СТРУКТУРА ТЕЛЕВІЗІЙНОГО ІНФОРМАЦІЙНОГО ТЕКСТУ (за матеріалами загальнонаціональних каналів) : СТРУКТУРА Телевизионного информационного ТЕКСТА (по материалам общенациональных каналов)

Краткое содержание

У “Вступі” до дисертації обґрунтовано вибір теми, її актуальність та інші основні характеристики: визначено наукову новизну роботи, мету та зумовлені нею завдання, виокремлено об’єкт, предмет і матеріал дослідження, визначено наукові принципи й методи роботи, окреслено теоретичну й практичну цінність, види апробації отриманих результатів.

У першому розділі дисертації “Аспекти вивчення проблематики телевізійного інформаційного мовлення” розглянуто дотичні до дисертаційної проблеми аспекти українського журналістикознавства, подано систематизовані характеристики наукових джерел досліджуваного питання, зокрема, проаналізовано стан дослідження мови ЗМІ та напрямків сучасної текстолінгвістики.

Зазначено, що вивченню української журналістики та специфіки засобів масової інформації кінця ХХ – початку ХХІ століття присвячено праці багатьох відомих журналістикознавців. Методологічною базою дисертаційного дослідження стали праці фахівців з історії, теорії української журналістики, теорії і практики масової комунікації, у тім числі телевізійної – В. Й. Здоровеги, Д. М. Прилюка, В. В. Лизанчука, В. В. Різуна, В. І. Шкляра, В. Ф. Іванова, А. З. Москаленка, В. А. Качкана, В. Д. Демченка, Н. М. Сидоренко, І. В. Крупського, Б. І. Чернякова, А. А. Чічановського, О. Ф. Коновця, О. К. Мелещенка, Б. В. Потятиника, О. Г. Мукомели, І. Л. Михайлина, Ю. Г. Шаповала, Є. П. Прохорова, Е. Г. Багірова, О. .Я. Юровського, Р. А. Борецького, В. Л. Цвіка, З. Є. Дмитровського, С. О. .Муратова, Г. В. Кузнєцова, Й. Д. Лося та ін. Завдячуючи цим дослідженням, можна проаналізувати ті зміни, які відбуваються зараз в інформаційному просторі, детально розглянути структуру інформаційних програм новітнього періоду.

У дисертації подано також аналіз праць науковців, які досліджували історичні, функціональні та методологічні аспекти розвитку інформаційного радіо та телебачення: З. Є. Дмитровського, В. .Я. Миронченка, В. В. Бугрима, Т. В. Щербатюк, Ю. Г. Шаповала, Ю. П. Єлісовенка, І. Г. Мащенка, В. В. Гоян, О. .Я. Гояна, Т. В. Федорів. Слід визнати, що проблематика, пов‘язана з дослідженням теленовин, є новою для нашої науки і потребує значних подальших напрацювань.

Найбільш наближеними до досліджуваної теми є дисертаційні праці В. В. Гоян, М. Ю. Андрющенко, М. В. Бурмаки, Т. В. Федорів, М. В. Малого, Д. Р. Дуцик, Н. В. Симоніної та ін. Зокрема, В. В. Гоян розглядає підвиди інформаційних програм, виокремлюючи інформаційні, інформаційно-аналітичні та інформаційно-розважальні. Головна увага науковця зосереджена на розгляді комунікативних можливостей кожного з цих типів – через персоніфікацію інформаційних повідомлень та самої особистості журналіста.

Мова засобів масової інформації є важливим чинником ефективності журналістських текстів. “Журналістський текст живе лише в мові й реалізується саме в мові, тому мова преси (це можна сказати і про мову телебачення – авт.) є об’єктом зацікавлень багатьох українських мовознавців”, – наголошує Г. В. Шаповалова. Дослідження цього напрямку представлено в Україні працями М. А. Жовтобрюха, М. М. Пилинського, О. Д. Пономарева, В. М. Русанівського, О. А. Сербенської, А. І. Мамалиги, Н. Ф. Непийводи, Н. П. Шумарової, М. Г. .Яцимірської, О. С. Федик, К. С. Серажим, А. О. Капелюшного, Я. В. Приходи та ін.

Відомий мовознавець О. А. Сербенська зазначає, що “сьогодні пресолінгвістика є окремою галуззю мовознавства, яка тісно пов’язана з філософією комунікації, діалектикою мови, психологією, нейропсихологією, соціологією, з наукою про основи культури мови і засади мовленнєвої діяльності”. У порівнянні з досягненнями пресолінгвістики дослідження телевізійного мовлення сьогодні потребує доволі значної уваги. Основою для цього є не лише такий напрямок у вивченні мови мас-медіа, як нормативно-стилістичний (орієнтується на стильові засоби публіцистики), а й функціонально стилістичний (має на меті вивчення функціонального застосування певних аспектів мовлення).

Необхідним в дослідженні текстових засобів телевізійних інформаційних програм стало осмислення структурної бази текстотворення. Сучасне українське текстознавство розвивається в наш час досить інтенсивно, про що свідчать праці В. В. Різуна, Р. Г. Іванченка, А. І. Мамалиги, К. С. Серажим, М. Д. Феллера, І. Б. Штерн, А. О. Капелюшного, Т. В. Радзієвської та ін. Увагу мовознавців усе частіше привертає структура зв’язного мовлення, яке висуває на перший план специфічні текстові одиниці – складне синтаксичне ціле, надфразові єдності, абзаци, логеми, висловлення тощо. Вагомим внеском у дослідження саме питань зв’язного мовлення стали праці М. С. Поспєлова, Л. А. Булаховського, В. В. Одинцова, Г. .Я. Солганика, А. І. Мамалиги, Т. І. Сільман, Д. Х. Баранника, І. Р. Гальперіна та ін.

Слід відзначити, що потреба лінгвістичного вивчення телевізійного інформаційного тексту постала з необхідності всебічного дослідження організації усного журналістського повідомлення, засобів вираження складного, розгалуженого комплексу інформування в сучасних умовах комунікації. Такий аналіз телевізійних інформаційних текстів – новітній напрямок як у журналістикознавстві, так і у мовознавстві, він базується на працях науковців, які досліджували питання загальної лінгвістики тексту, а також – мовлення різних засобів масової інформації. Зважаючи на те, що аналіз текстової структури інформаційних програм має включати в себе дослідження конкретних типів повідомлення оперативної інформації, системних зв‘язків і відношень на різних рівнях текстової структури, саме ці дослідницькі аспекти обрані основною базою, на якій стає дійсно можливим комплексний розгляд побудови сучасних телевізійних інформаційних програм.

Аналізуючи повідомлення в новинах, Т. А. ван Дейк називав їхньою загальною структурною особливістю – висування найважливішої інформації на перше місце. Втім ця модель, звичайно, не єдина, і ми повинні детально, різнобічно проаналізувати характер відношень між компонентами інформаційного тексту.

Вивчення мовної структури інформаційного повідомлення сприятиме виявленню композиційних текстових складників, дослідженню взаємодії вербальних та невербальних компонентів журналістського твору, з’ясуванню ролі просодичних засобів тексту та ін. Обрані напрямки дослідження дозволяють усебічно охопити засоби формування мовноструктурної єдності інформаційного тексту та цілісної телепрограми як завершеного журналістського твору.

У другому розділі дисертаційного дослідження “Структура повідомлень про факти і розгортання телевізійного інформаційного тексту” систематизовано типи побудови повідомлень про головний інформаційний факт та його локалізацію в тексті, виявлено види структурного розгортання інформаційних повідомлень на основі логіко-семантичних відношень між компонентами тексту.

У поле зору працівників засобів масової інформації (газет, інформаційних програм радіо та телебачення) потрапляє нова, актуальна інформація. Новина – особливість подійної інформації, яка в момент свого виникнення (чи пізнання її аудиторією) несе додатковий і якісно інший фактаж у порівнянні з тим, що вже відомий суспільству. Журналіст передусім виокремлює дві категорії фактів – повідомлення про головний (подієвий, новинний) факт та повідомлення про факти супровідні (для розширення, уточнення основної інформації). В. В. Різун акцентує на тому, що “факти у тексті мають різне підпорядкування, тобто є ієрархічно і системно різнорідними”. У мовному вимірі це засвідчує А. І. Мамалига: “У тексті є речення, наділені більшою самостійністю в порівнянні з іншими й, природно, речення несамостійні, сприймані у зв’язку із іншими. Відношення базових, опорних речень до залежних полягає в тому, що вони створюють підґрунтя для цих речень, є вихідними для їх формування”. Супровідні повідомлення про атрибути події, коментар до них, про нові та відомі деталі, які обов’язково перебувають у зв’язку з повідомленням про основний факт, доповнюють та розкривають його зміст.

Метою журналістського матеріалу є всебічне висвітлення головного факту – повідомлення про подію, новину, що цікавить, хвилює суспільство. Найчастіше повідомлення про головний факт містить інформацію, яка відповідає на три запитання: що саме сталося? де сталося? коли сталося? Відповідь на перше запитання (що саме сталося?) якраз і є визначальною для розуміння характеру, різновиду подієвого факту. Ця частина повідомлення про головний факт має конкретні типи мовного вираження, про які йтиметься далі. Відповіді на два інші запитання (де сталося? коли сталося?) складають локальний та часовий компоненти події – тобто її хронотоп (“єдність часового і просторового вимірів зображуваного світу і засобів його мовного означування в інформаційному тексті”), який має більш стандартизований характер (а в деяких випадках локальний чи часовий компоненти повідомлення можуть навіть бути відсутніми, якщо інформація, яку вони несуть стає відомою з контексту інформаційного матеріалу). Дослідник Аль-Саїд Мохамед, детально розглядаючи питання функціонування хронотопів в інформаційному тексті, звертає увагу на те, що “комунікативна діяльність спостерігача, наратора і читача скоординовані на єдиний центр “тепер, сьогодні”, який існує в онтологічному, реальному часі”, “різні комунікативні суб‘єкти, які існують у різних місцях (у кожного з них своє “тут”), перетинаються в єдиній точці “тепер””.

У процесі дослідження інформаційних програм українського телебачення виокремлено такі основні п‘ять типів повідомлень про головний факт: 1) безпосереднє називання події + [хронотоп (або без нього)]: (Черговий вибух в Іраку; Скандал у парламенті; Розкол у лавах опозиції, [Сьогодні] День Росії в Україні); 2) назва події – її прояв + [хронотоп (або без нього)]: ([Сьогодні] відкрилася виставка [у будинку художника]; [Сьогодні в Україні] розпочалася вступна кампанія; [Сьогодні] відбулося відправлення українського миротворчого контингенту [до Іраку]); 3) назва суб’єкта – його дія + [хронотоп (або без нього)]: а) назва особи – її дія: ([Сьогодні в Україну] з візитом прибув генеральний секретар Світової туристичної організації Франческо Франжіаллі); б) предметна назва – пов‘язана з нею дія: (Одна з наймолодших вітчизняних радіостанцій – “Ера ФМ”, якій ще не виповнилося навіть півроку, [напередодні новорічних свят] влаштувала своєрідну акцію); в) назва збірного поняття – дія, що його характеризує: ([Відсьогодні] розв’язанням цієї проблеми перейматиметься ще одна благодійна організація – “Всеукраїнський батьківський комітет боротьби з наркотиками”); 4) повідомлення про головний факт відсутнє, однак у тексті є деталі розгортання, за якими про основний факт-подію можна здогадатися + [хронотоп (або без нього)]: (“Пейзажі Фінляндії та України”– назва виставки фінського художника Харрі Юнніла. З виставки повернулися наші кореспонденти); 5) головним фактом є заява певної особи + [хронотоп (або без нього)]: а) у заяві можуть підбиватися підсумки (економічні, політичні, соціальні тощо) за певний період часу (Головне досягнення року минущого – утримання тенденцій економічного зростання. Так стверджує Президент України); б) змальовуються соціальні перспективи на майбутнє (Підписаний на ялтинському самміті Договір про створення Єдиного економічного простору Україна – Росія – Білорусь та Казахстан Верховна Рада ратифікує обов’язково, – запевнив перший віце-прем’єр), в) заява містить заклик до владних структур, суспільно-політичних сил, до тих чи інших осіб (Президент закликав Кабінет Міністрів до активної участі у політичній реформі).

За необхідності можуть подаватися паралельно дві чи навіть більше новин, які характеризують певну соціальну ситуацію: (Ціни на продукти тваринництва збільшуватися не будуть [1], ціна на дизпаливо зросла на 300 гривень за тону [2]– дві новини: втішна та не дуже, [сьогодні] є основним інформаційним приводом [у Міністерстві аграрної політики]. Локальний та часовий компоненти наведеного типу повідомлення про головний факт найчастіше бувають спільними для тих подій, про які йде мова.

У тексті новин повідомлення зіставляються, підпорядковуються одне одному. Так повідомлення про головний факт розгортається іншими повідомленнями - про супровідні факти – і слугують для доповнення, коментування, розширення, конкретизації, аргументації. Розглядові цих змістових відношень в інформаційному тексті присвячено спеціальний підрозділ.

Cкладові інформаційного матеріалу – повідомлення про головний та супровідні факти можуть розміщуватися в різних частинах інформаційної програми, а саме в тексті ведучого (у телевізійній практиці називається студією) та в тексті журналістського сюжету (надалі - текст кореспондент за кадром). Вирізняються певні способи подачі цих текстових компонентів в практиці українського телебачення.

Розміщення головного та супровідних фактів у тексті телепрограми великою мірою залежить від її спрямованості - зокрема, від того, чи є ця програма суто інформаційною, без вкраплення аналітики (ознака – відсутність коментування події в тексті ведучих та журналістів). До таких програм на українському телебаченні можна віднести: «УТН – новини» (УТ-1), “Вечірні вісті” (ТЕТ), «СТН» (Київ), короткі інформаційні випуски новин на всіх каналах. Програма може бути й інформаційно-аналітичною, такою як “Подробиці” (ІНТЕР), “Підсумки” (ЕРА), “ТСН” (1+1). (У них відзначаємо наявність у журналістських матеріалах коментарів, історичних посилань, пов’язаних із основним та супровідними фактами тощо).

У програмах власне інформаційного спрямування повідомлення про головний факт, як правило, стоїть на початку тексту студія. У цьому випадку там же він може доповнюватися супровідними фактами. Зазвичай, у тексті сюжету також міститься супровідна інформація. Два елементи – текст студія та текст кореспондент за кадром взаємодіють між собою. Ця структура має такий вигляд: 1) студія – повідомлення про головний факт (але можуть бути названі й супровідні факти); 2) кореспондент за кадром – повідомлення про факти, що розгортають, доповнюють, коментують, розширюють, конкретизують, аргументують основний факт, роблять інформацію достатньо повною. Повідомлення про головний факт на початку матеріалу одразу привертає увагу аудиторії до основної інформації. А далі повідомляються деякі деталі події.

Було з’ясовано, що серед інформаційно-аналітичних програм популярною також є структура, в якій основний факт подається не на початку тексту, а в обрамленні повідомлень про супровідні факти шляхом асоціативного розгортання (прийом подання супровідних фактів перед головним). Спосіб подачі інформації, коли повідомлення про головний факт не стоїть на початку матеріалу, певним чином інтригує глядача, додає зацікавленості, бажання дізнатися про дійсну сутність новини. Але асоціативне розгортання обов’язково тяжіє до семантичного центру повідомлення про новину, бо супровідні факти без належності до певного смислового ядра (повідомлення про головний факт) не є зрозумілими щодо своєї ролі в інформаційному тексті. Остаточно їхня сутність проясняється, лише коли з’являється повідомлення про головний факт. Використання асоціативного розгортання урізноманітнює матеріали інформаційних жанрів. Ця структура має два підвиди: 1) повідомлення про головний факт міститься у тексті студія після асоціативного розгортання; 2) повідомлення про головний факт міститься у тексті кореспондент за кадром, а текст студія подає асоціативне розгортання. Короткі випуски новин теж часто користуються схемою, коли інформація про основний факт подається не на початку матеріалу, а після подання повідомлень про супровідні факти. Важливість асоціативного розгортання в тому, що воно дає змогу глядачеві психологічно налаштуватися на сприйняття того, з чим пов’язується основне повідомлення.

У третьому розділі дисертації – “Особливості структури цілісного інформаційного тексту в телевізійному журналістському творі” досліджено композиційні складники та взаємозалежність усіх складових частин інформаційного тексту. Розглянуто взаємодію інформаційного тексту та невербальних засобів комунікації у телевізійному журналістському творі. Проаналізовано компоненти і засоби, що формують тематично цілісну інформаційну телепрограму.

Інформаційний матеріал – явище складне, і зрозуміти його сутність можна, лише проаналізувавши його композиційні складники та засоби. Г.Я.Солганик вважає, що завдання аналізу текстів певного жанру – не лише виявити картину використання в ньому різних складових, а й показати їх функцію, конкретне призначення. Текст цілісної інформаційної програми – гіпертекст - є складеним. Його формують тексти трьох різновидів, кожен з яких виконує своє завдання та має свої функції: 1. Текст ведучого інформаційної програми (студія). Завдяки цьому текстові всі матеріали вкладаються в цілісну програму, яка має свій початок, розвиток і кінець. Е.Г.Багіров підкреслює, що “телепрограма – це відтворення дійсності, і, водночас, її тлумачення. Телеглядач бачить не об’єкт, а його модель, Але модель, що сприймається здебільшого, так, як ніби це був сам об’єкт”. Текст ведучого інформаційної програми виконує такі функції: а) повідомляє про новину (повідомлення про головний факт), яка в подальшому розгортається в матеріалі журналіста; б) містить деталі розгортання, які передують повідомленню новини в журналістському матеріалі; в) повідомляє про новину, яка не буде спеціально розгортатися в сюжеті. Для висвітлення цієї новини достатньо повідомлення самого факту у короткому розгортанні. Ця новина також може бути пов’язана з повідомленням про головний факт вже наступного матеріалу; г) повідомляє про новину та супровідну до неї інформацію. Це повідомлення підкріплюється зображенням. Такий спосіб інформування – своєрідні міні-сюжети – в інформаційних програмах прийнято називати ВМЗ (відеомонтовані зйомки) чи БЗ (без закадрового інформування журналістом). Ці матеріали є відеосупровідом, однак на відміну від сюжетів інформує глядачів не журналіст, а ведучий програми. Міні-сюжети, як правило, містять в собі повідомлення про головний факт та кілька супровідних повідомлень і не перевищують 6-7 речень. Міні-сюжети дозволяють збагатити програму більшою інформативністю. Серед них висловлення поглядів, намірів певної особи, які поєднуються з її зображенням-портретом тощо. Це статичне зображення перебуває на екрані 20-30 секунд (у журналістській практиці має назву портрет); д) ведучий повідомляє супровідну інформацію після журналістського матеріалу. У журналістській практиці це називається “відводка” від сюжету. Ведучий програми говорить про резонанс від події, про яку йдеться у сюжеті, факти, які стали відомі вже після того, як було видано в ефір матеріал (йдеться про деталі, уточнення повідомлення новини).

2. Текст інтерв’ю (у журналістській практиці синхрон). Синхрон – частина інтерв’ю, яка логічно включається в інформаційний матеріал. Цей професійний термін виник у той час, коли виступи учасників зйомки записувалися за допомогою синхронної кінокамери. Інтерв’ю певним чином перериває тканину самого сюжету або авторського тексту, однак воно є і своєрідним місточком, перекинутим від однієї думки до іншої. Синхрони розставляють важливі акценти у матеріалі журналіста та слугують для поглиблення інформативності. Інтерв‘ю вписуються у канву журналістського тексту завдяки тому, що текст синхрон і текст кореспондент за кадром пронизують тематичні зв’язки і спільні ключові поняття. Інтерв’ю розміщуються як у сюжетах, так і у тексті ведучого програми. Якщо інтерв’ю перериває текст ведучого програми, то воно подекуди набирає вигляду цілісного сюжету. Найчастіше такі сюжети містять висловлення компетентних осіб. Вони досить повні і не потребують додаткових пояснень.

3. Текст сюжету. Він становить найбільший відсоток (60 – 70%) від загального обсягу тексту цілісної інформаційної програми та містить значний обсяг інформації. У програмі новин хронометражем 25-30 хвилин міститься 6 – 8 сюжетів. Текст сюжету складається з: а) журналістського тексту, виголошеного у кадрі (stend-up); б) журналістського тексту, виголошеного поза кадром (кореспондент за кадром)); в) тексту інтерв’ю (синхрон) - (у телевізійній журналістиці не всі поняття чітко названі: stend-up, синхрон, кореспондент за кадром – використовують журналісти-практики). У сюжеті може бути від одного до чотирьох синхронів. Деякі сюжети переважно містять матеріали, що презентує сам журналіст, однак їхня кількість невелика.

Для інформаційного телевізійного мовлення характерне існування складених текстів різного рівня – повідомлення однієї новини, об’єднання журналістських матеріалів в окремому інформаційному блоці та зрештою – формування цілісної телепрограми новин. У створенні інформаційного тексту усіх рівнів телевізійної інформаційної програми (як комунікативної єдності) важливу роль відіграє композиція та характер зв’язків між складовими частинами.

Прикметою телебачення є формування складеного тексту вже на рівні повідомлення однієї або кількох паралельно поданих, зіставлених новин. Складений текст на рівні однієї чи кількох новин утворюється внаслідок розгортання повідомлення про головний факт супровідною інформацією, яке часто має дистанційний характер, оскільки повідомлення про головний факт та його розгортання можуть розміщуватися у різних текстах: у тексті студія , у тексті кореспондент за кадром та в тексті інтерв’ю.

Специфіка інформаційних текстів полягає в тому, що повідомлення в різних видах текстів об’єднуються під певним функціональним кутом відносно повідомлення про головний факт. Кожен такий текст слугує розгортанню головного повідомлення (наприклад, текст студія розгортається текстом кореспондент за кадром, текст кореспондент за кадром розгортається текстом інтерв’ю).

Створення композиційної цілісності журналістського матеріалу на рівні повідомлення новини потребує групування інформації таким чином, щоб усі тексти, з яких вона складається, були поєднані за допомогою тематичного зв’язку (обговорюється спільна тема новини), семантичного зв’язку (йдеться про спільність ключових понять, спільність власних імен, про належність імен учасників до одного краєзнавчого поля, про спільність географічних назв тощо).

Так спільність теми і відповідних семантичних складників об’єднала тексти студія і кореспондент за кадром у такому повідомленні новини в програмі “Факти” (5.02.2004, ISTV): Студія: “Київ пропонує Москві кілька варіантів транзиту російської нафти. Про це йшлося у білокам’яній під час зустрічі міністра палива та енергетики Сергія Єрмілова з його колегою Ігорем Юсуфовим. А лідер комуністів Петро Симоненко критикує рішення уряду використовувати нафтогін “Одеса-Броди” у прямому напрямку. На думку Петра Симоненка, країні буде завдано удару, який позначиться на житті конкретних людей.

Кореспондент за кадром: Уряд доручив Мінпаливенерго та Укртранснафти через 2-3 місяці запустити нафтогін “Одеса-Броди”. Про це віце-прем’єр Андрій Клюєв повідомив на засіданні комісії ПЕК в Українському союзі промисловців та підприємців...

При формуванні складеного тексту на рівні блоку новин зв’язки між текстами мають більш загальне значення: тематичний зв’язок зумовлений на основі теми блоку (політика, чи економіка, чи культура, спорт тощо); когнітивно-концептуальний зв’язок (наскрізні подієві питання – вибори, важлива загальнодержавна проблема, актуальна подія світового масштабу тощо); семантичний зв’язок, пов‘язаний зі змістом блоків (належність імен учасників до певної сфери (спорт, економіка, культура тощо); спільність ключових слів з цієї сфери, певних слів-атрибутів тощо); просторовий зв’язок (окресленість краєзнавчого кола – події в Україні та події за кордоном).

Наступний рівень – формування складеного завершеного тексту телепрограми (гіпертексту). В його формуванні, зокрема, задіяний композиційний зв’язок тематичних блоків на основі чіткої усталеної послідовності. На початку програми розміщуються матеріали про події в Україні (від центру до регіонів). Інформація, що стосується внутрішнього життя країни, вибудовується в такій послідовності: 1) У першій рубриці подія – разова, надзвичайна, зачіпає масові інтереси, значуща, форс-мажорна ситуація, ексклюзивна інформація. У рубрику подія потрапляє інформація про техногенні катастрофи, стихійні лиха, масові заворушення / акції протесту, резонансний кримінал, війна / тероризм, урочистості, епідемії, великі перемоги / поразки, загибель / смерть; 2) рубрика політика вміщує матеріали про боротьбу інтересів, конфлікти (між гілками влади, владою та опозицією, частинами опозиції), про зовнішню політику, відставки / призначення, вибори, гілки влади, партії, політичний кримінал; 3) рубрика соціум – це матеріали про суспільні зміни, реформи, конфлікти, тенденції розвитку, освіту (дошкільна, шкільна, вищі навчальні заклади, післядипломна освіта), фінанси (пенсії, заробітна плата, стипендії, податки, кредити, пільги), умови життя (комунальна сфера), безпеку життя (армія, міліція, Міністерство надзвичайних ситуацій), працю (працевлаштування / безробіття, умови праці, профспілки), медицину (медичне страхування та послуги), релігію (міжконфесійні стосунки, внутрішньоконфесійні скандали), екологію, права споживачів, соціальні конфлікти (мовні, міжрегіональні тощо); 4) матеріали з рубрики регіони розповідають про суспільні зміни в них, реформи, конфлікти, тенденції розвитку, скандали, боротьбу інтересів, “дух” регіону (люди, традиції, звички, виробництво / промисловість / сільське господарство), “вимирання” / відродження регіонів, політичний резонанс центральних подій, міграцію (трудова / соціальна / демографічна), культуру / шоу-бізнес; 5) рубрика економіка / бізнес / фінанси, в якій частині програми йдеться про боротьбу інтересів, конфлікти, фінанси (бюджет / гривня / валюти / інфляція / кредити / страхування), власність / приватизацію, економічну політику (правила гри, рішення влади), промисловість, сільське господарство / фермерство.

Наступна частина програми відведена для висвітлення подій у світі: 1) у рубрику Росія / СНД входять матеріали про події, зовнішню політику, двосторонні відносини, владу / вибори, призначення, економіку / гроші, власність, військові конфлікти / тероризм, цікаві події, діаспору; 2) у рубрику Європа входять сюжети про євроінтеграцію, сусідні країни, про українців в Європі, інтереси Європи в Україні, військові конфлікти / тероризм; 3) рубрика решта світу представлена матеріалами про глобальні тенденції (екологія, економіка, політика), локальні конфлікти (через призму України), українці у світі, військові конфлікти / тероризм.

Наприкінці програми розташовуються матеріали, які містять інформацію про нові технології (космос, комп’ютери, комунікації, здоров’я, побут, транспорт, виробництво, дозвілля, наукові відкриття); культуру (культурне життя в Україні, Європі, світі, Росії, СНД, музика (класична, сучасна, шоу-бізнес), театр / хореографія, література / книговидавництво, образотворче мистецтво (живопис, графіка, скульптура), народне мистецтво, кіно, архітектура; стиль життя (дизайн / аксесуари, мода, шанувальники моди, відпочинок, звички / хобі).

Така чітка послідовність матеріалів телепрограми зумовлює зв’язок частин цілісного тексту програми на когнітивно-психологічному рівні. Часто глядач підсвідомо готується до того, що за новинами політики з’являться новини економіки. Підсилюючи зв’язок текстів у програмі, журналісти використовують прийом анонсування журналістських матеріалів, які продовжать інформаційну програму (“Далі у програмі ви побачите...”), або навпаки нагадування про те, що вже було в ефірі (“Нагадаємо про головні події випуску...”).

Всі матеріали в програмі поєднуються також завдяки загальним функціонально-смисловим атрибутам подієвості. Тобто в усіх матеріалах інформаційного випуску йдеться саме про події. Наприклад, у програмі “ТСН” від 19.01.2006 повідомлялося про те, що: Шляховики перейшли на особливий режим роботи; Заповідник Хортиця отримав акт на користування землею; Бійкою закінчився мітинг прогресивних соціалістів у Дніпропетровську; В Еквадорі студенти вступили в масштабну сутичку з поліцією і т.д. Усі повідомлювані події співвідносяться з реальним перебігом дня – у цьому їх виразний часовий зв’язок (сьогодні, нині). Часові зв’язки пов’язують також тексти усіх інформаційних програм того чи іншого каналу. У різних інформаційних випусках найважливіші новини дня повторюються (однак ці матеріали різняться за обсягом, в кожному наступному можуть уточнюватися змістові деталі). В інформаційних програмах подається також анонсування тих подій, що будуть висвітлені в наступних випусках: “...журналісти лише повернулися зі зйомки; Матеріал готується до ефіру. Глядачі матимуть змогу ознайомитися з ним у наступному випуску програми”, анонсуються також інформаційні випуски наступного дня: “Далі про те, що буде завтра, 6-го лютого ...”, “про те, що буде завтра”; “ми зустрінемося завтра” і тому подібне.

Інформаційні матеріали телевізійних програм можуть розглядатися як окремі складники лише на рівні аналізу. Насправді, всі вони постають у системно-структурній єдності з їх композиційно-функціональними зв’язками.

Дослідження інформаційних програм українського телебачення засвідчує цілісність, завершеність побудови кожної такої програми, логічне входження її в систему цілісної мережі інформаційного мовлення України. Йдеться про суцільний, безперервний інформаційний потік, який надходить до широкої аудиторії і створює певний інформаційний дискурс, що представляє вагому змістову частину сучасного інформаційного простору України.

ВИСНОВКИ

Аналіз структури телевізійного інформаційного тексту за матеріалами українських каналів дозволяє зробити такі висновки:

1. Інформаційне телебачення – невід’ємна складова сучасного суспільно-політичного дискурсу. Аналіз наукових досліджень з обраної проблематики засвідчив, що журналістикознавчий аспект вивчення засобів масової інформації (у тому числі і телебачення) представлений досить широко. Маловивченою залишається мовна структура телевізійних програм, яка має багатоплановий характер, складники якої не лише доносять основну інформацію про новини, а й доповнюють, поглиблюють її. Виникає необхідність проведення комплексного дослідження структури телевізійного інформаційного тексту, яке врахувало б як журналістикознавчий, так і мовознавчий аспект досліджуваного об’єкта. Таке дослідження уможливлюється завдяки ґрунтовним працям з текстознавства, мас-медійної лінгвістики, з різних аспектів журналістикознавства, зокрема в галузі телебачення.

У матеріалах інформаційного повідомлення чітко виділяється смислове ядро – головний факт, завдяки повідомленню про який власне і відбувається сам процес комунікації. Дослідження текстових висловлень дало змогу виокремити компоненти побудови повідомлень про головний факт. У центрі повідомлення може перебувати:

1) називання події + [хронотоп (або без нього)]; 2) назва події → її прояв + [хронотоп (або без нього)]; 3) назва суб’єкта → його дія + [хронотоп (або без нього)] (особа → дія, предметна назва → дія, збірне поняття → дія); 4) в іншому разі повідомлення про головний факт відсутнє, але в тексті є деталі розгортання, що підказують його зміст + [хронотоп (або без нього)]; 5) головним фактом є заява певної особи + [хронотоп (або без нього)]. Всі ці схеми охоплюють певні соціальні ситуації, що визначають способи розташування головного факту у структурі повідомлення. Було виявлено, що найбільш розповсюдженими схемами повідомлення про головний факт є схеми, що включають називання події → її прояв, а також - назву суб’єкта і його дію. Саме людина перебуває в контексті всього, що діється навколо неї, завжди залишається в центрі уваги суспільства. Смислове, експресивно-інтонаційне виокремлення повідомлення про головний інформаційний факт є важливим для цілеспрямованого сприймання повідомлюваної інформації. Було з’ясовано, що переважно всі програми інформаційного спрямування та короткі інформаційні випуски новин найчастіше подають повідомлення про головний факт на початку тексту студія. Про це свідчить аналіз опрацьованих у процесі дослідження схем, які унаочнюють послідовність розташування в журналістських матеріалах повідомлень про головний та супровідні факти. Серед інформаційно-аналітичних програм популярною є і структура, в якій повідомлення про головний факт подається не на початку матеріалу, а в певному обрамленні повідомлень про супровідні факти – шляхом асоціативного розгортання. Короткі випуски новин часто користуються схемою, коли текст містить елементи асоціативного розгортання, а інформація про основний факт подається не на початку матеріалу, а після подачі супровідних фактів – у кінці.

2. В журналістському тексті поряд із основним повідомленням мають місце додаткові, похідні від нього. Завдяки їм журналіст може краще донести інформацію до аудиторії, вплинути на громадську думку. У сюжетах телевізійних інформаційних програм це досить важливо, адже виступи журналістів мають знаходити відгук серед глядачів, що належать до різних соціальних груп, і повинні бути зрозумілими, не залишати після себе додаткових запитань.

Отже, в інформаційних сюжетах у супровідних реченнях повідомляються певні свідчення, описуються деталі, подробиці дій, характеристики предметів, про які йдеться у повідомленні про основний факт. Завдяки цьому способу подачі інформації журналіст може ширше ознайомити аудиторію із новиною, про яку йдеться у повідомленні про головний факт.

Дослідження інформаційного тексту показало, що всі його елементи перебувають у взаємному логічному зв’язку, підтримуваному відповідними семантико-синтаксичними різновидами (тематичний, ланцюговий, паралельний зв’язок тощо). Головні і супровідні повідомлення вступають у найрізноманітніші композиційно-змістові відношення: зіставлення, диференційного складання, супозиції, уведення, розгортання. Це допомагає зіставити, узагальнити, пояснити, деталізувати, частково прокоментувати інформацію, послатися на її джерела тощо. Характерним для телевізійних інформаційних програм є те, що розгортання інформації може бути не лише контактним, але й дистантним (повідомлення про головний факт та повідомлення про супровідні факти можуть розміщуватися в різних типах текстів – складників телепрограм).

3. Тексти телевізійних інформаційних програм зазвичай супроводжуються екранним зображенням, як невербальним засобом і органічним складником телевізійного журналістського твору. Зображальні компоненти телевізійних інформаційних програм також мають передусім комунікативний характер, логічно поєднуються з інформаційним текстом, допомагають створити цілісний образ події. У результаті дослідження було виокремлено такі способи поєднання слова (мовлення) і зображення: 1) слово і зображення подають тотожну інформацію, вони ідентичні і за семантикою; 2) зображення частково збігається зі словом; 3) у сюжеті мова вербальних, візуальних та звукових засобів не лише чергується, час від часу між ними виникає навіть суперечність, що посилює внутрішню експресію змістової проблематики інформаційного матеріалу (це так звані контрапункт, поліфонія); 4) сюжет не супроводжується закадровими коментарями. Переважно композицію сюжету формують одночасно вербальний, звуковий та візуальний ряди, які створюють єдиний змістовий та звуко-зоровий образ телевізійного інформаційного матеріалу.

Телевізійні інформаційні програми мають свої просодичні особливості, що виявляються цілою палітрою характеристик. Професійною можна вважати, зокрема, також таку інтонаційно вивірену подачу матеріалу журналістом, при якій аудиторія чітко, відповідно з його інформаційною структурою, сприйме повідомлення про головний факт, відрізняючи його від компонентів розгортання. А взагалі всі складові тексту виокремлюються певною інтонацією, таким чином формується складений, але цілісний інформаційний текст завершеного журналістського твору.

Стильова відповідність використання просодичних засобів в інформаційному мовленні полягає також у використанні властивого лише повідомленню ритмонаголосу, у посиленні його за допомогою відповідних засобів (висоти тону, сили звучання, темпу, наголосів, пауз) для донесення тих чи інших змістових структур.

4. Текст інформаційної програми – гіпертекст - є складеним. Його формують:

1) текст ведучого інформаційної програми (студія); 2) текст інтерв’ю (синхрон); 3) текст сюжету (кореспондент за кадром). Усі компоненти складеного інформаційного тексту залежні один від одного, визначені й у своїй мовній побудові. Аналіз журналістських матеріалів засвідчив, що формування складеного тексту здійснюється вже на рівні повідомлення однієї новини або кількох (двох-трьох) зіставлених новин і утворюється розгортанням повідомлення про головний факт супровідною інформацією, що подекуди має дистанційний характер, оскільки повідомлення про головний факт та його розгортання можуть розміщуватися у різних типах текстів: у тексті студія, у текстах кореспондент за кадром та інтерв’ю. Специфіка різновидів інформаційних текстів полягає в тому, що в них повідомлення об’єднуються на основі семантико-синтаксичного групування під певним функціональним кутом відносно повідомлення про головний факт.

Створення композиційної цілісності журналістського матеріалу на рівні повідомлення новини потребує групування інформації таким чином, щоб усі тексти що мають до цього відношення, були поєднані за допомогою тематичного зв’язку (спільна тема обговорюється на різних рівнях), семантичного зв’язку (спільність ключових понять, спільність власних імен тощо).

Наступний етап формування складеного тексту відбувається на іншому рівні – групування журналістських матеріалів у певні блоки (політика, економіка, культура, спорт тощо). Зв’язки між текстами на рівні блоку стають більш загальними: тематичний зв’язок (тема блоку – політика, економіка, культура, спорт тощо); когнітивно-концептуальний зв’язок (наскрізні подієві питання – вибори, газова проблема тощо); семантичний зв’язок (належність імен учасників до певного тематичного кола, до певної сфери; спільність ключових слів – лексем, належних до тієї сфери, якій присвячено блок, використання назв-атрибутів певної сфери; назв організацій, адміністративно-географічних понять (події в Україні чи події за кордоном).

5. У створенні інформаційної телевізійної програми як цілісного журналістського твору важливу роль відіграє використання спеціальної композиції, певних зв’язків між частинами складеного текстового утворення.

Отже, у формуванні складеного завершеного тексту програми (гіпертексту) задіяний композиційний зв’язок (використання у програмі новин чіткої усталеної послідовності блоків). На початку програми розміщуються різнопланові матеріали про події в Україні (від центру до регіонів). Наступна частина програми відведена для висвітлення подій у світі. Наприкінці програми розташовуються матеріали, які містять інформацію про нові технології, культуру, стиль життя. Така чітка послідовність забезпечує зв’язок частин тексту програми і на когнітивно-психологічному рівні. Часто глядач підсвідомо готовий до сприйняття програми у певній послідовності блоків. Підсилюючи зв’язок текстів у програмі, журналісти використовують такий прийом як анонсування журналістських матеріалів.

Усі матеріали в програмі поєднуються також завдяки наявності функціонально-смислових атрибутів подієвості. Тобто в усіх матеріалах інформаційного випуску йдеться саме про події. Усі події співвідносяться з реальним перебігом їх упродовж дня, у відповідному часовому зв’язку. Кожна програма вибудовується на основі тематики одного певного дня: саме події реального інформаційного дня (або іншого часового відрізку наприклад тижня) – насичують зміст телепрограми. Часові зв’язки також поєднують усі інформаційні програми каналу протягом дня. У різних інформаційних випусках найважливіші новини дня повторюються (однак ці матеріали зазвичай різні за обсягом). В інформаційних програмах використовується анонсування подій, що будуть висвітлені в наступних випусках новин, анонсуються також інформаційні випуски наступного дня (тижня).

Аналіз інформаційних програм українського телебачення свідчить про існування не лише цілісної структури кожної програми, а й цілісної мережі інформаційного мовлення на провідних каналах українського телебачення. Йдеться про суцільний, безперервний інформаційний потік, який надходить до глядацької аудиторії. Інформаційні програми на одному каналі теж перебувають у постійній взаємодії між собою. Виникає явище масштабної дискурсивної пресупозиції, тому певна інформація викладається стисло, оскільки основні аспекти повідомлення вже були оприлюднені в попередній або в тій чи іншій програмі. Взаємодія інформаційних програм забезпечує виникнення змістових асоціацій, їх нашарування, виникають додаткові характеристики певної інформації. Подібні мережі вже існують на “ІНТЕРі”, “ISTV”, “ЕРІ”, “5-му каналі”, “Новому каналі”, “1+1”, “СТБ” та ін. Існування розгалуженої інформаційної мережі та прямоефірних програм інформаційного спрямування ставить програми новин на чільне за комунікативною значущістю місце.