КАТЕГОРІЯ ОЦІНКИ ТА ЗАСОБИ ЇЇ ВИРАЖЕННЯ В ПУБЛІЦИСТИЧНИХ ТА ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕКСТАХ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, теоретико-методологічні засади дослідження, вказано на зв’язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами, сформульовано мету й завдання дисертації, з’ясовано об’єкт і предмет дослідження, його джерельну базу, визначено наукову новизну, теоретичне й практичне значення роботи, особистий внесок здобувача, подано інформацію про апробацію та публікацію результатів дослідження.

У першому розділі „Оцінка як логіко-філософська та мовна категорія” аналізується поняття „оцінка” в логіко-філософському й лінгвістичному аспектах.

У підрозділі 1.1. „Категорія оцінки в логіко-філософському аспекті” йдеться про складну й багатогранну природу оцінки, її логіко-філософське підґрунтя, зв’язок з пізнавальною діяльністю людини.

Оцінка як логіко-філософська категорія – це судження, в основі якого лежить позитивне чи негативне ставлення суб’єкта до оцінюваного об’єкта на основі його порівняння з обраним еталоном. Оцінне ставлення до реальної дійсності є унікальною антропоцентричною формою світосприйняття, що зумовлено особливостями фізичного й психічного складу людини, раціональним, творчим характером її мислення. Оцінка тісно пов’язана з пізнанням: відображаючи предмети та явища об’єктивної дійсності, ми водночас пізнаємо навколишній світ та оцінюємо його з певних позицій, з точки зору тих чи інших потреб, прагнень, цілей. Сфера оцінок ґрунтується на опозиції хороший / поганий, де хороший – той, який відповідає ідеалізованій моделі макро- та мікросвіту й усвідомлюється як мета існування людини та її діяльності, поганий – той, який не відповідає цій моделі.

Логічною основою оцінки є порівняння результатів людської діяльності з соціально-психологічними категоріями кваліфікативної сфери пізнавальної діяльності людини й винесення судження про цінність даного об’єкта. Існування цінності є необхідною умовою здійснення оцінки. Цінність і оцінка являють собою два полюси в системі об’єктно-суб’єктних відношень: цінність характеризує об’єкт у його стосунках до суб’єкта, а оцінка – ставлення суб’єкта до об’єкта.

У підрозділі 1.2. „Мовні аспекти категорії оцінки” розглядається категорія оцінки в ракурсі лінгвостилістичних теорій, з’ясовується роль та місце оцінки в семантиці слова, визначається структура оцінки.

Питання про визначення оцінки як лінгвістичної категорії залишається суперечливим. Труднощі у визначенні цієї категорії полягають у тому, що це явище є різноаспектним і багатоплановим, пов’язаним з різними галузями науки: оцінку трактують як логіко-семантичну (Н.Авганова, А.Зубов, Т.Круглікова, О.Трунова, В.Федосєєв), лінгвогносеологічну (Т.Вендіна, М.Ляпон), мовностилістичну (О.Островська), семантико-прагматичну (Л.Аніпкіна, Н.Арутюнова, О.Вольф, Т.Космеда, І.Рахманова, В.Санніков, О.Федотова), функціональну (Г.Золотова, М.Кожина, Т.Маркелова, Н.Шведова) категорії. У реферованій дисертаційній роботі оцінка розглядається як функціонально-семантична категорія, що спирається у своїй семантиці на аксіологічну константу, являє собою сукупність різнорівневих мовних одиниць з оцінним значенням, які виражають позитивне чи негативне ставлення мовця до змісту мовлення, реалізуючи силу впливу, спрямовану на досягнення комунікативно-прагматичного завдання.

Оцінка є складовою частиною семантичної структури слова як одиниці мови, що вказує на певну цінність предметів та явищ з погляду відповідності / невідповідності вимогам, інтересам, смакам, уподобанням мовця. Неоднорідність оцінного компонента зумовлює його різну взаємодію з іншими компонентами в семантичній структурі мовного знака. Оцінний компонент може бути виділений як у денотативній, так і в конотативній частині семантики. Це зумовлено існуванням інтелектуально-логічної (раціональної) та емоційної оцінок. Інтелектуально-логічна оцінка пов’язується з понятійним ядром, із предметно-логічною частиною лексичної семантики слова і входить, таким чином, у денотативний аспект значення. Емоційна оцінка відбиває емоційне ставлення суб’єкта до об’єкта, і, відповідно, міститься в конотативному аспекті значення. Оцінний компонент не виступає постійним для певної мовної одиниці. Він проявляється на конкретному історичному етапі розвитку мови і, залежно від контекстуальної реалізації значення слова, зазнає змін відповідно до рівня матеріальної та духовної культури суспільства та кожного індивіда зокрема.

У реферованій дисертації порушується питання класифікації оцінок й оцінних значень. Залежно від критерію, що береться за основу, розрізняють такі оцінки: 1) позитивна / негативна / нейтральна; 2) абсолютна / порівняльна; 3) суб’єктивна / об’єктивна; 4) інтелектуально-логічна / емоційна / емоційно-інтелектуальна; 5) сенсорна / сублімована / раціоналістична; 6) оцінка, зумовлена конкретними поняттями / оцінка, зумовлена абстрактними поняттями. Виступаючи одним із прагматичних компонентів семантики слова, оцінне значення є носієм когнітивної інформації (логічні судження суб’єкта про цінність об’єкта) та емоційного навантаження (емоційне ставлення суб’єкта мовлення до об’єкта оцінювання), що зумовлює виділення його різних типів – загальнооцінного і частковооцінного.

Мовна оцінка характеризується особливою структурою – модальною рамкою, яка нашаровується на висловлювання і не збігається ні з його логіко‑семантичною, ні з синтаксичною побудовою, – головними елементами якої є суб’єкт (соціум, частина соціуму, індивід), об’єкт оцінки (особа, предмет чи явище об’єктивної дійсності), оцінний предикат (власне оцінка), другорядними – підґрунтя оцінки (критерій, еквівалент, мотив оцінки), оцінна шкала (градуйоване порівняння зі стандартом), оцінний стереотип (еталон, зразок норми). Складна багатокомпонентна структура оцінки має засадничий характер, бо від неї безпосередньо залежить потенціал засобів реалізації оцінного значення.

Другий розділ „Функціонально-семантичне поле оцінки в сучасній українській мові” присвячений характеристиці ядерних та периферійних компонентів поля оцінки.

У підрозділі 2.1. „Функціонально-семантичне поле як поліцентрична структура” проаналізовано погляди науковців на сутність ФСП як такого та подано загальну характеристику ФСП оцінки в сучасній українській мові.

Функціональний підхід є найрезультативнішим під час аналізу категорії оцінки, тому що орієнтований на вивчення й опис закономірностей функціонування мовних одиниць з оцінною семантикою у взаємодії з елементами різних мовних рівнів і передбачає можливість аналізу в напрямі від форми до значення й у напрямі від значення до форми. У функціональній парадигмі мова розглядається як інструмент соціального взаємозв’язку між людьми, що використовується як засіб встановлення комунікативних відношень між мовцями.

Діапазон трактувань поняття „поля” в мовознавстві досить широкий (О.Бондарко, Л.Іванова, І.Стернін, Г.Щур та ін.). В основу дослідження покладено вчення О.Бондарка, яке базується на понятті ФСП. Поле оцінки в сучасній українській мові ґрунтується на ієрархічній організації різнорівневих засобів (лексичних, фразеологічних, словотворчих, морфологічних, синтаксичних), об’єднаних оцінною функцією. У структурі ФСП оцінки сучасної української мови можна виділити такі концепти: схвалення / несхвалення, симпатію / антипатію, згоду / незгоду, похвалу / осуд, подяку, бажання, зацікавлення, докір, заборону, звинувачення, загрозу, критику та ін.

ФСП оцінки належить до групи полів компактної поліцентричної структури, що складається з декількох яскраво виражених центрів (ядер), одиниці яких є більш спеціалізованими для вираження семантики оцінки, та периферії, елементи якої виконують другорядні функції, є менш спеціалізованими для вираження семантики оцінки, нерегулярно функціонують у мовленні. Основою для вирізнення центральних і периферійних компонентів ФСП є принцип передачі домінантного семантичного значення мовної одиниці. Домінантою ФСП оцінки виступають слова „хороший” / „поганий”, у семантичний структурі яких відображається весь спектр значень, пов’язаний з оцінкою навколишньої дійсності. Лексеми „хороший” / „поганий” виражають загальне інваріантне значення, притаманне всім одиницям аналізованого поля – відповідність / невідповідність оцінюваних предметів та явищ навколишньої дійсності певним стандартам, нормам, які до них висуваються.

Підрозділ 2.2. „Ядро функціонально-семантичного поля” містить відомості про склад центральної частини ФСП оцінки, семантику його компонентів.

Ядро ФСП оцінки складається з власне ядра та навколоядерного простору, об’єднаних семантичною домінантою хороший / поганий. До власне ядра поля оцінки належать одиниці з оцінним емоційно-експресивним забарвленням, серед яких центральне місце займаюють оцінно марковані лексеми – слова з іронічним (борзописець, великорозумник), зневажливим (кровопивець, базікання, патякати), фамільярним (курдупель, пришелепкуватий, верзти) відтінками, розмовні (роззява, загиджений, варнякати) та лайливі (мурмило, йолоп, падлюка) слова.

Оцінно марковані лексеми, що утворюють ядро ФСП оцінки, позначають: назви осіб: дурень (розм.), базікало (зневажл.), великорозумник (ірон.), дилда (фам.); дії і процесуальні стани людини: верзти (фам.), патякати (зневажл.), жерти (вульг.), лупцювати (розм.); неопредмечені риси і ознаки людини (зрідка тварини, предмета, явища): ідіотський (розм.), паскудний (розм.), пришелепкуватий (фам.); опредмечені дії людини: базікання (зневажл.), верзякання (вульг.), реготня (розм.) та ін. Значна частина цих найменувань – похідні слова, що здатні виражати первинну (головань, губань, чубар) чи вторинну (брехуняра, проклятущий, сьорбнути) оцінність.

Оцінні марковані лексеми можуть вступати в парадигматичні відношення, які виявляють себе в: 1) синонімічних рядах: базікало, белькотун, говорун, патякало, пустодзвін, пустомеля; базікати, бевкати, белькотати, варнякати, верзти, патякати, подейкувати, просторікувати, теревенити та ін.; 2) антонімічних рядах: говорун – мовчазник; тихоня – зірвиголова. Аналізовані одиниці можуть утворювати варіантні ряди: голоштан – голоштанець – голоштанник – голоштанько; хитрик – хитрун – хитрець та ін.

До власне ядра ФСП оцінки входять оцінні фразеологізми з високим ступенем інтенсифікації оцінного компонента значення. Вони співвідносяться за семантичними і граматичними значеннями з лексико-граматичними класами слів з оцінною семантикою і виражають позитивне чи негативне ставлення мовця до предметів та явищ об’єктивного світу. Наприклад: щасливець – родився під щасливою зіркою; пестунчик долі; народився в сорочці та ін.; ледар – годяще на віник та смітник; такий побожний, що другий день святкує; ні грач, ні помагач; ні швець, ні мнець, ні чорт зна що та ін.; розумний – з головою; має голову на плечах; світла голова та ін.; дурний – дурному брат; на голову шкандибає; на розум небагатий та ін.; ганьбити – обливати брудом; укривати ганьбою; затоптати в багнюку та ін.; збожеволіти – з глузду з’їхати; стратитися розуму; звихнутися розумом та ін.; як-небудь – п’яте через десяте; тяп-ляп; аби з рук та ін.; щиро – від щирого серця; з відкритою душею; з відкритим серцем та ін.

Навколоядерний простір поля оцінки утворюють слова, які у своїй семантиці містять раціональну оцінку, що визначається на основі об’єктивно притаманних денотату властивостей, виступаючи належністю конвенціонально закріпленої семантики слова. Слова раціональної оцінки утворюють такі семантичні групи: назви осіб (красень, геній, вбивця, лицемір); моральні поняття (добро, зло, правда, неправда); опредмечені стани (багатство, злиденність, небезпека, порядок); опредмечені дії людини (вибрик, вихватка, метушня, розкачка); побутові предмети, речі (барахло, ганчір’я, мотлох, причандалля); процеси (відродження, деградація, прогрес, регрес); здобутки культури та мистецтва (плагіат, шедевр); слова суспільно-політичної лексики (геноцид, депортація, дискримінація, корупція, тероризм); особливості інтелекту людини (бездарний, мудрий, нерозумний, талановитий); моральні якості людини (вихований, відважний, грубий, лінивий); зовнішність, стан здоров’я, конституцію людського тіла (вродливий, миловидний, непривабливий, потворний); матеріальний достаток людини (багатий, заможний, небагатий, убогий); загальне визнання, популярність істоти (неістоти) серед інших (авторитетний, відомий, знатний, почесний); корисність / шкідливість реалій об’єктивного світу (корисний, практичний, непотрібний, шкідливий); ознаки, що пов’язані із запахом (ароматний, запашний, пахучий, смердючий). Незначну частину лексем, що містять раціональну оцінку, становлять слова на позначення неопредмечених дій і процесуальних станів людини (грабувати, ґвалтувати, зраджувати, мародерствувати) та слова, що позначають ознаки дій (безстрашно, красиво, незграбно, цинічно). Лексеми, що належать до однієї семантичної підгрупи, можуть вступати в синонімічні (багатир, багатій, багач) й антонімічні (ароматний – смердючий; неакуратний – акуратний) зв’язки.

У підрозділі 2.3. „Периферійні компоненти функціонально-семантичного поля оцінки” з’ясовується кількість складових, що характеризуються вторинним виявом оцінної семантики.

Периферію ФСП оцінки утворюють одиниці лексичного, словотвірного, морфологічного та синтаксичного рівнів. Ця зона поля включає ближню й далеку периферію. Елементи ближньої периферії є більш спеціалізованими для вираження семантики оцінки. Для них контекст суттєвої ролі не відіграє, ці одиниці зберігають оцінність поза мовним оточенням. Компоненти далекої периферії ФСП оцінки є менш спеціалізованими для вираження семантики оцінки і виявляють свою оцінність лише в контексті. Ближня периферія має вихід у словотвірний ярус, спираючись на систему спеціальних суфіксів та префіксів. Цю зону заповнюють лексеми, утворені за допомогою суфіксів суб’єктивної оцінки: а) суфіксів демінутивності (зменшеності) -ок, -ик, -к(о), -к(а), -ц(е) (дубок, котик, яблучко, хмарка, озерце); б) суфіксів демінутивності-мейоративності (одночасно реалізують кількісне значення об’єктивної зменшеності  та  позитивнооцінне значення)  -очк(а),  -ечк(а),  -ичк(а),  -ячк(о),  -ечк(о),  -инк(а),  -ичок,  -ечок,  -очок, -иночк(а), -ець, ‑иц(я), -чик, -ен(я); -атк(о) (голівочка, донечка, травичка, пір’ячко та ін);  в) суфіксів пестливості -еньк(а), -еньк(о), -оньк(а), -оньк(о), -усь, -ус(я), -унь, -ун(я) (серденько, соколонько, дідусь, мамуня та ін.).

Ближню периферію ФСП оцінки формують слова, утворені за допомогою префіксів архі- (архісерйозний, архішахрай), супер- (супергерой, супермодний), а-(аморальний, алогічний), не- (неприємний, нехороший), анти- (антигуманізм, антидемократичний), дис- (дисгармонія, дискомфорт), лже- (лжепатріотичний, лженауковий), псевдо- (псевдогероїчний, псевдогероїчний), квазі- (квазіспеціаліст, квазінауковець), пре- (прегарний, пречудово). Оцінні префікси є виразниками переважно синкретичної (позитивної і негативної) суб’єктивної оцінки, яку можна встановити лише в контексті.

Далеку периферію ФСП оцінки утворюють мовні одиниці, у яких оцінне значення є неосновним і виявляється лише у певних валентних умовах. З-поміж них визначаються слова, утворені лексико-семантичним способом словотворення. Зміна семантики твірного слова відбувається шляхом її переосмислення, в основі якого лежить метафоричне (зірка – „видатна людина”, казан – „голова людини”, свинюшник – „брудне, неохайне приміщення”, темний – „відсталий, некультурний, неписьменний”, гавкати – „говорити”) чи метонімічне (геркулес – „людина величезної фізичної сили та атлетичної будови тіла”, донжуан – „спокусник, ловелас”, пелех – „людина з довгим, густим, скуйовдженим волоссям”, талант – „людина з видатними природними здібностями”) перенесення назви з одного явища чи поняття на інше.

Периферійним засобом вираження оцінного значення є різні функціональні групи часток. Ці одиниці здатні реалізувати всю гаму емоційно-оцінних та суб’єктивних модальних значень з високим ступенем експресії – схвалення, несхвалення, обурення, злості, іронії, незадоволення, погрози, розгубленості, сумніву, недовір’я тощо. У формуванні оцінного значення беруть участь такі частки: 1) окличні (що за, що то за, що там за, що ж то за ще, от, ну й, іще, ще й, іще й та ін.): Що за нахаба! (І.Нечуй-Левицький); Що за краса! Леле! Що за платтячко! Ніби в королев! (Д.Павличко); 2) питальні (чи, хіба, невже та ін.): Хіба ж так поводяться з подарунками? (В.Підмогильний); Невже оцього хаосу ніхто не бачить?” (А.Німенко); 3) спонукальні (бодай, щоб, аби, коли б, ну, хай (нехай): Щоб вам очі повивертало, розбишаки ви горлові! (І.Микитенко) Ну, здихай, враг тебе бери! (М.Коцюбинський). Спостереження показало, що більшість часток бере участь в оформленні речень з негативною семантикою, виражаючи оцінну реакцію незадоволення, обурення, осуду, недовіри, несхвалення.

Далеку периферію ФСП оцінки утворюють займенниково-прислівникові слова який (яка, яке), такий (така, таке), як, скільки, що оформлюють окличні речення з оцінною семантикою. Вони знаходяться в препозиції щодо слова, яке називає емоцію: Яка ганьба! Який пекучий сором за своїх! (Ірина Вільде); А як прегарно! (О.Кобилянська).

До далекої периферії поля оцінки належать різні групи вигуків, за допомогою яких реалізується емотивна функція мови. Емоційні вигуки можуть передавати такі емоційно-оцінні значення, як радість, захоплення, схвалення, заохочення, похвалу, подив, сум, горе, жах, страх, відчай, біль, співчуття, переляк, вагання, нерішучість, безнадію, осуд, обурення, презирство, гнів, іронію, невдоволення, докір, застереження, тривогу, загрозу тощо (браво! слава! хвала! ура! гурра! слава Богові! кат їх бери! пхе! пху! тьфу! тьху! тю! фе! фі! фу! хай йому грець! хай йому цур! цур! чорт його бери! чорта з два! та ін.): – За впіймання злочинців висока нагорода. – Браво! (І.Костецький); Обоє такі… розмазливі! Біс їх бери! Не хочу й згадувати про них! (І.Франко).

Далека периферія ФСП оцінки представлена й елементами інфраструктури, які можуть показувати певне суб’єктивне ставлення мовця до висловлених ним думок, до адресата мовлення: 1) вставні одиниці (на щастя, на радість, на велике задоволення, на жаль, на сором, на смуток, на лихо, як на біду, як на гріх, як на зло, як на нещастя та ін.): На щастя, бій був короткий (А.Німенко); На жаль, тут не було ніяких сумнівів: донька не повернеться (Ю.Яновський); 2) вставлені конструкції: Інший найширше вживаний аргумент – той, що в Україні більшість населення вже російськомовна (скільки наполегливості немало хто виявляє, аби це довести!), а тому, роблять умовивід з такого засновку, не рахуватися з цією реалією нашого часу неможливо (А.Погрібний); 3) звертання: Милий, невже я тебе не побачу? (А.Німенко); Не товпися, свинота! (А.Тесленко).

Третій розділ „Функціонування засобів оцінки в публіцистичних та інформаційних текстах” присвячено класифікації й науковому опису засобів вираження оцінки в текстах публіцистичного та інформаційного стилів.

У підрозділі 3.1. „Загальні мовностилістичні й комунікативно-прагматичні риси публіцистичного та інформаційного мовлення” показано відмінність публіцистичного та інформаційного стилів, описано їх характерні риси та місце у функціональній системі мови.

Публіцистичний та інформаційний різновиди мовлення – це окремі стилі, яким притаманні специфічні мовностилістичні й комунікативно-прагматичні особливості. Публіцистичний стиль функціонує в сфері суспільно-політичної діяльності і спрямований на розв’язання суспільно-політичних питань, модифікацію свідомості адресата, формування громадської думки. Цей різновид мовлення виконує оцінну, волюнтативну, комунікативно-когнітивну, прагматичну функції. Інформаційний стиль функціонує в сфері масової комунікації і спрямований на ознайомлення з актуальними, суспільно важливими подіями. Провідною функцією цього стилю є інформативна.

Як публіцистичний, так і інформаційний тексти виступають складним цілісним комунікативним утворенням у сфері засобів масової інформації, у якому семантичні, синтаксичні та прагматичні параметри тісно пов’язані між собою. Досліджувані тексти мають власні принципи відбору й використання мовних засобів, зокрема тих, що покликані виконувати оцінну функцію. Активне функціонування оцінних засобів зумовлене різними факторами, зокрема, якщо для публіцистичного стилю провідним фактором є вияв власної позиції, то для інформаційного – це колективна суспільна позиція.

Публіцистичний та інформаційний тексти несуть інформацію різних типів, вони різняться за прагматичним призначенням. Інформацію, яка міститься в цих текстах, можна розподілити на змістовно-фактуальну та змістовно-концептуальну. Змістовно-фактуальній інформації властиві мовні засоби неоцінного характеру. Змістовно-концептуальна інформація передається оцінними засобами. Така інформація має на меті повідомити читачеві (слухачеві) індивідуально-авторське розуміння відношень між явищами, дати їм оцінку. Вона має інше прагматичне спрямування: впливати та переконувати. У публіцистичних та інформаційних текстах співвідношення змістовно-фактуальної та змістовно-концептуальної інформації різне: у текстах публіцистичного стилю переважає змістовно-концептуальне начало, в інформаційних текстах – змістовно-фактуальне.

У підрозділі 3.2. „Лексичні засоби вираження оцінки” систематизовано лексичні засоби вираження категорії оцінки в публіцистичних та інформаційних текстах.

Реалізація оцінки на лексичному рівні знаходить свій вияв у 1) стилістичних засобах та 2) зображальних засобах. Розмежування стилістично забарвлених мовних одиниць на стилістичні та зображальні засоби здійснюємо з огляду на їх онтологію. Якщо одні вже існують у мовній системі і мовці лише відтворюють їх у мовленні як готові засоби (стилістичні марковані елементи мови), то інші треба створити, застосувавши відповідні прийоми побудови (тропи).

Функціонування стилістично знижених елементів (розмовні, просторічні, лайливі слова, жаргонізми) тісно пов’язане з жанрами досліджуваних стилів: в одних вони функціонують досить часто, іншим – вони не властиві. Широко функціонує стилістично знижена лексика в нарисах, памфлетах, фейлетонах, коментарях, інтерв’ю. Не характерні ці одиниці для науково-публіцистичних праць, звернень, міжнародних оглядів (публіцистичний стиль), звітів, заміток, хронік, аналітичної інформації (інформаційний стиль). Стилістично знижена лексика використовується з метою вразити співбесідників яскравістю висловлення, прагнення показати свою зневагу до предмета розмови: 1) розмовні слова: Мабуть, саме тому маємо те, що маємо: розбрат, нетерпимість, хулу, брехню, крадійство, корупцію, бедлам всуціль аж до найвищих ешелонів влади (Київ. – 2001. – №7-8. – С. 3); Ціна цьому нехлюйству – це сотні загублених людських життів, сотні покалічених людських доль (Факти. Підсумки дня. – 2.12.2003); 2) просторіччя: Куди мені, сірому, рипатися (Літературне Придніпров’я. – 2003. – №1 – С .3); Зараз мене всі паскудять і гудять (Саме той. – 12.05.2002); 3) жаргонізми: Під час шмону у кабінеті помічника було знайдено цікаві посвідчення на ім’я Ю.М.Медведенка: буцімто він є суддею Соснівського районного суду Черкас (Україна молода. – 21.01.1999. – С. 3); Чи не все одно: стукав чи співпрацював, мав звання – не мав звання; він, як і більшість відомих представників легальної опозиції, входив до номенклатури радянського режиму (Проте. – 23.10.2003); 4) лайливі слова: Не знаю, як там за бугром, а в нас реклама розрахована на дебілів (Україна молода. – 28.01.1999. – С. 13); Телебачення для йолопів? (Нація і держава. – 9.03.2004. – №9. – С. 9).

Неологізми в текстах публіцистичного та інформаційного стилів, окрім номінативної функції, виконують і функцію стилістичну – передають іронію, сарказм, служать засобом гумористичного зображення дійсності, реалізуючи індивідуально-авторські задуми: Позавчорашній день відзначився справжнім „кріслотрусом” у кадрових верхах (Україна молода. – 26.01.1999. – С. 3); Нас позбавили власної духовності і, як психічно неповноцінним, показують по телебаченню „Повне маразмаду” (Нація і держава. – 2.12.2003. – №8. – С. 5).

З метою максимального впливу на свідомість адресата автори публіцистичних та інформаційних текстів звертаються до зображальних засобів мови (метафора, оксиморон, перифраза), що створюються при вживанні слів і виразів в образно-переносному смислі. Вторинні номінації надають суспільно-політичним та масово-інформаційним текстам образності, експресивності, емоційності, свіжості, оригінальності. Метафора є ефективним оцінним засобом, який функціонує з метою надати певної оцінки суспільним процесам та явищам. Яскраві метафоричні образи надають текстам публіцистичного стилю живості, своєрідності, роблять його цікавим для адресата, дозволяють якнайточніше передати думку, певні почуття, авторське бачення світу: Україну чекав дефолт, економічний інфаркт (Літературна Україна. – 5.02.2004. – С. 1); Отримавши конституційний пас від команди з Банкової, чи варто їй підігрувати? (Без цензури. – 11.04.2003. – С. 4). Інформаційний текст значною мірою обмежує вживання метафор: перевага віддається точності, дохідливості слова. Тому засобів метафоричного образу в інформаційному стилі значно менше, ніж у публіцистичному: Головним болем адміністрації став політичний нокаут Павла Лазаренка (Саме той. –21.01.2002); Життя народу погіршується, а парламентські ігри набирають все нових обертів (Проте. – 17.11.2003).

З метою образного осмислення суспільно-політичних процесів, дій і вчинків учасників цих процесів майстри слова використовують прийом оксиморону: Віруючий безбожник зарубав свою матір (Україна молода. – 7.12.1999. – С. 2); Народ сліпо обирає самолюбних альтруїстів, які тільки обіцяють зробити щасливим народ (Проте. – 13.10.2003).

Ефективним засобом конденсації думки та вираження безпосереднього ставлення публіциста до змісту висловлювання є перифраза. У досліджуваних текстах функціонують 1) загальномовні перифрази: Представники української влади забули, в якій державі вони живуть, а гарант Конституції (в якій записано, що українська – це державна мова) часто-густо розмовляє мовою чужої держави (Шлях перемоги. – 20-26.03.2003. – №13. – С. 13) (пор.: гарант Конституції ← Президент України Л.Кучма); 2) індивідуально-авторські перифрази: Не те, щоб голопупа поп-принцеса була не сексапільною, просто якось важко уявити дівчину, котра постійно позиціонує себе як підлітка, у ролі секс-бомби для всіх континентів (Україна молода. – 16.11.2004. – №215. – С. 16) (пор.: голопупа поп-принцеса ← Брітні Спірз). Функціонування перифраз у досліджуваних текстах пов’язано з їх жанровими особливостями й комунікативно-прагматичними завданнями. Більш частотні перифрази в таких жанрах, як нарис, фейлетон, памфлет, аналітична інформація, коментар; у жанрах хроніки, передової статті, замітки частотність використання перифраз низька, це здебільшого загальномовні описові звороти.

У підрозділі 3.3. „Словотворчі репрезентанти оцінного значення” описується типологія засобів вираження категорії оцінки на словотвірному рівні в публіцистичних та інформаційних текстах.

Значна частина лексем з оцінним компонентом у значенні, зафіксованих у публіцистичних та інформаційних текстах, формується завдяки використання словотворчих засобів. Оцінні утворення можуть бути як узуальні, так і оказіональні. Високою частотністю відзначаються узуальні утворення, що продукуються за допомогою суфіксів негативної оцінки (лобуряка, бандюга, страшидло): Варварами виявилися сім місцевих лобуряк (Україна молода. – 17.02.1999. – С. 7); …якби на нього (пасажира – І.О.) накинулись, то зарізав би бандюг, як свиней (Київ. – 2001. – №3-4. – С. 117). Невелику групу становлять мейоративно марковані лексеми, утворені за допомогою суфіксів зменшеності, пестливості, здрібнілості (дощик, щастячко, хорошенький, гарненько), які художньо-публіцистичним текстам надають особливої теплоти, задушевності, ліричності: Я позичив у Ульріха ручний візок і гарненько все те привіз (Дзвін. – 1995. – №6.  – С. 119); Люблю бродити тихими вуличками Києва, коли накрапає пахучий, мачкуватий дощик, коли квітує бузок… (Київ. – 2002. – №1-2. – С. 3). Менш частотними є слова, утворені за допомогою префіксації (псевдоінтелігентність, антинародний) та складання (держиморда, самодурство), які в текстах публіцистичного та інформаційного стилів служать засобом вираження негативної оцінки: Але не можна знімати відповідальності із усього народу, бо хто ж, як не ми самі, посадили собі на шию оцю антинародну владу (Нація і держава. – 2.12.2003. – №8. – С. 5); Пригадуєте, як він обзивав російськими держимордами тих великоросів, які не слухались його в національному питанні „на окраїнах”? (Дзвін. – 1995. – №4. – С. 90).

В індивідуальній мовній практиці сучасних майстрів слова активно функціонують лексеми, що виходять за межі традиційних словотвірних моделей українського словотвору. Серед способів оказіонального словотворення найширше представлена суфіксація (наплювізм, опоганення), менш продуктивними є префіксація (квазігерой, архізлодійський) та складання (крючкотвір, бракороб). Оказіональні утворення з властивою їм незвичністю, яскравістю, високою впливовою силою допомагають реалізації авторських комунікативних настанов – дати негативну оцінку суспільно-політичним процесам, діям і вчинкам їх учасників: За ним, хай там що, хочеш не хочеш, стоїть ігнорування, зверхність, нехтування, наплювізм (Київ. – 2001. – №9-10. – С. 113); Бо наші квазігерої коять багато того, чого можна було б не робити, не писати, не говорити (Дніпро. – 1998. – №3-4. – С. 5); Урядові „крючкотвори” гальмують цей рятівний для вітчизняної економіки процес (Україна молода. – 2.03.1999. – С. 4).

У підрозділі 3.4. „Репрезентація категорії оцінки на фразеологічному рівні” розглядаються фразеологічні засоби вираження оцінки та специфіка їх функціонування в публіцистичних та інформаційних текстах.

Фразеологізми в текстах публіцистичного та інформаційного стилів є ефективним засобом, який допомагає майстрам слова творити цілісні уявлення про дійсність шляхом образного узагальнення, впливати на адресата, спираючись на факти навколишньої дійсності, оцінювати предмети та явища. У досліджуваних текстах функціонують (1) фразеологізми без оцінного значення та (2) фразеологізми з оцінним значенням. Серед одиниць другого виду виділяємо: а) фразеологізми з раціональною оцінкою у значенні (скласти подяку; доводити до абсурду); б) фразеологізми з емоційною оцінкою у значенні (підкласти свиню; скакати в гречку).

У публіцистичному та інформаційному мовленні фразеологічні одиниці функціонують як у традиційній, так і в трансформованій формах. Аналіз мовних фактів показав, що в досліджуваних текстах переважають традиційні фразеологізми. Вони створюють додаткову динаміку в сприйнятті будь-якого факту, загострюють увагу, мають здатність посилювати чи послаблювати ступінь вияву ознаки або інтенсивність протікання дії. У публіцистичних текстах домінують фразеологізми оцінного характеру, яким притаманна висока експресивність та оцінність (пошитися в дурні; ляпати язиком): Олександр Ткаченко, відповідаючи на журналістські запитання, не обминув можливості підкласти свиню й Президентові Кучмі (Україна молода. – 4.02.1999. – С. 3); Поляпають язиками, і розповзаються по хатах, а почуття обов’язку в українців, на жаль, атрофоване майже (Літературна Україна. – 4.12.2001. – С. 3); в інформаційних – фразеологічні одиниці неоцінного характеру (на повен зріст; поставити крапку над і): І після того, як приватизація ФК „Динамо” (Київ), про яку весь час говорили зовсім не більшовики, здійснювалася – на повен зріст постали нові реалії нової реформаторської доби (Київ. – 2002. – №3. – С.158); Ялта мала розставити всі крапки над і (Факти. Підсумки дня – 29.01.2004) та фразеологізми, які містять оцінку в денотаті (подавати надії; завдати клопоту): Своєю діяльністю вони (партії – І.О.) завдають клопоту не тільки Верховній Раді, а й окремим людям (Саме той. – 24.04.2002); Ющенківці, на мій погляд, подають надії (Саме той. – 12.05.2002).

У текстах публіцистичного стилю образні фразеологізми є високоефективними засобами впливу на адресата з метою сформувати оцінне ставлення до зображуваних подій і явищ. Образні фразеологізми характеризуються різним ступенем інтенсифікації оцінного компонента значень: розмовно-побутові фразеологізми виконують яскраво виражену оцінну функцію (сидіти на шиї; напускати туману) та становлять домінанту фразеологічних засобів: ...більшість населення перетворили в рабів, яких не було ніде по світу, а купка багатіїв сіла їм на шию (Літературна Україна. – 22.01.2004. – С. 3); книжні – мають середній ступінь оцінності (сізіфова праця; олімпійський спокій) та низький показник частотності: А за ту сізіфову працю, окрім шишаків, нічого не отримаєш (Літературне Придніпров’я. – 2003. – №1. – С. 3); фольклорні та народнопоетичні – утворюють крайню периферію оцінних засобів та виконують слабко виражену оцінну функцію (Сказав пан, кожух дам. Тепле його слово; хоч з лиця воду пий): Якщо добробут українського села триматиметься на чесному слові Азарова і Шуфрича, то справи кепські. „Сказав пан, кожух дам. Тепле його слово...” (Нація і держава. – 2.12.2003. – №8. – С. 2).

Функціонування фразеологічних одиниць у трансформованому вигляді сприяє появі додаткового оцінного компонента в семантиці фразеологічної одиниці або збільшенню ступеня інтенсифікації оцінки, раніше закріпленої за одиницею. Дослідження показало, що трансформація фразеологічних одиниць відбувається за допомогою таких прийомів: а) поширення: Це така собі локшина на європейські вуха (Нація і держава. – 16.12.2003. – №10. – С. 3), (пор.: локшина на вуха → локшина на європейські вуха); б) скорочення: Повторюю, неточності й помилки можуть статись, але щоб створити суцільне звалище на тему „чув дзвін” – це все-таки треба мати особливий талант (Літературна Україна. – 19.02.2004. – С. 8), (пор.: чути дзвін, та не знати, де він → чути дзвін); в) субституції: Але якщо взявся за гуж, то куди дінешся (Літературна Україна. – 29.01.2004. – С. 4), (пор.: якщо взявся за гуж, то не кажи, що не дуж → якщо взявся за гуж, то куди дінешся); г) фразеологічного натяку: Хто винен? Коні, як відомо, поза докором і підозрами, вони ні при чому (Київ. – 2001. – №9‑10. – С. 113), (пор.: коні не винні); д) контамінації: Але ж, мабуть, і вони повинні підпорядковуватися вищій меті, спершу спільно підживити державу, поставити з колін на тверді ноги, а вже потім змагатися за право тримати в своїх руках кермо (Київ. – 1995. – №6. – С. 6), (пор.: поставити з колін на (тверді) ноги ← поставити з голови на ноги + піднятися з колін). Трансформовані фразеологізми (у публіцистичних текстах становлять 19% від загальної кількості фразеологічних засобів, в інформаційних – 11%) є важливим джерелом експресивно-емоційної насиченості, мають яскраве прагматико-стилістичне спрямування – використовуються з метою викликати в адресата нові емоції, оцінки, асоціації, розвинути творчу уяву.

Підрозділ 3.5. „Типологія синтаксичних засобів вираження оцінки” присвячено характеристиці засобів вираження оцінки на синтаксичному рівні в публіцистичних та інформаційних текстах.

До синтаксичних засобів вираження оцінки в публіцистичних та інформаційних текстах відносимо елементи інфраструктури речення: 1) вставні одиниці, які функціонують з метою вираження емоційної оцінки повідомленого (на щастя, на радість, на жаль, на горе): На щастя, Марія Галич не потрапила у жорна сталінських репресій, як її колеги по перу: Євген Плужник, Борис Антоненко-Давидович, Валер’ян Підмогильний, Григорій Косинка (Літературне Придніпров’я. – 2002. – №7. – С. 1); На жаль, почастішало ДТП, в котрих загинуло більше двох людей (Факти. Підсумки дня. – 2.12.2003); 2) вставлені конструкції, які містять оцінку автора про висловлене в базовому реченні: Як би нашій державі важко не було, її керівники не мають права думати тільки про економіку (хоч і тут ще й досі нічого мудрого не зроблено!) і не сприяти розвиткові культури, що завжди свідчило про недалекоглядність можновладців (Київ. – 1995. – №1. – С. 9); Країна на межі голоду (знову штучно організованого!), а влада не хоче відповідати за свою антиукраїнську, шкідницьку діяльність (Нація і держава. – 2.12.2003. – №8. – С. 3); 3) звертання, спрямовані на вираження суб’єктивно-оцінного ставлення до особи співрозмовника: Але повірте, шановні друзі, що праця ваша не марна (Нація і держава. – 16.03.2004. – №10. – С. 7); Дорогі співвітчизники! У неділю тріумфальним голосом дзвонів обізветься до нас Великдень (Нація і держава. – 6.12.2003. – №13. – С. 1); Не вийде, панове холуї! Не вийде, панове підбріхувачі! (Танюк Л. Монологи. – К., 1994. – С. 338). В інформаційних текстах звертання представлені передусім стандартними формами шановні читачі, шановні глядачі, шановні телеглядачі, шановні радіослухачі тощо: Вітаю Вас, шановні глядачі! В ефірі „Новини” (Новини. – 19.03.2003); Шановні телеглядачі! У нашій студії був Сергій Іванович Ковалець, майстер спорту міжнародного класу! (Футбольні діалоги. – 1.06.2004).

Найменш спеціалізованими засобами вираження оцінки на синтаксичному рівні є питальні й окличні конструкції. Широку гаму емоційно-оцінних значень з високим ступенем експресії реалізують невласне-питальні речення, кількісний показник яких у досліджуваних текстах достатньо низький. Невласне-питальні конструкції реалізують емоційно-оцінне значення за допомогою авторизовано-оцінних запитань. У досліджуваних текстах функціонують лише запитання з негативною оцінкою, які виражають оцінну реакцію обурення, осуду, незадоволення, здивування, заперечення: Невже оцієї порожнечі ніхто не відчує? (Київ. – 1995. – №5. – С. 120); Чи потрібна українцям влада, що систематично погіршує умови життя народу? Чи не здається вам, що вона веде війну проти України? (Нація і держава. – 2.12.1003. – №8. – С. 3).

Крайню периферію синтаксичних засобів вираження оцінки у публіцистичних та інформаційних текстах становлять окличні речення, за допомогою яких майстри слова привертають увагу мовця, спонукають до сприйняття, висловлюють емоційну оцінку актуальних подій суспільно-політичного життя: Який стиль, яка логіка, які глибокодумні висновки! (Літературне Придніпров’я. – 2003. – №1. – С. 3); Скільки сили й снаги ти внесла своїм ніжно-мужнім образом в моє життя! (Київ. – 1995. – №1. – С. 121); Це просто жах, а не бюджет країни! (Саме той. – 4.12.2003); Бідні, нещасні люди! (Київ. – 1995. – №1. – С. 4).

У висновках формулюються результати проведеного наукового дослідження:

1.         Оцінка як логіко-філософська категорія – це судження, в основі якого лежить позитивне чи негативне ставлення суб’єкта до оцінюваного об’єкта на основі його порівняння з обраним еталоном. Ядро оцінних значень становлять ознаки хороший / поганий, де хороший – той, який відповідає ідеалізованій моделі світу, поганий – той, який не відповідає цій моделі. Оцінка має об’єктивно-суб’єктивний характер, що знаходить своє відображення в діалектичній єдності кваліфікації якісних характеристик об’єктів навколишньої дійсності та суб’єктивного ставлення до них. Оцінка як лінгвістична категорія – це сукупність різнорівневих мовних одиниць з оцінним значенням, які виражають позитивне чи негативне ставлення мовця до змісту повідомлення, спрямоване на реалізацію певного комунікативно-прагматичного завдання. Оцінка є складовою частиною семантичної структури слова. Оцінний компонент може бути виділений як у денотативній, так і в конотативній частині лексичного значення. Раціональна оцінка входить у денотативний аспект лексичного значення, емоційна оцінка – у конотативну частину лексичного значення.

2.         ФСП оцінки – це система різнорівневих засобів мови (лексичних, фразеологічних, словотворчих, морфологічних, синтаксичних), об’єднаних оцінною функцією. Домінантою ФСП оцінки виступають слова хороший / поганий, які виражають загальне інваріантне значення, притаманне всім одиницям аналізованого поля.       ФСП оцінки має статус компактного поліцентричного угруповання. Ядро ФСП оцінки складається з власне ядра, до якого входять оцінно марковані лексеми (розмовні та лайливі слова, лексеми з іронічним, зневажливим, фамільярним відтінками) й оцінні фразеологізми з високим ступенем інтенсифікації оцінного компонента значення, та навколоядерного простору, який утворюють слова з раціональною оцінкою в лексичному значенні. Периферійна зона ФСП оцінки включає ближню периферію, яку заповнюють лексеми, утворені за допомогою суфіксів суб’єктивної оцінки й спеціальних префіксів, та далеку периферію, що представлена оцінно маркованими лексемами, ужитими в переносному значенні, модальними частками, вигуками, звертаннями, вставними та вставленими одиницями, оцінна функція яких реалізується в певних контекстуальних умовах.

3.         Публіцистичний та інформаційний різновиди мовлення – це окремі стилі, яким притаманні специфічні мовностилістичні й комунікативно-прагматичні особливості. Публіцистичні тексти призначені впливати на свідомість читача, переконувати його, виявляти авторське ставлення до явищ і подій навколишньої дійсності, що зумовлює наявність великої кількості оцінних засобів. Для текстів інформаційного стилю – продукту колективної творчості – притаманний аналітико-узагальнювальний тип викладу інформації, що зумовлює перевагу мовних засобів без індивідуального забарвлення з імплікованою оцінною або інтелектуальною експресивністю.

4.         Лексичні репрезентанти оцінного значення в публіцистичних (36% від загальної кількості лексичних засобів, зафіксованих у досліджуваних текстах) та інформаційних (11% від загальної кількості лексичних засобів) текстах представлені стилістичними засобами (розмовні слова, просторіччя, жаргонізми, лайливі слова, неологізми) та зображальними засобами (метафора, оксиморон, перифраза). Максимальний вплив на свідомість адресата здійснюють засоби вираження оцінки, що виникли в результаті образно-переносного вживання. Стилістично знижені елементи (розмовні слова, просторіччя, жаргонізми, лайки) виражають високий ступінь негативно-оцінного забарвлення та відзначаються високою частотністю. Неологізми служать засобом гумористичного, іронічного, саркастичного зображення дійсності.

5.         У текстах публіцистичного та інформаційного стилів функціонує велика кількість слів з оцінною семантикою, що утворилися за допомогою словотворчих засобів. Дослідження показало, що високою частотністю відзначаються слова (узуальні, оказіональні), утворені суфіксальним способом, низькою частотністю – лексеми, утворені способом префіксації та складання. Оказіональні утворення з властивою їм незвичністю, яскравістю, високою впливовою силою допомагають реалізації авторських комунікативних настанов – дати негативну оцінку суспільно-політичним процесам, діям і вчинкам їх учасників.

6.         Прагматична функція фразеологічних одиниць у публіцистичних та інформаційних текстах полягає в їх здатності бути засобом впливу на свідомість й поведінку адресата. Аналіз мовних фактів показав, що в публіцистичних текстах переважають фразеологізми з емоційною оцінкою у значенні, в інформаційних – фразеологічні одиниці без оцінного значення (стандарти, міжстильові одиниці, фразеологізми термінологічного походження) та фразеологічні сполуки з раціональною оцінкою у значенні. Використання фразеологізмів у трансформованому вигляді сприяє появі додаткового оцінного компонента в семантиці фразеологічної одиниці або збільшенню ступеня інтенсифікації оцінки, раніше закріпленої за одиницею. Трансформація фразеологізмів у текстах публіцистичного та інформаційного стилів найчастіше відбувається за допомогою прийомів експлікації й субституції, рідше – еліпсису, контамінації, фразеологічного натяку.

7.         Синтаксичні засоби вираження оцінки в публіцистичних (12%) та інформаційних (4%) текстах представлені одиницями інфраструктурного рівня речення (звертання, вставні та вставлені одиниці), питальними та окличними конструкціями. Об’єктом оцінювання в реченнях з інфраструктурою може бути сам зміст речення та його мовне оформлення, а також адресат. Питальні та окличні речення, кількісний показник яких у публіцистичних та інформаційних текстах достатньо низький, реалізують широку гаму емоційно-оцінних значень з високим ступенем експресії (осуд, іронія, злість, обурення, критика). Питальні конструкції призначені виконувати функцію емоційно-вольового впливу на читача, привертати його увагу. Крайню периферію оцінних засобів у публіцистичних та інформаційних текстах становлять окличні речення, які виражають емоційну оцінку актуальних подій суспільно-політичного життя, спонукають адресата на сприйняття.

8.         Кількісні розбіжності оцінних засобів (72% – у публіцистичних текстах, 28% – в інформаційних) пов’язані із стилями, в яких функціонують ці засоби, й настановами, які в них виконуються (публіцистичне мовлення спрямоване на модифікацію свідомості адресата, формування громадської думки; інформаційне – на ознайомлення масової аудиторії з актуальними, суспільно важливими подіями сьогодення). Значна перевага засобів вираження негативної оцінки обох стилів обумовлюється асиметричним характером аксіологічної шкали: все позитивне в нашій свідомості сприймається як норма, а відхилення від неї відразу привертає увагу мовців.