Речення тотожності в сучасній українській мові

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір теми, визначено її актуальність і наукову новизну, окреслено об’єкт і предмет дослідження, сформульовано мету й завдання роботи, визначено її теоретичне та практичне значення, охарактеризовано методи дослідження, подано відомості щодо апробації отриманих результатів та структури роботи.

У першому розділі – “Поняття тотожності та його мовна реалізація” визначено рівень розпрацювання цієї проблеми в сучасній граматиці.

Складність опису поняття тотожності, з одного боку, пов’язана зі змістовими, логіко-філософськими розбіжностями в тлумаченні категорії тотожності. Інша причина труднощів полягає в тому, що мовознавче визначення одиниць, які передають тотожність, певною мірою втрачає строгість логічних критеріїв виділення, що призводить до розгляду в межах категорії тотожності перехідних, дифузних явищ і навіть структур, суміжних з РТ.

РТ породжують низку проблем, з яких одні більш-менш вирішені (причому відносно недавно, у безпосередньому зв’язку з розвитком теорії лінгвістичної референції), а для інших вирішення поки ще не знайдене, хоча поставлені вони були ще логіками ХІХ століття.

З філософського погляду, тотожність – це відношення, в основі якого лежить уявлення чи судження про те, що таке “той самий” предмет реальності, сприйняття, думки. У логіці тотожність розглядається по-різному: як рефлексивне відношення між об’єктами-речами (онтологічна тотожність) чи властивостями (тотожність модусів), або як відношення (знак “=”) між знаками (іменами), які вказують на те саме позначуване. Логічні та філософські аспекти тотожності виступають взаємодоповнювальними: перший дає формальну модель поняття тотожності, другий – підстави для застосування цієї моделі. Перший аспект включає поняття про “той самий” предмет, проте смисл формальної моделі не залежить від змісту цього поняття, оскільки ігноруються процедури ототожнення і залежність результатів від умов чи способів ототожнення, від явно чи неявно сприйманих при цьому абстракцій. У другому аспекті підстави для застосування логічної моделі тотожності пов’язуються з тим, як ототожнюються предмети, тобто за якими ознаками, а тому лежать у площині розгляду умов і засобів ототожнення. Поняття тотожності, яке існує в логіці та філософії, розглянуте крізь призму лінгвістики, певною мірою модифікується, оскільки воно спрямоване в царину мови.

У визначенні терміна “тотожність” у лексикографічній традиції превалюють ознаки схожості (“цілковита схожість”, “цілковита схожість, подібність”) та однаковості, збіжності.

Ці відношення є близькими, однак водночас суттєво відрізняються. Вони функціонують у принципово різних царинах – денотативній (екстенсіональній) і сигніфікативній (інтенсіональній), матеріальній та ідеальній. У матеріальному світі вони різко протиставляються. Схожість – це відношення між різними об’єктами, тотожність – це відношення об’єкта до самого себе. Однак в ідеальному світі це протиставлення зникає. У світі ознак ідеальних об’єктів відмінність між тотожністю і схожістю стає градаційною: тотожність – це межа подібності, її максимум, це тотожність нерозрізнювальних, збіг в одному концепті.