СОЦІАЛЬНО ЗУМОВЛЕНІ ІННОВАЦІЇ В ОНОМАСТИКОНІ ЗАКАРПАТТЯ КІН.ХХ-ПОЧ.ХХІ СТ.

Краткое содержание

У “Вступі” обґрунтовано актуальність теми, визначено мету і зав­дання роботи, основні принципи і методи аналізу, оха­рак­те­ри­зо­ва­но об’єкт, предмет і джерела дисертаційного дослідження, вка­за­но на зв’язок його проблематики з науковими програмами, темами ка­федри української мови Ужгородського національного уні­вер­си­те­ту, а також розкрито наукову новизну, теоретичне й практичне зна­чення роботи, апробацію її результатів та особистий внесок здо­бу­вача.

Перший розділ дисертації – “Сутність взаємовпливів онома і сус­пільства: питання теорії”. У першому підрозділі розглянуто стан вивчення проблеми впливу суспільства на національний оні­мі­кон в українській та слов’янській ономастиці.

У другому підрозділі вивчається специфіка соціально вмо­ти­во­ва­них інновацій у різних субсистемах закарпатоукраїнського оно­мас­тикону кінця ХХ ст. Як показали наші спостереження, різні оні­м­ні субсистеми закарпатського ономастикону по-різному відре­а­гу­ва­ли на суспільну трансформацію 90-х рр. ХХ ст.: одні субсистеми за­зна­ли суттєвого кількісного збільшення, а в інших зміни відбулися на глибинному, якісному рівні – з’явилися помітні інновації на рівні мо­тивів та принципів номінації, значно розширилася джерельна ба­за тощо. Очевидне кількісне зростання виявили такі субситеми за­кар­патоукраїнського ономастикону: ергонімія, фірмонімія, вір­ту­аль­на онімія. Закарпатоукраїнські топонімія, антропонімія, зоонімія та ет­нонімія зазнали якісних змін, тоді як їх кількісні характеристики сут­тєво не змінилися.

У третьому підрозділі аналізується мода як соціальний чинник змін у сфері закарпатоукраїнського ономастикону кін. ХХ ст. Про­тя­гом досліджуваного періоду в закарпатоукраїнському оно­мас­ти­ко­ні виразно домінували такі модні тенденції, як вестернізація, де­ра­дянізація та коренізація. Кожна з цих модних тенденцій має за­галь­ноукраїнське значення, проте, на нашу думку, можна говорити і про суто закарпатську специфіку їх реалізації. Так, наприклад, дера­дя­нізація закарпатоукраїнського ономастикону, у порівнянні з су­сід­німи галицькими областями, відбувається набагато повільніше, на­томість у закарпатоукраїнському ономастиконі радикалізується тен­денція коренізації місцевої онімії.

Законодавство України як фактор соціально вмотивованих змін в ономастиконі Закарпаття кін. 90-х рр. ХХ ст. є об’єктом вивчення у четвертому підрозділі. Тут проаналізовано низку нормативних до­ку­ментів (“Конституція України”, “Сімейний кодекс України”, За­кон “Про мови…”, Закон “Про рекламу”, а також окремі укази Пре­зи­дента України та постанови Верховної Ради України), які вре­гу­льо­вують творення та функціонування власних назв на території Ук­раїни.

У другому розділі дисертації – “Соціально зумовлені інно­ва­ції в закарпатоукраїнській антропогенній онімії” – до­слі­джу­ють­ся особливості впливу позамовних чинників на ергонімію, вір­ту­аль­ну онімію Закарпаття кін. ХХ ст. Так, наприклад, відчутне кількісне зро­стання власних назв політико-ідеологічних та громадських ін­сти­туцій, релігійних об’єднань відбулося завдяки загальній лі­бе­ра­лі­зації українського законодавства у сфері партійного будівництва. Про­тягом досліджуваного нами періоду в Україні було заре­єст­ро­ва­но понад 100 партій, більшість з яких проводили свою діяльність на те­риторії Закарпаття, тим самим поповнюючи закарпатоукраїнський ер­гонімікон. Напр.: Закарпатське обласне товариство української мо­ви ім. Т. Г. Шевченка, Закарпатське крайове товариство “Про­сві­та”, Закарпатська обласна організація Народного руху України, За­карпатська обласна організація Християнської партії України, Ре­лігійна громада Стеблівської греко-католицької церкви Рож­де­ст­ва Пресвятої Богородиці, Релігійне товариство Свідків Єгови, То­вариство угорської культури Закарпаття, Ужгородський місь­кий клуб чехів ім. Т.-Ґ. Масарика, Благодійний фонд “Карпатський єв­рорегіон”, об’єднання громадян “Наше місто”, депутатський клуб “Позиція” тощо.

Демократизація та деполітизація культурного життя суттєво роз­ширили реєстр мотиваційних ознак, представлених серед су­час­них ергонімів Закарпаття. До числа мотиваційних інновацій можна за­рахувати належність підприємства (ВАТ “Ілона”, ТОВ “Свя­то­слав”, МПП “Анничка”, МП “Марина”, “Серж і Марі”), рекламу (“Су­пер”, “Лідер”, “Еліта”, “Ельдорадо”, “Париж”, “Лас Ве­гас”), українські національні ідеологеми (“Незалежність”, “Чер­во­на калина”, “Красне поле”), асоціації (МП “Панда”, ПП “Ро­ман­ти­ка”, ТОВ “Гербера”, ТОВ “Комета”, СП “Волошка”, МП “Лю­би­с­ток”, ПП “Скорпіон”).

Раптове кількісне зростання реєстру закарпатоукраїнських ер­го­ні­мів, що спостерігається впродовж 90-х рр. ХХ ст., вимагало знач­но­го розширення джерельної бази української ергонімії. На нашу дум­ку, треба розрізняти словесні та несловесні ергоніми. Не­сло­вес­ні за походженням ергоніми можуть складатися лише з цифр, або ін­ших математичних символів (суто несловесні), або ж із ма­те­ма­тич­них символів та слів (комбіновані). Суто несловесні за по­хо­джен­ням ергоніми – це колишні числа у цифровому записі, яким мо­же приписуватися містичне значення чи магічна роль. Напр.: СП “555”, ТОВ “777”, СП “77”, ТОВ “4=4”, клуб “4+4”, СП “1000+1” то­що. До числа комбінованих несловесних ергонімів зараховуємо ут­ворення, в яких несловесні символи несуть певне смислове на­ван­та­ження або ж мають символічне значення. Напр.: ПП “1000 дріб­ниць”, МП “2М”, ПП “Авто+”, КПП “Степ 100%”, ПП “5 Фа­во­рит” та ін.

Словесні з походження ергоніми, слідом за О. О. Белеєм, по­ді­ля­ємо на відонімні та відапелятивні. Серед відонімних закар­па­то­ук­ра­їнських ергонімів найпродуктивнішими є відантропонімні та від­то­понімні утворення, причому в українській ергонімії радянського пе­ріоду відантропонімні ергоніми практично не трапляються. Пор.: ТОВ “Елла”, ПП “Віталіна”, СП “Оксана”, МПП “Роксолана”, СП “На­та-Марі”, ТОВ “Алекс”, ТОВ “Данко”, СП “Фекете”; МПП “По­лісся”, ПП “Баварія”, КП “Синевир”, ГО “Гуцульщина”, ПП “Бес­кид”, ПП “Тячів” тощо. Теоніми, космоніми, власні особові наз­ви літературних персонажів та літературних творів у джерельній ба­зі новітньої закарпатоукраїнської ергонімії представлені лише спо­радично. Напр.: СП “Сварог”, ВАТ “Геліос”, МПП “Титан”, ТОВ “Вега”, КП “Меркурій”, МПП “Нікіта”, кафе “Три тан­кі­сти” та ін.

Апелятивна складова джерельної бази новітньої української ер­го­німії детально описана О. Белеєм та С. Шестаковою, проте згадані до­слідники не акцентували достатньої уваги на соціальній зу­мов­ле­но­сті змін. Завдяки відкритості українського суспільства та через ак­тивізацію глобалізаційних процесів, упродовж минулого де­ся­ти­літ­тя джерельну базу сучасної закарпатоукраїнської ергонімії по­пов­нила значна кількість чужомовних апелятивів, як правило, ан­глі­циз­мів. Пор.: ПП “Севен”, ПП “Петрол”, СП “Тревел”, МПП “Біл­дінг”, ТОВ “Трейд”, ПП “Секюриті” тощо.

Окрім докорінних суспільно-політичних змін, кінець ХХ ст. при­ніс і технологічні інновації. Поширення в Україні комп’ютерних тех­нологій суттєво позначилося не лише на матеріальному житті сус­пільства, а й вплинуло на його духовну культуру, у т. ч. на но­віт­ній український ономастикон, який збагатився численними вір­ту­аль­­ними онімами. Віртуальні оніми – власні назви осіб-кори­сту­ва­чів комп’ютерів, які функціонують у процесі віртуальної ко­му­ні­ка­ції. За нашими спостереженнями в закарпатоукраїнському оно­мас­ти­коні досліджуваного періоду функціонують два класи вір­ту­аль­них онімів: логіноніми та віртуальні псевдо. Логінонім – це офі­цій­но зареєстрована інтернетпровайдером віртуальна власна назва ко­ри­стувача комп’ютера. Напр.: mbalog (М. Балог), apekar (А. Пекар), ko­ljad (Микола Дуфинець), afgan (Закарпатська спілка ветеранів Аф­ганістану), lantip (МПП “Лантіп”), iep (Інститут електронної фі­зи­ки НАН України) тощо. Віртуальні псевдо – це неофіційні власні наз­ви користувачів комп’ютерів, що побутують, як правило, у мо­ло­діж­ному середовищі. Через близькість до молодіжного сленгу вір­ту­аль­ні псевдо відзначаються лаконічністю та іронічно-зневажливою мар­кованістю. Пор.: opium, matrix, patriot. Віртуальні оніми, з’я­вив­шись у закарпатоукраїнському ономастиконі лише в середині 90-х рр. ХХ ст., значно розширили традиційні уявлення про сутність власної назви.

Вивченню соціально зумовлених інновацій в антропонімії, то­по­німії, урбонімії, зоонімії та етнонімії Закарпаття присвячено тре­тій розділ дисертації – “Соціально зумовлені трансформації у сфе­рі закарпатоукраїнської неантропогенної онімії”. Так, з-по­між різних класів закарпатоукраїнського антропонімікону най­сут­тє­ві­ших змін зазнала система особових імен. Донедавна суто розмовні імен­ні варіанти на зразок Блажко, Віталь, Данко, Зореслав, Лесь, Мір­ко, Радко, Ярко, Анничка, Геленка, Йорданка, Златка, Квітка, Лі­ля, Марічка, Мирка, Настя, Наталка, Одарка, Олісава, Сандра, Со­ня, Таня та ін. були зареєстровані у ролі офіційних міськими від­ді­лами РАГС в Ужгороді та Мукачеві. Впровадження традиційних ук­раїнських або загальнослов’янських з походження іменних ва­рі­ан­­тів у офіційний вжиток серед українців Закарпаття забезпечується чин­ним українським законодавством. Однак ліберальне українське за­конодавство, що врегульовує присвоєння особових імен, не лише сприяє утвердженню колоритних традиційних українських чи за­галь­нослов’янських іменних варіантів, а й ніяк не перешкоджає по­пов­ненню офіційного закарпатоукраїнського іменника численними чу­жомовними з походження іменами, фономорфемна структура яких часто суперечить нормам української літературної мови. Пор.: Ален, Альона, Каріна, Крістіна, Марісабель, Ніколєтта, Ніколь, Джу­лія, Патрисія тощо.

На початку 90-х рр. відбулася цілковита деполітизація закар­па­то­українського іменника, що проявилася у відмові місцевих меш­кан­ців від присвоєння імен, пов’язаних з комуністичним минулим краю. Як свідчать архівні матеріали обласного РАГС, із закар­па­то­ук­раїнського іменника зникають імена на зразок Вілен, Вілена, Ві­лі­на, Вілора, Леніна, Октябрина, які репрезентують комуністичні іде­о­логеми. Раптова декомунізація закарпатоукраїнського іменника по­яс­нюється, на нашу думку, непопулярністю серед молоді ко­му­ніс­тич­них ідей.

Серед соціально зумовлених інновацій у сфері закар­па­то­ук­ра­їн­сь­ких прізвищ нами відзначено близько 500 випадків зміни прізвищ до­рослих чоловіків типу Герзанич на Горват, Галай на Маш­ка­ри­нець, Лазор на Лемко, Лендьєл на Дудла Мулеса на Барна та ін. Хоча у заявах необхідність зміни прізвищ пояснюється по-різному (ба­жан­ня перейти на прізвище дружини або намір уникнути однакових прі­звищ, неблагозвучності та ін.), нам вдалося з’ясувати, що факти за­міни прізвищ чоловіків зумовлені, як правило, соціальними чи­н­ни­­ками, а саме: до зміни прізвища вдаються заробітчани, які за не­ле­гальну працю або інші правопорушення були депортовані з Чехії, Поль­щі, Словаччини, Угорщини, Німеччини. Тому такі особи мо­жуть повторно в’їхати на територію держави, звідки їх було де­пор­то­вано, лише під іншим прізвищем.

У класі прізвиськ протягом досліджуваного періоду нами не від­значено соціально вмотивованих ні кількісних, ні якісних змін: не­змінними залишилися основні способи творення прізвиськ, а та­кож мотиви та критерії їх присвоєння. Єдине, на чому все-таки по­зна­чились соціальні зміни кін. ХХ ст. – це джерельна база сучасних прі­з­виськ Закарпаття. Так, на ґрунті апелятивів чужомовного по­хо­джен­ня у молодіжному середовищі постали прізвиська-неологізми Сам­міт, Бакс, Пейджер, Модем, Чіп-Карта, Мобіл, Сідіром, Кілер, Кокс, Репер, Рокер, Байкер, Юзер, Курсор, Діллер, Янкі. З чужо­мов­ної ономастичної лексики джерельну базу сучасних закар­па­т­о­ук­ра­їн­ських прізвиськ, як правило, поповнили імена та прізвища ві­до­мих західних співаків, артистів, моделей, кіногероїв та спортсменів то­що. За допомогою трансонімізації постали такі прізвиська Шіфер, Кро­уфорд, Джексон, Брітні Спірс, Шварцнегер, Сталоне, Ді Кап­ріо, Копперфільд, Рембо, Термінатор, Корадо, Макдаг, Гаррі Пот­тер, Рауль, Зідан, Платіні, Шумахер та ін. Прикметно, що серед за­кар­патоукраїнських прізвиськ, утворених шляхом трансонімізації, не­ма жодного, яке було б утворено від прізвища західного політика, що, очевидно, засвідчує аполітичність сучасної української молоді.

Спостереження над кількісним та якісним складом закар­па­то­ук­ра­їнської урбонімії пострадянського періоду показує, що урбонімні суб­системи численних населених пунктів Закарпатської області роз­ви­валися за двома моделями: консервативною та революційною. Кон­сервативність розвитку урбоніміконів значної частини на­се­ле­них пунктів Закарпаття проявляється у збереженні численних влас­них назв вулиць та площ, присвоєних на честь комуністичних ді­я­чів, російських воєначальників тощо. Напр.: ім. В. І. Леніна, ім. Ф. Ен­гельса, ім. П. Морозова, ім. К. Цеткін, ім. І. Арманд, ім. Ф. Дзер­жин­ського, ім. М. Кутузова, ім. О. Суворова, ім. О. Невського, ім. В. Ча­паєва. Революційна модель розвитку сучасної закарпатської ур­бо­німії проявляється у радикальній декомунізації місцевого ур­бо­ні­мі­кону та присвоєнні нових власних назв, які відображали б ук­ра­їн­ські національні реалії. Пор.: вул. Карпатської України, просп. ім. О. Кошиця, вул. ім. О. Олеся, ім. М. Аркаса, ім. І. Панькевича та ін. Прик­метно, що найактивніше процес українізації місцевої урбонімії від­бувся у м. Хуст, тоді як в інших містах Закарпаття українізація ур­бонімії відбувалась набагато млявіше. В Ужгороді, наприклад, з’я­вилися лише окремі урбоніми-неологізми, присвоєні на честь дія­чів всеукраїнського масштабу: вул. ім. О. Довженка, ім. М. Гру­шев­ського, ім. Данила Галицького, ім. В. Чорновола.

У закарпатоукраїнській зоонімії найбільше інновацій нами за­фік­совано серед міських кличок собак та котів. Так, зооніми-не­о­ло­гі­з­ми Апачі, Базука, Білл, Бітнер, Віагра, Ворд, Вудді, Джеррі, Кінг-Конг, Тайсон, Саддам постали внаслідок онімізації або тран­с­о­ні­мі­за­ції апелятивів та онімів найрізноманітніших лексико-семантичних груп та розрядів. Зоонімікон закарпатського села, у порівнянні з місь­кою зоонімією, зазнав меншого впливу соціальних чинників, що можна пояснити відомою консервативністю поглядів мешканців сіл. Зміни у складі закарпатоукраїнської зоонімії зумовлюються і роз­ширенням кола традиційних домашніх та свійських тварин, зав­дя­ки екзотичним гуанам, гадюкам, удавам, павукам. Такі екзотичні тва­рини, що оселилися в помешканнях заможних закарпатців, ма­ють нетрадиційні клички з оригінальною, як правило, ока­зі­о­наль­ною мотивацією. Пор.: Білл, Драйв, Тарзан, Боа, Кіллер, Спрут, Тод, Дра­бадан, Розпальцовщик та ін.

Соціально зумовлені інновації у сфері закарпатоукраїнської етно­німії мають поодинокий характер, однак серед інших соціально зу­мовлених змін у закарпатоукраїнському ономастиконі вони ви­різ­ня­ються суто політичною мотивацією. Антиукраїнські сили в особі не­орусинів, скориставшись неусталеністю української національної сві­домості в окремих соціальних груп закарпатців, штучно ре­а­ні­му­ва­ли етнонім-архаїзм русин, який, на їх думку, слугує достатньою під­ставою для витворення нового, четвертого східнослов’янського на­роду.

Сумнівною, на нашу думку, є доцільність запровадження в офі­цій­ний вжиток нового для української мови етноніма-неологізма ром, адже традиційне циган прекрасно виконує ідентифікаційну фун­кцію, тоді як етнонім-неологізм ром вступає в омонімічні зв’яз­ки з апелятивом ром – “вид алкогольного напою”, а також з по­хід­ни­ми іменними варіантами від офіційного імені Роман. Таким чи­ном, соціально зумовлені інновації у сфері закарпатоукраїнської ет­но­німії можна кваліфікувати надлишковими.

У “Висновках” узагальнено результати дослідження, з яких най­головнішими є такі:

1. Лібералізація суспільно-політичного життя, деідеологізація куль­турної сфери, надання широкої культурної автономії націо­наль­ним меншинам України, офіційна легалізація приватної власності та за­конодавче визнання багатоукладності української економіки – ось го­ловні суспільно-політичні чинники, які безпосередньо спри­чи­ни­ли­ся до активних та глибинних змін у сфері новітнього ук­ра­їн­сь­ко­го ономастикону.

2. Наше дослідження показало, що соціально-політичні та еко­но­мічно-техногенні чинники впродовж 90-х рр. ХХ ст. по-різному впли­вали на різні субсистеми закарпатоукраїнського ономастикону. Ер­гоніми, фірмоніми та віртуальні оніми під вливом відомих со­ці­аль­них чинників засвідчили активне кількісне зростання, ставши най­активнішими або екстенсивними зонами сучасного закар­па­то­ук­ра­їнського ономастикону. Так, лише протягом 2000-2003 рр. кіль­кість закарпатоукраїнських ергонімів щороку зростала на 20-25 %. Ок­ремо треба сказати про віртуальні оніми, які в закар­па­то­ук­ра­їн­ському ономастиконі з’явилися лише в середині 90-х рр. ХХ ст., а ста­ном на 1 січня 2004 р., за даними одного з найбільших інтер­нет­про­вайдерів Закарпаття – ТзОВ Транском, тільки логінонімів було офі­ційно зареєстровано більше 3 тисяч. Таке ж вражаюче кількісне зро­стання протягом кін. ХХ – поч. ХХІ ст. виявила низка розрядів ер­гонімів – власні назви культурно-освітніх об’єднань пред­став­ни­ків національних меншин України, власні назви доброчинних то­ва­риств тощо.

Субсистеми закарпатоукраїнських антропонімів, топонімів в умо­вах соціально-політичної трансформації українського суспіль­ст­ва кін. ХХ – поч. ХХІ ст. виявили інтенсивну модель розвитку. Суть ін­тенсивної моделі розвитку названих субсистем закар­па­то­ук­ра­їн­сь­ко­го ономастикону полягає не в кількісному їх збільшенні, а (за умо­ви дотримання стабільності кількісних параметрів) в суттєвій змі­ні, оновленні складу закарпотоукраїнських антропонімікону та то­понімікону, завдяки помітному розширенню як їх джерельної ба­зи, так і мотивів та критеріїв номінації.

3. Демократизація та децентралізація суспільного буття в Ук­ра­ї­ні досліджуваного періоду слугувала добрим підґрунтям для ак­ту­алі­зації модних тенденцій у сфері закарпатоукраїнського оно­мас­ти­ко­ну. Вплив моди помітний практично в усіх розрядах онімної лек­си­ки. Ми виявили, що визначальними модними тенденціями у сфері закар­патоукраїнської онімії досліджуваного періоду слід квалі­фі­ку­ва­ти вестернізацію та коренізацію. У більшості випадків онімна мо­да впливає на кількісний склад певних онімних розрядів, проте на­ми відзначено випадки (у сфері закарпатоукраїнської антропонімії), ко­ли мода зумовлює зміни якісного характеру – стимулює збіль­шен­ня частоти вживання двочленних антропонімійних моделей та сут­тєве зниження тричленних антропонімійних моделей, а також імен по батькові. Так, якщо в 1991 р. в містах Ужгороді та Мукачеві не було офіційно зареєстровано жодного подвійного імені, то в 2002 р. мешканці найбільших міст Закарпаття зареєстрували 21 подвійне ім’я. У метриках греко-католицьких церков Ужгорода проягом 2003 р. зареєстровано 43 подвійних імені.

4. Соціальним чинником, який покликаний, окрім іншого, мі­ні­мі­зувати стихійний характер ономастичної моди, виступає ук­ра­їн­сь­ке законодавство, що врегульовує різні аспекти функціонування влас­них назв в Україні. Протягом досліджуваного періоду було ух­ва­лено більше десяти законодавчих актів та відомчих інструкцій, які покликані врегульовувати як проблеми загальномовного ха­рак­те­ру, так і питання, пов’язані з творенням та функціонуванням влас­них назв. Прикметною рисою мовно-ономастичного законодавства не­залежної України є його демократичність та чітка орієнтація на єв­ропейські стандарти. Проте у повсякденній мовній практиці ух­ва­ле­ні законодавчі акти, які нами проаналізовано, часто ігноруються, що негативно впливає як на реалізацію статусу української мови як дер­жавної, так і на рівень культури української літературної мови.

5. Упродовж 90-х рр. ХХ ст. соціальні фактори зумовили сут­тє­ву зміну набору мотивів номінації у сфері закарпатоукраїнської оні­мії. Демократизація та деполітизація культурного та суспільного жит­тя в Україні демократизували також і процес вибору мотиву при­своєння власної назви. У реєстрі мотиваційних ознак, по­ши­ре­них серед сучасних онімів Закарпаття, представлено як традиційні для радянської онімії мотиви номінації (місце розташування, на честь видатних діячів, на честь рідних (батька, матері, дідуся, ба­бу­сі), сфера діяльності підприємства, а також ідеологічно мотивовані оні­ми), так і мотиваційні інновації (на честь святого, реклама, асо­ці­а­тивні зв’язки, належність підприємства тощо). Прикметно, що на­пов­нення або тлумачення, наприклад, ідеологічно мотивованих оні­мів – антропонімів, топонімів, урбонімів, ергонімів – за роки не­за­леж­ності України суттєво змінилося. Важливою інновацією у сфері при­нципів номінації закарпатоукраїнської онімії треба вважати вплив західних традицій, який є особливо відчутним у най­за­хід­ні­шій та наймолодшій області України.

6. Соціально зумовленою інновацією у сфері джерельної бази за­кар­патоукраїнського ономастикону кін. ХХ ст. є надзвичайно ши­ро­ке, часто нічим не обмежене її розширення. Прикметно, що роз­ши­рення джерельної бази сучасної онімії Закарпаття може від­бу­ва­ти­ся і завдяки невербальним, або нелексичним засобам, тобто лише з допомогою цифр чи інших математичних символів. Напр.: СП “555”, ПП “1+3” тощо.

На жаль, понад 10 % онімів-неологізмів, що постали в закар­па­то­українському ономастиконі кін. ХХ – поч. ХХІ ст. внаслідок впли­­ву соціальних чинників, не відповідають фономорфемній струк­турі української літературної мови та чинному українському зако­но­дав­ст­ву у сфері мовного будівництва. Особливо критичний стан з до­три­манням норм “Українського правопису” та чинного зако­но­дав­ства України спостерігається серед сучасних закарпатоукраїнських фір­монімів, структура більше 30 % яких суперечить вимогам, що став­ляться до сучасної української власної назви. Усі ж сучасні за­кар­патоукраїнські віртуальні оніми ніяк не вписуються в українське за­конодавство у сфері мовного будівництва.

Як серед власних назв, так і серед апелятивів, що складають дже­рельну базу онімів-неологізмів, більше 65 % чужомовних утво­рень, структура яких часто належно не адаптована до фоно­мор­фем­ної будови сучасної української літературної мови. Таке широке за­лу­чення до джерельної бази сучасного закарпатського оно­мас­ти­ко­ну чужомовних лексем дає всі підстави кваліфікувати його або як один із проявів глобалізації власної назви, або ж як наслідок не­кри­тич­ного засвоєння західної маскультури, своєрідну реакцію на де­ся­ти­ліття тоталітаризму та ізоляціонізму. Некритичне, легковажне за­лу­чення чужомовних лексем (германських, романських, російських) до джерельної бази сучасної української ергонімії вкрай негативно по­значається на культурі української власної назви. Тому негативні ас­пекти модного осучаснення ономастикону українців мають отри­ма­ти адекватну оцінку в українському суспільстві.

7. Трансформаційні соціально вмотивовані процеси у сфері за­кар­патоукраїнської топонімії відзначаються певною регіональною сво­єрідністю. Так, наприклад, у порівнянні із Закарпаттям, тран­с­фор­мація урбонімії в сусідній Галичині завершилася протягом пер­ших років незалежності України, а в Закарпатській області вона три­ває досі. З іншого боку, наші спостереження виявили, що актив­ність трансформаційних процесів у сфері топонімії безпосередньо за­лежить від величини населеного пункту: в місті Ужгороді та ра­йон­них центрах Закарпатської області протягом 90-х рр. ХХ ст. міс­це­ві урбонімікони оновилися на 35-40 %, тоді як у селах власні наз­ви вулиць залишилися, по суті, без змін. Наше дослідження по­ка­за­ло, що суспільно зумовлені інновації у сфері сучасної топонімії За­кар­патської області ініціюються, як правило, окремими особами чи куль­турно-політичними об’єднаннями, які далеко не завжди від­дзер­калюють погляди місцевого населення. Негативний вплив на тран­сформаційні процеси у сфері сучасної закарпатоукраїнської то­по­німії справляє відсутність всеукраїнських законодавчих актів та від­повідних інструкцій, які покликані врегульовувати принципи тво­рення та функціонування українських власних географічних назв.

Демократизація суспільства, забезпечення національним мен­ши­нам України реальних прав та свобод у розвитку рідної мови та куль­тури послужило благодатним підґрунтям для змін у сфері за­кар­патської топонімії кін. 90-х рр. ХХ ст., що проявило себе пе­ре­ду­сім у перейменуванні 50 населених пунктів, у т. ч. 24 у Бере­гів­сь­ко­му, 13 в Ужгородському, 12 у Виноградівському, 6 у Мукачів­ському та 1 в Тячівському районах, що загалом відповідає демографічній си­туації у конкретних населених пунктах. На жаль, ініціатори пе­ре­йме­нувань не завжди докладали належних зусиль, щоб топоніми-не­о­логізми відповідали найзагальнішим правилам української лі­те­ра­тур­ної мови та принципам її правопису. Негайного усунення ви­ма­гає також зафіксована нами у ряді топографічних видань варі­ан­т­ність офіційних власних назв населених пунктів.