СЛОВА І ЛЕКСИКАЛІЗОВАНІ СПОЛУКИ ІЗ ЗАЙМЕННИКОВИМ КОМПОНЕНТОМ ЩО В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Краткое содержание

                У Вступі обґрунтовано актуальність теми, зазначено її зв’язок з науковою проблематикою установи, в якій виконано працю, сформульовано мету й завдання дослідження, визначено методи аналізу утворень з компонентом що, окреслено новизну, теоретичну й практичну цінність отриманих результатів, названо форми апробації та кількість публікацій, які висвітлюють основні положення дисертації.

         У першому розділі “Мовні одиниці з компонентом що як об’єкт наукового вивчення” розглядається історія дослідження питально-відносних займенникових іменників як елементів різних рівнів мовної системи, природа і статус компонента що в структурі різнотипних дериватів, теоретичні засади й термінологія дисертаційної праці.

      У системі займенникових слів питальні й відносні хто, що посідають важливе місце. Особливо активну роль у формуванні різнотипних дериватів і в структурно-семантичній організації синтаксичних одиниць української мови відіграє займенникове що. Сукупністю цих актуальних питань і зумовлений підвищений інтерес до відповідних одиниць з боку представників загального, слов‘янського й українського мовознавства.

За своїм походженням що (< псл. *иьto), як і хто (< псл. *kъto), зводиться до індоєвропейської основи *kĭ-/kŏ- ще з ностратичними витоками *k^wо-/*k^wі-, яка в семантичному плані й донині зберігає в різних мовах вихідне питальне значення. У функціонально-граматичному й фонетичному аспектах займенникове слово що зазнало істотних змін, які в українській мові значною мірою є специфічними.

Як самостійне слово або компонент у складі похідних лексем  чи  лексикалізованих сполук що може виступати: питальним займенниковим іменником; відносним займенниковим іменником; сполучником або його компонентом; часткою або її компонентом; твірною займенниковою або сполучниковою основою; префіксоїдом і префіксом.

У зв’язку з вивченням структурно-семантичних особливостей слів і лексикалізованих сполук з компонентом що найефективнішим виявляється комплексний підхід, теоретичні засади і практична реалізація якого здійснені насамперед у “Кореневому гніздовому словнику української мови” Є.А. Карпіловської й у працях таких українських дериватологів, як І.І. Ковалик, В.О. Горпинич, К.Г. Городенська, В.В. Грещук та ін. Стосовно досліджуваних одиниць цей підхід виявляє певну специфіку, пов’язану з тим, що в складі багатьох дериватів що виступає не твірною основою, а афіксоїдом або службовою морфемою (афіксом).

        Відповідно до сучасного розуміння природи й статусу займенникових слів як підкласів усередині повнозначних частин мови (крім дієслова), синтетичної та аналітичної форм вираження одиниць з компонентом що, а також його поліфункціональності використовуються терміни й термінологічні словосполучення: займенникові іменники, займенникові прикметники, займенникові числівники, займенникові прислівники, префіксоїди, лексикалізовані сполуки, композити, юкстапозити, морфеми, семи, лексеми, моделі та ін. У межах дослідження семантичної та формальної структури слів і лексикалізованих сполук з компонентом що використовуються традиційні для семасіології, морфології та дериватології терміни. Певною новизною характеризується термін елативи для специфічних форм типу щонайтісніший і термін цетер для єдиного у своєму роді деривата тощо. Вибір останнього зумовлений тим, що в українському мовознавстві не вироблено загальноприйнятого означення для відповідного явища, тому в традиціях європейської граматики окремі дослідники використовують термін цетер (‹ лат. cзterus, а, um “наступний, інший”, у мн. “наступні, інші, решта”, присл. cзterа “в інших відношеннях, що стосується іншого, в іншому”).

         Другий розділ “Семантичні особливості слів і лексикалізованих сполук з компонентом що” складається з шести підрозділів, у яких аналізується семантична структура, стилістичне маркування і системні зв’язки між похідними в межах відповідних лексико-граматичних класів або в незначних за кількістю підгрупах, що не виявляють частиномовних ознак.     

 Займенникове слово що є одним з найактивніших у формуванні слів і лексикалізованих сполучень різних частин мови. Про це свідчать зафіксовані в досліджуваному матеріалі близько 1040 дериватів з компонентом що, семантична структура яких включає понад 4500 лексичних, граматичних і стилістичних сем.

 У межах частиномовних значень деривати з компонентом що виражають часткові лексичні семи або функціонально-граматичні значення. Семантична структура 25 займенникових іменників чи їх аналогів містить 3 інтегративних (’вказівка’, ’суб’єкт’, ’об’єкт’) і 8 диференційних сем, серед яких найрегулярніше реалізується (в 17 одиницях) сема ’неозначеність’. Менше половини утворень цієї групи (9 одиниць) характеризується стилістичним забарвленням. Інші семи фіксуються у межах від одного до п’яти слів чи їх аналогів.

Для 11 власне-іменників типу щоденник лише категоріальна сема ’предметність’ є інтегративною. Сема ’періодичність’ об’єднує 8 утворень, ’видання’ – 5, ’щоденно’ – 4, ’будні’ й ’кількість’ – по 3, ’здрібнілість’ – 2, решта – по 1. Стилістично забарвленими виявляються 5 із 11 власне-іменників з компонентом що.

 Найбільше дериватів з компонентом що зафіксовано в системі прикметників – 515 одиниць. Щоправда, з них лише 17 є самостійними лексемами, для яких інтегративною є категоріальна сема ’атрибутивність’. Префіксоїд що- в 15 із 17 цих утворень з основою назв проміжків часу сприяє розвиткові додаткового значення, що виражається семою ’періодичність’. Усі інші семи, у тому числі й стилістична в рідковживаному прикметникові щочасний,  реалізуються по одному разу, тобто є диференційними. Абсолютну більшість розглянутих прикметників  становлять елативи з препозитивним щонай-, особливість яких полягає в наявності трьох інтегративних (’атрибутивність’, ’підсилення’, ’найвищий вияв ознаки’) і по одній диференційній семі, зумовленій значенням твірного прикметника.

 Поширеними є прислівники з компонентом що (147 дериватів та їх варіантів). Крім характерної для всіх них категоріальної семи ’ознака дії чи стану’, інші є нерегулярними і реалізуються в межах від одного до п’яти слів. Усього 5 дериватів об’єднує стилістична сема. Порівняно з прикметниками досить рідко функціонують прислівники з початковим щонай-: до 498 прикметників-елативів виявлено лише 40 лексикографічно зафіксованих відповідних прислівників.

 У системі дієслів деривати з компонентом що практично не творяться. До активних одиниць такого типу можна віднести тільки щокати звуконаслідувального характеру.

 Природа й функціонально-граматичні властивості займенникового що не сприяють його дериваційній продуктивності в системі прийменників, де відомим є лише утворення щодо. Натомість у ролі сполучників чи сполучних слів або аналогів цих одиниць і займенникове що, і похідні від нього структури надзвичайно активні. На відносно малочисельну групу слів цієї частини мови припадає 113 підрядних сполучників та їх аналогів з компонентом що, з яких 79 включають базовий що, 17 – щоб(и) і ще 17 – якщо. Перший з них має найскладнішу   систему функціонально-синтаксичних сем (13), другий спеціалізується переважно на вираженні цільових відношень, а третій – умовних. У стилістичному плані 15 сполучників чи їх аналогів з компонентом що характеризуються певним маркуванням, 4 – з компонентом щоб і лише 1 – з компонентом якщо.

 Активною є участь компонента що у формуванні різного роду часток (усього 52 переважно складених одиниці, інтегративною для яких є категоріальна сема ’додаткове значення’), що характеризуються вираженням експресивно-емоційної оцінки (52 одиниці) та стилістичним забарвленням (48 одиниць). Часто інтегративними виступають семи ’питання’ (29 дериватів) і ’підсилення’ (22 деривати), рідше – ’невизначеність’ (13 часток) і ’ствердження’ (7 часток). По 4 частки об’єднуються функціональним значенням “заперечення” й “спонукально-бажальне”, а 3 – “вказівка”.

Властиві для розмовного й художнього стилів експресивність та емоційність спричинилися до активізації різного роду вигуків з компонентом що або щоб, яких зафіксовано 223 одиниці. Вони мають в основному по 5 значень, інтегративним з яких є категоріальне виражальне. Для абсолютної більшості проаналізованих вигуків чи їх аналогів (221 з 223), крім нема(є) за що й ні за що, спільними є експресивна і стилістична семи. З чотирьох відомих семантичних типів вигуків найчисельнішими виявилися імперативні інтер’єктиви фразеологічного типу з компонентом щоб (197 одиниць). Крім інтегративної лише для них емоційно-імперативної семи, вони об’єднуються навколо сем ’смерть’ (88 утворень), ’здоров’я’ (55 утворень), ’нещастя’ (41 утворення) й ’зникнення’ (13 утворень). Поширені “чисто” емоційні вигуки (24 деривати), для 20 з яких інтегративною виявляється сема ’незадоволення’, а для інших 4 – ’захоплення’, ’здивування’. Етикетні вигуки з компонентом що є рідкісними (всього 2 вище зазначені одиниці ­– нема(є) за що і ні за що), а апелятивні, що вживаються стосовно тварин, птахів і т. ін., зовсім не зафіксоване у досліджуваному матеріалі.

 Незначну групу різнотипних утворень з компонентом що становлять одиниці невизначеної частиномовної належності, які виражають відповідні своїм функціям значення. З-поміж них виділяються: цетер (1 дериват), вставні словосполучення й речення (13), звороти мовлення (8), усталені конструкції, які виступають у ролі присудків (2).

        У третьому розділі “Формальна організація слів і лексикалізованих сполук з компонентом що” аналізується зовнішня форма досліджуваних одиниць залежно від їх відношення до тих чи інших частин мови.

        Утворені за участю займенникового компонента що близько 1040 слів і лексикалізованих сполук формально надзвичайно різноманітні. Навіть у межах окремих частин мови вони частково або значно різняться способами й засобами творення, морфологічною будовою, кількістю компонентів і характером синтаксичних зв’язків між ними. Так, у досить численній як для відповідних слів групі займенникових іменників (25 одиниць) фіксуються прості (що), складні (аніщо) й складені (що попало) утворення. Компонент що однаково регулярно вживається як на початку, так і на кінці утворень, а його суплетивна форма чого – в інтерпозиції (анічогісінько). На відміну від займенникових іменників, що утворюються різними способами, морфологічними і неморфологічними, власне-іменники з компонентом що, яких фіксується 11, виникають суфіксальним способом, і лише в оказіональному щодокількість відбулося злиття двох слів.

         Формальна структура прикметників з компонентом що, серед яких немає займенникових слів, досить прозора й чітка: усі вони належать до одночленних морфологічних утворень, хоча загальна їх кількість становить близько половини всього зібраного матеріалу – 515 одиниць. Основну масу з них (498 одиниць) утворюють елативи, які характеризуються додаванням префіксального що- до найвищого ступеня порівняння якісних прикметників, унаслідок чого сформувався складний префікс щонай-.  Решта прикметників, окрім префіксального нещодавній, виникли як відносні суфіксальні утворення на –ний від прислівників типу щомісяця > щомісячний, щосекунди > щосекундний тощо.

        Прозору й чітку формальну структуру також має переважна більшість прислівників з компонентом що, які є одночленними лексико-синтаксичними (щомить, щосуботи, щолітечка) й морфологічними відприкметниковими утвореннями на –о,-е. Нерегулярними є віделативні утворення зі щонай-, яких припадає лише 40 одиниць у системі прислівників на 498 – у системі прикметників. 32 прислівники сформувалися на основі непрямих форм займенникового що, і саме серед цих утворень переважають складені структури, у яких різні форми займенникового компонента посідають різні позиції.

         Із службових частин мови тільки прийменники практично не формуються за участю що. Тут відомий лише утворений об’єднанням займенникового що й простого прийменника до дериват щодо. Натомість у системі сполучників (113 одиниць) і часток (52 одиниці) різнотипні утворення з компонентом що чи похідними від нього є високопродуктивними. Абсолютна більшість із них є складеними одиницями з кількістю компонентів від двох до п’яти в системі сполучників чи їх аналогів і від двох до шести в системі часток. З формального погляду компоненти що й щоб переважно завершують структуру сполучників (подібно до того, що; замість того щоб), передуючи підрядній частині речень, а сполучниковий компонент якщо – майже з однаковою частотністю розпочинає аналітичні утворення (якщо навіть..., то) або завершує їх (тим більше якщо). Системність структурної організації складених сполучників за рахунок “колишніх” повнозначних і службових частин мови дозволяє вибудувати їх моделі.

        У складі часток компонент що чи його відмінкові форми посідають зазвичай довільне місце, а самі партикулярні утворення характеризуються варіантністю багатьох форм і наявністю в більшості з них простих часток.

         Найдинамічнішим і найменш чітко організованим класом слів, який формується за участю займенникового що і похідних від нього компонентів, виявляються вигуки та їх аналоги (223 одиниці). Незавершеність процесу формування більшості вигуків стосується найчисленніших похідних від фразеологізованих виразів з початковими щоб (щоб тебе грім луснув) й малочисельної групи з початковим а щоб (а щоб ти скис). Такого типу вирази включають від трьох до десяти компонентів, що обмежує можливість остаточного переходу багатьох з них, особливо громіздких за формальною структурою, у вигуки. Інші, більш-менш усталені з формального погляду вигуки включають по два-три компоненти, у складі яких займенникове що чи його відмінкова форми посідає пре- або постпозицію. Характерна для вигуків розмовна сфера вживання з її спонтанними ситуаціями сприяє функціонуванню варіантних форм інтер’єктивів.

         Морфологічно не оформлені чи не визначені в цьому плані структури з компонентом що або похідними від нього включають три невеликі групи утворень: вставні конструкції (12 одиниць), звороти мовлення (8 одиниць) й усталені структури, визначальною ознакою яких є функція присудка (2 одиниці). Вставні конструкції мають комунікативну природу, тому й виступають переважно у формі дво-, або тричленних за кількістю компонентів простих речень, у яких що найчастіше посідмає препозицію, а при використанні сполучникового якщо – інтерпозицію.

        Питальні звороти мовлення мають структуру простих неускладнених речень з компонентом що в постпозиції або з його відмінковою формою чого у препозиції: знаєш що? в чому річ? Звороти мовлення з’ясувального типу найчастіше становлять єдність двох синтагм, об’єднаних підрядним зв’язком, друга з яких що або щоб передбачає вживання різнотипних поширювачів.

        Окремі одиниці невизначеної частиномовної належності як перехідні явища характеризуються наявністю варіантних форм.

        Основні результати дисертаційного дослідження представлені в загальних висновках.

         Займенникові слова як один з найдавніших класів дейктичного типу відіграють надзвичайно важливу роль в організації номінативних і комунікативних одиниць будь-якої мови, зокрема української. Особливе місце серед них посідає займенниковий іменник що, який виявляє найрізнобічніші дериваційні властивості, пронизуючи як твірний компонент усі значеннєві одиниці мови: морфеми, слова, лексикалізовані сполуки, фразеологізми, словосполучення й речення. Завдяки своїй полісемантичності й  поліфункціональності що в лексико-граматичній системі української мови перетворився на унікальне за своїми валентними й креативними властивостями явище, яке багато в чому не має аналогів в інших слов’янських мовах.        Тому стає зрозумілою та підвищена увага, яку приділяли й приділяють займенниковим словам загалом й питально-відносним зокрема зарубіжні й українські мовознавці, що досліджували зазначені одиниці з погляду їх частиномовної та функціональної специфіки, морфемної й словотвірної структури, синтаксичної ролі в складних реченнях, місця в мовній системі стосовно інших одиниць, зокрема еквівалентності слову, та ін.

        Разом з тим встановлення максимально різнобічних формально-семантичних зв’язків займенникового компонента що може забезпечити комплексний підхід до відповідних дериватів, який стосовно досліджуваних одиниць ще не реалізовувався в слов’янському мовознавстві.

        Статус займенникового що залежить від його взаємодії з іншими компонентами в структурі слів і лексикалізованих сполук, хоч і валентні зв’язки не завжди сприяють його однозначній оцінці. Навіть стосовно суті вихідної форми що (‹ псл. *čьto), яка має фонетично тотожний відповідник лише в болгарській мові, існують різні погляди. Найімовірніше, сучасне що сформувалося внаслідок подовження [шш] у розмовному шшо з давнішого што і функціонувало спочатку як  питальний займенниковий іменник, а з часом на його основі розвинулися омонімічні відносний займенниковий іменник, підрядний сполучник і підсилювально-питальна частка що.

        У структурі відповідних складених одиниць компонент що зазвичай зберігає статус відповідної частини мови, а в одночленних утвореннях він виконує функцію тієї чи тієї словотвірної одиниці: твірного слова, яке найчастіше посідає постпозицію в структурі займенникових іменників і цетера тощо чи препозицію в прийменникові щодо й дієслові щокати; префікса в елативах, префіксоїда в прикметниках й одночленних прислівниках.

        Семантична структура слів і лексикалізованих сполук з компонентом що формується насамперед під впливом інтегративних лексико-граматичних значень: іменникового, прикметникового, дієслівного, прислівникового, прийменникового, сполучникового, партикулярного, вигукового, модального і залежно від кількості та семантичних зв’язків компонентів з “колишніми” частинами мови, а також сфери функціонування й контекстуального оточення дериватів. Разом з тим кожна з повнозначних частин мови з компонентом що незалежно від зазначених умов характеризується чітко окресленою глибиною семантичної структури: іменники – від 4 до 6 сем (середня кількість близько 5); прикметники – у середньому 3 семи, а елативи – 4; прислівники – від 2 до 6 сем (середня кількість близько 4), найбільша амплітуда сем у структурі яких зумовлена строкатістю форм; дієслово щокати – 4 семи: 2 – лексичні, одна – лексико-граматична й одна – стилістична. У системі службових частин мови і вигуків глибина функціонально-семантичної структури коливається приблизно в тих самих межах: в абсолютної більшості сполучників – від 2 до 4, у часток – від 2 до 6, у вигуків – від 3 до 5, у прийменника щодо – 2, але поодинокі з них виділяються винятковою полісемічністю й поліфункціональністю. Це стосується сполучника що, який містить 13 сем семантичного, граматичного й стилістичного характеру, і сполучника щоб, який має 10 сем. Загалом, досліджувані слова й лексикалізовані сполуки містять понад 4,5 тисячі різнотипних сем, яких на кожне окреме утворення припадає в середньому близько п’яти.

        Значна частина дериватів з компонентом що утворює в синонімічні ряди й антонімічні пари, а похідні одні від інших лексико-семантичним способом одиниці перебувають в омонімічних відношеннях.

        З формального погляду слова й лексикалізовані сполуки являють собою одиниці, які представлені від простого поліфункціонального що до структурно похідних одночленних і багаточленних утворень з двома і більше компонентами. У складі морфемно членних дериватів й аналітичних конструкцій що може посідати різні позиції: пре-, пост- та інтерпозицію, які залежать від дериваційного статусу займенникового за походженням компонента й функціональної ролі всього утворення. У зв’язку з цим займенникові іменники характеризуються приблизно однаковою регулярністю препозитивного й постпозитивного що, а власне-іменники – переважним використанням його в ролі префіксоїда і, рідко, як кореневої морфеми в інтерпозиції.

       У системі прикметників і більшої кількості прислівників, у тому числі й елативів, що посідає препозицію. Лише в прислівниках, утворених за допомогою займенникового компонента у непрямому відмінку, що використовується в різних позиціях.

        За певними моделями будуються й лексикалізовані сполуки, які панують у системі службових частин мови й вигуків. Складені сполучники характеризуються переважною постпозицією що або щоб і факультативним використанням у пост- і препозиції компонента якщо. Препозицію посідає щоб  і в численних аналогах вигуків, що формуються на основі відповідних фразеологічних виразів. У складі аналітичних часток що та його деривати, залежно від функціонально-семантичного навантаження структур, відзначаються різномісним уживанням.

        Потенціал твірних слів для утворень з компонентом що найрізноманітніший. З-поміж них виділяються іменникові, прислівникові, прикметникові, займенникові, дієслівні, прийменникові, сполучникові й партикулярні основи. Лише власне вигукові й числівникові компоненти непродуктивні в процесі творення досліджуваних слів і лексикалізованих сполук, тому деривати типу щосімрік є поодинокими. Включення тих чи тих компонентів до структури утворень не є випадковим і регулюється переважно твірною базою повнозначних слів і функцією службових слів чи їх аналогів. У складі займенникових іменників – це займенникове що в сполученні з частками і рідше – з іншими частинами мови, а в складі власне-іменників, прикметників і прислівників – що з основами іменних частин мови, крім числівників. У структурі займенникових і складених прислівників – займенниковий іменник що або його форми у сполученні з частками, прийменниками і прислівниками. Для сполучників базовими виявляються сполучникові компоненти, які взаємодіють з різними частинами мови, крім числівників і вигуків, а в аналітичних частках – прості частки і, рідше, займенникові слова й сполучники. Найстрокатішими й відносно безсистемними з формального погляду виявляються вигуки, які найдинамічніше формуються за участю що чи його похідних та інших частин мови здебільшого внаслідок інтер’єктивації різноструктурних фразеологізованих конструкцій. У системі практично кожної частини мови, за винятком представлених одиничними утвореннями прийменників і дієслів, що досить часто виступає в різних відмінюваних формах, у чому виявляється його займенникова природа.

         Лексикографічно закріплений цетер тощо, який виник шляхом об’єднання синтаксично не пов’язаних між собою займенникового слова то (суч. те) і сполучника що, має семантичні відповідники й синоніми типу і таке інше в українській та інших слов’янських мовах, але за властивостями форми вираження він не має аналогів у жодній індоєвропейській мові.

                Інші морфологічно не виражені структури є винятково складеними і становлять перехідні явища в мовній системі. До них віднесені 12 вставних конструкцій, 8 зворотів мовлення і 2 одиниці, визначальною властивістю яких є синтаксична функція присудка. Перехідний характер цих, як і значної частини інших складених одиниць, виявляється: 1) у їх неповній лексикалізації; 2) у мало характерних для української мови аналітичних формах; 3) у незавершеності морфологізації або й повній відсутності основних частиномовних ознак; 4) у збереженні твірними компонентами семантичних і граматичних зв’язків з “колишніми” повнозначними чи службовими частинами мови; 5) у наявності варіантних утворень деяких дериватів. Такі структури виявляються перехідними між фразеологізованими сполуками чи реченнями й аналітичними формами лексем, що характеризує українську мову як динамічну систему.