РЕГІОНАЛЬНА ПРЕСА У КОНФЛІКТНОМУ ПОЛІ МІСЦЕВИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ (за матеріалами львівських газет 1994-2004 рр.)

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
РЕГІОНАЛЬНА ПРЕСА У КОНФЛІКТНОМУ ПОЛІ МІСЦЕВИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ (за матеріалами львівських газет 1994-2004 рр.)
Альтернативное Название: РЕГИОНАЛЬНАЯ ПРЕССА В конфликтном ПОЛЕ МЕСТНЫХ ОРГАНОВ ВЛАСТИ (по материалам львовских газет 1994-2004 гг.)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У „Вступі” обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету й основні завдання роботи, визначено об’єкт і предмет дослідження, окреслено теоретичну і практичну цінність отриманих результатів, з’ясовано методи дослідження, аргументовано наукову новизну роботи, вказано на апробацію результатів дослідження.


Перший розділ – „Методологічні і теоретичні засади аналізу конфліктів у сучасному українському державотворенні засобами масової інформації” – присвячений загальнотеоретичним підходам до розуміння конфліктних процесів та демонструє стан розробленості проблеми.


У підрозділі 1.1. – „Методологічна канва дослідження конфліктних процесів” – аналізуються методологічні основи вивчення конфліктів. Розглядаються наукові постулати основоположників сучасної теорії конфлікту: К. Маркса, Г. Зіммеля, Л. Козера, Р. Дарендорфа. Принциповим моментом методології аналізу конфлікту є визнання останнього необхідним чинником розвитку суспільства. Оскільки конфліктні процеси супроводжують усю історію людства, і об’єктивно їх не можна викорінити, тому слід правильно регулювати.


У підрозділі 1.2. –„Проблема розуміння конфлікту ЗМІ” – розглядаються численні визначення конфлікту, запропоновані вітчизняними і зарубіжними науковцями. Зазначається, що до сьогодні не існує загальноприйнятої дефініції цього поняття. Відповідно єдиного трактування конфлікту не дотримуються і ЗМІ. Пресі притаманний широкий підхід: за конфліктні приймаються усі процеси, які характеризуються зіткненням протилежних інтересів, поглядів, цінностей, позицій, намірів. Часто у друкованих ЗМІ конфлікт ототожнюється зі скандалом – подією, випадком, що набуває широкого розголосу й ганьбить своїх учасників.


У підрозділі 1.3. – „Наукові погляди на журналістське зображення конфлікту” – здійснений огляд українських та зарубіжних наукових розвідок з досліджуваної теми. У них висвітлюються принципи журналістського відображення конфлікту, особливості відтворення перебігу конфронтації, зазначається необхідність з’ясування ролі реального протистояння. Проте жодна наукова праця не подає комплексного журналістикознавчого вивчення конфлікту.


У другому розділі – „Конфлікт як елемент змісту журналістських творів” – конфлікт досліджується як важливий елемент змісту газетних виступів. Автор розглядає, як відображений засобами журналістики конфлікт відтворює реальне протиборство.


У підрозділі 2.1. – „Природа конфлікту” – на масиві публікацій львівських газет детально проаналізовано висвітлення пресою основних параметрів конфлікту: структури, причин виникнення, типології, динаміки, функцій.


З’ясовано відображення засобами журналістики таких елементів структури конфлікту, як склад учасників, об’єкт, конфліктна ситуація, інцидент, конфліктна взаємодія, образи конфлікту, .


Аналіз висвітлених у пресі конфліктів засвідчує, що найпоширенішими причинами їх виникнення є розподіл ресурсів, взаємозалежність діяльност, розбіжність в уявленнях і цінностях, відмінності в манер


У цьому підрозділі автор доповнює загальноприйняту типологію конфліктів новими критеріями диференціації, актуальними для дослідження конфліктної тематики. Додатковими засадами класифікації виступають тематика конфліктних процесів, їх локалізація, участь ЗМІ. За тематикою виділяються конфлікти: соціально-політичні, економічні, у сфері духовності; за локалізацією – внутрішні (всередині органів державної влади та органів місцевого самоврядування) і зовнішні (між органами влади і фізичними чи юридичними особами, що структурно не входять до них); за участю засобів масової інформації – конфлікти з безпосередньою участю ЗМІ (коли останні виступають опонентом) та з опосередкованою участю (коли мас-медіа відіграють роль третьої сторони).


Детально розглядається висвітлення пресою динаміки конфліктних процесів, а також їхніх функцій: творчої та руйнівної. З’ясовано, що загалом пресі не властиве трактування конфлікту як виключно негативного явища, однак таке тлумачення конфліктності є більш поширеним.


У підрозділі 2.2. – „Особливості відображення конфліктних процесів” – з’ясовуються схожість та розбіжність між реальним протиріччям і його відтворенням у пресі. Виокремлено дві взаємодоповнюючі тенденції журналістського зображення конфронтації: по-перше, самостійним предметом газетного вивчення може стати окремий аспект конфліктності; по-друге, автор може „освоїти” всі характеристики конфлікту, розкрити конфлікту взаємодію загалом. Тенденція до створення цілісного образу конфлікту полягає у встановленні змістових домінант, пошуку та увиразненні смислового центру колізії, смисловому розширенні зображуваного явища. Вибір варіанту представлення протистояння визначатиме різний масштаб сформульованої проблеми конфліктності.


У підрозділі 2.3. – „Парадокси конфлікту” – розглядається використання у пресі парадоксів конфлікту: парадоксу буття та семантичного парадоксу. Автор дефінітивно означує ці поняття. Парадокс буття – це формально-логічна суперечність, реально існуючий парадокс „з життя”, відтворений у журналістських творах; він може бути передісторією протиріччя, компонентом його структури чи наслідком конфлікту. Семантичний парадокс – це висловлювання, в основі якого лежить підкреслене поєднання логічно суперечливих, аж до повного взаємного виключення, протилежностей, або висловлювання, яке розходиться з усталеними нормами; такий парадокс завжди створюється пресою. Парадоксальний характер зображення виступає важливим резервом журналістики у дослідженні конфліктної дійсності.


У підрозділі 2.4. – „Специфіка заголовкового комплексу публікацій конфліктної тематики” – детально проаналізовано особливості заголовкових комплексів творів конфліктної тематики. Винесення „спресованої” інформації про конфлікт на початок журналістського твору, у заголовковий комплекс, дає змогу розширити проблемні питання конфліктності. Постійні рубрики забезпечують форум для виступів з конфліктологічного менеджменту та створюють ефект присутності цієї проблеми у полі зору читачів.


Третій розділ – „Текстуалізація конфлікту в пресі: формотворчі елементи” – присвячений жанровим, сюжетно-композиційним та стилістичним характеристикам журналістських творів конфліктної тематики.


У підрозділі 3.1. – „Конфлікт і жанротворчі фактори” – розглядається жанрова модифікація конфлікту. На основі аналізу газетних публікацій виводяться основні жанротворчі фактори: якісні особливості конфронтації, її кількісні характеристики, склад реальних чи потенційних учасників конфлікту.


Пошук оптимального варіанту в широкому діапазоні жанрів залежить насамперед від якісних характеристик конфронтації. Якщо конфлікт – очевидне, рельєфне зіткнення інтересів, то преса вдається до замітки та кореспонденції. Видовищні, яскраві за формою конфлікти найчастіше обслуговуються жанром репортажу. Коли об’єктом публікацій стає колізія, яка потребує глибокого опрацювання, журналісти шукають резерви у журналістському розслідуванні, статті, коментарі. До поширених прийомів жанрового оформлення конфлікту з очевидною увагою до його учасників належать звіт, інтерв’ю, листи читачів.


У підрозділі 3.2. – „Сюжетно-композиційні характеристики газетних виступів про конфлікти” – з’ясовується, що сюжет і композиція будуються найчастіше за законами адекватного відображення конфліктного процесу. Розглядаються приклади сюжетної побудови, використання окремих елементів сюжету. Визначаються композиційні прийоми, поширені у творах про конфлікти. Особливо вдалим й органічним для творів конфліктної тематики виглядає пошук виразної композиції на шляху паралельного викладу. Цьому особливо сприяє біполярність досліджуваного явища: одночасне і паралельне представлення конфліктуючих сторін вдало оголює поляризацію сил та унаочнює ключові розходження.


У підрозділі 3.3. – „Стилістичні засоби вираження конфронтації” досліджуються особливості стилю й мови текстів конфліктної тематики. Окреслені основні тенденції у синтаксисі й лексиці газет: використання конкретно-чуттєвої позиції автора, активне залучення розмовних елементів, прагнення до стандартизованості газетної мови. Проаналізовано використання різних лексичних пластів, синтаксичних прийомів, зображально-виражальних та фразеологічних засобів.


Четвертий розділ – „Інформаційний потенціал преси у конфліктних точках державотворення” – присвячений авторській моделі діяльності преси в конфліктах, яка визначає стратегію і тактику журналістського відтворення конфліктності.


У підрозділі 4.1. – „Стратегія інформаційної діяльності” – підкреслюється, що стратегія преси у конфліктних процесах випливає з важливого завдання засобів масової інформації – ефективно впливати на аудиторію. Про реалізацію стратегії свідчить виникнення у влади й населення різних за складністю реакцій: виконання, втягнення, соціальної гарантії, зацікавленості владних структур, прийняття журналістського виступу за консультацію. Однак не варто перебільшувати вплив ЗМІ. Розглянуті випадки з пресової практики, коли навіть багатократні опрацювання осередків конфліктності не змінювали становища, не викликали відповідної реакції.


У підрозділі 4.2. – „Тактичне мистецтво преси” – розглядаються види тактики інформаційної діяльності львівської преси у конфліктах: запобігання, вирішення, урегулювання, уникнення, роздмухування.


У підпункті 4.2.1. – „Запобігання” – аналізується діяльність друкованих ЗМІ щодо недопущення конфліктів у суспільному житті краю. Використовуючи зазначену тактику, журналісти друкованих ЗМІ працюють за такими напрямками: ідентифікація конфлікту; виявлення прихованих конфліктів; дослідження конфліктних ситуацій; підвищення соціальної компетенції населення.


У підпункті 4.2.2. – „Вирішення” – розглядається застосування львівською пресою тактики вирішення, якій властиві такі прийоми: напрацювання власних варіантів управління конфліктом; залучення арбітрів – відомих фахівців і високоморальних особистостей; розгляд конфлікту в компетентно вибудуваній комплексній картині соціального організму; оцінка актуального стану колізії; реалізація системи винагород; переакцентування параметрів конфлікту; переведення конфлікту в площину морально-духовних стосунків; залучення до обговорення читачів.


У підпункті 4.2.3. – „Урегулювання” – з’ясовується, що зазначена тактика передбачає діяльність преси, спрямовану насамперед на вивчення документальної бази щодо нейтралізації конфліктів; налагодження співпраці влади та інших ключових учасників конфлікту; спонукання до дотримання запропонованого владою варіанту розв’язання; засудження незгоди з прийнятими управлінськими рішеннями; констатацію конфлікту.


У підпункті 4.2.4. – „Уникнення” – на основі газетних публікацій констатується, що тактика уникнення реалізується львівською пресою за допомогою таких дій, як обхід конфлікту на основі об’єктивних критеріїв; самоусунення від інтерпретації конфліктних дій. Зазначається, що до такої тактики діяльності у конфліктах преса вдається вкрай рідко.


У підпункті 4.2.5. – „Роздмухування” – аналізуються приклади застосування друкованими мас-медіа тактики роздмухування конфліктних процесів. Участь досліджуваних газетних видань у конфлікті засвідчує успішне з точки зору роздмухування використання таких прийомів: розгляд проблеми через параметри конфліктності; заохочування конфліктної поведінки; зосередження уваги на суб’єктивних чинниках конфліктності; створення образу ворога; намагання примітизувати опонента; перехід від аргументів до особистих випадів; втягування у конфлікт значної кількості учасників; віртуальна глобалізація протистояння.


У „Висновках” узагальнені результати дослідження і викладені основні положення дисертації.


1.            Досвід львівської преси з висвітлення конфліктності в органах влади засвідчує, що публікації на цю тему актуальні, відображають важливі конфліктні процеси. Газетні виступи засвідчують як серйозне змістове опрацювання пресою проблем конфліктності, так і наявність невикористаних ресурсів у зазначеному напрямку.


2.            Хронологічні рамки досліджуваного газетного масиву дозволяють констатувати, що кількість газетних виступів з конфліктології постійно зростає. Це диктується як об’єктивним збільшенням осередків конфліктності та неминучим відтворенням їх у періодиці, так і суб’єктивним намаганням преси детально досліджувати їх.


3.            Преса дедалі частіше розглядає конфлікти у системі державної служби, ототожнюючи конфліктні дії конкретних посадовців (здебільшого йдеться про „непривабливі” дії, некомпетентність або бездіяльність) з владою загалом, додаючи таким чином конфліктним процесам масштабності.


4.            Спостерігається розбіжність між реальним конфліктом і його відображенням у пресі. Поряд з обов’язковим перенесенням у журналістику основних характеристик дійсного протистояння конфлікт, відтворений у пресі, і життєвий конфлікт відрізняються динамікою та структурою. Вимушена однолінійність конфлікту в пресі компенсується тим, що з реальних життєвих подій береться усе найсуттєвіше, найбільш характерне і конкретне.


5.            Звернення преси до теми конфлікту неминуче позначається на змісті журналістських творів. Журналістському поданню конфлікту притаманне встановлення змістових домінант, пошук і увиразнення смислового центру протиборства. Крім цього, конфлікт, відтворений у пресі, набуває смислового розширення. Реальний конфлікт використовується у журналістських текстах як точка відліку авторського повідомлення, розглядається як первинний, що нанизує на себе похідні суперечності, як правило, у вигляді норм і цінностей. Таким чином у поле зору газет потрапляє широке коло взаємостосунків.


6.            Дослідження жанрової модифікації творів конфліктної тематики засвідчує, що конфлікт виступає важливим жанротворчим елементом. До основних факторів, за якими можна здійснити максимально обґрунтований поділ текстів за жанрами, належать якісні особливості конфлікту, його кількісні характеристики, склад учасників.


7.            „Конфліктне” обличчя преси визначають замітка й кореспонденція. Популярними також є звіт, репортаж, інтерв’ю. Перерозподіл у бік інформаційних жанрів продиктований великою кількістю конфліктів у суспільному житті та потребою їх оперативного й точного висвітлення.


8.            Важливою характеристикою дослідження конфліктів у пресі виступає діалогізація процесу спілкування з читацькою аудиторією. Про це свідчать розгорнені інтерв’ю, листи читачів, „прямі лінії”, які є в доробку усіх газет, відкриті дискусії в редакціях з приводу конфліктних подій.


9.            Конфлікт є важливим формотворчим елементом, що зумовлює сюжет і композицію журналістських творів. Сюжетна і композиційна будова творів найчастіше підпорядковується адекватному відображенню руху конфліктного процесу. Сюжет найбільш органічно відповідає життєвому матеріалу конфліктності і найвиразніше оформлює зміст у творах, що містять хронологічно послідовний виклад конфліктної динаміки. Використання окремих елементів сюжету спостерігається тоді, коли немає реального розгортання протиборства, і конфлікт як об’єкт газетної публікації пізнається в іншому русі: аналітичному поділі на елементи. Відтворення конфлікту полягає в логіці авторських роздумів, аналізі фактичних даних, побудові висновків.


10.        З огляду на послаблення сюжету в журналістських текстах зростає роль композиції, покликаної логічно струнко продемонструвати погляди та дії конфліктуючих сторін, аргументи інших зацікавлених суб’єктів. Особливо вдалим й органічним для творів конфліктної тематики є пошук виразної композиції на шляху паралельного викладу. Цьому сприяє біполярність конфлікту: паралельний виклад вдало оголює поляризацію сил та унаочнює ключові розходження.


11.        Особливості стилю газетних виступів про конфлікти полягають у збільшенні потенціалу емоційно-оцінних засобів за рахунок звертання до розмовної тенденції у лексиці та синтаксисі. Важливою стильовою ознакою „конфліктних” публікацій є також особистісна складова. Використання конкретно-чуттєвої позиції автора виражається в авторській оцінності, високій авторській модальності.


12.        Виважене використання розмовних елементів у лексиці та синтаксисі газет слугує ефективному ознайомленню аудиторії з конфліктами у владних органах – сфері, яка значною мірою закрита для загалу. Поєднання суспільно-політичних понять й елементів розмовного стилю допомагає читачеві знайомитися зі серйозними темами, а їхня експресивна полярність приваблює і підтримує увагу.


13.        Інформаційний потенціал преси у конфліктах визначається стратегією і тактикою її діяльності. Стратегія преси у конфліктних процесах зумовлена важливим завданням ЗМІ – ефективно впливати на аудиторію. Про реалізацію стратегії інформаційної діяльності свідчать масові реакції виконання, втягнення, соціальної гарантії, а також зацікавленості владних структур та прийняття журналістського виступу за консультацію.


14.        Реалізацію стратегії інформаційної діяльності преси у конфліктах забезпечують тактики запобігання, вирішення, врегулювання, уникнення, роздмухування. Вибір оптимальної тактики залежить від якісних регістрів суб’єктно-об’єктних відносин: з одного боку, творчого завдання, особистісних характеристик журналіста, а з іншого – специфіки конкретного конфліктного процесу.


 


На основі висновків дослідження ми підготували рекомендації для представників ЗМІ.


1.      Неприпустимо трактувати конфлікт однобічно, виключно як негативне явище. Принципово важливо виявляти ті аспекти конфліктності, що є продуктивними для суспільного життя, й повною мірою показувати їх.


2.      Як важливий резерв розвитку газетної конфліктології слід розглядати посилення аналітизму журналістики за рахунок поглиблення компетентності газетних виступів, залучення авторитетів і фахівців; активного використання парадоксів конфлікту; оптимізації композиційних характеристик журналістських текстів цієї тематики. Варто продовжувати розвивати політексти (так звані „круглі столи”), які відображають різні думки та погляди на актуальні конфліктні процеси.


3.      Розгляд у пресі таких параметрів конфлікту, як причини виникнення та точки зору конфліктуючих сторін, є обов’язковим для об’єктивного висвітлення конфліктних процесів.


4.      Відхід газетної мови від книжності та офіційності повинен супроводжуватися виваженим і доречним використанням розмовно-просторічних конструкцій. Толерантність газетної публіцистики до нелітературної лексики не повинна шкодити нормативності викладу.


5.      При визначенні тактики ЗМІ в конфліктних процесах необхідним є диференційований підхід преси до конфліктів залежно від їх значення. Конструктивні й деструктивні конфлікти повинні підлягати принципово різним тактичним розв’язанням. До конструктивних конфліктів редакціям газетам варто застосовувати тактики вирішення і врегулювання, намагаючись при цьому розвинути позитивні фактори конфліктності. Дія газет стосовно деструктивних конфліктів – це прогнозування, запобігання, уникнення. Оптимальним вважається такий стиль соціальної активності преси, при якому забезпечується гармонійний розвиток спілкування та співпраці. У всіх випадках засоби масової інформації повинні уміти вивчити ситуацію і знайти правильний шлях поведінки в конфлікті – шлях до ефективної, але не обов’язково безконфліктної діяльності.


 


6.      Конфліктологічна освіта журналістів потребує більшої уваги, ніж їй приділено сьогодні. Для того, щоб грамотно висвітлювати конфліктні процеси, представники ЗМІ повинні знати закономірності виникнення, перебігу та завершення конфліктів. Доцільно включати вивчення основ конфліктології в програми вищих навчальних закладів та тренінги для працівників засобів масової інформації.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины