| Краткое содержание: | У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об’єкт, предмет, мету і завдання роботи, з’ясовано методологічні основи й методи дослідження, окреслено наукову новизну, теоретичне та практичне значення, подано відомості про апробацію результатів дисертації.
У першому розділі – “Визначення дискурсу в сучасній лінгвістиці” – викладено теоретичні засади досліджуваної проблеми, розкрито процес становлення поняття “дискурс” у сучасному мовознавстві, описано його лінгвальні й екстралінгвальні параметри, сформульовано поняття “дискурсивна одиниця”. Крім цього, проаналізовано комунікативно-прагматичний і функціонально-стильовий аспекти дискурсивних одиниць.
Узагальнивши думки вчених щодо тлумачення терміна “дискурс” (Т. ван Дейк, Р.Барт, Е.Бенвеніст, П.Сгалл, Т.М.Ніколаєва, Н.Д.Арутюнова, В.Д.Шинкарук, Т.В.Радзієвська, К.С.Серажим та ін.), ми дійшли висновку, що під дискурсом необхідно розуміти складне комунікативне ціле, яке характеризується певними ознаками, а саме: виконанням комунікативної функції; прагматичним спрямуванням; наявністю соціального контексту, що дає уявлення про учасників комунікації; оформленням переважно у вигляді зв’язного тексту; можливістю факультативних паралінгвістичних елементів.
У комунікативно-прагматичному плані дискурс включає такі компоненти: 1) дискурсивно-аналітичні: іллокутивний, комунікативно-інформаційний та модальний, що безпосередньо задіюються для аналізу комунікативно-прагматичної специфіки дискурсивних одиниць; дейктичний, який є визначальним для розмежування маркерів соціального статусу мовців; експресивно-оцінний – для опису засобів вираження емоційного стану як одного з типів дискурсивних одиниць епістолярних текстів; функціонально-стилістичний – для дослідження жанротипів епістолярію; 2) комунікативно-ситуаційні, що представлені комунікативною ситуацією, складовими якої виступають соціальні чинники: місце і час мовленнєвого процесу, соціокультурологічні норми поведінки його учасників, соціальний статус і ролі співрозмовників, ступінь знайомства та рівень формальності умов спілкування; 3) комунікативно-мотиваційні, що спираються на комунікативне завдання, структура якого охоплює мотив, що спонукає людину до здійснення мовленнєвого акту, мету комунікативної дії, знання соціально особистісних рис адресата, систему мовних засобів; 4) інтенціональні, що визначають прагматичну настанову висловлення; 5) мовно-компетенційні, які виявляються у вмінні співрозмовників будувати дискурс, оптимально використовуючи мовні засоби для реалізації комунікативних намірів, тобто для впливу на інформаційного партнера; 6) фонові – це соціальні, індивідуальні, колективні, наукові, донаукові, художні, життєві, енциклопедичні тощо знання автора та реципієнта.
У центрі уваги функціонально-стилістичної характеристики дискурсу – проблема з’ясування функціонально-стилістичних властивостей одиниць різних рівнів мови з позиції їх потенційних можливостей та способів і сфер уживання в мовленні. Аналіз функціонально-стилістичного аспекту базується на сукупності кількох компонентів, які зумовлюють: 1) тематичну наповненість; 2) специфічність набору мовних засобів; 3) структуру мислення, що відображає різні типи зв’язності та вибір композиційно-мовленнєвих форм; 4) тональність (офіційну, дружню, фамільярну тощо) комунікації.
Ми дійшли висновку, що застосування засобів стилістичного вираження залежить насамперед від призначення епістолярної комунікації, змістового наповнення листа, мовної компетенції адресанта й адресата, особливостей їх взаємин, манери висловлюватися тощо. Комунікативно-прагматичними чинниками листування виступають: а) соціальний портрет учасників мовленнєвого процесу; б) сфера спілкування – офіційна, напівофіційна, приватна; в) письмова форма; г) спілкування на відстані.
У проаналізованих листах актуальними є такі умови призначення епістолярію: а) намагання автора вплинути на адресата і схилити його до прийняття певного рішення; б) прагнення дописувача довести до свідомості реципієнта дійсний стан справ чи якесь повідомлення; в) бажання адресанта одержати від отримувача послання відповідь на питання, заповнити за його допомогою інформаційну недостатність; вирішити проблему; г) намагання автора підтримати спілкування, дружні стосунки або ж просто полегшити розлуку шляхом листування.
Епістолярна комунікація реалізується через мовленнєві акти, серед яких найуживанішими є повідомлення, пояснення, питання, відповідь, пропозиція, прохання, оцінка, ствердження, конкретизація, узагальнення, нагадування, акцентування, прогнозування. До того ж на параметри класифікації дискурсивних одиниць значний вплив має рівень розвитку української літературної мови взагалі й розмовного її різновиду зокрема. Нами виявлено, що в листах, особливо письменницьких, залучені майже всі функціональні різновиди мови: розмовно-побутовий, художній, діловий, публіцистичний, науковий.
Дискурсивна одиниця у роботі витлумачується як будь-яка мовна/текстова одиниця, що набуває комунікативно-прагматичного значення у соціально параметризованій ситуації спілкування.
Отже, при вивченні дискурсивних одиниць доцільно враховувати кілька аспектів, а саме: лінгвістичний, прагматичний, соціолінгвістичний, психологічний тощо. Саме аналіз прагматики різних типів дискурсивних одиниць дозволяє встановити правила породження епістолярних текстів, простежити за їх функціонуванням у різних умовах комунікації.
У другому розділі – “Епістолярій у відношенні до функціональних стилів” – розкривається питання статусу епістолярного мовлення та його специфіка як міжстильового жанру.
Незважаючи на те, що проблема статусу епістолярного мовлення досліджується вже досить давно, цілковитої єдності поглядів на його місце у системі функціональних стилів досі не існує. Думки вчених діаметрально протилежні: одні мовознавці (С.Я.Єрмоленко, О.М.Гвоздєв, І.Г.Чередниченко та ін.) не виділяють епістолярний стиль і розглядають його як різновид чи писемну форму інших структурно-функціональних стилів, оскільки листування відображає їх диференціальні ознаки. М.В.Ломоносов, О.І.Єфимов, Л.І.Мацько, К.В.Ленець та ін. виокремлюють епістолярне мовлення у самостійний функціональний стиль, покликаний обслуговувати офіційно-ділове й приватне побутове спілкування. С.І.Комарова визначає епістолярій як синтетичний функціональний різновид мови, що займає проміжне місце серед основних функціональних стилів.
Ми погоджуємося з поглядами В.Л.Наєра, Т.В.Радзієвської, С.І.Гіндіна та ін., які стверджують, що епістолярне мовлення належить до міжстильових жанрів і характеризується змішуванням стилістично розрізнених елементів, вибудуваних за певними структурно-композиційними моделями. Оскільки мовленнєвий жанр – явище передусім структурно-композиційне, то і листування репрезентоване набором специфічних мовних та мовленнєвих засобів, у тому числі стандартизованих формул, у яких відбився, з одного боку, процес становлення й розвитку усного мовлення, з іншого, – таких писемних стилів, як публіцистичний та офіційно-діловий, частково науковий і художній.
Своєрідність епістолярного жанру полягає в тому, що основними факторами, які мають особливе значення при створенні епістолярних текстів, є комунікативний, змістово-тематичний та структурний.
Комунікативний аспект епістолярного мовлення передбачає обмін інформацією, що залежить від особистих стосунків учасників листування, а також соціальних умов, які його супроводжують. При доборі мовних засобів автор листа враховує їх відповідність певній комунікативній ситуації. Серед чинників, що визначають комунікативно-прагматичну структуру епістоли, найважливіші такі: а) сфера і тональність комунікації: офіційна – неофіційна (поважна, дружня, фамільярна, невимушена, інтимна); б) соціальне становище: вік, стать, ступінь спорідненості між мовцями, соціальна дистанція; в) ситуація мовлення; г) комунікативна мета; ґ) ставлення епістолярних партнерів до спілкування: готовність/ неготовність; зацікавленість/незацікавленість; впевненість/невпевненість; оцінка змісту висловлення; д) мовний досвід адресанта; е) просторовий і часовий параметри. Саме комплекс усіх цих компонентів регулює відбір мовних одиниць різних рівнів, композицію листа, застосування оптимальних способів впливу на адресата згідно з комунікативними завданнями. Як наслідок, система мовних засобів епістолярного жанру набула стандартизованого вигляду, передбаченого характером мовленнєвого акту, його змістом і функціональним спрямуванням. Комунікативний підхід при вивченні листування дозволяє виявити особливості процесу спілкування в кожній мовленнєвій акції, оскільки комунікативна діяльність, що зумовлює створення листа і сприйняття змісту, має величезне значення для його будови, типу, усвідомлення й осмислення.
Відповідно до тематичної багатоплановості, комунікативного фону, іллокутивних намірів та використовуваних мовних ресурсів епістолярій поділяється на три групи: традиційно-ритуальне листування; емоційно-інтимне листування; інтелектуальне листування. Тематичний аспект важливий для подальшого опису лексичного складу епістол.
У структурному плані листи виступають як цільнооформлені, орієнтовані на конкретного адресата одиниці зі специфічними усталеними частинами початку і кінця. Засоби вираження звертань і закінчення послань надзвичайно різноманітні, індивідуалізовані, багаті приказками, здрібніло-пестливими елементами, словами з оцінним значенням. Жанрово-стилістична база епістолярію забезпечується вживанням видо-часових форм дієслів та імперативів, першої особи займенників, від якої ведеться розповідь, повідомлюваних моделей, прямо питальних речень, що потребують певних відповідей, окличних конструкцій, покликаних відтворити психологічний настрій адресанта, який проявляється у його ставленні до предмета, об’єкта, адресата й ситуації спілкування, неповних речень, еліпсисів, що допомагає експлікувати натяки на відомі обом комунікантам факти, події тощо.
У третьому розділі – “Жанрологія епістолярних текстів” – нами встановлено жанрологію епістолярного мовлення й подано комунікативно-прагматичну та функціонально-стильову характеристику листів різних типів.
Аналіз тематичного змісту, стильового наповнення та композиційної будови епістолярної комунікації дає підстави виокремити епістолярний жанр і визначити його як міжстильове явище, що формується в межах того чи іншого функціонального стилю. Маючи широкі прагматичні можливості, відображаючи найрізноманітніші ситуації міжособистісного спілкування, епістолярний жанр репрезентований діловим листуванням в офіційно-діловому стилі, науковим листом – у науковому, листуванням у періодичних виданнях – у публіцистичному, невимушеним приватним листуванням – у розмовно-побутовому, художнім листом – у художньому стилі.
Методом суцільної вибірки з-понад 1000 епістолярних текстів письменників, учених, громадських діячів, дописувачів до україномовних засобів масової інформації відібрано 170 епістол, які безпосередньо увійшли до тексту дисертації. У цих листах, на наш погляд, виявляються найтиповіші риси епістолярного жанру взагалі. Результати дослідження представлено таким чином:
за жанрами: приватний побутовий лист – 51; публіцистичний лист – 44; діловий лист – 43; науковий лист – 17; художній лист – 15;
за соціально-професійною приналежністю: письменницький епістолярій – 118 листів; дописувачі до ЗМІ – 52 епістоли.
Приватний побутовий лист розглядається нами як зв’язне комунікативне утворення, яке виражає міжособистісну комунікацію двох партнерів і вирізняється тематичною багатоплановістю, наявністю описово-інформуючого висловлення, регулярністю та стабільністю спілкування.
Діловий лист – це зв’язне комунікативне утворення, головним компонентом якого є перформативне висловлення або їх група, що виконує прагматично-інформативну функцію.
Під науковим листом розуміється епістолярний текст, основну частину якого становлять наукові міркування і який здійснює комунікативну функцію між високоосвіченими представниками певного соціального прошарку.
Художній лист визначається як комунікативна одиниця, що стоїть на межі приватного побутового листа та художнього витвору і виконує не лише комунікативну функцію й служить засобом передачі інформації, а є також проявом естетичного смаку та творчої індивідуальності автора.
Публіцистичний лист – це один із жанрів засобів масової комунікації, оформлений за законами епістолярного мовлення і покликаний завдяки активному впливу на читача вирішувати актуальні проблеми суспільно-політичного життя. Його специфіка полягає в тому, що він не є листом у прямому значенні цього слова, оскільки у такій ситуації учасники комунікативного акту, як правило, пов’язані лише умовними адресатними зв’язками.
У четвертому розділі – “Типи дискурсивних одиниць епістолярію” – подається типологія дискурсивних одиниць українського епістолярного мовлення.
У результаті дослідження приватного побутового, публіцистичного, ділового, наукового та художнього листування нами виділено дев’ять типів дискурсивних одиниць, які є складовими епістолярних текстів. За функціональними і структурними особливостями дискурсивні одиниці розмежовуються на загальнотекстові та специфічні.
До загальнотекстових дискурсивних одиниць належать:
– директивні вислови;
– авторизовані наративні моделі;
– засоби вираження емоційного стану;
– питальні та окличні речення в ролі дискурсивних одиниць;
– маркери соціального статусу.
Серед специфічних дискурсивних одиниць виокремлюються:
– засоби ініціалізації;
– засоби завершення епістолярного тексту;
– стандартизовані формули звертання, привітання;
– стандартизовані формули побажання, поздоровлення, віншування, вибачення, вдячності, запрошення.
1 тип – директивні вислови. Директивна спрямованість листів полягає у спонуканні читача до певної дії, поведінки й реалізується переважно конструкціями з дієсловами наказового способу. Імперативне значення дієслова проявляється у двох планах – модальному (містить волевиявлення автора) та змістовому (вказує на конкретну дію).
В епістолярних текстах різних типів нами визначено такі функції директивних висловів, що репрезентують волевиявлення адресантів: прохання, порада, дозвіл, заклик, застереження, бажання, наказ, команда: Тому ще раз закликаємо: любімо й плекаймо нашу Україну, нашу рідну мову (з газет); Вірте мені, що в народі він більше зробив позитивного, ніж негативного… (М.Павлик); Не забудьте мого внука Костю (Дніпрова Чайка). Аналіз листів засвідчив використання супутніх експресивних засобів, що надають директивам більш стриманого, послабленого характеру, зокрема дієслів недоконаного виду, звертань, вставних слів, формул мовного етикету: Передайте, будьте ласкаві, це оповідання, де надрукують… (А.Тесленко); Мною, власне, не журіться: “Она усьо может” – перифраза мого речення, відповідна обставинам (Леся Українка); Ну, будь, голубко моя, здорова, не забувай мене (Остап Вишня). Іноді дружній, товариський чи інтимний тон, що супроводжує епістоли між соціально спорідненими людьми, дозволяє комунікантам обирати більш категоричну форму вираження власного волевиявлення. Основною мовною одиницею у такому випадку стають дієслова недоконаного і доконаного виду, вжиті в односкладних реченнях, наприклад: Подумай… Напиши мені (М.Коцюбинський); А віршей чом нема? Швидше присилай друковати (за джерелом) (М.Костомаров).
Повноцінну подійність наративного тексту зумовлюють фактичність, тобто реальність описаних подій, та їх результативність. Крім цього, наративність базується на сукупності таких критеріїв, як релевантність (значимість) події, непередбачуваність, консекутивність (вплив на суб’єкта), невідворотність, неповторюваність. Найбільші за обсягом повідомлення властиві епістолам приватного побутового типу, адже описово-інформуюча розповідь складає їх основу, включення ж наративів в окремі тексти ділових листів є специфічною рисою відповідного типу епістолярію, що вирізняє його серед інших видів ділової комунікації.
На мовному рівні наративність реалізується такими засобами: 1) лексичними одиницями різних тематичних груп на позначення: спорідненості й родинних зв’язків: жінка; небога; небіж тощо; різних органів тіла: живіт; в вухах (дзвонить); рука; серце; груди тощо; природних явищ: посуха; (іде) сніг (і зараз розтає); вітер (противний); дощ тощо; предметів і процесів їжі та питва: шинка (під турецьким флагом) і індик (під італійським); холодні закуски; вино; торти; борщ (воняє); сало тощо; трудової діяльності: управління рудника; планчасть; ветеринарні справи; робота канцелярська тощо; почуттів людини, її психічного й фізичного стану: умирати; сердито; страшно; на вмируще; смерть; сум; скорботна самота; хвороба тощо; рослин і тварин: сова; бересток; криси; кошенята тощо; 2) просторіччями: пасталакає; пригирили; воняє; у фаворі тощо; 3) фразеологізмами: ні се ні те, ні риба ні м’ясо (А.Свидницький); моя пісенька проспівана (І.Багряний); не скорочувати решти віку (І.Багряний); доводить до розпуки (П.Грабовський); 4) однорідними членами речення: Ніч тиха, зоряна, тепла, святочна ніч (М.Коцюбинський); Настрій у мене спокійний, рівний і “положительный” (од слова “положить”) (Остап Вишня).
3 тип – засоби вираження емоційного стану. Найбільш поширеним засобом вираження емоційного стану епістолярних комунікантів є експресиви, або емоційно забарвлена лексика, за допомогою якої описуються почуття, а також передаються емоційні відтінки в оцінці явищ, подій, людей тощо. Ці лексеми поділяються на дві групи: слова, які містять позитивну емотивну оцінку: Так тут гарно. Так сонечко сяє любесенько, так небо голубіє з-за кучерів (А.Тесленко); Але найбільше я люблю, вболіваю і шаленію за Андрія Шевченка. Він для мене все! Я люблю його до нестями (з газет), та слова, що виявляють негативну емотивну оцінку: А я все старію, старію – точить мене цей гробак самотності, болю, образи й зневіри (Остап Вишня); Але таке поголовне хабарництво – це ж ганьба для теперішнього демократичного суспільства (з газет). Серед них виокремлюється власне оцінна лексика, в якій емоційна оцінка збігається з лексичним значенням слова. Використання експресивів дає авторові змогу досягти емоційного ефекту, викликати у реципієнта адекватну реакцію, переживання, що відповідають його намірам і змушують вдаватися до вибору тих чи інших мовних одиниць. Найчастіше експресиви застосовуються при написанні листів приватного побутового, публіцистичного та художнього типів.
У приватному побутовому листуванні окрему групу формує розмовно-просторічна лексика, яка служить засобом створення фамільярно-розмовного або просторічно-лайливого тону спілкування або змалювання негативно-соціальних властивостей осіб чи суспільних явищ тощо: Де се ти запропастився, чого замовк? Хай мене заціпило, так у мене ж син народився,і завештався я,як муха в окропі… Якби її чорти на тому світі лапали й не переставали… Подивимось, яке там завчорнішки гузно попереду (Григір Тютюнник). Важливим стилістично маркованим лексичним елементом епістолярію є росіянізми, що виконують такі функції: відображають російський мовний колорит, дозволяють передати певну якісну характеристику або мовну індивідуальність суб’єкта, спричинюють гумористично-іронічний чи сатиричний ефект: (Дзюба, Світличний, Сверстюк), інші воліють додержуватись щодо мене “фігури замовчування”, бо хвалити такого письменника, як я, що може хтозна-що втнути, – небезпечно (“Ах, боже мой, что будет говорить княгиня Марья Алексевна!”) (Б.Антоненко-Давидович); І так мені гірко зробилося на жисть мою “таёжно-первобытную”… Що ж я роблю, Варюшко, “в свободноє від ниття время?” (Остап Вишня). Іноді росіянізми втрачають стилістичну маркованість і вживаються у прямому значенні.
Вагоме місце у листах посідають фразеологізми, цитати і крилаті вислови. Ці одиниці мовної експресії надають текстам образності, полемічної сили та гостроти, сприяють створенню гумористичного чи іронічно-сатиричного забарвлення. У побутових листах фразеологізми слугують також для зображення розмовного, навіть фамільярного, відтінку у спілкуванні. Прислів’я і приказки виступають дієвими засобами впливу на читачів з метою переконання, аргументації думки, підтвердження повідомлюваного, відтворення урочистого, піднесеного тону: “Не родися красна, а родися щасна...” Яке мудре прислів’я!.. Скільки про це складено прислів’їв! “Кожна Ганна по-своєму гарна”, “Краса на два часа, а розум – назавжди”, “Не дивись на мене, як до церкви йду, а дивись, як свиням їсти несу” і багато, багато інших (з газет); Ви наводите прислів’я: “Біля доброї жінки і пропащий чоловік може стати людиною”… Ще ж є і така народна мудрість: “У хорошого хазяїна і свинка – господинка” (з газет); Молоді пруть, а їх б’ють (В.Стус); Єсть тільки поети, творчість яких переїхало грузовиком ідеології… (А.Казка).
Емоційність в епістолярних текстах досягається також за допомогою словотворчих афіксів. У проаналізованих листах значення пестливості, здрібнілості, згрубілості забезпечується використанням суфіксів -ечк-, -очк-, -ик-, -к-, -езн-, -их-, -ух- тощо.
4 тип – питальні та окличні речення в ролі дискурсивних одиниць. У структурі різних типів епістолярної комунікації особливий акцент припадає на питальні речення, що виконують функцію одного із засобів отримання необхідної інформації. Граматично вони оформлюються питальними частками чи, хіба, невже, питальними займенниками або прислівниками чий, що, як, куди, чому, які стоять на початку речення: Сиджу оце тут та міркую: хто займе кафедру нашої мови в університеті? Чого б Вам її не взяти? Хіба стрінуться які перешкоди?.. Хіба Ол.Барвінський або Вахнянин? (П.Грабовський). Предикативний член виражається переважно формою дійсного способу дієслова, рідше – умовним способом, аналітичною формою наказового способу, інфінітивом. Питальним структурам властива контактоутворююча роль, що сприяє продовженню комунікації, стимулює лист-відповідь. Функціональне призначення прямих питальних речень полягає у реалізації запитання, вони не містять якого-небудь підтексту, факультативних елементів. Оцінні питальні конструкції у проаналізованих епістолах поділяються на дві семантичні групи: речення з позитивною оцінкою (вживаються досить рідко): Хоч одержую 611 крб. на руки, хоч сварюсь з сильними миру (ти впізнаєш у цьому давнього Василя?), але я радий, бо я – атакуючий (В.Стус) та з негативною: Чи дістали Ви мого безглуздого листа, якого я послав до Вас під час хворобливого настрою?; А як ви гадаєте, що проповідують сучасні українці, коли плачуть у своїх псевдоісторичних творах про “віру батьків”? І чого стоїть такий націоналізм? (П.Грабовський). Крім прямих питань, котрі вимагають конкретних відповідей, застосовуються риторичні питання, позначені своєрідним змістом, метою та емоційно-експресивним забарвленням: Блискавками іноді пронизують мозок такі думки: чи побачу коли ще яблуню в цвіту? Чи стоятиму ще коли-небудь на могилі й дивитимусь на море пшеничне? (Остап Вишня); Скільки вже можна переживати розчарування? (з газет). Часто риторичні питальні речення служать засобом посилення емоційного враження про душевний стан автора і, як правило, надають епістолам експресивної сили.
Важливим компонентом побутового або художнього листа є емоційно-оцінні та окличні речення, які здатні безпосередньо впливати на процес сприймання і розуміння тексту інформаційним партнером, викликати емоційний ефект. Це, в свою чергу, проявляється в якісній характеристиці емоцій – позитивна/негативна, добре/погано та в їх модальних різновидах: радість, задоволення, вдячність, шана, горе, гнів, осуд, обурення, висміювання, відчай, зневажливе ставлення тощо: Мені вона так сподобалася, аж мурашки по тілу бігали (з газет) – задоволення; Боже, які тільки дурні вчать літераторів! (Григір Тютюнник) – зневажливе ставлення; Я так уже змучився без тебе (В.Винниченко) – відчай. Структура та змістове наповнення емоційно-оцінних та окличних конструкцій для відтворення експресії вимагають від автора задіювання одиниць майже всіх мовних рівнів, а саме: експресивів, фразеологізмів, емоційно-експресивних, експресивно-підсилювальних часток, вигуків, повторів тощо: Ой “первобытная”!.. Починаю третє літо на півночі. Охо-хо-хо! (Остап Вишня); Треба докласти всіх зусиль для того, щоб не впустити в дитячі невинні душі найменшої крихти зла, неправди, зневіри! (з газет); Ні, порівнювати наших з ними не можна. Ні, ні! Ні, ні! (Л.Мосендз). Для посилення емоційного ефекту змісту листів адресанти послуговуються і графічними засобами, зокрема розділовими знаками (знак оклику, три крапки, знак питання зі знаком оклику, кілька окличних знаків).
5 тип – маркери соціального статусу. Одними з факторів, що визначають структуру епістолярних текстів, є соціальне становище учасників комунікації, соціокультурологічні норми поведінки, ступінь знайомства та рівень формальності умов спілкування, місце і час мовленнєвого процесу. Відповідно до цього розмежовують дві групи соціальних сфер, що вирізняються певними комунікативними схемами, тематикою спілкування, типами мовленнєвих дій, правилами поведінки. Це може бути формальний рівень комунікації, позначений обов’язковим дотриманням вимог, зумовлених ієрархією у стосунках, розбіжністю у віці, коротким терміном знайомства тощо, та неформальний рівень, або особистісний характер спілкування, під яким розуміється невимушене, неофіційне спілкування між добре знайомими людьми, що мають однакове соціальне становище, спільні інтереси, чи листування між родичами, близькими.
Кожному класові текстів властивий певний набір мовних одиниць та форм, що передає причиново-наслідкову залежність між комунікативною ситуацією й безпосередньо мовленнєвим актом, породженим цією ситуацією. Типовим засобом визначення соціального статусу комунікантів в епістолярному жанрі є займенники, за допомогою яких виражається службова їєрархія, ступінь знайомства, своєрідність стосунків, тобто формальний чи неформальний рівень спілкування. Так, офіційний тон, який переважає у ділових, наукових, частково в публіцистичних листах, репрезентують офіційно-шаноблива форма 2-ої особи множини особових займенників (Ви та його відмінкові форми – обов’язково з великої букви), присвійний займенник Ваш: Отже, на всякий випадок пишу до Вас, гадаючи, що Ви ще живі-здорові й нікуди не виїхали з Савинець (В.Самійленко); Мимохіть, однак, Ви побиваєте самого себе: Ваша повість доводить, що село держить людину у темноті та рабстві… (П.Грабовський). Використання цих займенників надає текстам епістол ввічливості і свідчить про поважливе ставлення автора до адресата. Показниками неформального рівня комунікації виступають особові займенники 1-ої і 2-ої особи однини та множини (я, ми, ти, ви та їх відмінкові форми), а також присвійні займенники (мій, твій, наш): Я знаю, голубко моя люба, що ти зо мною, що Мура зо мною, що Вячко зо мною, – і тому живу (Остап Вишня); Дітка моя ніжна, моя весна і літо степове, не надавай значення моїм настроям, – якось то буде (В.Винниченко). Стилістичні можливості цих займенників дозволяють адресантові відтворити віртуальний діалог з епістолярним партнером, дають уявлення про специфіку міжособистісних взаємин комунікантів. Ефект невимушеного спілкування між соціально спорідненими людьми спричинюють також просторіччя. У художніх листах присвійним та особовим займенникам притаманне особливе стилістичне навантаження, яке полягає в тому, що вони втрачають дейктичну функцію і набувають номінативної або ідентифікаційної.
Маркерами соціального статусу виступають професіоналізми, суспільно-політична лексика тощо, за допомогою яких пізнається сфера діяльності мовців або їх соціальне становище в певний період комунікації: Я також міг би висловитись, що не єсьм ані марксистом, ані народником, але се цілком нічого не пояснює: не про ліберію (за джерелом) ходить…; Посилаю Вам два знімки Вілюйської тюрми, де сидів Чернишевський. Праворуч від неї – будинок для сторожі, що вартувала. В сьому будинку я жив, як був на Вілюї (П.Грабовський); Іграшками нашої української долі я опинився, як втікач з України, в м. Тарнові. Все, що я мав при собі, все одвіз я до Кам’янця і лишив там большевикам (І.Огієнко); Прикрутило й мені: випадає женитись. Отак до біса (А.Свидницький).
6 тип – засоби ініціалізації. Ініціалізація, тобто змістовий початок епістоли, – це перше речення основного тексту, яке знаходиться у стилістично сильній позиції й виконує функцію організуючого елемента для всього листа. Змістове наповнення ініціальних конструкцій включає в себе інформацію про те, що стало приводом до написання, або відображає ідейне спрямування епістол (особливо цей засіб поширений у публіцистичному листуванні): Прочитала я 29 червня лист Тетяни Н. з Кіровоградщини про красу і вирішила відгукнутися (з газет); Як шанувальник та постійний передплатник “УМ” вирішив я поділитися з вами своїми спостереженнями за станом речей у нашій державі… (з газет); Надрукуйте мого листа, а якщо вважатимете за непотрібне, то хоч прочитайте. В ньому я вилив біль душі, який нагромадився за останні роки (з газет). Ініціальними вважаємо також структури, в яких висловлено домагання прихильності адресата, що сприяє більш успішному протіканню комунікації та досягненню результату. Прихильне ставлення до особи чи газети розкривається за допомогою лексики з емоційно-оцінним значенням (звичайно, позитивним), особових, зворотного та присвійних займенників; іноді вживаються формули мовного етикету: Чесно і відверто я можу сказати, що “УМ” – моя улюблена газета. Я була її палким прихильником із самого дня її заснування і лишатимусь ним завжди (з газет); Чи пробачите Ви мені, чи зглянеться Ваше серце надо мною? Я мало маю на те надії, бо не знаю, чи змогла б сама пробачити іншому за таке, в якому сама почуваюся до вини проти Вас… Та все ж вислухайте мої оправдання, може, тоді хоч трохи вибачите мені (Леся Українка). До своєрідних форм ініціалізації в художніх та публіцистичних епістолярних текстах належать епіграфи, які увиразнюють замисел, дають оцінку повідомлюваному, створюють певний настрій.
7 тип – засоби завершення епістолярного тексту. Типовим елементом завершення листів є прощальні формули. Це, як правило, традиційні одиниці українського мовного етикету, до складу яких входять вислови прихильності, подяки, побажання, вітання. Їх семантичне наповнення залежить від характеру взаємин між автором й адресатом та функціональної спрямованості епістолярного тексту: З пошаною й сердечним привітом М.Рильський; Будь спокійна і здорова, моя єдина. Міцно-міцно пригортаюсь до тебе і цілую так, як ти “не любиш” (В.Винниченко). Зрідка в епістолах зустрічаються фрази, що попереджають про закінчення листа (такі вкраплення особливо властиві посланням Лесі Українки: Тепер – годі. Бувай здоров! До побачення!). Серед засобів завершення епістол виокремлюються конструкції, які містять прохання або вимогу щодо продовження комунікації, мається на увазі епістолярної. Водночас ці структури є контактоутворюючими і широко використовуються в листах усіх видів, крім публіцистичних: Відпишіть мені зараз по одержанні сього листу (за джерелом) (П.Грабовський); Жду відпису, як дитя великодня, і зостаюсь чистоприхильний до огульного діла (А.Свидницький); Висилаю тобі один свій вірш. Буду радий, коли ти відповіси тим же! (В.Стус). Досліджений текстовий матеріал засвідчив, що на мовному рівні формули прощання реалізуються дієсловами дійсного й наказового способів, прислівниками, емоційно забарвленою лексикою, власними назвами.
Прощальні вислови ділових та публіцистичних листів відповідають специфіці названої епістолярної комунікації й вирізняються деякими особливостями у кінцівці листа, а саме: подають повну вказівку прізвища, імені, імені по батькові, назву посади, наукового звання, іноді – зворотну адресу.
До засобів завершення листів зараховуються також дописи, що в багатьох текстах мають специфічне позначення P.S. Цей факультативний структурний компонент епістоли зазвичай є невеликим за обсягом і включає додаткову інформацію, забуте повідомлення, прохання, пораду, запитання тощо.
8 тип – стандартизовані формули звертання, привітання. Cтандартизовані формули звертання, привітання – це дискурсивні одиниці, які в листі мають чітко окреслену сталу позицію – над текстом, графічно позначаються абзацним відступом і виражаються іменником у кличному або називному відмінку та прикметником, що містить ознаки поваги, пошани тощо, й виконують апелятивну, фатичну та експресивну функції: Шановний пане редакторе (з газет); Любий Миша (Леся Українка). Іноді звертання доповнюються присвійним займенником мій (моя, мої): Дорога моя Вірунечко (М.Коцюбинський); Дорога дитинко моя (Р.Ліфшиць); Любі мої мама і папа (Леся Українка).
Вибір вітальних висловлень зумовлюється мовленнєвою компетенцією авторів листів, знанням мовних законів і сукупністю екстралінгвальних факторів, етичною та естетичною свідомістю комунікантів тощо. Так, привітанням у побутових епістолах властивий дружній, фамільярний чи шанобливий тон, іноді зустрічаються експресивні звертання, побудовані у вигляді художніх образних словосполук, насичених народнопоетичними епітетами: Дорога моя, люба товаришко (Леся Українка); Дорога моя, люба моя, сонце ти моє єдине (Остап Вишня); Брате Василю, соколе мій ясний (А.Свидницький). До того ж особливістю побутових епістолярних текстів є фіксація прізвиськ: Кумколіно (Григір Тютюнник); хтосічок (Леся Українка). Формули звертань і привітань у публіцистичних листах підпорядковані стандартам їх структурування і складаються з узвичаєних елементів початку епістол: Дорога редколегія газети “Сільські вісті” (з газет); Добрий день, шановна редакціє (з газет); Шановні друзі, дорогі брати і сестри… (Л.Кравчук). Проте у публіцистиці ці дискурсивні одиниці мають свою специфіку: формально вони конкретні, але насправді адресат мовлення сприймається узагальнено. Іноді жанрова своєрідність цього різновиду листування передбачає відсутність звертання взагалі.
У ділових листах у функції звертань виступають офіційно марковані структури: Високоповажний добродію (М.Коцюбинський); іноді замість привітання подається адресація зі вказівкою назви посади отримувача чи установи: До комісара народної освіти; До голови Ради Народних Комісарів УСРР (листи УАН). Ділові епістоли між соціально спорідненими комунікантами позначені стилістично нейтральними або дружніми початковими формами: Дорогий Миколо Костевичу (М.Хвильовий); Шановний друже (Леся Українка). Науковим листам притаманні шанобливі конструкції привітання й звертання, що створюють офіційну, поважну атмосферу у стосунках між автором та адресатом (вельмишановний, високоповажний). Автори художніх епістол послуговуються, як правило, усталеними одиницями мовного етикету, ускладненими різного типу означеннями, які репрезентують характер стосунків між людьми: дорогий, рідний, любий, коханий, вельмишановний, високоповажний тощо: Моя єдина! Найдорожча й найлюбіша моя!; Дорогі мої, любі мої, милі мої! Варюша моя! Мура любенька! (Остап Вишня); Дорогий брате (П.Грабовський).
9 тип – стандартизовані формули побажання, поздоровлення, віншування, вибачення, вдячності, запрошення. Практично всі проаналізовані листи насичені формулами мовного етикету, серед яких найчастіше вживаються вибачення, подяка, віншування. Їх вербальними засобами вираження є традиційні для українського етикету вислови: Вибачте тільки, будьте ласкаві, що я Вас турбую цим (А.Тесленко); Дуже-дуже дякую Вам за відповідь та ще з такою доброю звісткою, аж мені світ миліший став (Леся Українка). Іноді трапляються поетичні індивідуально-авторські структури, у яких містяться щирі побажання здоров’я, щастя, кращої долі, передається прагнення автора побачитись з адресатом: …нехай від вас одмахують крильцями божі янголи усяку напасть; нехай ваша доля насипа ваші комори борошном і кишені золотом; нехай ваша жінка і діточки цвітуть, як маківочки: сього щиро бажа вас дуже кохаючий Є.Гребінка (Є.Гребінка); Тим часом бажаю Вам дальшого успіху й повної самовіддачі в українській критиці (Б.Антоненко-Давидович); А приїдеш? Чи ні? Я ж виглядаю, виходжу на Печору й виглядаю! (Остап Вишня). Виділяються також такі формули мовного етикету, як компліменти на адресу співрозмовника, визнання чи захоплення його діяльністю. Доречно зауважити, що для досліджених публіцистичних листів подібні структури не характерні.
На мовному рівні стандартизовані формули побажань, поздоровлень, вибачення, вдячності викладені в епістолах за допомогою дієслів типу бажаю, вибачте, простіть, дякую тощо, експресивів (світлих надій, сердечно, подяки слів гарячої), порівнянь (цвітуть, як маківочки), прислів’їв (будь здоров, як вода, багатий, як земля) тощо.
Отже, саме застосування описаних дискурсивних одиниць дозволяє створити такий епістолярний текст, який відповідав би правилам написання листів і сприяв успішній та оптимально ефективній комунікації.
Результати проведеного аналізу дали змогу зробити узагальнюючі висновки:
1. Під дискурсом розуміється складне комунікативне ціле, що виконує комунікативну функцію; є прагматично спрямованим; містить соціальний контекст, тобто дає уявлення про учасників комунікації; виступає у вигляді зв’язного тексту; може мати факультативні паралінгвістичні елементи.
2. Дискурсивна одиниця розглядається нами як будь-яка мовна або текстова одиниця, що набуває комунікативно-прагматичного значення у соціально параметризованій ситуації спілкування.
3. У комунікативно-прагматичному плані дискурс включає такі компоненти: дискурсивно-аналітичні, комунікативно-ситуаційні; комунікативно-мотиваційні; мовно-компетенційні; фонові (соціальні, індивідуальні, колективні тощо знання). Українське листування регулюють відповідні комунікативно-прагматичні категорії, а саме: інтенціональність, інформативність, директивність, соціальна маркованість, формальний чи неформальний рівень спілкування тощо.
4. У центрі уваги функціонально-стилістичної характеристики дискурсу – з’ясування функціонально-стилістичних значень мовних одиниць в аспекті їх потенційних можливостей та способів і сфер їх реалізації в мовленні. Функціонально-стильовий аспект епістолярію базується на таких мовних засобах, як лексичні одиниці; форма наказового способу дієслова; дейктичні знаки; звертання; вставні та вставлені й відокремлені конструкції; однорідні члени речення тощо.
5. Епістолярне мовлення визначається як міжстильовий жанр, що передбачає змішування стилістично розрізнених елементів, організованих за певними структурно-композиційними моделями. Оскільки мовленнєвий жанр є явищем структурно-композиційним, то і листуванню властивий набір специфічних мовних та мовленнєвих засобів і стандартизованих етикетних висловлень, у яких відбився процес становлення й розвитку усного мовлення, публіцистичного та офіційно-ділового стилю, частково наукового і художнього.
6. Специфіка епістолярного жанру полягає в тому, що основними чинниками, які зумовлюють породження і будову епістолярних текстів, виступають структурний, комунікативний та змістово-тематичний.
7. Жанрологія епістолярію представлена приватними побутовими, публіцистичними, діловими, науковими, художніми листами. Відношення між відповідними функціональними стилями та епістолярним жанром носять відносно стабільний ієрархічний родо-видовий характер.
8. За функціональними і структурними особливостями дискурсивні одиниці поділяються на загальнотекстові та специфічні. Серед загальнотекстових дискурсивних одиниць виокремлюються директивні конструкції, наративні моделі, питальні та окличні речення, засоби вираження емоційного стану та маркери соціального статусу. До специфічних дискурсивних одиниць належать засоби ініціалізації та завершення епістолярного тексту, стандартизовані формули звертання, привітання, а також усталені форми побажання, поздоровлення, віншування, вибачення, вдячності, запрошення.
|
