ОКАЗІОНАЛІЗМИ В МОВІ УКРАЇНСЬКОЇ ПРЕСИ 90-х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір та актуальність теми, визначено мету і завдання дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення дисертаційної роботи, окреслено методологічне спрямування дослідження, вказано методи дослідження і джерельну базу.

У першому розділі “Оказіональність як лінгвістична категорія” розглядається історія вивчення оказіональної лексики у лінгвістичній науці, проводиться науковий аналіз літератури з цього питання, описуються здобутки вітчизняного мовознавства, висвітлюються лінгвістичні засади дослідження. Зокрема, наголошується на тому, що категорія оказіональності вивчається у порівнянні з категорією узуальності і базується на протиставленні понять “мова” і “мовлення”. Питання про протиставлення узуального й оказіонального висвітлено у дослідженнях Я.Грота, Г.Винокура, Б.Ларіна, О.Потебні. До узуального прийнято відносити те, що є частиною мовної системи й може бути використане будь-яким мовцем у типових ситуаціях спілкування, до оказіонального – нове, що виникає у процесі мовленнєвої комунікації й не виходить за межі конкретних ситуацій спілкування.

Аналіз мовознавчої літератури показав, що вивчення оказіоналізмів здійснюється в різних аспектах. Великий внесок у теорію оказіонального словотворення зробили вчені О.Габінська, О.Земська, М.Калніязов, О.Ликов, В.Лопатін, Н.Фельдман, Е.Ханпіра та ін. В Україні вивченням особливостей утворення оказіоналізмів займалися Г.Вокальчук, В.Герман, Л.Павленко, О.Стишов, В.Чабаненко, Т.Юрченко. Дослідники визначають способи утворення оказіоналізмів та ступінь продуктивності моделей словотвору. У лексикологічному аспекті оказіоналізми розглядали О.Александрова, А.Брагіна, О.Габінська. Цей аспект вивчається мовознавцями на певному синхронному зрізі і представлений у багатьох працях, а також у більшості підручників. У лексикографічному аспекті оказіональні одиниці досліджували А.Брагіна, Н.Котелова, В.Лопатін, Н.Фельдман, О.Чиркова та ін. Мовознавці порушують питання про створення словника оказіоналізмів з метою систематизації мовних та мовленнєвих фактів. Ономасіологічним аспектом цікавилися О.Габінська та М.Макєєва, які намагалися з’ясувати процес виникнення оказіоналізмів. Функціонально-стилістичним аспектом займалися О.Александрова, М.Бакіна, О.Габінська, О.Ликов, В.Лопатін, Е.Ханпіра, В.Хохлачова. Ці вчені досліджували функції оказіоналізмів, їх взаємодію з контекстом. Є також праці О.Габінської й Л.Сахарного, у яких оказіоналізми розглядаються в соціо- і психолінгвістичному аспектах.

У процесі дослідження було встановлено, що до понять “оказіоналізм”, “оказіональність” мовознавці зверталися протягом тривалого часу. Вперше термін “оказіоналізм” був використаний Н. Фельдман у 1957 році. До того, як він був введений, і було визнано неоднорідний склад нових лексичних одиниць, усі новотвори в лінгвістичній науці визначалися як неологізми. Більшість дослідників у галузі неології вказували на неоднорідність неологізмів і виділяли серед них загальномовні неологізми, створені для позначення нових фактів дійсності, та індивідуально-авторські, створені з художньою метою. Індивідуально-авторські не стають частиною мовної системи й не виходять за межі комунікативної ситуації, у якій вони виникли, а загальномовні з часом набувають поширення, хоч і не втрачають своєї новизни. Тому за загальномовними неологізмами поступово закріпився термін “неологізм”, а за індивідуально-авторськими – “оказіоналізм”.

У науковій літературі на сьогодні існують різні терміни для позначення досліджуваних лексичних одиниць. Аналізуючи наукову літературу, ми виявили більше 30 термінів, наприклад: оказіональне слово (Н.Фельдман), одноразовий неологізм (Е.Різель), індивідуальний новотвір (Ю.Касім), художній оказіоналізм (В.Ковальов, Л.Павленко), індивідуалізм (Р.Намітокова), слово-метеор (М.Степанова), слово-одноденка (С.Абакумов), слово-беззаконник (О.Земська), егологізм (І.Аржанов) тощо. Загальновизнаними вважаються терміни “оказіоналізм” і “оказіональне слово”, оскільки сама назва (від латинського occasio – випадок) вказує, що подібні слова створюються для певного випадку, для певної, конкретної ситуації.

Було встановлено, що відмінність у визначенні й трактуванні оказіоналізмів пояснюється різними поглядами дослідників на описуване явище. Наприклад, О.Чиркова вважає, що оказіоналізми – це слова, які існують у мовленні однієї особи або групи осіб і не мають регулярної відтворюваності у сучасній літературній мові, не зв’язані системними відношеннями з узуальною лексикою, не мають загальноприйнятого значення. В.Хохлачова оказіоналізмом називає будь-яке слово, що не входить до словникового складу мови. На думку С.Єрмоленко, оказіоналізми –це слова, створені для певного контексту або ситуації, які не потрапляють до словників. Г.Вокальчук до оказіональних слів відносить структурно-семантичні новотвори, авторські варіанти загальномовних слів, слова, що за формою збігаються з лексемами, які раніше існували в мові (семантичні новотвори), а також слова, фактично запозичені з інших мов.

Ми прийшли до висновку, що оказіоналізм – це незвичне, експресивно забарвлене слово, яке по-новому, свіжо, оригінально називає предмети, явища дійсності, утворене з порушенням законів словотворення чи мовної норми, існує лише в певному контексті, у якому воно виникло, має свого автора і характеризується такими ознаками: належність до мовлення, утворюваність, залежність від контексту, одноразовість і нерегулярність використання, ненормативність, незвичність і новизна, експресивність, індивідуальна належність.

Багато дослідників вважає, що в мові функціонує, крім неологізмів і оказіоналізмів, ще й третій клас інновацій – потенційні слова. Вони, як і оказіоналізми, мають мовленнєвий характер, тобто не входять у мову, але, на відміну від оказіоналізмів, – нормативні, створені за продуктивними моделями словотвору. Вперше термін “потенційне слово” запропонував Г.Винокур. Через деякий час цей термін вживає А.Смирницький.

Найбільш повний і послідовний поділ слів на потенційні й оказіональні знайшов своє відображення у працях М.Бакіної, О.Земської, В.Гімпелевич, Л.Джоглідзе, М.Калніязова, Е.Ханпіри, В.Чабаненка та ін. Але не всі дослідники виділяють потенційні слова. Так, Г.Вокальчук, О.Габінська, І.Дегтяр, Ю.Касім, В.Ковальов, О.Ликов, В.Лопатін, Л.Павленко, І.Улуханов, Н.Фельдман, В.Хохлачова, О.Чиркова вважають, що поділ мовленнєвих утворень на оказіональні й потенційні слід визнати необґрунтованим. Ми теж дотримуємося думки, що оказіональні й потенційні слова не слід розділяти на два класи, оскільки критерії виділення потенційних слів не мають диференційованого характеру.

У роботі аналізуються критерії відмежування оказіональних слів від інших лексичних новотворів. Зокрема, лексикографічний, який базується на тому, що оказіоналізми є фактами мовлення і характеризуються одноразовістю, нерегулярністю використання, відсутністю у словнику; словотвірний, в основі якого лежить твердження про те, що оказіоналізми утворюються за непродуктивними або малопродуктивними моделями, тобто з порушенням загальних законів словотвору; експресивно-стилістичний, суть якого полягає в тому, що оказіоналізмам властивий найбільший ступінь експресивності і значна виражальна сила. На нашу думку, ці критерії не слід вважати абсолютними і досить ефективними, оскільки будь-якому новотвору можуть бути притаманні вказані ознаки.

Другий розділ “Екстралінгвальні та інтралінгвальні фактори виникнення оказіоналізмів” присвячений дослідженню концепції двосторонньої залежності мовного розвитку оказіональних утворень від зовнішніх (екстралінгвальних) і внутрішніх (інтралінгвальних) факторів та характеру системних відношень між оказіоналізмами як мовленнєвими явищами.

У підрозділі 2.1. “Теоретичні засади вивчення основних факторів виникнення нових слів у мові” стверджується, що елементам мовної структури властиві два типи відношень: 1) відношення, що існують між елементами мовної структури у межах цієї структури (інтралінгвальні фактори), 2) залежність мовних елементів від зовнішніх щодо структури мови факторів впливу (екстралінгвальні фактори). Переважно мовознавці звертали увагу на екстралінгвальну зумовленість виникнення нових слів, вважаючи екстралінгвальні фактори вирішальними у їх появі (Л.Баранникова, Ю.Гордєєв, Є.Розен). Менше досліджувались внутрішні фактори розвитку нових лексичних одиниць (У.Байчура, С.Волков, О.Сенько, Д.Шмельов). Більшість мовознавців мають традиційний погляд на розвиток мови й появу нових слів. Вони впевнені, що нові лексеми виникають як під впливом екстралінгвальних, так й інтралінгвальних факторів у їх взаємодії. Подібної думки дотримуються О.Ахманова, П.Будагов, В.Журавльов, Л.Крисін, В.Панфілов, Є.Поліванов.

У підрозділі 2.2. “Екстралінгвальні фактори виникнення оказіоналізмів” простежуються особливості появи оказіоналізмів у мові преси 90-х років ХХ століття під дією екстралінгвальних факторів. Вплив екстралінгвальних факторів на виникнення оказіоналізмів особливо яскраво проявляється в періоди соціальних зрушень. Для України – це утворення незалежної держави й пов’язані з цим соціальні, економічні, політичні та культурні перетворення, що відбуваються у суспільстві в епоху становлення й розбудови молодої української держави.

Екстралінгвальні фактори нерівноцінні за своїм характером, інтенсивністю та результатами дії. Найкраще досліджені мовознавцями соціальні фактори, оскільки вони є найбільш вагомими в розвитку мови взагалі й оказіональної лексики зокрема. Вони вміщують у собі суспільну діяльність людини, зміни у світі явищ, речей, роботу людського розуму, результати пізнавального процесу людини, її соціальну свідомість. Саме цим можна пояснити появу оказіоналізмів, що є засобом інформаційного впливу не тільки на емоції читачів, їх психіку, а й на їх інтелектуальне сприйняття, світоглядну та громадську позицію, що виявляється у ставленні до певних осіб, фактів та подій суспільного життя: велосипедизація, екс-СРСР, рухівець-“чорноволівець”, лідерчукізм, лукашенківщина, по-пустовойтенківськи, югославізація, Юхимгейт тощо. Соціальні фактори, як і фактори розвитку мови в цілому, поділяються на зовнішні і внутрішні. До внутрішніх належить вплив культурного, політичного, економічного розвитку України на появу оказіональних одиниць, до зовнішніх – вплив на українську мову інших мов, споріднених з нею слов’янських і неслов’янських. Внутрішніми соціальними факторами зумовлено виникнення оказіоналізмів пустоіндексація, кравчучка, кравчуківець, по-кучмівськи, відроджувальник, зовнішніми – єльциніст, лужковець, фейсконтроль, ньюукраїнець, new-романтик, яблочник.

До екстралінгвальних факторів виникнення оказіоналізмів належить комунікативний фактор. Його розуміємо як суспільну потребу в чіткій, лаконічній та інформативній комунікації, що несе експресивний відтінок і має відповідну силу впливу. Цей фактор зумовлений недостатньою насиченістю мови словами у зв’язку з прискоренням сучасного ритму життя та інтенсивністю процесів, що протікають у ньому. Відповідно до цього з’являються такі оказіоналізми як двіртер’єр, модель-“вішалка” стрес-новина, хіт-журнал, що виникають для більшого зацікавлення читача.

Серед екстралінгвальних факторів можна виділити і психологічні, оскільки здатність усвідомлювати та оцінювати позитивні й негативні якості є одним із глибоких соціально-психологічних мотивів поведінки особистості. Різке розмежування мовних засобів на позитивнооцінні й негативнооцінні, закріплення їх саме у цій функції є характерною ознакою публіцистичного стилю. Психологічні фактори можна назвати логіко-психологічними, тому що поділ на позитивне та негативне завжди містить у собі логічне обґрунтування: срібнозвучно-злотодзвонний голос, псевдокомандноринкова амальгама, телеміжсобойчик, жириновщина.

У підрозділі 2.3. “Інтралінгвальні фактори виникнення оказіоналізмів” зазначається, що поява оказіональної лексики залежить не лише від впливу екстралінгвальних факторів, а й спричинена внутрішніми факторами розвитку мови. На відміну від зовнішніх, дія яких виявляється досить виразно, внутрішні фактори й перетворення, зумовлені ними, є менш помітними.

Мовні процеси виникнення оказіоналізмів зумовлені двома найбільш загальними інтралінгвальними факторами: це тенденція до регулярності й тенденція до експресивності. Тенденція до регулярності виявляється в утворенні похідних слів і сприяє системній організації мови, що є одним з визначальних чинників внутрішньомовного характеру. Наприклад, від іменника кіно утворюються оказіоналізми кіноекспедиція, кіноестафета, кіносад, кінокомісар, кіноманія, кіномісток, кінохвиля, кіновідродження, кінохрам. Іменник сало є мотивуючою основою для утворення оказіоналізмів саловіншування, салородео, салоспіви, Салослав Салов’яненко.

Прагнення до експресивності пов’язане з навмисним порушенням мовного стандарту, з виходом за його межі. Це приводить до певної надлишковості, що виникає за рахунок появи оказіоналізмів як певних еквівалентів до вже наявних у мові слів і пояснюється бажанням “освіжити” мову після певного її “остандартнення”. З цією метою мовці досить часто намагаються оновити значення відомих слів, тобто виникає оказіональне значення або оказіональне вживання слів, використання яких забезпечує свіжість і виразність мовного спілкування. Наприклад, металістом називають крадія металу, реалістом – футболіста мадридського “Реалу”, художницею – спортсменку, яка займається художньою гімнастикою.

Оказіоналізми можуть бути результатом дії тенденції до економії знакових засобів вираження, яка у мовознавстві отримала назву “мовної економії”, за О.Есперсеном, або “закон економії мовних зусиль”, за А.Мартіне. Серед оказіоналізмів закон мовної економії виявляється в основному за допомогою словоскладання, оскільки складні слова компактні за формою, їх семантика легко сприймається, внутрішня форма прозора, що й зумовлює їх перевагу перед словосполученнями: енерголеді, кіноідол, наркоздобич, оскароносець, технорозум. Законом мовної економії зумовлена поява слів, що дозволяють передати певне поняття у формі одного знака, який відповідає синонімічній описовій конструкції. Наприклад, працівник кондитерської фабрики “Світоч” – світочівець, працівник газети “Молодь України” – молодоукраїнець, член футбольного клубу “Металург” – металургівець. Разом з принципом економії знакових засобів вираження діє тенденція до обмеження складності лінгвальної інформації. Ці фактори тісно між собою пов’язані, взаємодіють один з одним і є логічним доповненням один одного. Протилежною до закону економії мовних зусиль та прагнення до обмеження складності лінгвальної інформації серед інтралінгвальних чинників розвитку оказіональної лексики є тенденція до ускладнення, збагачення мовної структури іншими словами. Вона спрямована на збільшення “матеріальної частини” оказіональних слів, пов’язаної з посиленням їх значення: Гаврош-навпаки, вандал-прапороносець, інтелігент-ведмежатник.

Тенденція до інтеграції, що діє одночасно з тенденцією до диференціації елементів мови, є ще одним інтралінгвальним фактором розвитку оказіональної лексики. Тенденція до диференціації є протилежною до тенденції регулярності й спрямована на певну ієрархію всередині смислового поля, прагнучи дати окрему назву кожному предмету або явищу, процесу чи поняттю. З дією тенденції до диференціації виникають нові слова, переважно складні, що уточнюють відомі раніше загальні поняття: квітка-розвідник, птах-“поверненець”, терорист-жартівник.

Серед інтралінгвальних факторів можна виділити також дію до аналогії. Аналогії виникають під тиском системи, вони мають більш логічний характер, ніж лінгвістичний, оскільки є результатом мислення. Наприклад, оказіоналізми Гонгадзегейт, Мороз-гейт виникли за аналогією до ірангейт, а оказіоналізм кучмономіка – до рейганоміка.

Третій розділ “Структурно-семантичні типи оказіоналізмів” присвячений дослідженню словотвірної структури оказіоналізмів з урахуванням словотвірної семантики у межах словотвірного типу, характеристиці найбільш продуктивних словотвірних типів, виявленню живих тенденцій у сучасному словотворі. Структурно-семантичні особливості оказіоналізмів мови преси 90-х років ХХ століття розглядаються у межах чотирьох основних частин мови – іменників, прикметників, дієслів, прислівників.

У підрозділі 3.1. “Словотвірний аспект вивчення оказіоналізмів у лінгвістичній літературі” з’ясовується співвідношення термінологічних понять “словотвірний тип” і “словотвірна модель”. Зазначається, що в мовознавчій науці існує два підходи до осмислення поняття оказіонального словотворення: 1) оказіональне словотворення використовує не тільки наявні в сучасній українській мові способи творення слів, а й призначені лише для утворення оказіоналізмів; 2) оказіоналізми утворюються тільки за особливими “мовленнєвими” моделями, відмінними від “мовних”. Нам оказіоналізми уявляються як різні відхилення від лексичної норми, але не її порушення, тобто вони виникають за загальновживаними моделями, допускаючи при цьому відхилення від них у тому чи іншому відношенні.

У підрозділі 3.2. “Іменникові оказіоналізми” наголошується, що найчисленнішу групу оказіональної лексики складають іменники (66%). Перевага іменників пояснюється мовною потребою номінації насамперед нових предметів, реалій, явищ, понять тощо. Було встановлено, що основним способом утворення іменникових оказіоналізмів є морфологічний, зокрема афіксація. Найпродуктивнішою в системі афіксального словотвору є суфіксація. Аналіз суфіксальних моделей на позначення осіб дає можливість виявити, що не всі суфікси однаковою мірою продуктивні. Так, високою продуктивністю відзначаються суфікси -ець, -івець, -ник, -ист, -іст-: збітнівець, симоненківець, вечірківець, кукурікальник, декретник, корозіоніст, кучміст, звіадист. До непродуктивних суфіксів у сфері номінації осіб належать суфікси -л-, -ух-,-ан-: рутяни, вистрибайло, вистрибуха. Суспільно-політичні та економічні перетворення, що відбулися у світі протягом 90-х років ХХ століття, спряли активізації оказіоналізмів з суфіксами
-изацій-, -ізацій- зі значенням процесуальної ознаки, що називають опредметнені дії, процеси, явища тощо: югославізація, узбекизація, тризубація, кабелізація. Інтесифікувалися оказіональні іменники із загальним значенням абстрактної ознаки, яка виражається за допомогою суфіксів
-ість, -изм, -ізм: львівськість, блондинізм, скелетизм; незначну кількість подібних оказіональних утворень складають лексичні одиниці з суфіксами -щин-, -іад-: мєшковщина, гетьманіада. В останнє десятиліття ХХ століття активність в утворенні оказіоналізмів виявляють іншомовні інтернаціональні суфіксоїди -маній, -ман, -гейт: шпигуноманія, шоколадоман, НАТОманія, бібігейт, терміналгейт. Меншою продуктивністю відзначаються суфіксоїди -фобій, -логія: ринкофобія, роксоланологія.

Префіксація виявляє значно меншу активність в утворенні іменникових оказіоналізмів. У процесі дослідження було встановлено, що оказіоналізми в мові преси 90-х років ХХ століття утворюються переважно за допомогою іншомовних префіксів та префіксоїдів, зокрема супер-, екс-, анти-, пост-: суперсамець, суперМАЗ, екс-Роксолана, екс-Югославія, антиолігарх, постчорнобиль. Питомі українські префікси без-, не-, над- виявляють значно меншу продуктивність: неангел, не-Попелюшка, безсалля, надзавдання, наддержавність.

Особливе місце у сфері іменникового оказіонального словотвору займає композиція. Композитні оказіоналізми утворені переважно на базі вільних словосполучень як чистим основоскладанням, так і в поєднанні з суфіксацією: загальнонароднообраність, олігархопарк, пустоіндексація, саловіншування, самольотчиця. Мова преси аналізованого періоду засвідчує, що досить активним способом словотвору є словоскладання. Цей спосіб поділяється на юкстапозицію та зрощення, яке може бути чистим і в поєднанні з суфіксацією: депутат-“багатоверстатник”, стрес-новина, звіт-“відчепилівка”, шоу-бій, “Пан-сам-склепав”, теле-радіо-матуся, жовтеняпіонерокомсомолець, комувнизівець, ніколиненападайник.

Іменникові оказіоналізми утворюються і за допомогою таких непродуктивних способів словотвору, як аналогія: екологізм < неологізм, партозавр < динозавр, кучмонавт < космонавт; контамінація: КІНОвини – кіно і новини, дзюдоярка – дзюдо і доярка, телескопія: кучмономіка – Кучма і економіка, кучмунізм – Кучма і комунізм; редеривація деп від депутат, сюр від сюрреалізм.

У підрозділі 3.3 “Прикметникові оказіоналізми” зазначається, що прикметники складають дещо меншу за обсягом групу оказіоналізмів (23%). Одним із найпоширеніших способів утворення прикметникових оказіоналізмів є складні слова. Кількісно велику групу серед них становлять композити зі значенням “оригінальна, своєрідна характеристика особи, групи осіб, предметів, явищ, процесів, станів, їхніх ознак, якостей, властивостей тощо”: каверзно-сенсаційна новина, претензійно-фейлетонна назва, серпасто-молоткасте знамено. Зібраний ілюстративний матеріал засвідчує, що продуктивним є тип присвійних прикметників зі значенням “належний тому, хто названий мотивуючою основою”, утворений за допомогою суфіксів -ськ-, -івськ-, -овськ-: лазаренківські дідусі та бабусі, лукашенківська машина капітуляції, морозівська ніша тощо. Ці утворення слід вважати оказіональними, оскільки в їх семантиці відбулися зрушення, викликані прагненням авторів передати ознаку предмета чи явища через відношення до тієї або іншої особи, яка має яскраво виражені риси, властивості, прояви натури тощо. Тому ці оказіоналізми, зберігаючи значення присвійності, набувають якісного відтінку. Це зумовлено конотаціями мотивуючих власних назв, оскільки вони вказують на ключову рису характеру певної особи. Наприклад, прикметниковий оказіоналізм масляковський є синонімом лексемам дотепний, жартівливий, віктюківський – лексемі неповторний тощо. До непродуктивних або малопродуктивних належать суфікси: -ист-, -уват-: блондинистий, бомжуватий. У сфері префіксального словотвору оказіональних прикметників досить продуктивними є префікси над-, супер-, най-, пост-, не-, про-, анти-: найплатиновіший, постСРСРівський, супертоталітарний, антиюгославський, прокучмівський. Меншою продуктивністю відзначаються префіксами екс-, напів-, до-: екс-Варшавський, напівринковий, напівмушкетерський, доінтернетівський. Окрему групу серед прикметникових оказіоналізмів становлять утворення, сформовані на основі прийменниково-іменникових конструкцій. При утворенні таких оказіоналізмів прийменник перетворюється у префіксальну морфему відповідно до позиції у структурі похідної лексеми і в переважній більшості випадків використовується суфікс як обов’язковий структурний компонент, напр.: безекзаменаційний набір, коломузична тусівка, передконцертне хвилювання.

У підрозділі 3.4. “Дієслівні оказіоналізми” стверджується, що порівняно з іменниковими та прикметниковими оказіоналізмами дієслівні оказіоналізми у мові преси 90-х років ХХ століття представлені менш широко (8%). У сфері дієслівного оказіонального словотвору спостерігається багатство оказіоналізмів з суфіксами -ува-, -и-, -ну-: футбольнути, блеронути, фестивалити, презервувати. Частина дієслівних оказіоналізмів утворюється префіксальним способом від дієслівних основ за допомогою префіксів від-, за-: відзасідати, заексплуатувати. Словотворчість журналістів представлена дієслівними оказіоналізмами, утвореними префіксально-суфіксальним способом від дієслівних основ: загербувати, розшокувати та префіксально-суфіксально-постфіксальним способом: закосмічнитись, розпартіїтись. Не відзначаються частотністю вживання складні оказіоналізми-дієслова: кіношокувати, кричати-захлинатися, домислити-підсолити, хапати-ковтати. Одиничними прикладами представлені оказіональні дієприкметники та дієприслівники: доквартирований, стресонутий, відкучкувавшись, заначуючи, натрастувавши.

У підрозділі 3.5. “Прислівникові оказіоналізми” вказується, що адвербіальні оказіональні утворення представлені невеликою кількістю слів (1,5%) і переважно творяться префіксально-суфіксальним способом – за допомогою префікса по- і суфіксів -ому-, -и- на основі прикметників (як відносних, так і присвійних), зрідка займенників: по-інтернатівськи, по-лукашенківському, по-луцьки, по-нашенському.

У підрозділі 3.6. “Графемні оказіоналізми” акцентується увага на тому, що для мови преси 90-х років ХХ століття характерний особливий вид оказіональних одиниць – так звані графемні або графічні оказіоналізми (1,5%), які сприяють підвищеній інформативності завдяки семантичній конденсованості: високоВОЛЬФний, ГОРдо, заКАДРИти.

У четвертому розділі “Стилістичні функції оказіоналізмів у мові преси 90-х років ХХ століття” розглядається поняття оказіональної лексики як джерело експресивності і засіб збагачення експресивно-стилістичних можливостей мови преси 90-х років ХХ століття.

У підрозділі 4.1. “Питання експресивності у мовознавчій літературі” зазначається, що експресивність – одна з найбільш складних категорій, яка до цього часу не має остаточного вирішення. Це пов’язано з великою кількістю поглядів на природу і сутність цього поняття, а також з різними підходами до його вивчення. Ми поділяємо думку тих учених, які вважають, що експресивність – це перш за все категорія комунікативного плану, а справжня експресія виникає переважно в мовленні, тобто при організації повідомлення.

У підрозділі 4.2. “Функціональний аналіз оказіональних одиниць” аналізуються стилістичні особливості оказіональних слів. Для мови преси аналізованого періоду характерні два види оказіоналізмів, що відрізняються своїм функціональним призначенням. Причиною виникнення одних є номінативна функція (такі оказіоналізми несуть на собі передусім інформативно-комунікативне навантаження, а емоційні відтінки в них відчуваються відносно слабо), інших – експресивно-стилістичні функції (такі оказіоналізми створюються з метою вираження певного почуття чи оцінки якогось явища, у них відчутно виражені емоційно-експресивні відтінки й оцінний бік їх має більшу вагу, ніж пізнавальний).

Номінативну функцію оказіональних одиниць визначають усі мовознавці, оскільки оказіоналізми з’являються у мовленні у зв’язку з необхідністю назвати нове поняття або новий предмет. Аналіз оказіоналізмів, утворених від власних імен, дає можливість зробити висновок, що функції подібних утворень залежать від мети, якої прагне досягти журналіст. Стилістично-нейтральний, офіційно-діловий смисл мають оказіоналізми гриньовець, костенківець, лужковець, пинзениківець. Номінативну функцію офіційно-ділового характеру виконують оказіональні утворення типу єльцинський, екс-“Чорноморець”, екс-Югославія, клінтонівський, проющенківський.

Якщо оказіоналізми зумовлені прагненням дібрати експресивний еквівалент до уже наявного поняття, то в такому випадку мова йде про номінативно-експресивну функцію. Таку функцію виконують оказіоналізми, що використовуються в заголовках, рубриках, рекламі, анонсах, оскільки вони є джерелом влучності, дотепності та нетрафаретності вислову, чим і привертають увагу читачів, напр.: Виконкоміана. Через поле, через гай ходить хлопчик “Вогнеграй”. “Політолігархи” тіснять патріотів.

Крім номінативної функції, оказіональні одиниці виконують цілий ряд експресивно-стилістичних функцій. Однією з них є емотивна функція – функція передачі почуттів та емоцій: безбюджеття, югокриза, комунофоб, нац’євнух, піночетизація. З емотивною функцією оказіоналізмів тісно пов’язана експресивна, яку розуміємо як призначення мовних засобів для впливу на адресата шляхом особливих виражально-зображальних засобів, таких як образність, інтенсивність, новизна, незвичність і незвичайність. Досить часто емотивну й експресивну функції розглядають у поєднанні, тобто виділяють єдину експресивно-емоційну функцію, напр.: Приємним відкриттям став вищий рівень шоу-майстерності Ірини Білик, яка хоч і в іміджі Мадонни (чорні панчохи з поясом, платиновий блондинізм, секс-претензії на сцені), але була на висоті. У мовознавчій науці розрізняють експресивність двох видів – адгерентну й інгерентну. Адгерентна проявляється тільки при вживанні слова в контексті: гіркокаштанова алея, комуно-сатанинський режим, солдафонсько-казармена норма; інгерентна не залежить від контексту чи певної ситуації, вона внутрішньо властива слову в усіх випадках його вживання: кіноохолодження, позахутірмихайлівський народ, плакатно-життєрадісно-комсомольське. Оказіоналізмам властиві обидва види експресивності, але варто звернути увагу на те, що утворення, семантика і функціонування оказіоналізмів безпосередньо залежать від контексту. Емотивна та експресивна функції оказіоналізмів тісно пов’язані з імпресивно-вольовою – функцією впливу на адресата. Показовими в такому випадку є слова бульварнути, сковбасити, шапкозакидацький настрій. Оказіоналізми виконують важливу естетичну функцію, оскільки містять додаткову інформацію. Наприклад, негативний відтінок має оказіоналізм шароварщина, що вказує на національну обмеженість окремих громадян.

У підрозділі 4.3. “Стилістичні функції складних оказіоналізмів” констатується, що в мові преси 90-х років ХХ століття досить широко зі стилістичною метою використовуються складні слова, оскільки вони дають можливість виражати найрізноманітніші суб’єктивно-експресивні відтінки думки за рахунок поєднання у них різних основ та коренів. Вони мають величезні стилістичні можливості, оцінну силу, поняттєву, пізнавальну й естетичну місткість, напр.: преса-жебрак, продюсерство-менеджеризм, політзомбування, іванушка-невсідома, шоу-соловейко. Особливої експресії досягають складні оказіоналізми, у яких в одному слові об’єднані семантично віддалені або логічно несумісні одиниці: гурман-еротоман, жебрак-мільйонер, напівпустеля-напівоаза. Інтенсивного поширення набули також оказіоналізми, що служать яскравою експресивною характеристикою особи, явища, предмета, є проявом найрізноманітніших ознак та властивостей: гастрономічно-розважальний ряд, україно-конвертований купон, щиро-лисий чоловік.

У підрозділі 4.4. “Стилістичні функції оказіональних сполучень слів” аналізуються експресивні можливості оказіональних виразів, що виникли на основі крилатих висловів, прислів’їв, приказок, назв кінофільмів, художніх творів, відомих слів з пісень чи висловів письменників, філософів, акторів тощо. Оказіональні сполучення покликані виконувати різноманітні номінативно-художні функції. Їх формальна ненормативність виправдовується функціональною доцільністю їх виражальних якостей. За допомогою оказіональних сполучень можна простежити, як реалізується нове значення слів унаслідок порушення предметно-логічної співвіднесеності, напр.: валютна погода; партія в законі; хіба ревуть гудки, як крісла переповнені?; клас, що тіло рве до бою; королів бензоколонок душать, а вони міцніють.

У загальних висновках формулюються основні результати проведеного дослідження:

1. Мова є складною динамічною системою, що постійно й безперервно розвивається. Найбільш активно відбуваються зміни лексичного рівня мови, оскільки лексика реагує на всі події сучасного суспільного, громадського, економічного, політичного та культурного життя. У зв’язку з цим у центрі уваги сучасного мовознавства знаходяться проблеми неології, зокрема вивчення оказіоналізмів, що дають змогу спостерігати живі процеси, які відбуваються у мові.

2. Природу оказіонального слова прийнято визначати у співвіднесенні з неологізмом, потенційним словом і канонічним. На відміну від останніх, це така мовленнєва одиниця, яка створюється конкретним мовцем за непродуктивною або малопродуктивною моделлю, є ненормативною й служить для вираження відтінків експресії.

3. Поява оказіоналізмів у мові преси 90-х років ХХ століття зумовлюється низкою чинників екстралінгвального та інтралінгвального характеру, що здебільшого перебувають у тісній взаємодії. До екстралінгвальних факторів належать соціальні (вміщують у собі суспільну діяльність людини, результати її пізнавального процесу та її соціальну свідомість); психологічні (формують суспільне ставлення до фактів появи оказіоналізмів, судження про них, їх суспільне сприйняття та розуміння); комунікативні (виражаються у суспільній потребі в чіткій, лаконічній та інформативній комунікації, що несла б експресивний відтінок і мала силу впливу).

4. Причиново-наслідкові відношення між екстралінгвальними факторами й появою оказіоналізмів рідко мають безпосередній характер. Опосередковану ланку в такому разі становлять інтралінгвальні фактори, до яких належать: тенденція до регулярності, що виявляється в утворенні похідних слів; тенденція до експресивності, пов’язана з навмисним порушенням мовного стандарту, з виходом за його межі; тенденція до економії знакових засобів вираження, що переважно виявляється в осново- та словоскладанні, бо складні слова компактні за формою, їх семантика легко сприймається, внутрішня форма прозора; тенденція до ускладнення, спрямована на посилення “матеріальної” частини оказіональних слів; тенденція до інтеграції; тенденція до диференціації; дія до аналогії.

5. Оказіоналізми в мові преси 90-х років ХХ століття утворюються переважно за зразками продуктивних словотвірних моделей з порушенням законів системної продуктивності словотвірних типів. Частина оказіоналізмів утворена за зразком непродуктивних або малопродуктивних типів, тобто з порушенням законів емпіричної продуктивності.

6. Оказіоналізми в мові преси 90-х років ХХ століття представлені чотирма основними частинами мови, що в кількісному відношенні розподіляються таким чином: іменники, прикметники, дієслова, прислівники. Основним способом утворення іменникових оказіоналізмів є морфологічний, у межах якого високою продуктивністю відзначається суфіксація, осново- та словоскладання, значно менше використовується префіксація. Кількісно невелику групу складають іменникові оказіоналізми, утворені способами аналогії, контамінації, телескопії та редеривації. Серед прикметникових оказіоналізмів високою продуктивністю відзначаються складні слова, що утворюються переважно композитивно на основі підрядних словосполучень. Значно менше прикметникових оказіоналізмів, утворених суфіксальним, префіксальним та суфіксально-префіксальним способами. У деривації дієслівних оказіоналізмів активними способами є суфіксація та префіксація, інші способи – префіксально-суфіксальний, префіксально-суфіксально-постфіксальний та словоскладання використовуються менш активно. Прислівникові оказіоналізми становлять незначну кількість у мові преси аналізованого періоду й утворені в основному префіксально-суфіксальним способом.

7. Для мови преси аналізованого періоду характерні два види оказіоналізмів, що відрізняються своїм функціональним призначенням. Причиною виникнення одних є номінативна функція, інших – експресивно-стилістичні функції. Оказіоналізми, що виконують номінативну функцію, несуть передусім інформативно-комунікативне навантаження, а емоційні відтінки в них відчуваються відносно слабо. Оказіоналізми, що виконують експресивно-стилістичні функції, створюються з метою вираження певного почуття чи оцінки якогось явища, у них відчутно виражені емоційно-експресивні відтінки й оцінний бік їх має більшу вагу, ніж пізнавальний. До них належать: емотивна (або емоційна) функція, експресивна, естетична та номінативно-експресивна, характерна для оказіоналізмів, що використовуються в заголовках, рубриках, рекламах, анонсах.

8. Максимальною образною насиченістю та водночас економією вислову відзначаються складні оказіоналізми, що значно експресивніші за афіксальні утворення. Тенденція до виразнішого стилістичного забарвлення виникає саме завдяки двокомпонентності та багатокомпонентності. Складні оказіоналізми постають як зразок майстерного використання з конкретно-стилістичною метою можливостей словотвірної системи української мови і мають величезні стилістичні можливості, оцінну силу, поняттєву, пізнавальну й естетичну місткість.

9. Великий інтерес у функціонально-стилістичному аспекті викликають оказіональні вирази, що виникли на основі крилатих висловів, прислів’їв, приказок, слів з пісень, художніх творів і назв кінофільмів, висловів відомих письменників, філософів, акторів тощо. У таких оказіональних сполученнях відбувається переосмислення одного або кількох компонентів, що сприяє появі у них нових семантичних значень внаслідок індивідуально-авторського вживання.

10. Дослідження оказіональної лексики в мові преси 90-х років ХХ століття дає можливість визначити перспективи розвитку словотвірної системи сучасної української мови та питання, пов’язані з функціонально-стилістичним аналізом новотворів, оскільки оказіоналізми тісно взаємодіють не тільки з семантикою всього висловлювання, але й з окремими його компонентами.