ВЕРБАЛИЗАЦИЯ ЧУВСТВЕННЫХ ИНТЕНЦИЙ В РУССКОЙ ДИАЛОГИЧЕСКОЙ РЕЧИ (НА МАТЕРИАЛЕ КОММУНИКАТИВНОЙ СИТУАЦИИ «ОБЪЯСНЕНИЕ В ЛЮБВИ»)

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність, визначається об'єкт і предмет дослідження, наукова новизна і теоретико-практичне значення, встановлюються актуальність, мета і завдання дисертації, наводяться відомості про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі «Комунікативна ситуація «освідчення в коханні» як динамічна система взаємодіючих факторів спілкування» у контексті загальних завдань прагмалінгвістики розглядаються такі ключові поняття, як «комунікативна ситуація», «мовленнєва тактика», «соціальна роль комуніканта», дається типологічна характеристика мовленнєвих тактик, що використовуються мовцями.

На початковому етапі прагмалінгвістичного розгляду комунікативної ситуації було з’ясовано, що комунікативно-прагматичною настановою проаналізованого типу КС є бажання освідчитися в коханні. З метою аналізу ілокутивного рівня висловлювань проведено розмежування статусів ініціатора й об’єкта освідчення в коханні серед учасників діалогу. Основну увагу приділено мовленнєвим актам ініціатора освідчення в коханні як таким, що експлікують ілокуцію.

Обрана для аналізу КС «освідчення в коханні» відноситься до мовленнєвих ситуацій, що регулюють міжособистісні відносини. Міжособистісне спілкування виступає необхідною умовою буття людей, без якої неможливе повноцінне формування особистості. Цей вид спілкування припускає таку взаємодію людей, за якої вони пізнають один одного, вступають у ті чи інші взаємини, розкриваючи один перед одним свої емоційні світи, виявляючи істотні особистісні характеристики. Таке саморозкриття і проникнення у внутрішній світ партнера по комунікації можливе тільки у площині інтимно-особистісного спілкування, до якого відноситься і комунікація людей, які відчувають почуття любові. Любов до іншої людини виступає як «найперша найгостріша потреба людини» (С.Л. Рубінштейн) і є тим дзеркалом, у якому проявляється справжня сутність людини.

Процес комунікації між закоханими в досліджуваній КС припускає щире, довірче спілкування, яке детерміновано не тільки ззовні (метою, умовами, ситуацією, стереотипами), але й ізсередини (індивідуальністю, настроєм, відношенням до партнера). Перцептивна сторона такого типу міжособистісного спілкування передбачає свої механізми сприйняття, розуміння іншого, а також сприйняття і представлення себе. Соціальне сприйняття в цьому виді спілкування реалізується за рахунок таких механізмів, як емпатія, ідентифікація. Емпатія означає ототожнення особистості однієї людини з особистістю іншої, проникнення в ЇЇ почуття. Емпатія, ідентифікація – найбільш точний «спосіб» сприйняття іншої особи, тому що на неї мало впливають стереотипні уявлення. У спілкуванні двох закоханих партнер (в ідеалі) сприймається цільно, цілісно, без поділу на потрібні і непотрібні функції, на важливі і неважливі в даний момент якості, не стереотипно.

КС «освідчення в коханні» припускає вираження найбільш таємних і глибинних почуттів людини й унаслідок цього є ситуацією сильної емоційної напруги. Досягнення поставленої мети в даному випадку пов'язане з подоланням внутрішніх перешкод (почуття страху, непевності в собі чи відповідних почуттях співрозмовника), що вимагає від ініціатора освідчення в коханні вольового зусилля – психічної напруги, яка мобілізує усі внутрішні сили людини.

Основним механізмом впливу на комуніканта у КС «освідчення в коханні» є навіювання (сугестія) – найефективніший із усіх можливих механізмів. Вплив на партнера по комунікації на рівні вербального коду спілкування здійснюється за рахунок використання в мові так званих мовленнєвих тактик (у термінології Є.М. Верещагіна) – визначених стереотипів (моделей) мовленнєвої поведінки, вироблених суспільством і національною культурою. У конкретному акті спілкування вони реалізуються на рівні висловлювань. Комунікативна ситуація може здійснюватися однією або кількома мовленнєвими тактиками (МТ), при цьому кожна МТ співвідноситься з одним певним комунікативним наміром.

У результаті дослідження був установлений загальний список мовленнєвих тактик, що обслуговують КС «освідчення в коханні». Їхня класифікація проводилася за допомогою методу «штучної бирки» (наприклад, «твої особисті якості високі») чи з використанням стереотипної для даної тактики формули-висловлення (наприклад, «Ти для мене єдина (‑ий)!»). Шляхом аналізу мовної об'єктивації КС «освідчення  в коханні» було виділено основні мовленнєві тактики, за допомогою яких сучасні носії російської мови реалізують свій намір освідчитись у коханні іншій людині: «Я тебе кохаю!», «Я не можу без тебе», «Ми повинні бути разом!», «Твої особисті якості високі», «Ти для мене все!», «Я піклуюся (буду піклуватися) про тебе», «Ми єдине ціле», «Між нами відбувається щось незвичайне!», «Ми близькі люди», «Я зроблю тебе щасливою (-вим)!», «Ти – найважливіше в моєму житті», «Усе, що було до тебе – не кохання», «Не бійся піддатися своєму почуттю!», «Твоє бажання для мене закон», «Ти робиш мене щасливим (-ою)», «Будь моєю дружиною (моїм чоловіком)!», «Твоя відмова зробить мене нещасливим (-ою)», «Ти мені потрібний (потрібна)!», «Ти кращий (-а) за всіх!», «Ти для мене єдина (-ий)!», «Наша зустріч – це доля», «Я дам тобі все!», «Я твоя (твій) назавжди!», «Ти прекрасна (прекрасний)!», «Я не можу свідомо керувати своїм почуттям», «Тебе ніхто не буде кохати так, як я».

Як показує матеріал, комуніканти будують акт спілкування на основі мовленнєвих тактик, які за місцем у дискурсі поділяються на ініціальні, медіальні і фінальні. У силу того, що КС «освідчення в коханні» виходить за рамки повсякденного нейтрального спілкування, більшість вищезазначених МТ за місцем розташування у дискурсі можуть бути й ініціальними, і медіальними, і фінальними.

Стратегія і тактика мовленнєвого спілкування комунікантів, які освідчуються в коханні, спрямована на вираження почуттів і таємних бажань мовця. Обрані комунікантами МТ являють собою м'який і тонкий механізм мовленнєвого впливу. У мовленнєвих тактиках, що обираються комунікантами для освідчення в коханні, підкреслюється безумовна і незаперечна цінність існування коханого, робиться акцент на індивідуальності іншої особистості, а в ній – на найбільш позитивних рисах: «Ти для мене все!», «Ти для мене єдина (-ий)!», «Ти мені потрібний (потрібна)!», «Ти кращий (-а) за всіх!», «Я не можу без тебе» та ін. Мовець щораз демонструє співрозмовнику зосередженість усіх своїх інтересів на благополуччі об'єкта кохання: «Ми єдине ціле», «Ми близькі люди», “Тебе ніхто не буде так кохати, як я” тощо.

Як було встановлено, імпліцитність комунікативного наміру служить критерієм для розмежування прямих і непрямих мовленнєвих тактик. Перші характеризуються безпосередньою вербалізацією комунікативного наміру («Я тебе кохаю!»), непрямі МТ зв'язані з відсутністю безпосереднього словесного вираження почуття любові («Я не можу без тебе», «Ти для мене все!»).

У результаті проведеного аналізу була встановлена залежність вибору мовленнєвої тактики від соціальної ролі комуніканта. Дослідження показало релевантність для даної КС розподілу мовленнєвої поведінки комунікантів із урахуванням трьох соціальних ролей ‑ Батька, Дорослого і Дитини. Кожній соціальній ролі відповідає визначений тип мовленнєвої поведінки, свій набір мовленнєвих засобів. Домінанта того чи іншого стану Я в структурі особистості комуніканта визначає особливості вербальної і невербальної поведінки співрозмовників.

Комуніканти, які грають роль Дорослого чи Батька, у цілому краще справляються із ситуацією сильної емоційної напруги, що виявляється у відкритій демонстрації свого комунікативного наміру й у використанні переважно прямих мовних тактик: «Я тебе кохаю!», «Ми повинні бути разом!», «Наша зустріч – це доля» та ін. Для соціальної ролі Дитини часто характерне вживання непрямих тактик: «Між нами відбувається щось незвичайне!», «Твоє бажання для мене закон!», «Ти кращий (-а) за всіх!» тощо. У цілому в мовних тактиках, що обираються комунікантами для освідчення в коханні, підкреслюється безумовна цінність існування коханої людини, робиться акцент на індивідуальності і неповторності іншої особистості, на духовній спільності між співрозмовниками, на силі і глибині відчутих почуттів.

В іншому розділі – “Синтаксичні і лексичні маркери емоційної напруженості спілкування в комунікативній ситуації «освідчення в коханні»”  ‑ проаналізовані особливості вибору мовленнєвих засобів реалізації комунікативно-прагматичної установки в рамках названих МТ. Своєрідність розглянутих мовленнєвих актів полягає в тому, що вони являють собою не реальні освідчення в коханні, а виступають як моделі реальних діалогів, у яких письменники відбили найбільш характерні особливості вербальної і невербальної діяльності комунікантів на сучасному етапі існування мови. У КС «освідчення в коханні» ці особливості пов'язані передусім з емоційною напруженістю спілкування.

Емоційна напруженість впливає на мовленнєву діяльність комунікантів, викликаючи формально-структурні порушення насамперед на синтаксичному рівні: перервана мова, велика кількість пауз нерішучості і незавершених речень, семантично нерелевантні повтори, «аграматичне» синтаксування тощо. Ці особливості синтаксичної організації текстів найбільш характерні для мови комунікантів, що виступають у ролі Дитини, оскільки спонтанність і непередбачуваність психіко-поведінкових реакцій Дитини роблять її найбільш підданою стану невпевненості й емоційної напруженості:

—     Я теперь ничего не могу без вас…Куда идти, что делать? Я никогда не знал, что это такое… Я способен сейчас…(Гранін, с. 362).

Як показує аналіз матеріалу, особлива роль в організації дискурсу досліджуваної КС належить мовним одиницям різних рівнів, які формують суб'єктивну модальність висловлення (лексичні одиниці, модальні частки, вставні слова і конструкції, вигуки, спеціальні інтонаційні засоби, порядок слів, різного роду повторні номінації тощо). У КС «освідчення в коханні» більшість синтаксичних конструкцій є емоційно забарвленими, що пояснюється кореляцією між планом змісту і планом вираження експресивного контексту. Високий ступінь емоційних переживань мовця формує яскравий емоційний тон висловлення із залученням найрізноманітніших виразовних засобів:

—     Я люблю тебя, Славка, - шепчет она мне в ухо и голову мою прижимает к своей груди.

—     Боже мой, - выдыхаю я, - я сейчас сойду с ума… (Веллєр, с. 255).

Особливу роль у смисловій структурі речення в КС «освідчення в коханні» грає такий ускладнювач висловлення, як звертання, особливість функціонування якого полягає в тому, що в даній ситуації він насамперед указує не на обопільне, а на однобічне відношення мовця до адресата. У цьому випадку переважають номінації емоційного й оціночного ряду – дорогий, любий, рідна та ін.

Звертання у формі імені власного на тлі соматичного контакту часто крім апелятивної функції є засобом вираження почуттів комуніканта, тобто виконують функцію освідчення в коханні, замінюють собою МТ «Я тебе кохаю» і «Ти для мене все»:

—     Нина… - Он чувствовал на лице ее взгляд. Руки ее дрогнули, он понял, что она по-своему понимает его волнение… (Гранін, с. 219).

Особливості вибору мовних засобів на лексичному рівні для реалізації комунікативно-прагматичної установки  «освідчитися в коханні» містять у собі дві тенденції. З одного боку, це висока стереотипність мови комунікантів, з іншого боку - яскрава експресивність і образність. Таким чином, своєрідність мовної комунікації в КС «освідчення в коханні» полягає в тому, що трафаретність і шаблонізація поєднуються в ній із чітко вираженою установкою на творчість і нестандартність. Бажання переконати співрозмовника в істинності своїх почуттів, прагнення виразити переповнюючі душу емоції і тим самим викликати відповідне почуття у співрозмовника змушують комунікантів, що освідчуються в коханні, обирати в мовленні шлях інтенсифікації ознаки, наповняючи свої фрази яскравою образністю й експресивністю. Ці особливості вербального коду спілкування проявляються у використанні комунікантами таких прийомів: 1) слів зі значенням граничної узагальненості (ничего, навсегда, где угодно тощо); 2) емоційно-оціночної лексики (святая, родная, лучший, единственный тощо); 3) семантичних і контекстуальних синонімів (мое солнышко – моя радость – мой дождичек та ін.); 4) прийомів метафоричного переносу слів і мовної гри, що тяжіють до перебільшень і яскравих контрастів («Я - твоя собака. Я буду идти за твоим сапогом до тех пор, пока ты захочешь»).

Увесь спектр виражальних мовних засобів, що використовують комуніканти в КС «освідчення в коханні» (емоційно-оціночна лексика, слова зі значенням граничної узагальненості, контекстуальні і лексичні синоніми, порівняльні звороти, вигуки, частки, вставні і модальні слова та висловлювання), формує так званий експресивний контекст ‑ особливу комунікативну одиницю, призначення якої полягає в передачі емоційної оцінки, суб'єктивної думки мовця про факт, що повідомляється. Для експресивного контексту актуалізації любовних почуттів часто характерно «нагнітання» засобів експресивності, що є не індивідуальною пристрастю мовців до зовнішньої помітності й яскравості, а виступає прямим наслідком, відображенням тієї виняткової важливості, яку відіграє в житті людини КС «освідчення в коханні».

Важливим компонентом успішного мовленнєвого спілкування в КС «освідчення в коханні» є знання мовцем норм етикетного спілкування, зокрема, особливості вживання ти-/ Ви-номінації в сучасному мовленнєвому спілкуванні. Своєрідність мовленнєвої поведінки співрозмовників відбиває ті відносини, що виникли між мовцями в рамках соціальної взаємодії. У КС «освідчення в коханні» особливості використання ти-/ Ви-номінації є визначеним індикатором характеру взаємин, що складаються між співрозмовниками. Звертання на ти виступає показником близьких, довірчих відносин між закоханими й є кращою формою в досліджуваній мовленнєвій ситуації для російської мовної культури.

У третьому розділі – «Роль невербальних компонентів спілкування в комунікативній ситуації “освідчення в коханні”» ‑ основна увага приділена вивченню системи невербальних засобів комунікації.

Структура розглянутих комунікативних актів являє собою результат взаємодії вербальних і невербальних засобів комунікації, причому паралінгвістичні засоби часто несуть набагато більше навантаження в передачі психологічного змісту спілкування. Обличчя людини, її жести, міміка, загальний стиль експресивної поведінки, хода, звичні пози, просторова орієнтація стосовно партнерів, а також поєднання цих факторів – усе це має певний соціально-перцептивний зміст і несе інформацію про її внутрішні стани і характеристики.

Невербальні засоби комунікації, використовувані мовцями в КС «освідчення в коханні», виконують дві основні функції: 1) експлікують почуття кохання комунікантів; 2) виражають емоції і переживання, що супроводжують мовленнєві акти освідчення в коханні.

Відносно мови невербальний код спілкування виконує також функції уточнення, зміни, підсилює емоційну насиченість сказаного, створює образ партнера по спілкуванню, нейтралізує стан сильного душевного хвилювання.

Аналіз матеріалу показує, що найбільшу семіотичну значущість для розглянутого типу дискурсу мають такесичні жести (обійняти співрозмовника, поцілувати, пригорнути до себе співрозмовника тощо), які виконують функцію показника статусно-рольових відносин, сигналізують про ступінь близькості людей, що спілкуються, а іноді виконують функцію заміщення вербально організованого освідчення в коханні. Жести-дотики не тільки дозволяють передати інформацію про сильні почуття одного співрозмовника до іншого, але і знімають душевну напругу, що супроводжує КС «освідчення в коханні».

Особлива роль серед елементів невербальної поведінки приділяється міміці, яка передає внутрішній стан комунікантів. Вираз очей, мімічні маски часто відображують соціальну роль співрозмовника. Міміка Дитини демонструє її підлеглий і невпевнений стан у мовленнєвому акті (розпачливе обличчя, несміливий, благаючий погляд, сльози на очах тощо), у той час, як мімічні маски Батька і Дорослого демонструють лідируючу й упевнену позицію комунікантів (відкритий погляд, замислене обличчя, усмішка та ін.).

Проведений аналіз текстів дозволяє говорити, що у КС «освідчення в коханні» голосове й інтонаційне оформлення повідомлення є досить сильним інструментом впливу на комуніканта. За допомогою різних голосових відтінків мовець виражає найрізноманітніші почуття і ставлення – ніжність і ласку, жаль і покірність, захват чи розпач. Для досліджуваної мовленнєвої ситуації характерна різка зміна тембру – перехід від нормального звучання голосу до шепоту чи крику, підвищення/зниження основного тону, зниження гучності. Тихий, боязкий, збентежений голос говорить про несміливість і нерішучість комуніканта і належить соціальній ролі Дитини. Навпроти, твердий, упевнений і спокійний голос є ознакою ролі Дорослого і Батька.

У цілому в системі невербальної поведінки комунікантів в аналізованій мовленнєвій ситуації експресивно-невербальний репертуар Дитини виявляється ширшим, ніж у Дорослого і Батька, які намагаються контролювати свої почуття і вербалізувати їх. Дитина через боязкість, зніяковілість і невпевненість у собі підсвідомо шукає імпліцитні способи вираження пристрасті, крайньої емоційної напруги, особливі способи захисту в моменти найвищих душевних переживань.

У Висновках формулюються основні резльтати дослідження:

1.      Обрана для аналізу комунікативна ситуація «освідчення в коханні» належить до мовленнєвих ситуацій, що регулюють міжособистісні відносини. Почуття любові – це ледве не єдине на даному етапі розвитку соціуму (крім материнських і дитячих почуттів) родове почуття людини. Інші почуття – повага, ненависть, приязнь, презирство ‑ більше залежать від «видових» (національних, соціальних, класових) позицій людей, вони менше, ніж кохання, настроєні за «родовими» камертонами. Найважливіша властивість у досліджуваному почутті – це двоцентричність кохання, рівновага своїх і чужих інтересів, відношення до коханої людини як до самого себе.

2.      Процес комунікації між закоханими в досліджуваній комунікативній ситуації припускає щире, довірче спілкування, детерміновані ззовні (метою, умовами, ситуацією, стереотипами) і зсередини (індивідуальністю, настроєм, відношенням до партнера). Перцептивна сторона такого типу міжособистісного спілкування передбачає свої механізми сприйняття, розуміння іншого, а також сприйняття і представлення себе. Соціальне сприйняття в цьому виді спілкування реалізується за рахунок такого механізму, як емпатія, що означає ототожнення особистості однієї людини з особистістю іншої і проникнення в її почуття.

3.      Вплив на партнера по комунікації на рівні вербального коду спілкування здійснюється за рахунок використання так званих мовленнєвих тактик – певних стереотипів (моделей) мовленнєвої поведінки, вироблених суспільством і національною культурою. У результаті дослідження був установлений загальний список із 26 мовленнєвих тактик, що обслуговують досліджувану комунікативну ситуацію: «Я тебе кохаю!», «Я не можу без тебе», «Ми повинні бути разом!», «Твої особисті якості високі», «Ти для мене все!», «Я піклуюся про тебе» / «Я буду піклуватися про тебе», «Ми єдине ціле», «Між нами відбувається щось незвичайне!», «Ми близькі люди», «Я зроблю тебе щасливої (-вим)!», «Ти – найважливіше в моєму житті», «Усе, що було до тебе – не кохання», «Не бійся піддатися своєму почуттю!», «Твоє бажання для мене закон», «Ти робиш мене щасливим (-ою)», «Будь моєю дружиною (моїм чоловіком)!», «Твоя відмова зробить мене нещасливим (-ою)», «Ти мені потрібний (потрібна)!», «Ти кращий (-а) за всіх!», «Ти для мене єдина (-ий)!», «Наша зустріч – це доля», «Я дам тобі все!», «Я твоя (твій) назавжди!»,«Ти прекрасна (прекрасний)!», «Я не можу свідомо керувати своїм почуттям», «Тебе ніхто не буде кохати так, як я».

4.      У результаті проведеного аналізу була встановлена залежність вибору мовної тактики від соціальної ролі комуніканта. Дослідження показало релевантність для даної комунікативної ситуації розподілу мовленнєвої поведінки комунікантів з урахуванням трьох соціальних ролей ‑ Батька, Дорослого і Дитини. Кожній соціальній ролі відповідає певний тип мовленнєвої поведінки, свій набір мовних засобів. Домінанта того чи іншого стану Я в структурі особистості комуніканта визначає особливості вербальної і невербальної поведінки співрозмовників.

5.      Як було встановлено, імпліцитність комунікативного наміру служить критерієм для розмежування прямих і непрямих мовленнєвих тактик. Перші характеризуються безпосередньою вербалізацією комунікативного наміру («Я тебе кохаю»), непрямі МТ пов'язані з відсутністю безпосереднього словесного вираження почуття любові («Я не можу без тебе», «Ти для мене все!»).

6.      На вербальному рівні спілкування особливості вибору мовних засобів для реалізації комунікативно-прагматичної установки в рамках зазначених мовленнєвих тактик містять у собі дві тенденції. З одного боку, це висока стереотипність мови комунікантів, з іншого,– яскрава експресивність і образність. Увесь спектр виразних мовних засобів, якими користуються комуніканти (емоційно-оціночна лексика, контекстуальні і лексичні синоніми, порівняльні звороти, метафори тощо), формує експресивний контекст, за допомогою якого здійснюється передача емоційної оцінки і суб'єктивної думки мовця.

7.      Своєрідність процесу комунікації на синтаксичному рівні в досліджуваних мовленнєвих актах визначається високим ступенем емоційних переживань учасників комунікації. Емоційна напруженість впливає на мовленнєву діяльність комунікантів, викликаючи формально-структурні порушення на синтаксичному рівні: перервана мова, велика кількість пауз нерішучості і незавершених речень, семантично нерелевантні повтори, «аграматичне» синтаксування тощо.

8.      Структура розглянутих комунікативних актів являє собою результат взаємодії вербальних і невербальних засобів комунікації. Серед невербальних компонентів комунікації найбільшу семіотичну значущість для розглянутого типу дискурсу мають такесичні жести (обійняти співрозмовника, поцілувати, пригорнути до себе співрозмовника та ін.), що виконують функцію показника статусно-рольових відносин, сигналізують про ступінь близькості співрозмовників, виконують функцію заміщення вербально організованого освідчення в коханні, а також знімають душевну напругу, що супроводжує комунікативну ситуацію «освідчення в коханні».

9.      Особлива роль серед елементів невербальної поведінки приділяється міміці, яка передає внутрішній стан комунікантів. Вираз очей, мімічні маски часто відбивають соціальну роль мовця. За допомогою ж різних голосових і інтонаційних відтінків комуніканти виражають найрізноманітніші почуття і відношення – ніжність і ласку, жаль і покірність, захват чи розпач. Для досліджуваної мовленнєвої ситуації характерна різка зміна тембру – перехід від нормального звучання голосу до шепоту чи крику, підвищення/зниження основного тону, зниження гучності.

10.  Для успішного міжособистісного спілкування в досліджуваній ситуації вибір комунікантом найбільше психологічно доцільної форми вираження свого почуття повинен ґрунтуватися на експлікації емпатії, двоцентричного характеру любовних почуттів, здатності до ідентифікації і децентрації. Умовою успішного спілкування комунікантів і передумовою духовного зближення співрозмовників є наявність рівноправних відносин партнерів по спілкуванню, що ґрунтуються на апріорному, безумовному прийнятті одним одного як цінностей самих по собі і припускають орієнтацію на індивідуальну неповторність кожного із суб'єктів.