СПІВВІДНОШЕННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ ТА ІНТЕРНАЦІОНАЛЬНИХ ТЕРМІНІВ В УКРАЇНСЬКІЙ ТЕРМІНОЛОГІЇ ГАЛУЗІ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ТА СПОРТУ

Краткое содержание

У вступі до дисертації подано загальну характеристику вивчення проблем української спортивної термінології в сучасному мовознавстві, що дало змогу обґрунтувати актуальність теми дослідження, визначити його об’єкт та предмет. Також сформульовано мету й основні завдання, з’ясовано  наукову новизну, вказано на теоретичне та практичне значення одержаних результатів роботи і форми її апробації. У вступі окреслено й методологічне спрямування, названо методи, за допомогою яких опрацьовувався аналізований матеріал.

У першому розділі “Українська термінологія галузі фізичної культури та спорту як наукова проблема” йдеться про розвиток української національної термінології, починаючи з кінця ХІХ століття і до сьогодення. Подано короткий огляд наукових праць з теми дослідження і в його контексті розглянуто проблему формування та стандартизації української термінології галузі фізичної культури і спорту.

Проблема визначення понять “термін” і “термінологія” є актуальною в сучасних наукових дослідженнях. Існує чимало найрізноманітніших спроб їхнього тлумачення. Проте термін, як і всі інші мовні універсалії, важко дефініювати.

Проаналізувавши сучасні підходи до розв’язання  цієї проблеми в науковій літературі (Т.Р. Кияк, Т.І. Панько, Л.М. Полюга, Р.В. Іваницький, Л.О. Симоненко), ми окреслили коло термінів, які входять до поняття “спортивна термінологія”. На нашу думку, спортивний термін – це слово або словосполучення, вживані на позначення спортивних дій, місця та особливостей їхнього перебігу, виконавців, діячів спорту, а також предметів, спортивного спорядження, певних рис та особливостей спортивної дії, спортивних титулів і звань.

У другому розділі “Шляхи поповнення української термінології галузі фізичної культури та спорту” значну увагу приділено передумовам та особливостям історичного розвитку національної терміносистеми галузі.

Термінолексика фізичної культури та спорту формується на базі національного корпусу мови. Процес творення нових термінів у цій галузі є досить інтенсивним. Спортивна термінологія почала розвиватися наприкінці ХІХ століття і остаточно сформувалася вже за радянської доби. Визначальним соціолінгвальним фактором у цьому було домінування російської мови, унаслідок якого окремі деривативні та семантичні моделі термінотворення уподібнювалися до відповідних російських зразків.

До екстралінгвальних факторів формування аналізованої термінолексики належить також розвиток власне спорту та фізичної культури, соціально-культурна та військово-політична ситуація в суспільстві. Як відомо, суспільно-політичні умови, які складалися на різних етапах історичного розвитку України часто були несприятливими для налагодження тісних зв’язків між східною та західною частинами країни, а також для формування єдиної національної мови. Українська спортивна термінологія не була винятком у цій ситуації. Східна Україна тяжіла до російськомовних моделей та зразків термінотворення, а Західна – до польських та німецьких. На Східній Україні були створені та функціонували, наприклад, такі специфічні терміни, як плигун, пішоходець, м’ясень, серцевожильна система, корегувальна гімнастика, ковзанева спілка, лижвяні станції, перебіг (забіг), веслування двопарне зі стерначем, гонові судна, трав’яний гокей, скраклі, зарахувальні змагання, безбол; у Західній Україні – відбиванка, кошиківка, ситківка, гаківка, копаний м‘яч, лещетарство, наколесництво, санкарство, біжня, скічня, одягальня, мет списом, стусан кулею.

Щодо лінгвальних чинників впливу на процес формування української спортивної термінології, вважаємо за доцільне виділити власне розвиток української мови, вплив на неї інших мов, як з огляду на загальномовний континуум, так і спортивну термінологію зокрема.

У цьому розділі проаналізовано автентичні терміни галузі фізичної культури та спорту, визначено основні шляхи творення спортивних термінів з внутрішніх ресурсів української мови.