ПРАВНИЧА ТЕРМІНОЛОГІЯ В ЗАКОНОДАВЧИХ АКТАХ УКРАЇНИ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ПРАВНИЧА ТЕРМІНОЛОГІЯ В ЗАКОНОДАВЧИХ АКТАХ УКРАЇНИ
Альтернативное Название: ЮРИДИЧЕСКАЯ Терминология в законодательных актах УКРАИНЫ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об’єкт, предмет дослідження, сформульовано мету і завдання; аргументовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення дисертації, названо методи роботи, а також охарактеризовано стан досліджень у галузі правничої термінології.


У першому розділіОсновні дериваційні процеси формування правничої термінології української мови – розглядаються дериваційні процеси формування правничої термінології української мови, зокрема аналізуються теоретичні питання (поняття “термін”, “правничий термін”, функції термінів у сучасній лінгвістиці; загальномовна тенденція до типізації; продуктивні субстантивні термінотворчі типи іменників).


У традиційних лінгвістичних дослідженнях термінотворча система не розглядалася як сукупність словотвірних типів, що різняться семантично. Вивчення термінотворення у такому аспекті є перспективним і має певні традиції: досліджено словотвірні типи у працях Т. Каде, В. Лопатіна, В. Демченка, О. Тихонова та ін. В українському термінознавстві загальні проблеми творення термінів розглядають Т. Панько, І. Кочан, Г. Мацюк, Л. Симоненко, цим питанням присвячена монографія “Основи термінотворення: семантичні та соціолінгвістичні аспекти” (А. Д’яков, Т. Кияк, З. Куделько).


У формально-семантичному аспекті морфемні та синтаксичні термінотворчі типи ще недостатньо досліджені, про що свідчить стан розроблення цієї проблеми у сучасній лінгвістиці. Наукове вивчення та аналіз термінології юриспруденції як сукупності наук про право в основному обмежується працями про мову законодавства, процесуального закону, правових актів, про законодавчу стилістику. Отже, дослідження словотвірних одиниць правничої термінології є сьогодні актуальним питанням, що визначило цей аспект розвідки.


Однією з потужних та постійно діючих тенденцій мовної системи є тенденція до типізації, тобто прагнення до створення закономірних мовних типів. Типізація базується на подібності предметів, явищ у суттєвих якостях, відношеннях та реалізується за допомогою закону аналогії. Як не може існувати системність без типізації, так і не існує типізація без системності ― це взаємопов’язані поняття. Спілкування за допомогою мови неможливе без типізації, оскільки закономірні зв’язки між предметами та явищами навколишньої дійсності не отримають ніякого реального вираження. Тенденція до типізації не може припинити існування доти, поки існує мова, оскільки функція мови як засобу спілкування є загальною, універсальною та виявляється на різних рівнях.


У сучасній українській мові спостерігається ріст продуктивності словотвірних типів різних частин мови, що свідчить про активність реалізації законом аналогії загальномовної тенденції до продуктивності.


У тісному зв’язку з проблемою продуктивності перебуває проблема мовної потенції. Співвідношення віртуальних (потенційних) і актуалізованих мовних знаків є не що інше як проблема продуктивності.


Зростання словотвірної регулярності і продуктивності впливає на термінологію. Вона може активізувати будь-який словотвірний тип мови, сприяти тому, щоб будь-яке значення стало обов’язковим для всіх  утворень цього типу (моделей, зразків), і тим самим посилити регулярність останнього. У термінологічному словотворенні типи, для яких притаманна висока продуктивність (наприклад, іменники з суфіксами -фікація,     -ізація), можуть стати продуктивними і в загальнолітературній мові.


Для системи українського словотвору характерні такі тенденції: ріст продуктивності ряду словотвірних типів, що обслуговують основні категорії найменувань, збільшення регулярності типів, посилення спеціалізації словотвірних засобів для вираження окремих значень. Їх реалізацію у мові посилює термінологічний словотвір, бо цей процес динамічний, розширює коло похідних основ загальнолітературного словотворення шляхом залучення резервних типів, похідних основ, що збільшує регулярність їх функціонування, надає рис автоматизму термінам, що утворюються відповідно до цих типів. У термінотворенні простежуються й інші тенденції, дія яких також може бути спрямована на збільшення термінотворчих ресурсів, які забезпечують одночасно і регулярність словотвірних типів і спеціалізацію термінотворчих засобів: тенденції до гніздового термінотворення, до створення комплексу найменувань, які пов’язані загальною похідною основою (терміном, терміноформою, терміносполученням), взаємозумовлені продуктивністю типів і вживанням похідних, створених за цим типом. Чим більша продуктивність словотвірного типу, чим частіше вживані слова, тим більше підстав вважати, що й нові терміни будуть утворюватися за цими типами. У кожній термінології діють свої окремі тенденції, що характеризуються регулярністю передачі однотипних понять за допомогою однакових термінотворчих засобів за подібною (спільною) моделлю.


            Отже, продуктивні словотвірні типи визначають термінотворчий потенціал мови, служать рушійною силою його розвитку. Правнича термінологія має свої характерні особливості та своєрідні тенденції розвитку.


Лексикологи виділяють чотири основні функції слова: номінативну (слово називає, дає найменування), сигніфікативну (слово узагальнює), комунікативну (слово повідомляє) та прагматичну (слово передає почуття мовця). На думку вчених (В. Даниленко, В. Лейчик), реалізація цих функцій у термінології має свої особливості.


Ці особливості виявляються у тому, що термін підпорядковується як термінологічним законам, так і законам мови в цілому, оскільки він – і знак спеціальної системи, й одиниця лексичного складу певної мови. Тому в термінології поєднуються й протистоять одне одному стабільність як властивість будь-якої знакової системи і варіювання, притаманне лексиці загальнолітературної мови. Правнича терміносистема як складова частина загального термінологічного фонду становить складну організацію спеціальних одиниць, неоднорідну за своїм походженням та сутнісними характеристиками.


Аналіз продуктивних моделей творення правничих термінів у сучасній мові дозволяє виявити й описати їхній комунікативний та дериваційний потенціал у національній термінології, адже синтезування внутрішніх та зовнішніх ресурсів при творенні терміна є результатом різних за природою мовних процесів, спричинених дією екстра- та інтралінгвальних факторів. Отже, з’ясування особливостей взаємодії стихійного / свідомого та природного / штучного в національній термінології є принципово важливим для термінознавства.


Термінотворення юриспруденції здійснюється передусім за продуктивними типами афіксального словотворення.


            Продуктивними є суфіксальні типи, серед яких можна виділити за граматичним характером мотивуючого слова віддієслівні із загальним термінотворчим значенням “носій процесуальної ознаки” із суфіксами: -ант, -ат, -атор / -ітор, - ник, напр.: іммігрант, делегат, орендатор, хабарник; зі значенням відхиленої процесуальної ознаки: -аці (j)- / -іці (j)- / -енці (j)- / -ці  (j)- / -і (j), -к(а) / -овк(а) -анн (j)-, -ств(о) /         -цтв(о) / -зтв(о), напр.: компенсація, аболіція, конкуренція, корупція, порука, голосування, вбивство, хабарництво.


     У системі термінів-іменників, мотивованих прикметниками, високу продуктивність виявляють слова зі значенням “носій ознаки” із суфіксами: -ість,           -ств(о), напр.: злочинність, товариство; зі значенням відхиленої ознаки із суфіксами:  -изм / -ізм, -ітет, -ість, -ств(о) /  -еств(о), напр.: сепаратизм, федералізм, імунітет, давність, партнерство.


            Терміни-іменники, що мотивовані іменниками, утворюються за такими типами із загальним значенням “носій предметної ознаки” із суфіксами: -ант, -арій, -ат, -ер /  -їр / -онер, -ізм / -изм, -і (j)-, -ці (j)- / -аці (j)- / -і (j)-, -іст / -ист, -ор, -ств(о), -ур(а) /     -атур(а), напр.: комерсант, депозитарій, протекторат, нотаріат, акціонер, конвоїр, фракціонер, вандалізм, тероризм, кримінологія, конкуренція, декларація, криміналіст, паспортист, громадянство, адвокатура, магістратура; з модифікаційним значенням збірності із суфіксами -аці (j)-, -і (j)-, напр.: адміністрація, фракція.


            Продуктивність виявляють і типи термінів-іменників з нульовим суфіксом ― віддієслівні зі значенням відхиленої процесуальної ознаки: відхилена дія або стан (оренда, обшук).


            Продуктивністю також відрізняються і префіксальні термінотворчі типи юриспруденції з префіксами де- / дез- зі значенням дії, протилежної до тієї, що названа мотивуючим терміном; з префіксом контр- зі значенням предмета, явища, дії, аналогічно до названого мотивуючого терміна, але для якого притаманний зустрічний, протиспрямований характер; з префіксом ре- зі значенням повторності дії, явища, названого мотивуючим терміном; зі значенням протилежності до того, що назване мотивуючим терміном; з префіксом спів- зі значенням предмета, поєднаного зв’язком з іншим таким же предметом, названим мотивуючим терміном; з префіксом суб- зі значенням предмета (істоти / неістоти), що підпорядковується складовій частині того, що назване мотивуючим терміном; з префіксом екс- зі значенням особи, що має значення “колишній”, який втратив давнє становище, що назване мотивуючим терміном.


            Продуктивними є також і типи термінів-іменників похідних від прикметників або дієприкметників зі значенням “офіційний документ” напр.: застава, накладна; і “особа за характерною ознакою, за предметом, явищем, до якого має відношення, за характерною дією” напр.: неповнолітній, недієздатний .


            Типи складних термінів-іменників є продуктивними з такими усіченими основами як євро-..., нарко-..., право-..., само-..., напр.: євровалюта, наркобізнес, правосуддя, самооборона.


            Продуктивність виявляється також у суфіксально-складних типах із суфіксом     -ець ― зі значенням предмета (особи, знаряддя), що виконує дію або призначений для виконання дії, названої дієслівною основою та конкретизованої у першій основі складання (іменник) і суфіксом -ння ― зі значенням дії або діяльності, що названа дієслівною основою та конкретизована у першій основі складання, напр.: роботодавець, оподаткування.


У правничій термінології української мови можна також виділити активізацію такого способу словотвору, як абревіація. Абревіація як спосіб термінотворення поширений здебільшого при творенні власних назв і зумовлюється тенденцією до економії в мовленні, що визначає рух мови до синтетизму як продуктивного напрямку розвитку сучасних високорозвинених мов.


Усі названі способи словотвору є питомим ресурсом творення національних термінологічних одиниць, який активно використовується в сучасному українському термінотворенні.


У другому розділі “Семантичне поле правничої термінології української мови – визначаються загальні принципи структурування семантичного поля, аналізуються основні тематичні групи семантичної класифікації правничої термінології.


В основу організації семантичного поля права покладені гіперо-гіпонімічні (родо-видові) відношення його одиниць: гіпоніми у якості однорідних одиниць, для яких притаманна властивість несумісності (тобто тих, що відповідають видовим поняттям), входять до класу (співвідносного з родовим поняттям і позначеного гіперонімом) як його елементи.


У досліджуваному матеріалі було виділено вісім семантичних полів, що групуються навколо основних понять, представлених у законі: влада, благодійництво, підприємництво, суспільне об’єднання, особи, правовідносини, документ, дія. Елементи цих полів складають терміни, що вживаються як у тексті закону, так і в інших нормативних актах, а також загальновживані слова української мови.


Семантичне поле влада об’єднує такі слова-терміни: держава, закон, право, уряд, адміністрація, репресія.


Семантичне поле благодійна діяльність, до якого були включені такі поняття: благодійність, благодійник, благодійна організація, набувачі благодійної допомоги, меценатство, спонсорство, грант, що мають термінологічне вираження, а також слова дарування, пожертвування, що є загальновживаними.


            Семантичне поле підприємництво включає до себе такі одиниці, як: підприємство, підприємницький, комерційна організація, кооператив, артіль, фермерське господарство, виробничий кооператив.


            Семантичне поле особи включає слова та словосполучення: особа, громадянин, депутат, доброволець, партнер, представник, споживач, працівник, засновник, народ, населення, біженець, безробітній, інвалід, малозабезпечений, потерпілий, та поділено на три “підполя”: особи, що страждають (біженець, переселенець, безробітній, інвалід, малозабезпечений, потерпілий), учасники правовідносин (особа, громадянин, депутат, партнер, представник, споживач, працівник, засновник), збірні найменування осіб (населення, персонал).


            Семантичне поле правовідносини представлено у дослідженні словами та словосполученнями, що виражають поняття, які входять до “фінансово-майнового блоку”, а саме: баланс, безоплатний, безкоштовний, безкорисливий, внесок, збір, мито, податок, прибуток, витрати, затрати, кошторис, плата, оплата, продаж, субсидія, рахунок, аукціон, доручення, договір, угода, правочин, банк, митниця.


В аналізованому матеріалі серед слів, що належать до позначення фінансово-майнових відносин, виявилося чимало таких, які не фіксуються у спеціальній літературі як правничі терміни. Серед них: баланс, безоплатний і безкоштовний, що функціонують у якості повних синонімів та протиставлені безкорисливому як “який не дбає про користь для себе, не шукає вигоди”, внесок, збір, мито, протиставлені податку, дохід, витрати, затрати, кошторис, плата, оплата, продаж, субсидіювати, рахунок.


Крім того, для ряду слів у загальному вживанні і як правничі терміни притаманні значення, що майже збігаються. Це аукціон, що визначається у юриспруденції як “продаж з публічних торгів товару або майна покупцеві, який пропонує з них найвищу ціну”.


Мають істотні відмінності у загальному та спеціальному, юридичному вживанні такі слова та словосполучення як банк, бухгалтерський облік, бюджет, майно, податок, власність, правочин.


Семантичне поле документ, представлене такими елементами: довідка, договір, доручення, диплом, дипломатичний акт, комерційний акт, кодекс, конституція, устав, замовлення, звіт, план, проект, кошторис, рахунок, атестат, квитанція, паспорт. Варто відзначити, що у багатьох із вищезазначених слів значення “документ” не визначає ні лінгвістика, ні юриспруденція.


             Семантичне поле дія представлене такими словами та словосполученнями: ліквідація, реорганізація юридичної особи, відмова (від товару на користь держави), реєстрація, опублікування (оприлюднення) закону, фінансування, а також приватизація державної власності, реєстрація громадянства, відмова від спадщини.


У розділі проаналізовані правничі терміни та стійкі сполучення, які в силу семантики загальновживаних дериватів від дієслів можуть припускати неоднозначне тлумачення. Так, наприклад, ліквідація підприємства тлумачиться юристами як “регламентована законом процедура, в результаті якої відбувається припинення діяльності групи підприємств без переходу прав та обов’язків у порядку правонаступництва до інших осіб”.


У третьому розділіПроблема семантичної інтерпретації правничих термінів у юридичному дискурсі – розглядаються основні класифікації правничих термінів, співвідношення терміна і поняття, особливості використання правничих термінів у текстах законодавчих актів України, поняття єдності правничої термінології, також аналізуються основні проблеми семантичної інтерпретації юридичного тексту, що виникають у зв’язку з особливостями правничих термінів та функціонуванням загальновживаних слів.


На сьогодні у науковій літературі ще не вироблено чіткі принципи та критерії класифікації юридичних термінів, що породжує проблеми у практиці судочинства.


Багато вчених дотримується погляду, згідно з яким юридичні терміни поділяються на три категорії за критерієм “зрозумілості” для тієї чи іншої частини населення: загальновживані, спеціальні юридичні, спеціальні технічні.


Детальний аналіз джерельного матеріалу вказує на те, що для української юриспруденції характерною є наявність термінів точного значення і термінів, які виражають оцінні поняття.


Значення термінів, що позначають оцінні поняття, пов’язані з конкретним змістом та обставинами справи, що розглядається, і залежить від них: тяжкі тілесні ушкодження, тимчасова непрацездатність, безпідставне обвинувачення, задовільне рішення.


У таких термінах правозастосовний орган має не просто констатувати, але й оцінити відповідність ознак того чи іншого факту, що розглядається, події та ознаки відповідного оцінного поняття. Лінгвістичне оформлення терміна в цьому разі завжди мотивується його дефінітивністю, місцем у терміносистемі й традицією використання в національній системі права.


Одним з найважливіших питань у сучасному термінознавстві є проблема співвідношення терміна і поняття. Співвідношення терміна з певним поняттям не підлягає сумніву, тому для пізнання сутності поняття, виявлення його зв’язків з іншими поняттями необхідне чітке й точне розуміння терміна.


Вимоги до терміна, які були сформульовані Д. Лотте ще в 30-х роках ХХ століття, наводяться практично в усіх наукових дослідженнях з термінології до цього часу. Однак, починаючи з 70-х років, вони зазнавали критики, оскільки фахівцями було досить аргументовано доведено, що “ідеального терміна”, який відповідав би всім вимогам, не існує.


Нерозривний зв’язок правничих понять і відповідних їм термінів виявляється в тому, що упорядкування правничої термінології неможливо без глибокої наукової розробки правничих понять, їх логічного аналізу та точного визначення. Якщо правничі поняття визначені не досить ясно, про точну, досконалу термінологію не може бути й мови.


У період удосконалення законодавства актуальним є питання щодо введення законодавчих дефініцій у тексти нормативно-правових актів, що полегшує сприйняття й розуміння текстів нормативно-правових актів. На думку багатьох вчених, визначення термінів, які даються в самих законах, ускладнюють законодавство.


Чітких дефініцій потребують спеціальні юридичні поняття, які розроблено законодавцем і саме через законодавство входять до словникового фонду (наприклад, термін правочин, має законодавчу дефініцію, а також спеціальні технічні терміни, якщо вони вживаються в нормативних актах, розрахованих на широке використання і стосуються значного кола посадових осіб та громадян. Нормативна дефініція є необхідною для понять, які не мають загального вживання, і тих з них, які вживаються у більш вузькому і суттєво іншому значенні порівняно із загальновідомим.


Отже, норми-визначення сприяють правильному розумінню і застосуванню нормативно-правового акта, відтак дефініції підвищують якість і весь механізм правового регулювання.


Важливою вимогою вживання правничої термінології є єдність її використання.


Єдність правничої термінології полягає у тому, що для позначення в нормативно-правовому акті певного поняття послідовно вживається один і той же термін, а для позначення різних понять, значення яких не збігається, використовуються різні терміни.


Проаналізований матеріал дозволяє виділити два суттєві моменти, коли деякі особливості функціонування знакових одиниць української літературної мови без серйозних підстав переносяться на одиниці, що структурують спеціальний правничий текст.


Перший може стосуватися тенденції до так званої універбації, тобто вираження одним словом (простим, похідним або складним) комплексу значень, які виражаються сполученням слів.


Другий момент пов’язаний з лінгвістичним спрощенням, коли будь-яке похідне слово сприймається як знак, семантизація якого може бути легко реалізована за допомогою посилання до похідного слова.


Як показало проведене дослідження, існує досить багато розбіжностей у диференційних ознаках, що формують значення слів ― омонімів, що ускладнює точне розуміння терміна носієм мови, наприклад, відношення між словами біженець, безробітний, митниця, банк тощо як загальновживаними одиницями і як правничими термінами. Необхідно відзначити і ті моменти, у яких правничі терміни є значно досконаліші, аніж лінгвістичне тлумачення відповідних загальновживаних слів і побутові уявлення про відповідні поняття.


Наприклад, поняття пожертва, інвалід, працівник в юриспруденції розтлумачено значно чіткіше та системніше, аніж у тлумачних словниках української мови.


Розглядаючи проблему можливості удосконалення українського законодавства з термінологічного погляду, можна визначити такі основні її складники:


·                     визначити поняття держава однаково для всіх галузей права;


·                     виключити тлумачення одного терміна з посиланням на похідне або непохідне (громадянин ― громадянство);


·                     упорядкувати та систематизувати критерії, які слугують основою тлумачення гіпонімів одного гіпероніма (некомерційна організація ― споживчий кооператив, фонди, громадські об’єднання, установа, асоціація (союз).


Ще один шлях поліпшення правничих текстів, яким може і повинен піти законодавець, ― це удосконалення юридичних тлумачень, що особливо є важливим при омонімії. Прикладом такого удосконалення може бути тлумачення слів та словосполучень: кодекс, договір, ліквідація, охорона праці тощо.


Представлене у дослідженні зіставлення двох інтерпретацій дозволяє показати, що у змісті багатьох правничих термінів, які претендують на чіткість та однозначність, приховані зони невизначеності та неточності. У той час і слова загальновживаної мови у ряді випадків могли б отримати у тлумачних словниках більш чітке визначення.


Проведене дослідження дозволяє зробити такі висновки:


На основі аналізу сучасного етапу дослідження терміносистем, було відзначено, що проблема вивчення правничої термінології в українській лінгвістиці вийшла на якісно новий рівень. Це пояснюється зростанням ролі науки й техніки в суспільному розвитку, появою значної кількості нових понять у різних галузях і відповідно – одиниць, що їх позначають. Національна терміносистема співвіднесена з правовою системою України та визначається як субмова, що відтворює активні процеси та тенденції до створення правової системи європейського простору.


            Правничі терміни української мови функціонують у сформованій системі. Правнича терміносистема української мови відбиває комунікативні потреби суспільства, вербалізовано репрезентуючи комплекс правових понять. Правнича термінологія, як й інші фахові терміносистеми, розвивається та функціонує відповідно до законів загальнолітературної мови.


На сучасному етапі у мовознавстві сформульовано комплекс ідей, що є оптимальними з погляду узгодження специфіки національної мови та її ресурсів із дериваційною традицією в термінотворенні та тенденціями розвитку метамови сучасної науки. Основний критерій точності і функціональної перспективи терміна – місце в терміносистемі, зумовлене комунікативною стратегією національної мови, зокрема у сфері права.


            Дослідження дало змогу з’ясувати продуктивність дериваційних моделей термінотворення та мотивації семантики терміноелементів, передусім словотвірного генезису правничих термінів національної мови, що актуалізує можливості афіксального словотворення, осново- та словоскладання, а також абревіації. Творення правничих термінів відбувається за словотвірними моделями мов-репрезентантів словникового матеріалу, і в цьому випадку мови, завдяки розбудованій системі спеціалізованих формантів, однаковою мірою здатні творити нові терміноодиниці.


Детальний аналіз матеріалу вказує на те, що для української юриспруденції характерною є кодифікація термінів зокрема тих, які виражають оцінні поняття. Проблема взаємовідношення терміна і поняття порушує питання місця терміна в загальнолексичній системі мови. Нерозривний зв’язок правничих понять і відповідних їм термінів виявляється в тому, що упорядкування правничої термінології  неможливе без глибокої наукової розробки правничих понять, їх логічного аналізу та точного визначення.


У період удосконалення законодавства актуальним є питання введення законодавчих дефініцій у тексти нормативно-правових актів, що полегшує сприйняття й розуміння текстів цих актів. Чітких дефініцій потребують спеціальні юридичні поняття, які розроблено законодавцем і саме через законодавство входять до словникового фонду (напр.: термін правочин, має законодавчу дефініцію). Важливою вимогою вживання правничої термінології є єдність її використання. Єдність правничої термінології полягає у тому, що для позначення в нормативно-правовому акті певного поняття послідовно вживається один і той же термін, а для позначення різних понять, значення яких не збігається, використовуються різні терміни.


 


Труднощі семантичної інтерпретації юридичного тексту виникають у зв’язку з розрізненням юридичного тлумачення слів і їх “щоденного” значення. У дослідженні на основі зіставлення юридичної і загальновживаної системи понять і диференційних ознак запропоновані шляхи для удосконалення української правничої термінології. 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины