Мистецька періодика Одеси другого десятиріччя ХХ століття

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Получил заказанную диссертацию очень быстро, качество на высоте. Рекомендую пользоваться их услугами. Отправлял деньги предоплатой.
Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!


Название:
Мистецька періодика Одеси другого десятиріччя ХХ століття
Альтернативное Название: Художественная периодика Одессы второго десятилетия ХХ века
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У “ВСТУПІ” обґрунтовано актуальність теми, її хронологічні межі, визначено мету й основні завдання, об’єкт, предмет, наукові принципи і методи дослідження, аргументовано наукову новизну та практичне значення дисертації.


            У першому розділі “Історіографія та джерела” окреслено основні етапи розвитку українського журналістикознавства, подано загальну характеристику джерел досліджуваної проблеми.


Українське пресознавство є досить молодою наукою. Так, перші спроби наукового вивчення історії журналістики здійснені наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть, і належать І. Франку, О. Маковею, В. Щурату, М. Грушевському, Б. Грінченку.


20-30-ті роки принесли нову хвилю досліджень з історії журналістики: праці В. Ігнатієнка, І. Кравецького, В. Міяковського. Продовжили дослідження періодичної преси радянські вчені, серед яких такі праці, як монографія П. М. Федченка “Преса та її попередники: історія зародження й основні закономірності розвитку”; емпіричний матеріал наукових розвідок М. Берштейна, розвідки Ф. Погребенника, Ю. Тернопільського.


 На початку 90-х років ХХ століття українське журналістикознавство нарощує темпи розвитку. Поруч із теорією та історією журналістики активно розвиваються нові напрями: теорія і методика навчання журналістики; журналістська критика; журналістська деонтологія. Аналіз української преси окремих регіонів, передумови виникнення, особливості розвитку і функціонування, її стану і найважливіших завдань, значення як історичного джерела, місце преси в суспільно-політичному житті нації, творчу спадщину учасників творення української періодики, проблеми журналістського процесу, специфіку пресових текстів висвітлено у працях провідних науковців України: В. Й. Здоровеги, В. А. Качкана, А. З. Москаленка, М. Ф. Нечиталюка, О. Д. Пономарева, В. В. Різуна, Н. М. Сидоренко, Л. В. Сніцарчук, Б. І. Чернякова, В. І. Шкляра, Н. В. Антонюк, І. В. Крупського, О. Г. Мукомели, М. М. Романюка. Г. Шаповала, Н. Ф. Непийводи, В. Іванова та ін. Складено ряд бібліографічних покажчиків. Однак ще й досі залишається безліч недосліджених питань, зокрема літературно-мистецька періодика, як у плані теорії, так і в історично-типологічному відношенні.           


Незважаючи на бурхливий розвиток мистецтва та відповідної періодики в Одесі, преса цього періоду не розглядалася як цілісне явище, не досліджувалися взаємозв’язки та закономірності її розвитку, як і багатьох інших регіонів. Короткі відомості про одеські видання початку ХХ століття знаходимо у працях В. Ігнатієнка, Л. Ільїнського, бібліографічних покажчиках преси, виданих у Москві, Ленінграді, Одесі, Києві.


Важливим внеском у вивчення історії одеської періодики стала розвідка “Одеська періодична преса років революції та громадянської війни 1917–1921 років” С. Л. Рубінштейна, що й донині залишається найповнішим і найвичерпнішим дослідженням місцевої преси визначених років. Кілька одеських нереалізованих видань зазначено у покажчику “Нездійснені видання” О. І. Сидоренка. Як окрему цілісність розглядає регіональну періодику І. С. Гребцова у книзі “Периодическая печать в общественном развитии Южного степного региона Российской империи” (Одеса, 2002).


 У процесі дослідження використано низку праць, що розкривають деякі напрями мистецької періодики дореволюційної Росії, Радянської України. Хоча вони не завжди містять конкретні посилання на періодику Одеси, проте ці дані дозволяють скласти цілісну картину становища певних етапів та умов функціонування спеціалізованої журналістики. Передусім це праці російських учених: “Русская дооктябрьская киножурналистика” А. Чернишова, “Русская дореволюционная спортивная журналистика” С. Орлова, де відтворена загальна картина кіно- та спортивної періодики, переважно столичних видань. Автори бібліографічного дослідження сатиричної періодики С. Стикалін та І. Кременська намагалися подати принаймні частину українських радянських сатирично-гумористичних видань, однак повної інформації про цей вид преси зібрано не було. Перша спроба цілісно відтворити факт сатирично-гумористичного фронту України, хоча й певного періоду, належала Є. П. Демченко у праці “Сатирическая пресса Украины 1905-1907 гг.”, яка дозволила встановити картину розвитку даного виду періодики в країні.


Слід наголосити, що наприкінці ХХ століття значно зросло зацікавлення історією заснування та розвитку Одеси, розвоєм її духовно-культурного життя, зокрема мистецтв. Стали активно перевидаватися розвідки, написані ще в дореволюційний час; з’явилася низка нових, в основу яких покладено дослідження історичного минулого. Так, місцеве видавництво “Оптимум” заснувало малу літературно-художню серію “Вся Одеса”, у межах якої побачили світ такі видання, як книги Франца Деволана, Олександра Дерибаса, графа Михайла Воронцова та ін.


Та не дивлячись на пожвавлення інтересу до історії Одеси, дослідження мистецької періодики Одеси мали епізодичний характер, були пов’язані з вивченням діяльності певних осіб або обмежувались аналізом окремих видань. Періодику використовували науковці при дослідженні загальної історії мистецтв, краю. Про розвиток кінобізнесу в Одесі від дореволюційних часів до наших днів розповідається в книзі “Кино в Одессе” відомого колекціонера “Одесики” А. Малиновського. Автор зумів відтворити особливості заснування деяких кінематографічних видань: “Кинематограф”, “Одесский иллюзион-кинематограф” тощо.


Взаємозв’язки театру й преси, біографічні відомості про Герцо-Виноградського – відомого театрального критика, та погляди на театр цього критика та Власа Дорошевича викладені у книзі В. С. Максименко “Храм и вечный музей искусства: (страницы двухвековой истории культуры Одессы на фоне городского театра)” .


Театральну критику Одеси кінця ХІХ – початку ХХ століть у контексті дослідження театральної Одеси розглядає у книзі “Театральная Одесса” В. В. Голота. Автор називає таких провідних театральних критиків цього періоду, як І. Гельц-Міллер, П. Сокальський, С. Герцо-Виноградський, В. Воровський, І. Хейфець, Б. Варнеке, Д. Тальников, а також згадує тогочасні періодичні театральні видання: “Театральные отголоски” (1910), “Одесское обозрение театров” (1911–1917), щотижневики “Современный театр и шантан” (1906), “Дивертисмент” (1907–1911), “Театральное бюро” (1908-1914), “Сцена и жизнь” (1911), “Театр и танцы” (1911), “Театр и кино” (1915–1917).


Процес відображення музичних подій на сторінках періодичної преси, починаючи з кінця ХІХ до 20-х років ХХ століття, описала у книзі “Музыкальная Одесса” Р. Розенберг, де назвала газети, які найкраще висвітлювали музичне життя: “Одесский вестник”, “Новороссийский телеграф”, “Новороссийские ведомости”, “Ведомости одесского градоначальства”, “Правда”, “Одесский листок”, “Одесские новости” тощо, а також простежила розвиток музичної думки в одеських виданнях. Авторка створила періодизацію музичної історії міста, особливу увагу приділивши “Южному музыкальному вестнику”, який, на її думку, відіграв важливу роль у розвитку музичної культури міста.


 Відомому сатиричному виданню – журналу “Крокодил” (1911–1912) присвячена окрема книга “Одесский “Крокодил”, де знайшлося місце історії, особистостям, жанрам (гуморескам, мініатюрам і малюнкам). У вступній статті С. Лущик умістив біографічні відомості про членів редакції “Крокодила”: Е. Зозулю, Е. Кроткого, В. Антоновського, С. Фазіні та інших.


Отже, незважаючи на те, що в останні десятиліття ХХ століття неймовірно зріс інтерес до історії журналістики як самобутньої науки, деякі її аспекти залишаються ще малодослідженими, зокрема мистецька періодика та регіональна преса взагалі, що й позначилось на історіографічній базі історії мистецької періодики Одеси другого десятиріччя ХХ століття. Досі не існує загального покажчика одеської преси від початків її зародження; мистецької періодики, яка в досліджуване десятиліття набула значного розквіту, адже в Одесі як одному з літературно-мистецьких центрів країни, знайшли своє втілення різні напрями сценічного мистецтва, почало свій поступ кіномистецтво, утворювались літературні гуртки, об’єднання, влаштовувались вечори, які виховали таких майстрів слова, як В. Катаєв, Е. Багрицький, Ю. Олеша, О. Пильський, В. Нарбут та багато інших.


Теоретично-методологічну основу дослідження становлять праці науковців, де визначаються загальні тенденції розвитку періодики Російської імперії, до складу якої на той час входила і Південна Україна: “Українська журналістика на тлі доби: історія, демократичний досвід, нові завдання”; “Історія української преси” А. Животка, “Історія українського письменства” С. Єфремова. Також використано праці російських дослідників історії мистецької періодики та проблем методики й методології досліджень історії журналістики: А. Акопова, Б. І. Єсина, І. С. Гараніної, А. Г. Соколова, А. П. Кисельова, Я. Ельсберга, Б. Єфимова, А. В. Швирова, Г. Стернина.


Опрацьовані деякі публікації інших часописів Одеси досліджуваного періоду, що містять важливу інформацію про становлення та функціонування мистецької періодики а також відомості про стан мистецтва, критики, творчий шлях творців періодичного друку: “Одесские новости”, “Маленькие оддесские новости”, “Южная мысль”, “Украинская жизнь”, “Рідний курінь”, “Вільне життя”, “Українське слово”.


 Всебічний аналіз мистецької періодики другого десятиріччя ХХ століття вдалося здійснити завдяки зібранням періодичних видань Одеської державної наукової бібліотеки ім. Максима Горького, фондам Наукової бібліотеки Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова, Науково-довідкової бібліотеки центральних державних архівів України у м. Києві, Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського НАН України. У цих установах зберігаються комплекти мистецьких часописів України, хоча й досі велика частина їх залишається у книгозбірнях та архівах Москви і Петербурга.


Історія регіональної періодики є дуже актуальним напрямком у сучасному журналістикознавстві, про що свідчать написані, останнім часом, дисертаційні дослідження. Лише на основі поглибленого вивчення історії преси найбільших центрів культурно-духовного життя країни, стає можливим написання праці з історії журналістики України. Але існує ще багато недосліджених моментів, що заслуговують на увагу. Як бачимо мистецька періодика Одеси, що зазнала бурхливого розвитку на початку ХХ століття досліджувалася лише фрагментарно, використовувалася як історичне джерело. Наукових розвідок, в основі яких дослідження одеської періодики, не так багато, але ті, що існують – цінний внесок у вітчизняне журналістикознавство.


Другий розділ “Зародження та формування мистецької періодики Одеси другого десятиріччя XX століття” складається з двох підрозділів.


У першому підрозділі “Мистецька атмосфера Одеси на початку ХХ століття” відтворено стан мистецтва у місті.


Тогочасна Одеса стала справжнім мистецьким центром Півдня Російської імперії. Тут бурхливо розвивалося театральне, музичне, кіно- та фотомистецтво, це був яскравий період у літературній історії міста. Успішно працювали різні театри, артистичні об’єднання, трупи: Міський, Російський, театр Сибіряковського, “Фарс” В. Вронського і М. Чернова, “Інтимний” під керівництвом Барбе, “Веселий театр”, єврейський театр Болгарової, театр мініатюр, “Бомонд”, “Гармонія”, “Мулен-Руж”, “Водевіль”, “Колізей”; гуртки: “Зелена лампа”, Гурток молодих поетів, Колектив поетів; товариства: Одеське фотографічне товариство, товариство південно-російських художників; влаштовувались художні виставки. Працювали Одеське художнє училище та музичне училище, останнє у 1913 році перетворено на консерваторію, фотографічна школа, безліч театральних та музичних шкіл, відомі кіностудії “Мирограф” і “Мізрах”.


Мистецтво “переживало” між двома революціями нелегкий, бурхливий історичний момент, адже воно завжди привертає увагу всіх соціальних сил – держави, класів, партій, релігійних та інших організацій, які зацікавлені у поширенні своїх інтересів на людей у результаті чого мистецтво відтворює глибинні суперечності та конфлікти епохи. В різні історичні періоди особливого розквіту набував той рід або вид мистецтва, який міг найкраще передати пануючі в цьому суспільстві розумовий та психологічний стани. Театральне мистецтво відобразило суспільний неспокій, сподівання та передчуття невідомого не лише на семантичному і композиційному рівнях, а й у ширшому плані, втілившись у театральному розквіті, який критики назвали кризою.


В другому підрозділі “Становлення місцевої мистецької періодики” узагальнено процес зародження та формування мистецької періодики міста, відновлено в хронологічній послідовності процес становлення і розвитку типу театральних, літературних, сатирично-гумористичних, музичних, фото- та кіновидань досліджуваного періоду.


У ХХ століття Одеса увійшла вже з досвідом видання літературної, наукової, суспільної, духовної, довідкової періодики. Наприкінці ХІХ століття у Південному степовому регіоні сформувалися такі типи видань: літературні, літературно-суспільні, суспільно-політичні, спеціально-наукові, спеціально-господарчі, духовна преса, довідкові видання. Публікації, що висвітлювали мистецьке життя, друкувалися на сторінках періодичних видань суспільного характеру. Ситуація змінилася на початку ХХ століття, коли з’явились спеціалізовані театральні видання, що намагалися у своїх публікаціях усебічно охопити культурно-духовне життя Одеси, країни.


Мистецька періодика у досліджуваний період досягла у місті небувалого розквіту, світ побачило понад 50 мистецьких спеціалізованих видань: театральні, музичні, літературні, сатиричні, кіно- та фотовидання.


Найбільше було театральних видань: “Артистическое справочное бюро” (1910), “Обозрение театров” (1911), “Театральные отголоски” (1910), “Сцена и жизнь” (1911), “Театр и танцы” (1911), “Южное артистическое бюро” (1912), “Современный театр” (1912), “Театр и коммерческий листок объявлений” (1910), “Сцена” (1912), “Антракт” (1913–1914), “Одесская рампа” (1914), “Театральный курьер” (1913), “Одесское обозрение театров” (1911–1917), “Театральный листок” (1915–1916), “Театр и кино” (1915–1919), “Южный музыкальный вестник” (1915–1918), “Театр” (1919), “Театральный день” (1918–1919), “Театр и искусство” (1919), “Театральный листок” (1918–1919) Крім того, за театральним життям стежило й чимало інформаційних, літературно-політичних видань.


Саме в цей період виник, вперше на Півдні Росії, музичний періодичний орган – “Южный музыкальный вестник” (1915–1918) – науково-академічний журнал. Ще в XIX столітті події музичного життя міста всебічно висвітлювалися в інших газетах та журналах. “Южный музыкальный вестник” був єдиним журналом такого рівня на Півдні Російської імперії і це не дивно, адже Одеса на початку XX століття сформувалася як центр музичної культури. Видавцем вісника був М. Марценко – викладач Одеської консерваторії.


Перші спеціалізовані кінематографічні видання виникли саме у другому десятиріччі ХХ століття. Процес розвитку одеської дореволюційної кіноперіодики та кінодумки можна поділити на декілька етапів. Перший етап – це анонс ілюзіонів у мистецьких періодичних виданнях, другий – це поява відділу кіно в періодиці, третій – зародження кінематографічного органу в Одесі (друге десятиліття ХХ століття). Першими виданнями про кіно і для кіно були “Программа и обозрение зрелищ и театров” (1908–1910), “Кинематограф” (1910), “Одесский иллюзион-кинематограф” (1911), “Театр и кино” (1915–1919).


У цей час в Одесі зявляються перші спеціалізовані періодичні органи, присвячені фотографії: “Вестник Одесского фотографического общества” (1912–1914), “Русский фотографический вестник” (1914–1915). Обидва журнали видавало Одеське фотографічне товариство, яке на чолі з Г. С. Михайловим-Мучкіним намагалося втілити в життя поставлені перед собою завдання, аби в українському суспільстві фотографія посіла належне місце, принесла користь. Насамперед готували базу – фотомайстрів, які мали формувати процес фотосправи, по-друге, намагалися широкому загалу донести величезний спектр можливостей цього технічного винаходу як у промисловості, науці, війні, так і у мистецтві. Саме для успішного виконання поставлених завдань і були створені журнали “Вестник Одесского фотографического общества” та “Русский фотографический вестник”, які справдили покладені на них надії і стали справжньою ланкою між Одеським фотографічним товариством та фотолюбителями й зацікавленими особами. Часописи стали яскравою сторінкою в історії одеської мистецької періодики.


 Вісник письменства, науки і громадського життя “Основа” (1915) з’явився у складний час заборон усього українського і був єдиним уособленням творчої енергії національної еліти. Засновниками вісника були журналіст І. Гаврилюк та письменник А. Ніковський. Навколо вісника згуртувалися В. Винниченко, С. Єфремов, Ф. Матушевський, С. Русова, Н. Кибальчич, В. М. Леонтович та ін. Український інтелігентний читач сприймав вісник із великим захопленням. Та, на жаль, світ побачило лише три номери “Основи”.


Найкращі літературні сили Одеси знайшли вихід для своєї енергії в сатирично-гумористичних виданнях, які досягли у другому десятиріччі ХХ століття небувалого кількісного та якісного розквіту. За цей час вийшло понад 20 сатирично–гумористичних видань: “Волна” (1910), “Одесская пчелка” (1909 – 1912), “Крокодил” (1911), “Одесская копейка” (1913, 1914), “Юмористический пулемет” (1915), “Стрелы” (1917), “Бомба” (1917), “Пуля” (1917), “Газета-Ракета” (1918), “ Яблочко” (1918), “Буржуй” (1918), “Маленький сатирикон” (1918), “Одесский чудак” (1918),“Шпилька” (1918), “Большая крокодила” (1919), “Красное жало” (1919), “Перо в спину” (1919), “Щеткой по лысине” (1919), “Красный смех” (1919), “Кузькина мать” (1919), “Бешенная тетка”(1919), “Гилетина” (1919), ”Ежик в сметане” (1919), “Лава” (1920), “Облава” (1920). Деякі заплановані видання так і залишились рукописами. Так, журнал “Прометей” у 1918 році повідомляє про підготовку до видання художньо-сатиричного часопису “Плаха” за редакцією О. Курса, але, на жаль, йому не судилося побачити світ. Сатирично-гумористична періодика Одеси другого десятиріччя ХХ століття склалася у певну систему, починаючи з високохудожніх щотижневиків (“Крокодил”, “Бомба”, “Волна”) і закінчуючи газетами-копійками (“Юмористический пулемет”).


 Одеська літературно-мистецька періодика в останнє десятиліття дорадянської епохи, залежно від виду, розвивалася під впливом певних чинників: політичного стану суспільства, розвитку мистецтв, економічної нестабільності.


Третій розділ “Інтерпретаційні особливості одеської мистецької періодики другого десятиріччя ХХ століття” скаладається з двох підрозділів.


У першому підрозділі “Критична рецепція мистецької дійсності” здійснено аналіз змістової наповненості часописів, визначено пріоритетність тем та основні жанри.


Досліджувана періодика тісно пов’язана з мистецьким процесом і відтворює доволі об’єктивну картину тогочасної дійсності, що дає змогу якнайповніше уявити собі духовне життя Одеси другого десятиріччя ХХ століття.


Мистецька преса Одеси досліджуваного періоду була досить розмаїтою за змістовою структурою та жанровим насиченням. Жанри мистецької періодики почали своє становлення ще до появи спеціалізованого мистецького періодичного органу. У деяких газетах функціонували різні мистецькі відділи, зокрема театральний. На світанку зародження мистецької журналістки матеріали про мистецтво мали переважно оцінний характер, але вже тоді почали формуватися перші професіонали мистецької преси – С. Т. Герцо-Виноградський та В. Дорошевич. У ХІХ столітті вже сформувались традиції висвітлення літературних процесів у збірниках, альманахах, під впливом яких вирувало літературне життя Одеси тих років.


Творці мистецької періодики другого десятиріччя ХХ століття, взявши до уваги досвід попередників, намагалися відповісти на головні питання мистецької дійсності, розв’язати мистецькі суперечності епохи у вже сформованих відділах, які варіювалися залежно від видання. У театральних виданнях основними відділами були: хроніка, огляд, новини звідусіль, голоси друку, спорт, фейлетон та відділ, у якому друкували тексти драм; у музичних – загальний відділ, місцевий відділ, педагогіка, новини, огляд друку, бібліографія; у фотографічних – технічний, практичний, художній та відділ, присвячений життю фотографічного товариства. Майже всі видання мали постійні рубрики.


Основними своїми завданнями мистецька періодика цього періоду вважала, по-перше, висвітлення мистецького життя міста та країни, по-друге, бути провідником у світі мистецтва, по-третє, виступати чинником освіти, культури та поінформованості. Намагаючись виконати ці завдання, преса торкалася широкого кола питань, що залежало від виду мистецтва.


Характерним для мистецької періодики, зокрема театральної, стало розкриття на її сторінках серйозних театральних питань. Виступи критиків здебільшого зосереджувалися на таких проблемах, як публіка - театр, читач – журнал, межі у критиці, її мета та завдання, явище “театральної кризи”.


Кінець ХІХ – початок ХХ століть став показовим періодом у плані виникнення нових мистецтв – кіно та фотографії, що пройшли складний шлях до свого визнання. Мистецька періодика висвітлювала на своїх сторінках процес розвитку кіномистецтва, ставши праматір’ю науки про кіно, підготувала грунт для її розквіту та відзначила основні напрями дослідження: теоретичний, історичний, філософський. Проте часописи не лише відображали ці процеси, вони відігравали також визначальну роль, відразу визнавши кіно великим мистецтвом. По-перше, вони активізували це перевтілення, по-друге, працювали над практичними порадами, аби підвищити художню цінність кінокартин.


Водночас разом із фотографічним мистецтвом розвивалася і фотографічна періодика, яка відіграла важливу роль у становленні фотографії у місті. Основні питання фотографічного мистецтва знайшли своє розкриття на сторінках двох спеціалізованих фотографічних видань: “Вестника Одесского фотографического общества”, “Русского фотографического вестника”. Журнали на практиці відповідали поставленим завданням, що стали основою створення фотографічного товариства, тобто сприяли широкому поширенню знань про фотографію і практичній розробці фахових питань.


Фотографія, як і кіно, стикалася з певними перешкодами на шляху визнання її як виду мистецтва. Невизнання фотографії як художньої творчості відобразила й мистецька періодика Одеси. Так, “Одесский фотографический вестник” став відомий завдяки полеміці між художником П. О. Нілусом та прихильниками фотосправи.


Основними жанрами газет і журналів були: проблемна стаття, науково-популярна стаття, фейлетон, нарис, хроніка, огляд, рецензія. Журнали, крім цього, уміщували на своїх сторінках серйозні театрознавчі матеріали з історії та теорії театру і його складових, тоді як газети друкували програми театрів, ілюзіонів, цирку; лібрето, тексти драм.


В другому підрозділі “Відображення літературного процесу початку ХХ століття на сторінках “Основи” (1915) відтворено причини виникнення та закриття вісника та аналізується його змістова наповненість. Гідним продовжувачем “Літературно-наукового вісника” став на тогочасному літературному ґрунті вісник “Основа”. Журнал друкував художні твори, публіцистику і критику провідних письменників, літераторів, істориків, філософів української культури початку ХХ століття: В. Винниченка, С. Єфремова, Ф. Матушевського, С. Марковича, Н. Романович, Г. Чупринки, Х. Алчевської, П. Тичини, І. Шокодька та багатьох інших.


На сторінках вісника відобразилось усе розмаїття жанрів, притаманних українській літературі початку ХХ століття: психологічні оповідання, епістолярний стиль, нариси, історична белетристика, символічно-алегорична мініатюра, етюди, поезія. Характерною рисою літератури на зламі епох став пошук нових, художньо досконалих форм. Провідними вважаються форми малої прози, що набувають незвичайного розмаїття модифікацій: новела, етюд, образок. Публіцистична частина журналу “Основа” тематично розгалужена: літературознавчі, мовознавчі, історичні, філософські, культурологічні розвідки.


Найактуальніші проблеми мистецького буття на своїх сторінках порушували спеціалізовані мистецькі часописи, що були творчим і критичним рушієм мистецького поступу. Змістова наповненість та жанрові варіації мистецької періодики Одеси другого десятиріччя ХХ століття були досить різноманітними.


У четвертому розділі “Зображальність на сторінках мистецької періодики Одеси” досліджено основні види та жанри зображальності, що не лише формували зовнішній вигляд видань, а й виконували деякі важливі функції: оформлювальну, рекламну, ознайомчу, репродуктивну, технічну.


Зародження зображальності на сторінках преси почалося задовго до досліджуваного десятиліття. Протягом ХІХ століття у всіх видах друкованої продукції поступово нагромаджувався досвід використання образотворчого матеріалу. На шпальтах одеської періодики другого десятиріччя ХХ століття зображальність посіла важливе місце. Незважаючи на деякі перешкоди, пов’язані з війною (перебої у постачанні фотоплівки, паперу та й просто негативне ставлення до розміщення зображальних елементів на сторінках газет та журналів), відбувався процес розвитку ілюстрації, засобів і методів створення ілюстрованого матеріалу, велися пошуки різноманітних форм взаємодії зображальних публікацій із текстовими матеріалами та концепції видання в цілому.


Кількість ілюстрацій в загальному обсязі видань варіювалася залежно від видання, його фінансових можливостей. Як правило, великі за обсягом журнали вміщували на своїх сторінках багато ілюстрацій, а газети-листки взагалі майже не використовували зображальних засобів.


Серед усіх жанрових форм зображальних публікацій найбільш популярними були карикатура, портретний і рекламний малюнки, ілюстрація, фотопортрет. Але у різних видах періодики існували пріоритети у виборі того чи іншого жанру зображальності при оформленні. У театральній та музичній домінували портретні малюнки, фотографії та шаржі. Найбільше їх друкувалося на сторінках журналів “Театр и кино”, “Одесское обозрение театров”. Спеціалізовані журнали “Вестник Одесского фотографического общества” та “Русский фотографический вестник” теж частіше використовували фотографії, причому художні. У сатирично-гумористичних виданнях домінували карикатури.


Друге десятиріччя ХХ століття можна назвати “золотою ерою” у розвитку карикатури на сторінках мистецької періодики Одеси. Розквіт карикатури був закономірним явищем у час війни та революції, адже вона – найдієвіший засіб боротьби, що набув в одеських сатирично-гумористичних виданнях нових композиційних та семантичних елементів. Карикатура стає набагато злішою; популярним був образ “вітчизняної буржуазії”; алегорична карикатура тісно переплетена з фольклором; відсутній позитивний герой. Основними композиційними набутками карикатури слід вважати такі: агітаційно-заклична інтонація, текст перестає бути просто підтекстівкою, лаконізм.


Сформувалися певні особливості зовнішнього вигляду спеціалізованих часописів. Видання різнилися за обсягом та форматом, оформленням титульної сторінки, співвідношенням редакційної та рекламної частин. Як правило, журнали були великого формату, з гарною ілюстрацією на титулі, редакційна частина переважала над рекламною. Газети були середнього формату, переважно без ілюстрації на титулі, а листки – малого формату, рекламна частина у них інколи навіть переважала редакційну.


На початку ХХ століття йшов процес розвитку ілюстрованого мистецького періодичного органу та поряд з цим велися пошуки різноманітних форм взаємодії зображальних публікацій з текстовим матеріалом та виданням у цілому.


У “Висновках” узагальнено результати проведеного дослідження і викладено основні положення дисертації. В кінці ХІХ – на початку ХХ століття Одеса була торговим, адміністративним, курортним, науковим та мистецьким на півдні Росії. Цікавим і значним явищем громадсько-політичного та культурного життя міста була його періодична преса. Вона була досить різноманітною за своєю політичною, ідейною, естетичною спрямованістю.


Одеська літературно-мистецька періодика у другому десятиріччі ХХ століття посіла вагоме місце у системі періодичної преси та продемонструвала активну й прогресивну роль періодичного видання у позитивних зрушеннях у мистецтві, у вихованні гарного смаку у читачів. Преса Одеси присвячена культурно-духовному життю, на жаль, несправедливо забута, недостатньо досліджена; вивчалася фрагментарно як тло для розкриття певних подій та явищ..


Одеса, від дня заснування, почала формувалася як мистецьке місто, зі своїми традиціями та особливостями. На межі століть її культурно-духовне життя було багатим, насиченим та різноманітним. Тут розвивалися живопис, театр, музика, кіно, література. Визначальною рисою мистецького життя міста досліджуваного періоду було утворення різних товариств, організацій, гуртків, навчальних закладів. Далеко за межами України відома Одеська школа живопису – Художнє училище з живописним, скульптурним і архітектурним відділеннями. Основним центром художнього життя міста були “Одеське товариство красних мистецтв” (1864–1918), “Товариство південноросійських художників” (1890–1921), “Товариство пересувних художніх виставок”, Літературно-художнє товариство, Літературно-артистичний клуб. Літературні таланти міста гуртувалися навколо “Зеленої лампи”, Гуртка молодих поетів, Колективу поетів. Відшліфовувались музичні таланти в Консерваторії та на різноманітних музичних курсах, працювало в Одесі й відділення Імператорського російського музичного товариства. Одеське фотографічне товариство об’єднало фотолюбителів та майстрів, що відіграло важливу роль у розвитку фотографії.


Даний етап відзначався активним розвитком української культури, осередком якої стали “Громада”, “Просвіта”, “Українська хата” та “Український клуб”. Активними діячами цих організацій були І. Липа, А. Ніковський, І. Луценко, О. Бродницька, І. Гаврилюк.


Відрізнялася від інших міст країни Одеса кількістю періодичних видань, присвячених мистецтву, і поступалася лише Києву, де таких видань було 60. В Одесі світ побачило понад 50 видань, тоді як у Харкові – 25, у Катеринославі – 12, у Таврійській губернії – 13, у Полтаві – 3. Одеські часописи віддавали перевагу театру, музиці та кіно, на відміну від видань інших міст Східної України, де домінували літературні видання.


Необхідність існування багатьох мистецьких видів у двох площинах (наприклад, акторської гри, художнього, професійного світу, а з іншого боку, глядацької аудиторії, її сприйняття, окремого “театрального критичного світу”) спричинили виникнення різних видів преси: журналів, газет, листків, газет-копійок. Різною була преса і за періодичністю – видання виходили щоденно, двічі на тиждень, щотижня, двічі на місяць, щомісяця, раз у два місяці.


Досліджувані часописи виконували такі важливі функції, по-перше, висвітлювали події культурно-духовного життя міста та країни; по-друге, виступали провідником у світі мистецтв; по-третє, були чинником освіти, культури, поінформованості. Важливу роль ці видання відіграли у розвитку нових на той час видів мистецтва: кіно та фотографії.


Зовнішній вигляд спеціалізованих видань був повязаний із змістовим наповненням. Журнали та газети відрізнялися за обсягом, форматом, титулом, кількістю реклами та ілюстративних елементів. Журнали були великого формату, обсягом понад 18 сторінок, з ілюстрацією на титулі. Газети були переважно середнього або малого формату, обсягом 8 – 10 сторінок.


Мистецькі періодичні видання початку ХХ століття вже широко використовували елементи зображальності: фотографію, малюнки, шаржі, карикатуру. Вибір того чи іншого жанру зображальності варіювався залежно від типу видання. Театральні, музичні та фотографічні часописи віддавали перевагу фотографіям та шаржам, на відміну від такого типу видань, як сатирично-гумористичні, сторінки яких стали енциклопедією історії одеської карикатури початку ХХ століття.


Активну участь у створенні одеських часописів брали чимало відомих письменників, художників, літераторів: В. Сосюра, Е. Багрицький, В. Катаєв, Е. Зозуля, Е. Кроткий, К. Левін, Ю. Олеша, Віра Інбер, В. Нарбут, П. Пильський, Влас Дорошевич, О. Амфітеатров, Л. Митницький, Ф. Сегаль, Б. Антоновський, Фазіні, Н. Топуз. Майже не досліджені в історії української журналістики імена менш відомих одеських редакторів, видавців, критиків, публіцистів, які своїми зусиллями створили місцеву мистецьку періодику: А. Ардова, А. Мурова, Е. Геніса, Б. Фліта, М. Пересвєтова, Л. Камишнікова, О. Дерибаса, Кудеяра, Б.Бобовича, Старого Театрала, Б. Геніса; артистів: Б. Глаголіна, В. Максимова, професорів Б. Варнеке та багатьох художників і фотографів.


На сторінках вісника письменства, науки і громадського життя “Основа” друкувались такі письменники, як В. Винниченко, П. Воронін, В. М. Леонтович, Н. Кибальчич, Орест Левицький, Д. Маркович, Н. Романович; поети – Г. Чупринка, Х. Алчевська, П. Тичина, О. Журлива; публіцисти – С. Єфремов, С. Русова, М. Ковалевський, А. Ніковський, Ф. Матушевський, О. Грушевський, М. Новицький, М. Грінченко та ін.


Часописи зробили вагомий внесок у становлення мистецької періодики країни, у розвиток мистецтв, у залучення до його обговорення широкої аудиторії, що відкрило мистецтвознавчій науці нові імена. Спеціалізовані видання зберегли живу картину свого часу, його драматичні конфлікти та вкотре підтвердили право Одеси на звання “мистецького центру”. Періодика не лише відтворювала на своїх сторінках театральне, музичне, літературне життя та події у світі кіно та фотографії, а й була їх творчим та критичним рушієм.


Звичайно, одним дисертаційним дослідженням неможливо охопити всю специфіку досліджуваного обєкта. Нерозкритими в цій галузі залишились такі моменти, як творці мистецької періодики, їх псевдоніми, авторський стиль, біографії, публіцистичні та критичні надбання.


Початок ХХ століття став епохою зародження та формування дорадянських періодичних видань мистецтва: театральних, музичних та кіно. Саме дорадянського, тому що радянська влада поставила перед мистецьким періодичним виданням нові завдання, які суттєво відрізняли радянський мистецький періодичний орган від його попередників і зовсім змінили поступовий розвиток явища, у нашому випадку журналістики. Ті її форми, які існували на момент створення радянської держави, були занедбані, але традиції початку ХХ століття поволі оживають сьогодні.


У процесі становлення видання цього напряму набули певних позитивних та негативних рис. До позитивних належать всебічне висвітлення культурно-духовного життя міста, намагання формувати справжній смак, відсутність політичного аспекту, недоторканність особистого життя акторів, режисерів, драматургів, письменників, багата ілюстрованість, наповненість гумором та поезією. Серед негативних скандальність, в основі якої намагання образити, низька якість паперу, зухвала рекламність. Завдяки новітнім технічним можливостям усунено більшість цих вад, проте деякі тенденції, притаманні періодиці досліджуваного періоду, існують у сучасній пресі. Творчий досвід найкращих видань досліджуваного періоду: сатирично-гумористичного журналу Крокодил, театрального журналу Театр и кино, музичного вісника Южный музыкальный вестник, спеціалізованих журналів “Вестник Одесского фотографического общества”, “Русский фотографический вестник” – став набутком історії мистецтва, критичної думки, журналістики, більше того, містить багато корисної інформації для сучасних редакторів, видавців та журналістів.


 


У сучасній Україні виходить менше видань, присвячених мистецтву, ніж в одній лише Одесі початку ХХ століття. Основною причиною є те, що мистецтво зараз посідає в житті звичайної людини інше, другорядне місце, в порівнянні з досліджуваним періодом, а по-друге, з'явилися нові джерела інформації – радіо й телебачення, що взяли на себе значну частину не тільки інформаційного забезпечення, а й культурно-освітнього та духовного навантаження. 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины