцієнт негативного висвітлення більший або дорівнює 50%). На жаль, загальна кількість негативних публікацій становить аж 60,17% від загальної кількості матеріалів про Україну.


Підводячи підсумок кількісно-якісного аналізу, варто зазначити, що кількість позитивно-нейтральних публікацій про Україну становить 39,89 відсотка від загальної кількості публікацій. Разом з тим, в такому ракурсі про Україну пишуть 70,8 відсотка країн, які взагалі згадують про нас.


У підрозділі 2.2. «Інформаційні маніпулятивні елементи в публікаціях про Україну на сторінках зарубіжних друкованих ЗМІ» аналізуються відсутність-присутність елементів інформаційної маніпуляції у зазначених публікаціях. Серед найактивніших інформаційних маніпуляторів (за співвідношенням кількості маніпулятивних елементів щодо загальної кількості публікацій) – США,  Швейцарія, Велика Британія, Румунія, Австрія, Швеція, Білорусь, Польща, ЄС, Росія, Німеччина. За загальною кількістю зафіксованих маніпуляцій до періодичній пресі в переліку найактивніших входять такі країни: Росія, Румунія, Польща, США, Німеччина, Угорщина, Австрія, Білорусь, Велика Британія, ЄС. Дослідження свідчить, що пальму першості в першій і в другій групі поділили між собою Російська Федерація і Сполучені Штати Америки. Слід зазначити, що за цим співвідношенням (кількість маніпуляцій – кількість публікацій) американський вплив на Україну значно сильніший (73,229 % у США проти 33,19 % у Росії).


За змістом, тематикою та інформаційною наповненістю, присутністю та відсутністю маніпулятивних елементів у публікаціях провідних світових ЗМІ можна визначити групи країн за певним стилем і формою подачі матеріалів про Україну. Під час дослідження було визначено чотири групи та одна підгрупа за такою класифікацією: Інертна група, Партнерська група, Територіальна група, Геополітична група (і як її підгрупа – Група впливу). При проведенні дослідження враховувалася загальна кількість публікацій про Україну, яка з’явилася на сторінках газети або часопису за оглядовий період, кількість маніпулятивних елементів  (якщо були присутні у публікації).


«Параметри обсягу та тривалості впливу інформаційного маніпулювання в зарубіжній друкованій пресі», якому присвячений підрозділ 2.3., вивчається обсяг та тривалість інформаційного впливу. Сама по собі інформація про кількість читачів чи глядачів, тиражі газет чи тематика передач телебачення не дає повного уявлення про справжній характер впливу. Якщо радіо- чи телеприймач включений, газета з публікацією куплена, це ще не означає, що хтось уважно слухає, дивиться, читає. Щоб зрозуміти процеси, пов’язані з впливом та відкладенням інформації в голові пересічного громадянина, потрібно провести аналіз обсягу і тривалості уваги, що спрямовується на ЗМІ, у зв’язку з тією чи іншою темою. Для даного  дослідження, відповідно, потрібно було проаналізувати, скільки публікацій про Україну з’явилося на сторінках зарубіжних видань, які теми найактивніше і, відповідно, найтриваліше з’являються в публікаціях різних країн щодо України, і знайти закономірності їх висвітлення.


Найбільше публікацій про Україну належить регіону Східної Європи (74,66% від загальної кількості публікацій), що зумовлено територіальним розташуванням України та сферою політико-економічних пріоритетів. Західна Європа та Північна Америка значно поступаються загальним обсягом публікацій, але займають перше місце за обсягом інформаційних маніпуляцій.


Серед країн, чиї ЗМІ найбільше пишуть про Україну, в першу десятку входять Росія, Румунія, Польща, Угорщина, Сербія і Чорногорія, Німеччина, США, Австрія, Білорусь та ЄС. І це закономірно, оскільки ці країни беруть активну участь у внутрішній і зовнішній політиці України. Певним винятком може бути лише Сербія і Чорногорія, ЗМІ якої публікують про Україну переважно нейтрально-інформаційні матеріали. Але їх кількість і тривалість присутності тем на сторінках періодичних видань чималі.


Як видно з дослідження, ЗМІ 16 країн здійснюють постійну інформаційну маніпуляцію щодо України по всіх визначених тематиках. Це ЗМІ: Австралії, Австрії, Азербайджану, Бельгії, Білорусі, Великої Британії, Грузії, ЄС, Ірану, Іспанії, Італії, Казахстану, Канади, Латвії, Литви, Молдови, Німеччини, Польщі, Португалії, Росії, Румунії, США, Угорщини, Франції, Чехії, Швеції. Найдовше висвітлюється інформація, спрямована на визначення геополітичного місця України у світі, а також стосується прийняття політичних рішень у внутрішній і зовнішній політиці. Менше уваги приділяється економічній та соціальній тематиці, серед пріоритетів культурологічного висвітлення України можна відзначити лише ЗМІ Канади, Італії, Ватикану.


У результаті дослідження тривалості впливу можна сформувати дві групи – Групу інформаційної залежності та Групу постійного впливу. Ці групи добре вписуються в концепцію чотирьох груп (інертну, партнерську, територіальну, геополітичну (та в її складі групу впливу).


Група інформаційної залежності складається, як правило, з країн інертної та партнерської групи. Теми публікацій жорстко прив’язані до інформаційних подій в Україні або подій двостороннього співробітництва. Найчастіше ці публікації не мають свого подальшого продовження. Публікація здебільшого прив’язана до однієї теми і в ній не піднімається інша проблематика. Публікації мають переважно інформаційно-нейтральний  або позитивний характер. Виняток становлять лише публікації в рамках Групи впливу.


До Групи постійного впливу входять країни територіальної та геополітичної групи (з публікаціями в рамках країн Групи впливу). Публікаціям у ЗМІ цих країн характерне охоплення великої кількості тематик в одній статті, намагання проводити паралелі та пошуки закономірностей щодо нинішньої ситуації та подальшого розвитку України. Публікації цієї групи дуже часто стають інформаційним спуском для публікацій в країнах Групи інформаційної залежності та Групи впливу. Але на відміну від публікацій в Групі інформаційної залежності, теми постійно повторюються, знаходяться нові факти на підтвердження чи заперечення своїх попередніх інформаційних повідомлень.


У третьому розділі «Забезпечення інформаційної безпеки та механізми протидії інформаційній маніпуляції», який складається з трьох підрозділів, розглядаються механізми протидії інформаційній маніпуляції, компетенція органів державної влади, а також наводяться рекомендації щодо забезпечення інформаційної безпеки України.


Зокрема, у підрозділі 3.1 «Методика індивідуального захисту проти інформаційної маніпуляції», розглядаються можливості для протидії інформаційній маніпуляції на особистісному рівні. Зокрема, учені радять насамперед враховувати загальне правило — відчути й усвідомити, що ми живемо в іншому суспільстві, ніж раніше.  І розуміти, що за свідомістю йде полювання і нав’язування сторонніх думок.


У підрозділі 3.2 «Забезпечення органами державної влади протидії маніпуляціям інформаційними повідомленнями у контексті забезпечення інформаційної безпеки держави» зазначається, що основний тягар реалізації  політики у сфері інформаційної безпеки держави лягає на органи державної влади,  що діють на основі законодавства та адміністративно-державного управління.


Державні органи, які повинні забезпечувати інформаційну безпеку державу і протидіяти інформаційним маніпуляціям розглядаються у підпідрозділі 3.2.1. «Компетенція органів державної влади у сфері забезпечення протидії інформаційним маніпуляціям як складової забезпечення інформаційної безпеки України». Можна визначити чотири структури: Президент (Секретаріат президента, РНБО), Законодавча влада (Верховна Рада України), Виконавча влада (Кабінет міністрів,  Міжвідомчі і державні комісії, органи виконавчої влади), Судова влада (Конституційний Суд України, Верховний Суд України, Вищий Апеляційний Суд України, інші суди).


Підпідрозділ 3.2.2. «Функції виконавчої влади в забезпеченні протидії інформаційним маніпуляціям проти України» розглядає функції державної влади щодо забезпеченні інформаційної безпеки України. З урахуванням сучасних умов і чинників, що визначають роль держави як політико-правової форми організації управління справами суспільства, і на основі аналізу основних тенденцій суспільного розвитку, відомий російський дослідник  І. Бачило запропонував таку систему основних функцій держави:  Організація і захист території і простору держави, Забезпечення суверенітету і міжнародна співпраця, Правовий та соціальний захист населення і громадян, Забезпечення економічного розвитку країни, Забезпечення соціального розвитку країни, Здійснення    законотворчої,     правозастосовної і правоохоронної діяльності, Організація системи органів державної влади України, взаємодія  з  інститутами  цивільного  суспільства  і структурами самоврядування.


До державних органів виконавчої влади, які вищеназвані координують функції, що найбільше беруть участь у протидії інформаційним маніпуляціям проти України  в контексті забезпечення інформаційної безпеки, необхідно віднести: Державний комітет телебачення і радіомовлення України, Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення, Антимонопольний комітет України, Департамент спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації, Міністерство транспорту і зв’язку, Міністерство юстиції України, Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство фінансів України, Службу безпеки України, Генеральну прокуратуру, Міністерства культури і туризму України.


У підрозділі 3.3. «Заходи і деякі аспекти перспектив забезпечення інформаційної безпеки України в контексті світового комунікаційного простору і забезпечення інформаційної безпеки України» йдеться, що в Україні, у зв’язку з відсутністю Концепції національної інформаційної політики, Доктрини інформаційної безпеки, Положення про інформаційну війну в воєнній доктрині тощо, просто ігноруються резолюції Генасамблеї ООН у яких дедалі наголошується на тому, що інформаційні технології можуть негативно впливати на безпеку держав, руйнувати і дезорганізувати як цивільні галузі, так і військові. Національні інтереси України потребують нагального вирішення проблем інформаційної політики, забезпечення інформаційної безпеки і захисту від маніпулятивних технологій. Рекомендації щодо вирішення цих проблем необхідно розподілити на п’ять основних груп.


Перша група проблем потребує розвитку механізмів правового і законодавчого регулювання відносин у сфері забезпечення інформаційної безпеки. Дослідження ще раз підтвердило думку більшості науковців, що існуюча в Україні нормативно-правова база у сфері інформаційної безпеки є фрагментованою і не створює систематичного правового поля, існування якого є єдиною умовою гарантування інтересів національної безпеки в сфері інформації. Частина положень з питань інформації є незавершеною, а решта суперечать одне одному, що призводить до різного їх трактування і законодавчих колізій з відповідними негативними наслідками й порушеннями. Враховуючи вищезазначене, доцільно законодавчо визначити платформу і напрями, якими має розвиватися правове забезпечення інформаційної безпеки. Першочергово слід прийняти спеціальний закон «Про інформаційну безпеку», а також внести відповідні зміни і поправки у чинне законодавство.  У всіх країнах, де існують зовнішньополітичні ЗМІ, включаючи США та Росію, вони є державними. Практично у всіх державах світу, що мають ЗМІ, спрямовані на зарубіжну аудиторію, вони є самостійними одиницями, що безпосередньо підпорядковуються спеціалізованим державним органам:  у Росії – «Голос России», «Русский мир», «Russia Today» - Міністерству культури;  у США – «Голос Америки», «Вільна Європа», ТВ-Марті, «Аль Хурра» та «Worldnet» – Раді керуючих з мовлення – самостійній структурі в уряді США; Міжнародна служба Бі-Бі-Сі – Міністерству іноземних справ Великої Британії, незважаючи на те, що начебто входить за назвою у загальну корпорацію Бі-Бі-Сі; у Білорусі – «Бєларусь – ТВ» - Держтелерадіо; в Туркменістані – «4–канал», який веде мовлення на 6 іноземних мовах, – Міністерству інформації  тощо.


Друга група проблем пов’язана з інформаційним забезпеченням державної політики та організаційно-структурною організацією державної системи забезпечення інформаційної безпеки, що включатиме Президента України і Прем’єр-міністра. Необхідно після серйозного аналізу діяльності і результатів роботи реорганізувати Комісію з інформаційної безпеки при Президентові України, надавши їй статус позавідомчого органу і відповідні повноваження для обов’язкового виконання її рішень, наприклад, через оформлення Указом Президента України чи Дорученнями Прем’єр-міністра. Ефективна діяльність цієї комісії могла б зняти багато питань, що сьогодні викликають дискусії, а головне – ефективно координувати діяльність державних органів, парламентарів, науковців, дипломатів, ЗМІ з розробки інформаційного забезпечення змісту державних заходів, методів, засобів та структур їх реалізації, а також з вироблення адекватного захисту від інформаційних спецоперацій і створення позитивного іміджу України в світі.


Третя група проблем потребує комплексного правового захисту прав і свобод людини, «персональної» інформації та таємниць особистого життя громадян, і особливо – забезпечення свободи інформаційної діяльності і державних гарантій на обмеження цієї діяльності з метою захисту прав і свобод інших осіб. Норма українського законодавства, яка визначає, що держава захищає від стороннього втручання не саме приватне життя, а лише відомості «про приватне» життя, та й ті, які лише становлять особисту і сімейну таємницю, від незаконного збору чи поширення, не відповідає міжнародним стандартам.


Четверта група проблем невіддільна від інтеграції України у світовий інформаційний простір, що передбачає створення конкурентоспроможних інформаційних технологій, розвиток індустрії інформаційних послуг сучасних телерадіокомунікаційних мереж. Необхідно активізувати створення техніко-технологічних умов для входження України до світового телерадіоінформаційного простору, внісши на розгляд Уряду Концепцію розвитку телерадіомовлення України на період до 2015 року, поклавши в її основу  створення цифрової телекомунікаційної інфраструктури нового покоління, освоєння нових радіочастотних діапазонів, введення автоматизованих систем моніторингу і управління передавальною радіотелевізійною мережею країни, впровадження стандартів HDTV. Конгрес США  заборонив з 2009 року аналогове мовлення в країні і зобов’язав усі телерадіорганізації перейти на цифрові технології. Уже затверджена відповідна програма в ЄС  і  Росії – до 2012 р. Тому  затримка із реалізацією технічного переоснащення і впровадження нових стандартів мовлення просто викине Україну зі світового і європейського телерадіопростору. Прийняти пріоритетну державну програму  зі створення Національного супутника зв’язку і телерадіомовлення. Українські засоби розповсюдження телерадіосигналу не просто морально застаріли, а не відповідають елементарним якісним показникам і тому не можуть бути ефективними. Наприклад, розповсюдження радіосигналу НРКУ на закордон малопотужними короткохвильовими передавачами не має жодного сенсу, враховуючи, що у Північній Америці і Європі у масових приймачів немає короткохвильового діапазону, а короткі хвилі в принципі не придатні для якісної передачі сигналу для масових слухачів, а отже слабкі сигнали наших передавачів заборонені для розповсюдження як такі, що не відповідають національним стандартам мовлення цих країн. Вихід – розвиток супутникових технологій.  Україна має всі можливості створити власний супутник, який для економіки і телерадіомовлення не просто надасть стабільності у забезпеченні інформаційної безпеки, а й принесе значний економічний ефект – кошти за послуги супутникового зв’язку, які сьогодні ідуть в Росію, Ізраїль, Швецію, Францію залишаться в нашій державі.


П’ята група проблем є невід’ємною складовою забезпечення власне функціонування інформаційної інфраструктури і збереження інформації. Необхідно  активізувати виконання Національної програми інформатизації, спрямувавши зусилля, зокрема, на рівноправне взаємовигідне співробітництво і створення умов для взаємного використання національних інформаційних ресурсів України та інших держав, забезпечити нашу участь в реалізації глобальних міжнародних проектів для системної інтеграції вітчизняних ЗМІ у світовий інформаційний простір, а також заходів із забезпечення інформаційної безпеки в контексті забезпечення національної безпеки України. З цією метою у рамках  Програми необхідно змінити ідеологію розробки і планування заходів протидії інформаційним маніпуляціям проти України і забезпечення інформаційної безпеки. Виходячи з тези, що формування інформаційного суспільства неможливо здійснити зусиллями однієї держави, необхідно об’єднати сили на міжнародному рівні як державних, так і громадських та комерційних структур.


Проблема полягає не тільки в тому, що український інформаційний простір зазнає масованого впливу інших держав (в умовах глобалізації інформаційного простору цього уникнути неможливо), а насамперед в тому, що фактично не вживаються заходи для системної мінімізації агресивних інформаційних спецоперацій проти України,  практично не задіюються юридичні,  техніко-комунікаційні, організаційні, наукові та інші ресурси і можливості держави для протидії неоголошеним, але реальним, як свідчить і це дослідження, інформаційним агресіям проти  нашої держави і захисту вітчизняних інформструктур від загроз.


 


ВИСНОВКИ


 


Проведене дослідження дозволяє зробити наступні висновки.


Маніпуляція інформативною складовою в повідомленнях ЗМІ є невід’ємною частинкою сьогоднішнього світу. Існує безліч наукових визначень поняттю маніпуляція та методів її застосування. В першу чергу, в даній роботі розглядається маніпуляція як політична інформаційна обробка осіб, груп, суспільної думки в цілому в інтересах деяких політичних, економічних, та інших осіб або груп. Система засобів ідеологічного і духовно–психологічного впливу на масову свідомість з метою нав’язування певних ідей, цінностей; цілеспрямований вплив на суспільну свідомість і політичну поведінку для формування їх у бажаному напрямку. Маніпуляція відрізняється від пропаганди прихованим характером впливу, об’єкти маніпуляції звичайно не знають про його здійснення. Основним знаряддям маніпуляції є засоби масової інформації. Процес маніпуляції може бути визначений як недопустимий або неетичний, якщо він пов’язаний із прямим обманом, впливом на підсвідомі інстинкти, образами осіб чи організацій, дискредитацією товарів або послуг... Проаналізувавши останні теоретичні технології західних (американських і європейських), східних (російських) та вітчизняних вчених можна говорити про два етапи здійснення інформаційного маніпулювання: Підготовка і Застосування. Вчені визначають наступні методики Підготовки  до інформаційного маніпулювання: Міф про нейтралітет, Міф про плюралізм засобів масової інформації, Міф про відсутність соціальних конфліктів, Міф про індивідуалізм і особистий вибір, Міф про незмінну природу людини, Створення контрольованого натовпу, Захоплення і приєднання аудиторії, Руйнування свідомості, Введення аморальності і знищення цінностей. Якщо говорити про перелік умов, які вважаються застосуванням інформаційних маніпуляцій, то цього вчені та дослідники відносять: Фабрикація фактів (пряма неправда), Добір подій реальності для повідомлень, Вилучення з контексту, Сіра і чорна пропаганда, Великі психози, Створення штучної мови, Твердження і повторення, Дроблення і терміновість, Сенсаційність, Використання авторитетів, Тоталітаризм джерел повідомлень, Змішування інформації і думки, Активізація стереотипів, Некогерентність висловлень.


Таким чином, дослідження показало, що сьогодні відбувається інтенсивне використання засобів інформаційної війни з метою забезпечення власних інтересів світовими лідерами ­­­­- перш за все США і Росією. Незаперечним є і факт нарощування інтенсивності використання інформаційних маніпуляцій як інформаційної зброї і окремими державами,  і численними зарубіжними організаціями - нерідко терористичними, оскільки «сьогодні історія не йде за власним капризом, стихійно. Тепер вона робиться свідомо, можна сказати - на замовлення сильних світу цього». Саме це гостро ставить проблему інформаційної уразливості країни в епоху інформаційних воєн і ставить питання розробки і впровадження системи національної безпеки шляхом захисту не тільки інформаційного простору держави, але і захисту від інформаційних маніпуляцій та інформаційної уразливості як громадян, так і суспільства.


Україна через її геополітичне розташування є об'єктом інтересів багатьох розвинених держав, тому дослідження фіксують, що проти України велися, ведуться і вестимуться інформаційні війни, як і проти  інших держав перехідного типу. Як свідчить дане дослідження специфіка України в тому, що проти українського суспільства було направлено інформаційну дію з двох боків: як Заходу, так і Сходу. Конкретним їх виявом   можуть служити більшість політичних конфліктів, які супроводжувалися масовими інформаційними атаками та маніпуляціями як індивідуальної, так і масової суспільної свідомості і фактично засвідчили низьку ефективність нашого захисту від інформаційних агресій.


Забезпеченню інформаційної безпеки в Україні не приділяють належної уваги. Не дивлячись на те, що основним суб'єктом діяльності виступає окремий індивід, важко заперечувати, що його потреби і інтереси обумовлені певними соціальними умовами існування, а також тими людьми, з якими він взаємодіє. Соціальною основою забезпечення інформаційної безпеки є держава.


Дослідження ставило за мету виявити роль і місце зарубіжних ЗМІ в процесі висвітлення іміджу України та подій в українській державі на сторінках світових періодичних видань.


За часовий період який був взятий для дослідження (01.08.2003–31.12.2004), з’явилися  4255 публікацій про Україну в 354 газетах та часописах 68 країнах світу. Виходячи з того, що на 2006 рік в ООН входить 180 країн, отже, 35,60% країн світу приділили Україні частину своєї газетної площі. Найбільше публікацій про Україну належить регіону Східної Європи (74,66% від загальної кількості публікацій), що обумовлено територіальним розташуванням України та сферою політико-економічних пріоритетів. Разом з тим, у десятку країн, які найбільше пишуть про Україну входять Росія, Румунія, Польща, Угорщина, Сербія і Чорногорія, США, Німеччина, Австрія, Білорусь та ЄС


В світовій періодичній пресі Україна зображена по різному. Є негативні, нейтральні, позитивні характери публікацій. Як показав конвент-аналіз, в десятку країн, чиї друковані ЗМІ висвітлюють Україну в позитивному плані входять Австралія, Аргентина, Ватикан. Треба відзначити, що з 68 досліджених країн, загалом позитивно про Україну пишуть в 33 країнах, що становить 48,52% (тобто коефіцієнт позитивного висвітлення більший або дорівнює 50%).  На жаль, загальна кількість позитивних публікацій становить лише 24,28% від загальної кількості матеріалів про Україну.


Серед лідерів нейтрально-інформаційного висвітлення виступають ЗМІ Сирії, Кіпру, Кувейту. В нейтрально-інформаційному плані про Україну пишуть ЗМІ 22,05% країн. Кількість нейтральних публікацій становить 15,61% від загальної кількості матеріалів про Україну.


Португалія, Австрія, Румунія – країни, де ЗМІ найнегативніше висвітлюють Україну. Треба відзначити, що це має відношення до 25,00% країн. На жаль, загальна кількість негативних публікацій становить аж 60,17% від загальної кількості матеріалів про Україну. В цей же час, найбільша кількість негативних публікацій про Україну зафіксовано в  таких країнах як Росія, Румунія, Угорщина, Польща, США.


Досліджуючи роль і місце зарубіжних ЗМІ в процесі інформаційного маніпулювання і здійснення ними прихованого інформаційного впливу на внутрішню і зовнішню політику України в контексті інформаційної безпеки України вдалося встановити наступне.


Серед найактивніших інформаційних маніпуляторів (по співвідношенню кількості маніпулятивних елементів від загальної кількості публікацій) США,  Швейцарія, Британія, Румунія, Австрія, Швеція, Білорусь, Польща, ЄС, Росія, Німеччина. По загальній кількості зафіксованих маніпуляцій в періодичній пресі в перелік найактивніших входять наступні країни: Росія, Румунія, Польща, США, Німеччина, Угорщина, Австрія, Білорусь, Британія, ЄС (див.


За аналізом присутності маніпулятивних елементів можна визначити чотири групи країн, які здійснюють вплив на Україну: Інертну, Партнерську, Територіальну, Геополітичну (та в її складі Групу впливу).


Визначаючи параметри обсягу та тривалість інформаційного маніпулювання, яке активно застосовують ЗМІ зарубіжних країн для реалізації своїх власних національних інтересів, а також класифікувати країни за рівнем їх інформаційного впливу на Україну встановлено:


Виходячи з того, що на 2006 рік в ООН входить 180 країн, отже, 35,60% країн світу приділили Україні частину своєї газетної площі. Найбільше публікацій про Україну належить регіону Східної Європи (74,66% від загальної кількості публікацій), що обумовлено територіальним розташуванням України та сферою політико-економічних пріоритетів. Разом з тим, у десятку країн, які найбільше пишуть про Україну входять Росія, Румунія, Польща, Угорщина, Сербія і Чорногорія, США, Німеччина, Австрія, Білорусь та ЄС


За результатами аналізу тривалості впливу вдалося визначити дві групи: Групу інформаційної залежності та Групу постійного впливу. Встановлено також, що найбільший резонанс викликають публікації на політично важливі теми (за ступенем важливості): геополітичне місце України в світі, вибори президента в Україні, проведення конституційної реформи, менше уваги приділяється економічній та соціальній ситуація в Україні. І лише декілька країн висвітлюють культурологічну тематику.


За результатами дослідження вдалося розробити рекомендації для окремих громадян, державних установ, політичних партій, громадських об’єднань, наукових інститутів. які формують, реалізують і досліджують зовнішню та внутрішню політику України для вироблення ефективного механізму протидії інформаційним маніпуляціям проти України в зарубіжних ЗМІ.


Для ефективного захисту від інформаційних маніпуляцій необхідно одночасно впроваджувати заходи на двох рівнях: індивідуальному та загальнодержавному. Основний тягар реалізації  політики в галузі інформаційної безпеки держави лягає на органи державної влади,  що здійснюють на основі законодавства та адміністративно-державного управління. До державних органів виконавчої влади, які координують функції, що найбільше беруть участь у протидії інформаційним маніпуляціям проти України  в контексті забезпечення інформаційної безпеки, необхідно віднести: Державний комітет телебачення і радіомовлення України, Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення, Антимонопольний комітет України, Департамент спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації, Міністерство транспорту і зв’язку, Міністерство юстиції України, Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство фінансів України, Службу безпеки України, Генеральну прокуратуру, Міністерство культури та спорту.


В Україні, у зв’язку з відсутності Концепції національної інформаційної політики, Доктрини інформаційної безпеки, Положення про інформаційну війну в воєнній доктрині тощо, просто ігноруються резолюції Генасамблеї ООН у яких все більше наголошується на тому, що інформаційні технології можуть негативно впливати на безпеку держав, руйнуюче дезорганізувати як цивільні галузі, так і військові.


Національні інтереси України вимагають нагального вирішення проблем інформаційної політики, забезпечення інформаційної безпеки і захисту від маніпулятивних технологій. Рекомендації щодо вирішення цих проблем необхідно розподілити на п’ять основних групи: перша група проблем вимагає розвитку механізмів правового і законодавчого регулювання відносин в галузі забезпечення інформаційної безпеки; друга група – пов’язана з інформаційним забезпеченням державної політики та організаційно-структурною організацією державної системи забезпечення інформаційної безпеки, що включатиме Президента України і Прем’єр-міністра; третя група проблем вимагає комплексного правового захисту прав і свобод людини, «персональної» інформації та таємниць особистого життя громадян, і особливо – забезпечення свободи інформаційної діяльності і державних гарантій на обмеження цієї діяльності з метою захисту прав і свобод інших осіб; четверта група проблем невіддільна від інтеграції України у світовий інформаційний простір, що передбачає створення конкурентноспроможних інформаційних технологій, розвиток індустрії інформаційних послуг сучасних телерадіокомунікаційних мереж; п’ята група проблем є невід’ємною складовою забезпечення власне функціонування інформаційної інфраструктури і збереження інформації.


 


 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины