Публіцистика Дмитра Павличка: мотиви, жанри, контекст

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Получил заказанную диссертацию очень быстро, качество на высоте. Рекомендую пользоваться их услугами. Отправлял деньги предоплатой.
Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!


Название:
Публіцистика Дмитра Павличка: мотиви, жанри, контекст
Альтернативное Название: Публицистика Дмитрия Павлычко: мотивы, жанры, контекст
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У ВСТУПІ пояснюється вибір теми, її актуальність, обґрунтовується тема і завдання дослідження, предмет і об’єкт наукового пошуку, розкривається наукова новизна і практичне значення одержаних результатів, відзначається апробація результатів наукового пошуку на конференціях.


У першому розділі “Публіцистика: факти та судження. Розвиток української публіцистики у другій половині ХХ – початку ХХІ століття” йдеться про особливості публіцистики як виду літературної творчості, її призначення та функції. Зроблено аналіз теоретичної бази, проаналізовано внесок у дослідження теорії та історії української публіцистики таких учених, як  В. Здоровега, А. Москаленко, В. Шкляр, Н. Шудря, В. Різун, Н. Заверталюк,  Ю. Лазебник, В. Качкан, В.Учонова, М. Стюфляєва, М. Чеперепахов, В. Горохов, Е. Прохоров, В. Ворошилов, С. Корконосенко, К. Серажим. Розглянуто праці  В. Іванова, О. Мелещенка, В. Лизанчука, І. Крупського, О. Пономаріва,   О. Коновця, Б. Чернякова, В. Демченка.      


Однозначного визначення публіцистики у теорії журналістики немає. Дискусії, що тривали від середини 60-х років, ведуться навколо предмета публіцистики, змісту та завдань, актуальності, жанрових меж, образного начала, авторської позиції та багатьох інших проблем. Науковцями 70–80-х років зроблено ґрунтовні дослідження в галузі публіцистики, які й досі складають основну теоретичну базу цієї науки. Загалом теоретики досі не можуть одностайно визначити єдине підґрунтя вирізнення жанрів публіцистики, особливостей її сучасного розвитку; звідси й велика кількість протилежних підходів.


Розглядаючи різні сторони цього виду творчості, схиляємося до думок та визначень, які дав відомий дослідник у галузі теорії журналістики  В. Здоровега. Отже, у своїй роботі беремо за основу визначення, що публіцистика – це твори, в яких оперативно досліджуються й узагальнюються з різних позицій (особистих, групових, державних, загальнолюдських) актуальні факти та явища з метою впливу на громадську думку, суспільну свідомість, а відтак на соціальну практику. Це своєрідний вид літературної творчості з певними, властивими йому особливостями і внутрішніми закономірностями. Формуючи суспільну думку, впливаючи на суспільну свідомість, публіцист звертається до своєрідного поєднання логічно-абстрактного і конкретно-образного мислення.


Другий розділ – “Ідейно-тематична палітра та художні особливості публіцистики Дмитра Павличка” – присвячений вивченню творчого шляху  Д. Павличка-публіциста, який розвивався у складні роки розквіту й терору, спокою і світових потрясінь, проголошення гасел і часів застою, чергування замовчувань і відлиг, сподівань кращого й довгожданної незалежності – 60–90-ті роки ХХ ст. Всі ці моменти вітчизняної і світової історії знайшли місце у творчості митця. Він активно пропагує інтернаціональні контакти української літератури, намагається розглядати її в контексті сучасних йому процесів і тенденцій розвитку світових культур, висловлює застереження своїм колегам по перу про втрату письменством жаги до боротьби й творчості.


У підрозділі 2.1. “Письменницька публіцистика як різновид публіцистики” обґрунтовується термін “письменницька публіцистика”. Це  різновид публіцистики взагалі, що відрізняється посиленою увагою до використання розмаїтих художніх засобів, багатством і своєрідністю жанрових форм, емоційним відтворенням дійсності, художністю типізації її прикметних явищ. Публіцист, у силу специфіки цього виду творчості, вдається до логіко-абстрактної і конкретно-образної форми мислення, освоєння дійсності, найчастіше використовуючи словесний образ, художню деталь, оперує різними образними картинами, вдається до образу-персонажа.


Будучи самостійним видом письменницької діяльності, публіцистика  Д. Павличка водночас є органічною частиною виробленої ним у процесі написання художніх творів естетичної системи, що характеризується масштабністю мислення, лірично-романтичним підходом до освоєння дійсності.


Нарис, виступ на телебаченні, радіо, з трибуни з’їзду письменників, участь у міжнародних форумах – усе це входить в арсенал публіциста. Письменник завжди там, де відбуваються події, які хвилюють народи. Прикладом такої органічної єдності є низка різнорідних публікацій Д. Павличка у пресі. Це і статті на суто літературні теми, і враження від поїздок в інші країни, інтерв’ю, виступи. Кожна сторінка книг несе в собі заряд пристрасної публіцистичності.


В. Качкан назвав книги Д. Павличка “Над глибинами” та “Магістралями слова” “помітним літературним явищем”, характерною особливістю яких є не тільки професіонально-академічний аналіз поезії як процесу, глибинне “проникнення до “цеху творчості”, а й широке, панорамне, енциклопедичне в своїй суті бачення та відображення будь-якого соціально-культурного, мистецького явища або ж творчого і життєвого подвигу конкретного письменника, гостро публіцистичне вираження авторської думки”1 про той чи інший феномен, максимальне підпорядкування оповідного “ключа” сучасним духовним потребам вимогливої читацької аудиторії, актуалізація конкретного матеріалу, навколо якого розгортається асоціативне роздумування, – факту, біографії, дати чи історичного документу.


У підрозділі 2.2. “Публіцистичний доробок митця в українській культурі ХХ століття” продемонстровано тісний зв’язок публіцистики письменника із суспільно-культурним контекстом.


У 1950-ті роки у газетах Львова, Києва з’являються перші публіцистичні виступи Д. Павличка. Тематична палітра публікацій цього періоду – періоду становлення – досить різноманітна. Проблеми молодих письменників, питання місцевого самоврядування, роль і місце митця в суспільстві хвилюють  Д. Павличка, що видно зі статей “Після наради” у “Літературній газеті” (1952), “Наше счастье” в газеті “Львовская правда” (1953), “З блокнота делегата ХІІ з’їзду ВЛКСМ” у журналі “За радянську науку” (1954) і ін. Паралельно до публіцистично злободенних виступів друкуються і рецензії на книги: “Друге народження поета” (1952) – рецензія на книгу поезій П. Карманського “На ясній дорозі”; на вистави львівських театрів, на нові п’єси К. Крапиви, Ц. Солодаря тощо. Поряд із поетичними збірками на сторінках газет і журналів все частіше з’являються статті-виступи, ювілейні статті, статті-передмови та ін.


С. Гришина виділяє основні проблеми публіцистики періоду 60-х років, а саме звернення митців у своїй публіцистичній творчості до видатної особи, звернення до етичних проблем, відстоювання національних святинь, національної гідності, виховання гордості за свій народ, боротьба за свободу слова, творчості . Ці теми притаманні й публіцистичній творчості Д. Павличка. Поряд із визнаними майстрами дослідник приділяє увагу і молодим талантам. Широке коло проблем, питань, які Д. Павличко намагається розв’язати особисто чи поставити їх перед читачем, доповнюється не менш больовими точками, на які публіцист зверне свій погляд. Із цього ряду виділяється досить важливе питання взаємозв’язків національної та інших літератур. У 1970-ті роки ХХ століття Д. Павличко й надалі намагається тримати курс на підтримку молодих митців; з’являються його статті про вже знані таланти. Надруковано ряд ювілейних статей. Значна частина цих виступів увійшли до збірок літературно-критичних статей Д. Павличка, публікувалися в періодиці.


Демократичні процеси, гласність, національне відродження – гасла періоду другої половини 80-х років. Письменники беруть активну участь у політичному та громадському житті України, виникає Товариство української мови імені  Т. Шевченка (1983), де головує Д. Павличко. У цей період Д. Павличко та й інші письменники (О. Гончар, І. Драч, Б. Олійник) часто виступають як автори публіцистичних аналітичних статей, як доповідачі на різних мистецьких і політичних форумах, беруть активну участь в обговоренні проблем, що стосуються національної культурної спадщини, мови. Д. Павличко цікавиться пісенною творчістю, станом художнього перекладу, проблемами мови, пише літературні портрети і ювілейні статті, огляди творчості як вітчизняних, так і зарубіжних митців тощо.


Неможливо відділити Д. Павличка – поета, публіциста, літературознавця – від політика. Нині багато знаних митців, науковців віддають чимало сил на відродження України. У цього митця чуття творчості й національного духу – нерозривні. Він упевнений у кращому майбутньому держави, закликає пізнавати народні корені, повернутися до глибин духовності, пізнавати мову, яка ніколи не дасть відірватися від свого коріння.


Підрозділ 2.3. “Національна ідея та проблема української мови в публіцистиці Дмитра Павличка” – своєрідна ілюстрація поглядів  митця на органічність зв’язку творчої особистості і суспільства. Простежуються крок за кроком правозахисні дії Д. Павличка щодо української мови. Це був шлях від спроб порятувати мову до початку її відродження й, нарешті, до затвердження як державної. Використовувалися різні форми боротьби, від літературно-критичних виступів, публікацій у пресі, до промов на письменницьких з’їздах, у парламенті країни.


У 1980-х роках виступи письменника спрямовані на пробудження національної свідомості, на спробу відвернути катастрофу, що насувалася на українську культуру та намагання вивести рідну мову з узбіччя імперії на шлях суверенної держави. У цей час Д. Павличко як голова правління Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка з різних трибун, на сторінках газет та журналів веде далі боротьбу за право української мови на існування на державному рівні, про надання їй статусу державної. Найбільше публікацій з’являється на сторінках газети “Літературна Україна”, також є публікації у “Демократичній Україні”, “Радянській Україні”, “Народній газеті”,  у журналах “Україна”, “Дзвін”, “Слово і час”, “Дніпро”, “Жовтень”, “Ранок”. У бесіді з кореспондентом газети “Культура і життя” “Вижити – і жити!” (1989)  Д. Павличко піднімає ряд проблем, серед яких на першому місці національне питання, розвиток науки, проблема двомовності і доля української мови. Гострим поборником за духовний розвиток української нації, патріотом постає  Д. Павличко в актуальній і донині праці “Перекладна література на Україні й українська література за рубежем (1971–1980)”.  Віддавши належне зробленому, автор пристрасно й аргументовано розмірковує про те, що слід зробити й для чого.


У підрозділі 2.4. “Питання української культурної спадщини  в публіцистиці митця” йдеться про проблеми, які піднімав Д. Павличко-публіцист, проблеми, що актуальні й нині. Він розглядав значення класиків української літератури для формування творчих особистостей його сучасників, займався впорядкуванням їхньої творчої спадщини. Важливе місце в його публіцистиці займають питання історичної пам’яті, зв’язку часів, традицій. Письменник дискутував щодо колишніх перекручень класичних надбань української та інших літератур, осмислення таких постатей, як Т. Шевченко, І. Франко, піднімав проблему художньої майстерності, ролі й місця митця в суспільстві, відчуття літературного процесу, духовного єднання, впливу творчості однієї людини на творчу долю іншої, проблему молодих письменників, говорив про взаємозв’язки національних літератур, наголошував на ролі М. Рильського у формуванні свого життєвого та творчого кредо. Виступаючи на пленумі спілки письменників України, Д. Павличко детально зупиняється на стані пісенної творчості в Україні, опікується долею молодих талантів та іншими актуальними питаннями розвитку української культури. Для митця немає проблем другорядних, все близьке і цікаве.  


Підрозділ 2.5. “Жанрові особливості письменницької публіцистики Дмитра Павличка”. У жанрово-тематичному відношенні поняття “письменницька публіцистика” виходить за межі власне публіцистики. Провідні жанри публіцистики Д. Павличка мають власну сформовану поетику. Найчастіше в публіцистиці митця представлені стаття з її різновидами, промова, нарис, есе, інтерв’ю.


Взагалі ж у творчій спадщині Д. Павличка досить важко розрізнити публіцистику й літературну критику. Активна життєва позиція, інтерес до суспільних, політичних проблем своєї сучасності, а також зацікавленість минулим є показовими рисами його творчості. Крім того, є чимало рис, які споріднюють публіцистику й літературну критику. Спільні у них предмет дослідження і відображення – актуальні явища суспільного та літературного життя; функції – формування громадської думки, суспільної, в тому числі й естетичної свідомості; естетичне збагачення людини, допомога їй в соціальній практиці; зміст – усвідомлені й оцінені автором у світлі суспільно-естетичних ідеалів явища життя; жанри – своєрідний сплав логічно-абстрактної і конкретно-образної форм мислення, засоби впливу і на розум, і на почуття.


Серед публіцистики митця важливе місце займають виступи, доповіді, промови. Д. Павличко – прекрасний оратор. Він зачаровує, “наелектризовує словом аудиторію”, він – поет-трибун, який кличе і веде за собою. У своїх виступах, промовах автор приділяє основну увагу проблемам розвитку літератури. В основі його доповідей про стан розвитку сучасної літератури лежить принцип огляду – характеристика й оцінка літератури чи якогось її окремого потоку протягом певного часу. Огляд у Д. Павличка – це публіцистична чи літературно-критична стаття, де оглядово характеризується та оцінюється низка літературних явищ, об’єднаних за певним принципом.


Письменницька публіцистика здатна вивести твір на рівень образних, метафоричних узагальнень та афористичних дефініцій, уникнувши надто приземленого коментування.  Про це йдеться у підрозділі 2.6. “Поетика та образно-документальні засоби”. Особливе місце у творчості публіциста посідає образ автора. Д. Павличко вміє говорити просто і ясно, об’єктивну сутність подавати читачеві емоційно, захоплююче, вміє конкретне ідейне спрямування твору пов’язати з актуальними проблемами часу, а відтак надати своїм працям агітаційного звучання. Не тільки зміст, жанрова визначеність, а й композиція статей, їх мовна насиченість, уміння поєднувати різні мовні пласти, а в ряді випадків і розгорнуте використання художніх образів – ознаки високої майстерності Д. Павличка – публіциста і літературознавця.


Одна з найхарактерніших ознак публіцистичних статей Д. Павличка – їх образна мова, символіка, художні образи, що співіснують з науковими термінами і поєднують в собі засоби інформації, полеміки, переконання. Використання метафори чи інших поетичних фігур стає в статтях крапкою над “і”, яка щільно вкладається в пізнавально-оціночну матерію думки, надаючи останній яскравість і асоціативну проникливість.


Першоосновою публіцистичної творчості митця є факт. Письменник відбираючи найвагоміші, найцікавіші факти, помічає в житті нові важливі явища, осмислює, аналізує та синтезує їх, вміє знайти ту проблему, що нині є актуальною, має суспільне значення. В процесі творчості активно виявляється його авторська індивідуальність, здібності, талант, вміння, фантазія, образне мислення тощо.


У підрозділі 2.7. “Редакторська праця Д. Павличка у “Всесвіті” та перекладацький доробок митця” досліджується багатогранність й багатовимірність постаті Д. Павличка. Редакторська праця у “Всесвіті” ще більше допомогла митцеві проявити свої організаторські здібності та громадські інтенції, розширити коло зацікавлень та знайомств, що вплинуло на його поетичну, публіцистичну, перекладацьку творчість. За роки роботи Д. Павличка редактором журналу на його сторінках з’явились добірки поезій і статті тогочасних зарубіжних авторів. На сторінках журналу простежувалися контакти й полеміка радянських митців із закордонними опонентами. Потреба нового прочитання й перекладацької інтерпретації світової класики яскраво висвітлювалася у рубриці “Із скарбниці світової літератури”. Повз увагу редакційної колегії “Всесвіту” й самого редактора не проходила боротьба прогресивних і консервативних сил в літературній критиці різних країн, через яку видно ті ідеали, котрим віддавали свої таланти найбільші майстри сучасної літератури світу. Приверталася увага до ставлення критики тієї чи іншої країни до проникнення в її культуру різних сучасних тенденцій. Велика увагу редакції приділялася темі “Україна і світ”, де часто друкувалися твори зарубіжних авторів, пов’язані з Україною. Крім рецензій на книжки зарубіжних авторів та на праці наших дослідників зарубіжної літератури, з’явилися історичні екскурси, розповіді про зарубіжних україністів, перекладачів та друзів української літератури, рецензії закордонних критиків на українські книжки та вистави. Публіцистичні статті Д. Павличка, які побачили світ у цей період, відрізняються глибиною аналізу явищ і закономірностей художнього процесу, влучністю філософсько-естетичних узагальнень, широтою аналогій, зіставлень, публіцистичним пафосом. Вони свідчать про тонке літературно-естетичне чуття автора, вміння відбирати й узагальнювати.


У третьому розділі “Літературно-мистецька критика Дмитра Павличка як науково-публіцистична творчість” – висвітлюється літературно-критична творчість митця, яка невіддільна від публіцистичної, поетичної, громадської діяльності. Збірки літературно-критичних статей Д. Павличка, виступи у пресі – свідчення поєднання в одній особистості таланту поета і критика. Така критика ґрунтовна і об’єктивна, завжди повчальна, а критик має високорозвинене естетичне почуття, тонке розуміння форми критичного виступу, вироблене публіцистичне вміння, публіцистичну майстерність, без якої не буває критика і яка завжди супроводжує його творчу роботу.


Справжня критика – передусім публіцистика, вона є застосуванням теорії до практики, науки до пізнання мистецтва й відображення в ньому життя. Є чимало рис, які споріднюють публіцистику й літературну критику. Але, говорячи лише про ступінь, міру публіцистичного вираження в критиці, між критикою і публіцистикою ніколи не можна поставити знак рівності, ідентичності.


У підрозділі 3.1. “Письменницька критика як різновид літературної критики” теоретично обґрунтовано термін “письменницька критика”. Останнім часом у нашому літературознавстві все частіше ведеться мова про феномен письменницької критики, про її відмінні риси і жанрово-стильові особливості, про своєрідність проявів у ній творчої індивідуальності художника. Д. Павличко – яскравий представник письменників-критиків.


Для письменницької критики характерна широта соціально-естетичного поля зору, емоційний письменницький порив у сприйнятті і осмисленні літератури, розкутість і свобода в проявах особистості автора, здатність переконувати, активно впливати не тільки на розум, а й на почуття читача – це риси, які визначають узагальнений характер письменника-критика. Цьому присвячений підрозділ 3.2. “Ідейно-естетичні засади літературно-критичної творчості митця”.


Критик повинен не тільки знати, про що  пише той чи інший митець, він повинен вдивлятись в те, як він пише, “треба вичитати, чого прагне і чим замилувана душа... щоб розкрити і філософський, і соціальний сенс його творчості”1. Для того, щоб знати поета, треба знати його батьківщину, – говорив Гете. Тож, продовжуючи цю традицію, Д. Павличко наполягає, щоб глибше досліджувався не лише мистецький набуток письменника, а й його творча біографія. Бо витвір митця – це півправди про нього та його талант. Такий підхід не новий, але показовий; як правило, зерна біографій позбирано лише ті, що дозволяють воєдино злити “життєвий” і “творчий” шлях митців, і ніколи не висвітлюється окремо, незалежно один від одного. Не менш вагома сама постать майстра, його естетичні погляди, ідеали й критерії, врешті духовний світ. Точно передана правда хай і невеликого поривання душі може мати силу загальнолюдської істини або палкого суспільного гасла.


У підрозділі 3.3. “Жанрові різновиди письменницької критики Дмитра Павличка” йдеться про жанрові особливості критичного доробку митця. Поетам, прозаїкам, драматургам, в яких багатий творчий світ і сталі жанрові рамки їм замалі, – їхня думка щораз виходить за жанрові межі, чим порушує класичні канони, але й породжує самобутній різновид письменницької критики. Жанр для письменників виступає передусім у своїй класифікаційній функції. Подібні письменницькі класифікації не претендують на наукову „строгість”, вони мають практичне значення. Так і в творчості Д. Павличка переплелись різні жанри: публіцистичні, літературно-критичні, аналітичні. Літературно-критичні статті митця поєднують науковість дослідження, скрупульозність аргументації, тонкий і глибокий аналіз форми й змісту творів із пристрасною публіцистикою, розмовою про предмет розгляду “з точки зору життя”. Для статті характерна постановка якихось важливих теоретичних питань, актуальних проблем суспільно-політичного й літературного руху. Крім статті з її різновидами (стаття-спогад, стаття-дослідження), письменник активно використовує рецензію та літературний портрет.


У підрозділі 3.4. “Традиції і новаторство в сьогочасному літературно-публіцистичному процесі” роглядається здатність Д. Павличка в усій повноті поціновувати творчість митців старшого покоління. Дослідник вказує на наступність поколінь, на збереження та творче збагачення традицій, на той прометеївський дух, гуманізм, який однаково живив як великого Тараса, так і його поетичну доньку Лесю, так і інших представників української культури. Особливе місце на думку митця займає в українській культурі Т. Шевченко. У різних статтях та виступах у різні періоди творчості Павличко неодноразово підкреслював його невіддільність від нашої культури. Щоб відшукати те, що робить процес наступництва безперервним, Д. Павличко не йде спрощеним, утилітарним шляхом. Він не вдається до механічного принципу порівняння, відшуковуючи риси схожості чи відмінності у творах письменників різних поколінь. Критик спрямовує зусилля на висвітлення глибинних зв’язків між традиціями минулого й сучасності, пояснює художні злети митця.


Серед поетичних та літературно-критичних збірок Д. Павличка важко знайти таку, в якій би дослідник не звертався до І. Франка. Великий Каменяр для поета – світлий дороговказ, каталізатор творчого процесу, взірець громадянської і творчої мужності.


У своїх дослідженнях про творчість класиків нової української літератури з ряду традицій критик висвічує спадковість літературних традицій античності, традицію зображення материнства. За тематикою статті Д. Павличка присвячені українській та світовій літературі, за хронологічними вимірами – це проникливий погляд дослідника на  понад століття розвою художнього слова. Звісно, автор не замикається у межах цього століття, він апелює і до давніших епох, звертається до глибинних джерел фольклору. Це і дає йому можливість проникати в інтелектуальні пласти історії, сягати духовних глибин народу.


У ВИСНОВКАХ узагальнено результати дослідження.


Роздумуючи над більш як п’ятдесятилітнім творчим шляхом  Д. Павличка, відзначаємо його вкоріненість в український ґрунт і великий обшир зв’язків та інтересів. Творча напруга любові й ненависті ставить письменника в ряд тих людей, майстрів слова, громадських діячів, які вистраждали, вибороли епоху оновлення суспільства, підвели народ до самоусвідомлення, необхідності національної визначеності й суверенності. Митець передбачає, що процес відродження буде повільний. Але є впевненість в тому, що ми обов’язково увійдемо в нову якість нашого суспільства й нашого народного буття.


Цінним для нас є публіцистичний доробок митця. Письменницька публіцистика – різновид публіцистики взагалі, що відрізняється посиленою увагою до використання розмаїтих художніх засобів, багатством і своєрідністю жанрових форм, емоційним відтворенням дійсності, художністю типізації її прикметних явищ. Публіцист, у силу специфіки цього виду творчості, вдається до логіко-абстрактної і конкретно-образної форми мислення, освоєння дійсності, найчастіше використовуючи словесний образ, художню деталь, оперує різними образними картинами, вдається до образу-персонажа. Публіцистичні статті  Д. Павличка яскравий приклад такої публіцистики, своєрідний автопортрет їх автора, що постає як мислитель, ідейний боєць, досвідчений штурман в океані естетичної думки, як майстер наукового аналізу й узагальнення, оригінальний інтерпретатор, спостережливий і вдумливий читач, носій того вогню любові до літератури, що яскраво підсвічує його думку художника.


Постать Д. Павличка багатогранна. В усі періоди своєї творчості він умів відділити зерна істини від ідеологічних нашарувань часу, гуманне і правдиве від брутального і фальшивого, то приховуючи свої справжні погляди під загальнолюдськими цінностями, то різко й відкрито критикуючи бюрократичну систему радянської державності.


Починаючи митецьку працю з початку 50-х років ХХ ст., він віддає перевагу літературно-мистецькій критиці, літературним статтям та рецензіям, різножанровим текстам, пов’язаним із подіями тогочасного культурного життя. На тому етапі творчості його політична та громадська позиція виявляється крізь призму естетичного та етичного ідеалу.


Із середини 80-х років поступово домінуючу роль починає займати публіцистика, посилюється політичний струмінь його виступів. Активна громадська позиція Д. Павличка сприяє тому, що він стає одним із духовних лідерів української нації. У жанровому спектрі переважають промови, виступи, звернення, заяви, доповіді, статті суспільно-політичного змісту. Літературна критика письменника у цей період відходить на другий план, поступаючись публіцистиці. Однак вона не втрачає свого ідейно-естетичного сенсу, стає суголосною державотворчим інтенціям митця.


Розглянувши місце Павличка-публіциста в суспільно-культурному процесі другої половини ХХ – початок ХХІ ст. та дослідивши ідейно-тематичні та жанрово-стильові особливості публіцистики і літературно-мистецької критики письменника  ми дійшли наступних висновків:


1. Сучасний світ вимагає від митця передусім постійної готовності відгукнутися на його болі, самовизначитися і втрутитися в боротьбу добра зі злом, що така актуальна зараз. Дослідники неодноразово відзначали творчу мобільність Д. Павличка – не тільки поета, а й публіциста, критика, що проявляє новаторський  неспокій, громадянську активність і публіцистичну загостреність. У багатьох публіцистичних статтях Д. Павличко піднімає проблеми, що актуальні й нині, цікавлячись значенням класиків літератури для сучасників,  впорядкуванням творчої спадщини класиків, проблемою історичної пам’яті, зв’язку часів, національних традицій, коріння й витоків; цікавлячись проблемами актуальності класичної творчості, він дискутує з приводу перекручень деякими дослідниками класичних надбань української та інших літератур, піднімає проблему художньої майстерності, ролі й місця митця в суспільстві, відчуття літературного процесу, духовного єднання, впливу творчості однієї людини на творчу долю іншої, проблему молодих письменників, говорить про взаємозв’язки національних літератур, наголошує на ролі М. Рильського у формуванні свого власного життєвого та творчого кредо, на стані пісенної творчості в Україні, опікується долею молодих талантів. Для визначного митця немає проблем другорядних.


Будучи самостійним видом письменницької діяльності, публіцистика  Д. Павличка водночас є органічною частиною виробленої ним у процесі написання художніх творів естетичної системи, що характеризується масштабністю, планетарністю мислення, лірично-романтичним підходом до освоєння дійсності.


2. Центральне місце у публіцистичній творчості Д. Павличка посідає тема України, її талановитий народ, що віками пригнічувався різними чужоземними поневолювачами, титанічна боротьба за волю якого увінчалася здобутком незалежності своєї держави в 1991 році, до чого чимало зусиль гострим публіцистичним словом доклав письменник. У мотивах державотворення, взаємин митця і влади, захисту національної мови, збереження навколишнього середовища, оцінки мистецької спадщини та її найвидатніших представників простежується еволюція світогляду й підходів автора до зображення й оцінки дійсності: від лояльного ставлення до існуючої в СРСР політичної системи, через сумніви й вагання в добу хрущовської “відлиги”, спроби гуманізувати, демократизувати й спрямувати в цивілізоване річище суспільний розвиток у роки “застою”, до усвідомлення необхідності боротьби за проголошення України як незалежної держави. Публіцистичні праці Д. Павличка засвідчують те, що він був одним із перших в Україні, хто зрозумів важливість та історичну потребу такого кроку. Письменник був лідером серед тих, хто відкрито заговорив про катастрофічні наслідки аварії на Чорнобильській АЕС, необхідність надання статусу державної українській мові.


Демократичні процеси, гласність, національне відродження – гасла періоду другої половини 80-х років. Письменники беруть активну участь у політичному та громадському житті України, створюється Товариство української мови імені  Т. Шевченка (1983), де головує Д. Павличко, митці стоять біля витоків утворення демократичних політичних партій та організацій і т.д.


У цей період Д. Павличко разом з іншими письменниками  часто виступає як автор публіцистичних аналітичних статей, як доповідач на різних мистецьких і політичних форумах, бере активну участь в обговоренні проблем, що стосуються національної культурної спадщини, мови. Його виступи спрямовані на пробудження національної свідомості, на спробу відвернути катастрофу, що насувалася на українську культуру, та намагання вивести рідну мову з узбіччя імперії на шлях суверенної держави.


Кожна стаття Д. Павличка-публіциста щоразу переконує, що проблема мови не може бути осібною. Вона – лише ланка із суцільного ланцюга проблем, які постали в певній сукупності перед державою, суспільством. Якщо в 60–70-х роках мовна проблема в статтях Д. Павличка носила чисто творчий, лінгвістично-літературний характер, то з кінця 80-х – початку 90-х років поступово набуває публіцистичного звучання, пов’язується з різними питаннями людського буття, з суверенністю, з демократичними змінами в країні, з проблемами влади, національною свідомістю і національною гідністю.


Простежуються крок за кроком правозахисні дії Д. Павличка щодо української мови. Це був шлях від спроб порятувати мову до початку її відродження й, нарешті, до затвердження як державної, для чого використовувалися різні форми боротьби – від літературно-критичних виступів, публікацій у пресі до промов на письменницьких з’їздах, у парламенті країни.


3. Діалектика художньої творчості багатовимірна. Д. Павличко у своїх публіцистичних виступах насамперед звертає увагу на загальносуспільний людинознавчий аспект у творчості конкретного митця, а звідти на його народні витоки. Автор акцентує думку на тому, що зв’язок із народом не є опосередкованим, він збагачує обопільно. Ця частина єдності природи художньої творчості (митець і народ) не існує без аналізу й оцінки естетичної системи художника. Цілісність такої системи формують гуманістичний аспект бачення світу, соціальний і філософський. Така цілісність надає змогу подивитися на світ очима відкривача.


У статтях Д. Павличка перед читачем постає широка картина розвитку як української літератури, так і літератур інших країн. Творчість того чи іншого письменника виблискує часто новими гранями, твори набувають іншого, нестандартного трактування. Кожна зі статей Д. Павличка – це вдумливий погляд на історію, на долю народу, на його культуру крізь призму художнього слова. Вони мають свої сюжети, колізії, митець вміє поставити факти у відповідний контекст, де є і захоплення творчістю досліджуваного художника, й оригінальне осмислення явища, і відкриття нового кута зору на той чи інший факт.


Слід зазначити, що розгляд творчості письменників поєднується у  Д. Павличка з уроками його власного спілкування з ними. Його праці розкривають і той інтелектуально-естетичний світ, у якому живе він сам, дозволяє вловити засвоєні ним думки, риси майстерності, духовні та моральні порухи. Присутність самого автора відчувається не тільки в тому, що через призму його сприйняття, розуміння й трактування бачимо досліджувані особистості, а в атмосфері довіри і взаєморозуміння, котру створює своєю манерою оповіді  Д. Павличко.


Постать Д. Павличка багатогранна й багатовимірна. Редакторська праця у “Всесвіті” ще більше допомогла митцеві проявити свої організаторські здібності, розширити коло зацікавлень та знайомств, що вплинуло на його поетичну, публіцистичну, перекладацьку творчість. За роки роботи Д. Павличка редактором журналу на його сторінках поряд із видатними прозовими і драматичними творами з’явилися добірки поезій і статті сучасних зарубіжних критиків. На сторінках журналу простежуються контакти та й полеміка радянських митців із закордонними опонентами. Повз увагу редакційної колегії “Всесвіту” й самого редактора не проходить боротьба прогресивних і консервативних поглядів у літературній критиці різних країн, через яку видно ті ідеали, яким віддають свої таланти найбільші майстри сучасної літератури. Привертається увага до ставлення критики тієї чи іншої країни до проникнення в її культуру різних сучасних світових тенденцій. Велика увага редакції приділяється темі “Україна і світ”, де часто друкуються твори зарубіжних авторів, пов’язані з Україною. Крім рецензій на книги зарубіжних авторів та на праці наших дослідників зарубіжної літератури, є історичні екскурси, розповіді про зарубіжних україністів, перекладачів та друзів української літератури, рецензії закордонних критиків на українські книжки та вистави. Публіцистичні статті Д. Павличка, які побачили світ у цей період, відрізняються глибиною аналізу явищ і закономірностей художнього процесу, влучністю філософсько-естетичних узагальнень, широтою аналогій, зіставлень, публіцистичним пафосом. Вони свідчать про тонке літературно-естетичне чуття автора, вміння відбирати й узагальнювати.             Д. Павличко вміє говорити просто і ясно, об’єктивну сутність подавати читачеві емоційно, захоплююче, вміє конкретне ідейне спрямування твору пов’язати з актуальними проблемами часу, а відтак надати своїм працям агітаційного звучання.


 4. Першоосновою публіцистичної творчості є факт. Письменник повинен вміти, відбираючи найвагоміші, найцікавіші факти, помічати в житті нові важливі явища, осмислювати, аналізувати та синтезувати їх, знайти ту проблему, що нині є актуальною, має суспільне значення. Публіцист у процесі творчості активно підключає такі поняття, як авторська індивідуальність, здібності, талант, вміння, фантазія, образне мислення тощо. Зміст публіцистичного твору залежить від світоглядної позиції автора, його суспільного й естетичного ідеалу. У публіцистичному творі ідея виражається через авторське “я”. Усі ці елементи наявні в публіцистиці Д. Павличка, твори якого сповнені емоційного заряду слова, образністю, експресивністю, увиразненням. Найхарактернішими ознаками публіцистичних статей Д. Павличка є образна мова, глибока символіка, значні й яскраві художні образи, що співіснують із науковими термінами і поєднують у собі засоби інформації, полеміки, переконання. Для досягнення дослідницького ефекту митець активно користується випробуваною зброєю – метафорою. Образ автора-художника стає ядром естетично-дослідницького організму цих праць, основою їхньої поетичності, зосередженням емоційної забезпеченості аналізу. Багатьом статтям митця властиве пафосне забарвлення. Однак поряд із пафосом тут є приваблива ємність виразів і оцінок, синтез думки і почуття.


5. Широкий і різноплановий діапазон публіцистичного бачення  Д. Павличка. Повноту переживань, вболівань, думки він виражає, звернувшись до різноманітних жанрів письменницької публіцистики. Говорячи про жанри письменницької публіцистики, варто підкреслити, що вони комплексно не вивчалися. Осібно не вивчалася й публіцистична творчість більшості українських письменників. Це ж стосується й жанрової системи публіцистики та літературної критики Д. Павличка, хоча розрізнити публіцистику й літературну критику в спадщині митця досить важко. Провідні жанри публіцистики митця становлять викінчену систему зі своєю сформованою поетикою. Найчастіше у публіцистиці Д. Павличка представлені стаття з її різновидами, промова, нарис, есе, інтерв’ю. 


Аналіз жанрових різновидів публіцистики та літературної критики  Д. Павличка підтверджує, що є жанри (виступ, нарис), які зустрічаються лише у публіцистиці митця, а такі жанри, як стаття, рецензія представлені в сфері публіцистики і в літературній критиці. Автор намагався враховувати жанрову специфіку публіцистичних творів, працював над вдосконаленням їх змісту і форми, дбав про образність, логічність, а в окремих жанрах (стаття, передмова, рецензія) ще й – про науковість, яка поєднувалась із філософською заглибленістю в явища літературного процесу, умінням надати їм гостроти соціального звучання.


 У процесі історичного розвитку літератури, відповідно до запитів, потреб життя, виникали, розвивались і змінювались жанри літературної критики. Повноту переживань, вболівань, думки Д. Павличко виражає, звернувшись до різноманітних жанрів письменницької критики. Це літературно-критичні статті, статті-дослідження, літературні портрети, рецензії тощо. Наявність у різножанрових статтях оцінного пафосу, різних критеріїв оцінки художніх вартостей, аргументованих чи проголошених суджень свідчить про належність їх до сфери літературної критики.


6. Останнім часом у нашому літературознавстві все частіше ведеться мова про феномен письменницької критики, про її відмінні риси і жанрово-стильові особливості, про своєрідність проявів у ній творчої індивідуальності художника. В європейському письменстві, в українській літературі зокрема, літературно-критична діяльність письменників була і залишається традицією, своєрідним законом суспільно-культурного життя.


Збірки літературно-критичних статей Д. Павличка, виступи у пресі засвідчують поєднання в одній особистості таланту поета і критика. Така критика, якщо вона ґрунтовна і об’єктивна, завжди повчальна, тут маємо справу не з популяризацією певного художнього твору, а з потребою навчатися для самого себе.


Є чимало рис, які споріднюють публіцистику й літературну критику. Спільні у них предмет дослідження і відображення, функції, зміст, жанри. Але, говорячи лише про ступінь, міру публіцистичного вираження в критиці, між критикою і публіцистикою ніколи не можна поставити знак рівності, ідентичності.


Серед актуальних проблем, до  яких постійно звертається Д. Павличко – проблема наступництва в літературі й мистецтві, проблема традицій і новаторства. У трактуванні Д. Павличка ми зустрілися з кількома випадками тлумачення творчого впливу або навчительства, що так чи інакше формує ґрунт процесові наступництва, утвердження його традицій. У своїх дослідженнях про творчість класиків нової української літератури з ряду традицій критик виділяє спадковість літературних традицій античності. Зупиняється Д. Павличко й на традиції  зображення образу матері й дитини.


Отже, докладний аналіз публіцистичних та літературно-критичних творів  Д. Павличка дає можливість твердити про специфічний  різновид публіцистики – письменницьку публіцистику та про різновид літературної критики – письменницьку критику. Вони відрізняються від професійної публіцистики та критики посиленим використанням розмаїтих художніх засобів, специфічною жанровою системою, особливим поєднанням різних пафосів.


Публіцистика Д. Павличка, як і багатьох його сучасників, таких як  І. Дзюба, І. Драч, О. Гончар, М. Жулинський, П. Мовчан, Б. Олійник,  Є. Сверстюк, В. Яворівський та ін., є взірцем служіння українському народові і його молодій незалежній державі. В основі критики митця лежить естетичне сприйняття творів мистецтва, у процесі якого народжуються естетичні оцінки. Естетичне сприймання визначається мірою художньої вартості твору, тому має індивідуальний, суб’єктивний характер. Критичні судження Д. Павличка мають образно-асоціативну будову. У своїх літературно-критичних статтях автор розглядає практику та різнорідні естетичні концепції в єдності, явища української та зарубіжної літератур крізь призму досвіду традицій і новаторських відкриттів та завдань  вітчизняної і світової літератури.


 


Статті художника слова вирізняються філігранною довершеністю форми, активною інтеграцією з естетичною системою художньої творчості, наскрізним автобіографізмом. Публіцистичну й критичну творчість митця об’єднує спільна концепція світу й людини, спрямована на пізнання дійсності й прогнозування перспектив її розвитку.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины


ПОСЛЕДНИЕ ДИССЕРТАЦИИ

Атюнина Ирина Валентиновна. Реактивность и ауторегуляция церебрального кровообращения при разных вариантах ортостатических гипотензивных реакций у больных артериальной гипертензией старших возрастных групп с цереброваскулярной патологией
Аксенов Игорь Игоревич. Совершенствование решетного стана зерноочистительной машины
Авдеева Елена Юрьевна. Фармакогностическое исследование растений рода Saussurea Dc. флоры Сибири и разработка на их основе новых остеогенных средств комплексной терапии остеомиелита
Абасс Ахмед Зкеар Абасс. Исследование режимов гибридных систем электроснабжения с использованием возобновляемых источников энергии (на примере Республики Ирак)
Юрлов Иван Александрович. Спектроскопия и особенности широкополосного «белого» излучения наноразмерных диэлектрических оксидных и фторидных частиц, легированных редкоземельными ионами Pr3+, Dy3+, Er3+, Yb3+