ЛЕКСИКО-ФРАЗЕОЛОГІЧНА ОСНОВА ТЕКСТІВ ПОЛІТИЧНИХ ДИСКУСІЙ (НА МАТЕРІАЛІ УКРАЇНСЬКОЇ ПРЕСИ КІНЦЯ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ) : Лексико-фразеологическая ОСНОВА Текстов политических дискуссий (на материале УКРАИНСКОЙ ПРЕССЫ КОНЦА ХХ - НАЧАЛА ХХ ВЕКА)

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір і актуальність теми дисертації, визначено мету, завдання роботи, названо об’єкт і предмет вивчення, з’ясовано теоретичне і практичне значення дисертації, наукову новизну, окреслено методи дослідження.

У першому розділі “Теоретичні засади дослідження текстів політичних дискусій” з’ясовано зміст поняття “політичний дискурс”. У ширшому розумінні під політичним дискурсом розуміють будь-які мовні утворення, суб’єкт, адресат або зміст яких стосується сфери політики, у вужчому – це клас жанрів, обмежений сферою професійної політичної діяльності.

Тексти політичних дискусій становлять окремий комунікативний жанр у контексті політичного дискурсу й характеризуються певними способами аргументації, що зумовлюють використання відповідних лексичних і фразеологічних засобів.

Відношення жанру політичної дискусії до політичного дискурсу – відношення між родовим та видовим поняттям. Як синонімічні використовуємо в роботі поняття “полеміка” й “дискусія”. 

Для політичної дискусії характерна певна структура, лексичні й фразеологічні засоби вираження. Обов’язковий складник дискусії – аргументативність, доказовість, однак досліджувані тексти не завжди репрезентують цю ознаку. Неодмінний компонент дискусії – оцінна лексика. Як дискусійні розглядаємо політичні статті з елементами полеміки, критичні публікації, статті, спрямовані на дискредитування опонента тощо. Спостережено, що дискусії в пресі активізуються в періоди виборчих кампаній, загострення політичних ситуацій. 

Виокремлено основні способи аргументування в політичних дискусіях: аргументи, що стосуються предмета суперечки, тези, яка захищається або критикується. Це “аргументи до справи, до суті справи”. Їх кваліфікують як коректні, саме до них звертаються в реальній суперечці. Аргументи другої групи не стосуються суті справи, вони спрямовані на обґрунтування або критику тези суперечки. Їх застосовують лише з однією метою – одержати перемогу в суперечці. Такі докази отримали назву “аргументи до людини, до особи”. Вони вважаються некоректними, тому що їх застосування свідчить про те, що суперечка зі спору заради істини перетворюється на спір заради перемоги.  

У політичній дискусії домінують коректні аргументи: (аргумент до авторитетного погляду) на зразок: А що стосується Міністерства транспорту, тут я хочу нагадати, можна сказати, нашого земляка, Миколу Гоголя... Слова, що в Росії дві біди – дурні та дороги. Але дороги в Україні не кращі, ніж в Росії. Я знаю, що Росія приділяє сьогодні дуже серйозну увагу цим проблемам. І нам головне – не відстати, бо дороги – це “артерії”. “Артерії”, які дають життя країні [ПрВ]; аргумент до досвіду: Не менш “партійним” є і висловлювання про Віктора Януковича: “За нього говорять його справи, і не тільки його, але і справи уряду. Результати конкретні”. І знов-таки, бачимо суто радянський партійний метод. Пам’ятаєте? Дефіцит. В магазинах зникали товари, а телевізор розповідав про “подальше піднесення життєвого рівня?” Все повторюється. Можна довго перераховувати справді конкретні “заслуги” уряду Януковича: торішня хлібна криза, цьогорічне зростання цін на м’ясо, на пальне... [ШП]; аргумент до дійсних історичних подій: А якщо вже говорити про “добрих царів”, то хочу нагадати, що саме колишнім царським генералам Йозефові Пілсудському та Карлові Манергейму вдалося відірвати свої країни від Російської імперії й не тільки створити незалежні європейські держави, а й зупинити агресію вже радянського імперіалізму. Поляки це зробили на початку 20-х, а фіни – наприкінці 30-х років минулого століття [УМ]; аргумент до культурних традицій: Влада демонструвала своїм громадянам безпринципність, зневагу до пересічного українця, нехтування тими віковічними традиціями, щo склалися в Україні: не глумися над чужим нещастям, не говори злого, не заздри, не кради, не забирай хліба зі слабких рук [СП]; аргумент до цінностей: Ідеєю, що об’єднала б усі етноси в одну державну націю, має бути саме слово “Україна”, значеннєвими компонентами якого є соборність, державність, висока культура, духовність, економічне процвітання, демократія, соціальна справедливість, престиж у світі, фізичне й моральне здоров’я нації, забезпечення перспективи на майбутнє. За змістом, наша ідея, як і в будь-якій національній державі, має бути національною, а саме – українською [СП].  

Як аргументи до культурних традицій використовуються у текстах дискусій метафори та фразеологізми, у яких акумулюються традиційні уявлення про суспільство. Фразеологізми та прислів’я віддзеркалюють у своїй внутрішній формі характерні особливості культури: Як би здивувався видатний теоретик західної теорії держави і права Жан Боден, який свого часу попереджав про небезпеку створення системи управління державним кораблем одночасно трьома капітанами... Внаслідок цього утворюється ще не бачений у світі “поділ” трьох влад за принципом взаємодії Лебедя, Рака і Щуки або триголового дракона, який страждає вже не на роздвоєння, а розтроєння свідомості  [УМ].

Якщо для опрацювання фактичної інформації (напр., аргумент до історичного факту) потрібно задіювати складні механізми пам’яті, встановлювати асоціативний ланцюжок, порівнювати з інформацією, що вже існує, то емотивні вислови (некоректні аргументи) несуть значний прагматичний ефект. Поширеним некоректним аргументом у сучасному політичному дискурсі є аргумент до особистості, спрямований на дискредитування політичного опонента, пор.: Просто сказали: “Вийдете з фракції – покеруєте ще інститутом, а ні, то...” А без інституту хто Ви такий? Археолог просто нульовий. І директором Інституту археології Ви ніколи б не стали, якби Ваш попередник був “безхребетним”. А історик Ви номенклатурний, з претензіями на беззаперечний авторитет. Хоч який там авторитет? [УМ].   

Основним концептом політичного дискурсу є концепт “влада”, який становить ієрархічно організовану структуру, репрезентовану політичними метафорами, фразеологічними одиницями, перифразами. Спільними для лексико-фразеологічної структури концепту “влада” є фрейми “здобування влади” (простягати загребущі руки до жаданих портфелів, дорватися до владного керма); “утримування влади” (тримати ручки цього плуга, тримати владні мотузочки в руках); “використання різноманітних методів і засобів впливу, маніпулювання” (навісити локшину на вуха, закрутити гайки, використати владні важелі); “обмовляння, облаювання політичного опонента” (вимастити владним брудом, вилити тонни політичного бруду). Використовувані пейоративні мовні засоби зумовлені вербальною агресією політичної комунікації. В останній задіяно аксіологічно марковані одиниці з проекцією на дихотомію “ми – вони”, “свої – чужі”, де вони, чужі, – це політичні опоненти, вороги, з якими потрібно боротися. Граматичною формою вираження опозиції “ми – вони” є використання контрарних займенників.

Другий розділ “Семантика, структура і прагматика політичної метафори” присвячений концептуальному аналізові сучасної політичної  метафори. Досліджено фреймово-слотову структуру продуктивних метафоричних моделей, проаналізовано метафоричне наповнення концепту “політика”.

Система метафоричних моделей – це важлива частина національної мовної картини світу. Семантичне моделювання дає змогу виявити продуктивні, актуальні метафоричні моделі.

Під концептуальною (когнітивною) метафорою розуміємо осмислення одного концепту за рахунок перенесення певного комплексу знань у тематично інший текст. За функціональними критеріями метафору в політичному дискурсі розглядають як спосіб мислення та пізнання дійсності (Баранов, Караулов 1991). Вона – незамінний інструмент для розв’язання проблемних ситуацій у політичній дискусії. Отже, метафора виступає концептом, даючи назву абстрактним поняттям.

Метафорична модель – це реалізована або та, що складається у свідомості мовців, схема зв’язку між поняттєвими сферами, яку можна подати у вигляді формули: “А – це В”, пор.: “Політичні реалії – хвороба”; “Політична система – механізм” тощо. У бінарній метафоричній моделі розрізняємо ментальні сферу-джерело і сферу-мету. Ментальна сфера-джерело слугує для утворення продуктивних метафоричних моделей за допомогою фреймово-слотових операцій. Фрейм – це опис стереотипної ситуації або об’єкта. Зазвичай система фреймів розгортається в когнітивні динамічні сценарії, які відображають уявлення про типове розгортання моделі.

Фрейми складаються зі слотів – елементів ситуацій, певного типу інформації, релевантної для фрагмента описуваної дійсності.

У текстах політичних дискусій побутують різноманітні метафоричні моделі, які образно відтворюють сучасні політичні реалії. Використовуючи у дискусіях метафоричну модель замість прямої номінації, автор має на меті спрямувати думку опонента у заданому напрямку, робить спробу нав’язати свою систему оцінок і поглядів.

У досліджуваних джерелах переважає антропоцентрична модель метафор. Виділено й описано чотири концептуальні сфери (“Соціум”, “Людина”, “Природа”, “Артефакти”), серед яких найбільш продуктивні 12 різновидів.

Концептуальна сфера “Соціум”. Політичне життя моделюється за зразком інших сфер соціальної діяльності людини. Це сфери-джерела “театр”, “війна”, “кримінал”, “спорт”, “гра”. Серед соціоморфних метафор виділено 4 метафоричні моделі, зокрема політична дійсність – театр, напр.: Щодо комуністів, які у парі з олігархами із неприхованим задоволенням топлять прем’єра, то їм у цьому процесі наразі відведено роль масовки, на фоні якої справжні актори добиваються жаданої головної ролі [КС]; Більшість тих партій показали своє мистецтво на головній сцені держави [УК]; Голосуватимуть за “розкуплені  місця в партері” обласних, міських і, що найсмішніше, – сільських рад [КС];  Ді-джей БЮТ Микола Томенко   [Д];  У кардебалеті – Шуфрич і Стоян [Д];  політичні реалії – війна, напр.: Складалося враження, що парламентарії готуються до рукопашної [ПіК]; Політичні баталії на владному київському Олімпі розгортаються все активніше [УМ]; Перед виборами кандидати створюють димову завісу, за якою не видно їхнє справжнє обличчя [КС]; політичні реалії – кримінальний світ, напр.: Афера політичних наперсточників [Д]; Криміналітет іншого масштабу сидить сьогодні у високих кабінетах столиці [КС]; Адже йдеться про політичне кілерство на свободу слова [УС]; політичні реалії – спортивні змагання, напр.: Але тепер, коли меморандум між Морозом та Ющенком побачив світ, м’яч явно опинився на полі опозиції [ДУ]; Стометрівка до Європи [УМ]; Політичний бодибілдинг тривав рівно стільки, скільки це було потрібно [КВ]; Але цей старт стосується тільки перегонів на тій доріжці, фінішем якої є Верховна Рада [УМ].

Концептуальна сфера “Людина”. Інтерпретація політичної реальності за допомогою поняттєвої сфери “світ людей” дозволяє складні й далекі від буденності політичні реалії вербалізувати як прості й добре відомі. У названому типі метафори концепти належать до вихідних поняттєвих сфер “хвороба”, “анатомія”, “родина”, зокрема: політичні реалії – хвороба, напр.: Бюджет-2004 ... вже лягає на операційний стіл змін і доповнень [КС]; держава, політична система – організм, напр.: Лукаво запускають політичну диверсію у вигляді партії, котра, замість утвердження могутньої ідеї соборності, розсікає душу й тіло України на амбітні  удільні князівства! [СП];  Держави – це великі організми, в яких працюють всі органи [КС].

Продуктивною є метафорична модель із ключовим словом обличчя, одне із значень якого ‘сукупність основних якостей кого-, чого-небудь, його суть’, пор.: обличчя політичне, обличчя будівничого держави, обличчя влади, обличчя країни (держави).

Політична система – родина, напр.: Я не прихильник поділу України на “електорати”. Є одна сім’я [Д];  Всі ми діти однієї матері – України” [ШП]; А коли припекло, коли світ сказав годі, вирішили знайти винного. І назвали винною невістку-опозицію. Це вона, мовляв, зрадила Україну і зіпсувала міжнародну атмосферу навколо неї” [СВ].  

Концептуальна сфера “Природа”. Природа здавна слугує людині свого роду моделлю, згідно з якою вона інтерпретує політичну реальність, створюючи таким чином мовну картину політичного світу. Джерелами метафоричної експансії є сфери-джерела “світ тварин”, “світ рослин”, напр.: Найсмішніше ж буде, коли жоден із цих павуків у банці, котрі змагаються за право виборювати звання наступника, діючого гаранта не влаштують [УМ]; Діяльність цих гілок і стовбура на законодавчому рівні не відрегульована [УМ].

Концептуальна сфера “Артефакти”. За аналогією до артефактів змодельовано політичне життя, що розглядається як “будівля”, “механізм”, “транспорт”,  зокрема: держава – будівля, напр.: Якщо уявити всю Європу комунальною квартирою, то Україна – це кімната, в яку (через завжди відчинені вікна) лізе всяка погань. Тому для сусідів єдиний порятунок – забарикадувати двері [ПіК]; політична система – механізм, напр.:  Прокидання ж мас-медійників від летаргійного сну наклалося на опозиційну пасіонарність через те, що “гайки” одночасно закручено всім – як депутатам, так і кореспондентам  [УМ]; Найбільшим гальмом, яке стримувало динамічні процеси розвитку галузі, було небажання влади відмовитись від адміністрування господарської діяльності [УК]; політична система – транспортні засоби, напр.: Нині наш “машиніст” агітує за перехід державного “потяга” на парламентсько-президентські рейки  [УМ]; Хто розгойдує політичний човен в Україні? [КС].

У підрозділі “Структура макроконцепту “Політика” проаналізовано метафоричні моделі з концептуальними мікрополями “влада”, “вибори”, “політичні суб’єкти”, “методи і засоби впливу”.

Структурно найбільш розгалуженими є концептуальні мікрополя “влада” та “вибори”.

Влада – це право і можливість розпоряджатись кимось і чимось, державне управління та його органи. Метафоричні моделі концепту “Влада”:

1. Влада – дерево. Політична влада інтерпретується як рослина, дерево, яке має коріння, верхівку, гілки тощо. Метафора ґрунтується на основі двох орієнтаційних метафор: верху, тобто верхівки, гілок влади та низу – підкорення владі чи силі (Дж. Лакофф, М. Джонсон), напр.: Ці питання сьогодні існують між гілками влади... [УК]; Чи зарясніють гілки влади новими плодами? [ВЗ].

Метафора гілки влади акцентує увагу на рівноправності органів влади (гілок одного дерева) і передбачає співробітництво, а не конфлікти між політичними інститутами, напр.: Виростає таке собі владне дерево, що називається монополія. Усі гілки мають рости з одного стовбура і з одного місця, а всі листочки шелестітимуть одну і ту ж мелодію [ВЗ]. У текстах політичних дискусій актуалізуються метафоричні моделі з негативним прагматичним потенціалом, які засвідчують конфліктність, непримиренність між представниками різних видів державної влади, пор.: Коли вже закінчиться наше “велике мискоборство” між гілками влади? [Д];  Дві севастопольські гілки влади знову почубились [КС].

2. Влада – будівля. У досліджуваних текстах зафіксовано сприйняття влади як фізичного об’єкта, що вербалізовано в таких словосполученнях: фундамент влади, коридори влади, фасад влади, владні кулуари, напр.: Хто і як би не маскував фасади нинішньої влади в Україні, очевидною і неминучою є зміна влади [УС].  

У політичних дискусіях часто фігурують метафоричні моделі, у яких відбувається перехрещення кількох типів метафор. Так, метафора владний дах поєднує у собі метафору будови (дах як частина споруди) та кримінальну метафору (дах як захист, прикриття від кого-, чого-небудь). Такі метафори містять негативну оцінку і образно змальовують владу як кримінальну структуру, напр.: Страшно жити, коли ти знаєш, що твоя влада кримінальна, що під її “дахом” перебуває тіньовий сектор економіки, де виробляється 50 відсотків продукції [ШП].

3. Влада – гра. Сфера-джерело гра продукує дві метафоричні моделі: влада – картярська гра, влада – театральна гра. Більшість метафор цього типу мають пейоративний характер, напр.: І це була головна карта влади на цих виборчих перегонах [УС]; Сценарії і пропозиції від влади й опозиції [ДУ].

4. Влада – механізм. За допомогою метафори механізму (інструмента, знаряддя) людина намагається уявити собі процес функціонування влади, напр.: Це означає... внесення серйозних коректив у механізм системи української влади [ШП]; Влада – це інструмент, яким потрібно вміти працювати [УК].

Однією із форм, якої набуває влада-об’єкт у свідомості людей, є метафорична модель владне кермо, напр.: А головне: коли до владного керма прийдуть справжні політики-патріоти [ШП].  Мета суб’єктів влади метафорично репрезентується як місцезнаходження відносно владного керма, пор.: прийти до владного керма, дорватися до владного керма чи утриматися біля нього.     

5. Влада – живий організм. Антропоморфна метафора є однією з найтрадиційніших та детально структурованих у сучасному політичному дискурсі.

Названа модель реалізується у фреймах “риси характеру”, “розумові здібності”, “характерні вчинки”, “фізіологічні особливості”, напр.: Усі вони розуміють, що це ще одна провокація з боку знахабнілої влади, яка не гребує нічим заради своїх політичних цілей [ШП]; Розібрана “по кісточках” влада критикується на всі заставки – “і злочинна”, і “вбивця” [ПрВ]; Владі забракло розуму віддати маленьке місто, щоб перемогти у великій політичній битві [КС]; Влада продемонструвала м’язи з метою залякати учасників маніфестацій [КС].

6. Влада – артефакти. Вербалізуючи концептт “влада”, автори часто використовують мовний стереотип “корито”, тобто владу репрезентують як велике корито, годівницю, яка є метою боротьби, напр.: Мабуть, ще довго до влади, хоч би хто до неї не прийшов, ставитимуться як до “великого корита” [ПрВ].

7. Влада – кухня. Напр.: Над “владною яєшнею” не сміється хіба що дуже обережний або не надто обтяжений розумом виборець [ШП]. Оказіональна метафора “владна яєшня” має негативнооцінну, саркастичну конотацію й називає конкретну ситуацію, пов’язану з виборами президента України 2004 року.

Концептуальне поле “Вибори” реалізується в низці метафоричних моделей: вибори – спорт, вибори ­ – війна, вибори – гра.

1. Вибори – спорт. Вибори уявляються спортивними перегонами, оскільки для виборчої кампанії, як і для спорту, характерними є вектори суперництва, безкомпромісності, поділ на “своїх” та “чужих”, переможців змагань та аутсайдерів, безпосередніх учасників змагання та вболівальників тощо. Зазвичай вибори метафорично інтерпретуються як змагання на швидкість, на подолання певної дистанції тощо, напр.:  Але цей старт стосується тільки перегонів на тій доріжці, фінішем якої є Верховна Рада [УМ];  До кінця ще далеко. Марафон “вибори – 2004” триває [УК]. Боротьба за голоси виборців метафорично концептуалізується через найбільш популярні, тиражовані спортивні змагання, наприклад футбол та бокс: Литвин віддав пас Ющенку [УМ]; Другий раунд виборів [УК]. 

2. Вибори – війна. Модель реалізується у фреймах концептуальної сфери “війна”, зокрема “баталія”, “бій”, “боротьба”, “зброя”, напр.: Як ви бачите політичні баталії напередодні парламентських виборів в Україні? [КС]. 

3. Вибори – гра. Концепт “гра” репрезентовано у текстах політичних дискусій метафоричними моделями “вибори – театр”, “вибори – гра”. Більшість таких метафор мають пейоративний характер, зображують негативні сторони виборчої кампанії.

Метафорична модель “вибори – театр” акцентує увагу на нещирості, примарних обіцянках, наявності таємних режисерів та сценаристів політичного життя країни тощо, напр.: Громадянам країни цікаво, чим закінчився перший акт вистави під назвою “Політичні перегони” [УК]; Вибори повністю пройшли за сценарієм “Нашої України” [ГУ].

З погляду когнітивної лінгвістики внутрішня структура концепту становить модель, вузли якої пов’язані між собою різноманітними відношеннями. Так, для концепту “гра” релевантними є такі вузли: а) дитяча гра, забава; б) ігри дорослих; в) сценічна гра; г) гра на музичному інструменті (І.Д. Гажева). Матеріал засвідчує, що для метафоричної моделі “вибори – гра” характерним є другий вузол, тобто заняття, зумовлене певними правилами й спрямоване на розвагу, напр.:  Політичні еліти загралися в тактичні ігри перед виборами [КС].

У досліджуваних текстах відзначено продуктивність  метафоричної моделі “вибори – азартна гра”, напр.: Програми цих партій багато в чому схожі між собою і не можуть бути основним козирем у їхній передвиборній боротьбі [Д]; Чим ближче до виборів, тим енергійніше починає крутитися мовна “рулетка” [КВ].

Сучасна політична метафора використовується як засіб переконування, маніпулювання розумінням реципієнта.

З метою виявлення характерних ознак концепту “влада” у масовій свідомості реципієнтів проведено психолінгвістичний експеримент, в якому брали участь студенти та викладачі Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського (близько 400 респондентів).

Умовно реакції розподілено за трьома семантичними групами: а) структура влади; б) образні реакції, що виражають морально-етичну оцінку; в) метафоричні моделі концепту “влада”.

У першій групі реакцій переважають стилістично нейтральні. Вони відображають ядерні ознаки концепту “влада”, напр: демократія, закон, законодавчий орган, керування державою, конституція, контроль, президент тощо.

Значна кількість реакцій співвідноситься з компонентом “сила”. Це підтверджує його ядерний статус у сприйманні влади, напр.: сила, володіння, вплив, вседозволеність, маніпулювання, міць, могутність, насилля, необмеженість, панування, повноваження тощо.

Серед оцінних, образних реакцій не зафіксовано позитивних. Пейоративні реакції представлені декількома семантичними групами, які виражають негативну морально-етичну оцінку дій влади: а) зловживання владою (добратися до владного корита, довгі руки влади, загребущі руки влади, закручування гайок, урвати шмат від пирога); б) корумпованість влади (грошові мішки,  дах влади, бездонна криниця); в) недієздатність (а віз і досі там; лебідь, рак і щука); г) аморальність (банка з павуками,  зграя собак, кубло розбрату, зміїне кубло).

Концепт “влада” в масовій свідомості вербалізується метафоричними моделями (подаємо за спадною частотністю): влада – світ тварин (вовки (2), зграя вовків (4), зграя круків, клубок змій, тераріум, хижаки (3), шакали); влада – артефакти (грошові мішки, дах влади, скриня з золотом); влада – гра (актори великого театру, арена, безкоштовна розвага, безкоштовний цирк, карнавал, фільм жахів, цирк (3), шахівниця); влада – боротьба (боротьба за виживання (2); боротьба за місце під сонцем (3); влада – механізм (владний ешелон (2), “Титанік”); влада – живий організм (руки влади, сліпа влада); влада – світ неживої природи (болото, хаос (2); влада – світ рослин (владні гілки (3), помаранчі).

Показова різниця у сприйманні мовцями концепту “влада” у 80-ті роки ХХ століття і на початку ХХІ століття.